Використання дидактичних ігор на уроках математики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

Імені Володимира Гнатюка

Кафедра природничих і математичних дисциплін початкового навчання

Курсова робота

Використання дидактичних ігор на уроках математики



Зміст

Вступ

Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів

1.1 Психолого-педагогічні особливості використання гри у навчальному процесі початкової школиc

1.2. Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми

1.3 Дидактичні ігри та ігрові ситуації на уроках математики

Розділ 2. Методичні особливості використання дидактичної гри на уроках математики

2.1 Загальна характеристика досвіду використання ігрової діяльності молодших школярів

2.2 Методика проведення дидактичних ігор на уроках математики

2.3 Авторські пропозиції

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається не тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри або ще як їх називають дидактичні ігри. [23]

На уроках математики дидактичні ігри мають важливе значення. Урок стає цікавим, діти менше втомлюються, а між тим виконують більший об'єм роботи, при цьому зберігаючи високу трудову активність впродовж усього уроку. В гру включаються і діти, які на звичайному уроці працюють не дуже активно. Дидактичні ігри на уроці допомагають здобувати нові знання і застосовувати на практиці уже засвоєні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

А.С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання. [18.c.6]



Розділ 1. Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів

1.1 Психолого-педагогічні особливості використання гри на уроках математики

Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння як до серйозної справи, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до навчання.

У недосвідчених вчителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявляти байдужість школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється у недостатній активізації учбової діяльності, зокрема їх мислення, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1-2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 3-му класі вони починають уже нудитися ними. Щоб такого не відбувалося вчителеві треба добре знати психологічні особливості дітей, мати індивідуальний підхід до кожної дитини.

Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважати на індивідуальні відмінності учнів, пам'ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах діти, які намагаються проявити активність, демонструючи цим ставлення до вчителя і школи, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими в класі, чітко не виражають своє ставлення до школи. [4.c.121]

Розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу.

Включаючись у нову для них діяльність, діти поступово звикають до її вимог , а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності.

Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат - засвоєння наукових знань та відповідних умінь.

У структурі навчальної виділяють такі компоненти як:

Ш мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок);

Ш навчальні ситуації(завдання);

Ш навчальні дії та операції;

Ш контроль і оцінка;

Ш мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою.

Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності та дидактичні ігри. Використання наочності є засобом донесення до учнів чуттєвих даних, необхідних для формування уявлень і понять про об'єкти пізнавання, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища навколишньої дійсності. А використання гри є засобом мотивації. Завдяки їй розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом навчання, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов'язку, відповідальності перед вчителем та батьками.

Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації у навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.

За даними Н.І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а в 5-6 років - не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги в грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Дитина прагне відпрацьовувати відповідні навички, виконувати окремі не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат; окрім того, розвивається мотивація досягнення.

Щоб краще зрозуміти психологічні особливості молодших школярів розглянемо розвиток пізнавальних психічних процесів, які необхідно знати вчителю для організації не лише ігрової, а й інших діяльностей школярів як в урочний, так і позаурочний час.

До основних психічних процесів психологи відносять:

v сприймання;

v увага;

v мислення;

v мовлення;

v пам'ять;

v уява.

Розглянемо докладніше кожен з них.

Сприймання молодших школярів досить розвинуте (їм притаманна висока гострота зору та слуху, вони добре орієнтуються у різноманітних формах та кольорах тощо), однак ще слабо диференційоване. Зокрема діти цього віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне.

Включення школярів у процес навчання сприяє формуванню такого виду діяльності як спостереження. У процесі навчання зростає швидкість перебігу процесів сприймання, збільшується кількість сприйнятих об'єктів, розширюється обсяг запам'ятовування тощо. Водночас із кількісними змінами у розвитку сприймань молодших школярів проходять і якісні зміни. Якісні зміни - це певні перетворення структури сприймання, виникнення нових особливостей, що знаменують зростання його пізнавальної ефективності.

Поступово сприймання у молодших школярів стає довільнішим, цілеспрямованішим процесом. Сприймаючи нові об'єкти, діти намагаються віднести їх до певної категорії. Вибираючи предмети із певної сукупності, учні орієнтуються переважно на колір та форму, вважаючи саме їх характерними ознаками. З віком зростає точність розрізнення форми предметів.

Характерною віковою особливістю є недостатньою розвинута довільна увага молодших школярів. Домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює також нестійкість уваги.

Увага молодших школярів стає довільнішою за умови створення такої атмосфери для цілеспрямованої діяльності, за якої вони привчаються керуватися самостійно поставленою метою. При цьому розвиток довільної уваги іде від керування цілями, поставленими перед дітьми дорослими, до реалізації самостійно сформульованих цілей, від постійного контролю з боку вчителя (через контроль із боку однокласників) - до самоконтролю.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага молодших школярів тісно пов'язана з важливістю навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, цінності нової інформації, інтерес до її змісту зумовлює стійкість стійкість їхньої уваги.

Увага залежить і від доступності та посильності навчальних завдань, поставлених перед учнями, а також від уміння вчителя так організувати процес навчання, щоб охопити ними усіх учнів класу.

Однією з причини нестійкості уваги у цьому віці є перед усім недостатня розумова активність дітей, зумовлена як недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до навчальної діяльності, недостатністю переборювати труднощі, станом здоров'я тощо.

Мислення дітей до початку навчання в школі характеризується такими особливостями:

1) спрямованістю на розв'язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності дитини, включенням її в конкретну роботу;

2) наочним і конкретним характером словесних понять про предмети і явища дійсності, в основі яких лежить узагальнення зовнішніх ознак і які органічно пов'язані з практичним використанням предмета;

3) наявністю в мисленні причинових зв'язків значною мірою ще обмежених предметами індивідуального досвіду дитини;

4) виникненням словесних, планувальних дії, роздумів.

З приходом до школи здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявляється перед усім у того, що при розв'язанні розумового завдання вони опираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж навести приклад до загального правила.

Під впливом навчання в структурі мислення дитини змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів на користь зростання ролі останніх.

Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об'єктів, розв'язувати деталі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції й виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях і умовиводах.

Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів необхідним для узагальнення і формування понять, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вражаючі ознаки об'єкта суттєвими, хоч вони нерідко не є такими. Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв'язків і відношень.

Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюється і способи узагальнення: від переважно наочно-мовних. Відповідно змінюється і результати узагальнення.

З віком зростає кількість індуктивних умовиводів, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду. Водночас формується і дедуктивні міркування, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом - і на абстрактних судженнях, підкріплених конкретною ситуацією. Індуктивними умовиводами молодші школярі оволодівають швидше.

Спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності молодших школярів, виражені у рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.

На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.

Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо. Діти оволодівають писемним мовленням, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваюся зміни. Збільшується кількість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання.

Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення.

Пам'ять молодших школярів розвивається перед усім у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування на користь зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам'ятовувати. Розвивається також здатність до довільного відтворення матеріалу.

Однак без педагогічної допомоги діти, як правило, використовують тільки найпростіший спосіб довільного запам'ятовування і відтворення - переказування. Спроби застосувати продуктивніші способи (переказування з використанням готового плану, смислове групування матеріалу тощо) ускладнюють роботу.

Розвиток довільної пам'яті не означає ослаблення мимовільної. Мимовільна пам'ять молодших школярів характеризується новими якісними особливостями, що зумовлюються новим змістом та формами діяльності. Мимовільне запам'ятовування і відтворення включається у систематичне виконання дітьми навчальних завдань, завдяки чому, а також внаслідок подальшого розвитку мислення, ці процеси стають систематичнішими і продуктивнішими.

Під впливом навчання у молодших школярів формується логічна пам'ять , внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам'яті. Важливою умовою ефективності цього процесу є педагогічне керівництво, спрямоване на забезпечення розуміння(аналіз, порівняння, співвіднесення, групування тощо) учнями навчального матеріалу, а вже потім - заучування його.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам'ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це оволодіння учнями досконалішими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність упізнання об'єктів, при чому спостерігаються якісні зміни у цьому процесі. Наприклад, першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх родові, загальні ознаки, а третьокласники більшою мірою зорієнтовані на аналіз, виділення в об'єктах специфічних видових та індивідуальних ознак.

Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, із характерним рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичною та керованішою.

Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічного обґрунтованої побудови нових образів.

Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість дітей до витворів власної уяви. [7.c.58-68]

Отже, педагогу для організації ігрової діяльності молодших школярів необхідно враховувати їх психологічні особливості. Це дасть змогу використання гри на уроках математики зробити ефективнішим і полегшити стосунки вчителя і учнів.

1.2 Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми

Сучасна педагогіка і психологія математики спрямовує свої зусилля на те, щоб виявити здібності та можливості учня, максимально використовувати їх для розвитку особистості. Цього можна досягти лише впровадженням таких методів, засобів та організаційних форм навчання, які б активізували пізнавальну діяльність учнів, розвивали їх здібності, привчали працювати самостійно і творчо. [12.c.20] Одним із таких методів є дидактична гра.

Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.

Дидактичні ігри застосовуються у навчанні та вихованні всіх вікових груп дітей. Особливістю їх те, що вони створюються і розробляються дорослими для навчання і виховання дітей. Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю.

Мета дидактичних ігор - формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю; розширення світогляду та інтересів дитини, розвивати інтелектуальні, творчі, пізнавальні здібності дітей, їх організаторські, комунікативні, прикладні вміння, навички, самостійність, сприяти розвитку емоційної сфери дитини, умінь її рефлексії, створити умови для самовираження, розкриття її власного «Я». Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли

Дидактична гра на уроці - не самоціль, а засіб навчання і виховання. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;

д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра - це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра є напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Дидактичні ігри повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Про це К. Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність в їх виконанні”.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. “Праця - шлях дітей до пізнання світу” - писав О.М. Горький. [23]

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами та явищами допоможе гра.

Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг нині добре відомий всім О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується - блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов'ю до вчителя. [24]

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей, крім тих, які містять зв'язки та стосунки між людьми. Сюжетність ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш складні. Для проведення ділових ігор потрібні певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відносинах учасники гри виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат - сестра, учень - учень, вчитель - вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад: учень - учитель, учень - учень (якщо вони належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні відношення впливають і на повну поведінку відносно до ролі та статусу партнера.

Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоцій. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом [23]. Головна мета рольової гри - розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляється особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Виникнення інтересу до математики в учнів значною мірою залежить від методики її викладання. [12.c.20] Кожен учитель має нести відповідальність за те, якими учні вийшли з уроку. Тобто після уроку в дітей не повинна згаснути жага до знань і любов до життя. На уроці учень має здобувати знання і вчитися ними оперувати, витрачаючи на це лише частку своїх сил. [18.c.6] Потрібно турбуватися про те, щоб на занятті кожний учень працював активно, захоплено. І використовувати це як відправну точку для виникнення та розвитку допитливості, глибокого пізнавального інтересу.

Одним із можливих шляхів досягнення поставленого завдання є введення дидактичних ігор у широку практику роботи викладачів. У процесі гри в дитини формується звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається увага, уява, прагнення до знань. Гра допомагає виховувати в учнів дисциплінованість, доброзичливість, почуття відповідальності та інші якості.

Л.С. Виготський виявив і сформулював своєрідний педагогічний парадокс гри: учень під час гри робить те, що йому хочеться (лінія найменшого опору), але в грі він вчиться підкорятися правилам, логіці, раніше прийнятим умовностям (лінія найбільшого опору). [12.c.20]

У людській практиці ігрова діяльність виконує такі функції:

* розважальну (це основна функція гри - розважити, принести задоволення, захопити, пробудити інтерес);

* комунікативну: засвоєння діалектики спілкування;

* самореалізації у грі як полігоні людської практики;

* ігротерапевтичну: переборювання різноманітних труднощів, що виникають у інших видах діяльності;

* діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання у процесі гри;

* корекційну: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;

* міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для усіх людей соціально-культурних цінностей;

* соціалізації: включення в систему громадських (суспільних) відносин, засвоєння норм людського співіснування.

Доктор педагогічних наук, керівник програми СПО-ФДО «Гра - серйозна справа» Ірина Фрішман обґрунтовує такі можливості ігрової діяльності її учасників:

- не дати згаснути інтересу до нового, творчого, пошуку першості;

- допомогти у вирішенні особистих проблем дитини;

- створити умови для розкриття лідерського, творчого потенціалу особистості, що розвивається, формується;

- розкрити здібності кожної дитини.

При виборі гри слід враховувати:

v вікові та індивідуальні особливості дітей;

v бажання та настрій дітей;

v умови проведення та наявність необхідного інвентаря та обладнання.

Дидактична гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий інтерес до процесу пізнання. В ній діти з задоволенням долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і вміння. Вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань. Дидактичні ігри конструюються по різному. В деяких із них є всі елементи рольової гри У сюжет, роль, дія, ігрове правило, а в інших - тільки окремі елементи: дія чи правило або те і інше.

У структуру гри як процесу входять:

· ролі, взяті на себе гравцями;

· ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

· ігрове використання предметів, тобто заміна реальних речей ігровими, умовними;

· реальні відносини між гравцями;

· сюжет (зміст) - частина дійсності, що умовно відтворюється у грі. [20. c.3-6]

При підборі ігор необхідно пам'ятати про те, що вони повинні сприяти повноцінному всестороннюму розвитку психіки дітей, їх пізнавальним здібностям, мові, досвіду спілкування з однолітками і дорослими, прищепити інтерес до навчальних занять, формувати вміння і навички навчальної діяльності, допомогти дитині оволодіти вмінням аналізувати, порівнювати, абстрагувати, обговорювати. В процесі проведення ігор інтелектуальна діяльність дитини повинна бути пов'язана з її діями по відношенню до навколишніх предметів.

Для успішного навчання математики в процесі гри необхідно застосовувати як предмети, які оточують школяра, так і моделі вивчаючого матеріалу. [6.c.3-4]

Під час проведення ігор можна досягти важливих педагогічних цілей:

1. Розширювати, поглиблювати і закріпляти знання, отримані під час занять з навчальної теми.

2. Розвивати уміння використовувати необхідну інформацію, швидко реагувати на різноманітні події, оцінювати ефективність вжитих заходів у стандартній і нестандартній ситуаціях. [12.c.21]

В процесі гри створюються умови для освоєння соціальних ролей і того середовища, в якому відбувається навчання дитини(роль вчителя, роль контролера і т. д.).

Як правило, гра спрямована на вирішення не одної задачі, а цілого ряду задач, при чому функції гри визначаються її дидактичними цілями. Наприклад, функція засвоєння соціальних ролей може реалізовуватися в більшості ігор, так як дидактичні ігри найчастіше мають колективний характер і передбачають той чи інший розподіл ролей.

Не можна привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор чи казкових героїв, так як гра не повинна являтися самоціллю, не повинна проводитися заради розваг. Вона обов'язково повинна бути підпорядкована конкретним навчально-виховним завданням, які вирішуються на уроці. Саме тому гру попередньо планують, продумують її місце в структурі уроку, визначають форму її проведення, готують матеріал необхідний для проведення гри. Потрібний послідовний перехід від уроків, насичених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра є нагородою за роботу на уроці чи використовується для актуалізації уваги: веселі хвилинки-смішинки, ігри-мандрівки в країну чисел чи країну знань.

В залежності від оволодіння учнями навиків учіння дидактичні ігри захоплюючого типу втрачають свою провідну роль: якщо раніше гра була передумовою для включення школярів у навчання, то після засвоєння в ігрових ситуаціях елементів навчальної діяльності гра перетворюється в дидактичний прийом.

Дидактична гра сприяє активізації розумової діяльності учнів, викликає у дітей живу цікавість і допомагає їм засвоїти навчальний матеріал. При підборі і розробці ігор необхідно виходити з основних закономірностей навчання. Ось головна з них: навчання відбувається тільки при активній діяльності школярів. Чим різноманітніше забезпечується вчителем інтенсивність діяльності учнів з предметом засвоєння, тим вища якість на рівні, який залежить від характеру організуючої діяльності - репродуктивної чи творчої.

Враховуючи цю закономірність, можна провести класифікацію ігор з врахуванням різних видів діяльності учня. В залежності від характеру пізнавальної діяльності ї х можна віднести до наступних груп.

1. Ігри, які потребують від дітей виконавчої діяльності. З їх допомогою діти виконують дію по зразку. Наприклад, співставляють узор по примірнику і ін.

2. Ігри , під час яких діти виконують відтворюючу діяльність. До цієї групи більшість ігор спрямованих на формування вираховуючих навиків.

3. Ігри, в яких запрограмована контролююча діяльність школярів.

4. Ігри, з допомогою яких діти здійснюють перетворюючу діяльність Наприклад, гра «Числа-перебіжки», діти-числа утворюють приклад на додавання, потім, по команді вчителя, утворюють інший приклад на додавання. На основі порівнювання пари прикладів роблять висновок про переставний закон додавання. Аналогічно, змінивши знак дії діти з тими ж числами складають два приклади на віднімання. Після першої команди визивають другу команду, яка складає ланцюжок аналогічних прикладів. Виграє та команда, яка швидше справиться з завданням і зуміє грамотно сформулювати правило про перестановку доданків.

5. Ігри, які включають елементи пошукової діяльності, де ціллю гри є пояснення дітям через малюнок, схему і опорні слова математичного правила.

В системі уроків по темі важливо підбирати ігри на різні види діяльності - виконавчу, відтворюючу, контролюючу і пошукову. В грі необхідно продумувати не тільки характер діяльності дітей, але й організаційну сторону, характер управління грою. З цією метою необхідно використовувати такі прості засоби як сигнальні картки чи розрізні цифри, математичні диски тощо. Все це служить засобом активізації дітей в грі.

В більшість ігор корисно вносити елементи змагання, що також підвищує активність дітей в процесі вивчення математики. [8.c.40-41]

1.3 Дидактичні ігри та ігрові ситуації на уроках математики

Першокласник приходить до школи з великим бажанням учитися. І надзвичайно важливо, щоб цей потяг не гальмувався повчаннями дорослих на зразок «так треба»,«ти повинен». Не загубити в учневі учня -- вимога для кожного вчителя.

В учнів шестирічного віку, як і в дошкільнят, переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образний характер мислення, практичне ставлення до розв'язування завдань (спрямованість уваги на результат , а не на спосіб дії).

Тому важливе місце в житті молодших школярів належить грі, вона має пронизувати процес навчання. Дидактична гра активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє розвитку мислення, уяви, фантазії, а це є необхідною умовою розвитку творчих здібностей дітей.

За допомогою гри вчитель створює проблемні ситуації, що зацікавлюють учнів, надають їм можливість самоствердження. Педагог, до того ж, збагачує життя кожної особистості, оскільки створює у дитини позитивні емоції, що у свою чергу впливають на формування мотивів навчання. Дидактична гра розвиває допитливість, дає відповіді на численні «чому?», які постійно виникають у дітей.

Дидактична гра як форма організації навчальної діяльності учнів шестирічного віку не є домінуючим видом завдань. Значно ширше застосовуються ігрові ситуації, зокрема персонажі казок, мультфільмів, дитячих оповідань (Незнайко, Буратіно, Чебурашка) для постановки запитань і завдань. Проте для учнів будь-яка ігрова форма є грою.

На уроці гра організовується не для того, щоб діти погралися, а щоб чогось навчилися. Тому після проведення гри варто час від часу запитувати:«Чого ви навчились в цій грі?». Слід оцінювати знання учнів, здобуті в процесі гри.

Гра не передує виконанню навчальних завдань і не чергується з ними, а є однією з форм організації колективної роботи учнів в класі. В іграх ставляться конкретні математичні завдання. Гра на початку уроку має збудити думку дитини, допомогти їй зосередитися. Якщо ж учні стомлені, то варто провести з ними рухливу гру. В усіх випадках процес гри не має відвертати увагу дітей від математичної мети її проведення. Бажано також застосовувати гру не тільки з близькою, а й з віддаленою метою, наприклад для формування загальнонавчальних умінь.

У грі мають брати участь (в тих чи інших ролях) усі учні, тому до її проведення слід готувати дітей завчасно. Отже, бажано, щоб гра чи ігрова ситуація мала багаторазове застосування.

Інструкція проведення гри має бути чіткою і зрозумілою, сам процес проведення гри необхідно контролювати й оцінювати. Не можна принижувати гідність учня за поразку в грі. Не слід поділяти учнів на сильних і слабких, встигаючих і не встигаючих.

Для проведення гри необхідно мати достатню кількість ігрового матеріалу, а також набірне полотно, фланелограф, магнітну дошку. Ігровий матеріал має бути чітко систематизований для зручності користування.

]Ефективною є гра, що, проводиться, з настановою на перемогу. Вона найчастіше набирає форми змагання («хто швидше», «хто більше», «хто точніше», «хто уважніший» та ін.). Система підбиття підсумків гри передбачає: доброзичливе ставлення до учня (команди учнів); позитивне оцінювання зусиль учнів, навіть тоді, коли ці зусилля не призводять до позитивного результату; детальний аналіз утруднень учня і помилок, допущених ним; конкретні. Вказівки, спрямовані на покращення досягнутого результату.

Під час використання на уроках математики ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог:

- ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його постановки;

- математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою тільки тоді коли в ній братимуть участь усі діти;

- підсумок гри має бути чітким і справедливим. Таким чином, гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати:

· які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

· які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття, довіри взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати власні інтереси інтересам учнів класу);

· який матеріал краще використовувати для гри;

· як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

· чітко визначити час проведення гри та місце її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами класу, активна участь усіх дітей);

· можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей;

· підбиття підсумків гри.

Розгляньмо методику використання іграшок для лічби, створення ігрових ситуацій та проведення власне математичних ігор. У першому класі іграшкові предмети використовуються переважно для лічби, у деяких випадках -- також для формування математичних понять. Лічба предметів для дітей є цікавою, якщо вона потребує спостережливості, порівняння, виділення предметів з їх сукупності.

Ігри, не пов'язані з лічбою предметів, проводять під назвами: «Скільки?» «Жива нумерація», «Зроби так», «Продовж лічбу», «Яке число пропущено «Який за порядком?», «Більше, менше, стільки ж» тощо.

У вивченні першого десятка потрібно, щоб лічба і дії над числами не тільки спиралися на дії з предметами. Не менш важливо, щоб учні збагачувалися у математичному відношенні. Коли шестирічки роблять перші кроки у навчанні, перехід від оперування предметами до роботи з числами, а потім до дій з числами є обов'язковим.

У процесі лічби такий перехід можна здійснювати на основі вимоги «Полічити трикутники і покласти стільки ж кружечків». Біля дошки варто застосувати ситуацію ускладнення. Кружечків треба поставити стільки, скільки й паличок. Проте кружечки такі великі, що їх не можна поставити в парі з паличками. Ряд кружечків буде довгим.

Величина і колір іграшок не мають затіняти математичну мету їх використання. Поступово у 1 класі треба перейти до використання силуетних картинок тварин, овочів, фруктів, машин, інструментів тощо. Частину таких силуетних картинок бажано мати і для індивідуальної роботи.

Застосування ігрові ситуації доцільно під час розв'язування прикладів і задач. 3 досвіду роботи відомо, що основним видом (будемо називати його першим видом) ігрової ситуації у першому класі є використання персонажів казок, мультфільмів, оповідань. Постановка звичайних навчальних запитань і завдань з участю Незнайки, Буратіно збуджує інтерес і підтримує активну діяльність кожної дитини протягом тривалого часу (3-5 хв.).

Прийоми залучення знайомих дітям персонажів елементарно прості. Здебільшого використовується лялька для зображення дійової особи. Її слова вимовляє учитель. Суть ігрової ситуації з'ясовується у вступній частині: «Незнайці треба знайти помилку»; «Буратіно треба виручити з біди»; «Чебурашці треба допомогти розв'язати задачу». Далі йде формулювання завдання. Значна частина завдань використовується з підручника.

Варіаціями ігрової ситуації є читання листа від Буратіно, слухання прохання Незнайки, що звучить по телефону чи записане на магнітофонну плівку.

Другим видом ігрових ситуацій є використання у сюжеті задач дій тварин. Наприклад: «На галявині гралися 3 зайченят. До них прибігли ще 2 зайчики. Скільки зайченят стало на галявині?».

Такі сюжети використовують не тільки для розв'язування задачі, а й для її складання.

До третього виду ігрових ситуацій належать так звані лічилки або цікаві вправи. Це віршовані завдання. Зрозуміло, що заучувати їх напам'ять учням не слід.

До четвертого виду ігрових ситуацій належать ігри-змагання. Здебільшого це парні або групові змагання у розв'язуванні двох стовпчиків прикладів та у називанні таблиць арифметичних дій. Варіанти ігор бувають такі:

а) хто більше і правильно розв'яже і запише відповідей до прикладів за 1 хв;

б) хто швидше запише всі випадки складу чисел з двох доданків;

в) хто більше назве прикладів із заданими результатами;

г) хто безпомилково і чітко розкаже (запише) таблицю додавання числа 3;

г) яка команда безпомилково назве таблицю віднімання числа 3.

В оцінюванні переможців треба знати міру. Не варто їх дуже хвалити. Обов'язково слід знайти щось хороше і в «переможених» (усі вміють розв'язувати такі приклади).

До п'ятого виду ігрових ситуацій належать завдання ущільненого характеру. Цей вид добре ілюструють такі ігри: «Доповнити до числа 5», «Магазин»,» Риболов» тощо.

До шостого виду ігрових ситуацій належать власне математичні ігри. У першому класі це: «Кругові приклади», «Лото», «Доміно». Усі вони на додавання і віднімання чисел в межах 10. «Кругові приклади» розв'язують одночасно всі учні, причому самостійно. Гра в лото проводиться на основі натурального ряду чисел від 1 до 10. В останньому випадку вчитель диктує приклад, а учень у натуральному ряді закриває фішкою(кружечком) те число, яке є відповіддю до цього прикладу. Якщо відповідь повторюється, то учень кладе на число дві фішки. «Доміно» у першому класі використовується як парна гра, тому для її проведення потрібно мати відповідну кількість наборів такої гри.

У практичній роботі використовуються казки, проводяться ігри на відгадування, розпізнавання фігур чи їх зміну, кмітливість (яка спирається на кількісну характеристику) та ін. Ігрових ситуацій можна створити багато, але всі вони мають підпорядкуватись головній меті: учень повинен працювати над математичними завданнями. [1. c. 96-100]

Створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу - перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов'язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. [24]

психологічний дидактичний ігровий математика



Розділ 2. Методичні особливості проведення дидактичної гри на уроках математики

2.1 Загальна характеристика досвіду проведення ігрової діяльності молодших школярів

Працюючи з молодшим школярами вчителю треба багато знати і вміти, щоб пробудити в дітей живий інтерес до знань, не погасити ті крихітні вогники захоплення в очах, що спалахують під час першої зустрічі з школою. Тому кожен педагог, який любить дітей, прагне не тільки навчити їх, а й зробити перебування своїх вихованців у класі цікавим, насиченим. Головним, надійним і випробуваним помічником учителя в цій справі вважаю гру. [3.c.14]

Засвоєння математики супроводжується значним розумовим напруженням учнів. Для запобігання їхньому перевтомленню існує чимало різноманітних методів і прийомів. Традиційною і загальновизнаною є гра, особливо рухлива. Вона підвищує працездатність, сприяє фізичному розвитку дітей, формує в них конкретні уявлення про явища навколишнього, полегшує оволодіння абстрактними поняттями. В ігровій діяльності пізнавальна, розвивальна і виховна функції взаємопов'язані.

Дидактичне призначення математичних ігор різноманітне. Це й ознайомлення школярів з новим матеріалом, його закріплення, повторення раніше набутих знань, обчислювальних умінь і навичок. Доцільною формою є змагання між окремими учнями і групами дітей.

Вибір гри і час її проведення визначає класовод, враховуючи вимоги навчальної програми на кожному етапі засвоєння. [2. c.23]

«Першокласники активно включаються в ігрову діяльність на кожному уроці. Мені ж завжди надзвичайно цікаво проводити з ними уроки математики, - пише вчителька Б.Є. Бончак, - в процесі нашої спільної роботи виникли нові ігри, в яких ми залюбки граємося разом їх особливість у тому, що кожна гра містить віршоване завдання. Оформлення до гри найпростіше: контурні малюнки кольоровою крейдою на дошці (дерево, хатинка, галявинка та ін.) у поєднанні з ілюстративним лічильним матеріалом (сунички, рибки, зайченята та ін.). Звичайно, якщо в класі є магнітна дошка, це полегшить завдання вчителя. Коли ж вона відсутня, теж не біда, оскільки малюнки легко прикріплюються пластиліновими кульками (за умови, що дошка суха). Всього кілька хвилин -- і оформлення до гри готове.

Всі ігри для зручності я поділила на групи.

І група -- ігри, в яких треба виконати певну математичну дію.

Перед уроком готую на дошці завдання і закриваю ширмою (зображено 5 зайчат, під якими -- приклади: 5+5; 7 + 3; 9 + 1; 6+4; 8+2). На початку гри читаю вірш:

Зайченята -- сірі спинки Заховались за ялинки,

А оцих зайчаток п'ять

На галявині сидять.

Не ховаються в затінок,

Бо нема у них ялинок.

Нумо, діти, поможіть

їм ялинки посадить.

1 учень працює на дошці: розв'язує приклади і ,біля кожного зайчика «садить» (прикріплює) ялинку. З перших днів діти мають засвоїти головне правило гри: на дошці можуть бути помилки, але я не виправлятиму їх у ході роботи. Тому всі школярі, що виконують завдання в зошитах, не намагаються списувати з дошки готові відповіді, а працюють самостійно. Під час перевірки кажу:

-- Побачимо, скільки ялинок посадив (ім'я учня). Колективно з'ясовуємо, чи немає на дошці помилок.

Якщо учень розв'язував 5 прикладів, але правильно виконав лише 3, значить, він посадив для зайченят З ялинки. Решту -- 2 ялинки -- знімаймо. Їх садить той зі школярів, хто напише на дошці правильні відповіді. Підсумовуючи гру, звертаюсь до дітей:

- Подивіться, як радіють зайченята, що і в них є ялинки. Вони вдячні вам за добру справу. (додаток 1 а)

2 група -- ігри, в яких теж треба виконати певну математичну дію, але вводиться елемент змагання (діти біля дошки працюють парами).

Опис гри «Огірочки і листочки». Зображено 2 рядочки огірочків із завданнями:

10--1; 4+4; 7+2; 8--1;4+5;10--2; 5--1; 10--3; 7 + 1; 5+4;3+3; 8+2

Огірчата-огірочки

Рівно в'ються в 2 рядочки,

І довгасті, і зелені.

Так і просяться у жмені.

Нумо, друже, поспішай.

То збереш рясний врожай.

Поки хитрі огірочки

Не сховались під листочки.

Біля дошки працюють 2 учні. Інші школярі виконують завдання в зошитах самостійно. Перевірка проводиться аналогічно до ігор І групи, але тут є елемент змагання:

- Хто швидше збере огірочки?

- Хто більше збере огірочків?

Підсумок гри. Всі славно попрацювали, тому й зібрали добрий урожай. А ще повторили віднімання й додавання в межах 10.(додаток 1 б)

III група -- ігри, в яких треба встановити відповідність між виразом і його числовим значенням.

Бджілки і квіти. Зображено 3 бджілки з номерами: 7, 8, 9 i З квітки з прикладами: 4+4; 2+5; 10--1.

- Чи ви, піти, знаєте, що влітку

Бджілки не минають жодну квітку?

А чому, самі ви розкажіть.

Ще й малим цим бджілкам поможіть.

Учень повинен лінією з'єднати кожну бджілку з її квіткою. (додаток 1 в)

IV група -- окремі ігри, які не входять у вищевказані групи.

Зайченята-стрибунята. На дошці записано приклади:

2*5=7; 4*4=0; 3*4=7; 6*2=4;

Замість зірочок -- зайченята.

- Зайченята-стрибунята хочуть, діти, з вами гратись.

Ось у прикладах на дошці стрибунята сіли.

Визначте, які знаки (цифри) собою закрили.

Цю гру найкраще організувати для проведення самостійної роботи. Під час перевірки 1 учень знімає зайчат, під якими написані знаки «+» чи «-». Всі звіряють свої роботи з прикладами на дошці.