Екологічний проект як один із засобів екологічного виховання

Метод рефлексії - це стимулювання усвідомлення особистістю того, як її поведінка могла б „виглядати” з точки зору тих природних об'єктів, „інтереси” яких вона зачіпає. Важливою задачею в області формування екологічних відносин молодших школярів є трансформація існуючих відношень антропоморфізації, персоніфікації у відношення суб'єктифікації. Загальний принцип управління процесом такої трансформації: не руйнуючи спеціально уявлення антропоморфізації формувати у школяра наукові знання про об'єкти та явища природи, екологічні взаємодії.

Метод сполучання елементів - надання рис людини природі з науковим представленням про об'єкт, що вивчається та явище при поступовому збільшенні долі останніх.

Метод емоційного протиставлення природних об'єктів людині - суб'єктивне відношення людини до природи припускає відношення до природних об'єктів як до реальних створінь. Це значить, що школяр повинен бачити відмінність людини від інших природних об'єктів.

Метод ознайомлення дітей із джерелами існуючих негативних антропоморфічних характеристик деяких об'єктів природи.

Формування відношень суб'єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них - написання листа улюбленим тваринам. Цінність прийому у тому, що поєднуються елементи антропоморфізації з детальним вивченням екології цієї тварини, що сприяє розвитку суб'єктивізації.

Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи „думки”, поведінку тієї чи іншої тварини.

Значним компонентом суб'єктивного відношення є почуття спорідненості із довкіллям. Сприяти розвитку відношень можна наступними методами:

1. Метод пошуку схожості природних об'єктів з людиною. Метод реалізується за допомогою таких прийомів: а) виявлення морфологічної схожості, б) виявлення поведінкової схожості, в) проведення аналогій при використанні екологічних понять.

2. Метод звернення до джерел. Реалізується за допомогою прийому - введення у зміст елементів еволюційного вчення.

Головними методами формування естетичного відношення до природи є:

· метод звернення уваги на зовнішні прояви гармонії природи;

· метод розкриття внутрішньої гармонії природи;

· метод „перебільшення” краси природи засобами мистецтва.

Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.

Розповідь як метод має сильні та слабкі сторони. Її використання дозволяє економити учбовий час. Розповідь незамінна, коли доступ до об'єкту обмежений для безпосереднього вивчення. Слабкою стороною є пасивність слухачів.

Бесіда - це розмова вчителя з учнями, яка організується за допомогою системи питань, які поступово підводять учнів до засвоєння нового матеріалу. Сутність бесіди у спілкуванні вчителя, який керує нею, з учнями. У ході бесіди реалізуються прийоми: постановка питань, обговорення відповідей та точок зору учнів, корегування відповідей, формування висновків.

Бесіда повинна поєднуватись з іншими методами: з розповіддю вчителя (бесіда по розповіді вчителя), із спостереженням (бесіда по результатам спостережень), з роботою з ілюстративним матеріалом (бесіда по малюнку), з читанням тексту (бесіда за прочитаним).

Робота з текстом книги як метод навчання є одним з важливих засобів як пізнання, так і закріплення знань.

Завдяки спостереженню за природою у школярів формуються уявлення про різні поняття: сезони, форми рельєфу, водойми, погодні явища, рослини, тварини, діяльність людей. При спостереженні використовуються різні прийоми - візуальний огляд, виміри за допомогою приладів, відбір та подальший огляд зразків.

У дидактиці досліди (лабораторний метод) відносять до практичних методів. За своєю функцією досліди сприяють більш глибокому пізнанню дійсності, а основа метода - формування вмінь користування.

За ступенем творчої активності у пізнанні методи навчання поділяються на репродуктивні та проблемно-пошукові. Згідно з класифікацією М.М. Скаткіна та І.Л. Лернера, ці методи включають у свій склад метод проблемного викладу, частково-пошуковий та дослідницький методи [23; 149].

Сутність проблемного викладу полягає в тому, що вчитель ставить проблему і сам її вирішує, при цьому він показує шлях рішення у протиріччі. За формою це - розповідь-пояснення.

Сутність евристичного методу (частково-пошукового) полягає у наближенні учнів до самостійного вирішення проблеми. Учням пропонується питання, на яке вони відразу не можуть знайти відповідь. Процес пізнання будується таким чином, що відповідь діти знаходять, вирішуючи проміжні задачі.

Уміння формуються головним чином у процесі практичних занять. Основними прийомами формування вміння є: пояснення та показ способу дії, виконання способу дії за інструкцією, по пам'яті, імітація способу дії на макеті.

Робота по формуванню вміння починається із ознайомлення школярів з новою для них діяльністю шляхом словесного пояснення або шляхом показу способу діяльності. Частіше за все ці шляхи йдуть паралельно.

Більш складні вміння спочатку виконуються учнями за інструкцією.

В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи - організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах безпосереднього спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем . екскурсія показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов'язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: „А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога” [35; 43].

Поряд з екскурсією важливе значення займає і бесіда, тому що екологічне виховання в першу чергу спрямоване на виховання культури відношень із довкіллям, а виховання, по словам В.О.Сухомлинського, це перш за все постійне духовне спілкування вчителя та дитини.

Виховувати почуття - це означає словом та прикладом викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.

Таким чином, формування екоцентричної екологічної свідомості базується на таких параметрах:

1. Вища цінність - це гармонійний розвиток людини та природи. Довкілля - це самоцінне, маюче право на існування за межами корисності та некорисності і , навіть, шкідливості для людини. Людина не власник природи, а один з членів природного товариства.

2. Відмова від ієрархічної картини світу. Людина не має привілеїв лише тому, що має розум, навпаки, його розум накладає більші обов'язки по відношенню до навколишнього середовища. Світ людей не протиставляється світові природи.

3. Характер взаємодії з природою визначається „екологічним імперативом”; правильним можна вважати те, що не порушує природної рівноваги.

4. Діяльність людини з охорони довкілля продиктована необхідністю збереження природи заради неї самої

екологічний проект виховання школяр

Розділ ІІ. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Констатуючий експеримент

Молодший шкільний вік - це етап формування основ морально-етичної позиції особистості.

Базовим в розвитку екологічної культури молодшого школяра є рівень, отриманий ним в дошкільному віці. Новий ступінь розвитку дитини пов'язується з отриманим нею екологічно-орієнтованого особистого досвіду за рахунок:

· спостережень різних станів навколишнього середовища, які супроводжуються роз'ясненнями педагога;

· початкових оцінок діяльності людей (на рівні добре - погано);

· виконання правил поведінки, запропонованих педагогом;

· спілкування з представниками тваринного і рослинного світу та емоційних переживань;

· естетичного задоволення красою природи і творчого виявлення своїх вражень в розповідях, малюнках;

· відчуття потреби в знаннях екологічного змісту;

· бережливого відношення до предметів використання, продуктів харчування і т. ін.;

· спостереження за діяльністю дорослих з покращання навколишнього середовища і своєї участі в ній.

Таким чином можна виділити показники сформованості екологічної культури молодшого школяра:

ь Дитина проявляє інтерес до об'єктів навколишнього світу, умов життя людей, рослин, тварин, намагається оцінити їх стан з позиції „добре-погано”.

ь З бажанням приймає участь в екологічно-орієнтованій діяльності.

ь Емоційно реагує при зустрічі з прекрасним і намагається передати свої відчуття у творчості (розповідь, малюнок тощо).

ь Намагається виконувати правила поведінки на вулиці, під час прогулянок тощо.

ь Проявляє готовність надати допомогу людям, рослинам, тваринам.

ь Намагається контролювати свою поведінку, вчинки, щоб не зробити поганого навколишньому середовищі.

Отже, орієнтуючись на виділені показники сформованості екологічної культури молодших школярів, була проведена дослідницька робота. Вона проходила в 2-х класах ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів міста Слов'янська. Експериментальним був 2-А (26 учнів), а контрольним виступив 2-Б (26 учнів).

У процесі експериментальної роботи використовувалися анкетування, опитування, спостереження та екологічні завдання.

Робота складалася з трьох етапів:

1) констатуючий експеримент;

2) формуючий експеримент (проект);

3) контрольний експеримент.

Завдання констатуючого експерименту - визначити рівень екологічної культури молодших школярів експериментального та контрольного класів.

Рівні сформованості екологічної культури визначали за такими критеріями:

1. Компонент досвіду:

a) знання джерел забруднення навколишнього середовища;

b) навички взаємовідносин молодших школярів з природним середовищем, бережливого ставлення до природи (практична допомога природі, позиція захисника природи).

2. Компонент формування відображенняя:особисте відчуття та сприймання природи (радощі та засмучення, пов'язані з природою та самим собою).

3. Компонент спрямованості:інтерес молодших школярів до природи та екологічних проблем.

На основі визначених компонентів було виділено три рівні екологічної культури молодшого школяра:

- високий;

- середній;

- низький.

Високий рівень сформованості екологічної культури молодшого школяра визначався знанням джерел забруднення навколишнього середовища, місцем людини в цьому процесі, навичкою культурного спілкування з навколишнім середовищем, активною участю у природоохоронній роботі.

Середній рівень визначався неповнотою екологічних знань, недостатньою активністю екологічної діяльності, стриманим і заспокоєним ставленням до природи, нестійкими переконаннями в необхідності збереження навколишнього середовища.

Низький рівень визначався відсутністю належних знань і проявів спілкування з навколишнім середовищем, пасивністю по відношенню до живого організму, споживацьким ставленням до природи.

За допомогою методики „Екологічний світлофор” ми констатували представлення дітей про раціональну взаємодію людини з природою - можливих і неможливих дій на природі; вміння оцінювати результати взаємодії людини і природи (взаємодія завдає шкоди, жодних змін, корисно).

Це дослідження проводилось як індивідуальна робота по картках. Діти на отримані картки наклеювали сигнал світлофора, відповідно до тексту або малюнка. Дитина отримувала набір кольорових кружечків (червоного, жовтого та зеленого) з поясненням, що кожний колір має своє значення. Таким чином, як і світлофор на перехресті, наш екологічний світлофор червоним світлом говорить, що дія під забороною, бо завдає шкоди довкіллю та життю людей; жовтий - попереджає про те, що необхідно бути обережним; зелений дозволяє дії, які допомагають рослинам і тваринам.

Учитель зачитував вчинок людини на природі та демонстрував відповідний малюнок. Учень повинен був оцінити цей вчинок, „включивши” той чи інший сигнал екологічного світлофора і пояснити свій вибір.

Були запропоновані такі ситуації:

1. У вихідний день Толя з батьком пішли до лісу. Невдовзі вони зупинилися біля мурашника, розворушеного якоюсь недоброю людиною. Мурашки ремонтували своє місто, метушливо таскаючи свій матеріал. Толя довго спостерігав за роботою лісових трудівників, а потім став збирати хвоїнки, сухе листя, травинки. Батько зацікавлено запитав: „Що це ти робиш, Толю?”. Толя відповів: „Ти подивись, як важко мурашкам матеріал до мурашника носити. В них же немає ані машин, ані залізничної дороги, все самі тягнуть. Треба їм допомогти”. Взявши зібрані травинки, коріння, листя, він підійшов до мурашника та обережно поклав біля нього в деяких місцях.

2. Іван, Петро та Оля пішли на річку. Цілий день вони просиділи біля дерева та спостерігали за живою природою.

3. Сашко пішов зі своїм класом на екскурсію до лісу. Раптом під великим дубом він побачив маленьке пташеня. Не довго розмірковуючи хлопчик узяв пташку у руки. Хлопці запитали: ” Сашко, навіщо ти це зробив?”. „А я його сам вигодую!”.

4. Після пікніка на галявині залишились папір, сміття на лісовій стежині.

„Екологічний світлофор” викликав багато позитивних емоцій, оскільки завдання базувалось на прикладах з реального життя.

Таблиця №1

Динаміка показників оцінки взаємодії людини і природи молодшими школярами.

Клас	1 ситуація	2 ситуація	3 ситуація	4 ситуація
	Ч	Ж	З	Ч	Ж	З	Ч	Ж	З	Ч	Ж	З
2-А (експеримент-таль ний) 26 чоловік	Кількість	1	2	23	5	17	4	20	2	4	24	2	0
	%	3,8	7,7	88,5	19,2	65,4	15,4	76,9	7,7	15,4	92,3	7,7	0
2-Б (контрольний) 26 чоловік	Кількість	0	1	25	7	17	2	21	1	4	25	1	0
	%	0	3,8	96,1	26,9	65,4	7,7	80,8	3,9	15,4	96,1	3,8	0

Отримані дані свідчать про те, що обидва класи мають приблизно однаковий рівень екологічної культури та у більшості дітей вже сформовані зародки раціональної взаємодії людини з природою.

З метою виявлення готовності учнів надавати необхідної допомоги природі, виховання в них емпатійних здібностей, нами було запропоновано проблемне завдання „Лист зеленому другові”.

Зміст методики: дітям подавалась наступна ситуація -

„Уявіть, що десь у лісі є малесеньке деревце. Іноді його поливає дощик, іноді гойдає вітерець...іноді на його гілках співає зграйка пташок. Вони спілкуються одна з одною, метушаться або, навіть, б'ються. А потім кудись летять. Ось це деревце сказало по секрету, що більш за все на світі йому потрібен друг - людина. Краще учень, ніж дорослий. І спочатку йому хотілося отримати від нього листа.” Далі вчитель запропонував: „Напишіть дереву. Можливо, хтось і є тим самим другом, якого воно так чекає. Поміркуйте, про що саме дерево бажало б прочитати в вашому листі, на які питання відповісти, що б ви запропонували своєму другові для того, щоб він погодився з вами товаришувати.”

При аналізі дитячих робіт була звернена увага на наступне:

ь Чи переважають в дитячих листах приклади практичної допомоги природі;

ь Чи відбиває лист дитини активну позицію захисника природи;

ь Чи наводять діти приклади вже проробленої ними природоохоронної праці.

Наведемо приклади деяких робіт учнів:

« Здравствуй милая берёзка! Я хотел бы иметь такого друга как ты. К тебе можно прийти и посидеть рядом, поговорить с тобой. А тебе интересно со мной? А кто ещё с тобой дружит?

Я всё время думаю о тебе. Можно я приду к тебе со своим братиком. До встречи». (Саша, 2-Б).

«Милый дубок! Это я пишу тебе письмо. А давай мы будем с тобой дружить, я буду тебя поливать а ты будешь шуметь для меня своими листьями. Как тебе в лесу? Наверное не скучно? Вокруг много других деревьев. И вы все время разговариваете друг с другом.» (Никита, 2-А).

«Дорогие и любимые деревья, я с радостью пишу вам письмо. Я очень люблю природу. Мне нравится быть среди вас, деревьев! Я рада, что дружу с вами. Я приду к вам в гости и буду с вами разговаривать. Ждите меня. Ваша подруга.» (Валя, 2-А).

Проаналізовані твори дали такі результати:

Таблиця №2

Динаміка показників готовності дітей допомагати природі.

Клас	Кількість учнів	Готовність допомагати	Процентне вираження
Експериментальний	26	5	19,2%
Контрольний	26	6	23,07%

Отримані результати свідчать про однаково невисокий рівень готовності практично допомагати природі в учнів обох груп. Переважна більшість дітей в листах звертали більшу на сам факт дружби та можливість спілкування з товаришем, цікавились наявністю інших друзів, шукали взаємовигоду. Лише деякі з них запитували про те, як поживає деревце, чи не нудьгує воно.

Третя методика, яка була використана в констатуючому експерименті, - „Секретна розмова”, яка допомагала розвити емоційну сферу особистості молодшого школяра у процесі спілкування з природою, а також виявити такий досвід спілкування.

Дітям пропонувалося уявити, що на прогулянці в лісі вони зустріли гарне дерево, квітку або улюблену тварину та мали можливість „поспілкуватись”. Далі вони отримували завдання написати, які питання вони б поставили своєму співрозмовнику, що б розповіли самі, а що б хотіли почути. Наведемо деякі приклади секретних розмов:

ь „Я гулял-гулял по лесу. Встретил цветочек. Его звали Василёк. Он был синий. Он улыбался мне своими лепестками и здоровался зелёными листиками. Василёк пахнет вкусно. Я впервые увидел такой необыкновенный цветок». (Миша, 2-А).

ь «Недавно в лесу я увидела тигра. Он был маленький и совсем не страшный. Он рычал, но я его не боялась. Я хотела спросить, почему он полосатый. Тигр мне не ответил и убежал. А я ему не успела сказать, что у меня есть сестричка». (Вита, 2-Б).

При аналізі робіт ми звертали увагу на те:

1. як ставиться дитина до об'єкту природи;

2. чи має дитина досвід спілкування;

3. чи оперують діти знаннями про об'єкт, з яким „розмовляють”.

Були отримані такі результати:

Таблиця № 3

Динаміка показників досвіду спілкування з природою.

Клас	Кількість	Ставлення до об'єкту	Наявність досвіду спілкування з природою	Оперування знаннями
		Позитивне	%	негативне	%	наявність	%	відсутність	%	оперування	%	неоперу-вання	%
Е	26	25	96	1	3,8	8	30,7	18	69,2	9	34,6	17	65,3
К	26	24	92	2	7,6	6	23	20	76,9	8	30,7	18	69,2

Отримані результати показують, що учні обох класів у переважній кількості ставляться до живих об'єктів позитивно, але досвід спілкування та оперування знаннями про об'єкт знаходяться на досить низькому рівні.

За допомогою анкети ми намагалися виявити рівень обізнаності в екологічній ситуації.

Анкета складалася з 4 питань наступного змісту:

1. Намалюйте заборонні знаки на ті дії людини, які, на ваш погляд, загрожують нашій планеті.

2. Як ви вважаєте, чому треба оберігати природу?

3. Уявить собі, що ви директор Всесвітнього Товариства „Захисту природи”. Які правила ви б придумали для захисту природи?

4. Чи знаєте ви, що таке Червона книга?

При опрацюванні анкети в першу чергу ми звертали увагу на:

1. Що саме дитина вважає загрозою.

2. Для живої чи неживої природи існує загроза.

3. Чим діти мотивують потребу захисту природи.

4. В чому головна загроза природі.

Опрацьовані результати такі.

Таблиця №4

Динаміка показників обізнаності в екологічній ситуації.

Клас	Загроза для природи	Обізнаність про „Червону книгу”
	живої	неживої	живої/неживої	так	Ні
	кількість	%	кількість	%	Кількість	%	кількість	%	кількість	%
Е	10	38,4	14	53,8	2	7,6	15	57,3	11	42,3
К	11	42,3	12	46,1	3	11,5	13	50	13	50

Ці дані вказують на те, що діти обох класів чітко не уявляють, що загроза існує для всієї природи, а виділяють її тільки для якоїсь частини (живої чи неживої). На пропедевтичному етапі серед малюнків переважають ті, які б забороняли розведення вогнищ, ходіння по газонам, знищення квітів, руйнування гнізд пташок. Діти вважають природу абстрактним, неконкретним явищем, існуючим за межами життя самих школярів, тобто збереження природи виражене у свідомості дітей як: „ природу треба оберігати, бо так кажуть мені дорослі”, „бо вона гарна”, „бо від неї користь людям”, „тому що її стає менше”. Першочерговою загрозою діти бачили витоптування квітів на газонах, існування в місті смітників, малу кількість дерев, відсутність шпаківень та годівниць.

Нами було проведене і психологічне дослідження мікроклімату експериментального та контрольного класів, хоча це і не було метою нашого дослідження. Але ми пропускали думку про те, що впровадження проекту вплине не тільки на формування екологічної свідомості, а й на між особистісні відносини молодших школярів. З цією метою нами була використана методика Ю.З.Гільбуха.

Методика складається з 15 питань, поділених на 5 блоків. В кожному блоці 3 питання, перше з яких виявляє ступінь задоволеності учня шкільним життям, друге - оцінку рівня конфліктності в класі, третє - ступінь згуртованості класу.

Питання методики подавались на бланку, що мав форму таблиці. Заповнення опитувальника учнями в середньому тривало 5 - 10 хвилин.

Таблиця №5

„Мій клас”.

№	Питання	Підкресли свою відповідь
1	Дітям подобається вчитись у нашому класі.	Так	Ні
2	Діти в класі завжди б'ються один з одним.	Так	Ні
3	В нашому класі кожен учень - мій друг.	Так	Ні
4	Деякі учні нещасливі в нашому класі.	Так	Ні
5	Діти в нашому класі сперечаються один з одним.	Так	Ні
6	З деякими учнями нашого класу я не дружу.	Так	Ні
7	Учні нашого класу із задоволенням ходять до школи.	Так	Ні
8	Багато дітей нашого класу не можуть спокійно спілкуватись з однокласниками.	Так	Ні
9	Всі учні нашого класу дружать між собою	Так	Ні
10	Деякі учні не люблять свій клас.	Так	Ні
11	Окремі учні завжди намагаються настояти на своєму.	Так	Ні
12	Учні нашого класу добре ставляться один до одного.	Так	Ні
13	Наш клас веселий.	Так	Ні
14	Діти в нашому класі багато сваряться.	Так	Ні
15	Наш клас - дружний.	Так	Ні

Дані, одержані при заповненні анкети підсумовувались за такою системою:

ь Ступінь задоволеності (сумуються бали за питаннями № 1, 4, 10, 13)

ь Ступінь конфліктності (питання №2, 5, 8, 11, 14)

ь Ступінь згуртованості (питання № 3, 6, 9, 12, 15)

Отримані дані такі:

Таблиця № 6

Динаміка показників між особистісних відношень молодших школярів

клас	задоволеність, %	Конфліктність, %	згуртованість, %
2-А (Е)	19.2	76.9	30.7
2-Б (К)	23	73	26.9

Як бачимо, станом відношень, які склалися між учнями в обох класів, задоволені в середньому 21%, клас як колектив бачать - 30.7% та 26.9% у експериментальному та контрольному відповідно; також бачимо досить велику конфліктність.

Після проведення констатуючого експерименту ми можемо виявити такі базові рівні екологічної культури.

Таблиця №7

Рівень екологічної культури

клас	кількість учнів	Рівні екологічної свідомості, %
		високий	середній	Низький
2-А (Е)	26	15.4	38.5	46.1
2-Б (К)	26	19.2	42.3	38.5

Отримані дані свідчать про те, що на момент впровадження проектної технології в учнів експериментального та контрольного класів, домінуючими були низький та середній рівні.

2.2 Формуючий експеримент. Метод екологічного проекту

У другій половині 90-х років ХХ століття у вжиток пересічного громадянина якось непомітно, але стрімко, увійшло слово „проект”, разом із великою кількістю інших іншомовних слів, вживати які означало слідкувати за модою. З'явилися великі державні проекти - економічні, соціальні. Термін „проект” утвердився і в педагогіці.

Метод проектів - це педагогічна технологія. Апробація цього методу у сучасних умовах доводить, що з його використанням ефективність процесу виховання, в даному випадку екологічної культури, значно збільшується. Він дозволяє реалізувати ряд важливих теоретичних положень екологічного виховання, відкриває нові можливості у програмуванні виховного процесу.

У 1918 році американський педагог В. Кільпатрик вказував: „ Слово „проект”, можливо, самий останній відвідувач, що стукає в двері педагогічної термінології . Чи впустити цього незнайомця? Так, але за умовою, що на два питання ми отримаємо чітку та переконуючу відповідь. А саме: по-перше, чи є за терміном „ проект” концепція, яка обіцяє надати значну послугу у сфері педагогічного мислення? По-друге, якщо ми згодні з вище написаним, то достатньо точно цей термін висловлює концепцію, що очікують? ”[44, 64].

В. Кільпатрик увійшов в історію педагогіки як „батько” методу проектів. Його праця відкрила педагогічну бібліотеку, присвячену цій методиці.

Але якщо у 20-х роках ХХ століття метод проектів привернув увагу педагогів, які вважали, що цьому методу під силу забезпечити розвиток творчої ініціативи та самостійності учнів у навчанні та буде сприяти здійсненню безпосереднього зв'язку між набутими знаннями та вміннями із застосуванням їх у вирішенні практичних завдань, то у 30-х роках метод проектів опинився під забороною.

У чому ж сутність та специфічність методу проектів?

В.Х. Кільпатрик у своїй праці „Метод проектів” розвиває думку навчання через організацію цільових актів: „Я впевнений у необхідності більш повного, довершеного з'єднання деяких споріднених видів педагогічної практики. І я почав сподіватись, що можливо знайти поняття, яке б відповідало цій меті. Такий термін повинен підкреслити сам фактор діяльності учня.

В той же час такий термін повинен включати у себе належне місце для відповідного застосування законів навчання та для існуючих елементів етичних якостей поведінки. Звичайно ж, що вираз „ якості поведінки” у рівній мірі має відношення до суспільного середовища та індивідуальних нахилів. Поряд із вищевикладеним повинне йти і загальне положення про те, що виховання є саме життя.” [44, 67].

В. Кільпатрик пропонував будувати процес навчання на основі розширення та збагачення індивідуального життєвого досвіду учнів, а педагогічний процес як організацію діяльності дитини у соціальному середовищі.

Риси проектного методу.

1. Основний принцип проектного методу полягає у тому, що першим пунктом відліку освіти повинні слугувати дитячі інтереси.

2. Шкільні проекти - це копії різних боків господарського життя країни.

3. Велике педагогічне значення має місце, яке відводить метод проектів принципу самодіяльності. Увага дітей увесь час тримається напруженою, від них вимагається постійна активна робота, вони повинні самі визначити собі програму занять та інтенсивно виконувати її для того, щоб успішно виконавши одне завдання, братись за інше.

4. Проект - це злиття теорії та практики, що включає в себе не тільки постановку певної розумової задачі, але й практичне виконання її.

Метод проектів - це метод, що комплексно реалізує ряд педагогічних принципів - самодіяльність, співробітництво дітей та дорослих, урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, діяльнісний підхід, актуалізація суб'єктної позиції дитини у педагогічному процесі, взаємозв'язок педагогічного процесу із навколишнім середовищем та інше.

Процес роботи над проектом складається з кількох етапів.

Наприклад, Є.Г. Кагаров виділяє такі:

1. Складання плану.

2. Виконання проекту:

а) збір фактів, які учні самостійно спостерігають та вивчають;

б) групування матеріалу та знаходження загальних положень;

в) застосування отриманих знань на практиці.

3. Підведення підсумків виконаної роботи, колективне обговорення, оцінка та складання звіту по проведеній роботі.

М. В. Крупеніна виділяє п'ять основних етапів:

1. Постановка задачі.

2. Розробка проекту по даному питанню.

3. Організація суспільної думки про даний захід.

4. Безпосередньо трудова праця.

5. Звіт.

Якщо звернути увагу на класифікацію методу проектів, то на наш час якоїсь загальноприйнятої класифікації не існує. Наприклад, В. Кільпатрик розрізняє 4 види проектів - створюючий (продуктивний), споживчий, проект рішення проблеми та проект-вправа.

Створюючий проект пов'язаний з трудовою діяльністю - доглядом за рослинами та тваринами, підготовкою макета, конструкторською діяльністю тощо.

Споживчий - це підготовка екскурсій, розробка та надання різних послуг (ремонт одягу, взуття, інформаційні послуги).

Розв'язання проблеми життєзабезпечення - науково-дослідницький проект, який досліджує вплив умов догляду за рослинами на врожайність, фізико-математичні проекти, технічні проекти, проекти розв'язання історичних або літературних проблем.

Проект-вправа - це проекти навчання і тренування для оволодіння певними навичками.

Інші вчені виділяють колективні та індивідуальні, ігрові, суспільно-корисні, продуктивні, великі і малі.

Специфічність методу проектів полягає у тому, що педагогічний процес накладається на процес взаємодії дитини з довкіллям; освоєння дитиною навколишнього середовища (природного і соціального); педагогічний вплив здійснюється у спільній з дитиною діяльністю, спирається на власний досвід дитини.

Працюючи з методом проектів, вихователь чи вчитель здійснює педагогічний супровід дитини у діяльності з освоєнням довкілля у взаємодії з навколишнім середовищем.

Специфічністю метода обумовлено його виховний потенціал. Особливо педагогічна значущість методу проектів полягає у тому, що:

· метод проектів є методом практичної цілеспрямованої дії, відкриває можливості формування особистісного життєвого досвіду дитини із взаємодії з навколишнім середовищем;

· метод проектів являє собою педагогічну технологію, що актуалізує суб'єктну позицію дитини у педагогічному процесі; є методом, що починається від дитячих потреб та інтересів, вікових та індивідуальних особливостей, стимулюючим дитячу самодіяльність;

· метод проектів - один з небагатьох методів, що виводить педагогічний процес за стіни навчального закладу у навколишнє середовище, природне та соціальне, та робить процес освоєння природного середовища педагогічним.

Крім того, метод проектів сприяє актуалізації знань, вмінь, навичок дитини, їх практичному застосуванню у взаємодії з довкіллям, стимулює потребу дитини у самореалізації, самовираженні, у творчій особистісно- та суспільно-значущій діяльності, реалізує принцип співробітництва дітей і дорослих, дозволяє сполучати колективне та індивідуальне у педагогічному процесі; є технологією, що забезпечує ріст особистості дитини, дозволяє фіксувати цей ріст, вести учня по сходинках від проекту до проекту.

Якщо узагальнити увесь історичний досвід розробки методу проектів, то можна виділити наступні його етапи:

1. Цілепокладання.

Педагог допомагає дитині знайти найбільш актуальну та в той же час посильну для нього задачу на більш-менш тривалий проміжок часу (або працює разом з колективом, якщо проект колективного характеру).

2. Розробка проекту.

Розробка плану дій для досягнення мети. Школярам необхідно визначити основні кроки для досягнення мети, поміркувати, до кого їм прийдеться звернутись за допомогою, порадою, які книжки їм прийдеться прочитати, які предмети, прилади допоможуть при реалізації проекту та з якими приладами треба навчитись працювати та таке інше.

3. Реалізація проекту.

4.Підведення підсумків виконаного проекту та встановлення задач для нових проектів (можливо, більш вузьких, які б конкретизували реалізований проект, або, навпаки, розширювали його та поглиблювали).

Усі проекти можна класифікувати за декількома параметрами:

А) по складу учасників;

Б) по цільовій настанові;

В) за тематикою;

Г) за строком реалізації.

Метод проектів та навчання у співробітництві знаходять все більше поширення у системах освіти. Причини цього лежать головним чином у соціальній сфері:

1. необхідність не стільки передавати учням суму тих чи інших знань, скільки навчити отримувати ці знання самостійно, вміти користуватись отриманими знаннями для вирішення нових пізнавальних та практичних задач;

2. актуальність здобутку комунікативних навичок та вмінь, тобто вмінь працювати у різних групах, виконуючи різні соціальні ролі лідера, виконувача, посередника тощо).

3. актуальність широких людських контактів, знайомства з різними культурами, різними точками зору на одну проблему:

4. значущість для розвитку людини вміння користуватись дослідницькими методами: збирати необхідну інформацію, факти, вміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки.

Типологічними ознаками є:

· домінуюча у проекті діяльність - дослідницька, пошукова, творча, рольова, прикладна (практично-орієнтована, ознайоммо-орієнтовна);

· предметно-змістовна область: моно проект (у межах однієї царини знань); міжпредметний проект;

· характер координації проекту: безпосередній (жорсткий, гнучкий), схований (неявний, імітуючий);

· характер контактів (серед учасників однієї школи, класу, міста, країни);

· кількість учасників;

· тривалість виконання.[24, 71].

За класифікацією доктора педагогічних наук О.М. Пєхоти розрізняють такі типи проектів:

1. дослідницькі;

2. творчі;

3. ігрові;

4. інформаційні;

5. практично-орієнтовні [27, 153 ].

Дослідницькі проекти потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних метолів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета та об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і вибір шляхів її вирішення. Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної прачі, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення - рукописний журнал, колаж, відеофільм, вечір, свято тощо.

У ігрових, рольових проектах учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні та ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності є все ж таки гра.

Інформаційні проекти спрямовані на зібрання інформації про який-небудь об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури. Можливості систематичної корекції у ході роботи, структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність, методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних тощо) та обробки інформації 9її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

Практично-оріентовані проекти є результатом діяльності учасників, вони чітко, з самого початку, орієнтовані на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливим є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх впровадження в практику.

За другою ознакою виділяють наступні типи:

Монопроекти. Як правило, вони проводяться у межах одного предмету. При цьому обираються найбільш складні розділи або теми. Звичайно, робота над монопроектом передбачає застосування знань з інших областей для вирішення тієї чи іншої проблеми, але сама проблема знаходиться у царині одного предмета, який вивчається. Подібний проект потребує детальної структуризації по урокам з чітким визначенням не тільки мет і задач проекту, але й тих знань, вмінь, які учні допустово повинні набути у результаті роботи. Планується логіка роботи на кожному уроці по групах (ролі у групах розподіляють самі учні), форма презентації, яку учасники проекту обирають самостійно. Частина роботи над такими проектами має своє продовження у вигляді індивідуальних чи групових проектів у позаурочний час.

Монопроекти поділяються:

1. Літературно-творчі проекти - найбільш розповсюджені типи спільних проектів. Діти різних вікових груп, різних країн світу, різних соціальних прошарків, різного культурного розвитку та різної релігійної орієнтації об'єднуються у бажанні творити, разом написати оповідь, сценарій кінофільму, статтю у газету, вірш тощо.

2. Природно-наукові проекти частіше за все бувають дослідницькими, такими, що мають чітко визначену дослідницьку мету (наприклад, стан лісів у даній місцевості та заходи з охорони; дороги взимку тощо).

3. Екологічні проекти також потребують застосування дослідницьких, пошукових методів, інтегрованого знання з різних сфер. Вони можуть бути водночас і практично-спрямованими (кислотні дощі, флора і фауна наших лісів, пам'ятники та пам'ятки історії та архітектури у промислових містах, безпритульні домашні тварини у містах тощо).

4. Лінгвістичні проекти торкаються проблеми вивчення іноземних мов. Це особливо актуально у міжнародних проектах. Культурознавчі проекти пов'язані з історією та традиціями різних країн. Без культурологічних знань досить важко працювати у спільних міжнародних проектах, оскільки необхідно гарно розуміти особливості національних та культурних традицій партнерів.

5. Спортивні проекти об'єднують дітей, які захоплюються якимось видом спорту. У ході таких проектів вони обговорюють майбутні змагання улюблених команд, методики тренувань; діляться враженнями про якісь спортивні ігри, обговорюють підсумки міжнародних змагань тощо).

6. Географічні проекти можуть бути дослідницькими, пригодницькими тощо).

7. Історичні проекти дозволяють їх учасникам дослідити різні історичні проблеми: прогнозувати розвиток подій(політичних і соціальних), аналізувати якісь події і факти.

8. Музичні проекти об'єднують партнерів, які цікавляться музикою. Можливо, це будуть аналітичні чи творчі проекти, де учні зможуть спільно створити якийсь музичний твір.

Міжпредметні проекти виконуються у позаурочний час. Це - або невеликі проекти, які торкаються 2-3 предметів, або достатньо об'ємні, тривалі, які мають на меті вирішити ту чи іншу складну проблему, значущу для всіх учасників проекту наприклад, „Єдиний мовний простір”, “Культура спілкування”) такі проекти потребують кваліфікаційної координації з боку спеціалістів, злагодженої праці багатьох творчих груп, які мають чітко визначені дослідницькі завдання, гарно опрацьовані форми проміжних та підсумкових презентацій.

За характером координації проекти бувають: з відкритою координацією, де координатор виконує свою власну функцію, невимушено скеровуючи роботу, організовуючи, у разі необхідності, деякі етапи проекту, діяльність окремих його виконавців. У проектах з прихованою координацією координатор не виявляє себе у діяльності груп учасників у своїй функції. Він виступає як повноправний виконавець (один з...)

За характером проекти поділяються на внутрішні або регіональні (проекти в межах однієї школи, міждисциплінарні або між школами, класами у межах регіону чи країни) та міжнародні (учасники проекту є представниками різних країн)

За кількістю - особисті (між двома партнерами, що знаходяться у різних школах, регіонах, країнах), парні (між парами учасників), групові (між групами)

За тривалістю: короткотривалі, які можуть бути реалізовані на декількох уроках: середньотривалі (від тижня до місяця); довготривалі (від місяця до року).

Звичайно ж, у реальній практиці частіше за все використовуються змішані типи проектів, де є ознаки дослідницьких та творчих. Характер оцінки проекту залежить як од його типу, так і від теми (змісту), умов проведення. Якщо це дослідницькій проект, то він неминуче включає в себе етапність проведення, причому успіх всього проекту залежить від правильно організованої роботи на окремих стадіях. Тому необхідно відстежувати таку діяльність учнів поетапно, оцінюючи крок за кроком. Але оцінка необов'язково повинна виражатись у вигляді відміток. Можливі різноманітні форми заохочення. У ігрових проектах, які мають форму змагання, доцільно використовувати бальну систему. У творчих проектах неможливо оцінити проміжні результати. Але простежувати роботу необхідно, щоб прийти на допомогу, якщо буде необхідно.

Параметрами зовнішньої оцінки повинні виступати:

§ значущість та актуальність висунутої проблеми, адекватність тематиці, що вивчається;

§ коректність використаних методів дослідження та методів обробки отриманих результатів;

§ активність кожного учасника проекту у відповідності з його індивідуальними можливостями;

§ колективний характер рішень, які приймаються,;

§ характер спілкування та взаємодопомоги учасників проекту;

§ необхідна та достатня глибина проникнення у проблему, застосування знань з інших областей;

§ доказ рішень, вміння аргументувати свої висновки;

§ естетика оформлення результатів проекту;

§ вміння відповідати на питання опонентів, лаконічність та аргументація відповідей кожного члена групи.

Робота над проектом - практика особистісно-орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: „все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені треба і де я можу ці знання застосувати”.

Для педагога - це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками. Технологія проектування - це розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого, - інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути „відчутні”: якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична - конкретний результат, готовий до впровадження.

Таким чином, суть проектної технології - стимулювати інтерес учнів, до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань.

Метою навчального проекту є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід практичної діяльності учня.

Продуктивна діяльність є індивідуальною дією, результатом якої може бути корисний матеріал або нематеріальний продукт, отже вона має практичну цінність. Оскільки таке навчання розвивається у продуктивній діяльності, вона розширює сферу суб'єктивності в процесі самовизначеності творчості і конкретної участі. [ 27, 150]

Під час використання технології вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації, тощо.

Для перевірки нашої гіпотези ми застосували проект під назвою „Книга улюблених тварин”.

Ця своєрідна книга складалася з кількох частин, підпроектів.

Перша частина - це книга „Книга імен”.

Метою проекту було - створити своєрідну скарбничку імен, якими люди називають домашніх тварин - кошенят, собак, папуг, рибок тощо. В книгу повинні потрапити не тільки основні прізвиська, але й похідні від них, ті, які використовують люди, коли звертаються до своїх улюбленців.

Проект колективної форми, з елементами змагання - хто збере більше прізвиськ.

Другий розділ книги - це „Книга скарг живої природи”. Мета цього мініпроекту - занести в книгу скарги, які „висловлюють” рослини і тварини. Для того, щоб подати скаргу, учасники проекту (учні) дізнавалися про цю тварину або рослину з різноманітних джерел. Розповідь починали з опису автора скарги, який виступав від імені тварини або рослини. Другий етап цього мініпроекту - обговорювання скарг та відповіді на них.

Третій, завершальний розділ - „Тварини в історії моєї родини”. В історії кожної родини є немало розповідей про наших молодших братів, розповідей які часто переходять із покоління в покоління. Цікаві історії про своїх улюбленців дітям розповідали не тільки мама та тато але й дідусі й бабусі, інші родичі. Мета проекту - дізнатися про тварин, які були друзями пращурів.

Основна мета всього проекту - формування екологічної культури особистості молодшого школяра.

„Дитяча” мета проекту (мета діяльності дітей, яку вони самостійно сформулювали) - стати автором своєї цікавої та пізнавальної книжки.

Задачі проекту -

1. Розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості як одного з компонентів екологічної культури.

2. Формування позитивного досвіду взаємодії дитини із навколишнім середовищем, вмінь та навичок практичної екологічно орієнтованої діяльності.

3. Формування активної морально-екологічної позиції особистості по відношенню до навколишнього (природного та соціального середовища людей до самих себе).

Зміст проекту:

І. Підготовчий етап:

1. Читання (прослуховування) оповідей про тварин, бесіда.

2. Вибір мініпроекту.

3. Складання плану проекту.

ІІ. Основний етап: цикл практичних вправ.

ІІІ. Підведення підсумків: демонстрування всіх виконаних робіт створення книги, проведення свята.

Протягом підготовчого періоду учні на уроках, виховних годинах прослуховували різні оповіді, вірші про тварин. Після кожного твору проводилась бесіда.

Серед оповідей були такі: „Житла звірів” за Володимиром Бондаренком, „Хитра лисиця” Гната Майстренка, „Хто як спить узимку” за Миколою Міщенком, „Бобри не залишають рідних місць” Андрія Топачевського, „Червона книга України” Анатолія Давидова.

На другому етапі підготовчого періоду діти розділились на три команди. Кожна мала своє завдання за назвою свого мініпроекту.

Перша група отримала завдання: довідатись у батьків та друзів про прізвиська тварин, які колись жили у їх родинах. Занотувати: 1) назва тварини; 2) прізвисько тварини, чому саме таке прізвисько; 3) пестливі прізвиська.

Друга група мала таке завдання: знайти об'єкт скарги та причину невдоволення.

Завдання третьої групи: розпитати які тварини жили колись у сім'ї і занотувати цікаві оповіді.

У ході основного етапу було проведено декілька уроків з основ екології та виховна година, ігри на перервах.

Дидактична гра „Треба - не можна”. Завданням було - закріпити правила поведінки дітей у природному середовищі. Ігрова дія: дитина мала дати правильну відповідь як слід поводитися в природі. У цьому випадку вона отримувала фант. Вигравав той, хто збирав більше фантів. Хід гри: вихователь пропонував дітям уявити, що вони знаходяться у лісі й пригадати як слід поводитися і чого не можна робити. Він називав дію, а діти відповідали „можна” чи „не можна” це робити. Згодом пропонувався ускладнений варіант гри: на слова вихователя „можна” або „не можна” діти називали відповідні вчинки. Наприклад, „можна” - саджати квіти, охороняти первоцвіти, спостерігати за жабами, підгодовувати птахів; „не можна” - ламати гілочки дерев, збивати гриби ногами, руйнувати павутиння, ловити метеликів.

Рухлива гра „У зоопарку” (гра-наслідування). Діти розподілялися на дві команди і шикувалися у дві шеренги, відстань між якими - п'ять-десять кроків. Гравці кожної команди по черзі зображували певну тварину за допомогою рухів, жестів, міміки та ін. Суперники мали відгадати про яку тварину йшла мова. Як тільки її розсекречено, одна команда втікала, а інша - наздоганяла. Впіймані переходили на бік суперників. Потім команди мінялися ролями і гра продовжувалася. Перемагала та команда, яка мала найбільше пійманих.

Гра „Знайди свій дім” (закріплення знань про різноманітність тваринного та рослинного світу різних природних угрупувань). Зміст гри: кожен із гравців отримував назву певної тварини чи рослини. Кілька з них, що стояли на відстані 10-12 метрів від всіх учнів та за кілька метрів один від одного, за командою вчителя показували назви угрупувань, до яких відносились їх тварини, а учні, що стояли в ряд, наввипередки бігли до учня, де їхня тварина чи рослина зустрічалася. Вигравала та команда, що першою прибіжить та візьметься за руки.

Урок з предмету „ Я і Україна”.

Тема: закріпити правила поведінки дітей на вулиці, транспорті, громадських місцях, у лісі, біля води.

Мета: ознайомити учнів з правилами поведінки на вулиці, у транспорті, громадських місцях, в лісі, біля води; практикувати їх у виконанні цих правил; прививати любов до природи, бережливе ставлення до неї.

Обладнання: пам'ятка індивідуальної поведінки у природному оточенні.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань про правила поведінки на вулиці .

1. Бесіда за пам'яткою „як треба поводитись на вулиці”

- Що треба зробити перш, ніж вийти на вулицю?

- Як треба поводитись, коли зустрінеш знайомого?

- Які правила вуличного руху ви знаєте?

2. Гра „Світлофор”.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Читання оповідання „Сідайте будь ласка.” В. Стутинського.

2. Бесіда з елементами розповіді про правила поведінки у громадських місцях .

- Уявімо, що ми знаходимося в музеї старовинних речей. Як ви думаєте, що тут виставлено? Чому виставленні речі не можна торкатися руками?

- Чому треба поводитися тихо?

- Отже, підсумуємо...

3. Робота над пам'яткою поведінки у природному оточенні.

а) вступне слово.

б) читання пам'ятки.

в) бесіда за прочитаним.

4. Слухання - розуміння оповідання.

5. Ознайомлення з правилами поведінки біля води.

ІV. Підсумок уроку.

Воспитательный час «О чём рассказывают этикетки?»

Цель: учить детей читать рекомендации на этикетках; осознавать степень воздействия на людей в целях защиты окружающей среды текстов этикеток; прививать экологическую культуру.

Оборудование: различные виды упаковок, карточки с понятиями и этикетками.

Ход занятия:

1. Вступительное слово учителя.

2. Беседа.

- Как вы думаете, что таит в себе слово «этикетка»? (Этикетка - ярлычок с торговым клеймом или надписью.) Покупая какую-либо вещь, мы замечаем на нём бумажною или тканевую карточку с рисунками. Для незнающих это всё равно, что читать китайские иероглифы. Сегодня мы с вами научимся читать некоторые из этих рисунков.

- Что может обозначить этот знак? (этикетка с огнём)

- Где можно встретить такую этикетку?

- Вы правы. Этикетка предупреждает нас о том, что вещество, находящееся в упаковке с таким знаком, легко воспламеняется.

- На упаковке с каким товаром мы встретим такую этикетку?

-Какие меры предосторожности нужно применять, чтобы не произошла беда?

- А что обозначает эта этикетка? (череп с костями, перечёркнутый крест накрест)

- Почему вы решили, что это - ядовитое вещество?

- На какой упаковке можно такое встретить?

3. Экологическая часть.

А) чтение стихотворения подготовленным учеником.

Мы хотим, чтоб птицы пели,

Чтоб вокруг поля шумели,

Чтобы были голубыми небеса,

Чтобы речка серебрилась,