В даній роботі береться до уваги дисципліна "Основи економічних знань", як базовий предмет формування економічного мислення.

3.1 Тематичний план з курсу "Основи економічних знань" для десятих класів загальноосвітньої школи

Функцією цього блоку є створення з метою цілеспрямованого акцентування викладачам значущості самостійної роботи для опанування всією системою знань певної дисципліни. При цьому кожна проблема, яку необхідно вирішувати в процесі самостійної роботи, повинна бути детально продумана в плані послідовності етапів, кожен з етапів повинен бути забезпечений літературою. При плануванні самостійної роботи слід враховувати завантаженість учня на тиждень, місяць тощо.

b) Технологічний блок

В основі цього блоку лежить завдання навчити учнів вміло користуватись літературою, вибирати саме те, що найбільш підходить до даної теми. При цьому важливим є застереження від надмірного захоплення матеріалом, який хоч і стосується якимось чином даної теми, але, в основному, спрямований на висвітлення іншого питання.

c) Організаційний блок

Сама суть самостійної роботи передбачає вміння студента до самоорганізації, але цей процес проходить значно успішніше, якщо викладач в загальних рисах визначить учням, що повинно стати результатом самостійної роботи і яким чином його досягти. При правильній, вмілій організації самостійної роботи у студента формуються навички дослідницької роботи. А ця робота вимагає чіткої наукової дисципліни, раціонального розподілу часу на висвітлення і обґрунтування певного розділу чи етапу дослідницького процесу, коректного співвідношення праці і відпочинку, занять в аудиторії, бібліотеці та в домашніх умовах.

Щоб успішніше планувати самостійну роботу, необхідно дотримуватись таких правил:

на початку навчального року потрібно скласти план-сітку дисциплін, які вивчаються в даному році, і по кожній дисципліні вказати, по місяцях чи навіть по днях, виконання тих, чи інших завдань, які необхідні для засвоєння змісту предмета;

необхідно систематично працювати з планом, відзначаючи виконання, результати і т.д., при цьому освоєння кожної дисципліни, її початок і кінець позначати певною датою обов'язково.

У педагогічній науці подано декілька типів і видів самостійної роботи.

Самостійна робота за зразками характеризується виконанням типових завдань та різноманітних вправ за зразком. Ці завдання і вправи дають можливість засвоїти матеріал, але вони не розвивають творчої активності учня. В їх основі лежить метод спостереження.

Конструктивно-варіантна самостійна робота допомагає відтворити структуру знань, відтворити їх при вирішенні складних завдань, проблемних ситуацій. Конструктивно-варіантні самостійні роботи дають можливість учню проникнути у внутрішні зв'язки і відношення. Тут уже використовуються методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії та системності.

Евристична самостійна робота - це вирішення окремих проблем, які ставляться на лекції та практичному занятті. Характерною рисою таких робіт є формування вміння формулювати проблему, бачити шляхи її розвитку і вирішення.

Творчо-дослідна самостійна робота - це вирішення окремих проблем, які ставляться перед учнем на практичному занятті, завдяки створенню нових ідей, парадигм, якісно відмінних від тих, які утвердились раніше.

Завданнями самостійної роботи є:

удосконалення вмінь і навичок, в тому числі і дослідницьких;

узагальнення і повторення пройденого матеріалу;

застосування отриманих знань, їх поповнення і розширення.

Години самостійної роботи не рекомендується використовувати в таких цілях:

контролю і оцінки знань та умінь, набутих в процесі самостійної роботи;

проведення контрольних робіт;

традиційних практичних занять;

прийому заборгованостей;

факультативних лекцій.

При організації самостійної роботи можна користуватись усіма загально - дидактичними методами:

пояснювально-ілюстративним для економії часу учня;

репродуктивним для формування монологу;

частково-пошуковим для розвитку самостійності, активності і т.д.;

проблемним викладенням для розвитку мислення;

дослідницьким для формування творчої діяльності.

Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3,5. Таке співвідношення базується на великому дидактичному потенціалі цього виду навчальної діяльності учнів. Самостійна робота сприяє:

поглибленню і розширенню знань;

формування інтересу до пізнавальної діяльності;

оволодінню прийомами процесу пізнання;

розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.

Форми активізації самостійної роботи різноманітні:

задачі та вправи;

тренінги;

спеціально розвиваючі нестандартні запитання;

рольові ігри та вправи;

тести на поглиблене розуміння матеріалу;

написання рефератів, кросвордів;

програмоване навчання та контроль;

комп'ютерні ігри тощо.

4.4 Рекомендовані форми і методи проведення занять учнів

Урок № 1

Урок №1 буде проходити як урок викладення нового матеріалу.

План уроку.

Тема уроку: Підприємство і власність. Види підприємств за формою власності: приватні, колективні, державні, змішаної форми власності.

План теми:

1. Визначення поняття підприємства.

2. Основні ознаки підприємства.

3. Види підприємств за формою власності

4. Поняття власності.

5. Суб'єкти та об'єкти власності.

6. Структура власності.

Мета уроку:

· сформувати в учнів уяву про сутність підприємства та його основні ознаки;

· детально розглянути, які саме існують види підприємств за формою власності, за характером діяльності, за домінуючим фактором виробництва;

· розкрити поняття власності;

· розглянути, які саме існують форми власності;

· розкрити зміст основних термінів, понять та категорій.

Тип уроку: викладання нового матеріалу відповідно до шкільної програми.

Метод проведення: лекційний з елементами дискусії, інформаційний.

Мотивація уроку: живе, дискусійне спілкування з учнями, цікаві питання. Викладач повинен налаштувати учнів на роботу так, щоб вони зрозуміли всю необхідність цієї дисципліни.

Дидактичні матеріали: наочні матеріали, текст лекції (для вчителя).

Структура уроку:

1. Організаційні моменти уроку 2-3 хв.

2. Викладення плану уроку 2 хв.

3. Викладання матеріалу 30 хв.

4. Дискусія 10 хв.

5. Завдання до дому.

Домашнє завдання:

Вивчити тему " Підприємство і власність. Види підприємств за формою власності: приватні, колективні, державні, змішаної форми власності". Підготуватись до контрольної роботи, опрацювати такі поняття:

1) підприємство;

2) власність;

3) суб'єкти та об'єкти власності;

4) державна, колективна, приватна, інтегрована власність;

5) державне, приватне, колективне тощо.

6) малі, середні, великі підприємства;

Огляд додаткового матеріалу: Закон України "Про підприємства” від 27.03.91

Урок № 2

Урок №2 буде проходити як урок узагальнення і закріплення знань.

План уроку.

Тема уроку: Підприємство і власність. Види підприємств за формою власності: приватні, колективні, державні, змішаної форми власності.

Мета уроку:

· перевірка рівня засвоєння нового матеріалу;

· узагальнення та закріплення знань минулого уроку;

· сприяння розвитку економічного мислення;

Тип уроку: узагальнення і систематизація знань отриманих в процесі вивчення даної теми.

Метод проведення: практичний.

Дидактичні матеріали: контрольні питання до теми, проведення експрес-опитування по лекційному матеріалу.

Структура уроку.

1. Організаційні моменти уроку 2-3 хв.

2. Викладення плану уроку 2 хв.

3. Експрес-опитування для повторення лекційного матеріалу 15 хв.

4. Контрольна робота 25 хв.

5. Завдання до дому.

Домашнє завдання:

Повторити тему " Підприємство і власність. Види підприємств за формою власності: приватні, колективні, державні, змішаної форми власності " для повного володіння матеріалом.

Урок № 3

План уроку.

Мета уроку: надати учням реальну можливість потрапити у економічний простір;

Тип уроку: гра

Метод проведення: практичний.

Дидактичні матеріали: план гри.

Структура уроку: урок-гру розраховано на 45 хвилин.

Мотивація уроку: урок №3 є уроком-факультативом. Якщо учні мають бажання поспілкуватись один з одним і проявити свої здібності, вони можуть прийняти участь у грі "Підприємець". Ця робота не є обов'язковою, але викладач повинен зацікавити аудиторію, адже нетрадиційні методи проведення уроку, на мою думку, розвивають дітей більше ніж традиційні. Учні мають велику можливість поспілкуватись один з одним не як однокласники, а, наприклад, як колеги, бізнесмени, які повинні змагатись і досягти певної мети, яка об'єднує їх усіх.

4.6 Інформаційний блок та сценарій викладення теми

УРОК №1.

Дискусійні питання на лекцію.

1. Назвіть будь ласка основні ознаки підприємства, які Ви знаєте.

2. Що таке спільне підприємство з іноземними інвестиціями.

3. Які способи створення підприємств є відомими для Вас.

4. Як взагалі Ви розумієте поняття власності.

Під час дискусії з точки зору відповідей учнів будуть ставитись нові запитання, які не зазначені вище (вони будуть виникати по ходу відповіді учнів).

Лекційний матеріал.

План.

1. Поняття власності. Форми власності.

2. Сутність підприємства.

3. Види підприємств за формами власності.

4. Критерії розмежування підприємств.

5. Організаційно-правові форми підприємств.

1. Поняття власності. Форми власності.

Поняття "власність" є одним із центральних в економіці. Його можна розглядати в 3 аспектах:

1. матеріально-натуральний (речовий);

2. політ економічний (відображає умови виробництва та);

3. юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження та користування об'єкта власності).

Власність - це відносини між економічними суб'єктами з приводу виробництва і присвоєння благ і продуктів виробництва.

Об'єктами власності є - національні багатства, включаючи землю з усіма її надрами, водний повітряний простір, засоби виробництва, робоча сила, а також результати її діяльності.

Суб'єктами власності є - фізичні та юридичні особи, які в процесі відчуження, привласнення благ і послуг вступають між собою у відносини з цього приводу.

Основні форми власності:

Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом або сім'єю засобів і результатів виробництва та одноосібне управління власністю.

Колективна власність - привласнення декількома економічними суб'єктами засобів і результатів виробництва та колективне управління власністю.

Державна власність - привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об'єктами державної власності.

Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не узурпується окремими особами у своїх вузькокорисливих цілях, вона перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.

Наддержавна (інтегрована) власність - привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб'єктами спільними об'єктами власності.

Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об'єднання типу Європейського об'єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні об'єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної Європи) та глобальні об'єднання типу Всесвітнього об'єднання торгівлі. Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.

Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи власності науково некоректно. Щодо суб'єктів господарської діяльності у цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох форм власності, то нелогічно говорити про їх плюралізм.

На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств.

2. Сутність підприємства та його основні види.

Внаслідок суспільного поділу праці в кожній країні формується народногосподарський комплекс, який складається з декількох сотень галузей, в кожній з яких функціонують десятки і навіть сотні тисяч підприємств. Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових чинників виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ.

Підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, який забезпечує виробництво товарів і послуг, здійснює науково-дослідну і комерційну діяльність з метою привласнення прибутну.

Двома сторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил (засобів праці, працівників, наукових лабораторій тощо) та відносин власності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва й управління власністю.

Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Залежно від технологічного процесу виробництва, розмірів підприємства на ньому існують основний та допоміжні цехи, дільниці, функціонують різні служби, відділи. Одиничний поділ праці між працівниками здійснюється за професіями, спеціальностями та ін. Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Крім того, сучасні підприємства, передусім крупні, здійснюють маркетингову діяльність, обмінюються досвідом з іншими підприємствами тощо, а отже є сферою дії організаційно-економічних відносин.

Класифікація за характером діяльності (виробнича та невиробнича) передбачає поділ підприємств на ті, які виробляють матеріальні блага та послуги.

Класифікація за ознакою домінуючого фактору виробництва передбачає поділ підприємств на трудомісткі, капіталомісткі, материамісткі, наукомісткі підприємства.

3. Види підприємств за формами власності.

Згідно з наведеними критеріями (типом власності) в Україні та в багатьох інших країнах розрізняють такі основні види підприємств:

v державні - засновані на державній формі власності. Оскільки вона поділяється на загальнодержавну та комунальну, відповідно виділяють загальнодержавні та комунальні підприємства;

v колективні трудові - засновані на власності трудового колективу. Розрізняють колективні трудові підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій та ін.;

v індивідуальні (приватні) трудові - засновані на при ватній власності фізичної особи та її особистій праці;

В промисловості України у 1999 р. частка державних підприємств становила менше 30%, приватних - 0,2, колективних - 70,1, власність іноземних власників - 0,4%.

4. Критерії розмежування підприємств.

Існують також інші критерії розмежування підприємств. Так, за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання та ін. За сферою діяльності розрізняють місцеві, регіональні, національні, міжнародні підприємства. За кількісними показниками їх поділяють на малі, середні й великі.

Малі підприємства. У різних країнах до них відносять підприємства, неоднакові за величиною. У США, наприклад, це підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в Україні у промисловості та будівництві - до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва - до 50 працівників.

Малі підприємства кількісно переважають в усіх розвинутих країнах світу. У США, наприклад, із 20 млн. підприємств до категорії дрібних належить понад 18 млн., але їхня частка у доходах становить менше 10%. У Польщі налічується майже 2 млн. таких підприємств, в Україні - менше 150 тис. діючих, до того ж значна частина з них не зайнята виробництвом товарів.

Позитивні риси діяльності малих підприємств:

1. Гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;

2. Повніше порівняно з іншими підприємствами використання робочої сили та устаткування, низький рівень запасів;

3. Швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів, оперативне оновлення продукції;

4. Можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення нових зразків продукції;

5. Відносно невеликий капітал для їх створення;

6. Зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін.;

7. Високі шанси на успіх;

8. Значний внесок у створення нових робочих місць тощо.

Негативні риси діяльності малих підприємств:

1. Нижча порівняно з іншими підприємствами продуктивність праці (у більшості випадків);

2. Неспроможність впроваджувати вагомі новітні досягнення науки і техніки;

3. Вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня, використання сімейної праці;

4. Економія засобів на створення належних умов праці, техніку безпеки;

5. Обмежені можливості підвищення кваліфікаційного рівня;

6. Більші труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо.

Засоби сприяння розвитку малих підприємств.

Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава повинна сприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобами підтримки є:

1. фінансова - гарантування позичок, надання частини безкоштовних і пільгових субсидій, створення з цією метою спеціальних банків тощо;

2. податкова політика - зниження ставок оподаткування, звільнення від податків на певний термін, особливо в умовах впровадження підприємствами передових досягнень науки і техніки тощо;

3. політика прискореної амортизації;

4. надання державних контрактів;

5. кадрова політика - підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації, надання консультаційних послуг в управлінні підприємством та ін.

5. Організаційно-правові форми підприємств

Ознаками підприємства як юридичної особи є наявність у нього статуту, балансу доходів і витрат, рахунка в банку, прав укладати договори з іншими юридичними особами, майнова відповідальність.

З організаційно-правового боку виділяють такі види підприємств:

1. товариства з обмеженою відповідальністю;

2. відкриті акціонерні товариства (або корпорації);

3. товариства повні та змішані;

4. закриті акціонерні товариства;

5. індивідуальні та ін.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Майже 90% підприємств у розвинутих країнах світу є підприємствами з обмеженою відповідальністю. Вони надзвичайно близькі за змістом до акціонерних товариств закритого типу. Відмінність між ними полягає у тому, що акціонери товариства закритого типу (наприклад, трудовий колектив) мають право на участь в управлінні підприємством, а в товариствах з обмеженою відповідальністю учасники довіряють свої капітали товариству і на участь в управлінні не претендують. Вони створюються шляхом об'єднання пайових внесків, і відповідно до їх величини розподіляється прибуток. Члени цього товариства відповідають за зобов'язаннями підприємства лише розмірами вкладеного у нього капіталу. Свої паї на ринку їм продавати заборонено. Такі підприємства на Заході позначають буквами Ltd.

Відкриті акціонерні товариства. Хоча товариства з обмеженою відповідальністю кількісно переважають, основну масу товарів і послуг випускають відкриті акціонерні товариства (у США - корпорації), кількість акціонерів у яких становить в середньому 60 тис. осіб, а в найкрупніших - понад 3 млн. У закритих акціонерних товариствах США кількість акціонерів не перевищує 300 осіб.

Акціонерна компанія - основна форма організації великих, середніх і частини малих підприємств, власність яких формується шляхом злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій та ін.) та їх продажу. Засновниками і власниками акцій можуть бути юридичні особи (держава, підприємства, організації) та окремі громадяни. Щоб залучити кошти, акції крупних акціонерних компаній повинні котируватися на фондовій біржі. Так, у США із майже 4 млн. корпорацій на Нью-Йоркській фондовій біржі в середині 90-х років котирувалися акції лише приблизно 2000 наймогутніших корпорацій (монополій), які внаслідок цього залучають майже 15% загального капіталу. Механізмом залучення таких коштів є оголошення публічної передплати через фондові біржі, банки,інвестиційні фонди та інших посередників, які отримують за це певну винагороду. З прибутку власники акцій щорічно отримують дивіденди, але лише після того, як буде сплачено податки державі, платня і премії менеджерам, поповнено резервний фонд тощо. Резервний фонд не повинен бути меншим за 10% статутного капіталу. Він використовується для забезпечення діяльності корпорації в період погіршення економічної кон'юнктури, в тому числі для виплати дивідендів.

Кількість акціонерів в Україні у 2000р. становила 15 млн. осіб, а обсяг випущених акцій понад 8 млрд. грн. Економічним стимулом для придбання акцій у розвинутих країнах світу є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в ощадний банк. Проте володіння однією або декількома акціями автоматично не перетворює такого акціонера на співвласника крупної корпорації.

Такими співвласниками є особи, які зосередили у своїх руках контрольний пакет акцій, тобто таку кількість акцій, що дає змогу приймати найважливіші рішення щодо розвитку корпорації та привласнювати основну масу прибутків.

Зрозуміти сутність існуючих акціонерних компаній можна, виходячи з притаманних їм позитивних та негативних рис.

В Україні та інших пострадянських державах відбуваються значне роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії.

Позитивні риси акціонерних компаній:

1. Можливість значно розширювати джерело нагромадження;

2. демократизація управління підприємствами, зокрема, право вищестоящих організацій бути пайщиками акціонерних підприємств послаблює відомчу монополію, робить їх економічно зацікавленими у швидкому розвитку акціонерних товариств, сприяє скороченню управлінського апарату;

3. послаблення диспропорції в економіці, насамперед між групами "А" (галузі, в яких виробляють засоби виробництва) і "Б" (галузі, в яких виробляють предмети споживання) за рахунок акумулювання частини заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають дефіцитні товари (наприклад, легкові автомобілі, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої кошти за цільовим призначенням;:

4. поліпшення якості функціонування та розвитку технікоекономічних відносин шляхом продажу акцій підприємствам-сумісникам та посилення контролю робітників за якістю комплектуючих виробів;

5. прискорення міжгалузевого переливання капіталу, що сприяє ширшому впровадженню досягнень НТР у ци хгалузях;

6. регулювання кількості грошей (шляхом продажу акцій держава зменшує їх кількість, а скуповуючи, - збільшує);

7. посилення зацікавленості працівників у кращому використанні засобів виробництва, економії електроенергії, сировини, зниження плинності робочої сили тощо;

8. обмежена відповідальність власників акцій, тобто вони не ризикують втратою свого майна, вкладами на банківському рахунку.

Негативні риси акціонерних компаній:

1. Можливе банкрутство мільйонів дрібних акціонерів;

2. посилення контролю гігантських акціонерних компаній і крупних акціонерів (через механізм купівлі контрольного пакета акцій) за іншими великими та середніми компаніями, завдяки чому створюється багатоступенева система залежності й контролю;

3. збільшення маси фіктивного капіталу, махінації на фондових біржах внаслідок значного поширення акціонерних компаній;