Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти

- мобілізація місцевих ресурсів щодо реалізації розбудови Школи сприяння здоров'ю, створення сприятливого життєвого простору буття дитини;

- розбудова Школи сприяння здоров'ю на засадах етнокультури та традицій, найповніше використання соціуму;

- здійснення моніторингу діяльності Школи сприяння здоров'ю, фізичного, психічного і морального здоров'я дітей. Адаптація до навчального закладу моніторингу та оцінки роботи навчального закладу-Школи сприяння здоров'ю згідно визначених критеріїв, відповідно до стратегічних завдань державного курсу, принципів Європейської політики «Здоров'я для всіх у ХХІ столітті»;

- забезпечення гласності роботи Школи сприяння здоров'ю;

- впровадження цілісної системи соціальної підтримки здорового способу життя, яка стимулює молодь зберігати і зміцнювати власне здоров'я;

- підтримка яскравих, енергійних національних та місцевих ініціатив щодо розбудови та розвитку Школи сприяння здоров'ю.

Програма розвитку Школи сприяння здоров'ю передбачає перехід на більш високий рівень культури життєдіяльності школи та освітніх процесів у школі, збільшення якості навчання та виховання, гуманності, демократичності, культуроємності.

Партнерство вчителів, учнів, батьків та громадськості, міжсекторальна взаємодія (державних структур, комерційних підприємств і некомерційних організацій, громадян, дитячих і молодіжних організацій, органів учнівського самоврядування) з опорою на місцеві ресурси забезпечить створення здоров'яформуючого середовища, сприятливих умов виховання здорового молодого покоління, збереження їх фізичного, психічного і духовного здоров'я; розвитку життєстійкості та життєздатності дітей, молоді, включення їх до соціальної практики та соціального проектування, розвитку соціальної компетентності; залучення їх до процесів здорового самотворення й упорядкування здорового середовища власної життєдіяльності.

Найважливіша справа будь-якої школи - турбота про здоров`я учнів. Від здоров'я, гарного самопочуття і бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світосприйняття, розумовий розвиток, рівень навчальних досягнень, віра в свої сили. Навчання учнів здоровому способу життя повинне бути системним і сприяти гармонійному розвиткові психофізичних здібностей.

Керівники навчальних закладів, на яких покладена відповідальна місія, мають забезпечити системне управління створення і розвитку Школи сприяння здоров'ю в інтересах дітей та створення кращого світу для них, розбудову такого науково-освітнього, навчально-виховного об'єднання культури здоров'я, яке сприяло б збереженню та зміцненню здоров'я, як фізичного, духовного і соціального благополуччя, на засадах партнерства вчителів, учнів, батьків та громадськості.

2.2 Зарубіжний досвід здоров'язбережувальної діяльності

У зарубіжних країнах збереженню здоров'я учнів в умовах навчання приділяється значна увага. Традиційно широко використовуються гігієнічне навчання, програми первинної профілактики, спрямовані на запобігання ризикам [20, 23]. Особливо розповсюджені програми раціонального харчування, профілактики хвороб зубів, попередження травматизму на дорогах [22].

Найбільшу популярність мають підходи, які враховують останні дослідження щодо здоров'я як феномену із одночасно біологічною, соціальною та психічною сутністю. Сучасні програми зміцнення здоров'я в закордонних школах засновані на соціальній моделі здоров'я і найчастіше реалізовані у системі шкіл сприяння здоров'ю.

Перші спроби реалізації педагогічних підходів збереження здоров'я учнів здійснили у США, де на початку XX століття була створена трикомпонентна модель школи здоров'я. Така педагогічна модель здоров'язбереження об'єднувала: інструкції щодо здоров'я, включені у спеціальний навчальний курс (прообраз сучасних валеологічних освітніх програм); шкільну медичну службу здоров'я, що займалася профілактикою і корекцією здоров'я учнів; формування здорового фізичного і психологічного середовища освітньої установи, службу харчування. Ця модель, створена на початку минулого століття, діяла до 1980-х років і стала основою багатьох програм здоров'язбереження в різних країнах світу.

Як підкреслюють Д. Аленсворт і Л. Коулб (D. D. Allensworth, L. J. Kolbe), у 80-х роках XX століття відбулося значне розширення і ускладнення традиційної моделі школи здоров'я [24]. Автори визначили вісім компонентів школи здоров'я: шкільна програма у галузі здоров'я; шкільна програма фізичного виховання учнів; шкільна медична служба (профілактика хвороб, надання невідкладної допомоги); служба харчування; служба здоров'я персоналу школи; психологічні, соціальні служби, а також структури соціального забезпечення, що базуються в школі; здорове фізичне і психологічне середовище в школі; залучення батьків і громадськості до діяльності зі зміцнення здоров'я учнів.

У США існують інші моделі сприяння здоров'ю дітей у процесі навчання. Г. Валас (Н. М. Wallace) описує модель Комплексної програми сприяння здоров'я в школі, яку Департамент здоров'я у штаті Іллінойс розвиває як частину довгострокового плану збереження здоров'я учнів [28]. Іллінойська модель школи здоров'я включає шість елементів: керівництво, сприяння здоров'ю і освіта у сфері здоров'я, шкільна служба здоров'я, здорове середовище, інтеграція шкільних і соціальних програм, спеціалізовані служби для учнів зі спеціальними потребами. Особливими характеристиками цієї моделі є визначення керівництва як важливого елемента в координації й інтеграції інших складників; особлива увага звертається на задоволення потреб окремих груп учнів.

У 90-і роки ХХ століття ВООЗ спільно з Європейською комісією і Радою Європи розробили нову ініціативу щодо створення мережі шкіл, що сприяють зміцненню здоров'я учнів [23, 27]. Це - багатофакторний підхід, що охоплює такі напрями діяльності, як набуття знань і навичок у галузі охорони здоров'я на шкільних заняттях, зміна соціального і фізичного середовища в школах і розвиток зв'язків із суспільством загалом. Нині ця мережа охоплює понад 40 країн Європейського регіону. Д. Аленсворт (D. Allensworth) підкреслює, що, окрім європейського проекту, існують програми шкіл зміцнення здоров'я, які інвестуються ВООЗ, і на інших континентах [25, с. 7]. Цей проект спрямований на створення такої моделі освітньої установи, в якій учні можуть здобути освіту в повній відповідності з державним освітнім стандартом і реалізувати свої здібності, сформувати ціннісні орієнтації на здоровий спосіб життя.

Восьмикомпонентна модель комплексної програми у США і багатьох європейських країнах є найбільш популярною, проте існують інші підходи до обговорення зазначеної проблеми. Адже школа - тільки одна ділянка на широкому полі діяльності, що має відношення до здоров'я і освіти. У цю діяльність залучені різні фахівці в школі і поза нею. У моделі підкреслюється, що школа, суспільство, родина/друзі - це три важливі системи підтримки статусу здоров'я дітей і успіхів у навчанні. Також медіа-системи, що включають освітні електронні і друковані видання, відіграють важливу роль як частина соціальної системи у формуванні поведінки, спрямованої на здоров'я.

Відповідно до цієї моделі, перші кроки в створенні комплексної програми шкіл, орієнтованих на здоров'я, повинні бути спрямовані на встановлення соціальних зв'язків і забезпечення необхідних ресурсних витрат. Тоді подальші кроки приведуть до впровадження у школі служби здоров'я, педагогіки здоров'я і здорового шкільного середовища. Пріоритетне місце у моделі займає організація режиму навчання, формування цінностей у дітей, орієнтація на здоров'я, сім'ю, товариство, а також створення умов, за яких школа ставала б координатором суспільних програм щодо забезпечення здоров'я школярів.

Г. Валас (Н. М. Wallace) відзначає, що міжнародні моделі часто розглядають шкільні програми здоров'я як частину первинної системи охорони здоров'я, яка існує в певній країні [28]. Хоча в кожній країні підходи до первинного збереження здоров'я можуть варіювати, проте шкільні програми здоров'я зазвичай включають компоненти превентивної, лікувальної й реабілітаційної служб. Іншою характерною ознакою в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, є серйозна співпраця шкільної медичної сестри або лікаря з іншими професіоналами у галузі здоров'я, що працюють у школах на повну або неповну ставку [22, с. 184].

Дж. Драйфус (J. G. Dryfoos) вважає, що попередні визначення і моделі приходять до своєї кульмінації у школах повного обслуговування [26]. Така школа є центром, в якому розташовані служби здоров'я, психічного здоров'я, соціальні і сімейні служби в єдиному комплексі. Конфігурація служб і ресурсів може варіювати у окремих містах і регіонах, проте ці служби повинні відповідати унікальним потребам кожної особистості у школі і громад.

Згідно з цією моделлю, школа повного обслуговування забезпечує кваліфіковану освіту для учнів, яка включає: індивідуальні інструкції, командне навчання, здоровий шкільний клімат, альтернативні форми навчання, залучення батьків і ефективну дисципліну. Школа і суспільні установи здійснюють комплексну освіту у галузі збереження здоров'я, набуття соціальних навичок і підготовки до «світу праці». Відмінною рисою цієї моделі є широкий спектр служб, забезпечених на базі школи соціальними установами.

Наведемо декілька прикладів таких служб.

- Органи охорони здоров'я: медичні огляди, зокрема огляд порожнини рота, контроль харчування, моніторинг росту та ваги і медичне обслуговування дитини.

- Служба психічного здоров'я: індивідуальне консультування, втручання при кризах, лікування, реабілітація і підтримка жертв насильства.

- Сімейне благополуччя і соціальні служби: планування сім'ї, грамотність батьків з питань здоров'я, професійна перепідготовка, юридичні служби, основні комунальні служби, їжа і одяг, приміщення для культурної діяльності.

Загалом успішними є тривалі й комплексні програмами, що передбачають участь усієї школи у пропаганді здорового способу життя серед школярів [23].

Розглянемо функціонування шкіл сприяння здоров'ю на прикладі Данії. У цій країні навчання здоров'ю є наскрізним і проходить через усі обов'язкові предмети дев'ятирічної програми навчання [21, с. 152]. Як наслідок, учні «... розвивають здатність до дій, індивідуально або з іншими, що сприяє їхньому особистому здоров'ю або здоров'ю інших» [26, с. 174]. Усі школи Данської мережі залучені до розроблення й реалізації проектів міждисциплінарного характеру, які діють за такими принципами: формування групи міждисциплінарного проекту охоплює вчителів із соціальних, природничих і гуманітарних наук; участь у групі бере шкільна медична сестра; кожна група проекту обирає координатора; шкільний проект повинен розвивати здатність учнів упливати на умови проживання і спосіб життя; співпрацювати з громадою; інтегруватися до міжнародного освітнього простору.

У Данії значну увагу приділяють підтримці шкіл сприяння здоров'я на місцевому рівні, багато ресурсів укладені в підготовку фахівців на робочому місці. Як приклад, 10-12 викладачів із кожної такої школи пройшли підготовку на робочому місці (60 годин) [21, с. 160]. Дуже важливо, що час, витрачений на підготовку на робочому місці, включено в робочий план вчителя. У останні роки навчання для вчителів щодо організації здоров'язберігальної діяльності учнів стає ще більш поширеним.

Важливою умовою успіху данських шкіл сприяння здоров'ю є ефективна координація їхньої діяльності. При Центрі дослідження довкілля і навчання щодо здоров'я в школі було створено Центр Національної Підтримки. Члени робочої групи цього Центру залучені в дослідження і оцінку, а також у тренування вчителів на робочому місці. Мета робочої групи - розвивати концепцію «Шкіл сприяння здоров'ю» в тісному співробітництві із шкільними групами Проекту.

У Данії існує система моніторингу й оцінки діяльності шкіл сприяння здоров'ю та проектів, які в них реалізуються. Цю роботу також проводить Центр Національної Підтримки. Важливим, на нашу думку, є те, що ця діяльність має наукове підґрунтя та наукову і методичну підтримку з боку фахівців. Окреслені ними перспективи мають життєво важливе значення для оцінки навчання здоров'ю. Наприклад, вимірювання рівня здоров'язберігальної компетентності учнів стосується різних видів діяльності, починаючи з уміння виміряти кров'яний тиск і до теоретичних знань про шкідливість паління [21, с. 154]. Важливим завданням для викладачів і дослідників Данської мережі є розробка стратегії і методів адекватної оцінки.

Іншою цікавою ознакою данських шкіл є те, що у своїй здоров'язберігальній діяльності вони тісно співпрацюють із місцевою громадою, що приводить до підвищення діяльнісної компетентності і сприяє більш плідному навчанню здоров'ю і його підтримці. Це співробітництво є корисним і для школи, і для місцевої спільноти.

У тому, що могло б бути визначене як модель діалогу, школа відіграє роль соціального агента в місцевій спільноті. Саме тут криється ключ до накопичення знань і досвіду людей у місцевій спільноті, де школа і учні намагаються впливати на умови, які, як свідчить їхній досвід, становлять загрозу для здоров'я мешканців спільності.

Важливо, що якщо раніше світова практика здоров'язбереження ґрунтувалася на медичній моделі здоров'я, то сьогодні основою всіх проектів і стратегій у світі є соціальна модель здоров'я. Моделі здоров'язбереження в освіті, які були створені та ефективно працюють за кордоном, відповідають вимогам системності, цілісності, гнучкі, стратегічно зорієнтовані на підтримку розвитку дитини, на майбутнє, на адекватну відповідь на виклики глобалізації. Вони базуються на сучасних уявленнях про феномен здоров'я, враховують не тільки медичні, але й соціальні та психологічні детермінанти, всю практичну діяльність щодо збереження здоров'я реалізують у контексті здоров'язбережувальної соціалізації учнів, мають чітко окреслені регіональні пріоритети, враховують етнічні та конфесійні особливості, традиції виховання здорової дитини. Проте, на думку багатьох авторів, серйозним недоліком описаних вище моделей є недостатня повага з боку їх творців до власне педагогічного аспекту діяльності шкіл, у першу чергу, до організації навчально-виховного процесу, до особистості вчителя і рівня його підготовленості до здоров'язбережувальної діяльності, до технологій навчання, від яких багато в чому залежить здоров'я учнів [29].

Таким чином, сучасний досвід діяльності шкіл сприяння здоров'ю за кордоном має важливі особливості, які потрібно враховувати у професійної підготовці майбутніх учителів до збереження здоров'я в загальноосвітніх навчальних закладах. У першу чергу, педагогічна діяльність щодо збереження здоров'я базується на серйозному переході від «старої» біомедичної, індивідуальної моделі здоров'я до «нової» цілісної, соціоекологічної моделі здоров'я. По-друге, у суспільстві зростає роль школи у формуванні навичок здоров'язбережувальної діяльності учнів, а отже, у формуванні здорової нації. По-третє, таке «місце», як середовище, у якому зростає дитина, включає шкільну спільноту (батьки, школярі, персонал) і соціальні зв'язки, які існують між цими зацікавленими особами й інституціями, навчання і навчальне середовище (включаючи фізичне середовище і методи функціонування школи); організацію навчання, навчальні програми та інші. По-четверте, особливо підтримується активність дітей щодо участі у здоров'язберігальних видах діяльності у школі, громаді, суспільстві. Оволодіваючи навичками здорового способу життя, в яких робиться наголос на прийнятті рішень, участі спільноти, діти і дорослі можуть однаково розуміти між ними різницю. Здорове шкільне середовище досягається завдяки пристосуванню до соціального і/або фізичного оточення способом, який зберігає і примножує здоров'я і благополуччя учнів та персоналу. Розгляд міжнародного досвіду діяльності шкіл сприяння здоров'ю виявляє значну актуальність цього питання для української школи та окреслює низку важливих питань щодо професійної підготовки майбутніх учителів до організації здоров'язбереження учнів у системі освіти.

2. 

3. Педагогічна діяльність в умовах впровадження здоров'язберігальних технологій

3.1 Педагогічний колектив та форми методичної діяльності

Педагогічний колектив - це творча співдружність однодумців, в якій кожен робить свій індивідуальний внесок у колективну творчість, кожен збагачується духовно завдяки творчості колективу, і в той же час духовно збагачує своїх товаришів.

В.О. Сухомлинський вважав педагогічний колектив спадкоємцем та хранителем духовних цінностей, який живе вічно - стільки, скільки живе школа. Він називав його колективом однодумців, об'єднаних єдиною педагогічною ідеєю. "Педагогічна ідея, писав він, - це крила, на яких підноситься колективна творчість. Ідея надихає колектив, і починається найцікавіше й найпотрібніше в шкільному житті - колективна дослідницька робота". Бо творчість - це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особливий взаємозв'язок між інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній діяльності [30].

Колективна творчість організовується й підтримується адміністрацією і, перш за все, директором навчального закладу. Мистецтво керівництва навчальним закладом в тому й полягає, щоб усі його працівники об'єднували єдині педагогічні переконання, щоб індивідуальна творчість - а без неї немислимий творчий колектив, - образно кажучи, текла невичерпними струмками в єдиний потік колективної майстерності, колективного досвіду, колективного піклування про знання учнів. Передавання інтересу до визначеної проблеми з навчально-виховної роботи і є, за твердим переконанням видатного педагога, найголовніше в керівництві закладом освіти.

На його думку, адміністрація закладу покликана бути посередником між педагогічною наукою та практикою. В.О. Сухомлинський вбачає три джерела в керівництві творчою працею педагогічного колективу: науку, майстерність, мистецтво.

Майстерність колективу - це педагогічні ідеї, але ідеї без конкретних справ перетворюються на пустоцвіт. Щоб ідея перейшла з практики одного закладу в практику іншого, потрібна індивідуальна творчість, що ґрунтується на колективних переконаннях. Багаторічний досвід переконує, що самою суттю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, пов'язана з тисячами повсякденних явищ.

На думку В.О. Сухомлинського гармонійного, всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти - усього цього людина досягає за умов, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною культурою вона досягає високого ступеня культури праці, трудової творчості. Гармонійне злиття цих двох функцій педагогічної праці, вміння думати про різні речі й аналізувати складний процес навчання з різних боків - це одна з тих найтонших сфер педагогічної майстерності, проникнення в які, за глибоким переконанням видатного педагога, дає нам щастя творчості [30].

Методична робота - це цілісна система взаємопов'язаних дій і заходів яка ґрунтується на досягненнях науки, передового досвіду й конкретному аналізі діяльності педагогів та спрямована на всебічне підвищення професійної майстерності кожного педагогічного працівника, на збагачення й розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу закладу, досягнення оптимальних результатів освіти, виховання й розвитку майбутнього громадянина. Форми методичної роботи поділяють на традиційні та нетрадиційні. Розглянемо їх докладніше.

Традиційні форми методичної роботи:

Масові форми - забезпечують удосконалення знань педагогів, сприяють виробленню єдиної педагогічної позиції щодо педагогічних систем. Для них характерні наявність постійного складу педагогів, певна спланованість і періодичність у роботі.

Цільові семінари організовуються з урахуванням потреб педагогічних працівників в ознайомленні з досягненнями науки й передового досвіду. Вони розраховані на глибоке вивчення актуальних і важливих проблем як у теоретичному, так і практичному плані. На семінарах проводяться дискусії, диспути, ділові ігри, що є школою набуття педагогами досвіду творчої роботи.

Педагогічні читання проводять з метою удосконалення й поширення передового педагогічного досвіду. Шкільні читання є першим етапом районних, обласних, всеукраїнських читань. Педагогічні читання на рівні закладу проводяться також з метою підбиття підсумків роботи закладу над методичною проблемою.

Нарада - колективне обговорення окремих питань групою осіб, які мають безпосереднє відношення до їх вирішення. Наради можуть бути періодичні і спрямовані на вирішення поточних проблем методичної роботи; короткі і тривалі.

Педагогічна рада - постійний орган управління навчальним закладом, призначений для розгляду основних питань навчально-виховної роботи. Головним завданням педагогічної ради є об'єднання зусиль педагогічного колективу закладу на піднесення рівня навчально-виховної роботи, упровадження в практику досягнень педагогічної науки й передового педагогічного досвіду.

Оперативно-методична нарада - колективна форма підвищення наукового рівня педагогічної роботи, попередження можливих помилок, виправлення допущених недоліків у роботі. На оперативно-методичній нараді розглядаються питання, які неможливо передбачити та спланувати заздалегідь. Такі наради проводяться з керівниками установ, педагогічними працівниками та методистами з метою оперативного обговорення окремих методичних питань, постановки поточних навчально-виховних завдань, поточного інструктування педагогів. За характером і змістом роботи їх можна поділити на три типи: інформаційні, інструктивні, звітні.

Семінар - форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації в процесі обговорення проблемних питань, доповідей, виступів, відвіданих навчально-виховних заходів. Семінар - форма методичної роботи, завданням якої є методична підготовка педагогічних кадрів; інформування вчителів з питань педагогічної теорії, досягнень сучасної науки, техніки та культури; знайомство з подальшими перспективами розвитку психолого-педагогічної науки та її практичного застосування; розширення й поглиблення знань слухачів з проблем педагогіки та психології, методики викладання предмета за фахом.

Проблемний семінар - групове обговорення однієї особливо важливої та складної проблеми; організаційна форма методичної роботи з педагогічними кадрами, які об'єднані спільним інтересом до конкретних питань діяльності школи і прагненням до вдосконалення існуючої практики відповідно до рекомендацій психолого-педагогічної науки; забезпечує всебічне вивчення відповідної наукової проблеми і формує особисту позицію та практичну готовність учасників до використання результатів наукових досліджень.

Психолого-педагогічний семінар - форма методичної роботи, яка полягає в ознайомленні педагогів з новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки і передового досвіду на основі обговорення слухачами повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними за результатами досліджень, проведених самостійно чи під керівництвом спеціалістів у даній галузі.

Групові форми - мобільні об'єднання педагогів за інтересами з метою створення оптимальних умов для творчих дискусій, обміну досвідом, виконання практичних завдань.

Методичні об'єднання - найпоширеніша форма підвищення кваліфікації шляхом залучення педагогічних працівників до дискусій, диспутів, вирішення проблемних ситуацій, моделювання фрагментів занять з вихованцями на основі ідей педагогічної науки й передового педагогічного досвіду. Методичні об'єднання організовуються за територіальною ознакою (в межах закладу, міські, районні); за типами навчальних закладів, навчальними предметами чи їх циклами.

Діяльність методичних об'єднань багатопланова й різноманітна за змістом, напрямками й формами. Це проведення відкритих уроків, їх самоаналіз і аналіз, конструювання й захист конспектів уроків, ділові ігри, громадські огляди діяльності і звіти вчителів, огляди літератури, презентації ідей, методичні консультації досвідчених учителів і керівників з певних тем, розробка і захист програми власної діяльності з визначеного питання, обговорення результатів контрольних робіт та ін. Існує Положення про шкільне методичне об'єднання, яке має на меті активізувати й систематизувати роботу методичних об'єднань, визначити зміст, напрямки роботи і функції його членів.

Зміст роботи методичного об'єднання:

1. Забезпечення виконання навчальних програм. Розробка й апробація інноваційних програм. З цією метою методичне об'єднання:

а) обґрунтовує необхідні зміни в змісті й методиках викладання навчальних дисциплін;

б) затверджує зміст авторських варіантів навчальних програм і плани їх реалізації;

в) за результатами моніторингу вносить рекомендації щодо змін у навчальних програмах.

2. Організація контролю за результатами навчально-виховного процесу.

3. Координація й стимулювання роботи з розвитку пізнавальної активності учнів у позакласній роботі з предметів.

3.1. Здійснення керівництва предметним об'єднанням школярів, яке входить до наукового товариства школи.

Предметне об'єднання реалізує свою діяльність через такі форми:

а) предметні гуртки, керовані вчителями;

б) круглі столи;

в) лекторії;

г) вечори запитань і відповідей;

ґ) предметні тижні (декади, місячники);

д) олімпіади;

е) вікторини;

є) випуск предметних газет, стендів.

3.2 Методичне об'єднання затверджує план позакласної діяльності із заохочення учнів до поглибленого вивчення предмета, популяризації наукових знань.

4. Організація дослідницької роботи учнів.

5. Виявлення учнів, які мають здібності до поглибленого вивчення навчальних предметів.

6. Залучення вчителів і учнів до елективних курсів.

7. Організація дослідницько-інноваційної діяльності педагогів.

Творча (динамична) група. Для неї характерні зацікавленість, високий рівень пошукової, дослідницької діяльності.

Творчі групи - це організовані невеликі колективи досвідчених працівників освіти, які поглиблено вивчають розв'язувану певну наукову проблему і забезпечують творче впровадження в практику закладів висновків і положень психолого-педагогічної науки; своєрідна форма залучення педагогів і керівників закладів до творчої діяльності із упровадження в практику роботи досягнень педагогічної науки та передового педагогічного досвіду.

Ініціативні групи - об'єднання педагогів, які утворюються на час підготовки та проведення важливих методичних заходів (засідання педагогічної ради, науково-педагогічна конференція, педагогічні читання тощо). У період підготовки засідання педагогічної ради або здійснення інших організаційних або підсумкових заходів ініціативна група педагогів вивчає стан актуальних проблем навчально-виховної та методичної роботи, відвідуючи навчальні заняття й масові заходи, проводить бесіди з педагогами, анкетування, узагальнює думки та побажання щодо вдосконалення певної ділянки роботи. Під час засідання педагогічної ради або проведення інших організаційно-методичних заходів ініціативна група організовує дискусію, полеміку з обговорюваних питань.

Мікрогрупа - одна з форм колективної методичної роботи, у якій, на відміну від методичних об'єднань, за визначальний критерій узято взаємну симпатію і, головне, інтерес до єдиної педагогічної ідеї. Вона створюється на добровільних засадах у складі 5-7 педагогів. Кожен учасник спочатку самостійно вивчає проблему, певний її аспект, потім доповідає колегам про результати. Після обміну думками педагоги спрямовують свою діяльність на практичну реалізацію ідеї: проводять відкриті заняття, організовують взаємовідвідування занять, масових заходів тощо. Розв`язавши проблему, група розпадається або ж визначає нове завдання.

Діяльність творчих мобільних груп. Новацією в управлінській і методичній роботі стає створення мобільних творчих груп. Мобільність забезпечується вільним переходом педагогів з однієї групи до іншої в тому разі, коли вони відчули зростання своєї фахової майстерності. Робота в мобільній творчій групі дає педагогові можливість займатися дослідженням цікавої теми, реалізувати себе, поділитися досвідом з іншими, іти шляхом удосконалення й росту, а керівництву - можливість стежити за зростанням майстерності педагогів. Групи створюються на добровільних засадах. Для поділу на групи в колективі застосовується діагностика психологічної готовності педагога до опанування нового в професійній діяльності, дані діагностичної карти закладу, різноманітні тести. Можливість вільного переходу з однієї групи до іншої забезпечує психологічний комфорт членів групи, бажання творчо працювати. Кожна група окреслює для себе коло питань, над якими бажає працювати, далі йде поділ на мікро-групи, які працюють на базі методичних об'єднань. Спостерігаючи за пересуванням кадрів у рамках творчих груп, можна бачити зростання творчості й підвищення професіоналізму педагогів. Робота в мобільних творчих групах є ефективним доповненням до інших форм науково-методичної роботи з колективом, тому що вона:

· орієнтована на розвиток особистості педагога;

· сприяє мотивації членів груп до професійної діяльності;

· допомагає педагогічним працівникам активно набувати власного досвіду на рефлексивній основі та інтенсивно навчатися на досвіді інших членів групи в процесі спільної роботи;

· дозволяє педагогам бачити підсумки своєї праці.

Ефективність використання методу роботи в мобільних творчих групах для підвищення рівня професійної компетентності педагогів пояснюється тим, що в процесі реалізації своїх творчих здібностей, знань, свого професіоналізму кожен педагог досягає конкретної важливої для себе мети. Це створює «ситуацію успіху». Успіх творчої групи стає важливим мотиваційним чинником для всіх членів колективу. Водночас у процесі діяльності педагога в мобільній творчій групі досягаються й віддалені цілі, поступовий рух до яких здійснюється протягом усієї професійної діяльності педагога: підвищується рівень ерудованості, розширюється діапазон педагогічних методів, прийомів, технологій, що використовуються.

Школа молодого педагога - форма підвищення кваліфікації молодих спеціалістів, які мають педагогічний стаж роботи до 3-х років; покликана формувати педагогічну майстерність, творчу індивідуальність молодих педагогів. Школа молодого педагога є тим центром, де молодий або малодосвідчений працівник має змогу формувати свій індивідуальний стиль педагогічної діяльності, отримує допомогу в побудові навчально-виховного процесу на основі науки й перспективного досвіду, відчуває радість від трудової діяльності, виховує в собі дисциплінованість і почуття відповідальності. У Школі молодого педагога ми розкриваємо і планомірно виховуємо індивідуальні педагогічні особливості, духовні сили педагога-початківця. Школа молодого педагога допомагає колективу педагогів узгодити свої методичні, психологічні й педагогічні позиції, зміцнює товариські зв'язки між колегами, робить молодого колегу володарем секретів майстерності, накопиченої поколіннями педагогічних працівників. Учитель народжується від учителя. І від того, якою увагою і турботою огорне колектив закладу молодого спеціаліста, багато в чому буде залежати його подальша доля - чи загориться він бажанням оволодіти педагогічною майстерністю, чи так і не пізнає всієї глибини труднощів і радощів педагогічної праці, а перша ж поразка змусить його опустити руки. Тому план роботи Школи молодого педагога включає в себе бесіди, різні практикуми, науково-теоретичні семінари, цілеспрямоване відвідування занять досвідчених педагогів і молодих спеціалістів, знайомство з новинками методичної літератури і літератури зі змісту й технологій предмета. За традицією в кінці навчального року відбувається презентація молодих педагогічних працівників, де молоді спеціалісти демонструють свої доробки, показують, що вміють, чого навчились. Перші успіхи окриляють і надихають.

Школи передового досвіду об'єднують невеликі групи колег навколо кваліфікованого педагога. у такій Школі молоді педагоги знайомляться з творчою лабораторією свого наставника, що сприяє їхньому професійному зростанню. Крім відвідування й аналізу занять, у Школах передового досвіду практикується спільна колективна розробка окремих тем, проводяться практикуми, співбесіди з теоретичних і методичних питань.

Школи педагогічної майстерності об'єднують педагогів із високою творчою активністю. Проведення теоретичних дискусій, колективні розробки окремих педагогічних проблем забезпечують включення великої кількості педагогів у творчий пошук.

Ділова гра - метод навчання професійної діяльності шляхом її моделювання, близького до реальних умов, обов'язково з динамічним розвитком ситуації, завдання чи проблеми, що вирішується, у процесі ділової гри відбувається діалог на професійному рівні, зіткнення думок і позицій, взаємна критика гіпотез і пропозицій, їх обґрунтування і зміцнення, що зумовлює появу нових знань, сприяє набуттю досвіду вирішення професійних завдань і психолого-педагогічних ситуацій.

Тренінг - це групове заняття під керівництвом ведучого, спрямоване на відпрацьовування особистісних навичок, краще розуміння себе й інших. Будь-який тренінг має яскраво виражений інтерактивний характер, тому що розрахований на активну суб'єктну реакцію учасників (інтелектуальну, емоційну, дієво-практичну). Саме така технологія набуває вирішального значення при формуванні основ проектування у вихованців та педагогів. Тренінг насамперед орієнтований на проблему і пошук її рішень, розвиває творчі й дослідницькі навички учасників. Знання не повідомляються в готовому вигляді, а є продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги -- самостійне навчання учасників та їх інтенсивна взаємодія. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання цілком охоплюють весь потенціал людини: рівень і якість її компетентності, здібність до прийняття рішень, творчого перетворення своєї діяльності. Метою педагогічного тренінгу може стати: інформування учасників; освоєння нових педагогічних технологій; набуття нових навичок і умінь учасниками; зміна погляду на проблему; створення нової моделі процесів різних рівнів; пошук ефективних шляхів вирішення виявлених проблем шляхом об'єднання фахівців різних профілів; підвищення самооцінки учасників, ефективності спілкування з колегами.

Індивідуальні форми - надання адресної практичної допомоги педагогові у розвитку його професійної програми підвищення кваліфікації з урахуванням рівня його компетентності, потреб і зацікавленості.

Наставництво як форма методичної роботи полягає в тому, що досвідчені педагоги ведуть індивідуальну роботу з молодими, малодосвідченими працівниками, передаючи їм досвід, практично допомагають у виконанні завдань (у підготовці до деяких занять чи заходів, плануванні роботи, оформленні відповідної документації). Ця допомога здійснюється шляхом порад, ознайомлення з практикою роботи наставника, технікою виконання окремих завдань.

Консультування - надання допомоги в самостійному вивченні будь-якого складного питання. За змістом консультації можуть бути як теоретичними, так і практичними. Консультування вчителів входить в обов'язок насамперед керівників закладу й керівників методичного об'єднання.

Самоосвіта - це процес, тісно пов'язаний із повсякденною індивідуальною діяльністю. Рушійною силою самоосвітньої діяльності є суб'єктивне усвідомлення педагогом об'єктивної потреби в узагальненні своєї професійної діяльності. Організація самоосвіти педагога залежить від рівня підготовки, цілей удосконалення його педагогічної майстерності й передбачає визначення проблеми, вибір раціональних форм і способів усвідомлення матеріалу, опанування методики аналізу і способів узагальнення власного і колективного досвіду, залучення до методів дослідницького характеру.

Індивідуальна науково-методична робота - усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та неперервна робота педагогів з удосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності.

Бесіда - з'ясування й погодження позицій, вияв незадоволення діями працівника, обговорення результатів контролю, переконання в чому-небудь.

Доповідь або повідомлення - оформлений письмово, але призначений для усного повідомлення виклад суті проблеми обговорення.

Реферат - одна з форм письмового представлення результатів індивідуальної роботи педагога над обраною науково-методичною темою (проблемою).

Методичні рекомендації - комплекс пропозицій і вказівок, які сприяють упровадженню найефективніших методів і форм роботи для вирішення якої-не-будь проблеми.

Нетрадиційні форми методичної роботи визначаються за методикою колективної творчості:

· ярмарок педагогічної творчості;

· фестиваль педагогічних ідей і знахідок;

· методичний фестиваль - багатопланова разова форма методичної роботи з великою аудиторією педагогів та методистів, що передбачає пропаганду перспективного педагогічного досвіду, обмін досвідом роботи з упровадження нових педагогічних знахідок. На фестивалі ознайомлюються з кращими зразками педагогічного досвіду, нестандартними формами проведення занять та іншими формами навчально-виховної роботи, які виходять за межі традицій та загальних стереотипів;

· методичний міст - найактивніша форма методичної роботи, яка проводиться для розвитку практичних навичок з проблем навчання й виховання (наприклад, реалізація принципу демократизації в навчально-виховному процесі). Для участі в ній залучають педагогів різних закладів, керівників методоб'єднань, батьків, вихованців. Роль ведучого виконує методист. Методичний міст - різновид дискусії, яка відрізняється складом учасників;

· творчий звіт педагога - форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду передового педагогічного досвіду, а також діяльності всього педагогічного колективу з питань нових технологій організації навчально-виховної та методичної роботи в закладах освіти;

· панорама методичних знахідок;

· «педагогічні розсипи»;

· клуби творчих педагогів;

· методичні вернісажі;

· творчі портрети.

Спрямовують педагогів на активну діяльність:

· педагогічний консиліум;

· передовий досвід - навчально-виховна чи організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати в розв'язанні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання або завдяки інтеграції вже відомих форм, методів, прийомів і засобів організації навчально-виховного процесу;

· методичний ринг - форма роботи з педагогічними працівниками, спрямована на пошук, розвиток, підтримку перспективного педагогічного досвіду або пошук нових ідей, шляхів вирішення актуальних проблем освіти. Методичний ринг сприяє вдосконаленню знань педагогів, виявляє їхню ерудицію. Його проводять у разі виникнення суперечностей, альтернативних точок зору, діаметрально протилежних думок. Його підготовка й проведення складаються з кількох етап перший етап - готуються групи опонентів, кожна з яких має групу підтримки; другий етап - вибір методичної проблеми, визначення завдання методичного рингу; третій етап - захист методичної ідеї. Паузи заповнюють ігровими завданнями, педагогічними ситуаціями; четвертий етап - підбиття підсумків, журі оцінює рівень захисту певної думки, підготовку опонентів;

· методичний аукціон - форма творчого «продажу» - «купівлі» певних ідей, думок, винаходів з метою засвоєння певних понять з певної теми, проблеми, конкретного предмета, стимулювання педагогів до пошукової роботи; поширення творчих ідей педагогів-практиків, досвіду їхньої роботи з певної проблеми;

· «розумовий штурм» - короткотермінове разове об'єднання групи педагогів з метою оволодіння конкретною методичною ідеєю, прийомом або пошуку нових шляхів розв'язання складної навчально-методичної проблеми (наприклад, який ланцюжок дій формування умінь та навичок ви б запропонували для успішного функціонування процесу розвивального навчання). Особливістю «розумового штурму» є максимальна концентрація уваги учасників на обраній проблемі, найбільш стислий термін її вирішення, активна участь усіх педагогів-учасників. Для реалізації цих завдань психологи рекомендують відрив від звичайних умов, спілкування тільки у відібраній групі педагогів з метою заглиблення в проблему.

Посилюють наукову спрямованість роботи:

· проблемний семінар;

· творча група;

· творча наукова дискусія - колективне обговорення питання, яке викликає суперечки, обмін думками, ідеями між кількома учасниками;

· дебати - обговорення будь-якого питання, обмін думками, полеміка, дебатування, суперечки, дискусія. Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття і відстоювання своїх рішень. Дебати вчать критично мислити, досліджувати різні теми переконливо викладати свої погляди аудиторії, у дебатах беруть участь дві команди: одна команда стверджує певну позицію, інша - заперечує;

· навчальний семінар;

· педагогічна ситуація - сукупність умов і обставин, які вимагають швидкого прийняття педагогічно правильного рішення.

Стимулюють спрямованість роботи:

· консультації;

· практикуми;

· навчальний семінар на базі відкритих знань;

· школа педагога-початківця;

· методичні сесії;

· вирішення педагогічних і проблемних завдань.

Поєднують традиційні форми роботи з дозвіллям:

· мала академія народної педагогіки;

· педагогічні «посиденьки»;

· вечорниці;

· урок-панорама;

· презентація;

· педагогічний портрет творчого колективу.

На сучасному етапі в закладах освіти повинні створюватися сприятливі умови для розвитку педагогічної творчості педагогів і підвищення на цій основі результативності навчально-виховного процесу. Усе це ставить принципово нові вимоги перед керівниками навчальних закладів щодо розвитку творчого потенціалу педагогічних колективів взагалі і кожного педагога зокрема [30].

Таким чином, слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і самореалізація педагога можливі тоді, коли діяльність закладу будується з урахуванням особистості педагога, його ініціативи та здібностей, на колегіальній роботі педагогічних працівників, на їх відповідальності за наслідки навчально-виховної роботи з вихованцями. Бо цілком зрозуміло, що основне завдання творчо працюючого педагога - розвивати творчу особистість вихованця, запроваджувати основні засади особистісно-орієнтованого навчання і виховання.

Отже, зростання соціальних вимог до закладів освіти вимагає підвищення професійного рівня педагога. Педагог сучасного навчального закладу повинен не просто вчити чи виховувати, він повинен формувати світосприйняття і світорозуміння, світогляд і волю, ідеали, поняття моральності й краси; формувати духовно-інтелектуальну, творчу особистість, адаптовану до нових умов, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісно-нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності, творчості, спілкування. Тому особливого значення набуває розвиток педагогічної творчості, створення колективу однодумців, які б усвідомили значення своєї ролі у суспільстві і на основі цього безперервно самовдосконалювались та розвивали власний творчий потенціал.

здоров'язбереження педагог освітний технологія

3.2 Технологічні засади підготовки педагога до використання здоров'язбережувальних освітніх технологій

Основні принципи впровадження технологій здоров'язбереження у навчальному закладі полягають у їх комплексному використанні з урахуванням структури навчального процесу, умов навчання молоді; безперервності проведення здоров'язберігальних заходів протягом року; максимальному залученні до збереження здоров'я всіх учнів; інтеграції новітніх оздоровчих технологій у навчально-виховний процес; застосування простих і доступних здоров'язберігальних методик [32, с. 4-5].

У ході розробки основ організації здоров'язберігального навчально-виховного процесу доцільно спиратися на праці І.А. Аршавського, А.Г. Асмолова, М.Я. Віленського, Л.А. Громової, В.І. Ільїнича. У цьому контексті для реалізації здоров'язберігальної спрямованості навчального закладу В.А. Петьковим і О.М. Кобцевою виокремлено види діяльності, які передбачають створення авторських програм із навчальних предметів, орієнтованих на поглиблене вивчення основ здоров'язбереження; підсилення здоров'язберігального компонента в системі занять фізичною культурою і спортом, позааудиторною спортивною діяльністю учнів, їхнім дозвіллям; переорієнтацію змісту діяльності служб супроводу навчального процесу на розробку технологій здоров'язберігального напряму зі студентами (перехід на новий режим навчання, адекватний потребам учнів протягом семестру, навчального року; організацію раціонального, збалансованого харчування з урахуванням вікових та фізіологічних особливостей, комплексні оздоровчі процедури в системі медико-гігієнічного забезпечення та інші); доцільне використання матеріально-технічних ресурсів і фінансових затрат зі здоров'язберігальною метою та додаткове забезпечення оздоровчої діяльності; формування професійної готовності педагогів на основі їхніх здоров'язберігальних компетенцій [35, с. 67-70].

Для активізації здоров'язбереження, ціннісного ставлення до власного здоров'я, удосконалення культури здоров'я молоді та ведення здорового способу життя О.Г. Гладощук пропонує здійснити такі заходи: ознайомлення з ефективними технологіями самооздоровлення з подолання негативних наслідків стресових, екстремальних та кризових ситуацій; корекцію неадекватних установок і уявлень про здоров'я; психологічне просвітництво та допомогу в процесі соціальної адаптації та самовизначення; організацію груп взаємодопомоги, клубів і об'єднань на основі ідеології здорового способу життя; проведення тренінгів, семінарів з метою особистісного зростання; трансляцію основних принципів самопізнання, здоров'язбереження [32, с. 8-11].

Здійснення професійної підготовки педагогів, з точки зору М.Р. Максиняєвої, необхідно використовувати здоров'язберігальні освітні технології як комплексну дисципліну, оскільки в ній мають інтегруватися психолого-педагогічні, медико-біологічні і правові акцентиздоров'я. Тому педагог повинен знати сутність мотивацій здоров'я і здорового способу життя; зміст традиційних і нетрадиційних методів оздоровлення; фактори ризику й організаційні підходи до проведення профілактичних заходів; основи активного способу життя з попередження захворювань і зміцнення здоров'я.

Окрім того, педагог повинен уміти створювати оптимальні умови навчального процесу, враховуючи гігієнічні норми, критичні періоди розвитку, вікові, статеві й індивідуальні особливості дітей; використовувати методичні прийоми і технології з позиції здоров'язбереження; оцінювати функціональний стан, працездатність учнів. Водночас педагог повинен володіти навичками організації і методичними підходами до контролю здоров'я учнів у навчальному закладі; досвідом організації і впровадження здоров'язберігальних рухливих ігор, змагань, розваг, активного відпочинку в режимі навчального дня; навичкою контролю за режимом рухової діяльності і вмінням своєчасного внесення коректив з її безпеки та ефективності; досвідом проведення поза шкільних заходів, спрямованих на збереження і підтримання здоров'я учнів засобами фізичної культури і спорту [34, с. 57-58].

Теоретична частина ознайомлення зі здоров'язберігальними технологіями повинна презентуватися на лекціях із використанням сучасних методів навчання (електронних навчальних матеріалів, комп'ютерних програм, наочних посібників). Кожен новий медичний термін чи поняття вводиться через контекст характеристики проблемної ситуації чи пояснення сутності тих чи інших здоров'язберігальних дій. У ході практичних занять учні знайомляться з прийомами, способами виконання здоров'язберігальних дій; проводиться контроль викладачем за використанням і засвоєнням учнями методик збереження здоров'я; здійснюється проектування здоров'язберігальних освітніх технологій у процес фізичного виховання молоді.

Крім практичних занять, рекомендується проводити семінари, на яких заслуховуються й обговорюються виступи учнів за тематикою самостійних реферативних робіт. Отри мані результати дозволяють виробити гігієнічні рекомендації з корекції умов навчання й організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі. На основі таких форм роботи учні починають усвідомлювати турботу про своє здоров'я.

З метою впровадження здоров'язберігальної діяльності в навчально-виховний процес доцільно організовувати впровадження спецкурсів, що розкривають сутність самоорганізації здорового способу життя, основи здоров'язбереження під час навчання. До спецкурсу мають входити оздоровчі засоби фізичної культури: загартувальні процедури і здоров'язберігальні технології, системи фізичних вправ (дихальна гімнастика О. Стрельнікової, йоги, хатха-йоги та ін.); корекційна робота з учнями, що мають вади психофізичного розвитку, а також засоби попередження різноманітних захворювань учнів. Доцільним у цьому плані є використання фітотерапії, музикотерапії, ароматерапії [31, с. 113-114].

Результативність організаційно-педагогічного супроводу діяльності педагога залежить від грамотного планування, поетапної розробки програми, послідовної її реалізації, проведення аналізу даної діяльності. Така програма повинна містити розділи з формування теоретичних основ здоров'я, удосконалення умінь і навичок здоров'язберігальної діяльності, моделювання ситуацій оздоровлення [36, с. 8].

На думку практиків для впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчально-виховний процес потрібні наступні умови:

* підвищити свою кваліфікацію з питань здоров'я, здоров'язберігаючих технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

* проаналізувати свій методичний арсенал на предмет їх відповідності принципам здоров'язберігаючої педагогіки, внести корективи;

* враховувати природні біоритми, індивідуальні особливості учнів при організації навчального процесу;

* забезпечити оптимальне співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

* планувати обґрунтовані, з точки зору збереження здоров'я, кількість та види методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

* забезпечити оперативний прямий та зворотній зв'язок в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації від вчителя до учня, уміння стимулювати мотивацію учнів;

* включати елементи здоров'язберігаючої педагогіки у зміст уроку;

* використовувати з максимальною можливістю методи активного навчання; стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

* дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу [38].