К. Ушинський писав "...головне завжди буде залежати від особистості вихователя, який стоїть лицем до лиця з вихованцем, вплив особистості вихователя на молоду думку складає ту виховну силу, котру не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочення".

Як суб'єкт педагогічної діяльності, вчитель виступає за визначення Ушинського в якості "практичного психолога". Готовність вчителя до виконання своїх професіональних функцій передбачає психологічну гостроту зору, спостережливість, ініціативність, відкритість у спілкуванні, емоційно вольову стійкість.

Слід відмітити спеціальні професійні якості: педагогічний такт, витримка, самоконтроль, професійно-педагогічне мислення, вміння аналізувати свою діяльність. Вчителя часто називають сівачем, інженером душ людських, митцем. Проте майстерність педагога повинна стояти вище, бо через його руки проходять усі майбутні творці. Педагог покликаний бути духовним наставником.

А.С. Макаренко про педагогічну майстерність, педагогічний такт Стверджував, що учні пробачають своїм вчителям і строгість, і сухість, і, навіть, прискіпування (придирание), але ніколи не пробачають поганого знання своєї справи.

Вище за все учні цінують в педагога впевнені і чіткі знання, вміння, майстерність, золоті руки, малослівність, постійну готовність до роботи, ясність думки. Виховувати в собі педагогічний талант, майстерність, що базується на умінні і кваліфікації. "... чому повинна страждати дитина, яка потрапила до не талановитого педагога!"

Велика роль у вихованні належить педагогічному колективу "ні один вихователь не має права працювати в одиночку", високо поціновувати колективний досвід, вчитися у колег, поважати колективний досвід та його прогрес, традиції і педагогічний колектив відповідає за колектив.

педагогіка виховання навчання урок учнівський

20. Сутність та особливості національного виховання. Принцип народності у системі Ушинського

Про народність у громадському вихованні К.Д. Ушинський писав: "Виховання створене самим народом і засноване на народному починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу".

В процесі виховання формується характер людини, а "... характер - за словами Ушинського, - і є саме той ґрунт, на якому корениться народність.

Народність як і наука є спільною основою, що єднає усі цивілізовані народи. Але будучи спільною, ця риса вносить у кожну систему виховну чітко виражену відмінність, яка зумовлюється національним особливим характером кожного народу: мова, побут, звичаї. Саме вони зумовлюють специфічну особливість системи виховання кожного народу. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь".

Ушинський визначає два елементи характеру: природний, що корениться в тілесному організмі - перша природа особистості, духовний, який виробляється в житті під впливом виховання -друга природа особистості. І перша, і друга природа особистості уособлює національні якості, а разом становлять національний характер.

Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, віковій мудрості. Національне виховання є конкретно історичним виявом загально-людського, гуманістичного, демократичного виховання. Національне виховання відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, що є спільним для всіх націй.

Одним із засобів втілення ідей народності виховання є рідна мова: "Мова народу, - писав Ушинський, - ніколи не в'яне і вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя". На основі рідної мови найефективніше формується характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інше. Компоненти духовності народу: родовід; рідна Історія, краєзнавство; природа рідного краю; народні міфи; національне мистецтво; народний календар; національні символи; народні прикмети, вірування; родинно-побутова культура, національні традиції. Це основні чинники національного виховання.

21. Сутність і особливості виховного процесу. Критерії його ефективності. Макаренко і Сухомлинський про організацію виховного процесу

Виховання - спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

Сутність процесу виховання: зовнішнє (об'єктивне) стає надбанням внутрішнього (суб'єктивного), переводиться в область свідомості людини з тим, щоб знайти своє вираження і відображення в результатах подальшої поведінки і діяльності. При цьому визначальне значення мають не самі по собі умови розвитку, а фактичне місце людини в цих умовах, її відношення до них, характер діяльності.

Особливості: 1. багатофакторний характер (становлення особистості відбувається гад дією школи, сім'ї, суспільства, оточуючого середовища). 2. є довготривалим, і по суті, процесом неперервним (виховання протягом всього життя). 3. Результати носять, як правило, неоднозначний характер. Ускладнюється цілим рядом обставин: - наявністю різноманітних впливів на дитину (школа, сім'я, друзі, вулиця); - наявність уже сформованих поглядів, смаків, звичок, прагнень, - труднощами вивчення внутрішнього стану учня; двосторонній хар-р; багатогранність завдань і змісту; історичний хар-р; трудність розкриття внутр світу дитини; багацтво форм, методів, прийомів, засобів; неперервність; внутр сторона: самовиховання, зовн сторона: взаємодія, розгляд вих-ня у соц (передача досвіду) і пед значенні, різні види вих-ня.

Критерії виховання: процес виховання є ефективним, якщо він приводить в рух мотиваційну і практично-діяльнісну сферу особистості, забезпечує єдність свідомості діяльності і спілкування учнів, формує в них соціальне цінні методи поведінки і звички.

Сухомлинський: "Виховання - це багатогранний процес постійного духовного збагачення і оновлення тих, хто виховується, і тих, хто виховує".

Макаренко. "Методика виховної роботи". 1. Якщо людина погано вихована, то в цьому виключно вина педагога-вихователя. 2. Виховують всі: люди, речі, явища, але перш за все батьки і педагоги 3. Програма особистості (загальна, стандартна для всіх І індивідуальні корективи для кожного). В сучасних умовах виховних процес в школах України має такі особливості: - спрямованість на формування вільної, всебічно розвиненої особистості учня, на його індивідуальний розвиток, -посилення українського національного компонента, - ліберизація громадської думки школярів в межах законних дій (створення скаутських організацій, заборона пропаганди атеїзму); -демократизація управління школами у формі шкільних рад; -відмова від методів і форм ідейно-політнчного виховання в позакласній роботі.

22. Характеристика загальних методів виховання

Сучасна класифікація(Чабанський і Сластьонін) на основі діяльнісно особистісної концепції:

1) Методи формування свідомості особистості(бесіда, лекція, дискусія, переконання, приклад). В основі - слово педагога. Слово повинно бути ніжним, ласкавим - слово психолога, лікаря, батька, матері, вчителя не повинно бути грубим, жорстоким.

2) Методи організації діяльності, спілкування та форм. досвіду, сусп. поведінки(привчання, тренування, пед.вимога, громадська думка, створення вих.. ситуації, прогнозування).

3) Методи стимулювання діяльності і поведінки - допоміжна група, кожен метод використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному викор. методів двох попередніх груп.

Підгрупи:

- Способи емоц. стимулювання, що застос. в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, створення уявних ситуацій морального вибору, аналіз міркувань)

- Способи стимулювання діяльності школярів і досвіду позитив. суп. поведінки(гра, змагання, романтика, заохочення, покарання)

4) Група контролю та самоконтролю - спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців.

Дозволяють підвести підсумки попередньої взаємодії, коректувати свою діял-ть, планувати та будувати майбутню взаємодію, залучати до аналізу (спостереження,анкет-ня,тест-ня,самоконтроль,самооцінка)

Можна класифікувати також за ступенем розповсюдженості:

1) традиційні,стандартні, загальновідомі

2) нестандартні, нетрадиційні, авторські

23. Поняття про методи, прийоми виховання. Методи формування свідомості особистості

Метод - це шлях, спосіб досягнення передбаченої мети.

Прийом виховання - елемент методу виховання, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Засоби виховання - вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Методи виховання - це шляхи і способи спільної взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Виховання особистості пов'язане насамперед із процесом формування свідомості особистості. Свідомість - найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині, як суспільне історичній істоті. Свідомість виступає як сукупність чуттєвих і розумових образів, які безпосередньо змінюються і опосередковано виникають перед суб'єктом у його внутрішньому" досвіді і передують його практичній діяльності. Вплив на свідомість - це вплив на розум і почуття людини з метою формування в неї позитивних якостей.

Основні методи впливу на свідомість особистості: бесіда; методи дискусійного характеру; переконання, навіювання; метод прикладу. Бесіда - метод, за допомогою якого відбувається процес спілкування, є джерелом взаємовідносин між об'єктом і суб'єктом виховання. Задача: привернути учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя І на цій основі формувати у школярів відповідне ставлення до навколишньої дійсності. Основоположними в бесіді мають бути факти, які розкривають соціальний, моральний чи естетичний зміст суспільного життя. Бесіди бувають: фронтальні, групові, індивідуальні, прогнозуючі і непередбачувані. Лекція - це розгорнутий і організований в доступну форму систематичний виклад суті тієї чи іншої проблеми (краще сприймають учні старшого шкільного віку). Переконливість доказів та аргументів, обґрунтованість та композиційна чіткість, справжній пафос, живе і доброзичливе слово вчителя сприяє емоційному впливу лекції. Дискусія - це метод, за допомогою якого здійснюється групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіставлення різних думок. Дискусії притаманні: чіткість мети, бездоганна компетентність, науковий підхід до проблеми, що обговорюється, повага до аргументів противника, водночас обгрунтована, послідовна критика позицій опонента. Переваги: координує думки окремих осіб; стимулює учасників чітко і точно формулювати свої думки; помітними стають помилки в мисленні; удосконалює вдалі прийоми дискутування; допомагає з'ясувати власну позицію; в результаті обміну досягти всебічного об'ємного бачення предмета обговорення. Диспут - обговорення будь-якого питання, проблеми з метою правильного його розв'язання. Підвиди: диспут-лекція, диспут-конференція, диспут-дискусія. Передбачає зіткнення різних, часто строго протилежних точок зору.

Переконання, навіювання, метод прикладу. Ушинський: "на переконання можна діяти тільки переконанням".

Слово - основа. Вплив на розум, почуття людини з метою формування в неї позитивних якостей і подолання негативних.

Вимоги до слова вчителя: переконливим, культурним, зрозумілим, правдивим.

24. Методи організації діяльності і формування суспільної поведінки особистості та їх характеристика

До цієї групи методів належать методи привчання, тренування, педагогічна вимога, метод прогнозування, створення виховних ситуацій.

Характерна риса: вони знаходять своє конкретне втілення в будь-якому виді діяльності школярів.

Важливою умовою формування морального досвіду школярів є звернення педагога до власного, набутого в процесі життя і виховання досвіду дитини. Педагог покликаний спонукати дітей актуалізувати їхній життєвий досвід, створювати умови для злиття цього досвіду з "чужим", суспільно-історичним досвідом.

Педагогічна вимога - це метод педагогічного впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє ті чи інші дії людей, виявляють у них ті чи інші якості. Макаренко: "сутність мого педагогічного досвіду... якомога більше вимог до людини, і якомога більше поваги до неї". Вимога може виступати перед учнем як конкретна реальна задача, яку йому необхідно виконати в процесі діяльності Вимоги бувають прямі (характеризується позитивністю, інструктивністю, рішучістю) в формі указу, приказу, пропозиції, не прямі - просьба, порада, натяк. Вчитель повинен дотримуватися міри в пред'явленні вимог.

Громадська думка - це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування і виражає ставлення до різних явищ, подій навколишньої дійсності, які становлять загальний інтерес. Громадську думку високо оцінював Макаренко. Громадська думка виступає як метод виховного впливу і як результат виховання: перетворення громадської думки в індивідуальну і індивідуальної - в громадську. Велике значення громадська думка має в колективі.

Прогнозування - передбачення на перспективу. В основі лежить прагнення особистості до майбутнього, до здійснення мрії, цілі, ідеї, проекту.

Прогнозування виступає і як життєво важливий процес, який здійснюється в усіх сферах діяльності особистості. Виражається в проектуванні, моделюванні, плануванні, висуненні відповідних гіпотез, передбачень Прогнозування визначає напрями дій, які породжують енергію для досягнення мети. Саме ця енергія і є основною рушійною силою, яка систематично веде особистість чи колектив від однієї перспективи до іншої. Макаренко - "метод перспективних ліній".

Прогнозування - відображується в плануванні шкільного життя (при його складанні слід враховувати потреби, нахили кожної особистості), створення виховних ситуацій (допомагає розібратися учням як вести себе в тій чи іншій життєвій ситуації). Виховною ситуація стає тоді, коли набуває педагогічного спрямування.

Опосередкована вимога - позитивне ставлення педагога до вихованця; не виявлено чіткого ставлення вихователя; негативна ставлення педагога до діяльності учнів.

25. Методи стимулювання та корекції поведінки і діяльності. Методи контролю та самок-лю їх характеристика

Стимулювати - означає спонукати, давати поштовх Імпульс думці, почуттю, діям. Методи стимулювання у вихованні це: змагання, заохочення, покарання.

3) Методи стимулювання діяльності і поведінки - допоміжна група, кожен метод використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному викор. методів двох попередніх груп.

Підгрупи:

- Способи емоц. стимулювання, що застос. в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, створення уявних ситуацій морального вибору, аналіз міркувань)

- Способи стимулювання діяльності школярів і досвіду позитив. суп. поведінки(гра, змагання, романтика, заохочення, покарання)

Змагання (соціально-психологічний фактор), як метод виховання будується на тому, що дітям, підліткам, юнакам в високій мірі притаманне бажання здорового суперництва, пріоритету, першості, самоствердження. Воно піднімає відстаючих на рівень передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починань, відповідальності за колектив. Проблема педагогічної доцільності тих чи інших видів змагань у школі давно була і залишається дискусійною. Педагоги "прямої дії"' виступають за змагання у навчанні та поведінці, педагоги "непрямої дії" виступають проти, бо існує ризик, що змагання успіхів учнів переросте у змагання викладачів. Тому змагання повинно бути неформальним. Метод змагання повинен діяти у формі олімпіад, спортивних і художніх змагань.

Заохочення - це спосіб вираження суспільне позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня чи колективу, публічно чи в особистій формі Заохочення - цілком розумний і реальний метод мотивації, але позитивним він є тоді, коли це не викликає заздрощів з боку співучнів "пай-учня". Заохочуючи окремих учнів, не можна підкреслювати недоліки інших, бо це ліквідує виховну роль заохочення. Заохочення тільки тоді дає позитивний педагогічний ефект, коли воно справедливе, заслужене і підтримане колективом. Порушення цих вимог приводить до конфлікту. Заохочення повинно бути: уважним, педагогічне обгрунтованим, справедливим.

Покарання є ще більш складним. Воно як і заохочення повинне використовуватися тільки як виховний засіб. Метод покарання виражається у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, які суперечать нормам і правилам поведінки. У випадку, коли покарання є несправедливим, воно втрачає свою позитивну роль, породжує недовіру до вчителя. Вміле застосування покарання вимагає від вчителя педагогічного такту і певної майстерності; покарання не повинно приносити страждань ні моральних, ні фізичних. Реальних покарань в школі не існує. Існують напівпокарання - запис у щоденник про погану поведінку, догана директора, усне зауваження.

4) Група контролю та самоконтролю - спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців.

Дозволяють підвести підсумки попередньої взаємодії, коректувати свою діял-ть, планувати та будувати майбутню взаємодію, залучати до аналізу (спостереження,анкет-ня,тест-ня,самоконтроль,самооцінка)

Спостереження-цілеспрямоване ,спец організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, метод наукового пізнання

Анкетування-спосіб письмового опитування значної кількості учнів за певною схемою, анкетою чи опитувальним листом

Тести-система прийомів для випробування та оцінюванням окремих псих рис та властивостей людини, завдання стандартної форми, виконання якого повинно виявити наявність певних ЗУН.

Самоконтроль-вміння самостійно знаходити помилки недоліки визначати намічені способи подолання.

26. Колектив: його ознаки, закони життя, структура, типи колективу. Проблеми колективу в працях Макаренка "Педагогічна поема", "Прапори на баштах"

Колектив - це група об'єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціально-корисної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Ознаки колективу: наявність суспільно-значущої мети, яка б задовольняла інтереси суспільства і особистості; наявність суспільної діяльності; встановлені відношення взаємовідповідності між членами колективу, наявність органів самоврядування, сприятливе психологічне середовище; самодисципліна, самовиховання.

Функції: організаційна (учнівський колектив сам управляє своєю суспільно-корисною діяльністю), ідейно-виховна (учнівський колектив сам стає носієм і пропагандистом ідейно-моральних переконань), стимулююча (регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини).

Дитячий колектив за А.С. Макаренко відрізняється, мажор (постійна бадьорість і готовність до дій); почуття власної гідності (яке вигікає з уявлень про цінність свого колективу, гордості за нього); дружнє єднання його членів; відчуття захищеності (жоден не повинен відчувати себе відособленим, не захищеним. Закон: ніхто не має право принижати слабшого); активність (що проявляється в готовності до впорядкованої ділової чи ігрової дії), звичка до стриманості в словах, діях, вчинках.

Типи учнівського колективу, шкільні класи, колективи клубного типу, виробничі бригади, організація школярів.

Підструктури учнівського колективу навчальна (сукупність класів), організаторська (дитячо-юнацькі організації), клубна підструктура (дитячі об'єднання за інтересами); трудова (трудові об'єднання); спортивно-оздоровча.

Всі типи колективів пов'язані спільністю цілей, єдністю принципів, що забезпечує включення всіх учнів в активну позицію в будь-якому виді діяльності.

Макаренко А.С.. 1) система перспективних ліній як шлях руху колективу Добиватися гармонічного поєднання особистих прагнень із суспільними, 2) виховний вплив не прямий, а через колектив (паралельні дії); 3) вихователь повинен виступати як член того ж трудового колективу, а потім вже підтриманий ним -в ролі вихователя; відносини в колективі повинні будуватися по принципу відповідальної залежності. Відповідальність - це обов'язок людини перед самим собою по відношенню до суспільства.

27. Колектив. Основні шляхи і методи формування учнівського колективу. Динаміка та етапи його розвитку

Колектив - найвища стадія добровільно організованої спільності людей, спрямованих на досягнення суспільно-значущих цілей і об'єднаних як самим процесом спільної діяльності, так і організацією і системою стимулювання.

Ознаки колективу, наявність суспільно-значимої мети; наявність суспільної діяльності (навчання, пізнання, праця); встановлення відносин взаємодопомоги між членами колективу, наявність органів самоврядування; сприятливе психологічне середовище; самодисципліна, самовиховання.

Від того, як організовано колектив і як він функціонує залежить сила його виховного впливу на особистість, ефективність діяльності всіх його ланок, характер внутріколективних відносин, якість суспільно-корисної трудової діяльності.

Організаційна будова сучасного колективу.

І підхід: шлях творчого розвитку гуманістичного і демократичного принципів. Традиційні системи виховання, де основним структурним елементом є клас, на основі якого функціонують гуртки, секції. Недолік. внутріколективні відносини одноманітні, обмежені інтереси школярів.

II підхід: організація різноманітних об'єднань школярів, діяльність яких здійснюється за принципом різновіковості в процесі її організації.

Основна функція - організаторська - належить дітям з досвідом.

Структурні одиниці і функції шкільного колективу: навчальна підструктурна сукупність класів, основна функція - навчальна, дитячо-юнацькі організації та органи керування, організаторська підструктура., функція - здійснення різних форм суспільно-корисної діяльності, дитячі об'єднання за Інтересами (клубна підструктура) - розвиток Індивідуальних здібностей, талантів; трудові об'єднання школярів (трудова підструктура) -формуються трудові уміння і навички з урахуванням професійної спрямованості, об'єднання спортивно-оздоровчого характеру.

Регулюючим і координаційним центром дитячого колективу є рада школи.

Стадії розвитку (відповідно до поставлених вимог): А.С.Макаренко

1- Вихователь - колектив

2- Вихователь - актив - колектив.

3- Колектив сам до себе - до особистості.

4- Колектив - колектив (особистість до себе на формі вимог колективу)

Найвища стадія розвитку - стадія самовиховання, коли кожен член колективу сам бере на себе певні обов'язки, виконує їх, і сам себе контролює.

А.М.Лутошкін (на основі асоціативних зв'язків)

1. “Піщаний розсип” - кожен сам за себе.

2. “М'яка глина” - виник внутр зв'язки.

3. “Блимаючий маяк” - виділяється актив, мета - спільна, але не вистачає волі і стійкості.

4. “Червоний парус” - спрямованість вперед: один за всіх і всі за одного, але не приходять на допомогу іншим колективам.

5. “Палаючий факел” - допомога іншим колективас.

28. Поняття про дидактику. Основні категорії дидактики Зміст освіти в сучасних школах. Шляхи реформування освіти

Дидактика - це розділ педагогіки, який розробляє теоретичні основи навчання. Дидактика з грецької - навчаючий.

Предметом дидактики є загальна теорія навчання всім предметам.

Основні категорії дидактики.

Процес навчання - це Цілеспрямований процес взаємодії того, хто вчить, і того хто навчається, засвоєння та передачі знань формування умінь навичок, розвиток розуму, пам'яті, своїх здібностей, кваліфікації'

Навчання являє собою єдність викладання і вивчення

Викладанням називається процес діяльності викладача в ході навчання, а вивчення - процес діяльності учня.

Освіта - процес і результат оволодіння учнями системи наукових знань, умінь та навичок, формування світогляду, особистісних якостей учня та його творчих здібностей.

Освіта реалізується в основному під дією навчання але великий вплив мають ЗМІ, самоосвіта людини.

Сучасна дидактика - це розділ в педагогію, який є найбільш сталим І універсальним завдяки Я.А. Коменському. Його книга Велика дидактика" (1653) дала наукове обгрунтування класно-урочній системі, принципу природності освіти, поділ учнів одного віку на класи, а навчального часу на навчальні роки чверті і канікули, предметна система викладання з певною програмою та підручниками, екзамен - з метою переходу до наступного класу.

Зміст освіти - це система наукових знань, практичних умінь та навичок, система етичних норм, якими повинні володіти учні

Елементи змісту освіти: знання про природу, суспільство людину; способи діяльності, уміння та навички; досвід творчої Діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навчання

Основні вимоги до змісту освіти: 1) Орієнтація та реалізація мети всебічного розвитку; наукове обгрунтування єдності природи математичних І гуманітарних дисциплін - трудова І фізична підготовка, акцент на рідну мову; диференціація навчання, 2) Висока наукова І практична значущість 3) Гуманізація; 4) Врахування вікових особливостей; 5) Єдність змістовного І процесуального сторін навчання; 6) Структурна єдність змісту освіти (мета, засоби, результат)

Освітні галузі: українська мова як державна, словесність (предметність мовного циклу); художня культура (предметність естетичного циклу); суспільствознавство, природознавство математика; фізкультура і спорт...

Основні шляхи реформування: сприяння освіти з боку держави, розробка нових технологій, відхід від авторитарних методів; нова матеріально-технічна база освіти.

29. Сутність, основні функції та структура процесу навчання

Процес навчання - це цілеспрямована взаємодія того, хто вчить, і того, хто навчається в засвоєнні і передачі знань, формуванні умінь і навичок, розвитку розумових здібностей, пам'яті, кваліфікації

Основні компоненти процесу навчання: цільовий, стимульовано-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльносний; контрольно-регулюючий; оціночно-результативний.

Цільовий: забезпечення усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмету. Це усвідомлення мети залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості учнів та від цілеспрямованості вчителя, його вміння поставити і роз'яснити цілі І завдання виховання.

Стимульовано-мотиваційний: постає як продовження цільового тшьки в умовах внутрішнього постійного усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності.

Змістовний містить усе те, що є в програмах і підручниках І про що мають дізнатися учні.

Операцтно-діяльносний охоплює всі методи і прийоми, якими оперує вчитель в процесі своєї діяльності. Включає всі форми організації навчального процесу.

Контрольно-регулюючий: включає методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладом нового матеріалу.

Оціночно-регулятивний: передбачає оцінку педагогом і учнями якості своїх знань, узгодженості в оцінці, як своїй, так і вчителя.

Основні функції навчання. Освітня - передбачає засвоєння наукових знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду і відповідних його складових. Виховна - невіддільна від освітньої, формує в учнів світогляд, моральні, трудові, етичні, естетичні уявлення, погляди, переконання, систему ідеалів, фізкультуру, способи поведінки і діяльності в суспільстві. Розвиваюча - в ході навчання крім формування знань і спеціальних умінь потрібно примінити спеціальні міри по загальному розвитку школярів, розвивати сенсорне сприйняття, інтелектуальну, вольову, емоційну, мотиваційну сфери.

30. Педагогічна майстерність і педагогічне спілкування в роботі вчителя

Педагогічна майстерність - це володіння педагогом всією сукупністю психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, розвиток педагогічного мислення та інтуїції, морально-естетичне відношення до життя, глибокі переконання та тверда воля.

Майстерність розглядається як комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність складається з компонентів: мета, засоби для досягнення мети; об'єкт (учні); суб'єкт (педагог та батьки).

Майстерність - це вищий рівень педагогічної діяльності, який проявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимального результату.

До елементів педагогічної майстерності відносять: гуманістичну направленість діяльності (інтереси, цінності, ідеали) педагога; його професійні знання (знання предмета, методики його викладу, педагогіки І психології); педагогічні здібності (комунікативність, дидактичні, мовні, емоційна стійкість, оптимальне прогнозування, коректність); педагогічна техніка (вміння управляти собою, уміння діяти).

Спілкування - найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з учнями на уроках та поза ними, націлене на створення сприятливого психологічного клімату. Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, послаблення уваги, пам'яті, працездатності, порушення динаміки мови, породжується негативне відношення до вчителя, а потім і до предмета.

Функції процесу спілкування: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності, обмін ролями, співпереживання; самоствердження.

Структура спілкування: моделювання спілкування з класом; спілкування в момент початку взаємодії; управління спілкуванням в ході педагогічного процесу; аналіз здійснення системи спілкування і моделювання її на наступну діяльність.

Стилі взаємовідносин вчителя І учнів: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий (зустрічаються вчителі з негативним відношенням до дітей); ситуативно-негативний; стійко-негативний.

31. Методологічні основи процесу навчання. Рушійні сили процесу навчання

Методологічні основи процесу навчання - наукова теорія пізнання, яка передбачає єдність історичного та логічного в пед процесах, методологічний аналіз основних дидактичних понять.

Процес навчання - це динамічна взаємодія (співробітництво) вчителя та учнів, в ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку всебічно вихованої особистості.

Складові процесу навчання: викладання (діяльність вчителя); учіння (діяльність учня). А детальніше: мета, засоби, результат.

Процес навчання є складовим процесу пізнання. Він є суперечливим, розглядається як процес постійного руху і розвитку. Тобто процес навчання характеризується складними характеристиками: великі і малі стрибки, осявання.

Методичною основою процесу навчання є пізнання і закони філософії (взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність та боротьба протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін в якісні).

Процес навчання зіткано з протиріч. Протиріччя - це об'єктивний факт навчання.

Це рушійні сили процесу навчання.

Суперечливість: між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і наявним станом освіти, яка потребує неперервного удосконалення; - між виникаючими під впливом вчителя потребами у засвоєнні знань, умінь, навичок і реальними можливостями учня; - між знаннями учня і умінням їх застосовувати.

Мотиви процесу навчання: - суспільні (хочу бути корисною для суспільства людиною); - пізнавальні (цікаво вчитись, бо щодня дізнаюсь про нове), - моральні (повинен добре вчитися); мотиви самовиховання (хочу розширити свій світогляд), мотиви спілкування.

32. Закономірності і принципи навчання. Методика їх реалізації в процесі вивчення певних дисциплін

Закономірності процесу навчання -- стійкі повторювальні об'єктивно існуючі зв'язки, які зумовлюють його ефективність.

Чітко зафіксовані закономірності - закони.

1) процес навчання зумовлений потребами суспільства в освічених людях, які продовжать справу відновлення України, тому суспільна спрямованість навчання і виховання залишається закономірним і єдино-можливим, 2) процес навчання є провідною частиною комплексу навчально-виховного процесу; 3) процес навчання залежить від реальних навчальних і вікових можливостей школярів, 4) процес навчання закономірно залежить від матеріальних умов школи, 5) активність навчальної діяльності школярів залежить від наявності пізнавальних можливостей школяра; 6) зміст навчання залежить від його мети І завдань.

Принципи навчання - основні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до його загальної мети та закономірностей.

1) принцип виховного навчання - через зміст, форми та методи навчання відбувається формування наукового світогляду особистості; 2) принцип навчання, що розвиває передбачає створення оптимальних умов для розвитку особистості; 3) принцип науковості передбачає пізнання учнями вже встановлених законів розвитку про суспільство, природу, людину; 4) принцип систематичності передбачає викладання навчального матеріалу логічно, послідовно; 5) принцип свідомості і активності в навчанні передбачає знання індивідуальних вікових особливостей учнів, їх інтереси; 6) принцип наочності спрямований на розвиток пізнавальних процесів учнів, на підвищення якості навчання. (Види наочності: предметна і образна; словесно-образна; умовно-образотворча (схеми, графіки, діаграми). Вимоги: не треба переобтяжувати урок наочністю; поєднувати слово і наочність; продумувати мету І спосіб показу, враховувати вікові особливості.); 7) принцип міцності - ґрунтовне знання матеріалу, передбачено формування установки на запам'ятання; 8) принцип посильності передбачає формування установки на запам'ятання; 9) принцип індивідуального підходу передбачає врахування рівня і розвитку учня (від легкого до важливого, від відомого до невідомого), 10) принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою; 11) принцип оптимізації навчального процесу - вибір з ряду можливих варіантів такого з них, який в даних умовах забезпечує максимальну можливість ефективного розвитку задач.

33. Розвиваюча функція навчання. Методика її реалізації в процесі вивчення дисципліни

Головне призначення навчання - здобуття школярами знань, умінь, навичок. Проте ефективність навчального процесу оцінюється не лише сумою набутих школярами знань, а їх розумовим розвитком. У сучасній школі підсилення розвиваючої функції навчання - одне з найважливіших завдань. Розумовий розвиток пов'язаний з тим, що в процесі навчання у школярів збільшується обсяг знань, умінь

Розвиваючий характер навчання передбачає удосконалення розумових здібностей, які дозволяють людині здійснювати пізнавальну діяльність, що передбачає: 1) самостійність мислення, швидкість і міцність засвоєння знань, винахідливість при розв'язанні нестандартних завдань, критичність, гнучкість розумових операцій, перенос прийомів розумової діяльності, доведення вміння робити зіставлення, висувати гіпотези; 2) розвиток мовлення, збагачення та ускладнення словесного запасу, глибше розуміння змісту знань, опанування художніх образів, виразових засобів мови, логічність; 3) розвиток уяви, фантазії, спостережливості; 4) розвиток пам'яті.

Розвиваюча функція навчання - особлива для розуміння розвитку учня має психолого-педагогічний зміст. Розумовий розвиток учнів краще забезпечується при застосуванні проблемно-наукової групи методів: кмітливість (спритність їх думки набагато посилюється, коли дітей змалку привчають не тільки завчати матеріал, але й розмірковувати над ним, коли на підлітковій стадії (11-13р.) цілеспрямовано формується у них абстрактне мислення.

У процесі викладання української мови і літератури, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру і моральні якості. У процесі вивчення Іноземної мови учні прилучають до здобутків світової культури. При вивченні математики в них формується логічне мислення, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач і рівнянь.

Саме розвиток визначає кінцевий результат навчально-виховного процесу. Коші вчитель не прагне розвивати в учнів у ході свого викладення - він перестає бути педагогом.

34. Двосторонній характер процесу навчання

Навчання - це різновидність діяльності людини, яка носить двосторонній характер: взаємодія викладача і учнів (одного чи колективу), що протікає в певних умовах (навчально-матеріальних, морально-психологічних, естетичних).

Процес навчання складається з двох процесів: викладання (діяльність викладача), учіння (діяльність учня чи колективу).

Навчання не можливе без одночасної діяльності викладача і тих, кого він навчає, без їх дидактичної взаємодії, в результаті якої реалізується єдність навчального і особистісного впливу педагога, внутрішнього відображення цього впливу, виникненню самостійних бажань учня по оволодінню знаннями, вміннями, навичками, певними елементами вихованості І розвиненості. Процес навчання разом з тим не є механічною сумою процесів викладання і учіння: це неподільний процес, цільність якого випливає із спільних цілей викладання і навчання, в неможливості існування викладання без навчання.

Учіння - це власне навчальна діяльність учня. Це не лише оволодіння тим, що дає вчитель, і процес пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій: учень усвідомлює мету навчання; розвиток і поглиблення потреб, мотивів; осмислення нового матеріалу; запам'ятовування, застосування, самоконтроль. Пізнавальна діяльність учнів стоїть у центрі навчання. Розрізняють учіння у вигляді предметів - практичної і інтелектуальної діяльності. Учіння передбачає одночасне здійснення двох процесів: нагромадження знань; оволодіння способами керування ними.

Акт засвоєння знань.

Сприйняття - відображення в свідомості людини властивостей предметів і явищ, які діють в цей момент на органи чуття. Сюди входять не тільки дані безпосередніх відчуттів учня (зорових, моторних і ін.), але і дані його попереднього досвіду.

Осмислення, розуміння. Сприйняття обов'язково повинно переростати в осмислення і розуміння вивченого. На цьому етапі появляється певне відношення до вивченого, зародження переконання, міцне уміння доводити справедливість певних висновків. В результаті учень глибоко осмислює матеріал і впевнено оволодіває ним.

Узагальнення - виділення головного, загальних характерних рис предметів і явищ. Для цього треба: аналізувати факти і властивості; синтезувати їх певним чином, абстрагуватися від деталей і конкретностей, порівнювати їх значимість І робити висновки, які з деталей найважливіші. Цей процес протікає при активній допомозі і управлінні з боку вчителя.

Закріплення - здійснюється шляхом заучування основних фактів, визначень, зв'язків, методів доведення, шляхом узагальнення висновків, виконання письмових і лабораторних вправ спеціально направлені на закріплення, застосування і отримання знань.

35 Зміст освіти в національній школі. Основні шляхи реформування загальноосвітньої і професійної підготовки учнів відповідно до вимог законів України «Про освіту». «Про загальну середню освіту»

Зміст виховання відображається в єдності загальної мети , завдання складові частини, тобто є вихованням у різних напрямках різних якостей і те яким чином це відбувається /форми методи засоби/ Зміст національного виховання - складовий укр. виховання - рідна мова, родовід , історія, краєзнавство, природа рідного краю, народна міфологія, народне мистецтво, народний календар, народна символіка, народні прикмети, вірування, релігія, родові традиції....

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії нац свідомості, взаємоповаги між націями і народами. Навч-вих процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості , розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законами Про освіту та Про загальну середню освіту. В укр. нац школі створено органи самоврядування, до складу яких входять заг збори колективу закладу освіти, конференції пед працівників, з'їзд працівників освіти Автономної республіки Крим , Всеукр зїзд працівників освіти

У законах визначені напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Суттєва увага приділяється нац вихованню , головною метою якого є надання молодим поколінням соц досвіду успадкування духовних надбаньукр народу, формування високої мовної культури, оволодіння укр. мовою. У галузі вищої освіти передбачається стратегічне завдання - перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення культурного і освітнього рівня суспільства , піднесення вищої освіти на рівень досягнень найбільш розвинутих країн, шляхом здійснення ряду проектів.

Загальна середня освіта повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини , як особистості, її нахилів , здібностей , талантів , трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільством та нац культурними потребами обсягу знань про природу , людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватися в різних типах закладів.

Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації, виховання у молоді нац свідомості і гідності... система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер.

Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються пед колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерство освіти і науки України розроблений базовий навчальний план гімназії, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: латина , стилістика мови, грецька, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, вступ до філософії...

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу за основними прoфілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біолого-хімічний , економічний, технічний. Їх кількість і зміст визначаються пед колективом відповідно до потреб учнів і кадрового забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: етика , естетика, культура.... У учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів

Професійна освіта здійснюється в Україні в системі вищих та середніх спеціальних навч закладів: академіях, інститутах , коледжах, технікумах, технічних, педагогічних , медичних та мистецьких училищах.

36. Різні види навчання: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, модульне

Пояснювально-ілюстративне навчання: 1) Вчитель інформує учнів про нові елементи знань, вмінь, широко використовує наочність; 2) Роз'яснює найбільш важливі моменти, 3) Організовує осмислення навчальної Інформації; 4) Узагальнює знання, 5) Організовує закріплення навчального матеріалу шляхом повторення, роз'яснення, контролю; 6) Організовує застосування отриманих знань: роз'яснює, поставляє задачі, вправи. Матеріал подається неперервно і в послідовному викладі.

Проблемне навчання: 1) Постановка проблемної задачі у вигляді запитання, досліду, 2) Організовує роздуми учнів над поставленою задачею, пошук розв'язків; 3) Пропонує довести справедливість висунутого варіанту розв'язку задачі; 4) Якщо гіпотеза учнів правильна, просить зробити з неї висновки про отримання нових знань; 5) Якщо гіпотеза хибна, корегує, уточнює поставлену задачу; 6) Узагальнює отримані розв'язки, вказує на неточності, щоб відшліфувати процес проблемних міркувань, заохочує активність, 7) Ставить запитання з ціллю закріплення нових знань; 8) Пропонує вправи по застосуванню нових знань. Застосовується з ціллю розвитку навичок в творчій, навчально-пізнавальній діяльності, допомагає більш глибокому оволодінню знаннями.

Програмоване навчання: подача нового матеріалу невеликим, логічно завершеними дозами, після чого зразу ж слідує контроль. Наступна доза навчального матеріалу подається тоді, коли стане ясно, що дана порція матеріалу засвоєна учнями повністю. Застосовують програмовані посібники, комп'ютери (алгоритмізоване навчання). При програмованому навчанні в цілому циклі засвоєння об'єднуються декілька проміжних мікроциклів. Узагальнення і застосування знань на практиці стає можливим лише після засвоєння декількох доз навчальної Інформації.

Модульне навчання (Шаталов та ін. новатори). Модуль - це навчальна одиниця, в якій міститься змістовний центр. Зміст модуля. 2-3 лекції, 1-2 практичних заняття, 3-4 практичних комбінованих семінари. Методичне забезпечення - авторський посібник; - варіанти завдань домашніх І контрольних робіт за кожним модулем; - варіанти залікових і підсумкових робіт (по кількості учнів); - варіанти письмових екзаменаційних робіт.

Форми контролю якості знань: домашня контрольна робота, залікові роботи по закінченню кожного модуля; поурочна активність (ставиться оцінка); виконання творчих робіт; залік по модулю; екзамен за весь рік. Оцінювання: 100-бальна система (домашня контрольна робота - 10, поурочна активність - 5-10, залікова робота - 15-30, творчі - ЗО.

37. Педагогічні вимоги до навчальних планів, програм, посібників сучасної загальноосвітньої школи. Удосконалення планів, програм

Навчальний план - це державний нормативний документ, який визначає підсумоване навчальне навантаження учнів і його розподіл за станами і класами.

Основні компоненти: 1) базовий (адаптований змістом освіти про природу і суспільство); 2) шкільний (задовольняє пізнавальні інтереси учнів). Має два напрями: поглиблене вивчення предмету (гуртки, факультативи); компенсаційна корегуюча робота з дітьми з відхиленнями; 3) національний компонент.

Навчальний план затверджує Міністерство освіти. Він містить по кожному класу загальну кількість уроків на тиждень, поділено відповідно до кожного предмета. Ним керується адміністрація школи під час складання розкладу уроків, який має тижневу послідовність у розподілі педагогічного навантаження між вчителями.

Навчальна програма - державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного предмета І у кожному класі І визначається системою наукових знань і практичних умінь та навичок, якими необхідно опанувати учням, і дається кількість годин на вивчення кожної теми. Існує два типи побудови програми: - концентричний (матеріал даного ступеня навчання в більш ускладненому вигляді у наступних ступенях навчання); -лінійний (полягає в тому, що матеріал кожного ступеня навчання є логічним продовженням того, що вивчили на попередніх ступенях).

Підручник - це книга, яка викладає основний зміст навчального предмету відповідно до програми. Вимоги до підручника: змістовність матеріалу; науковість; посильність; стислість; чіткість. Функції: виховна; освітня пізнавального характеру; освітня розвиваючого характеру. Типи підручників залежать від методу викладання: інформаційні; проблемний виклад матеріалу; програмовий (ретельний відбір матеріалу, розташування його блоками); комплексний тип.

Найкраще забезпечені підручниками молодші школярі.

38. Принципи науковості, систематичності, активності, їх характеристика, основні умови і шляхи реалізації в навчанні

Принцип науковості - один із найважливіших принципів виховання і навчання. Вимога: навчання і виховання повинно розкривати учням об'єктивну наукову картину світу, закономірності розвитку природи, суспільства, культури, мислення. Реалізується при розробці програм виховання, навчання, посібників, програм, підручників. Принцип науковості вимагає розвитку в учнів вмінь і навичок наукового пошуку, засвоєння ними методів наукової організації праці. Цьому допомагає розумове виховання, втілення в навчально-виховний процес елементів проблемності, дослідницьких лабораторних і практичних робіт, навчання учнів вмінню спостерігати, аналізувати результат спостереження, уміння вести науковий диспут, доводити свою точку зору. Принцип науковості потребує, щоб учні мали знання і про видатних представників науки, їх вклад в класичну спадщину фізики, математики, хімії, історії. Обов'язок вчителя - викладати матеріал на основі перевірених даних.

Принцип систематичності і послідовності - дозволяє за менший час досягти більших результатів. На практиці цей принцип реалізується в різних формах планування (тематичне, поурочне планування). Цей принцип повинен реалізуватися в роботі самих учнів Тому дуже важливо сформувати в них навички раціонального планування навчальної діяльності, навички складання планів усних відповідей, написаних творів і лабораторних робіт.

Принцип активності і свідомості - злиття воєдино активності педагога і учня. Спільна їх діяльність дозволяє за короткий проміжок часу досягти важчих результатів.

Формування свідомої мотивації до навчання сприяє розвиненості загального ставлення учнів до життя. Активність учнів, що виявляється в прагненні відповідати на запитання вчителя і вирішувати проблемні задачі є показником свідомості у навчальному процесі, яка в свою чергу є чинником активності. Цей принцип також залежить від індивідуальних здібностей учнів, його вибірковості щодо окремих предметів, глибини їх засвоєння.

Шляхи реалізації: належна попередня підготовка; майстерність.

39. Принципи наочності, міцності, доступності. Методика їх реалізації у вивченні спеціальних дисциплін

Багаторічний досвід І спеціальне психолого-педагогічні дослідження показали, що ефективність навчання і виховання залежить від ступеня притягнення до сприйняття матеріалу, тим міцніше він засвоюється. "Золоте правіше дидактики" - залучати до навчання усі органи чуття - належить Я.А. Коменському.

Наочність навчання забезпечується застосуванням різноманітних ілюстрацій та демонстрацій (показ учням плакатів, карт, картин, портретів, зарисовок на дошці, демонстрація приладів, дослідів, технічних установок, різного роду препаратів, показ кінофільмів, діафільмів, схем). Принцип наочності поширюється і на виховання. Наочність в дидактиці є набагато ширшим поняттям ніж безпосереднє зорове сприйняття. Воно включає в себе І сприйняття через моторні і тактильні відчуття, і Тому до наочних засобів відносять і його обладнання, І статистичні і динамічні навчальні посібники.

Принцип доступності вимагає, щоб навчально-виховний процес будувався на рівні можливостей учнів, без інтелектуального, фізичного і морального перевантаження. При дуже ускладненому змісті навчання знижується мотиваційний настрій, швидко слабнуть вольові зусилля дітей, різко падає працездатність, виникає стомлення. Разом з тим, це не означає і протилежного: при заниженому змісті знижується і Інтерес до навчання, не формуються необхідні вольові зусилля, не виникає бажаного розвитку навчальної працездатності, тобто знижується розвиваючий вплив навчання. Зміст навчання повинен не просто відповідати реальним можливостям учнів, але і знаходитися в зоні їх найближчого розвитку, тобто вимагати від них роздумів, міркувань, але таких, які вони можуть реально здійснити під керівництвом І з допомогою вчителя.