Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

На тему:

«Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти»



Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій

1.1 Історія розвитку проблеми здоров'язбереження

1.2 Поняття “здоров'язберігаючі технології”, їх класифікації та функції

2. Здоров'язбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід

2.1 Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоров'язбереження

2.2 Зарубіжний досвід здоров'язбережувальної діяльності

3. Педагогічна діяльність в умовах впровадження здоров'язберігальних технологій

3.1 Педагогічний колектив та форми методичної діяльності

3.2 Технологічні засади підготовки педагога до використання здоров'язбережувальних освітніх технологій

3.3 Педагогічне забезпечення формування здорового способу життя

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Освіта та здоровий спосіб життя в ХХІ ст. повинні домінувати серед важливих факторів створення безпечного життя кожної людини. Роль і значення культури здорового способу життя як основи якості життя молоді у вихованні нової генерації громадян обумовлена, насамперед, потребами збереження здоров'я людини як найвищої суспільної цінності, а також визначається загрозливою тенденцією швидкого погіршення стану здоров'я населення України, зокрема здоров'я молодого покоління. Ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності молоді, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими.

Актуальність досліджуваної проблеми зростає в рамках проголошення Національною доктриною розвитку освіти XXI ст. пріоритетними напрямками: збереження та зміцнення здоров'я учнівської молоді; формування свідомої мотивації щодо здорового способу життя, навичок дбайливого ставлення до власного здоров'я та життя інших; уміння своєчасно приймати відповідальні рішення для запобігання шкідливим звичкам (палінню, вживанню алкоголю та наркотиків, раннім статевим стосункам тощо). Однак система освіти, що склалася, не достатньо зорієнтована на сприяння виконанню цієї програми. Ефективне розв'язання поставлених завдань вимагає вибору нових соціальних і педагогічних технологій, які б сприяли формуванню у молоді стійкої спрямованості на здоровий спосіб життя, виховували б у неї позитивні морально-ціннісні орієнтації. При цьому, навчально-виховні заходи мають спиратися на формування практичних умінь і навичок, сприятливих для здоров'я.

І нарешті, актуальність дослідження цієї теми зумовлена зростанням вимог середовища до молодої людини, а вона, в свою чергу, вимогливіша до власного фізичного, духовного і матеріального рівня розвитку, а також констатуванням того, що тільки здоровий може бути успішним, тільки здоровий здатний швидко просуватися кар'єрними сходами, тільки здоровий може народити здорове дитя, тільки здоровий здатний якісно і довго жити в умовах нового інформаційного високорозвиненого техногенного соціуму. Але далеко не в усіх людей присутня така мотивація до здорового способу життя, а тому дослідження особливостей цього процесу є завданням нагальним і актуальним. Розв'язання проблем формування здорового способу життя повинно стати підґрунтям сучасних наукових розробок та досліджень.

Слід зазначити, що проблема здоров'я носить глобальний характер і визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична, психологічна і педагогічна категорії. А тому зростає інтерес учених до вивчення теоретико-методологічних засад саме соціально-психологічного здоров'я населення, яке виражається в оптимальній здатності індивіда вступати в соціальні зв'язки, високій мотивації до здоров'язбереження, глибокій усвідомленості суспільної значущості здоров'язберігаючого виховання.

Аналіз напрямків формування культури здорового способу життя як основи майбутнього молоді постає як проблема невідкладна і практично значуща. Зарубіжні дослідження акцентують увагу на психологічній та психічній складових здоров'я (З.Фрейд, К. Юнг, Є. Еріксон, А. Адлер, Є. Фром, Р. Кеттела, Б. Скіннер, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.). Серед вітчизняних теоретиків у цьому руслі працювали: О. Алексєєв (настрій і здоров'я); В. Ананьєв (психологія здоров'я), М. Боришевський (психологія самоактивності та суб'єктного розвитку особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи); Л. Козак (структурно-інформаційна складова психічної компоненти здоров'я людини); М. Корольчук, В. Крайнюк, А. Косенко, Т. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров'я); Ю. Тарнавський (мистецтво бути здоровим); Д. Федотов (збереження психічного здоров'я); О. Хухлаєва (особливості психічного здоров'я студентів); О. Чебикін (проблема емоційної стійкості).

Формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в педагогічних, соціальних, психологічних та методичних наукових працях (М. Миколайський, Г. Юрах, М. Мицкан, Л. Сущенко, Д. Венедиктов, А. Чернух, Ю. Лисицин, С. Лапаєнко та ін.). У цих та інших наукових працях і знайшла своє відображення проблематика підготовки педагогів до формування здорового способу життя молодого покоління.

Однак, незважаючи на вагомий пласт наукової літератури, в останні роки науковці до цієї теми практично не зверталися, а тому проблему формування культури здорового способу життя в освітніх навчальних закладах не можна вважати дослідженою. Існує низка неопрацьованих питань: по-перше, потребує створення належних умов підготовки педагогів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоров'я населення України; по-друге, питання значення педагогічних технологій профілактики захворювання молоді у системі стратегічних завдань сучасної освіти та гуманітарної політики держави.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних основ педагогічних умов формування культури здорового способу життя молоді в освітніх навчальних закладах.

Для досягнення поставленої мети дослідження визначено такі основні завдання:

1. Здійснити аналіз монографічної, періодичної літератури, дисертаційних фондів та електронних джерел інформації, окреслити основні напрями подальших досліджень проблеми та уточнити суть, зміст та структуру здоров'язберігальних технологій.

2. Проаналізувати документальне супроводження впровадження здоров'язберігальних технологій.

3. Дослідити зарубіжний досвід здоров'язбережувальної діяльності.

4. Розглянути технологічні засади підготовки педагогів до використання здоров'язбережувальних технологій.

5. Обґрунтувати педагогічне забезпечення формування здорового способу життя.

Об'єкт дослідження - процес організації педагогічної діяльності в умовах впровадження здоров'язберігаючих технологій.

Предмет дослідження - здоров'язберігальні технології у навчально-виховному процесі закладу освіти.

У дослідженні використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу - для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції здоров'язберігальних технологій; генетичний метод - для встановлення стадіальних відмінностей розвитку теорії здоров'язбереження; традиційний аналіз документів - для аналізу законодавчої бази стосовно впровадження здоров'язберігальних технологій в Україні.

1. Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій

1.1 Історія розвитку проблеми здоров'язбереження

Створення теоретичного фундаменту дослідження процесів формування здоров'язбережувальної компетенції педагогів актуалізує уточнення термінів і визначень, які є засадничими у галузі наукових сфер, дотичних до проблем здоров'я та підготовки людини до ведення здорового способу життя з метою здоров'язбереження. Суттєвою перешкодою становлення вітчизняної health education (освіти, спрямованої на здоров'ятворення, збереження здоров'я, формування культури здорового способу життя) виявилося неоднозначне трактування концептуальних основ інтегральної науки про здоров'я, яка зародилася на стику екології, біології, медицини, психології, педагогіки, фізичного виховання та інших. Наявність спільної науково-професійної мови значно полегшить взаємодію фахівців, котрі в освітній системі вищої школи знаходять підходи до взаєморозуміння та співробітництва в розвитку валеологічного світогляду молоді, формування у них життєвого пріоритету здоров'я, культури здорового способу життя. Кінцевою метою такої освіти має стати формування здоров'язберігаючої компетентності як невід'ємної складової професійної компетентності педагогів.

Поняття здоров'я виникло давно, натомість у зв'язку з постійним погіршенням стану здоров'я молоді проблема здоров'язбереження, незважаючи на науково-технічний прогрес, є актуальною і в наш час. Відтак виникає потреба звернутися до історії розвитку проблеми здоров'язбереження, простежити її розв'язання на різних етапах розвитку суспільства. Проблеми здоров'язбереження молодих людей у процесі навчання, які найбільший відсоток добового часу проводять у навчальному закладі та за комп'ютером, почали досліджуватися не так давно. Актуальними сьогодні стали школи сприяння здоров'ю. Водночас поза увагою залишається здоров'я молоді, яке під час їхнього навчання у закладах освіти погіршується і потребує збереження. Початок розв'язання проблеми здоров'язбереження вбачаємо в аналізі її розвитку за різних історичних умов. Отже, розкриємо історичні аспекти розвитку проблеми здоров'язбереження молоді [1].

Ще у первісносуспільний період, коли все було підпорядковане одній меті - забезпеченню умов існування та виживання в природних умовах - діяльність людей мала здоров'язберігаючий характер. Стан свого здоров'я, успіхи й невдачі під час полювання, ловлення риби люди пов'язували з певними богами, амулетом тощо. Знання про здоров'язбереження передавалися від покоління до покоління у вигляді розповідей, основні з яких стосувалися траволікування.

В епоху рабовласницького ладу (IV тисячоліття до н.е. - V століття н.е.) було започатковано першу систематизацію знань про здоров'язбереження людини. Лікарі, філософи активно шукали способи збереження здоров'я людини. Підтвердженням того є посібник зі здоров'я, що дійшов до нас, - китайська книга „Кун-фу”; пам'ятка індійської маловідомої епохи - збірник трактатів „Аюр-Веда-Гараки”; праці давньогрецького лікаря Гіппократа і видатного лікаря Сходу, філософа й поета Ібн-Сіни (Авіценни).

Так, у Стародавній Греції цінували гарне здорове, вправне тіло та фізичну красу. Основними засобами здоров'язбереження людини були фізичні вправи, харчові обмеження, постійне тренування волі і характеру, що було обумовлено потребою держави в сильних, здорових воїнах, здатних воювати та перемагати. Дух змагання і перемоги греків сприяв виникненню у 776 р. до н.е. Олімпійських ігор, які проводяться і в наш час.

Відтак, в Афінах формування збереження здоров'я здійснювалося під впливом гуманістичних ідеалів, культу краси людського тіла, а у Спарті - було громадським обов'язком, вимогою наслідування запитам і цілям войовничої країни, де перемагає найсильніший та найздоровіший.

Християнство характеризується гармонійним розвитком людини, що передбачало її духовне і фізичне оздоровлення.

У часи Середньовіччя - епоху лицарства - погляди на формування духовного і фізичного стану людини як єдиного цілого її здоров'я почали руйнуватися: духовенство піклувалося духовним збагаченням людини, а образ лицаря асоціювався з фізичною силою та красою. Середньовіччя ліквідувало стародавню цивілізацію, тому рівень культури, особливо фізичної, став значно нижчим від античної, оскільки всі сторони суспільного буття контролювалися духовенством. У житті простого народу - селян і міщан - побутували народні засоби фізичної культури: народні ігри, забави, ігри з м'ячем, танці, масові купання, фехтування, стрільба з лука, метання каміння, боротьба, а лицарі обов'язково володіли “сімома лицарськими доблестями”, а саме: їздити верхи, плавати, володіти мечем, списом, щитом, фехтувати, полювати, грати в шахи, складати вірші та співати на честь дами серця.

У ХIV-ХVI ст. - в епоху Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інші) - зроблено значний вклад у поєднання краси тіла і духу особистості як взаємопов'язаних складових здоров'я людини на основі вивчення пропорцій тіла і механіки її рухів. Так, біомеханічні винаходи Леонардо да Вінчі стали підставою для вивчення будови і функцій організму. Провідними ідеями того часу були такі: людина починала відчувати себе частиною природи; хвороба все менше розглядалася як Божа кара, а як те, з чим може владнати людина.

У ХVII-ХVIII ст., тобто в епоху Просвітництва, в Європі з'явилися нові підходи до розв'язання проблеми здоров'язбереження, запропоновані Д. Локком і Ж.-Ж. Руссо. Так, англійський педагог Д.Локк розробив систему підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового компонентів здоров'я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.

Ж.-Ж. Руссо висунув теорію природного виховання (загартування, обмеження в їжі), яка також відіграла прогресивну роль у здоров'язбереженні тогочасного покоління. Отже, філософія тих часів остаточно зарахувала людину до природного світу й довела, що саме розум допоможе їй піклуватися про здоров'я.

Історія розвитку вітчизняної педагогіки свідчить про те, що ще у період Київської Русі ставилися вимоги до фізичної працездатності і здоров'я людини, оскільки вона повинна була вправно виконувати господарські обов'язки й розв'язувати військові проблеми держави. Основними напрямами здоров'язбереження були такі: фізичне виховання в сім'ї; військово-фізичне виховання в побуті та в освітніх закладах. Народна фізична культура слов'ян зосереджена в рухливих іграх, забавах, розвагах, танцях, змаганнях і підпорядкована побутово-релігійному календарю, що наближує людину до природи і сприяє її оздоровленню.

За часів Запорозької Січі було створено досить ефективну систему здоров'язбереження, в основі якої - не тільки фізичний, а й духовний розвиток людини за допомогою формування і збереження таких цінностей, як шанування засад честі, справедливості, лицарських чеснот, родових традицій шляхетності, здорового способу буття. Основними засобами здоров'язбереження були фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання, саморозвиток, тілесне і психофізичне вдосконалення.

Друга половина XVIII століття - час діяльності російського вченого М. Ломоносова, - який акцентував увагу на першочерговій важливості руху у здоров'язбереженні; ним розроблено вказівки до регламенту Московської та Академічної гімназій з організації правильного режиму харчування та його повноцінності, розкладу дня і занять, медичної допомоги тим, хто навчається. О.Суворов розробив військово-педагогічну систему, що сприяла здоров'язбереженню воїнів; її основним засобом були фізичні вправи та загартовування.

Наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. проблема здоров'язбереження набула особливого значення. Науковці з анатомії, фізіології та гігієни людини розпочали наукові дослідження цієї проблеми, оскільки цьому сприяла зростаюча соціальна цінність здоров'я людини.

Питання здоров'язбереження знайшло своє втілення і у працях класиків педагогіки. Наприклад, збереження здоров'я юного покоління посідало чільне місце в педагогічній діяльності А. Макаренка. Формулюючи мету виховання, він виокремив три основоположні завдання освіти: виростити дитину здоровою, сформувати в неї вміння працювати, сприяти її моральному становленню. У своїх працях видатний педагог приділяв значну увагу питанням режиму навчання і праці, особистої гігієни, санітарно-гігієнічним аспектам трудового виховання, психогігієни тощо.

Великого значення збереженню здоров'я молоді надавав В. Сухомлинський, який у своїх роботах розглядав такі засоби збереження та зміцнення здоров'я молоді, як ранкова гімнастика, рухова активність, ходьба босоніж, походи, праця взимку на свіжому повітрі, купання у відкритих водоймищах, режим харчування (застосування продуктів, багатих на вітаміни). Його увага акцентувалася на принципах збереження здоров'я молоді за допомогою профілактики, ранньої діагностики, ліквідації проблем зі здоров'ям, що виникають, раціонального харчування та зміни поведінки в аспекті збереження здоров'я. Здорове середовище у процесі навчання педагог пов'язував із гігієнічною та комфортною психологічною атмосферою, безпекою навчання. Вчений підкреслював, що здоров'я його вихованців залежить від виховного впливу на них учителів, способу життя молоді, валеологічного наповнення навчально-виховного процесу навчального закладу [1].

Конструктивний підхід до здоров'я людини дозволив уперше сформулювати активну стратегію формування здоров'я. Так, у 1980 році І. Брехманом була започаткована «здоров'язнавча» наука з вивчення індивідуального здоров'я людини - валеологія. Семантика цього латинізму з самого спочатку не відповідала глобальному задуму створення всеохоплюючої науки по здоров'я, хоча і замисел, і становлення нової наукової галузі були діалектично та історично закономірними. Почала зароджуватися наука про здорове буття, або здоровий спосіб життя. Валеологічна сутність здоров'язнавства полягає у пошуку шляхів і способів формування індивідуального здоров'я, що набуло особливо бурхливого розвитку серед педагогічних наук.

Всесвітня Асамблея здоров'язбереження на ХІІІ сесії у 1977 році поставила перед урядами всіх країн основне соціальне завдання на період до кінця ХХ століття: досягнення людьми планети такого рівня здоров'я, який дозволить їм вести продуктивний у соціальному та економічному аспекті спосіб життя. Мета виявилася недосяжною у всесвітньому масштабі. Однією з причин було те, що розуміння терміну «здоров'язбереження» передбачало тільки охорону здоров'я населення. Примноження здоров'я здорових людей залишилося абстрактним поняттям і зводило всі програми до попередження та лікування хвороб.

Зокрема, в Україні дослідження здоров'язбережувального змісту очолив Г. Апанасенко, котрий розглядає здоров'я як динамічний стан людини, що «визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою прояву біологічних (виживання - збереження особи, репродукція - продовження роду) і соціальних функцій. Чим вище здатність індивіда реалізувати свої біологічні й соціальні функції, тим вище рівень його здоров'я [2].

Натепер, на жаль, не існує масової роботи з молоддю щодо налаштованості на збереження здоров'я, значно зменшилася кількість спортивних шкіл, фізкультурно-оздоровчих клубів та, відповідно, скоротилася кількість залученої до занять в них молоді, що поступово призводить до погіршення стану її фізичного, психічного і духовного здоров'я. Сьогодні перед науковцями постає актуальна проблема забезпечення високого рівня фізичного, морального і психічного здоров'я молоді засобами і методами фізичного виховання з широким застосуванням національних традицій українського народу (козацькі забави, розваги та інші).

Окрім цього, значну увагу сучасні науковці приділяють психічному і духовному здоров'ю молоді, наприклад, визначаються способи забезпечення високого рівня психічного та абсолютного фізичного здоров'я людини за допомогою традиційних і нетрадиційних засобів оздоровлення; акцентується увага на визначенні і розвитку екстрасенсорних здібностей особистості, захисті себе і своїх близьких від фізичного і психічного нападу, профілактиці та лікуванню сексуальних порушень; виокремлюються і актуалізуються аспекти, що суттєво впливають на здоров'я: правильне харчування, здоровий спосіб життя, служіння іншим людям, прагнення жити за Божими заповідями. Таким чином, сучасна система фізичного виховання молоді може стати універсальним засобом гармонізації та оздоровлення, виявлення і розвитку закладених Богом в людині її потенційних можливостей: духовних, психічних і тілесних. Проблему здоров'язбереження науковці розглядають у різних галузях наук: у сучасній філософії з'явилася так звана філософія здоров'я, в педагогіці - педагогіка щастя або валеологія сім'ї, яка розкриває проблеми мотивації та сексуальності молоді, підготовки її до сімейного життя, до народження дитини та її виховання, проблеми харчування, гігієни житла і домашньої медицини.

У теперішніх умовах розгляд проблеми здоров'язбереження розпочинається з визначення поняття "здоров'я"; у науковій літературі пропонується понад 200 дефініцій цього поняття [3, с. 158]; дискусія щодо його визначення триває і натепер. Проблема здоров'я розглядається не тільки науковцями у галузі медицини, а й філософами, соціологами, психологами, педагогами та іншими фахівцями. Здоров'я, за визначенням у новому тлумачному словнику української мови, це стан організму, при якому нормально функціонують усі його органи [4].

За визначенням В.Соболевського, здоров'я - це запас міцності організму, тобто відношення максимальної безпечної потужності організму до робочого процесу [5, с. 49]. Г. Зайцев, А. Зайцев визначають здоров'я як важливу складову професійної готовності особистості до діяльності [6, с. 201]. Системне розуміння здоров'я як динамічного процесу рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем, за якого всі закладені в біологічній і соціальній сутності людини здатності проявляються найбільш повно, пропонує Д. Венедиктов. Він стверджує, що здоров'я - такий стан організму, що дає можливість зберігати здоров'я і є довгостроковим збереженням здатності до відновлення після хімічних, фізичних, інфекційних, психологічних або соціальних впливів [7, с. 102-103].

За визначенням Є. Сталькова, В. Паніна, здоров'я є поєднанням біологічного (генетична програма, спадковість і конституція), фізіологічного (функціонування і характер адаптації органів і систем), психічного (емоційні реакції) та соціального (орієнтація у суспільстві) формування організму [8, с. 134]. Е. Буліч, І. Муравов визначають здоров'я як динамічний стан найбільшого фізичного й психоемоційного добробуту, в основі якого знаходиться гармонійне співвідношення взаємопов'язаних функцій і структур, що забезпечують високий енергетичний рівень організму за найменшої вартості його адаптації до умов життєдіяльності [9, с. 301].

Здоров'я також розглядається як результат самопізнання, оскільки від стану здоров'я залежить зміст відповідей на запитання про роль особистості у світі та суспільстві, а також ставлення до власного тіла, знання законів функціонування організму та ступінь їх вольової регуляції, ставлення до хвороби як ступеня здатності до пошуку, наявності особистісних настанов під час одужування [10, с. 175].

Відтак, аналіз літературних джерел не сприяв виявленню однозначного підходу до визначення поняття здоров'я, що створює труднощі у доборі засобів управління здоров'ям. Отже, здоров'я - це власна цінність людини, що дозволяє повноцінно проявляти себе за допомогою стійкого біологічного, соціального, психологічного станів у будь-якому виді діяльності (навчальній, професійній, спортивній тощо). Тому поняття "здоров'язбереження молоді" трактуємо як цілеспрямовану, усвідомлену, мотивовану діяльність молоді щодо збереження свого фізичного, психічного, духовного і соціального здоров'я як ціннісної основи для самореалізації у професійній діяльності. Здоров'язбереження молоді є тим специфічним соціальним явищем, що спрямоване на створення умов для успішної освітньої діяльності без шкоди для здоров'я учасників цього процесу. Сьогодні, на жаль, не існує масової стимулюючої роботи з молоддю щодо налаштованості на здоров'язбереження, що, вважаємо, поступово призводить до погіршення стану здоров'я молодих людей, оскільки основну частину свого дозвілля молодь проводить біля комп'ютера або телевізора як основних джерел інформації.

Отже, історичний аспект розвитку проблеми здоров'язбереження молоді свідчить, що в періоди розвитку людства, які характеризуються спрямованістю на єдність духу і тіла людини, система здоров'язбереження була високоефективною. У наш час необхідно реформувати систему фізичного виховання молоді в такий спосіб, щоб визначити нові засоби заохочення і стимулювання її фізичної активності, які б допомогли зупинити регресування і погіршення стану її здоров'я, що неможливо без формування у молоді культури здоров'язбереження як світоглядної орієнтації.

1.2 Поняття “здоров'язберігаючі технології”, їх класифікація та функції

Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є об'єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку молоді.

Поняття “технологія” в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином “технологія” виступає як алгоритм за допомогою якого отримується запланований результат.

У кінці 70-х років минулого століття збільшується увага до педагогічної технології і на Україні. Однак і на сьогодні стосовно поняття “педагогічна технологія” єдиної думки науковців поки що не існує. У науковій літературі зустрічається понад 300 тлумачень цього поняття в залежності від того як автор уявляє собі структуру й складові освітнього технологічного процесу. Але їх об'єднує те, що всі автори єдині у визначенні мети педагогічної технології - це підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення учнями запланованих результатів навчання.

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти.

Будь яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Однак, необхідно розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров'ю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоров'я учасників навчально-виховного процесу. А це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і виховання на основі здоров'язбереження.

Відповідно до “Словника основних термінів і понять з превентивного виховання” наведемо такі поняття технологій [11]:

Технології педагогічні - комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і методи організації діяльності для реалізації проблем, що охоплюють основні аспекти навчання і виховання.

Технологія виховна - обґрунтований вибір характеру операційного впливу під час взаємоспілкування вчителя з дітьми, з метою максимального розвитку особистості як суб'єкта; як система знань, необхідних вчителеві для реалізації стратегій, тактики, процедури виховання.

Технологія соціальна - упорядкована система процедур та операцій, за допомогою яких реалізується певний соціальний проект або конкретна цілеспрямована ідея перетворення (реорганізації, модернізації або вдосконалення) соціальної роботи.

Технологія превентивної роботи - сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються педагогами, психологами, соціальними, медичними працівниками, правоохоронними органами з метою досягнення успіху превентивного виховання.

Технології інтерактивні - це взаємодія партнерів, у спілкуванні яких інтерпретується ситуація і конструюються особистісні дії.

Технології навчання спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки.

Технології навчання здоров'ю -- це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [12].

Поняття “здоров'язберігаючі технології” об'єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров'я учнів.

Під здоров'язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

- повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров'язберігаючих освітніх технологій пов'язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров'язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоров'язберігаючих та здоров'яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров'я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров'я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб'єктів освітнього середовища [13].

Аналіз класифікацій існуючих здоров'язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи [14]:

· здоров'язберігаючі - технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

· оздоровчі - технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров'я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров'я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

· технології навчання здоров'ю - гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

· виховання культури здоров'я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров'я, формуванню уявлень про здоров'я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров'я, здоров'я родини.

Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоров'язберігаючих освітніх технологій. Однак слід зазначити, що поняття “здоров'язберігаюча” можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров'я основних суб'єктів освітнього процесу - учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров'язберігаючою.

Основними компонентами здоров'язберігальної технології виступають:

- аксіологічний, що виявляється в усвідомленні учнів вищої цінності свого здоров'я, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дозволяє якнайповніше здійснити намічені цілі, використати свої розумові і фізичні можливості;

- гносеологічний, пов'язаний з придбанням необхідних для процесу здоров'язбереження знань і вмінь, пізнанням себе, своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до питань власного здоров'я, до вивчення літератури з даного питання, різних методик щодо оздоровлення і зміцнення організму;

- здоров'язберігальний, що містить у собі систему цінностей і установок, які формують систему гігієнічних навичок і умінь, необхідних для нормального функціонування організму, а також систему вправ, направлених на вдосконалення навичок і умінь по догляду як за самим собою, так і навколишнім середовищем;

- емоційно-вольовий, який включає прояв психологічних механізмів - емоційних і вольових. Необхідною умовою збереження здоров'я є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства;

- екологічний, такий, що враховує те, що людина як біологічний вид існує в природному середовищі, яке забезпечує людську особу певними біологічними, економічними і виробничими ресурсами, формує її фізичне здоров'я і духовний розвиток;

- фізкультурно-оздоровчий компонент припускає оволодіння способами діяльності, направленими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії і спрямований на засвоєння особистісно-важливих життєвих якостей, які підвищують загальну працездатність, а також навичок особистої і суспільної гігієни.

Наведені вище компоненти здоров'язберігальної технології дозволяють перейти до розгляду її функціональних складових. Найчастіше під функціями здоров'язберігальної технології розуміють такі, як:

- формувальна (здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, основою формування якої постають спадкові якості, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості);

- інформативно-комунікативна (забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоров'я, цінності людського життя);

- діагностична (полягає в моніторингу розвитку учнів на основі прогностичного контролю, що дозволяє порівняти зусилля і спрямованість дій педагога відповідно до природних можливостей дитини, забезпечує інструментальний вивірений аналіз передумов і чинників перспективного розвитку педагогічного процесу, індивідуальне проходження освітнього маршруту кожною дитиною);

- адаптивна (передбачає виховання у учнів спрямованості, здоровий спосіб життя, оптимізувати стан власного організму і підвищити стійкість стресогенним чинникам природного і соціального середовища);

- рефлексивна (полягає в переосмисленні попереднього особистого досвіду, в збереженні і примноженні здоров'я, що дозволяє порівняти реально досягнуті результати з перспективами);

- інтеграційна, що об'єднує народний досвід, різні наукові концепції і системи виховання, направляючи їх по шляху збереження здоров'я підростаючого покоління.

Здоров'язберігаючі технології створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в навчальному закладі, а також вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини.

До конкретних методів належать:

* диспансеризація учнів;

* профілактичні щеплення;

* забезпечення рухової активності;

* вітамінізація, організація здорового харчування (в тому числі дієтичне);

* заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями та грипом [12].

Мета усіх здоров'язберігаючих технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [12]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [15].

Аналіз здоров'язберігаючої діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

* створення умов для зміцнення здоров'я молоді та її гармонійного розвитку;

* організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

* розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;

* корекція порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

* медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку учнів;

* функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності; гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

* контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

* організація збалансованого харчування учнів у навчальному закладі [12].

Знання, володіння і застосування здоров'язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв'язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров'я дітей, спроможні створити здоров'язберігаюче освітнє середовище, центром якого буде - Школа сприяння здоров'ю [16].

Можливості реалізації оздоровчої функції освіти багатогранні. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчальний процес [15].



2. Здоров'язбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід

2.1 Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоров'язбереження

Проблема здоров'я є актуальною у сьогоденні, адже головною справою України, що пов'язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров'я дітей. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої.

Актуальність проблеми формування здоров'я нації знайшла відображення у прийнятих законах України «Про охорону дитинства», в указах Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», «Про Національну доктрину розвитку освіти», Цільову комплексну програму «Фізичне виховання - здоров'я нації» [17].

Проте проблема забезпечення здоров'я молоді не є розв'язаною в повній мірі і в нашому повсякденні. Для збереження здоров'я необхідно як розширення уявлень про здоров'я і хвороби, так і уміле використання всього спектра чинників, що впливають на різні складові здоров'я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загально зміцнювальними методами і технологіями, формування настанови на здоровий спосіб життя.

В умовах реформування освітньої системи основна мета сучасного навчального закладу полягає у формуванні фізично та духовно здорової особистості. Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасний навчальний заклад, є здоров'я дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання дитини в школі. У Законі України «Про загальну середню освіту» [18] в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів. А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті [19] передбачає вирішення таких проблем: виховання морально та фізично здорової людини; формування в учнів наукового світогляду, уявлення і розуміння наукової картини світу живої природи на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв'язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування свого життя та інших. Здоров'я дитини, її соціально-психологічна адаптація, зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Здоров'я - це єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров`я, а не лише відсутність хвороб та фізичних вад. Вирішення окреслених завдань можливе за умовами запровадження здоров'язбережувальних технологій в усі ланки освітньо-виховного середовища.

Під здоров'язбережувальними технологіями вчені виділяють: сприятливі умови навчання дитини у школі, оптимальну організацію навчального процесу,повноцінний та раціонально організований руховий режим [14, с. 3].

Навчальні заклади використовують різні підходи до здоров`язбереження:

- дидактичний, коли більше уваги приділяється навчальним програмам та урокам здоров'я, фізичного виховання,

- подієвий, коли основна увага приділяється конкурсам на тему здоров'я і агітації здорового способу життя,

- проблемний, коли всі зусилля школи спрямовані на вирішення конкретної задачі: харчування, рухової активності, профілактики перевтоми, індивідуальний, коли концентруються зусилля на врахуванні особливостей кожного учня.

Але тільки підчас комплексного використання вищеназваних підходів, можна вирішити проблему збереження здоров'я учнів. У відповідності з Державним стандартом освіти наразі змінена програма викладання навчальної дисципліни «Основи здоров'я» у напрямі формування у дітей практичних навичок здорового способу життя, що потребує корінних змін у виборі технологій і методів навчання.

В Конституції України (ст. 3) визначено: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...». Держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобов'язана забезпечити їх реалізацію. А найбільша цінність для кожної людини - це її життя і здоров'я. Сьогодні кожен має усвідомити, що «здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад», - як визначено в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я.

«Конвенція ООН про права дитини», яка набула чинності в Україні 27.09.1991 року, «Всесвітня декларація виживання, захисту і розвитку дітей» вимагають цілеспрямованих дій нашої держави, суспільства щодо створення сприятливих умов розвитку особистості дитини, таких, як:

- пробудження її творчих можливостей;

- вдосконалення природних здібностей;

- гуманізація способу мислення;

- інтелектуальний розвиток дитини.

Відповідно до Концепції Міжнародного проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров'ю» (ЄМШСЗ), «Кожна дитина та підліток в Європі має право та повинен мати можливість отримати освіту в школі сприяння здоров'ю». Тому потребує посиленої роботи координація та інтеграція зусиль держави і громадськості по забезпеченню умов та механізмів щодо діяльності Школи сприяння здоров'ю на базі кожного навчального закладу, соціального становлення і розвитку здорового підростаючого покоління, реалізації його конституційних прав та свобод.

2012 рік було проголошено Роком спорту та здорового способу життя (розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року за №360-р «Про заходи щодо підготовки та проведення в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя»). 2012 рік рішенням депутатів десятої сесії обласної ради VІ скликання від 28 грудня 2011 року визначений Роком охорони здоров'я в областях України.

У січні 2012 року розпочався четвертий Всеукраїнський конкурс-захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров'ю».

Відповідно до статті 56 Закону України «Про освіту» та на виконання:

- постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 №14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 роки»;

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №731-р. «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009-2013 рр.»;

- рішення обласних рад від 25.10.2002 №56-ХХІУ «Про затвердження обласної комплексної програми «Здоров'я» на 2002-2014 роки»;

- наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України:

- від 20.07.2011 №828 «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс - захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров'ю» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.08.2011 за №3950/19688

- від 07.11.2011 №1260 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров'ю» та утворення журі»;

- наказу управління освіти і науки облдержадміністрацій від 18 жовтня 2011 р. № 447-ОД «Про організацію та проведення обласного етапу Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров'ю»

В областях України протягом січня - квітня 2013 року пройшли районні, міські та обласні етапи Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу (дошкільного, загальноосвітнього, позашкільного та професійно-технічного) «Школи сприяння здоров'ю» (відповідно до Положення про Всеукраїнський конкурс - захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров'ю»). Конкурс проводиться Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Конкурс проводиться з метою:

- реалізації державної політики щодо зміцнення здоров'я дітей і учнівської молоді,

- подальшого розвитку мережі Шкіл сприяння здоров'ю;

- залучення батьківської громадськості, представників медичної галузі, органів місцевого самоврядування, громадських організацій до проведення превентивних заходів щодо профілактики негативних проявів у дитячому та молодіжному середовищі, формування культури здоров'я у підростаючого покоління.

Неодмінною складовою Школи сприяння здоров'ю є створення системи педагогічної підтримки дитини, оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі, гуманного, освітньо-виховуючого середовища життєтворчості, комфортних умов ефективного розвитку особистості, здорового середовища проживання, спрямованого на зміцнення здоров'я дітей, їх фізичного розвитку, соціальної адаптації і духовного зростання. Дуже важливим є аспект соціально-правового захисту життя, здоров'я дитини, створення демократизованого правового простору атмосфери шкільного життя, впровадження принципів толерантності та поваги, довіри, ствердження людської гідності.

Основними напрямками діяльності сучасного навчального закладу є:

1. Створення психолого-педагогічних і організаційно-педагогічних умов, які забезпечують психічне здоров'я і комфорт учнів за допомогою гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу на засадах: фізкультурно-спортивної активності; обґрунтованої відповідності навчального навантаження обсягові інформації, психофізичним можливостям її засвоєння; переведення традиційної інформаційно-об'ємної системи навчання на систему, яка навчає учнів самостійно здобувати знання, вільно мислити, застосовувати отриману інформацію на практиці.

2. Реалізація наукової організації навчальної праці, харчування та відпочинку учнів.

3. Створення максимально можливих санітарно-гігієнічних умов.

4. Формування культури здорового способу життя учнів як у навчальний, так і позаурочний час. Введення в навчальний процес гуманітарних курсів «Основи здоров'я», «ОБЖ», «Етика». Активне залучення учнів до здоров'язберігаючого навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров'я, пропаганди ідей здорового способу життя.

5. Забезпечення психологічного і медичного супроводу освіти, соціального захисту дітей, об'єднання зусиль усіх підрозділів навчального закладу, закладів медицини та фізичної культури, громадськості.

6. Створення системи оздоровлення учнів в умовах літніх таборів.

7. Створення інформаційно-комп'ютерного забезпечення оздоровчої системи.

8. Відкриття в навчальному закладі консультативно-оздоровчих центрів здорового способу життя для учнів, батьків і вчителів.

9. Створення системи підготовки кадрів з проблем здоров'язбереження. Забезпечення програмного і навчально-методичного обладнання.

10.Створення в навчальному закладі системи управління Школою сприяння здоров'ю та моніторингу стану здоров'я учасників навчально-виховного процесу.

11.Створення умов для дослідницько-експериментальної і науково-пошукової роботи з проблем моделювання й апробації здоров'язберігаючих освітніх технологій.

Школи сприяння здоров'ю зосереджують увагу на таких актуальних питаннях:

- забезпечення умов та механізмів щодо діяльності Школи сприяння здоров'ю відповідно до нормативно-правових актів, документів, на виконання яких спрямована районна/міська Програма розвитку мережі навчальних закладів - Шкіл сприяння здоров'ю;

- формування суспільної думки щодо пріоритету захисту здоров'я (фізичного, психічного, соціального, духовного) дитини;

- взаємозв'язок школа - родина - державні установи - громада - соціокультурні системи;

- об'єднання та координація зусиль державних та громадських організацій, об'єднань, фондів, дітей та родин, соціокультурних систем з метою узгодження та сплочення дій щодо вирішення питань стосовно здоров'я дітей;

- створення умов по забезпеченню здорового середовища проживання, спрямованого на зміцнення здоров'я дітей, їх фізичного розвитку, соціальної адаптації, духовного зростання, підвищення культури стосунків у соціумі; участь у реалізації міжнародних програм ЄМШСЗ «Забезпечити здорове середовище життя для дітей - забезпечити краще майбутнє»;

- забезпечення повноцінного медичного обслуговування, впровадження новітніх технологій медичного забезпечення;

- здійснення соціально-правового захисту життя, здоров'я дитини, від насилля, експлуатації;

- здійснення профілактики соціального неблагополуччя дитини та надання їй допомоги;

- активізація пропагандистсько-просвітницької діяльності в громаді, руху «Громада за здоров'я», «Жінки - за тверезу громаду»;