Шляхи вдосконалення сучасного уроку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні шляхи вдосконалення сучасного уроку

1.1 Гуманізація та гуманітаризація змісту освіти на сучасному етапі

1.2 Шляхи вдосконалення змісту освіти на сучасному етапі

1.2.1 Гуманізація та гуманітаризація змісту освіти

1.2.2 Диференційований підхід до визначення форм освіти

1.2.3 Інтеграція - один із принципів реформування сучасної початкової освіти

1.3 Роль розвиваючого навчання в сучасній системі навчальної освіти

1.4 Напрями оновлення сучасного уроку

1.4.1 Система нестандартних уроків

1.4.2 Навчально-виховні заходи інноваційного типу

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота з виявлення шляхів оновлення сучасного уроку та апробація їх на практиці

2.1 Характеристика класу та школи ЗОШ 1-2 ступеня №3

2.2 Здійснення диференційованого підходу до навчання під час проходження практики та його результати

2.3 Аналіз системи нестандартних уроків

Висновки



Вступ

Початок ХХІ ст. в Україні позначився радикальним реформуванням освітнього процесу. Школа ХХІ ст. зумовлює необхідність докорінного переосмислення освітньої парадигми, актуалізації змісту, технологій становлення індивідуальності учня як суб'єкта і проектувальника життя, створення проектно-життєвого простору, спрямованого на розвиток і саморозвиток компетентної конкурентно-спроможної особистості,яка вміє творчо розв'язувати проблеми,прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

Початкова ланка освіти - фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. Вона покликана забезпечити подальше становлення і різнобічний розвиток особистості дитини, цілеспрямованого виявляти її здібності в різних видах діяльності, створити умови для повноцінного засвоєння базового рівня освіти і уміння вчитись.

Глибинний зміст самої назви «початкова школа», «школа першого ступеня» обумовлює роль і особливу відповідальність педагога за якість своїх роботи. Саме початкова школа за умови цілеспрямованого навчання і виховання забезпечує особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, морально-етичний, мовленнєвий, естетичний, соціальний, емоційно-вольовий розвиток.

Відомо, що педагогічна діяльність може здійснюватись у різних формах, серед яких особливе місце відводиться уроку.

Пройшовши випробування протягом століть, маючи свої традиції і ритуали, переваги та недоліки, урок і сьогодні не втрачає своєї унікальності і неповторності, залишаючись основною дидактичною формою навчання, яка поєднує індивідуальні, групові, фронтальні методи навчально-пізнавальної діяльності з учнями обох статей однакового віку і приблизно однаковим інтелектуальним розвитком. Сутність і призначення уроку в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводиться таким чином до колективної взаємодії учителя і учнів.

Педагогічна наука і шкільна практика направляють свої зусилля на пошуки шляхів удосконалення уроку.

Це знайшло втілення у державних національних програмах «Освіта (Україна ХХІ століття)», «Діти України», Державному стандарті початкової освіти.

Об'єктом дослідження даної роботи є урок.

Мета : з'ясувати основні шляхи вдосконалення сучасного уроку.

Завдання:

- визначити найдоцільніші методи вдосконалення сучасного уроку;

- виявити умови ефективності реалізації цих методів на практиці;

- розробити серію нестандартних уроків в класно-урочній системі.



Розділ 1. Основні шляхи вдосконалення уроку

1.1 Гуманізація спілкування в процесі навчання

Закінчений відрізок педагогічного процесу в класно-урочній системі навчання - це урок.

Урок - це питання досить важке на сьогоднішній день. До цього часу в педагогічній науці керівною є думка, згідно з якою урок - це форма організації діяльності вчителів та учнів у певний відрізок часу, яка систематично використовується для вирішення проблем навчання, виховання та розвитку учнів.

Урок - це форма організації навчання з групою дітей одного віку, постійного складу, заняття за твердим розкладом і з єдиною для всіх програмою навчання. В цій формі представлені всі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби навчання, методи, діяльність по організації та управлінню і всі його дидактичні елементи. Сутність і призначення уроку в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводиться таким чином до колективно-індивідуальної взаємодії вчителя та учнів. Від ефективності кожного уроку залежить ефективність навчального процесу загалом. Творчий учитель постійно шукає шляхи удосконалення уроку. Учитель, на мою думку, має демонструвати учням на уроці передусім найвищі зразки культури спілкування: повагу до людини, вміння слухати і чути, уважність і делікатність, зібраність і точність виконання необхідних дій, неухильне дотримання норм етикету, добросовісність, чесність, старанність, охайність тощо.

Урок збагачує дитину досвідом групової інтелектуальної діяльності, стає джерелом поведінкових навичок і навичок спілкування.

Молодший шкільний вік - це особливий вік, оскільки в цей час учитель є для дітей ідеалом. Але, як зазначає Ш. О. Амонашвілі, «дитина може бути вихована тільки вихователем, який сам уже вихований»[2, с. 32]

За твердженням Ш. О. Амонашвілі, «сучасний урок - це організоване педагогом духовне спілкування групи, змістом якого є наукові знання, а ключовим результатом стає інтелект кожного суб'єкта урочного спілкування, його духовне збагачення»[1, с.68]

Урок - це спілкування людини з іншою людиною, це - велика праця душі і серця. І тим старанніша ця робота, чим поважніше ставлення дитини до самої себе, а також учителя до власної особистості. Дитина приходить до школи з бажанням вчитися.

В.Сухомлинський писав: «Не забуваймо, що в школі дитина живе. Там, де вихователі забувають цю істину, навчання для дитини стає важким тягарем. Там, де навчання виступає як невід`ємна частина багатогранного духовного життя, воно для дитини бажане і захоплююче.»[33, с.277]

Щоб учень тягнувся до вчителя,щоб не переривався ланцюжок довіри, учитель має утверджувати у своїх стосунках з учнями людську гідність кожної дитини, незалежно від її навчальних успіхів, а отже, повинен, на мою думку, бачити спочатку людину, а потім учня.

Роблячи зауваження слід зосереджувати увагу на позитивних прикладах, називати й окремих учнів. Наприклад: «Правильно поклали зошити Сергійко і Сашко…А ще хто ?», «Хто правильно поклав зошит і тримає руку під час письма?», «Уважно перевіряють завдання учні першого ряду».[34, с.321]

Гуманні стосунки на будь-якому уроці й поза ним, я впевнена, утверджують людську гідність кожного учня, здібного і нездібного, гарного і не дуже, запобігають виникненню страху перед покаранням, залежності від настрою вчителя. Думаю, якщо на уроці створюються такі стосунки, діти не бояться висловлювати свою позицію, яка може не збігатися з думкою більшості.



1.2 Шляхи вдосконалення змісту освіти на сучасному етапі

1.2.1 Гуманізація та гуманітаризація змісту освіти

Гуманізація та гуманітаризація освіти належить до визначальних цінностей суспільного життя, є умовою і результатом якісної шкільної освіти 21 століття.

Саме це відображено в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», в Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи, Концепції громадянського виховання, Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності.

На думку академіка О.Савченко, дитина є головною педагогічною цінністю, а педагог має бути здатний до її виховання, соціального захисту, збереження її індивідуальності. Відповідно до концептуальних положень гуманізму, людина є не засобом, а метою, саме тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а освіту до неї.

Відмінність гуманної педагогіки від авторитарної радикальна, вона закладена в її засадах. Гуманна педагогіка, яка є варіацією на теми педагогіки класичної, заснована на духовних вимірах, звідси й усе інше - зміст, форми і методи, понятійна база, образ учителя і вихователя.

Відомий сучасний педагог - гуманіст, академік Російської академії освіти, професор Ш. Амонашвілі в основу гуманної педагогіки поклав тези для визначення місії вчитель і призначення дитини.

По-перше, дитина - це надзвичайне явище в нашому житті. По - друге, дитина є носієм свого призначення. Кожна дитина народжується зі своїм талантом. І якщо ми дамо їй можливість реалізувати себе, це і буде шляхом удосконалення й сходження особистості. По-третє, дитина несе в собі величезну енергію, яка не піддається вимірюванню. Дитина може все - тільки виховайте її гідно.

Ш.Амонашвілі пропонує осмислити поняття уроку із філософської позиції у - рок. РОК російською - доля. Тобто урок є найважливішою формою процесу творення долі дитини. В уроці акумулюється життя дитини і саме в ньому збагачується знанням і духовністю. Урок у гуманної педагогіки покликаний розвивати до пізнання, прищеплювати любов до подолання труднощів у пізнанні.

Учитель у гуманній педагогіці не тільки передає дітям знання, він прагне допомогти учням стати кращими людьми. Справжній вчитель, на думку гуманістів, покликаний бути носієм духовного світла, добра, радості.

Зміст програм та підручників у початковій школі дає великі можливості для духовно - морального виховання. Проте саме від учителя залежить, який урок він підготує для дітей.

Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати основні засади гуманної педагогіки.

- Особистість виховується Особистістю.

- Доброта виховується Добротою.

- Шляхетність виховується Шляхетністю.

- Спрямованість виховується спрямованістю.

- Людина виховується Людиною.

ЕТАПИ УРОКУ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ.

1. Розвиток мислеобразу уроку.

2. Підготовка до уроків у класі.

3. Початок уроку, організаційний момент.

4. Мотивація.

5. Актуалізація знань та розкриття змісту теми уроку.

6. Підбиття підсумків. Домашнє завдання.

ПРИНЦИПИ УРОКУ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ.

- Продовження життя на уроці.

- Позитивно - емоційний настрій.

- Встановлення ділових відносин з дітьми.

- Проведення уроків у відповідному темпі.

- Співпраця.

- Творчість.

- Навчальні ігри.

ПРИЙОМИ, ЯКІ МАЮТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИСЬ НА УРОКАХ.

1. Хвилинки релаксації (відпочинку).

2. Нашіптування (і слухати відповіді дітей і давати підказки)

3. Домальовування.

4. Рукостискання.

5. Присвячення уроків іменинникам.

6. Бути частіше учнями для учнів.

1.2.2 Диференційований підхід до визначення форм освіти

Один із головних принципів, закладених у Державному стандарті початкової загальної освіти, - орієнтація освітньої системи на дитячу особистість, її розвиток.

Відомий педагог В.Сухомлинський розглядав навчання не як процес передачі знань, а як складенні людські стосунки.

Учень, особливо той,який відстає у навчанні, має бути впевнений, що вчитель зацікавлений у його особистісному зростанні,бачить найменші успіхи, радіє разом з ним.

Навчаючи дітей молодшого шкільного віку, маємо зазначити, що велике значення в досягненні позитивних результатів у навчанні мають індивідуальні особливості учнів, їхня схильність до різних стилів навчання.

Врахування цього допомагає вчителю визначити і обрати відповідні навчальні матеріали, методики навчання, темп і тип, і складність завдань для кожного учня, і, відповідно,уваги, часу й індивідуального підходу до кожного.

У контексті складності завдань, які реалізує вчитель, особливо важливою є здатність співвідносити форми та засоби навчання з концептуальною позицією авторів підручників, а також усвідомлення специфічних особливостей дітей початкових класів і особливостей організації навчального процесу.

Загалом, навчання кожної дитини здійснюється в двох площинах : індивідуальній, як особистості, і колективній, як члена групи.

Дітям і дорослим притаманні різні типи інтелекту, якими вони наділенні від природи і, здебільшого, не підлягають корегуванню. Досягнення найкращого результату в навчанні можливе тільки за умови орієнтації вчителя на індивідуальні особистісні риси.

Індивідуальний домінуючий в особистості тип інтелекту може бути: емоційним, музичним, вербальним, лінгвіністичним, математичним, просторовим, міжособистісним, кінестетичним тощо.

Ефективність навчання і розвитку людини залежить від того, який саме інтелект зазнає найбільшого впливу. Хоча останні дослідження доводять, що цілеспрямований розвиток одного типу інтелекту, як правило, дає поштовх для розвитку всіх інших видів інтелекту людини. Але для цього вчитель повинен його виявити й організувати навчальний процес для найбільшого впливу на цю особистість.

Наприклад, учень з добре розвиненим музичним інтелектом краще засвоює програмовий матеріал у музичному супроводі у вигляді пісень, римівок, віршиків.

Учень домінуючим емоційним інтелектом швидше навчається, коли має можливість перевтілитись у літературного героя, поринути у світ казки.

Учень з вмотивованим візуальним інтелектом краще сприймає матеріал, коли має можливість побачити таблиці, схеми, розфарбувати малюнки.

Діти - кінестетики отримують міцніші знання, коли мають можливість рухатися, експериментувати, гратися.

Вербальний інтелект допомагає дітям володіти великим словниковим запасом.

Вчитель під час вибору завдань та прийомів роботи має впливати на всі притаманні цій групі учнів типи інтелекту для того, щоб у кожного учня виникав індивідуальний навчальний резонанс. Це дає змогу досягти найвищого ступеня засвоєння навчального матеріалу кожною дитиною на основі притаманного їй типу інтелекту, не порушуючи рівноваги й загального балансу групи.

1.2.3 Інтеграція - один із принципів реформування сучасної початкової освіти

Ідея інтегрованого навчання в наш час є надзвичайно актуальна, оскільки передбачає, що її успішна методична реалізація сприятиме побудові якісної освіти, тобто освіти конкурентно-спроможної, що забезпечить кожній людині можливість самостійно досягати життєвої мети, творчо самостверджуватись у різних соціальних сферах.

Інтеграція - важлива умова розвитку сучасної науки і цивілізації загалом. Адже сучасна стадія наукового мислення характеризується прагненням розглядати об'єкти, явища життя не окремо та ізольовано, а інтегровано.

Дидактичні особливості інтеграції змісту навчання, інтегрованих уроків досліджували В.Р. Ільченко, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко та інші. Специфіку інтегрованого уроку в малокомплектній школі досліджує Н.І. Присяжнюк.

Перспективність цього методичного підходу полягає передусім і тому, що він дає змогу нівелювати деякі слабкі аспекти предметної системи навчання, подолати розрізненість,фрагментарність і водночас, синтезуючи сильні аспекти предметного викладання створює сприятливі умови для формування в дитини здатності сприймати предмети і явища різнобічно, системно, емоційно.

Інтегровані уроки являють собою часткову інтеграцію змісту а повна інтеграція організовується за допомогою інтегрованих курсів, таких як: «Довкілля», «Музика і рух», «Художня праця», «Природознавство», «Ознайомлення з навколишнім світом».

Дидактичні можливості інтегрованих уроків, курсів створюють сприятливі умови для реалізації особистісно-орієнтованого, розвиваючого навчання.

1.3 Роль розвиваючого навчання в сучасній системі навчальної освіти

Історично розвиваюче навчання бере початок ще із сократівських бесід, принципів дидактики Я. Коменського, ідей Ж.-Ж. Руссо, І. Песталоцці, Ф. Дістеверга.

Розробники нового проекту Держстандарту початкової освіти актуалізувало проблему : що сьогодні вважати результатом навчання молодших школярів і, відповідно, як цього результату досягти ? Загальна орієнтація на методологічному рівні на особистісно орієнтований та компетентнісний підходи у перспективі дає можливість оцінювати учнів за рівнем оволодіння предметними та ключовими компетентностями.

У новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти визначено такі складові навчання :

- мотиваційно-ціннісне ставлення особистості до навчання, прагнення до пізнання і здобуття нової інформації;

- володіння базовими загальнокультурними і предметними знаннями, уміннями, навичками;

- володіння загальними способами навчального пізнання, зокрема ІКТ, критичність, гнучкість, доказовість мислення, прояви творчої дослідницької поведінки;

- наявність індивідуального досвіду самоорганізації, навчальної рефлексії, уміння працювати у групі й колективі;

- пізнавальна активність, ініціативність, відповідальність, прагнення до вдосконалення результатів своєї праці.

Перелічені складові є в основі розвивального навчання. Стратегічною метою якого є формування особистості дитини як суб'єкта життєдіяльності.У найзагальнішому сенсі бути суб'єктом означає бути хазяїном власної діяльності, власного життя : визначати цілі, розв'язувати завдання, відповідати за результати. Головний засіб саморозвитку дитини - уміння вчитися, тобто вчити себе.

Автори системи розвивального навчання В.В. Давидов, В.В. Рєпкін, О.К. Дусавицький, Г.А. Цукерман, Д. Ельконін та інші розробили механізми становлення «уміння вчитися» в учнів молодших класів.[12, с.146]

Навчальна діяльність є універсальним засобом розвитку. Освоївши її, дитина виявляється здатною вчити себе там і тоді, де і коли в неї виникає потреба.(В.Рєпкін)[31, с.192]

В основі системи Д. Ельконіна - В. Давидова лежить розуміння смислу колективних та індивідуальних дій. Навчальну діяльність можна порівняти з роботою човника у швейній машинці : кожний крок уперед супроводжується кроком назад, коли треба відсторонитися від конкретної ситуації і проаналізувати, що відбувається.

У системі розвивального навчання засвоєння теоретичного змісту нагадує рух по спіралі, кожен виток якої - це нова навчальна задача. У ході постановки й розв'язання такої задачі знайомий спосіб дії виступає об'єктом аналізу та корекції. Результатом спільної роботи стає його перетворення або конструювання нового способу. Моменти інтелектуальних труднощів, висловлення гіпотез, виконання пробних дій, фіксація нового знання в моделі й здійснення рефлексій цього дослідження мають високий потенціал розвитку особистості, а їх грамотна організація, у свою чергу, виступає потенціалом професійного саморозвитку вчителя.

Відкривши спосіб, діти опановують його індивідуально. Учитель має чітко розмежовувати пошуковий і тренувальний етапи в ході розв'язування навчальної задачі.

Вченими встановлено, що учень може успішно оволодіти теоретичним змістом тільки в особливій формі - у ході навчальної співпраці.

За Г. Цукерман, навчальна співпраця дитини і дорослого спрямована на взаєморозуміння, з'ясування точок зору всіх партнерів навчальної взаємодії.

Автор виділяє такі умови розгортання навчального співробітництва :

- створення ситуації, де немає зразків, де репродукція неможлива;

- наявність різних точок зору з приводу одного предмета обговорення;

- ініціативність дитини в побудові спільно з дорослим дій.[36, с.269]

В системі розвивального навчання особливе значення в процесі здобуття учнями нового знання має навчальна дискусія. Навчальні дискусії супроводжуються завжди позитивним емоційним настроєм, піднесенням їх учасників, зацікавленістю, повагою до думки іншої людини.

У системі розвивального навчання Ельконіна - Давидова роль навчальної взаємодії молодших школярів між собою в роботі з новим знанням кардинально відрізняється від загальноприйнятої. Якщо при використанні репродуктивно - ілюстративного методу взаємодія молодших школярів у малій групі є цінною на етапі застосування знань, отриманих від учителя, то використання методу розв'язання навчальних завдань передбачає об'єднання у групи вже на етапі вироблення гіпотези з приводу пошуку загального способу дії, застосування цього способу в окремих випадках. Інакше кажучи, метод розв'язання навчальних завдань забезпечує взаємодію молодших школярів на всіх етапах роботи з новим знанням. За такого підходу сфера самостійності учнів, незалежності їхніх дій від керівництва дорослого істотно розширюється, що забезпечує зростання дитячої навчальної ініціативності. [11, с.544]

Найменшою «клітинкою» уроку в розвивальному навчанні є процес розв'язання навчальної задачі, який є точкою перетину навчальної діяльності учня і педагогічної діяльності учителя. Саме під час розв'язання навчальної задачі реалізується основна мета цього навчання - формуються всі компоненти навчальної діяльності, створюються умови для перетворення учня на того, хто вчить самого себе під керівництвом учителя, для самореалізації дитини та її само зміни.

У розвивальному навчанні урок розглядається як фрагмент навчальної діяльності з формування певної навчальної дії. Відповідно до навчальних дій виділяють такі типи уроків :

- урок постановки навчальної задачі;

- урок вирішення навчальної задачі;

- урок моделювання і перетворення моделі;

- урок вирішення часткових задач із застосуванням відкритого спосіб;

- урок контролю та оцінки.

1.4 Основні напрямки оновлення сучасного уроку

1.4.1 Система нестандартних уроків

Важливим компонентом забезпечення мотивації навчання є забезпечення змісту кожного уроку емоційним, особистісно значимим для дитини матеріалом.

Програмовий матеріал початкової школи дає можливість емоційно насичувати кожний урок, щоб виховувати потребу в прекрасному. Цьому сприяють різноманітні нестандартні уроки. Нестандартний урок - це імпровізоване навчальне заняття, яке має оригінальну будову. Воно вкладається у рамки відпрацьованого, сформованого дидактикою уроку, на якому вчитель дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів робіт.

Нестандартний урок - це в першу чергу творчість, самобутність, майстерність вчителя, який застосовує власні нестандартні форми роботи з учнями, використовуючи особистий дидактичний матеріал. Для таких уроків характерною рисою є не засвоєння нових знань, а пошук їх через гру, подорож, казку та інші.

Нестандартні уроки максимально стимулюють пізнавальну самостійність, творчу активність й ініціативу учнів. Такі уроки розвивають і підвищують рівень знань, формують працелюбство, необхідні в житті вміння і навички. На таких уроках велика увага надається емоційності, розвитку природних можливостей дітей.

Існує багато типів нестандартних уроків. Їх назви дають уявлення про мету, зміст, методику проведення таких занять.

Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними. У посібнику І. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 видів нестандартних занять (урок-гра, урок-рольова гра, урок-діалог, бінарний урок та інші). В.Щеньов пропонує класифікувати нестандартні уроки, доповнивши типологію «класичного» уроку. Наприклад, уроки-вікторини, захист проектів тощо слід, на його думку, віднести до групи уроків контролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції - до уроків формування нових знань. С.Кульневич та Т.Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних уроків:

- уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю);

- уроки народження та реалізації нових ідей (урок-казка, театралізований урок);

- уроки-дослідження світу (урок-екскурсія, урок-експедиція);

- уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК);

- уроки зі зміною стандартних способів організації (семінар, залік, урок моделювання);

- уроки-аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон);

- уроки, побудовані за аналогією з відомими формами і методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).[28, с.192]

Думаю, що нестандартні уроки сприяють організації живого і вільного діалогу між вчителем і учнями, створюють кожній дитині умови вираження особистісного «Я».

1.4.2 Навчально-виховні заклади інноваційного типу

Пріоритетними завданням сучасної освіти є навчання дітей жити і працювати.

Сучасний стан освіти не задовольняє багатьох педагогів, які в ній працюють. Зняття деяких обмежень на інноваційну діяльність сприяло запровадженню широкого інноваційного руху в системі освіти.

Базою для поліпшення якості освіти є створення інноваційного простору.

В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка читаємо: «Інноватика - наука про оновлення освіти, теорій інноваційних процесів, учення пр. створення, сприйняття, оцінювання. засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічному поєднанні»

Самі ж інновації - це :

«1) зміни змісту системи. У педагогічній інтерпретації означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу;

2) актуальні, значимі системи утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

3) створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства»

Фахівцями інституту інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки України було проведено аналіз упровадження інноваційних технологій у роботу загальноосвітніх закладів України. Результати аналізу показали, що насамперед упроваджуються технології особистісно-орієнтованого навчання й виховання, громадянської освіти, профільного навчання; технології групової навчальної діяльності, рівневої диференціації навчання, психолого-педагогічного проектування, інформаційні і здоров'язберігаючі технології навчання, а також ігрові технології, технології формування творчої особистості, навчання як дослідження тощо.

Найпоширенішими, на думку Світлани Кириленко, начальника відділу моніторингу освітньої діяльності та педагогічних інновацій Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, кандидата педагогічних наук, є «технології розвивального навчання (авт. Ельконін, В. Давидов), які передбачають формування активного, творчого мислення учнів; застосування інтерактивних технологій кооперативного, колективно-групового, ситуативного моделювання (авт. О. Пометун, Л. Пироженко).[17, с.4,5]

Технологічний концепт проектних технологій (авт. К. Баханов, В. Гузєєв, І. Єрмаков, О. Пєхота) орієнтує дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці».

Автор статті наголошує на тому, що серед педагогічної діяльності навчальних закладів України найбільшого поширення набули пошукові проекти :

- «Національна мережа Шкіл сприяння здоров'ю» (автор М. Гончаренко, В. Горащук, В. Морозова та інші);

- комплексна програма розвитку дітей «Росток» (автор Т. Пушкарьова);

- «Вибір успішної професії» (автор Н. Побірченко);

- методико-педагогічний проект «Гармонія інтелекту і здоров'я» (автор Н. Яновська).

Інновації, як правило, виникають внаслідок намагання розв'язати традиційну проблему нетрадиційним способом, у результаті процесу накопичення та осмислення фактів, коли створюється нова якість, котра має новаторську сутність.

На рівні навчального закладу впровадження інновацій сприяє реалізації диференційованого та індивідуальних підходів до навчання й виховання учнів, створює умови для успішного функціонування навчального закладу як цілісної соціально-педагогічної системи, забезпечує ефективні зв'язки між усіма її підсистемами та учасниками навчально-виховного процесу, налагоджує співпрацю, співтворчість учителя і учня.

На рівні вчителя впровадження інноваційних технологій сприяє підвищенню професійної підготовки та науково-методичної компетентності вчителів.

Інновації підвищують освіченість учнів, створюють сприятливий клімат.



Розділ 2.Дослідницько-експиреминтальна робота з виявлення шляхів оновлення сучасного уроку та апробація їх на практиці

урок освіта навчальний виховний

2.1 Характеристика готовності 2 класу та школи до вдосконалення сучасного уроку

На констатуючому етапі дослідницько-експериментальної роботи,була перевірка готовності 2 класу та школи до вдосконалення сучасного уроку.

Ширяєвська загальноосвітня школа 1-2 ступенів №3 - «Школа-родина, школа-духовної культури.» Школа 1 ступеня - «Школа радості», школа 2 ступеня - «Школа самовдосконалення».

Організація навчального процесу проводиться на основі культурологічного, компетентісно-зорієнтованого підходу, оновлення змісту освіти гуманітаризації та гуманізації. В школі працює постійно діючий семінар «Духовний розвиток дитини у просторі культури.» Працює лекторій для батьків «школа свідомого батьківства впроваджуються розвивальні технології, ігрові методи, основи педагогіки співробітництва».

У початковій школі - чотири класи, в них - 60 учнів.

Сьогодні в школі працює 17 педагогів. З чотирьох вчителів початкових класів двоє - мають вищу категорію та звання «Старший вчитель», двоє - 1 категорію, одна - «Відмінник освіти України», одна - нагороджена грамотою МОН України. Це люди з великим педагогічним досвідом, високоосвічені, активні, завзяті, творчі.

З 2009-2010 н.р. в початковій школі запроваджено вивчення курсів за вибором «Логіка», 1-4 клас, «Позакласне читання» 2-4 клас.

Педагогічний колектив школи працює над розв'язанням науково-методичною проблемою «Удосконалення уроку шляхом особистісно орієнтовного навчання та виховання, творчий розвиток учителя та учня».

Найпоширенішою формою цієї роботи є методичне об'єднання вчителів.

Методичне об'єднання вчителів початкових класів працює над вирішенням проблеми «Забезпечення гармонійного розвитку школярів на основі вивчення та впровадження в практику творчої спадщини В. Сухомлинського».

Школа має свої традиції, які згуртовують педагогічний та учнівський колективи та батьківську громадськість. Традиційними стали «Мамині уроки», фізкультурно-оздоровче свято «Тато, мама, я - спортивна сім'я», виставки «Це зробили я і мама»,конкурс «Паняночки», «Ми джентльмени», «День матері».

В початковій школі працюють гуртки «Умілі рученята», «Українське прикладне мистецтво», вокальний, танцювальний. Учні постійно беруть участь у Міжнародному конкурсі «Кенгуру».

У другому класі працює вчитель 1 категорії Ліщук Людмила Михайлівна - переможець районного конкурсу «Вчитель року 2008» (Додаток 1).

В класі 16 учнів. З них 4 мають високий рівень знань, 8 - середній, 4 - достатній. Всі учні виконують норми техніки читання. Людмила Михайлівна в своїй роботі використовує інтерактивні методи навчання, нестандартні уроки, дидактичні ігри. В основі її роботи - педагогіка співробітництва. Вчителька завжди створює для кожної дитини ситуацію пошуку, успіху.

Головною метою для себе Людмила Михайлівна вважає забезпечення подальшого становлення особистості дитини, цілеспрямовано виділяти і розвивати її здібності, створити умови для того, щоб діти з радістю йшли до школи.

Вчитель працює над проблемою «Активізація навчальної діяльності школярів».



2.2 Здійснення диференційованого підходу до навчання під час проходження практики, та його результати

Завдання учити всіх і кожного зокрема можна реалізувати лише шляхом роздільної організації навчального процесу на уроці в межах одного класу.

Під час проходження практики прагнули спрямувати диференціацію спрямовану на реабілітацію відстаючих учнів та стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

На першому уроці математики було проведено контрольну роботу. За результатами контрольної роботи клас було поділено на три групи 1 - сильна, 2 - середня, 3 - слабка. На наступних уроках діти одержували завдання, що відповідають їх можливостям від найменшого - до найважчого.

Намагались діяти за принципами гуманної педагогіки. Майже ніколи не говорили «погано», «ти сьогодні не готовий до уроку». Сприяли розвитку ситуації успіху. Більше хвалила учнів.

На всіх уроках спостерігали за індивідуальними відмінностями в розвитку мислення учнів, темпом письма та читання, готовністю дітей до сприйняття нового матеріалу.

На кожному уроці прагнули давати завдання з навантаженнями, яке відповідало індивідуальним властивостям учнів, використовуючи індивідуальні картки, диференційовані самостійні роботи.

Під час роботи біля дошки починала з найлегшого до найважчого, викликаючи до дошки дітей з різних груп, відповідно до завдання.

На мою думку диференціація використовується як засіб систематичного і послідовного розвитку учнів, для формування позитивного ставлення до навчання.

Вибір способів диференційованих завдань визначався навчальною метою, їх місцем і структурою уроку.

Як показала підсумкова контрольна робота, складена за рівневими ознаками, при вивчені теми «Додавання і віднімання двоцифрових чисел з переходом через десяток»,всі учні класу справились з поставленою задачею.

2.3 Аналіз системи нестандартних уроків

Наступним етапом дослідницької роботи було проведення формуючого експерименту.

Вирішуючи проблему підвищення пізнавальної активності навчальної діяльності школярів було розроблено серію нестандартних уроків в класно-урочній системі.

Був проведений урок - казка з математики на тему: Розв'язування прикладів на віднімання виду 50 - 34. Розв'язування складених задач.

Мета: ознайомити учнів із прийомами усного віднімання двоцифрових чисел у прикладах виду 50 - 34; розвивати творчу уяву, логічне мислення, математичну мову.

Цей урок сприяв підвищенню пізнавальної активності учнів, На уроці використовувалися принципи наочності, доступності, міцності і свідомості знань. Була використана наочність, яка стимулює логічне мислення, розвиває інтерес до навчання, із задоволенням поринули у світ казки.

Також був проведений урок - магазин на тему: Усне і письмове додавання двоцифрових чисел. Мета: закріпити й узагальнити сформовані навички додавання і віднімання двоцифрових чисел і вміння розв'язувати задачі; розвивати логічне мислення, математичну мову, увагу, пам'ять. Урок вчить застосовувати на практиці здобуті знання, діти із задоволенням виконували роль покупців. Купуючи «математичний» товар, кожен намагався досягти вершини знань. При цьому було використано диференційовані завдання. Викликаючи до дошки дітей, намагалася підібрати для них посильні завдання. Слід відзначити, що всі учні класу були активними, із задоволенням виконували завдання, на уроці не було жодної негативної оцінки. Найбільше учня сподобалось робота з геометричним матеріалом під час якої діти визначали з яких геометричних фігур складені іграшки, та вимірювали їх периметр.

На інших уроках проводились різні види нетрадиційних уроків.



Висновки

Виходячи з викладеного в роботі можна стверджувати, що нестандартні форми навчання є одним із основних засобів підвищення інтересу до навчання, до знань.

Впевнились, що нестандартні уроки проходять цікаво, в них приймають участь всі учні. Вони навчаються за допомогою гри, тому, що грати люблять всі. Однак вчитель повинен докласти максимум уміння і фантазії, щоб урок досяг мети.

Використавши такі уроки, приходимо до висновку, що в учнів підвищилась якість знань, покращився темп читання, мовлення, мислення, пам'ять, грамотність.

Таким чином джерелом розвитку зацікавленості учнів до навчання,на нашу думку, є:

- співпраця дітей і вчителя на уроці;

- усунення формалізму,підходів до вивчення нової теми;

- самостійна робота з урахуванням особистості дитини;

- щоденний контроль за рівнем знань, умінь і навичок;

- вміле використання дітьми набутих знань;

- активний відпочинок на уроці.

Впевнена, що розвиток зацікавлення до навчання можливий тільки тоді, коли вчитель співпрацює з учнями, так як інтерес учнів до теми, яка вивчається, розвивається, коли вони беруть в цьому безпосередньо участь.

Традиційна форма проведених уроків породжує пасивне ставлення дітей до навчання, бо вчитель навчає, а учень повинен вчитися, що часто не відповідає суті, тому, різні форми нестандартних уроків сприяють організації живого і вільного діалогу між вчителем і учнем, створює кожній дитині можливість для вираження особистого «Я».

Размещено на Allbest.ru