Формування культури мовлення молодших школярів під час вивчення рідної мови

Загальна характеристика особистості дітей молодшого шкільного віку, стан засвоєння ними частин мови у процесі навчання. Удосконалення мовленнєвого розвитку учнів початкової школи; методика використання частин мови як засобу формування культури мовлення.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.11.2012
Размер файла 76,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Коротка характеристика молодшого шкільного віку

1.1 Загальна характеристика особистості молодшого школяра

1.2 Мовна діяльність молодших школярів

1.3 Вимоги до мовлення учнів

РОЗДІЛ 2. Методика вивчення частин мови у початкових класах

2.1 Методика вивчення самостійних частин мови

2.2 Методика ознайомлення зі службовими словами

РОЗДІЛ 3. Формування культури мовлення молодших школярів під час вивчення рідної мови

3.1 Характеристика поняття «Культура мовлення»

3.2 Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Сучасне суспільство не може існувати без мови - найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова - наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. Серед них головними є питання оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети й змісту висловлювання.

Правильність мови - це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови.

Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь - одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки [5]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, школярів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування.

На взаємозв'язку шкільної мовної освіти з реальними потребами життя наголошували педагоги і лінгвісти ХІХ століття М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, П.Ф. Фортунатов, В.П. Шереметьєвський та ін. За перебудову шкільного курсу мови з урахуванням комунікативно-діяльнісного підходу до її вивчення виступають сучасні вітчизняні й зарубіжні вчені-методисти О.М. Біляєв, Д.М. Богоявленський, М.С. Вашуленко, В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, А.К. Маркова, В.Я. Мельничайко, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, А.Є. Супрун, О.В. Текучов, Л.П. Федоренко та ін. [7].

На комунікативну спрямованість уроків рідної мови й мовлення вказують А.Й. Багмут, Л.О. Варзацька, Н.А. Гац, В.Т. Горбачук, Д.М. Кравчук, Т.Ф. Потоцька, Т.Г. Рамзаєва, М.В. Сокирко, Г.О. Фомічова, О.Н. Хорошковська, Г.Т. Шелехова та ін.

В центрі наукових досліджень (А.П. Каніщенко, Н.І. Лазаренко, Т.М. Сокольницька, Л.Б. Попова, І.Л. Холковська, І.О. Шаповалова та ін.) знаходяться переважно повнозначні частини мови. Також у мовленні школярів активно вживаються службові слова: прийменники, сполучники, частки, виражаючи різноманітні відношення між предметами, надаючи висловлюванням відповідних виражально-експресивних відтінків.

Вчені вказують на надзвичайну різноманітність частин мови за семантикою і граматичними функціями та властивостями, їх активну участь у формуванні різноаспектних висловлювань.

Переважна більшість мовознавців відзначає семантичну, морфологічну та синтаксичну специфіку частин мови. Головною визнається їх синтаксична своєрідність і синтаксична та комунікативна функції. Частини мови є засобами вираження синтаксичних відношень і конкретизують своє значення у відповідних синтаксичних конструкціях.

Як відомо, «знання з граматики збагачують мовлення в морфологічному й синтаксичному аспектах, і особливо велике значення вони мають для упорядкування мовлення, усунення мовленнєвих недоліків, які порушують граматичні норми літературної мови» [8].

Мета. Ознайомлення з особливостями удосконалення культури мовлення молодших школярів у процесі вивчення частин мови.

Завдання:

1. висвітлити особливості характеристики молодшого шкільного віку.

2. дослідити стан засвоєння молодшими школярами частин мови у практиці шкільного навчання.

3. з'ясувати проблеми формування культури мовлення молодших школярів під час вивчення рідної мови.

Об'єкт. Процес вивчення частин мови молодшими школярами для удосконалення культури мовлення.

Предмет. Методика використання частин мови як засобу розвитку культури мовлення молодших школярів.

Методи дослідження. Аналіз науково-методичної літератури.

РОЗДІЛ 1. Коротка характеристика молодшого шкільного віку

1.1 Загальна характеристика особистості молодшого школяра

"Молодший шкільний вік - період виховання, накопичення знань. Успішному виконанню цієї важливої функції сприяють характерні особливості дітей цього віку: довірливе підпорядкування авторитету, підвищена сприйнятливість, уважність, наївно ігрове відношення до багато чого з того, з чим вони стикаються" - так характеризує цей вік Н.С. Лейтес.

Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтенсивно, але нерівномірно. Сприйняття є свіжим, широким і гострим, але мало диференційованим. Діти цього віку не вміють проводити цілеспрямований аналіз спостережуваного, не вміють виділяти головне, істотного в сприйнятому, для їх сприйняття характерна яскрава емоційність. Однак поступово сприйняття стає більш керованим, воно звільняється від впливу безпосередньої діяльності, з якою раніше було нерозривно пов'язано, переважає організоване спостереження [1].

Молодші школярі виконують вимоги вчителя, не вступають з ним у суперечки. Вони довірливо сприймають оцінки і повчання вчителя, наслідують йому в манері міркувати, в інтонаціях.

Слухняність молодших школярів проявляється як у поведінці, так і в самому процесі навчання. Такі психічні особливості, як довірливість, старанність є передумовами для успішного навчання і виховання. У цьому віці діти з готовністю та інтересом опановують нові знання, вміння та навички. Поки вони тільки вбирають знання. І цьому дуже сприяє підвищена сприйнятливість і вразливість молодшого школяра.

Дуже важливою особливістю є наслідування дорослих, своїх однолітків, героїв книг і кінофільмів. Ця якість допомагає дітям у навчанні і сприяє швидкому оволодінню вміннями і навичками навчальної роботи, вміннями планувати, організовувати і здійснювати різні види роботи. Всьому цьому їх треба наполегливо і терпляче вчити.

Таким чином, молодший шкільний вік є сензитивним періодом в оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками і дуже сприятливим періодом в мовленнєвому розвитку дитини.

1.2 Мовна діяльність молодших школярів

У ранньому дитинстві виникають потреби спілкування, які задовольняються за допомогою найпростіших засобів мови: гуління, белькотіння, а у віці близько року з'являються перші слова. З самого початку мова виникає як соціальне явище, як засіб спілкування. Дещо пізніше мова стане також засобом пізнання навколишнього світу, планування дій. Розвиваючись, дитина користується все більш складними мовними одиницями. Збагачується словник, засвоюється фразеологія, дитина опановує закономірності словотворення, словозміни і словосполучення, різноманітні синтаксичні конструкції. Ці засоби мови вона використовує для передачі своїх знань, для спілкування з оточуючими людьми в процесі діяльності.

Мовленнєва діяльність - процес словесного спілкування з метою передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду, встановлення комунікації, планування своїх дій. Висловлювання молодших школярів вільні, безпосередні. Часто це проста мова: мова-повторення, мова-називання, переважає стисла, мимовільна (діалогічна) мова. Шкільний курс сприяє формуванню довільної, розгорнутої мови.

Потрібно ставити перед учням завдання навчитися давати повні і розгорнуті відповіді на питання, розповідати за певним планом, не повторюватися, говорити правильно, закінченими реченнями, зв'язно переказувати великий за обсягом матеріал. У процесі навчальної діяльності учні повинні оволодіти довільним, активним, монологічним мовленням.

Протягом молодшого шкільного віку відбувається розвиток всіх сторін мовлення: фонетичної, граматичної, лексичної. Першокласники практично володіють усіма фонемами, але фонетичній стороні треба приділити велику увагу, тому що навчання читання та письма вимагає добре розвиненого фонематичного слуху, тобто вміння сприймати, правильно розрізняти всі фонеми, навчитися аналізувати їх, виділяти кожен звук із слова, виділені звуки поєднувати в слова. Протягом молодшого шкільного віку йде розвиток і граматичної сторони мови. Дитина приходить до школи, практично володіючи граматичною будовою рідної мови. Розвитку граматичного ладу мови сприяє нова форма мовної діяльності - письмова мова. Необхідність бути зрозумілим у письмовому викладі змушує учня граматично правильно будувати своє мовлення.

Мовна діяльність вимагає не тільки механічного відтворення відомих випадків застосування слів, а й творчого оперування словами, розуміння і використання їх у нових ситуаціях, у нових значеннях. Тому успішність оволодіння учнями лексикою визначається і кількістю запам'ятованих слів, і можливістю широко і адекватно користуватися ними.

Мова засвоюється дитиною стихійно, в спілкуванні, в процесі мовленнєвої діяльності. Але цього недостатньо. Стихійно засвоєна мова примітивна і не завжди правильна.

Засвоєння літературної мови - норма, вміння відрізняти літературну, правильну мову від нелітературної, від просторіччя, діалектів, жаргонів.

1.3 Вимоги до мовлення учнів

Сучасна програма пред'являє високі вимоги до мовного розвитку школярів. Перша вимога - це змістовність. Учитель допомагає молодшим школярам підготувати матеріал, відібрати його у відповідності з чітко вираженою темою.

Розповідь чи твір повинні бути побудовані на добре відомих учневі фактах, на його спостереженнях, життєвому досвіді, на відомостях, почерпнутих з книг, картин. Користуються успіхом у початкових класах також твори на основі творчої уяви. У тих випадках, коли учням задається твір без достатньої підготовки його змісту, тексти виявляються бідними, розпливчастими. Друга вимога - логічність: послідовність, обґрунтованість викладу, відсутність пропусків і повторень, відсутність зайвого, наявність висновків, що випливають зі змісту. Логічно правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, але й завершити висловлювання. Третя вимога - точність мовлення - передбачає вміння говорити чи писати не просто передаючи факти, почуття в відповідності з дійсністю, але і вибрати для цієї мети найкращі мовні засоби. Точність вимагає багатства мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних випадках різні слова, найбільш відповідні до змісту.

Звідси випливає четверта вимога - багатство мовних засобів, їх різноманітність, вміння вибрати в різних ситуаціях різні синоніми, що найкращим чином передають зміст.

П'ята вимога - ясність мовлення, тобто її доступність слухачеві і читачеві, її орієнтованість на сприйняття адресатом. Мовленню шкодить надмірна заплутаність, ускладненість; не рекомендується перевантажувати мовлення цитатами, термінами. Мова повинна бути комунікативно-доцільною в залежності від ситуації, від мети висловлювання, від умов обміну інформацією.

Мовлення лише тоді впливає на слухача, коли воно виразне (шосте вимога).

Виразність мовлення - це вміння яскраво, переконливо, стисло передати думку, це здатність впливати на людей інтонацією, добором фактів, побудовою фрази, вибором слів, загальним настроєм. І виразність, і ясність мови припускає її чистоту, тобто відсутність зайвих слів (слів-паразитів: ну, значить, розумієш, так би мовити), грубих просторічних слів і виразів, непотрібних іноземних слів.

Особливо велике значення має правильність мовлення (сьома вимога) - її відповідність літературній нормі.

Правильне мовлення передбачає обґрунтованість висновків, вміння не тільки почати, а й закінчити, завершити висловлювання.

Чимале значення для правильності мовлення має вибір слів, логіка висловлювання.

Без потреби висловити свої прагнення, почуття, думки не заговорили б ні маленька дитина, ані людство в своєму історичному розвитку. Отже, методичною умовою розвитку мовлення учнів є створення ситуацій, що викликають у школярів потребу висловлювань.

Особливо велике значення має правильність мови, тобто відповідність літературної норми.

Отже, перераховані вимоги тісно пов'язані між собою і в системі шкільної роботи виступають в комплексі. Прагнення до їх дотримання розвиває в школярів уміння удосконалювати культуру мовлення - виявляти і виправляти недоліки своїх усних і письмових висловлювань [1].

РОЗДІЛ 2. Методика вивчення частин мови у початкових класах

2.1 Методика вивчення самостійних частин мови

Методика вивчення іменника

Іменник -- найбагатша з лексичного погляду частина мови серед інших, які існують у сучасній граматиці. Здобуті знання про іменник стають основою для вивчення інших частин мови, зокрема прикметника і дієслова.

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико-граматичного поняття «іменник»; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні іменники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати іменники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів -- назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком «один -- багато».

У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їхніми граматичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Аналіз малюнків (школяр, міліціонер, повар, кінь, їжак, риба, літак, ракета, трактор, портфель, трикутник, календар), поданих у підручнику, допомагає учням зробити висновок, що назви людей і тварин відповідають на питання хто?, а назви всіх інших предметів відповідають на питання що?.

Формуванню початкового уявлення про іменник як частину мови сприяють вправи на визначення в мовному матеріалі (зазвичай текстах) назв предметів і постановку до слів відповідного питання, на добір слів за зразком (наприклад: 1. До слів, які відповідають на питання хто?, добери слова, які відповідають на питання що?).

Уявити собі як окремі предмети можна порівняно легко навколишні речі, істоти, рослини, географічні об'єкти. Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо.

У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників, відмінками іменників (назви відмінків, відмінкові закінчення).

Для засвоєння поняття «іменник» необхідна система вправ, які виконуються на всіх уроках, передбачених програмою для вивчення цієї теми. Важливо, щоб завдання вимагали від учнів активності в пошуковій діяльності і спрямовували їх на усвідомлення ролі іменників у мовленні.

Під час вивчення цієї теми поняття «іменник» поглиблюється і розширюється, учні оволодівають уміннями: впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники; будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; вживати в письмових текстах власні іменники з великої букви; відносити до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис), розрізнювати і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, таблицю; добирати найуживаніші синоніми та антоніми до заданих іменників; вживати синоніми й антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь у вдосконаленні навчальних і самостійно створених текстів за допомогою синонімів, переважно контекстуальних (діти, малята, хлопчики і дівчатка, школярі та ін.).

Аналіз мовного матеріалу дає можливість учням зрозуміти, що іменники зв'язуються в реченні з іншими словами за допомогою питань, при цьому змінюють свої закінчення. Для усвідомлення учнями цієї закономірності доцільною є робота над деформованими текстами, у процесі якої діти вчаться вибирати правильну форму іменника.

Спостереження за зміною закінчень в іменниках залежно від інших слів дозволяє молодшим школярам зробити висновок, що зміна закінчень іменників потрібна для зв'язку з іншими словами, що кожній зміні закінчення відповідає запитання до іменника в реченні. Такий висновок є важливою умовою засвоєння граматичного ладу українського мовлення [10].

Методика вивчення прикметника

Вивчення прикметника в початкових класах передбачає такі цілі: а) усвідомлення учнями значення прикметника в мові і мовленні як важливого виражального засобу і збагачення їхнього словникового запасу прикметниками; б) засвоєння основних граматичних форм прикметника і вживання їх у власному мовленні; в) вироблення навичок правопису закінчень прикметників.

Формування граматичного поняття «прикметник» у 1--4 класах відбувається поступово:

— 1 клас: ознайомлення зі словами -- назвами ознак, постановка до слів питання який? яка? яке? які?, співвіднесення слова і зображення відповідної ознаки;

— 2 клас: слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикметники); утворення словосполучень іменників з прикметниками; добір до відомих предметів відповідних ознак;

— 3 клас: уявлення про прикметник як частину мови, зв'язок прикметників з іменниками; змінювання прикметників за родами та числами у сполученні з іменником; спостереження за вживанням прикметників у текстах; використання прикметників в усному і писемному мовленні;

— 4 клас: розвиток умінь упізнавали прикметники в тексті, спостереження за їх роллю в мовленні, вживання у процесі побудови висловлювань; відмінювання прикметників у сполученні з іменниками; вимова і написання закінчень у прикметниках; вимова і написання найуживаніших прикметників на -ський, -цький, -зький.

У період навчання грамоти (1 клас) активно поповнюється словниковий запас учнів прикметниками, які належать до різних семантичних груп. Діти мають дізнатися, що для характеристики предметів з різних сторін (розміру, кольору, смаку, форми, матеріалу, призначення) використовуються слова-назви ознак, які відповідають на питання який? яка? яке? які?. З цією метою вчитель організовує спостереження за лексичним значенням прикметника та питаннями, на які він відповідає.

Ефективною є робота із загадками, використання яких сприяє не тільки розвитку спостережливості, а й збагаченню словника учнів прикметниками та формуванню вмінь використовувати їх у процесі спілкування.

У процесі спостережень важливо показати учням, що прикметник залежить від іменника, бо вказує на його ознаки. Оскільки засобом вираження зв'язку є закінчення, то основну увагу молодших школярів під час аналізу мовного матеріалу потрібно зосередити саме на зміні закінчень прикметників у сполученні з іменниками різного роду і відмінка.

Робота над вивченням прикметника, безумовно, містить великі можливості для збагачення лексичного запасу молодших школярів, формування вмінь визначати функцію прикметників у мовленні, замінювати їх синонімами, використовувати цю частину мови під час побудови висловлювань різних типів, зокрема описів. Ефективність її значно підвищиться, якщо осмислення та закріплення граматичних понять здійснювати на матеріалі тексту.

У процесі закріплення мовних знань необхідно пропонувати завдання, які готують учнів до формування комунікативних умінь: спостереження за функцією прикметників у текстах; конструювання словосполучень, речень; побудова текстів-описів, науково-популярного та художнього стилів і цілеспрямоване використання в них прикметників. Подібні завдання сприяють створенню відповідного мовленнєвого середовища і вимагають побудови зв'язаних монологічних висловлювань.

Слід зазначити, що в художній мові прикметники дуже часто вживаються не тільки в прямому, а й у переносному значенні. Щоб дитина могла правильно їх зрозуміти, вона має навчитися користуватися прикметниками, вжитими в прямому значенні, добре уявляти якість відповідного предмета, який характеризується тим чи іншим прикметником.

Вправи на добір прикметників, близьких і протилежних за значенням, заміну одного прикметника іншим, що набагато точніше характеризує певний предмет, явище, пояснення прикметників, ужитих у тексті в переносному значенні, сприяють увиразненню мовлення молодших школярів, забезпечують комунікативний, функціональний підхід до початкового вивчення рідної мови.

Методика вивчення займенника

Ще до початку шкільного навчання діти практично використовують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У першому класі ці навички закріплюються в процесі опрацювання букварних і післябукварних текстів. У 2 і 3 класах, учні вчаться підставляти займенники (без уживання термінів) до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Цей процес має на меті насамперед формування і розвиток в учнів комунікативних умінь, а також ознайомлення із засобами міжфразових зв'язків у тексті, тобто зі стилістичною метою уникнення у висловлюваннях зайвих повторень того самого слова.

Вивчаючи займенник як частину мови, учні мають оволодіти такими вміннями:

— упізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх;

— ставити питання до займенників;

— упізнавати на слух і в текстах особові займенники;

— пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні;

— відмінювати особові займенники за зразком;

— дотримуватись правила вживання займенників з прийменниками;

— будувати словосполучення і речення з особовими займенниками;

— використовувати займенники для зв'язку речень у тексті з метою уникнення лексичних повторів.

Вивчаючи займенники, учні вперше дізнаються про те, що в ролі підмета, крім іменника, може виступати інша частина мови. Складання речень з особовими займенниками, синтаксичний аналіз цих речень переконує учнів, що особові займенники в реченні можуть виступати в ролі головного (підмета) і другорядних членів, що в реченні вони відповідають на ті самі питання, що й іменники, замість яких вони вжиті [10].

Методика вивчення дієслова

Система вивчення дієслова передбачає ознайомлення молодших школярів з граматичними ознаками цієї частини мови та формування навичок уживання дієслів у мовленні. Дієслово вивчається в усіх класах початкової школи:

— 1 клас: ознайомлення зі словами-назвами дій; постановка питання що робить? що роблять!; співвіднесення слова і дії;

— 2 клас: слова, які відповідають на питання що робити? що зробити? що робив? що буде робити? (дієслова);

— 3 клас: загальне поняття про дієслово як частину мови; зв'язок дієслова з іменником; неозначена форма дієслова; значення дієслова в мові й мовленні; змінювання дієслів за часами; правило написання не з дієсловами; використання дієслів у власних висловлюваннях;

— 4 клас: узагальнення і розширення знань про дієслово як частину мови; неозначена форма дієслова (початкова форма); змінювання дієслів за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі; І і II дієвідміни дієслова; особові закінчення дієслів І і II дієвідмін; дієслова на -ся (літературна вимова і правопис); використання дієслів в усних і письмових висловлюваннях різних типів.

Загальне уявлення про слова-назви дій починає формуватися з добукварного періоду навчання грамоти. Вправи з дієсловами мають органічно включатися в роботу з розвитку навичок мовленнєвої діяльності, засвоєння учнями знань про мову та вироблення у них мовних умінь. Діти користуються дієсловами, відповідаючи на запитання учителя за текстом чи малюнком та будуючи запитання, відтворюючи діалоги з прослуханих чи прочитаних казок і розповідей, переказуючи невеликі прослухані тексти, повторюючи зразки зв'язних висловлювань, запропонованих учителем, тощо.

У процесі вивчення розділу «Дієслово» граматичні, орфографічні та лексичні вправи поєднуються з логічними, стилістичними, що позитивно впливає на розвиток загальних мовленнєвих умінь молодших школярів.

Методика вивчення прислівника

З прислівником як частиною мови учні ознайомлюються в 4 класі. Відбувається це передусім з мовленнєвою метою, оскільки прислівники відіграють помітну роль у мовленнєвому розвитку молодших школярів, розкриваючи різні ознаки дій, умови, за яких вони відбуваються, відповідаючи на різні питання, що ставляться від дієслів: як? коли? де? звідки? куди?

Учні мають навчитися впізнавати прислівники в тексті, правильно ставити до них питання від дієслів, а також уміти самостійно добирати до наведених дієслів прислівники за змістом та за граматичними питаннями, правильно використовувати у власному мовленні.

Ознайомлення з прислівником як частиною мови доцільно провести на основі зв'язного тексту, де вжито прислівники різного значення, які відповідають на різні питання [2].

У ході виконання вправ такого типу школярі мають усвідомити, що прислівники використовуються у художніх, наукових, ділових текстах. Причому, художнім висловлюванням вони надають більшої образності, виразності, емоційності. У ділових же і наукових текстах за допомогою цієї частини мови можна більш точно передати ту чи іншу інформацію [3].

Важливим для культури мовлення учнів (з метою запобігання досить поширеним граматичним помилкам на зразок «саме краще», «самий гарний») практичним матеріалом, без подачі теоретичних знань, є відомості про способи утворення форм прислівників на означення якості дії. Ці вправи ґрунтуються, зокрема, на здобутих четвертокласниками відповідних уміннях у роботі з прикметниками.

Вивчення прислівника як лексико-граматичного розряду створює широкі можливості для закріплення здобутих учнями 3--4 класів лексикологічних знань щодо синонімів та антонімів. Вправи, побудовані на з'ясуванні синонімічних й антонімічних відношень між окремими словами, спостереженні за ними в реченнях і зв'язних текстах, сприяють реалізації практичної, мовленнєвої спрямованості початкового курсу рідної мови і водночас слугують важливим засобом пропедевтичної роботи щодо вивчення частин мови у наступних класах [2].

Отже, вся система роботи над прислівником має бути спрямована на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови та на розвиток умінь користуватися прислівниками залежно від ситуації спілкування [3].

Методика ознайомлення з числівником

У 4 класі учні одержують загальне уявлення про числівник як частину мови, засвоюють вимову і правопис найуживаніших числівників, вживання їх у мовленні. У процесі вивчення цієї частини мови в учнів необхідно сформувати такі вміння: упізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки? який? котрий? котра? котре? котрі?; правильно вимовляти і писати числівники, передбачені програмою для 1-- 4 класів; ставити питання до кількісних і порядкових (без уживання термінів) числівників; вживати правильні форми (за зразком у підручнику, поданим учителем) на означення часу протягом доби; будувати словосполучення з числівниками за зразком.

Важливу увагу слід приділити формуванню вмінь правильно вживати числівники в усному і писемному мовленні. На організацію мовленнєвої діяльності учнів з використанням числівників орієнтують учителя вправи, наприклад:

— Які числівники вжито у вірші? Випиши їх, до кожного постав питання.

— Прочитай речення. Знайди на малюнку годинник, який показує зазначений час. («Тринадцята година двадцять хвилин, або двадцять хвилин на чотирнадцяту»),

— Поєднай числівники з іменниками. Утворені словосполучення запиши.

— Дай письмові відповіді на запитання: О котрій годині ти прокидаєшся? Скільки хвилин витрачаєш на ранкову гімнастику? Коли виходиш з дому до школи? та ін.

— Запиши повні відповіді на запитання: Зі скількох днів складається тиждень? Який третій день тижня? Скільки місяців триває весна? Яким по порядку місяцем є листопад? тощо.

— Від поданих числівників, що відповідають на питання скільки?, утвори числівники, що відповідають на питання який? котрий?.

Ефективними є завдання, які передбачають правильну вимову і написання числівників: робота з таблицями «Правильно вимовляй і пиши»; складання прикладів на додавання та віднімання; аналіз текстів, насичених числівниками; складання текстів з використанням числівників.

2.2 Методика ознайомлення зі службовими словами

У 1--4 класах учні ознайомлюються зі службовими словами, до яких не ставлять питань, але без яких майже неможливо побудувати речення: на, в, із, по, до, у, над, під, а, але, чи, тому що. Відповідно до програми вже в 1-2 класах слід сформувати в молодших школярів такі вміння: упізнавати в реченні, тексті службові слова, писати їх окремо від інших слів; пов'язувати між собою слова, а також частини складного речення за допомогою службових слів; упізнавати в реченні, тексті загальновживані прийменники, використовувати їх у мовленні.

Практичне ознайомлення з прийменниками відбувається ще в період навчання грамоти. Учитель на основі складання дітьми речень за малюнками та власними спостереженнями пояснює, що в реченні є «малі», «короткі» слова, без яких часто речення побудувати не можна: Діти йдуть до школи. Хлопчик катається на велосипеді.

Мовний аналіз речень, побудова графічних моделей до них сприяє усвідомленню учнями того, що в реченні є довгі і короткі слова (відповідно вони і позначаються у схемі довгими та короткими лініями). Така робота готує першокласників до засвоєння правила про роздільне написання прийменників з іншими словами.

У 2 класі після вивчення слів -- назв предметів, ознак, дій опрацьовується тема «Службові слова в реченні».

На основі спостереження за кількома реченнями варто запропонувати учням зробити висновок:

Чи до всіх слів можна поставити питання? Чи можна обійтися в реченнях без цих слів, до яких питання не можна поставити? Перевірте це.

Учитель підсумовує, що такі слова служать для зв'язку слів у реченні, саме тому вони і називаються службовими.

З метою запам'ятовування учнями найуживаніших у мові службових, слів та вироблення у них умінь правильно користуватися прийменниками і сполучниками ефективним є використання таких завдань:

— Знайдіть слова, до яких не можна поставити питання. Прочитайте речення без них. Зробіть висновок, для чого вживаються такі слова.

— За допомогою яких слів зв'язані між собою слова?

— Зв'яжіть кожну пару слів за допомогою службового слова (пароплав, море; автомобіль, дорога).

— Спишіть, вставляючи замість крапок службові слова.

Виконання практичних завдань є важливою умовою засвоєння частотних у нашій мові прийменників (у, до, з, на, над, під, по), їх написання та усвідомлення функції цієї частини мови в мові і мовленні.

У 3 класі учні спостерігають за префіксами, співзвучними з прийменниками (без сорому -- безсоромний, на письмі -- написаний), навчаються розрізнювати їх на слух і на письмі. Сприймання і первинне усвідомлення цих мовних явищ можна організувати за словосполученнями такого типу: написав на дошці; заховався за дерево; злетів з гілки; доплив до берега та ін [13].

З терміном сполучник учні ознайомлюються у 4 класі під час вивчення однорідних членів речення. У процесі аналізу мовного матеріалу вчитель звертає увагу дітей на те, за допомогою яких службових слів можуть поєднуватися однорідні члени речення, і повідомляє, що слова і (и), а, але, та - сполучники. Закріплення цієї частини мови відбувається під час виконання учнями різних вправ: спостереження за вживанням речень з однорідними членами в тексті; складання речень з однорідними членами; використання речень з однорідними членами в побудові текстів; вправляння в моделюванні і побудові складних речень за зразком, схемою, малюнками, створеними ситуаціями та їх аналізі [2].

культура мова молодший учень

РОЗДІЛ 3. Формування культури мовлення молодших школярів під час вивчення рідної мови

3.1 Характеристика поняття «Культура мовлення»

Культура мовлення (спілкування) -- це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування [18].

Культура мовлення і спілкування утверджує певні норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання).

Крім того, культура спілкування -- це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо.

До формул мовленнєвого етикету належать ввічливі слова, які вживаються під час вітання (Здрастуйте! Доброго дня! Привіт!), прощання (До побачення! На все добре. Прощавайте.), побажання (Зичу вам добра. Бажаю щастя. Хай щастить), запрошення (Хочу запросити вас до себе. Буду радий вас бачити у своєму домі. Приходьте, будь ласка), прохання (Будь ласка, зробіть мені послугу. Дозвольте запитати. Скажіть, будь ласка), відмови (Шкода, але я мушу відмовитись. На жаль, не зможу. Дякую, я не можу) тощо [2].

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну послідовність, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність [4].

Формування культури мовлення і спілкування -- це виховання навичок літературного спілкування, пропагування і засвоєння літературних норм у слововживанні, граматичному оформленні мовлення, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або «суржику».

Культура мовлення й етика мовного спілкування учнів початкової школи повинні відповідати таким вимогам:

— висловлювання мають бути правильними, точними, виразними. Для цього необхідно добирати потрібні для вираження думки слова, вміло будувати з них речення і пов'язувати їх між собою;

— слова слід правильно наголошувати;

в усному мовленні не можна заміняти слова жестами, мімікою, вигуками;

— щоб висловлений зміст сприймався іншими людьми, в усному мовленні необхідно виразно вимовляти слова, уміло користуватися інтонацією, а в писемному -- розділовими знаками;

— у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості (під час зустрічі і прощання, для вираження запитання, просьби, подяки тощо);

— слова ввічливості слід добирати залежно від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайомим чи незнайомим людям);

— у розмові потрібно вміти вислухати до кінця співбесідника, не перебивати його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити вибачення.

Отже, у початковій школі формування культури спілкування здійснюється у процесі вивчення всіх розділів мовного курсу шляхом збагачення, уточнення й активізації словникового запасу школярів, формування вміння правильно наголошувати слова під час вимови, поєднувати їх одне з одним, дотримуватися нормативних граматичних форм, доречно вживати виражальні засоби мови, формули мовленнєвого етикету [2].

3.2 Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів

Державний освітній стандарт змісту, обсягу й рівня мовної освіти в початкових класах передбачає створення можливостей для появи варіативних технологій засвоєння молодшими школярами мовленнєвих умінь створювати зв'язні висловлювання різних типів і стилів. Така орієнтація на творчі пошуки способів удосконалення мовленнєвого розвитку учнів у початковій ланці, безумовно, посилює тенденції дестандартизації шкільної мовної освіти, сприяє її звільненню від консерватизму, шаблонності, спонукає вчителя до підвищення педагогічної майстерності.

Освітня мета шкільного початкового мовного курсу полягає насамперед в оволодінні мовленнєвими вміннями й навичками на основі знань про лексико-граматичні ознаки мовних одиниць та їх функціонування в текстах і реалізується через упровадження в навчання комунікативно-діяльнісного підходу. Згідно з цією концепцією учні повинні оволодіти системою таких дій і операцій, які забезпечували б їхні потреби в різноманітних видах мовленнєвого спілкування [5].

Слід зазначити, що в цілому функціональна зорієнтованість змісту й структурування лінгвістичних знань за державним стандартом з української мови для 1-3 (4)-х класів забезпечують реалізацію комунікативно-діяльнісного підходу в навчанні мови й мовлення. Але декотрі питання, зокрема питання функції усного й писемного мовлення, сфери використання, умов продукування й сприймання, особливостей мовного оформлення, потребують певного уточнення й розширення.Формувати усне й писемне мовлення як два особливі види діяльності із властивою для кожної з них психічною структурою й мовленнєвою організацією, спільними й відмінними ознаками потрібно в такій послідовності:

1. засоби матеріального вираження кожної з форм;

2.види усного (переважно діалогічного) й писемного (переважно монологічного) мовлення;

3. завдання, сфера функціонування, адресність;

4. умови продукування і сприймання;

5. стилістична диференціація (без використання терміна);

6. інтонаційне вираження обох форм;

7. специфіка функціонування мовних засобів.

Характерною рисою сучасної методики розвитку зв'язного мовлення молодших школярів є навчання моделювання текстів-описів, розповідей, міркувань. Проте, слід зазначити, що, крім таких категоріальних ознак, як зв'язність, змістовність, логічність, структурна цілісність, адресність, прагматичність, з якими молодші школярі ознайомлюються практично, текстам властива ще й інтонаційна оформленість (для кожного типу й стилю своя, специфічна).

Інтонація відіграє важливу текстотворчу роль: формує і передає думку, організовує її структурно, надає виразності емоційності. Виконуючи комунікативну функцію, інтонація є складовим елементом усного й писемного мовлення, засобом оформлення комунікативних типів і стилів мовлення. Тому ознайомлювати з роллю цієї специфічної структури її одиницями, способами використання цих одиниць залежно від завдань мовлення треба не тільки в межах речення, а й на рівні текстів усіх типів і стилів.

Удосконалення змісту роботи з розвитку усного мовлення вбачається в наданні розмовно-побутовому стилю такого самого статусу, як і художньому, науковому та діловому. Нажаль, традиційно склалася думка, що цей стиль діти опановують ще в дошкільні роки, отже, немає й потреби в удосконаленні цього функціонально-стилістичного напряму.

Проте спостереження й аналіз розмовно-побутового мовлення школярів свідчать про такі його істотні вади, як невміння враховувати адресата мовлення, незнання правил спілкування з дорослими, невміння користуватися жестами, мімікою, недодержання лексичних (використання вульгаризмів, жаргонізмів, діалектизмів) та інтонаційних норм (недоречна гучність, занадто швидкий темп, неправильне емоційне забарвлення ). Тож дітям слід давати відомості про те, коли можна використовувати розмовно-побутове мовлення (кому його можна адресувати, з якою метою), про його інтонаційні особливості, допоміжні засоби стилю, особливості функціонування в ньому фонетичних, лексичних, морфологічних та синтаксичних одиниць. Лише на ґрунті цих знань формування вмінь і навичок продукувати діалоги як структурний різновид розмовно-побутового стилю буде ефективним.

Оскільки діалогічне мовлення може відбуватися в офіційних і неофіційних умовах, мати виразні ознаки текстуальності (бесіда на певну тему) або ж, навпаки, складатися з окремих реплік, не пов'язаних ні тематично, ні змістом (діалоги-репліки), вочевидь, є потреба акцентувати увагу молодших школярів на таких його різновидах.

Одним з найважливіших є також функціонально-стилістичний підхід до формування мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів. У методиці навчання мови й мовлення давно вже панує думка про те, що саме знання з функціональної стилістики створюють відповідні умови для реалізації комунікативно-діяльнісного підходу навчання мови (М. Асташов, В. Капінос, Г. Ладиженська, М. Пентилюк, Т. Чижова та ін.). Сукупність екстралінгвістичних чинників, що зумовлюють мовленнєву системність кожного стилю - сфера спілкування, функції мовлення, умови, - становлять мовленнєву ситуацію, створення якої на уроці і допомагає опанувати мову як різновид людської діяльності. Аналіз мотивів мовленнєвої діяльності, умов, завдань спілкування, добір адекватних мовних засобів для вираження думки сприяє засвоєнню мовленнєвої ситуації, правил побудови текстів, об'єднаних загальним типовим значенням того чи іншого стилю мовлення. І чим раніше учні усвідомлять факт залежності використання мовних засобів від умов комунікації, тим продуктивнішою буде їхня власна мовленнєва діяльність.

Слід зазначити, що в початкових класах уже зроблено спробу впровадити в навчання елементи функціональної стилістики: школярі практично ознайомлюються з художнім, науковим, діловим мовленням, вчаться під керівництвом учителя моделювати власні стилістично диференційовані висловлювання. Але під час формування лексико-граматичних понять учні в основному лише спостерігають за функціонуванням виучуваних мовних одиниць у текстах різних стилів, мотиваційної ж ланки при цьому майже немає: учитель не звертає уваги учнів на те, що саме зумовлює використання тієї чи іншої одиниці яке її стилістичне навантаження, чи доречна вона в даному тексті.

Отже, поглиблення функціонально-стилістичного підходу в процесі засвоєння школярами відомостей про лексичні одиниці, частини мови, словосполучення й речення сприятиме усвідомленню ними залежності використання мовних засобів від завдань та умов комунікації формуванню відповідних умінь і навичок застосування здобутих знань у різноманітних сферах спілкування. З огляду на це в лінгвістичній змістовій лінії мають бути відображені й відомості про закономірності функціонування виучуваних мовних засобів у різних стилістичних різновидах мовлення.

Наприклад, у розділі «Речення» доцільно передбачити практичне ознайомлення з особливостями функціонування простих і складних речень в усному й писемному мовленні, типів речень за метою висловлювання в художніх, наукових, розмовних та ділових текстах, вказати на роль однорідних членів речення в художньому стилі, проілюструвати особливості інтонаційного оформлення речень залежно від стилю мовлення й форми його вираження - усної чи писемної.

У розділі "Слово" слід акцентувати увагу на ролі синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів у художньому й розмовно-побутовому стилях та їх недоцільності в стилях науковому й діловому; під час вивчення таких морфем, як префікс і суфікс - ілюструвати їх стилістичну роль у названих стилістичних різновидах.

Така робота не потребує від учителя якихось особливих зусиль або ж додаткового часу на уроці. Вона не важка й для учнів за умови систематичної роботи над засвоєнням ознак текстів (неодноразова експериментальна перевірка свідчить про високий рівень чуття мови: навіть на інтуїтивному рівні 85% школярів здатні розрізняти стилістичне забарвлення мовних одиниць, якого їм надають префікси й суфікси).

Зразок такого завдання, де вчитель досить вдало може поєднати формування вмінь знаходити й виділяти суфіксальні морфеми з розвитком умінь визначати їх стилістичну функцію в художньому мовленні.

Прочитайте текст. Знайдіть суфікси у виділених словах. Скажіть, якого відтінкового значення вони надають словам? Яку роль виконують ці слова в тексті? Відтак скажіть, чи можна назвати цей текст художнім?

Вимив дощик рідне поле

Нам на втіху.

Після дощику навколо

Тихо-тихо...

Задивилися хмаринки

Сині-сині,

Як гойдаються росинки

На стеблині (Г. Бойко).

Для розвитку в молодших школярів мовного чуття можливий такий варіант завдання:

Знайти слова, які допомагають авторові передати почуття замилування рідною природою після дощу; виділити в цих словах суфікси, зробити висновок про те, яку роль виконують ці суфікси в художньому тексті.

Такі завдання сприяють розвитку уявлень про мотивоване використання мовних засобів, усвідомленню ролі виучуваних одиниць у текстах певного стилістичного спрямування.

Функціонально-стилістична робота має посісти особливе місце у вивченні частин мови. Елементарний граматико-стилістичний аналіз допоможе школярам простежити за описовою функцією іменників, прикметників, дієслів і прислівників у художньому мовленні, засвоїти стилістичні норми використання цих частин мови в науковому, діловому, розмовно-побутовому стилях, навчитися розпізнавати стилістичне навантаження окремих категорій та мотивувати їх використання в аналізованих текстах. Це сприятиме засвоєнню відповідних мовних ресурсів не тільки на інтуїтивній основі в результаті наслідування готових зразків, а й опануванню елементарних стилістичних знань.

Для відпрацювання операцій відбору мовних засобів мотивованого використання їх у мовленнєвій практиці треба під час аналізу тексту показувати учням не тільки окремі його знаки, а й увесь комплекс: де може бути використано текст, кому він адресований, з якою метою, які мовні засоби використано для досягнення поставленої мети.

Під час вивчення розділу "Звуки і букви" можна формувати елементарні уявлення про милозвучність української мови, використання приголосних у поетичних текстах для створення слухових образних відчуттів, певного емоційно-експресивного ефекту; про роль дикції й орфоепії в усному мовленні, його діалогічному й монологічному різновидах.

Отже, вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів стає можливим за умови активного використання даних про психолінгвістичні особливості усного и писемного мовлення, а також елементарних мовленнєвознавчих відомостей з лінгвістики й стилістики тексту. Опанування учнями початкових класів елементарних знань про форми й стилі мовлення під час продукування власних зв'язних висловлювань сприяє виробленню в них усвідомлених мовленнєвих умінь, що сприятиме підвищенню рівня культури мовлення в цілому [5].

ВИСНОВКИ

1. "Молодший шкільний вік - період виховання, накопичення знань. Успішному виконанню цієї важливої функції сприяють характерні особливості дітей цього віку: довірливе підпорядкування авторитету, підвищена сприйнятливість, уважність, наївно ігрове відношення до багато чого з того, з чим вони стикаються" - так характеризує цей вік Н.С. Лейтес.

Молодші школярі виконують вимоги вчителя, не вступають з ним у суперечки. Вони довірливо сприймають оцінки і повчання вчителя, наслідують йому в манері міркувати, в інтонаціях.

Таким чином, молодший шкільний вік є сензитивним періодом в оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками і дуже сприятливим періодом в мовленнєвому розвитку дитини.

2. У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службовою частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови). Також формується усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на певне питання. Відбувається й засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, відбувається розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, уміння добирати слова для передачі своїх думок, розвиток культури мовлення.

3.Вивчення української мови надає великі можливості для ознайомлення учнів з найважливішими правилами усного та писемного мовлення і спілкування, практичного засвоєння формул ввічливості, які виховують мовну культуру, інтелігентність, вишуканість мовця.

Кожна людина з раннього дитинства, наслідуючи дорослих, самостійно оволодіває рідною мовою і вже до навчання в школі добре розуміє оточуючих, може відповідати на посильні запитання, вміє висловити нескладні думки. На уроках мови учні збагачують свій словниковий запас, набувають умінь добирати найбільш влучні слова, використовувати синоніми, антоніми, фразеологізми, практикуються у побудові значно складніших синтаксичних конструкцій, ніж ті, які трапляються в побутовому мовленні.


Подобные документы

  • Психолого-педагогічне трактування сутності поняття "культура мовлення" та основи її формування у молодших школярів. Розвиток усного і писемного мовлення на уроках рідної мови, диференційована система творчих робіт учнів як засобу її формування.

    дипломная работа [134,3 K], добавлен 06.11.2009

  • Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь у системі початкового навчання. Основна задача школи - вироблення в учнів навичок практичного володіння українською мовою. Розвиток мовлення учнів у процесі вивчення частин мови як опорних тем.

    реферат [24,1 K], добавлен 27.09.2009

  • Дослідження стану засвоєння молодшими школярами частин мови у практиці шкільного навчання. Обґрунтування психолого-педагогічних та методичних передумов формування у молодших школярів умінь використовувати частини мови в усному і писемному мовленні.

    дипломная работа [134,7 K], добавлен 23.10.2009

  • Психолого-педагогічні засади та основні напрямки розвитку мовлення молодших школярів. Причини мовленнєвих помилок учнів початкових класів та їх аналіз. Граматичний лад мовлення молодших школярів та його характеристика. Процес вивчення частин мови.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 23.07.2009

  • Мовленнєвий розвиток молодших школярів. Формування комунікативних умінь в учнів початкових класів. Система завдань для формування мовленнєвих умінь і навичок з розвитку зв’язного мовлення. Методика формування комунікативних умінь на уроках рідної мови.

    дипломная работа [124,8 K], добавлен 12.11.2009

  • Сутність поняття "культура мовлення", її критерії, показники, методика і педагогічні умови формування. Характеристика рівнів культури мовлення і вживання формул мовленнєвого етикету за змістом українських народних казок дітей старшого дошкільного віку.

    дипломная работа [95,2 K], добавлен 04.04.2011

  • Основні поняття з розвитку мовлення у молодших школярів; інноваційні технології навчання української мови; педагогічні умови, методи, прийоми роботи із врахуванням вікових особливостей дітей. Розробка дидактичного забезпечення розвитку зв’язного мовлення.

    курсовая работа [203,9 K], добавлен 19.03.2013

  • Періодизація розвитку мови у дітей. Методика розвитку словника у дітей дошкільного віку. Навчання монологічного мовлення на початковому етапі. Мовний розвиток як загальна основа виховання і дошкільного навчання дітей. Система занять по розвитку мови.

    реферат [29,1 K], добавлен 01.05.2009

  • Загальна характеристика гри як специфічної форми і засобу активної навчально-пізнавальної діяльності, її сутність і місце в навчальному процесі. Методика застосування мовних та рольових ігор на початковому і середньому етапах засвоєння іноземної мови.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 06.12.2010

  • Психолінгвістичні підходи до процесу формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок. Джерела збагачення словникового запасу учнів. Організація системи уроків з української мови і розвиток зв'язного мовлення в умовах диференційованого навчання.

    дипломная работа [163,2 K], добавлен 02.08.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.