Предмет, завдання, основні категорії педагогіки
Система освіти в Україні і принципи її побудови. Педагогічна професія, її призначення. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Методи формування учнівського колективу. Закономірності і принципи навчання. Типи і структура уроку.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.07.2011 |
| Размер файла | 115,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Принцип міцності вимагає того, що міцними повинні бути як навчальний, так І виховний та розвиваючий ефект педагогічного процесу, тобто міцними повинні бути: ідейно-моральні переконання, навички навчально-пізнавальної діяльності, навички суспільно-цінної поведінки, буде забезпечена глибока осмисленість накопичених знань, він орієнтує навчально-виховний процес на формування дійових знань, вмінь, навичок та способів поведінки.
40. Загальні поняття про методи і методичні прийоми навчання, їх характеристика
Метод - це спосіб діяльності, направлений на досягнення певної мети.
Метод навчання - спосіб впорядкованої взаємодіяльності вчителя та учнів спрямована на досягнення мети навчання. (метод навчання = метод викладання + метод учіння).
Прийоми - складова частина методів навчання.
Методи: загальні (при викл всіх предметів), спеціальні (окремих предметів).
Існують різні типи класифікації: 1) За джерелом передачі і хар-ом сприймання інформації: методи словесного навчання; методи роботи з книгою; спостереження І експериментальне вивчення явищ І процесів; вправи. 2) За характером пізнавальної діяльності учня: репродуктивні, продуктивні; дослідницькі. 3) За призначенням: репродуктивні (переказ, робота за інструкцією); творчі (які допомагають відтворити набуті знання в нових умовах, варіативні вправи).
Основні групи методів навчання: 1) Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (спрямовані на передачу і засвоєння ЗУН):
За джерелом інформації: словесні (лекція, бесіда, семінар), наочні і практичні методи (аспект передачі і сприйняття навчальної інформації);
За логкою отримання знань: індуктивний, дедуктивний;
За хар-ом пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемно-науковий (аспект мислення), частково-пошукові, дослідницькі;
За аспектом керування навчанням: методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя (аспект управління навчанням).
2) Методи стимулювання і мотивації навч-пізн д-ті: методи стимулювання мотивації і інтересу до процесу навчання (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, диспут, зацікавленість, ств ситуації успіху); методи стимулювання і мотивації обов'язку і відповідальності (методи заохочення, покарання, пред'явлення нових вимог, створення ситуації успіху).
3) Методи контролю і самоконтролю(Перевірка рівня ЗУН): методи усного контролю і самоконтролю (фронтальне, індивідуальне опитування, тестування); методи письмового контролю і самоконтролю; методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю.
Оптимальний вибір методів. відповідність методів навчання принципам навчання, меті; відповідність змісту даної теми; -- відповідність цілям і задачам навчання, - відповідність можливостям дітей; відповідність умовам навчання; відповідність можливостям вчителя (досліджувати рівень теоретичної і практичної підготовки, особистих якостей вчителя); відповідність належним умовам і відведеному часу; врах інтересів та активності учнів, вік, сформ умінь та навичок, взаємини учнів з вчителем.
В довільному акті навчальної діяльності завжди поєднується декілька методів, вони взаємопроникненні один в одного, одну й ту ж взаємодію учня і вчителя (але один з них буде домінуючим).
41. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів та їх характеристика
За джерелом інформації: словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда. Розповідь - це усний виклад змісту навчального матеріалу, який не переривається запитаннями учнів. Розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-заключення, висновок (застосовується на уроках географії, природознавства, історії). Завдання -ознайомлення з предметом і явищами в сукупності їх головних зв'язків і залежностей Пояснення - найскладніший вид розповіді. Завдання - розкриття причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку природи та ін. Лекція - застосовується для усного викладу (10-11 кл.) широкого за змістом матеріалу. (Часто супроводжує семінарське заняття). Бесіда - це розмова вчителя з учнями, організована за допомогою старанно продуманої системи запитань, які поступово підводять учнів до засвоєння фактів нового поняття чи закономірності.
Використовують прийоми: постановки запитань; прийоми обговорення відповідей і поглядів, думок учнів, прийоми корегування відповідей, прийоми формулювання відповідей.), Наочні (методи ілюстрацій (плакат, карти), метод демонстрацій (демонстрація приладів, дослідів, препаратів, показ кіно і діафільмів). практичні методи (аспект передачі і сприйняття навчальної інформації, (не несуть нової інформації): постановка задачі чи завдання; планування виконання завдання; управління; регулювання, контроль; виявлення недоліків. Відносять: письмові вправи; лабораторні досліди (практикуми з фізики, хімії), виконання трудових завдань в майстерні, заняття з машинними тренажерами, виконання вправи з звукозаписуючим апаратом.
За логікою отримання знань: індуктивний, дедуктивний: індуктивні - від конкретного до загального, вимагає більше часу на вивчення матеріалу, не розвиває достатньо абстрактне мислення, дедуктивні -застосування вивченого загального положення до того чи іншого окремого випадку (забезпечує швидке проходження навчального матеріалу, активніше розвиває абстрактне мислення).
За хар-ом пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемно-науковий (аспект мислення), частково-пошукові, дослідницькі Репродуктивні: передбачають активне сприйняття і запам'ятовування учбової інформації. Неможливе без використання словесних, наочних і практичних методів навчання, які є матеріальною основою цих методів. При репродуктивній побудові розповіді вчитель в готовому вигляді формулює факти, доведення, акцентує увагу на головному.
Проблемно-пошукові: вчитель пропонує проблемну ситуацію (запитання, задача); організовує колективне обговорення підходів до розв'язування поставленої проблеми; підтверджує правильність висновків.
За аспектом керування навчанням: методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя (аспект управління навчанням). Методи самостійної роботи: робота з підручником, довідковою літературою. Види: по завданню (і при безпосередньому і керівництві) вчителя; при власній ініціативі учня.
42.Характеристика методів стимулювання та мотивації пізнавальної діяльності школярів
Мет. стимулювання навч. діял. учнів-методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізн. активність і сприяють збагаченню школярів навч. інформацією. Мет. формування пізн. інтересів( метод навч. дискусії, м. забеспечення успіху у навчанні, м. пізнавальних ігор, м.с творення сит.в процесі викладання навч.матеріалу, м. створення новизни навч. мат., м. опори на життєвий досвід учнів). Мет. стимулювання обов'язку і вдповідальності у навч. (пояснення сусп та особистісної значимості учня; заохочення; оперативний контроль) .
43. Методи контролю і самоконтролю в навчанні
Методи усного контролю (індивідуальне і фронтальне опитування); методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти), методи лабораторного контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології), методи машинного контролю (комп'ютер, але він не враховує індивідуальних особливостей учня); методи самоконтролю (вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми).
В проблеми контролю слід виділити такі елементи: - систему принципових вимог; - види контролю; - зміст контролю за різними видами навчальної діяльності; - нормативи 4-бальної системи контролю.
Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).
Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.
Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.
44. Оцінка успішності учня, її значення у навчальному процесі. Критерії оцінки. Індивідуальний підхід до оцінки успішності учня
Оцінкою називають характеристику цінності, рівня або значення яких небудь об'єктів чи процесів.
Оцінити - значить встановити рівень, степінь або якість чого-небудь. Оцінка основується на даних наявної інформації та результатах проведеного контролю.
Вимоги до оцінки: об'єктивність, всебічність, систематичність, наявність чітких критеріїв (В них вказується, яким вимогам повинна задовольняти усна чи письмова відповідь, яким балом слід оцінювати теоретичну і практичну підготовку учня. Чітке знання цих критеріїв і їх використання в повсякденній роботі необхідне кожному вчителю - педагогічний такт. Оцінка вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів повинна, враховувати всі сторони навчання, характеризувати повноту і якість засвоєних знань; рівень свідомого творчого застосування їх на практиці; сформованість загального і специфічного для кожного предмета вмінь і навичок. Оцінка навчально-пізнавальної діяльності школярів виражається в оцінювальних судженнях та висновках вчителя, які відображають якісну характеристику загального рівня підготовки учнів, їх успіхи, недоліки, шляхи поліпшення результатів. Кількісним вираженням оцінювання є оцінка, "відмітка". (Оцінювання - поняття широке, ємне, виражає якісний стан підготовки учнів; відмітка - дає лише умовну кількісну характеристику оцінювання).
В сучасному світі існує 4-бальна система оцінювання. "5" ставиться за чітке і повне знання програмового матеріалу, безпомилкову підсумкову роботу (письмову) та бездоганні відповіді при усному опитуванні. "4" - за наявність другорядних упущень в основному при правильній відповіді (за 1-4 не грубі помилки орфографічного чи синтаксичного характеру). "З" - за задовільну відповідь, де є значні помилки і коли учень знає лише основну сутність питання. "2" - за незнання матеріалу або за відмову від відповіді.
Освітня роль, учні одержують об'єктивну інформацію про результати своєї роботи. Виховна роль, усвідомлення учнями шляхів підвищення ефективності навчання.
45. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю. Функції, зміст, види контролю
В широкому розумінні контроль - це перевірка чого-небудь.
Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів є складовою частиною процесу навчання в умовах руху вперед, тому що учень повинен мати уяву про те: що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу.
Сприяє: 1. виявл успішн навчання, 2. виявлення причин неуспішності, 3. стимул руху вперед.
Компоненти: перевірка - виявлення ЗУН, оцінка - вимір ЗУН, облік - фікс рез-т у вигляді оцінок у журналі.
В процесі контролю повинна здійснюватись: комплексна перевірка всієї навчальної діяльності учнів; динаміка їх загального розвитку; формування загально-навчальних і спеціальних вмінь; творчих можливостей; позитивні якості особистості.
Види контролю: попередній (на поч. навч. року, нової теми, у новому класі), поточний, періодичний, підсумковий, усний, письмовий, лабораторний.
Функції: навчальна (сприяє засвоєнню, систем та закріпл знань), контролююча (зворотній зв'язок), виховна (привчання до відповід, дисципл, активн, самост ), розвиваюча (розв пізнавальних процесів: мислення, уваги, пам'яті), стимулююча (спрямив на розвиток учнів на основі врахування наявного розвитку).
Поточний контроль здійснюється на уроці спостереженням за роботою класу і кожного учня окремо. Забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, Індивідуальним і фронтальним опитуванням.
Періодичний контроль має плановий характер, проводиться після вивчення логічно завершених тем, розділу, програми, в кінці навчальної чверті, року, з урахуванням даних поточного контролю. Служить для самоаналізу праці вчителя.
Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів І річних контрольних робіт. Можливий також поурочний і тематичний контроль, який охвачує проблематику ряду уроків.
По Формам організації: фронтальний контроль, груповий контроль, індивідуальний контроль, комбінований контроль, самоконтроль.
Фронтальний дозволяє поєднувати перевірку з задачею повторення і закріплення вивченого матеріалу, викликає підвищення ефективності класу. Недолік: важко забезпечити індивідуальну перевірку роботи кожного учня. Груповий використовується, коли виникає необхідність перевірити підсумок навчальної роботи частиною учнів класу (групою). Контрольне запитання ставиться перед цією групою учнів, але участь беруть всі учні класу. Комбінований поєднує Індивідуальний, фронтальний і груповий контроль Вимагає від вчителя добрих навичок розподілу уваги.
Самоконтроль має велике психологічне значення, стимулює учня, здійснює усвідомлення мотивацій, престижу, спонукає формування підвищеної відповідальності.
Значення контролю: навчальне і розвиваюче (допомагає у всесторонньому вивченні учнів, розширює і поглиблює отримані знання, розвитку пізнавальних інтересів і здібностей), виховне (підвищення відповідальності за виконану роботу не тільки учня, а й вчителя; привчає учнів до систематичної праці, акуратності при виконанні домашнього завдання, формує позитивні моральні якості; формує здорову суспільну думку.
Вимоги до контролю: об'єктивність, індивідуальний хар-р, систематичність, власність (мотивація), всебічність, диференційованість, етичність, педагогічний такт, єдність вимог вісх вчителів.
46. Класно-урочна система навчання, урок як основна форма організації навчання. Типи і структура уроку
Класно-урочна система навчання - це навчальна робота, яка проводиться з групою учнів постійного складу однакового віку і рівня підготовки (класом), що проводиться в певний час і по встановленому розкладу. Я.А. Коменський в XVII столітті запропонував і на практиці застосовував класно-урочну систему, яка забезпечує ефективне навчання одним вчителем порівняно великої кількості дітей. Система існує 350р. як форма організації навчально-виховного процесу.
Урок - форма організації навчання, за якою заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного рівня і віку підготовки впродовж певного часу.
Типи уроків, урок оволодіння учнями нових знань (накопичення матеріалу, вивчення явищ); уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок; уроки узагальнення і систематизації знань; уроки комплексного застосування знань, вмінь і навичок; уроки контролю (усний, письмовий), комбіновані уроки (на яких розв'язується декілька дидактичних задач).
Структура уроку залежить від його цілей, змісту матеріалу, методів, прийомів, засобів навчання, рівня підготовки учнів...). В структурі уроку виділяють: відносно постійну (спеціальні елементи), змінну (метод розв'язання дидактичної задачі).
Дидактична підструктура. Етапи, актуалізація опорних знань; формування нових понять; застосування вивченого матеріалу.
Методична підструктура. Етапи: розв'язання типових задач, письмових чи усних вправ, опитування, пояснення навчального матеріалу, експеримент, самостійна робота..
Вимоги до сучасного уроку: творча робота вчителя І учнів; реалізація міжпредметних зв'язків; врахування індивідуальних та вікових особливостей; педагогічний такт, культура мови вчителя; пізнавально-самостійна робота учнів, гуманізм; врахування фізіологічних особливостей учнів; розумна вимогливість, доброзичливість вчителя; раціональне використання кожної хвилини уроку.
47. Підготовка вчителя до уроку. Тематичне і поурочне планування. Аналіз уроку
В підготовці вчителя до уроку виділяють два етапи: попередня підготовка - полягає у вивченні вчителем суспільно-політичної, спеціальної, педагогічної І методичної літератури, ознайомлення із змістом програми, пояснювальної записки до неї, з підручниками і посібниками, досвідом роботи інших вчителів; безпосередня підготовка - конкретизація тематичного планування стосовно кожного уроку, складання планів окремих уроків.
План уроку є обов'язковим для кожного вчителя незалежно від його досвіду і ерудиції.
Структура плану: назва теми уроку, клас; мета (освітня, виховна, розвиваюча); учбове обладнання, структура (коротка викладка змісту матеріалу, що вивчається на уроці, виділення основних розділів); домашнє завдання.
При підготовці до уроку вчитель аналізує уроки, проведені в цьому класі раніше, звертає увагу на степінь реалізації поставлених задач, враховує труднощі, недоліки. Визначення структури уроку проводиться з урахуванням його типу, місця в системі уроків.
Задача: встановити оптимальні методи, прийоми, засоби навчання для кожного етапу уроку, характер пізнавальної діяльності, поєднання фронтальної, групової і Індивідуальної роботи на уроці, відібрати і підготовити дидактичний матеріал, експерименти, наочність, ТЗН.
Календарний план роботи - розподіл в часі вивчення тем програми, встановлюються відповідні календарні строки з урахуванням кількості годин, що відводяться на кожну тему по програмі з урахуванням розкладу занять. Календарний план дозволяє контролювати строки проходження окремих розділів програми, щоб не допустити зайвої спішки чи відставання.
Тематичне планування - послідовність уроків, основні розділи, види робіт, міжпредметні зв'язки, необхідне обладнання.
Схема аналізу уроку: 1. Загальні відомості про урок. 2. Дотримання дидактичних принципів навчання. 3. Виховування учнів на уроці. 4. Методи навчання. 5. Використання засобів навчання. 6. Психологічний стан на уроці. 7. Оцінювання роботи учнів. 8. Підготовка вчителя на уроці. 9. Висновки, пропозиції.
Урок - організована форма навчально-пізнавальної роботи, при якій вчитель на протязі точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці пізнавальною діяльністю постійної групи учнів.
48. Загальні форми організації навчання: фронтальна, групова, індивідуальна. Нестандартні форми навчання
Загальні форми навчання-це способи організації нав-ня діяльності учнів на уроках та інших формах нав-ня.
Форма-це зовнішній вигляд ,образ
Урок - учбова робота з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки, що проводиться в певний час за встановленим розкладом (30-45хв.)
Типи уроків: засвоєння знань, перевірки знань, засвоєння умінь, навичок, узагальнення, конкретизації, систематизації, комбінований урок.
В ході уроку встановлюється забезпечення активної пізнавальної діяльності. Різні форми її організації: фронтальна, групова, Індивідуальна.
При фронтальній роботі колектив виступає як одне ціле, а кожен учень виступає членом фронтальної роботи на уроці, сприяє встановленню довірливих відносин між вчителем і класом. Ця організація не універсальна. Вона не враховує рівень розвитку пізнавальних інтересів і можливостей. Тому фронтальна робота поєднується з індивідуальною.
Індивідуальна учбова робота учнів характеризується високим рівнем самостійності, розвитку вмінь і пізнавальних можливостей кожного учня. Серйозний недолік індивідуальної організації учбової діяльності учнів на уроці і вдома полягає в тому, що вони практично не спілкуються один з одним.
При груповій діяльності учнів на уроці клас ділиться на декілька груп, виконуючи однакові і різні завдання. В залежності від цього розрізняють єдину і диференційовану групову роботу, Вона тісно пов'язана з фронтальною і індивідуальною роботою.
Група (5-7чол.). Можливий варіант учбової роботи, коли в групі 2 учні. Для успішної сумісної роботи потрібні колективні групи - 15чол., що мають однаковий характер протікання пізнавальних інтересів. Склад цих груп не постійний. Групова робота учнів може застосовуватись для розв'язку всіх основних дидактичних проблем на уроці. Розв'язання задач, закріплення і повторення вивченого матеріалу, формування умінь, навичок.
Співвідношення різних видів організації учбової діяльності учня на уроці визначається вчителем з урахуванням специфіки предмета.
Нестандартні наприклад:
Урок -подорож,-квк,-інсценізація,-казка,-суд,-панорама, брейн-ринг,-інтервю,поле чудес.
49. Практикуми, семінари, навчальні екскурсії, факультативи, домашня робота та інші форми навчання та їх характеристика
Поряд з уроком - основною формою навчального процесу - в старших класах шкіл широко використовують практикуми, семінарські заняття, співбесіди, консультації, навчальні екскурсії.
Практикуми, проводять в навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях, учнівських виробничих комбінатах, виробничих бригадах школярів, навчально-дослідних ділянках шкіл. На відміну від лабораторних і практичних робіт, які проводяться в молодших класах, практикуми відрізняються більшою самостійністю учнів, творчим відношенням до виконання навчальних завдань. Вчитель: - складає план проведення практикуму, - готує необхідні інструменти; - матеріальне забезпечення; - здійснює керівництво, надає допомогу. Практикуми направлені на здійснення профорієнтації, трудовій підготовці, політехнічній освіті.
Семінарські заняття, проводяться, як правило, після вивчення основних розділів програми (особливо по предметам гуманітарного циклу) Дозволяє: проводити системне узагальнення теоретичного матеріалу; привчає учнів виступати з повідомленням, рефератами, диспутувати, відстоювати свої судження, погляди і переконання; привчає до самоосвіти; удосконалює форми участі дітей в суспільному житті. Тематика рефератів носить як правило проблемний характер.
Навчальні екскурсії сприяють, вивченню явищ і процесів в реальності, взаємозв'язку і взаємозалежності, формуванню наукового світогляду, пізнавальних, колективістських інтересів, позитивних якостей особистості; підготовка учнів до трудової діяльності, профорієнтації. В залежності від місця в навчальному процесі і призначення екскурсії поділяються: ввідні, поточні, підсумкові, заключні; в природу, виробничі, історичні, літературні, географічні. Комплексні екскурсії - по декількох навчальних предметах.
Факультативні заняття, проводяться по вибору і бажання учня, починаючи з 7 класу. Розширюють теоретичні знання, практичні навички, розвиток пізнавального Інтересу, творчих здібностей, профорієнтації (враховують можливості школи, конкретні умови І задачі підготовки учнів до практичної діяльності); вивчають теоретичні питання, проводять практичні роботи, при виконанні яких учні набувають навичок розумової діяльності, освоюють методику проведення нескладних досліджень і експериментів, формують навички поводження з лабораторним обладнанням і технікою. Широко застосовують форми проблемного навчання.
Домашня навчальна робота, доповнює урочну і відрізняється більшою самостійністю, відсутністю безпосереднього керівництва вчителя. Домашня робота має важливе значення для формування в учнів навичок самостійної розумової діяльності; самоосвіти, почуття відповідальності за доручену справу. Домашнє завдання повинно бути посильним.
50. Педагогіка співробітництва. Основні ідеї педагогів-новаторів
За останні 20р. у теорії виховання з'явилось нове, маловідоме раніше поняття "підхід до виховного процесу". Його розуміють як виділення головного в педагогічних явищах. Одним із таких підходів є творчий підхід - умова, фактор. Успіху в спільній діяльності педагогів і учнів, де на перший план висувається учнівська творчість, як результативний компонент їх навчання творчості з боку педагогів. Педагогічна творчість є запорукою успішного розвитку і здійснення на високому рівні навчально-виховного процесу.
Творчий підхід педагогів-новаторів привів до появи педагогіки співробітництва, яка оформилась у 1985р. Кожен з новаторів педагогіки співробітництва являє собою взірець педагогічної творчості, запровадивши нову систему в навчально-виховному процесі.
В.Ф. Шаталов - опорні сигнали для унаочення матеріалу, які учні переносили в зошити, маючи саморобні наочні посібники для кожного уроку.
С.М. Лисенкова - випереджаюче навчання першокласників шляхом задавання їм на з тижні наперед матеріалу для самостійного опанування, щоб коли вони до нього доходили на уроці, він ставав давно відомим і засвоювався легко.
Е.М. Іллін - викладач російської літератури, будував уроки класики, як уроки моральності, досвіду життя.
М.П. Щетинін - спробував вивільнити навчальний час за рахунок поглибленого вивчення окремих предметів (хімії, фізики, історії) і цей вивільнений час від тривалого вивченого матеріалу за стандартною програмою використовував для естетичного, гармонійного розвитку учнів.
І.П. Волков - викладач праці і малювання. Зумів зацікавити і прилучити учнів до різноманітної творчості - всі учні мали індивідуальні творчі книжки, куди занотовували (разом з вчителем) свої вироби, доробки, навіть вірші і оповідання. Цим створив в школі атмосферу творчості - від першокласників до 11-класників.
Ш.О. Амонашвілі - створив свою систему радісного навчання для першокласників.
51. Принципи виховання як відображення закономірностей виховного процесу. Характеристика принципів національного виховання
Принцип - основополагаючі керівні ідеї, вимоги (правила), на основі яких потрібно здійснювати процес виховання для підвищення його ефективності.
Принципи виховання: 1) природні, 2) соціальні, 3) духовні.
1. Принцип природовідповідності: здійснювати розвиток дитини відповідно до вікових та індивідуальних природних сил та зачатків (обгрунтовано Коменським, Песталоцці, Дістервергом до Ушинського та Сухомлинського). Ідеї (за Духновичем): саморозвитку; вдосконалення людини; визнання того факту, що у всіх людей і в кожної зокрема закладено природні задатки; впевненість, що розвиток дитини відбувається за певними законами; вимогу вивчати вікові та індивідуальні особливості дитини; вимогу враховувати природні особливості дітей. Принцип індивідуалізації виховного процесу, єдності виховання і самовиховання. Цей принцип є похідним від принципу природовідповідності. Пізнання світу "на дотик" використання природних факторів у процесі формування особистості. Принцип різновіковості (А.С. Макаренко) - передача досвіду старших поколінь молодшим.
2. Соціальні умови - школа. Принцип соціалізації -"входження" дитини в суспільство. Принцип гуманізації та демократизації (будує стиль взаємин). Забезпечує сприятливий мікроклімат, співпрацю педагогів і школярів, старших і молодших дітей. Принцип наступності і спадковості поколінь -кожне покоління ніби стоїть на плечах попереднього. Принцип родинно-шкільної гармонії - педагогізація сім'ї, громадськості, одна із провідних функцій школи). Принцип цілісності процесу виховання - досягнення цілісності на основі комплексу школа -сім'я - громадськість.
3. Принцип народності - народознавчий підхід до здійснення виховного процесу. Принцип науковості - формування наукового світогляду на основі сучасних досягнень науки і техніки. Принцип культуровідповідності - враховувати рівень розвитку окремої людини і рівень культури, на якому перебуває народ Принцип європеїзму - звернення до джерел класики, науково-мистецьких досягнень європейських народів, шедеврів світового мистецтва, духовних надбань і цінностей всіх поколінь.
Принципи: цілеспрямованість, зв'язок з життям, єдність свідомості і поведінки, виховання в праці, вих-ня в колективі, повага до особист. з розумною вимогливістю, індивідуальний підхід, єдність вимог школи, сім'ї, громадськості, наступність, системність, систематичність, вкл у різні види д-ті, стимул активності у організ д-ті.
Характеристика принципів національного виховання
Націон. вих.-я- це вих.-ня дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині.
Мета його: набуття молод поколінням соц. досвіду, успад-ня дух-их надбань Уюнароду, досягнення високої культури міжнац. взаємин, форкання у молоді незал. від національності особистісних рис громадянина У. держави, розвиненої духовності фіз.. досконалості, моральностї,худ-естетичної , правової, трудової,екологічної культури.Ця мета э науковим обгрунтованим держ стандартом, закрыпленим к законах України.
Фундаментальні Принципи; народность, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізація, демократизація,безперервність,іетнізація, диференціація та індивідуал вих. процесу; систематичність і варіативність його форм і методів
52. Сутність і основні риси наукового світогляду. Шляхи і засоби його формування Проблема формування світогляду в Сухомлинського Павлишська середня школа
Світогляд - це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного та соціального середовища. Світогляд особи визначає ідейну спрямованість всього її життя, діяльності та поведінки.
Види світогляду, буденний емпіричний світогляд, заснований на досліді; науковий, який грунтується на наукових позиціях, як принципах.
Основні функції: орієнтаційна; інформаційно-відображуюча; оцінююча.
Структура світогляду: 1. Знання - система наукових істин у вигляді описувально-констатуючого судження особистості. 2. Погляди - точка зору людини на явища природи і суспільства. 3. Переконання - сукупність осмислених і пережитих ідей, які визначають твердість життєвих позицій людини, характер її діяльності і поведінки. 4. Ідеал - це осмислення вищої досконалості, те, що має метою діяльності, життєвим прагненням | особистості.
Шляхи формування особистості: - світогляд формується в процесі вивчення гуманітарних і природничо-математичних предметів, в процесі трудового навчання, - позаурочна діяльність - гуртки, факультативи, форми морального, трудового, естетичного виховання. Акцент робиться на формування знань та їх переведення у переконання.
Психолого-педагогічні умови Формування наукового світогляду: - забезпечення глибокої наукової обгрунтованості знань, емоційності, аналіз, причинно-наслідкові зв'язки, стимулювання кмітливості, допитливості; - врахування принципу історизму; - розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів в процесі навчання, - збудження емоційного ставлення учнів до матеріалу, який вивчається, - зв'язок навчання з життям, практикою, залучення учнів до суспільної діяльності, -врахування вікових особливостей.
В.О. Сухомлинський "Павлишська середня школа".
Світогляд - це суб'єктивний стан особистості, який виявляється в її думках, почуттях, волі, діяльності. Формування світогляду залежить від того, як учні усвідомлюють провідні ідеї основ наук: взаємний розвиток та обумовленість явищ, можливість і закономірну необхідність перетворення навколишнього світу людиною та інше. Формування світогляду зачіпає всі сфери духовного життя учня - мислення, почуття, волю, діяльність. Науковий світогляд означає активне ставлення людини до того, що вона бачить, пізнає, робить. Переконання - ! це особисте ставлення людини до знань, які вона здобуває, до висновків з цих знань. Формування наукового світогляду - це вдумливе проникнення вихователя в душу людини, уміле педагогічне керівництво її мисленням, процесом пізнання навколишнього світу, трудовою діяльністю. Найважливіша умова формування наукового світогляду - процес оволодіння знаннями про живу природу, про середовище, що постійно супроводжується застосуванням знань. Велику роль відіграють дослідницькі роботи. Один з важливих засобів в формуванні і світогляду - художня література.
53. Індивідуальна робота вчителя-вихователя у навчально-виховному процесі. Робота з важковиховуваними учнями
Вихідним елементом виховання колективу і особистості є індивідуальна робота з учнями, яка повинна проводитися з усіма учнями. Суть - чітка диференціація засобів і методів впливу у відповідності з індивідуальними особливостями кожного конкретного підлітка.
Завдання індивідуального підходу: сприяти попередженню і усуненню причин можливих відхилень у поведінці школярів в процесі праці, спілкування, моральних відносинах; допомагати здійсненню цілей самовиховання з суспільними індивідуальними колективами.
Принципи педагогічного впливу: індивідуальний підхід, педагогічний оптимізм; повага до вихованця; розуміння внутрішнього стану вихованця; вияснення мотивів і зовнішніх обставин, які привели до певної дії, зацікавлення в долі вихованця.
Етапи: вивчення особистості і виховної ситуації; постановка мети, вибір методів і форм моральної переорієнтації особистості, розробка і здійснення програми діяльності по реалізації Індивідуального підходу; аналіз і оцінка діяльності по реалізації Індивідуального підходу.
Важковиховуваними учнями прийнято вважати тих, в кого виникають труднощі в навчанні, конфліктні відносини з товаришами по класу, вчителями, батьками. Ці учні потребують особливої допомоги. Треба боротися за них, а не проти. Поставити точний педагогічний діагноз: якого роду відхилення і які його глибинні причини.
Зовнішні ознаки відхилень: небажання навчатися; грубість, агресивність; непокірність, шкідливі звички. Але причини цих відхилень завжди індивідуальні: хвороба, страх перед уроком, запущеність в навчанні, невміння утвердитися в колективі, конфлікт з батьками
Починати потрібно із усунення причин виникнення аномалій. Це вимагає від педагога уваги, такту, терпіння, невідступності, віри в сили молодої людини. 1. Часто потрібно просто допомогти підлітку подолати відставання у навчанні, щоб він став авторитетним у класі, зміг утвердитися в колективі 2. Включити учня в систему колективних відносин, щоб вихованець відчув підтримку товаришів, їх розуміння (спрацювала ідея "захисту"). 3. Найбільш складне - врегулювання внутрішньо-системних відносин підлітків.
54. Система роботи класного керівника. Зміст, форми і методи роботи. Планування і облік роботи
Мета: формування всебічно розвиненої особистості.
Завдання: спрямування виховного процесу в класі, здійснення освіти батьків, об'єднання зусиль вчителів, батьків, громадськості у вихованні дітей.
Класний керівник - це вчитель, якому доручено організацію навчально-виховної роботи у певному класі. У "Положенні про середню загальноосвітню школу України" зазначається:
Форми метод роботи: 1. індив: самоосвіта, проходж курсів підвищення кваліфікації. 2. колективні: педрада, конференції, збори, читання, олімпіади, конкурси, метод об'єднання (сприяють самоосв та самових-ню).
Методи: спостереження, бесіди, створ виховних ситуацій.
Професіограмма: особисті якості, професійні якості, знання, уміння.
Функції: організаторська, виховна, інформаційно-методична, дослідницька, соціальна, координаційна.
Напрями роботи: з класом, з вчителями-предметниками, з батьками та громадськістю.
Класний керівник організовує і проводить різноманітну позакласну і позашкільну роботу з учнями, спрямовує роботу батьківського комітету.
Форми: словесні (бесіда, диспут), практичні (походи, екскурсії), наочні (діяльність музеїв, виставок.
Планування - усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.
План роботи класного керівника - шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.
Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.
Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу.
Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв'язок виховної д-ть сім'ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.
План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.
Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС
|
№ |
Зміст, форми, методи |
Термін виконання |
Виконавці |
Позначка про виконання |
55. Завдання, зміст, форми і методи трудового і економічного виховання школярів
Праця - основа всебічного розвитку особистості. Різноманітні види трудової діяльності розвивають у них трудові навички і вміння, вольові якості, переконання.
Завдання: формування любові до праці, глибокої поваги до людей праці, творчого і відповідного відношення до праці, як до життєво-необхідної потреби; формування трудових вмінь, навичок, культури розумової і фізичної праці, суспільно-трудової активності; підготовка до виховання необхідних і посильних видів професійної діяльності; виховання нетерпимого відношення до порушників трудової дисципліни.
Трудове виховання історично притаманне нашій школі. Вся система початкової і середньої освіти пронизана ідеями політехнічного навчання, поєднаного з суспільно-корисною працею. Зараз в початкових класах зберігається ручна праця - в середній класах - праця в майстернях; проводиться літня практика учнів в старших класах - вибір професії, профорієнтаційна робота.
Напрямки розвитку трудового навчання: гуманізм, створення умов для розвитку задатків; демократизм (врахування вікових особливостей та врахування індивідуальності учня); диференційованість (передбачає індивідуальне та подвійне поєднання репродуктивної та продуктивної праці).
Види праці: навчальна, спрямована на пізнання учнями дійсності; вивчення способів перетворення світу; вироблення матеріальних благ, благ духовної культури, самообслуговування; суспільно-корисна праця.
Організація праці: підготовка (відбір трудових об'єктів); планування (визначення конкретних завдань); укладання договорів; організація і розподіл обов'язків; показ практичних вмінь; регулювання (стимулювання); оцінка.
Форми трудового навчання: шкільні майстерні; виробничі комбінати, заводи, цехи; гуртки, кооперативи.
Економічне виховання. Задачі: засвоєння учнями об'єктивних економічних законів в умовах ринкових відносин; формування системи економічних знань; розвиток економічних умінь (діловитість, прагматизм, заощадливість, відповідальність); оволодіння економічними поняттями; економічне мислення і поведінка; економічне усвідомлення відношення до праці, до природного середовища; формування економії і ощадливості.
Макаренко вважав, що працелюбність і здатність до праці не дано людині від природи, а виховується в ньому. В процесі трудової діяльності дітей потрібно розвивати їх вміння, орієнтуватись, планувати роботу, берегти час, знаряддя праці.
Економічне виховання - організована пед. д-ть, спрямована на формування економічної культура учнів. Е.В. здійснюється в процесі вивчення основ наук, економічних знань, географії, трудового навчання.
56. Розумове виховання. Методика роботи вчителя-вихователя по розвитку пізнавальних інтересів. Досвід Павлишської середньої школи
Розумове виховання - процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, озброєння їх знаннями, вміннями та навичками, формування наукового світогляду.
Розумове виховання передбачає, постійне удосконалення освітнього рівня учнів, розвиток і поглиблення інтересу до обраної галузі науки, техніки, мистецтва, виробництва; удосконалення суспільно-цінних мотивів навчання, прагнення до самовиховання і самоосвіти, уміння логічно обґрунтовувати свої думки, користуватися методами аналізу і синтезу, індукції та дедукції, систематично підвищувати культуру розумової праці.
Задачі розумового виховання: інтелектуальний розвиток (розвиток розумових сил та здібностей учнів); формування наукового світогляду; формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці.
Шляхи розумового виховання: систематичне навчання, побудоване на основі принципів розвиваючого навчання, позакласна робота.
Способи формування пізнавального інтересу: визначення актуальності і новизни змісту навчального матеріалу; розкриття значущості знань; використання наочності; використання творів мистецтва і літератури; порівняння і аналогії; зацікавленість в навчанні, ефект парадоксальності; емоційність викладання; проблемність викладання; навчальні дискусії; пізнавальні ігри; застосування комп'ютерів.
Сухомлинський "Павлишська середня школа".
В центрі проблеми ставить задачу: навчити дітей мислити. У Павлишській середній школі були "уроки думки", на яких досягався зв'язок думки з її першоджерелом - оточуючим світом. У школі практикувались: написання маленьких творів, казок, складання математичних задач. Читання книжок називав засобом активної розумової діяльності. Закликав вчителів створювати проблемні ситуації, які вимагали від учнів самостійного вирішення навчальних задач. Навчання - найголовніший засіб розумового виховання.
Головна мета розумового виховання - розумовий розвиток. Розумове виховання означає постійне збагачення учнів усіма духовними цінностями суспільства; таке збагачення гармонійно поєднує навчально-виховний процес у школі і життя суспільства.
Найважливішим елементом розумового виховання є: продуктивна праця, дослідження, експеримент (при вивченні предметів природничого циклу), самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі спроби (при вивченні гуманітарних предметів).
57. Мета, завдання, зміст, форми і методи естетичного виховання. Використання народних традицій у вихованні
Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві та дійсності Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичного освоєння дійсності.
Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.
Принципи, принцип всезагальності естетичного виховання і художньої освіти, принцип комплексного підходу (різні види мистецтв поетапно взаємодіють), міжпредметні зв'язки, принцип творчої самодіяльності учнів, принцип естетизації всього дитячого життя
Шляхи та засоби естетичного виховання: 1. Естетичне виховання в процесі вивчення наук (кожен навчальний предмет дає можливість формувати в учнів естетичні почуття, погляди, переконання). 2. Естетичне виховання в праці (справжня краса людини виявляється в її праці). 3. Естетичне виховання через природу (природа - джерело прекрасного). 4. Естетичне виховання засобами мистецтва (художнє, музичне виховання, виховання засобами літератури, театру).
Основна мета народної педагогіки в галузі естетичного виховання - навчити людину жити за законами краси і благородства, формування у підростаючого покоління естетичне ставлення до життя: природи, праці, громадської діяльності, особистої поведінки, мистецтва (виховання у сім'ї); родинне життя (мамина колискова пісня); природа, праця в ній; краса побуту, народний театр, танці, обряди.
58. Мета, зміст, форми, методика морального виховання. Проблеми морального виховання у Сухомлинського "Народження громадянина", Серце віддаю дітям
Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності людини. Моральне виховання - це цілеспрямована діяльність по формуванню в учнів системи моральних почуттів, оцінок, відносин, що є керівництвом до дії.
Завдання: залучення молоді до багатств народної культури; формування морального досвіду; формування моральної свідомості, почуттів і поведінки.
Зміст передбачає формування певних моральних відносин: до суспільства (виховання національної свідомості і самосвідомості, причетності до України, її народу); до людини (любов і повага до старших, до родини, любов до ближнього), до пращ (повага до праці, до людей праці); до природи, до екології (любов до рослин, тварин, розглядати природу як національне багатство); до себе (формування самосвідомості, совісті, чесності).
Форми, інформаційно-масові (лекції, дискусії, диспути, вечори); дійово-практичні (трудові бригади, акції милосердя); синтетичні (клуби, КВК, театри); індивідуальні (консультації, співбесіди).
Методи, репродуктивні; привчання і вправи; проблемно-ситуативні; стимулювання і гальмування.
Сухомлинський "Павлишська середня школа".
Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини, задовго до того, як вона зможе усвідомити ту істину, що ідеал - вершина моральної культури людства. Саме в молодшому віці ми розкриваємо перед дітьми норми моральності, вчимо їх азбуки моралі.
Загальнолюдські норми моральності: 1. Ти живеш серед людей Кожен твій вчинок позначається на оточуючих людях. Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре. 2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Плати їм за це добром. 3. Усі блага і радості життя створюються працею. Без праці не можна жити чесно. Навчання - твоя перша праця. 4. Будь добрим і чуйним до людей і допомагай слабким і беззахисним; товаришу в біді. Поважай та шануй батька і матір. 5. Не будь байдужим до зла. Борись проти нього. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей.
Закономірності процесу морального виховання' формування будь-якої моральної якості необхідно розглядати комплексно; формування будь-якої моральної цінності вимагає тривалого педагогічного впливу як на свідомість учнів, так і на їх поведінку.
59. Система фізичного виховання, його завдання, зміст, форми, методи
Фізичне виховання - це: правильний режим та харчування дитини, систематичне використання у вихованні природних факторів (повітря, сонце, вода); широке застосування різних методів загартування; фізична культура і спорт.
Лесгафт (1837 - 1909) - класик фізичного виховання дітей шкільного віку. Вбачав фізичне виховання як один з найважливіших засобів всебічного і гармонійного розвитку дитини Вчені і практики визначають, що фізичний розвиток має безпосередній зв'язок з розумовим.
Фізичні вправи мають свою послідовність, завдяки якій вони впливають й на розвиток здібностей, на формування характеру дитини.
Гармонійно розвинена особистість це ще і фізично здорова дитина.
В наш час спостерігаються тенденції зниження рівня фізичної підготовки. Лише 10-12% учнів є здоровими. 40% учнів і 50% студентів мають низький рівень фізичної підготовки. Кожен четвертий випускник серед хлопців - не призовник.
Види фізичної підготовки: підготовка школи олімпійського резерву; масова фізкультура і спорт (передбачено в дитсадках -фізкультура щоденно, в середніх закладах - 3 год. на тиждень, у ВУЗах - 4 год. на тиждень)
Основні засоби фізичного загартовування: фізичні вправи (застосування в гімнастиці, грі, туризмі); природні фактори (повітря, сонце, вода), гігієнічні умови праці І побуту.
Для досягнення бажаних результатів необхідно, щоб всі засоби фізичного виховання використовувались комплексно, у взаємозв'язку. Фізичне виховання тісно пов'язане з формуванням естетичних почуттів і ставлень (художня гімнастика, фігурне катання). Фізичне загартовування підвищує і трудову енергію особистості, кмітливість.
Форми: гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки, години здоров'я.
Методи (загальні): Сучасна класифікація(Бабанський і Сластьонін) на основі діяльнісно-особистісної концепції:
1) Методи формування свідомості особистості(бесіда, лекція, дискусія, переконання, приклад). В основі - слово педагога. Слово повинно бути ніжним, ласкавим - слово психолога, лікаря, батька, матері, вчителя не повинно бути грубим, жорстоким.
2) Методи організації діяльності, спілкування та форм. досвіду, сусп. поведінки(привчання, тренування, пед.вимога, громадська думка, створення вих.. ситуації, прогнозування).
3) Методи стимулювання діяльності і поведінки - допоміжна група, кожен метод використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному викор. методів двох попередніх груп.
Підгрупи:
- Способи емоц. стимулювання, що застос. в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, створення уявних ситуацій морального вибору, аналіз міркувань)
- Способи стимулювання діяльності школярів і досвіду позитив. суп. поведінки(гра, змагання, романтика, заохочення, покарання)
4) Група контролю та самоконтролю - спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців.
Дозволяють підвести підсумки попередньої взаємодії, коректувати свою діял-ть, планувати та будувати майбутню взаємодію, залучати до аналізу (спостереження,анкет-ня,тест-ня,самоконтроль,самооцінка)
Можна класифікувати також за ступенем розповсюдженості:
1) традиційні,стандартні, загальновідомі
2) нестандартні, нетрадиційні, авторські
60. Виховання дітей у сім. Проблема сімейного виховання в творах Макаренка "Книга для батьків", "Лекції про виховання", Сухомлинського «Батьківська педагогіка», Стельмакович «Родинна педагогіка»
Сімейне виховання - це вид педагогічної діяльності, яка здійснюється батьками чи особами, які їх заміняють, розвивається разом з розвитком суспільства, відбиває його успіхи, труднощі та суперечності.
Принципи: цілеспрямованість; зв'язок виховання з життям; виховання в праці; самодіяльність дітей в поєднанні з керівництвом дорослих; єдність вимог і повага до особистості вихованця; врахування індивідуальних та вікових особливостей.
Своєрідність сімейного виховання зумовлюється тим, що саме в сім'ї з раннього віку починається формування людини, розвиваються розумові, фізичні здібності, моральні, естетичні якості дітей, виробляється їхнє ставлення до людей, до навколишньої дійсності, закладаються основи світогляду, формується любов до праці.
Загальні умови сімейного виховання: - гуманістична спрямованість цілей сімейного виховання; - спільна трудова діяльність батьків і дітей, - розумка організація життя і діяльності; - створення сприятливих умов в сім'ї і стосунків; -батьківський авторитет; - єдність вимог школи, сім'ї і громадськості.
Подобные документы
Предмет педагогіки - сфера суспільної діяльності з виховання людини. Сутність понять "виховання", "навчання" та "освіта". Переорієнтація вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю. Методи педагогіки та форми організації навчання.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 03.01.2011Розвиток педагогіки, як науки. Педагогіка - наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет, завдання і методологія педагогіки. Методи і порядок науково-педагогічного дослідження. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
реферат [40,9 K], добавлен 02.02.2009Сутність, основні категорії педагогіки - науки, яка вивчає процеси виховання, навчання та розвитку особистості. Виховання, як цілеспрямований та організований процес формування особистості. Вчитель, його функції, соціально-педагогічні якості і вміння.
реферат [19,1 K], добавлен 30.04.2011Методи літературознавчого аналізу та проблема літературної освіти в школі. Принципи проблемного навчання на уроках літератури в 5-6-х класах. Діалогічні принципи викладання української літератури. Методологічні основи побудови ефективної структури уроку.
курсовая работа [69,0 K], добавлен 10.06.2010Цілі, функції та специфіка процесу навчання. Становлення педагогічних систем і процесів. Методи навчання та їх класифікація. Логіка учбового предмету. Форми організації навчання. Формування ціннісно-емоційних відносин до засвоюваних компонентів освіти.
реферат [25,1 K], добавлен 22.07.2009Аналіз виробничого навчання: суть, особливості організації та місце в закладах професійної освіти. Основні принципи, системи і методи організації виробничого навчання. Роль практичних занять у навчанні. Розробка уроку для формування практичних навичок.
курсовая работа [48,4 K], добавлен 24.10.2010Цілеспрямованість навчання, завдання формування вільної, творчої, освіченої, різносторонньої і активної особи. Загальні принципи та методи трудового навчання. Формування економічних знань і умінь, етичне виховання учнів, систематичність і послідовність.
реферат [29,3 K], добавлен 17.10.2010Формування концепції народної педагогіки і її характерні особливості. Мета і зміст етнопедагогічного виховання та навчання. Основні напрямки використання цих принципів у виховному процесі, роль її природовідповідних засад у змісті шкільного навчання.
курсовая работа [36,5 K], добавлен 05.12.2013Основні об'єктивні закономірності навчання. Традиційні та нетрадиційні методи й принципи викладання українського народознавства в школі. Методики навчання, спрямовані на формування особистості. Організація інсценування на уроці та логічне мислення.
реферат [31,7 K], добавлен 27.01.2009Принципи і прийоми розвиваючого навчання Ільїна, його методика й стиль спілкування з дітьми і книгою. Виховання успіхом як педагогічна система Лисенкової, педагогічна техніка вчителя. Уроки творчості Волкова. Основи гуманної педагогіки Амонашвілі.
реферат [21,6 K], добавлен 05.10.2009
