Взаємодія учителя і учнів на уроках різних видів

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аспект проблеми взаємодії між людьми

Розділ 2. Наукові принципи здійснення взаємодії між учителем і учнями

Розділ 3. Практичні аспекти реалізації ефективної педагогічної взаємодії

Висновок

Література



Вступ

Питання оптимізації міжособової взаємодії, побудова її з максимальною ефективністю і уникнення різного роду конфліктних ситуацій є одними з найбільш суттєвих проблем, які можуть постати перед кожною людиною.

Проте, в галузі педагогічної науки проблема побудови взаємин між учителем і учнями, а також забезпечення їх продуктивної спільної діяльності є найбільш важливим, адже від успішності педагогічної взаємодії залежить, частенько, увесь процес освіти і виховання в школі.

У світлі останніх тенденцій в області освіти, що припускають, серед іншого, гуманізацію, інтернаціоналізацію, інформатизацію освітнього процесу, питання здійснення ефективної взаємодії між головними учасниками цього процесу - учителем і учнем - являється найбільш актуальнішим питанням освіти в цілому. У нашій роботі ми спробуємо систематизувати наявний науковий матеріал з областей дослідження психології і педагогіки, а також дослідження практичного аспекту реалізації педагогічної взаємодії в діяльності учителя.

Таким чином, мета цієї роботи полягає в усебічному дослідженні проблеми педагогічної взаємодії. Виходячи з вказаної мети, визначені такі завдання:

вивчення суті теоретичного аспекту міжособової взаємодії в цілому;

дослідження значення процесу взаємодії учителя і учнів в науковій парадигмі педагогіки;

аналіз компонентів практичної діяльності учителя, спрямованої на реалізацію успішної педагогічної взаємодії.

Виходячи з перерахованих завдань, ця робота ділиться на три розділи. У першому відбувається розгляд проблеми взаємодії в цілому, як одному з різновидів міжособової взаємодії, що вивчаються психологією. У другому вказана проблема, яка конкретизується із залученням матеріалу з області педагогіки. У третьому - аналіз проблеми здійснюється з позицій практичної діяльності учителя.

Таким чином, об'єктом дослідження в цій роботі є педагогічна взаємодія, предметом - його значення в процесі освіти і виховання сучасної молоді.

Що стосується наукової літератури, існуючої з цього питання, можна відмітити хорошу розробленість проблематики міжособових взаємин в області психології і соціології. Дослідженням вказаної проблеми займалися такі учені як Е. Гоффман, А. Маслоу, Е. Берн, А.Н. Леонтьєв і багато інших.

Цінну інформацію, що стосується безпосередньо педагогічної взаємодії, можна почерпнути з робіт С. До. Бондиревої, В. В. Кумарина, Б.Б. Айсмонтаса.

Дослідження практичних аспектів реалізації педагогічної взаємодії може бути підкріплене використанням статей, що публікуються в періодичних виданнях, авторами яких є учителі - практики.



Розділ 1. Теоретичний аспект проблеми взаємодії між людьми

Основним компонентом освітнього процесу будь-якого типу є взаємодія двох або більше з його суб'єктів. Стосовно процесу освіти, що протікає у рамках загальноосвітніх установ, існуючих на території України, цими суб'єктами є дві головні фігури в житті будь-якої школи: учитель і учень.

Взаємодія між учителем і учнями, форми, методика і стиль їх спілкування є одним з найважливіших чинників, що визначають підсумкову ефективність усього освітнього процесу. Від того, наскільки успішним буде контакт, встановлений між педагогом і учнем, залежить об'єм засвоєння школярами навчального матеріалу, результативність виховної роботи на уроці, міра реалізації завдань, пов'язаних з процесами соціалізації учнів і формуванням їх найважливіших особових характеристик.

Таким чином, питання взаємодії учителя і учня, що піднімаються у рамках цієї роботи, є одними з найважливіших, таких, що стоять перед учасниками освітнього процесу; від продуктивної відповіді на них залежить, зрештою, уся діяльність сучасного педагога.

Перш, ніж перейти до безпосереднього вивчення прикладних аспектів проблеми взаємодії між учителем і учнями, що виникає на уроках різних видів, зупинимося на теоретичній стороні цього питання.

В першу чергу розглянемо, який сенс основних понять, використовується в цій роботі.

Отже, під взаємодією мається на увазі погоджена діяльність двох і більше суб'єктів, спрямована на досягнення цілей і результатів, що є значущими для обох сторін цього процесу. Взаємодія суб'єктів є процесом безпосередньої або опосередкованої двонаправленої дії суб'єктів один на одного, результатом якого стає взаємна обумовленість їх існування і розвитку.

Цей тип зв'язку, що виникає між суб'єктами, є найважливішим для усієї системи, елементами якої вони є, і визначає існування і структурну організацію цієї системи в усій її цілісності.

Стосовно процесу освіти, що відбувається у рамках сучасної школи, взаємодія між учителем і учнем є спільною діяльністю вказаних суб'єктів по відношенню один до одного, метою якої є досягнення значущих для обох сторін цього процесу результатів, а також рішення важливих для них завдань.

У основі взаємодії між учителем і вчаться на уроках лежить зв'язок, існуючий між діяльністю, здійснюваною суб'єктом і психофізичним розвитком його особистості. З точки зору соціальної психології, цей зв'язок є фундаментом для процесів соціалізації і виховання індивіда, тією базою, на підставі якої виникають і далі розвиваються усі його знання, здібності, а також практичні уміння і навички.

Компонентами міжособової і групової взаємодії, що виникає між учнем і учителем, є спілкування, а також спільна діяльність цих суб'єктів. Розглянемо, що ж мається на увазі під цими поняттями у рамках парадигм гуманітарного знання.

Спілкування є складний процес передачі інформації від людини до людини, що включає комунікацію (безпосередній обмін інформацією між суб'єктами), інтеракцію (обмін мовними діями, активний вплив суб'єктів один на одного), а також соціальну перцепцію (процес сприйняття і розуміння тих сенсів і концептів, якими оперує другий суб'єкт).

Спілкування є фундаментальним процесом, без якого неможлива яка б то не було людська діяльність, у тому числі і спільна діяльність людей, що являється, як це вже було відмічено вище, другим компонентом процесу міжособової або міжгрупової взаємодії.

Отже, спільна діяльність індивідів або ж соціальних груп є таким типом діяльності людей, який характеризується єдністю і взаємообумовленістю процесів пізнання і спілкування окремих індивідів або громадських груп, що є учасниками цієї діяльності.

До ознак спільної діяльності людей в психології відносять наступні:

можливість встановлення безпосереднього особистого контакту між учасниками якої-небудь діяльності, що припускає їх тимчасове і просторова присутність;

наявність єдиної для усіх учасників мети діяльності, постановка і пошук засобів рішення загальних, значущих для усіх завдань;

наявність серед учасників діяльності окремих суб'єктів або ж їх груп, які беруть на себе обов'язки по організації цього процесу, керівництву і координації спільних дій;

розподіл елементів діяльності між її учасниками залежно від їх особових характеристик (рівня майстерності в цій області, кваліфікації, природжених або придбаних здібностей індивіда і так далі).

Таким чином, спільна діяльність припускає існування взаємної залежності між її учасниками, що виражається або в самому процесі діяльності, або в її результаті.

Отже, на підставі розглянутого вище ми можемо запропонувати наступне визначення взаємодії, що виникає в ході педагогічної діяльності:

Педагогічна взаємодія є така систематична реалізація комунікативних дій учителя, що має на меті отримання дії у відповідь з боку учня, а також що включає в якості найважливіших своїх компонентів спілкування і спільну діяльність педагога і учнів на уроці.

Необхідно відмітити, що саме таким розумінням вказаного терміну ми керуватимемося у рамках цієї роботи, вживаючи надалі поняття «Взаємодія учителя і учнів» або поняття, що являється в цьому випадку синонімічним вказаному: «педагогічна взаємодія».

Далі розглянемо можливі особливості взаємодій, що розглядаються в психології.

З точки зору змістовної суті взаємодії, воно завжди складається з двох компонентів: стилю і змісту. Зміст взаємодії визначає той об'єкт, процес або явище, навколо якого воно будується. В той же час під стилем мається на увазі той спосіб, яким певний суб'єкт взаємодіє з іншими учасниками цього процесу.

Соціальні психологи виділяють два основні стилі взаємодії з точки зору отриманих в його ході результатів: продуктивного і непродуктивного.

Перший є таким способом взаємодії суб'єктів якої-небудь діяльності, який сприяє ефективному досягненню поставлених перед його учасниками цілей і завдань, встановленню і підтримці довірчих стосунків між суб'єктами, розкриттю їх особового потенціалу.

На відміну від продуктивного, непродуктивний стиль міжособової або міжгрупової взаємодії припускає неплідний спосіб контакту суб'єктів, що перешкоджає реалізації усієї повноти їх особових характеристик, а також що заважає встановленню хороших стосунків між ними, що приводить, зрештою, до неможливості реалізації цілей, що стоять перед суб'єктами, і завдань.

У психології виділяють такі відмітні риси цих стилів, що дозволяють визначити, до якого стилістичного типу відноситься конкретна взаємодія: при використанні продуктивного стилю, відповідальність за ефективне і повне досягнення поставлених цілей і результатів діяльності рівномірно розподілена між усіма її учасниками, тоді як в умовах непродуктивної взаємодії ця відповідальність лягає на плечі виключно домінуючому в даному випадку суб'єктові.

Крім того, міжособові стосунки, що виникають в ході продуктивної взаємодії характеризуються доброзичливим, довірчим відношенням суб'єктів один до одного, стосунки ж у взаємодії другого типу відрізняються взаємною агресією і недовірою суб'єктів.

У зв'язку з ці одним з результатів першого типу взаємодії стає формування у суб'єктів механізму ідентифікації партнера як свого друга, тоді як непродуктивні взаємодії мають своїм слідством виникнення ситуації психологічної відчуженості суб'єктів один від одного.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок про те, наскільки важливим є досягнення взаємодії першого, продуктивного типу в міжособових, а також міжгрупових стосунках між учителем і учнями.

Дійсно, тільки в умовах встановлення доброзичливої, довірчої атмосфери на уроках, підтримки демократичних стосунків між учителем і учнем, коли представники обох сторін освітнього процесу прагнуть до досягнення загальних, значущих для усіх результатів і вносять рівний вклад в справу їх досягнення, можлива ефективна реалізація усіх цілей і завдань, що стоять перед освітою в нашій країні сьогодні.

Нарешті, розглянемо теоретичні аспекти такого складного поняття як навчальна діяльність.

Навчальна діяльність (навчання) є одним з найважливіших різновидів активності людини. Значення цього поняття полягає в тому, що під ним мається на увазі такий вид активної практичної діяльності людей, найважливішою метою якої є оволодіння одним з суб'єктів (учнем) необхідним для життя в суспільстві об'ємом культурного і соціального досвіду, що належить старшому поколінню, представником якого зазвичай є другий суб'єкт цієї діяльності - учитель.

Навчальна діяльність є одним з найширше вживаних нині засобів передачі накопичених в суспільстві наукових знань представникам нових поколінь. Навчальна діяльність стає основою для підготовки фахівців в різних сферах життя сучасного суспільства; крім того, з її допомогою відбувається формування резерву робочих кадрів в країні, що приводить, таким чином, до реалізації економічних функцій освіти.

В той же час, процес навчання (у тому числі що відбувається в умовах школи) завжди припускає не лише просте інформування учнів про стан сучасної науки, але, в той же час, і виховання учня, формування в його свідомості установок, які дозволять йому стати повноцінним членом суспільства, здатним адаптуватися у сучасному світі, що динамічно розвивається, і взаємодіяти з іншими людьми, уникаючи соціальних конфліктів.

Внаслідок того, що навчальна діяльність припускає постійну взаємодію між її суб'єктами, її ефективність безпосередньо залежить від спільної і рівної реалізації тих цілей і завдань, які суб'єкти переслідують.

У зв'язку з існуванням тісного зв'язку між теоретичними аспектами поняття «Навчальна діяльність», а також науковими принципами її реалізації, окремі особливості, а також структурні елементи цього виду діяльності будуть розглянуті в наступному розділі цієї курсової роботи.

Отже, підведемо підсумки теоретичного матеріалу, розглянутого в першому розділі.

На підставі зробленого у рамках цього розділу аналізу суті ключових для цієї роботи понять, можна зробити наступні найважливіші висновки:

теоретичне вивчення змісту понять, пов'язаних з процесом взаємодії між учителем і вчаться в ході освітнього процесу є необхідним постільки, оскільки від цього залежить ефективність цієї взаємодії;

педагогічна взаємодія, що виникає на уроці, є такою взаємодією між суб'єктами (учителем і учнями), яка створює найкращі умови для досягнення цілей, що стоять перед ними, і завдань навчання, а також для усебічного і повного розвитку особистості дитини;

основними структурними компонентами взаємодії є спілкування (що у свою чергу складається з комунікації, інтеракції, а також соціальній перцепції) і спільна діяльність;

взаємодія є зв'язком змісту і стилю, залежно від якого воно може стати продуктивним або непродуктивним;

взаємодія між учителем і учнем на уроці у більшості випадків відбувається в процесі учбової діяльності, суть якої була також розглянута вище.



Розділ 2. Наукові принципи здійснення взаємодії між учителем і учнями

Цей розділ присвячений розгляду основних наукових принципів, які лежать в основі продуктивних взаємодій учителя і учнів.

На відміну від положень психології, які використовувалися для аналізу цієї проблеми в попередній частині роботи, тут ми скористаємося знаннями, накопиченими, в першу чергу, педагогікою, а також тими інструментами і механізмами дослідження, які існують у рамках цієї науки.

Отже, розглянемо основні педагогічні принципи, наслідувати які сучасному учителеві необхідно для здійснення ефективного, спрямованого на досягнення спільних цілей і рішення єдиних пізнавальних і виховних завдань взаємодії з учнями на будь-яких видах уроків.

Особливість педагогічної взаємодії, що виникає між учителем і учнем, його відмінність від інших видів взаємодій між суб'єктами полягає в тому, що воно завжди опосередкує процес передачі знань від учителя до учня, крім того, воно опосередкує засвоєння цих знань і, як наслідок, процес становлення особи учня, його соціалізацію в цьому суспільстві.

В той же час, як і будь-яка інша міжсуб'єктна взаємодія, це поняття припускає тісний зв'язок з поняттями спілкування і спільна дія. Зупинимося на цих аспектах педагогічної взаємодії детальніше.

Існує безліч різних трактувань поняття «Педагогічне спілкування», проте переважна їх більшість звертає увагу на те, що цей тип спілкування в якості однієї з основних своїх цілей має оптимізацію навчального процесу, підвищення ефективності взаємодії між учителем і учнями.

Так, один з відомих вітчизняних психологів Олексій Миколайович Леонтьев визначає його як «професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (в процесі навчання і виховання), що має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію учбової діяльності і стосунків між педагогом і учнями усередині учнівського колективу».

Продуктивність педагогічного спілкування визначається тим, наскільки повно в процесі навчання усіма суб'єктами цього процесу були передані і сприйняті сенси і цінності, закладені в нього.

В умовах здійснення процесу взаємодії між учителем і учнями, педагогічне спілкування виконує наступні основні функції:

інформаційна функція - найважливіша функція будь-якого типу спілкування. В даному випадку реалізація цієї функції припускає передачу від учителя до учнів в ході навчального процесу як громадського і професійного досвіду, так і тих цінностей, які є необхідними для життя в цьому суспільстві.

Контактна функція - припускає спрямованість педагогічного спілкування на встановлення контакту між суб'єктами, необхідного для початку процесу передачі інформації і підтримки процесу взаємодії в процесі навчання.

Спонукальна функція служить для стимулювання пізнавальної активності учнів, направляє його активність на виконання тих або інших необхідних учителеві дій;

Емотивна функція спрямована на пробудження у свідомості необхідних емоцій, що вчаться, і переживань, а також здійснення учителем впливу на нього за допомогою власних переживань і емоційних станів (так званий «обмін емоціями»).

Координаційна функція забезпечує узгодженість дій суб'єктів спільної діяльності як компонента педагогічної взаємодії між учителем і учнем на уроці;

Функція чинення впливу. Суть цієї функції полягає в тому, що в процесі педагогічної взаємодії, обидві його сторони чинять один на одного взаємний вплив, здійснюючи перетворення поведінки, психофізіологічного стану, установок, намірів і думок партнера;

Функція встановлення стосунків сприяє виникненню, а також підтримці сприятливих (чи несприятливих, залежно від конкретного стилю спілкування) міжособових стосунків суб'єктів педагогічного спілкування.

Отже, виходячи з розглянутих функцій, можна зробити висновок про те, що вищою цінністю, якій необхідно керуватися у рамках педагогічного спілкування, є гуманізація процесу навчання: людина в ході цього процесу завжди повинна сприйматися як мета, і ніколи - як засіб.

Що ж до спільної дії як ще одного компонента взаємодії між учителем і учнями на уроці, тут необхідно відмітити той факт, що, як і у разі інших різновидів міжособової взаємодії, вона припускає єдність цілей і завдань діяльності, рівномірно розподілу між суб'єктами відповідальність за їх реалізацію, а також можливість встановлення безпосереднього контакту між ними.

Отже, вище були розглянуті основні характеристики компонентів педагогічної взаємодії. Розглянемо тепер наукові аспекти цього поняття в цілому, виходячи з теоретичних напрацювань, що надаються педагогікою.

Передусім, проведемо дослідження того, які ж навички повинен мати сучасний педагог для здійснення успішної взаємодії з учнями.

Найбільш очевидна відповідь на це питання полягає в тому, що учитель повинен мати все ті ж якості, що і будь-яка людина, що прагне до побудови ефективних взаємин з ким би то не було. Проте вже відмічена вище специфіка навчального процесу диктує певні вимоги до особи учителя, формуючи необхідність розвитку в собі наступних найважливіших навичок:

здатність стати лідером в спільній діяльності, уміння організувати і постійно координувати процес взаємодії;

здатність знаходити оптимальні шляхи рішення конфліктів, що виникають в процесі взаємодії; можливість впливати на розвиток стосунків між суб'єктами;

здатність до надання психологічної допомоги, а також уміння зайняти адекватну соціальну позицію: позицію конструктивного протистояння учителя учнівському колективу.

Без володіння учителем вказаними навичками, побудова якої б то не було ефективної взаємодії з учнями, незалежно від виду і форми проведення занять, неможлива.

Проте ці навички ні в якому разі не є природженими характеристиками особи педагога. Як і будь-які інші уміння, їх можна виховати в собі, розвинути шляхом постійних спостережень за самим собою, коригування власної поведінки, ретельного аналізу учителем власних дій і висловлювань, що здійснюються їм по відношенню до учнів.

У зв'язку з цим, можна говорити про те, що, залежно від того, наскільки розвинені у учителя ці навички, слід виділяти три основні рівні їх прояву: інтуїтивний (на якому відсутнє свідоме використання найбільш оптимальних засобів організації взаємодії), буденний (засоби оптимізації взаємодії використовуються усвідомлено, але не систематично), а також свідомий (взаємодія організовується відповідно до наявних у викладача усвідомлених теоретичних знань в цьому відношенні) рівні.

В той же час, незважаючи на сказане, необхідно пам'ятати і про те, що індивідуальні характеристики особи учителя - його схильності, звички, спрямованість інтересів, моральні цінності, якими він керується при здійсненні тих або інших вчинків, - усе це також має величезне значення в процесі встановлення і підтримки успішної взаємодії між учителем і учнями на заняттях будь-яких форм і видів.

Таким чином, педагог, здатний до здійснення ефективної взаємодії з іншими учасниками освітнього процесу, з необхідністю повинен, виходячи з матеріалу, розглянутого у рамках цього розділу, мати наступні основні особові характеристики:

наявність в його свідомості тих, що відповідають цілям і завданням педагогічної діяльності установок, принципів, моральних і моральних орієнтирів;

володіння певним рівнем професійної підготовки, наявність здатність використовувати в практичній діяльності теоретичні знання з областей педагогіки і психології;

володіння певними необхідними комунікативними навичками: уміння встановлювати контакт, підтримувати продуктивне спілкування, здатність зацікавити співрозмовника, а також вислухати його і тому подібне;

здатність до емпатії, тобто здатність співпереживати, уміння поставити себе на місце іншого, зрозуміти стан співрозмовника;

розвинені навички самоконтролю, уміння управляти своїми емоціями і контролювати власний психологічний стан;

здатність адекватно оцінити конкретну ситуацію виникнення взаємодії на уроці, а також дати правильну оцінку власній позиції і значущості в очах учнів;

можливість використовувати такий найважливіший інструмент педагогічної взаємодії як імпровізація (спонтанна комунікація).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що педагогіка пред'являє досить жорсткі вимоги до особи учителя. Проте, це не випадково і цілком з'ясовано. Адже саме учитель стає одним з найважливіших агентів соціалізації учня, саме на його плечі лягає величезна відповідальність по вихованню тих, від кого в майбутньому залежатиме життя нашої країни. У зв'язку з цим, процес освіти і виховання гідних громадян держави повинен здійснюватися, у свою чергу, гідними людьми.

Ще одним чинником особових даних учителя, що чинять помітний вплив на ефективність процесу взаємодії з учнями, є стиль цієї взаємодії, обирані кожним конкретним педагогом.

Вище, в попередньому розділі цієї роботи, вже були розглянуті два основні стилі, що характеризують будь-який процес міжособової взаємодії. З точки зору педагогіки, ці стилі - продуктивний і непродуктивний - також зберігаються, але з урахуванням деяких специфічних особливостей освітнього процесу, у рамках якого відбувається взаємодія.

Так, однією з особливостей педагогічної взаємодії, важливою при визначенні його стилю, є те, що, на відміну від простої міжособової взаємодії, фігура учителя в даному випадку - і це вже розглядалося вище - завжди є домінуючою над тими, що навчаються. Саме на учителя лягає велика частина відповідальності за встановлення успішної комунікації з учнями і перетворення її, далі, в процес ефективної педагогічної взаємодії.

Виходячи з вказаної найважливішої відмінної риси педагогічної взаємодії від інших різновидів цього процесу, вказаний вище розподіл його на два типи залежно від обраного учителем продуктивного або ж непродуктивного стилів, можна перетворити в наступне:

непродуктивному стилю в даному випадку відповідатиме авторитарний тип педагогічної взаємодії;

продуктивний стиль характеризується відповідністю йому демократичного типу взаємодії між учителем і учнями.

Очевидно, що переважним виявляється саме другий з типів педагогічної взаємодії. Його використання відкриває перед педагогом додаткові можливості для виховання загальнолюдських цінностей у свідомості учнів, що, зрештою, веде і до кращого засвоєння ними навчального матеріалу і підвищенню показників успішності класу в цілому.

Тоді як для демократичного типу педагогічної взаємодії характерні такі характеристики як облік індивідуальних особливостей особи кожного учня, дискусійний характер взаємодії, визнання права власної аргументованої думки, що вчиться на вираження, і інші, то авторитарному типу властиві такі особливості як безособовий характер, відсутність діалогу, аксіоматичний зміст. Усі ці властивості ведуть до зниження ефективності взаємодії учителя і учнів на заняттях будь-яких типів і форм.

Проте, навіть якщо учитель має вказані характеристики, в реальному житті це ще не гарантує йому досягнення максимально ефективної взаємодії з учнями. Причинами цьому стають так звані бар'єри педагогічної взаємодії, які можуть існувати у свідомості школярів: особові, фізичні або соціально-психологічні.

До першої групи бар'єрів відносяться ті, що перешкоджають встановленню оптимальної взаємодії чинники, які є наслідком невірних у рамках цієї культурної парадигми установок свідомості учня. Сюди відносяться, наприклад, стереотипи мислення - стійке відношення до чого-небудь або до кого-небудь, що склалося на підставі прийнятого в цій соціальній групі, ще до безпосереднього контакту з об'єктом стереотипу.

До цієї ж групи чинників, що перешкоджають встановленню ефективної взаємодії, відносяться такі неправильні установки свідомості учнів як зневага до дійсних фактів громадського життя, спочатку упереджене відношення до партнера, кліше поведінки і інші.

Другий тип бар'єрів педагогічної взаємодії - фізичні - включає такі чинники як перешкоди, у тому числі і матеріальні, виникаючі у фізичному просторі здійснення взаємодії між учителем і учнями.

Третя група - соціально-психологічні бар'єри - складається з таких проявів психічних станів суб'єктів взаємодії як пізнавальні (когнітивні) бар'єри, психологічні (невпевненість в собі, соціофобія і тому подібне), психомоторні і психосоціальні бар'єри. Сюди ж можна віднести і перешкоди сенсорно-рецепторного сприйняття, що виникають в процесі педагогічної взаємодії на уроках.

Розглянуті бар'єри заважають встановленню продуктивної взаємодії між учителем і учнями, і тому одним з провідних напрямів діяльності успішного педагога стає їх подолання, а також побудова такої моделі взаємодії з школярами, яка не допускала б - або, принаймні, мінімізувала б - подальше їх виникнення.

В даному випадку найважливішим чинником знову стають відповідні особові характеристики педагога, його здатність так застосувати свої уміння і навички, щоб не допустити виникнення на основі розглянутих бар'єрів міжособових конфліктів в процесі навчання.

Отже, в цьому розділі були розглянуті аспекти проблеми взаємодії учителя і учнів, вивчаються в парадигмі педагогічної науки. На підставі розглянутого вище, ми можемо зробити наступні основні висновки:

як і будь-яка міжособова взаємодія, педагогічна взаємодія має ту ж структуру (основними його компонентами є спілкування і спільна дія), а також аналогічні властивості і стилістичні характеристики;

в той же час, відмітні характеристики педагогічної взаємодії обумовлені самою його суттю: воно завжди спрямоване на оптимізацію процесу навчання і стосунків між учителем і учнем в ході освітнього процесу;

виходячи з розглянутих вище функцій педагогічного спілкування, в цьому розділі був зроблений висновок про те, що цей тип міжособового спілкування має в якості основної своєї мети гуманізацію стосунків між педагогом і учнями;

специфіка освітнього процесу диктує певні особові характеристики, які повинен мати успішний педагог в цілях встановлення ефективної педагогічної взаємодії з учнями незалежно від типів і форм уроку;

залежно від міри загальної підготовленості учителя, а також від свідомості застосування ним своїх навичок, знань і умінь, залежить обраний ним стиль взаємодії: авторитарний або демократичний; причому найбільш ефективним є, безумовно, останній з названих;

в той же час, існують об'єктивні перешкоди, що заважають встановленню ефективної педагогічної взаємодії між учителем і учнями на уроках: це особові, фізичні або соціально-психологічні бар'єри.

Таким чином, в цілому, ми можемо говорити про те, що успішна взаємодія учителя і учня в ході освітнього процесу є найважливіша проблема усієї системи освіти, від успішного рішення якої залежить не лише встановлення сприятливої і доброзичливої атмосфери спілкування між педагогом і учнями, але і міра засвоєння школярами тих знань і умінь, оволодіння якими є метою з навчання.

Особливості встановлення і підтримки ефективної педагогічної взаємодії в повсякденній практиці учителя буде розглянутий в третьому розділі цієї роботи.

Розділ 3. Практичні аспекти реалізації ефективної педагогічної взаємодії

Третій розділ цієї роботи, як це вже було відмічено вище, присвячений дослідженню практичних аспектів і механізмів реалізації успішної взаємодії учителя і учнів на уроках в ході практичної діяльності педагога.

Отже, перед кожним учителем, незалежно від предметної області його роботи, встає питання про те, як же налагодити таке спілкування з класом, яке стало б запорукою подальшої успішної спільної діяльності цього учителя і його учнів.

При цьому, намагаючись побудувати взаємодію найбільш ефективного демократичного стилю і уникаючи авторитарних методів роботи з учнями, необхідно не впасти і в іншу крайність: треба не допустити фамільярність в спілкуванні з школярами. Причому така фамільярність в даному випадку повинна уникати з обох боків: як учитель, так і учні не повинні дозволяти собі надмірно розв'язну поведінку по відношенню один до одного.

Позначена вище вимога цілком зрозуміло виходячи із вже розглянутих в цій роботі теоретичних аспектів проблеми: якщо авторитарний стиль взаємодії знижує ефективність роботи педагога унаслідок виникнення у свідомості учнів ряду соціально-психологічних бар'єрів, пов'язаних з неприйняттям особи учителя, то надмірно близькі стосунки з педагогом знищують саму суть освітнього процесу, коли учитель, як суб'єкт, що здійснює передачу знань і досвіду, завжди повинен лідирувати у взаємодії з учнями, знаходячись по відношенню до них в стані продуктивної опозиції.

Таким чином, найважливіше завдання учителя в справі забезпечення успішної взаємодії з учнями полягає в тому, щоб, уникнувши обох крайнощів, знайти золоту середину в цьому процесі, виходячи з власних особових характеристик, а також інтересів, схильностей, умінь і навичок.

Розглянемо ті способи, на підставі яких практикуючому учителеві можна побудувати стосунки з учнями.

Перше, що повинен зробити учитель, приходячи працювати в школу, це визначення того підходу до організації педагогічної взаємодії, який він, через свої особливості і наявність педагогічного досвіду, може використовувати.

Вибір здійснюється з наступних можливих варіантів:

діяльнісний підхід, суть якого полягає в активному залученні учнів до роботи на уроці, підвищенні ролі їх самостійної творчо спрямованої роботи;

особово-орієнтований підхід, що ставить основною задачею при здійсненні освітнього процесу особові характеристики і якості учнів, а також забезпечення можливостей для їх як можна повнішого прояву і розвитку;

акмеологічний підхід, що враховує особливості індивідуального розвитку усіх суб'єктів освітнього процесу, а також що забезпечує можливість максимальної реалізації духовно-морального потенціалу особи;

аксиологічний підхід, при використанні якого відбувається орієнтація на побудову системи цінностей у свідомості учнів;

системний підхід, при якому педагогічна взаємодія розглядається як елемент єдиної системи міжособових взаємодій кожного учня, знаходиться в тісному зв'язку з іншими її елементами.

В той же час, незалежно від обраного підходу, успішна педагогічна взаємодія включає прояв з боку педагога ціннісного відношення до особи кожного учня.

Так, учитель завжди, незалежно від власного емоційно-психологічного стану повинен показувати зацікавлену реакцію у відповідь на будь-які висловлювання, побажання або дії учнів. Крім того, хороший учитель з необхідністю заохочує будь-які прояви самостійної активності учнів, відділяючи при цьому оцінку дії школяра від особистого до нього відношення.

Сучасний учитель поєднує у своїй діяльності реалізацію декількох соціальних ролей, успішне виконання яких допомагає здолати будь-які бар'єри, що виникають в ході його взаємодії з учнями.

Так, учитель в процесі педагогічної взаємодії виконує функції не лише досвідченого наставника, який передає свої знання молодшому поколінню, але і функції співрозмовника (навіть друга), психотерапевта, експерта, чия думка може бути корисною для учня при рішенні багатьох поведінкових завдань, не обов'язково пов'язаних з тим предметом, який викладає учитель.

В той же час, як це вже підкреслювалося вище, ефективність педагогічної взаємодії залежить не лише від учителя. Учень, точно також, є повноцінним суб'єктом цієї взаємодії, незважаючи навіть на його дещо підпорядковане положення по відношенню до викладача.

Саме тому, суб'єктна позиція учня в педагогічній взаємодії припускає наявність серед його особових характеристик таких найважливіших якостей як самостійність, активність і готовність до вибору.

Самостійність учня означає його здатність до прояву ініціативи; готовність учня діяти згідно з власними морально-моральними принципами і виходячи з власних знань і наявних у нього навичок.

Далі, активність учня припускає наявність у нього прагнення вийти за межі повсякденного досвіду, що вже мається, підвищити якість і кількість знань, які він має, а також прагнення діяти, виходячи за межі вимог і ролевих очікувань, передбачуваних конкретною ситуацією.

Нарешті, готовність до здійснення усвідомленого вибору означає усвідомлення таким, що вчиться відповідальності за наслідки і результати кожної його дії, прагнення бути причетним до формування обставин власного життя.

В той же час, далеко не кожен школяр заздалегідь має вказані характеристики його суб'єктної позиції.

Тому завдання учителя полягає і в тому, щоб учні придбавали відповідні особові якості.

Таким чином, реалізація успішної педагогічної взаємодії в практичній діяльності учителя припускає, у тому числі, створення умов для розвитку проаналізованої суб'єктної позиції кожного з його учнів.

До цих умов можна віднести наступні:

розвиток активності учнів в процесі учбової діяльності - заохочення ініціатив школярів, створення на уроках ситуації вибору, організація проектно-дослідної діяльності;

актуалізація і збагачення особистого досвіду учнів - стимулювання до використання різних способів рішення пізнавальних і поведінкових завдань, звернення в ході вивчення нового матеріалу до вже наявних у учнів знань і досвіду, організація пізнавальної діяльності із зверненням до актуалізованого особистого досвіду школярів.

Таким чином, практична реалізація учителем успішної педагогічної взаємодії припускає створення на уроці ситуації успіху, коли організоване їм розвиваюче освітнє середовище дає кожному учневі якнайповніше виявити наявні у нього знання і навички, а також забезпечує максимально повніше розкриття його природного потенціалу.

Учитель повинен забезпечити на уроці ситуацію постійної спрямованості виховного процесу на формування життєвої стратегії стійкого розвитку особи і індивідуальності в нестабільних умовах суспільства, на рішення життєвих проблем. Це не лише забезпечить необхідну учням психолого-педагогічну підтримку з боку педагога, але і створить умови для найкращого засвоєння знань, умінь і навичок.

Професійна компетентність учителя, здатність його забезпечити постійну успішну взаємодію з учнями в ході освітньої діяльності проявляється в наступних основних результатах цієї взаємодії:

підвищення мотивації учнів до оволодіння новими знаннями і уміннями;

підвищення свідомої активності учнів в ході освітнього процесу;

формування у школярів таких якостей як свідомість і ініціативність;

висока соціальна активність учнів, здатність їх до здійснення співпраці, організації успішної спільної діяльності;

готовність до професійно-особового самовизначення;

формування у свідомості установок, що вчаться, гуманістичної спрямованості, розвиток толерантності по відношенню до усього, що не є нормою цього суспільства.

Проте найважливішим результатом ефективної взаємодії між учителем і вчаться є досягнення задоволеності цією взаємодією, формування сприятливих взаємин між педагогом і школярами.

Отже, в цьому розділі були досліджені практичні аспекти реалізації успішної педагогічної взаємодії в досвіді учителя. На підставі розглянутого вище, можна зробити наступні основні висновки:

прагнення учителя до ефективної взаємодії не повинне призводити до використання двох крайнощів: авторитарного стилю або надмірно фамільярних стосунків з учнями;

завдання оптимізації взаємодії з учнями повинне вирішуватися учителем на підставі існуючих в практичній педагогіці підходів до вирішення цієї проблеми;

успішна педагогічна взаємодія з необхідністю припускає реалізацію учителем самих різних соціальних ролей, а також його уміння надавати психологічну підтримку;

учитель повинен створити умови для розвитку суб'єктної позиції учня, що припускає його самостійність, активність здатність до здійснення усвідомленого вибору;

найважливішим показником ефективності педагогічної взаємодії стає створення сприятливої атмосфери на уроці, ситуації успіху, що забезпечує досягнення.



Висновок

учень вчитель взаємодія спілкування

Отже, в цій роботі була здійснена спроба відповісти на питання, що виникають у зв'язку із забезпеченням ефективності взаємодії між учителем і учнями в ході освітнього процесу.

Дослідження проводилося в трьох основних напрямах, що відповідають розподілу роботи на розділи.

Так, першим напрямом стало дослідження проблеми міжособової взаємодії у рамках наукової парадигми психології. У другому розділі сталася конкретизація цієї проблеми із залученням знань педагогіки. Нарешті, третій напрям припускав вивчення аспектів практичної реалізації успішної педагогічної взаємодії в школі.

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

педагогічна взаємодія є такий різновид міжособової взаємодії, основною метою якого є оптимізація освітнього процесу, а також створення умов для усебічного і повного розвитку особистості учнів;

основними компонентами педагогічної взаємодії є спілкування і спільна діяльність;

залежно від обраного стилю, взаємодія може бути продуктивною (демократичним) або непродуктивною (авторитарним);

мета діяльності учителя в цьому відношенні полягає в створенні ситуації успіху на уроці, яка забезпечить повноту реалізації особового потенціалу учнів;

досягнення ефективної взаємодії учителя і учнів на уроці є результатом діяльності обох його сторін, слідством чого являється необхідність створення умов для формування вірної позиції школярів.

Таким чином, завдання, поставлені у вступі цієї роботи, виконані, а мета - досягнута.

Проте, дослідження, проведене в цій роботі, може бути продовжене. Так, одним з об'єктів подальшого аналізу може стати діяльність педагога, спрямована на формування певних особових характеристик учнів, створення системи моральних орієнтирів школярів і так далі.

В цілому ж, діяльність учителя настільки різноманітна і багатогранна, що це забезпечує нескінченну різноманітність вибору об'єктів подальшого дослідження.



Література

1. Айсмонтас Б.Б. Педагогічна психологія. М., 2004.

2. Андреєв В. І. Педагогіка. Навчальний курс для творчого саморозвитку. Казань. 2000.

3. Барабанова З.П. Організація освітньої взаємодії між педагогом і учнями. // Сучасні наукомісткі технології. 2008. №1.

4. Берн Е. Ігри, в які грають люди. Психологія людських взаємин. Єкатеринбург, 1999.

5. Бондирева С. До. Міжособова взаємодія в етнопедагогічному контексті діалогу культур // Нова в психолого-педагогических дослідженнях. 2006. №1.

6. Бондирева С. До., Колесов Д.В. «Внутрішній світ, свідомість, духовність». М., 2007.

7. Бредихіна Л.Ю. Учитель і учень: проблеми взаєморозуміння і взаємодії. // Сучасний учитель: особа і професійна діяльність. Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції. М., 2011.

8. Гофман Э. Аналіз фреймів: Есе про організацію повсякденного досвіду. М., 2004.

9. Журавлев В.І. Педагогіка в системі наук про людину. М., 1990.

10. Краевский В.В. Загальні основи педагогіки. М., 2003.

11. Кумарин В.В. Педагогіка природовідповідності і реформа школи. М., 2004.

12. Леонтьєв А.Н. Лекції із загальної психології / Ред. Д.А.Леонтьев, Е.Е.Соколова. М., 2000.

13. Леонтьєв А.Н. Педагогічне спілкування. // Педагогіка і психологія. 1979. №1.

14. Леонтьєв А.Н. Сучасні проблеми навчання і психічного розвитку // Психологія у внз. 2003. №1-2.

15. Лизинський В. М. Прийоми і форми в навчальній діяльності. М., 2001.

16. Максимова В. Н. Акмеологія: нова якість освіти: книга для педагога. СПб., 2002.

17. Маслоу А. Мотивація і особа. СПб., 2008.

18. Пісникують М. М. Школа з ухилом в майбутнє. // Літературна газета. 25.03.1987.

19. Ханина Т. М. Взаємодія учителя і учня в сучасних умовах. // Сучасні наукомісткні технології. 2011. №6.

20. Хуторський А.В. Методика особово-орієнтованого навчання. Як навчати усіх по-різному? Посібник для учителя. М., 2005.

21. Особово орієнтований урок: конструювання і діагностика. Навчально-методичний посібник. / Ред. М. І. Лукъянова. М., 2006.

22. Психологія людини від народження до смерті. / Ред. А.А. Реан. СПб, 2002.

Размещено на Allbest.ru