Зміст і методика вивчення країн Африки у шкільному курсі країнознавства

Значна кількість населення сповідує іслам і християнство, досить поширені місцеві традиційні вірування.

Населення в західному регіоні розміщене вкрай нерівномірно. Найкомпактніше заселені узбережжя Атлантичного океану, долини значних рік (Нігеру, Вольти, Сенегалу, Гамбії), промислово розвинуті райони та області плантаційного сільського господарства, де густота населення досягає 70-80 осіб/км² і більше [37, с.13-18].

Сільське населення становить 69% (у Нігері, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Гамбії - понад 80%). Найвищий рівень урбанізації у Кот-д'Івуарі (44%), Ліберії(44%), Сенегалі (42%). Більшість сучасних міст мають давнє походження, поставши на місці колоніальних форпостів. Зростання міст відбувається за рахунок міграції (у пошуках праці) із сільської місцевості. Найбільші міста Західної Африки - Лаос (10,3 млн. осіб),Абіджан (2,8 млн.), Аккра (1,7 млн.), Конакрі (1,6 млн.), Ібадан (1,5 млн.).

У всіх країнах Західної Африки пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. У середньому до 80% населення зайнято у сільському господарстві, в селах та містах наявні приховане безробіття і неповна зайнятість.

Значна різноманітність народів, які заселяють регіон, часто спричиняє виникнення соціальних й етнічних конфліктів.

Якщо говорити про Центральну Африку, то тут, як і у всій Африці, високий річний природний приріст населення - у середньому 2,9%. Середня тривалість життя нижча від загальноафриканського показника.

Більшість населення регіону належить до негроїдної раси. Населення за етнічним складом різноманітне. Переважають негроїдні народи, які розмовляють мовами банту і належать до нігеро-кордофанської мовної сім'ї (ДРК, Конго, Ангола, Камерун). На периферії збільшується кількість народів суміжних регіонів - хауса й фульбе, тубу.

Більшість народностей сповідують місцеві традиційні вірування. Іслам сповідують на півночі, крайньому сході, південному сході. Поширене й християнство.

Регіон заселений нерівномірно. Мало заселені північні та південні райони, які межують із пустелями, і особливо центр регіону, зайнятий екваторіальним лісом.

Рівень урбанізації невисокий. У середньому міські жителі становлять 38%. В окремих ареалах значне скупчення великих і малих міст („Мідний пояс”). Більшість міст виникла порівняно недавно. Містами-мільйонерами є Кіншаса, Луанда, Дуала, Лунде, Браззавіль.

Основне заняття населення - сільське господарство.

На території Східної Африки мешкають представники трьох расових типів: ефіопського, негроїдного та бушменського.

Населення регіону на півночі та на півдні дуже різниться за етнічним складом. На півночі (Ефіопія, Еритрея, Джібуті, Сомалі) переважають народи семіто-хамітської мовної сім'ї, на південь від півострова Сомалі - представники ніло-сахарської (Кенія) і нігеро-кордофанської сімей (в інших районах) [59, с.104].

Також у містах регіону, так як і у всій Африці, проживають сотні тисяч арабів, індусів та європейців.

Так же, як і в інших регіонах, релігійний склад населення неоднорідний: поширені християнство, мусульманство та місцеві вірування.

Середня густота населення в регіоні - майже 20 осіб/км² . Найзаселеніші землеробські райони центральної частини Ефіопії, зволожені та родючі підвищені плато Кенії і Танзанії, гірничо-промисловий „Мідний пояс” Замбії.

У регіоні присутні масові міграції населення (кочові міграції).

У Східній Африці переважають сільські мешканці - в середньому 80% населення регіону, а в більшості країн і районів - 90% (Бурунді, Ефіопія, Малаві тощо). Міст із населенням понад мільйон у регіоні небагато: Аддіс - Амеба (2,4 млн. чол.), Найробі (до 2 млн. чол.), Дар-ес-Салам (1,7 млн. чол.), Лусака (1,6 млн. чол.).

У деяких країнах регіону останніми роками загострилися соціальні проблеми: зростання безробіття, трудова міграція, міжетнічні конфлікти (Руанда, Бурунді, Малі, Сомалі).

Господарство і сфера послуг

В економіці більшості країн Західного регіону переважає сільське господарство, яке є основним джерелом існування переважної частини населення регіону. Провідна роль у його структурі (крім посушливих північних районів) належить землеробству. В усіх країнах переважає дрібнотоварне і споживче рослинництво з низьким рівнем агротехніки, головним знаряддям є мотика. Сільськогосподарську техніку й мінеральні добрива застосовують у великих приватних господарствах та на плантаціях агропромислових комплексів. Зрошуються менше 15% оброблюваних площ.

Усі сільськогосподарські культури в регіоні поділяються на традиційні продовольчі, які майже повністю споживаються у господарствах селян (просо, сорго, рис, кукурудза, пшениця, батат тощо), й товарні - призначені для експорту (арахіс, бавовник, кенаф, тютюн, банани, какао тощо).

Північні території сухих саван зони Сахеля використовують для напівкочового і кочового тваринництва (корови - зебу, вівці, кози). Розвиваючись на екстенсивній основі, воно є малопродуктивним.

Основним промислом жителів прибережних районів є рибальство.

Незважаючи на широкий асортимент вирощуваних культур, багато країн регіону не задовольняють власних потреб у продовольстві. Це є наслідком переселення в міста, ігнорування необхідності кардинальних аграрних реформ, зберігання архаїчних форм аграрних відносин тощо. Все це призвело до зростання імпорту продовольчих культур, особливо рису і пшениці.

У промисловості домінують гірничодобувні галузі, лише наприкінці 50-х років XX ст. почали розвиватися окремі галузі обробної промисловості, пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини.

Видобувні галузі є провідними в структурі промисловості. Нафтодобування зосереджено в Нігерії в дельті річки Нігер і на шельфі Гвінейської затоки, де видобувають щорічно 102 млн. т нафти і майже весь природний газ у регіоні [41, с.502].

Останніми роками почали освоюватися гідроенергоресурси Західного регіону, почали розвиватися металургія, машинобудування. Одна з найбільш розвинутих галузей промисловості - деревообробна й меблева.

Важливою складовою продуктивних сил регіону є ремісниче виробництво. Найцінніша його продукція ? ювелірні вироби із золота та срібла, вироби із слонової кістки, маски тощо.

Незважаючи на створення в деяких країнах регіону великих підприємств, промисловий потенціал регіону залишається низьким, а його продукція не користується попитом на світових ринках. Повсюдне зростання ВВП на душу населення відстає від темпів приросту населення. В усіх країнах висока частка державного сектору, куди належить більшість промислових підприємств та об'єктів інфраструктури. Основними джерелами фінансування економіки є кредити, які надають Франція, ФРН, Бельгія, США та Канада.

Центральна Африка - тут теж головним джерелом існування для 80% населення є землеробство і скотарство. Природно-ресурсний потенціал та особливості сільського господарства регіону зумовили переважний розвиток гірничодобувної промисловості, харчової і лісопереробної галузі. Багато промислових підприємств регіону були створені ще у колоніальний період і потребують докорінної модернізації. Також розвиваються металургія, хімічна промисловість, лісова і деревообробна, легка, харчова, а також традиційні ремесла. Розвивається машинобудування. Останніми роками в країнах Центрального регіону зростає кількість підприємств, які виготовляють вироби з імпортних складників та напівфабрикатів (автоскладання, електротехнічні підприємства, випуск побутової хімії тощо). Розширення виробництва дещо стримується відносно вузьким внутрішнім ринком регіону та недостатньо розвинутою транспортною мережею. Віддаленість внутрішніх областей регіону від океану, головних транспортних магістралей спричиняє їх господарську ізоляцію, ускладнює торгівельні зв'язки і залучення до територіального поділу праці.

Господарство Східної Африки мало чим відрізняється від двох попередніх регіонів. Тут теж дуже міцними є позиції державного сектору економіки. Також основною галуззю господарства є сільське господарство. Із галузей промисловості розвиненими є: гірничодобувна, машинобудівна, металургійна, обробна, хімічна промисловості, поширені кустарно-ремісничі промисли.

За рівнем промислового розвитку Східну Африку поділяють на дві частини:

1) північні країни (Сомалі, Ефіопія, Джібуті, Еритрея), де обробна промисловість тільки зароджується, переважають майстерні сільськогосподарського інвентарю та дрібні підприємства з переробки продуктів сільського господарства;

2) південні країни (Замбія, Кенія, Танзанія та ін.), в яких переважає гірничодобувна промисловість, стадію становлення пройшли металургія й хімічна промисловість, відносно великі підприємства легкої та харчової промисловості.

В усіх країнах регіону сфера послуг практично не розвинена.

Туризм

Розмаїття природних умов Західного регіону, самобутня культура народів і племен, залишки архітектурних пам'яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенегалу і Гамбії, численні національні парки з рідкісними видами флори і фауни зумовлюють привабливість Західної Африки для іноземних туристів. Місцеві католицькі паломники часто відвідують найбільший у світі католицький собор в Ямусукро, побудований у 1990 році за зразком базиліки св. Петра у Ватикані.

Незважаючи на наявність передумов для розвитку туризму в багатьох країнах регіону, соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти у деяких з них (Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот-д'Івуар та ін.), несприятливі кліматичні умови (високі температури за значної вологості повітря) обмежили зростання туристичної сфери [28, с.145].

Схожу ситуацію ми можемо спостерігати і в Центральному та Східному регіонах. Країни Центрального регіону є найвідсталішими за рівнем соціально-економічного розвитку в Африці. Слабко розвинута тут і туристична інфраструктура. Мандрівників можуть привабити лише екзотична природа й нечисленні історико-культурні об'єкти, серед яких давні фортеці та форти в Анголі, національні парки з мальовничими озерами у ДРК, тощо. До списку ЮНЕСКО в цьому регіоні належить 7 об'єктів.

Територія Східної Африки характеризується різноманітними ландшафтами: пустелі й ліси, савани і гірські масиви з вертикальною поясністю.

Останніми десятиріччями країни регіону стали активно розвивати такий вид туризму, як „сафарі”. Цьому сприяють унікальна природа регіону, багатство фауни, які охороняються у системі всесвітньо відомих заповідників та національних парків: Маунт-Кенія, Найробі в Кенії, Серенгеті, Нгоронгоро і Кіліманджаро у Танзанії, Рувензорі в Уганді та ін. До визначних природних пам'яток відносять водоспади Блакитного Нілу, водоспад Вікторія.

І знову ж таки попри сприятливі природні та історико-культурні чинники для розвитку туризму в окремих країнах регіону, особливо в північній його частині, туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, Еритрея, Руанда тощо) [10, с.19-21].

Зовнішньоекономічні зв'язки

Західна Африка. Зовнішня торгівля орієнтована переважно на розвинуті країни Заходу. Обсяги товарообігу між країнами регіону, хоч і не великий, але більший, ніж в інших частинах Тропічної Африки.

Вартість експорту - 31,6 млрд. дол. Експортують переважно:

§ у Беніні - нафту, пальмову олію, какао-боби, бавовну, заморожених креветок;

§ у Гамбії - арахіс і арахісове борошно, рибу, бавовну, пальмову олію;

§ у Гвінеї - боксити, алмази, банани, каву, ананаси, фруктові соки, золото, рибу;

§ у Ліберії - алмази, залізну руду, каучук, деревину, каву, какао-боби;

§ у Нігерії - нафту і нафтопродукти, какао-боби, каучук, ядра олійної пальми [41, с.130].

Імпорт становить 20,7 млрд. дол. Це - нафтопродукти, продовольство, устаткування і транспорті засоби, промислові споживчі товари, одяг тощо.

Центральна Африка.

Більше 3/4 зовнішньої торгівлі регіону припадає на Західну Європу. Експорт становить 18 млрд. дол. Основні експортні товари цього регіону: нафта і нафтопродукти, алмази, ліс, урановий концентрат, кава, каучук, банани, какао, бавовна, текстиль [34, с.83-86].

Найбільші обсяги імпорту ? 7,2 млрд. дол. ? становлять машини, устаткування, транспортні засоби, продовольчі товари, медикаменти тощо.

Україна експортує свої товари у ДРК та Анголу, а в Україну надходить найбільше імпорту з Камеруну.

Баланс зовнішньої торгівлі регіону Східної Африки, як правило, дефіцитний. Їх основні торгові партнери - розвинуті країни Заходу, але велику роль для окремих із них відіграє і внутрішньорегіональна торгівля, особливо між Кенією, Угандою і Танзанією. Країни Східної Африки експортують власних товарів на 5,51 млрд. дол. Основні статті експорту практично такі ж, як і у двох попередніх регіонах.

Імпорт превалює над експортом і становить понад 10 млрд. дол. Країни регіону ввозять нафту і нафтопродукти, транспортні засоби, технічне устаткування, продовольство, медикаменти тощо.

Найбільшими експортними партнерами України є Ефіопія й Уганда, а найпомітніші імпортери ? Замбія, Уганда, Малавія.

На основі вищесказаного можна зробити наступні висновки.

В розвитку країн цих регіонів можна виділити дуже багато спільного.

Всі країни свого часу були колоніями різних країн і тільки недавно здобули незалежність. Це наклало відбиток на господарське життя країни.

Маючи дуже високий природній потенціал, країни Африки балансують на межі бідності.

Дуже давно народи цих країн не були господарями своїх багатств, а колонізаторами природні ресурси практично знищувалися, при мінімумі вкладів намагалися отримати максимум прибутків. Галузі промисловості практично не розвивалися і лише на сучасному етапі розвитку розвиваються деякі із них: машинобудівна, текстильна, хімічна.

Африка загалом і досліджені нами регіони зокрема - це класична територія „демографічного вибуху”. Дуже швидко зростає кількість населення, але рівень життя дуже низький, тому смертність теж досить висока.

Крім політичної нестабільності, яка заважає соціально-економічному розвитку країни, одним із найнегативніших явищ сучасної Африки є трайбалізм - психологія та ідеологія етнічної відокремленості й винятковості. Суперечки на етнічному ґрунті та міжетнічна ворожнеча - причина багатьох конфліктних ситуацій, в тому числі кривавих сутичок та війн, що відлякує як туристів, так і потенційних інвесторів від участі в економічному житті. Тому економіка країн тримається переважно на кредитах.

Для країн будь-яких регіонів Африки характерні всі риси слабкої розвиненості, визначені ООН. Частка Африки в населенні світу - 12,6%, а в світовому виробництві ВНП - тільки 1,6% [57, с.89].

Умови життя населення Центральної, Східної та Західної Африки, як і всього континенту взагалі, за будь-якими стандартами дуже низькі. Це стосується як побутових умов, рівня освіти, тривалості життя, так і рівня споживання.

Країни вищеназваних регіонів на світовому ринку є постачальниками сільськогосподарської сировини та мінеральних ресурсів, значно менше ? готових виробів промисловості.

2.4. Країни Південної Африки

До регіону Південної Африки належить п'ять держав: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка та Свазіленд. Це доволі специфічна частина Африки з дуже сильним впливом на усі сторони життя, насамперед на економіку, європейських поселенців. Хоча політична влада тут належить корінним жителям, економіка та фінанси знаходяться в руках європейців. Регіональним лідером є Південно-Африканська Республіка (ПАР), найбільш економічно розвинена держава Африки [55, с.245].

Географічне положення

Південноафриканська Республіка розташована в південній частині Африки, її омивають води Атлантичного та Індійського океанів. На території ПАР розташована невелика самостійна держава Лесото, на північному сході сусідами республіки є Мозамбік і Свазіленд, Зімбабве, Ботсвана і Намібія; на півночі і на заході країну омивають води Атлантичного океану, на сході ? Індійського.

Промисловість

У промисловості країн регіону переважають гірничодобувні галузі, які здебільшого контролюються іноземними монополіями й компаніями ПАР. Високими темпами (особливо у ПАР) розвивається обробна промисловість (металургійний та хімічний комплекси, легка й харчова промисловість), яка залежить від новітніх технологій із розвинутих країн Заходу [40, с. 420].

Гірничодобувна промисловість. Є основною у більшості країн регіону. Особливе значення мають золото- та алмазодобування у ПАР, яка щорічно видобуває майже 600 т золота (60 % світового видобутку). Багато видобувають алмазів Ботсвана (3-тє місце у світі), Намібія й Лесото. Загальний їх видобуток у регіоні досягає 32 млн. каратів, питома вага каменів ювелірної якості ? 40 %.

Золото видобувають у Зімбабве, залізну руду ? в Зімбабве, Лесото, на Мадагаскарі, марганцеву руду ? в ПАР (1-ше місце у світі), хроміти ? у ПАР, Зімбабве і на Мадагаскарі, поліметали, кольорові та рідкісні метали ? у Зімбабве й Ботсвані, кам'яне вугілля ? у ПАР, Зімбабве, Ботсвані, Мозамбіку. За обсягами видобутку нерудних копалин у регіоні передують Мадагаскар (графіт, слюда, п'єзокварц) і Зімбабве (азбест). ПАР посідає одне з провідних місць у світі за видобутком сурми, корунду, ванадію, металів платинової групи [48, с.24-28].

Паливно-енергетичний комплекс. Енергосистема регіону представлена переважно тепловими та гідроелектростанціями. Виробництво електроенергії становить 201,2 млрд. квт-год. Найпотужніші ГЕС діють у Зімбабве («Кариба»), Намібії («Рвакана»), ПАР (гідротехнічний комплекс «Хендрік-Фервурд»). Головний споживач електроенергії ? гірничодобувна промисловість.

ПАР активно розвиває атомну енергетику. У 1984 р. біля м. Кейптаун побудовано першу в Африці АЕС (« Коберг») потужністю 1,9 млн. кВт, нещодавно введено у дію другу атомну станцію.

Великі нафтопереробні підприємства, які використовують імпортну нафту і належать до нафтових гігантів «Шелл», «Бритіш Петролеум», «Мобіл», діють у ПАР (в Дурбані та Кейптауні), Зімбабве, Мадагаскарі, Мозамбіку тощо.

В обробній промисловості найбільше підприємств чорної та кольорової металургії, металообробки і машинобудування.

Чорна металургія. Високорозвинена у ПАР, що спеціалізується на виробництві сортової сталі, рейок, сталевого листу тощо. Важливе експортне значення має виробництво ферохрому, головним постачальником якого на світовий ринок ПАР стала ще у 80-ті роки XX ст. За виробництвом та експортом феромарганцю й електролітичного марганцю вона посідає одне з провідних місць у світі. Невеликі підприємства діють також у Зімбабве (комбінати повного циклу) й Мозамбіку (прокатний завод) [21, с.27-32].

Кольорова металургія. Представлена заводами з виплавки чорнової (неочищеної) та електролітичної міді, первинного алюмінію, цинку в ПАР, а також найкрупнішим у світі підприємством з афінажу (очищення) золота. Комбінати з виплавки та очищення олова функціонують у Зімбабве, у Ботсвані налагоджена виплавка мідно-нікелевих руд.

Машинобудування. У більшості країн регіону розвинуте слабко, лише у ПАР розвивається у руслі світових тенденцій. Тут виробляють гірничопромислове устаткування, прокатні стани, устаткування для електростанцій. Нарощують потужності моторобудування й транспортне машинобудування (виробництво вагонів, локомотивів). У Зімбабве випускають сільськогосподарське устаткування, частково ? електротехнічне. Автоскладання у ПАР і Зімбабве здійснюють заводи, які належать філіям американських монополій «Форд», «Дженерал моторс» тощо.

Серед найперспективніших ? електротехнічна й радіоелектронна галузі у ПАР, які також належать переважно іноземним ТНК ? «Сіменс» (ФРН), «Філіпс» (Нідерланди), «Плесі» (Велика Британія). Складання кольорових телевізорів (з імпортних деталей) налагоджено у Свазіленді й Лесото. Судноремонт і суднобудування розвинуті у ПАР (міста Дурбан і Кейптаун), Мадагаскарі, Мозамбіку.

Починаючи з 60-х років XX ст., за участю монополій розвинутих країн у ПАР сформувалася оборонна промисловість: виробництво літаків, ракет, бронеавтомобілів, танків, артилерійських снарядів, військового спорядження. Тривають дослідні роботи зі створення ядерної зброї.

Хімічна промисловість. Продукцію основної хімії (аміак, суперфосфат) виробляють у Зімбабве, мінеральні добрива ? у ПАР і на Маврикії, аміачну селітру ? в Мозамбіку. Найбільші фармацевтичні підприємства функціонують у ПАР.

Легка промисловість. Підприємства текстильної й швейної галузей спеціалізуються на виробництві готового одягу і текстильних волокон, трикотажу.

Харчова промисловість. Представлена борошномельною, хлібопекарською галузями, виробництвом безалкогольних напоїв, масла, тютюнової продукції. Маврикій відомий виробництвом цукру і ропу (6 млн. т цукру на рік). У Мозамбіку функціонує один з найбільших в Африці заводів з консервування фруктів і виробництва соків, на Мадагаскарі ? підприємства з виробництва арахісової, пальмової та соєвої олії, ванілі (1-ше місце у світі), у Намібії ? унікальні підприємства з переробки омарів, риби, тюленів і молюсків. ПАР експортує значні обсяги консервованих овочів та фруктів, джемів і вин (майже 70 млн. л), рибних консервів. Переробку чайного листа та агави налагоджено на Маврикії, виробництво солоду ? у Свазіленді.

На Маврикії здійснюють обробку штучних рубінів для годинникових заводів Швейцарії. Всесвітньо відомими є підприємства з первинної обробки алмазів у ПАР, Намібії й Ботсвані.

У кустарних майстернях багатьох країн виробляють товари з вовни, мохеру, кераміки, коштовних металів.

Промисловий потенціал країн регіону за останні роки значно збільшився, особливо в ПАР. Продукція багатьох промислових підприємств набуває експортної орієнтації, переважно в розвинуті країни Європи й США [52, с.30-36].

Сільське господарство

У більшості країн (ПАР, Зімбабве, Ботсвана та ін.) сільське господарство представлене великими високомеханізованими і високотоварними фермами, плантаціями, які належать білим, а також примітивними господарствами африканців у колишніх бантустанах. У багатьох країнах розвиток сільського господарства гальмується докапіталістичними пережитками, нестачею родючих ґрунтів та ерозією ґрунту, посухами, виснаженням пасовищ, низьким рівнем агротехніки тощо.

Рослинництво. Відіграє у сільському господарстві головну роль. У землеробстві переважають споживчі й дрібнотоварні господарства. На східному узбережжі регіону однією з головних сільськогосподарських культур є цукрова тростина. Південні (субтропічні) райони відомі виробництвом цитрусових і винограду.

Найбільші площі зайняті зерновими культурами ? кукурудзою, пшеницею, вівсом, сорго. Поширене вирощування олійних культур ? олійної пальми, арахісу, соняшнику, а на родючих ґрунтах ? тютюну.

Розвинуте садівництво (вирощування ананасів, цитрусових, бананів). Мадагаскар ? єдина у Тропічній Африці країна, де вирощують фрукти помірного поясу ? яблука, груші, персики, абрикоси. На Сейшельських Островах культивують такі екзотичні культури, як пачулі (використовується у парфумерії) і цинамон (кориця). На півдні регіону (особливо в ПАР) розвинуте овочівництво (цибуля, помідори, капуста, огірки тощо) [7, с.524-526].

Яскравим прикладом монокультурного господарства є Маврикій, де 94% оброблюваних земель зайняті цукровою тростиною. Коморські Острови є головним виробником у світі ефіроолійних культур (іланг-іланг, лимонна м'ята, базилік, жасмин, рожева пальма тощо). Мадагаскар і Коморські Острови ? світові лідери за зборами ванілі й гвоздики.

Тваринництво. Багато товарних господарств одночасно розвивають рослинництво і тваринництво (розведення худоби м'ясних порід). У структурі тваринництва домінує екстенсивне пасовищне вівчарство вовняного напряму. За настригом вовни лідирує ПАР (до 115 тис. т ? 4-те місце у світі після Австралії, Нової Зеландії та Аргентини), Намібія (2-ге місце у світі за постачанням каракульських смушок), Ботсвана. Майже 70 % овець ? тонкорунні мериноси. У посушливих районах розводять каракульські породи.

Загальна кількість кіз у регіоні становить майже 44 млн. голів. Через високі ціни на мохер місцева порода кіз витісняється ангорською. Лесото за експортом мохеру посідає 3-тє місце у світі.

Велика рогата худоба не відіграє істотної ролі. її вирощують переважно для задоволення внутрішніх потреб. Переважають місцеві породи (понад 35 млн. голів). У ПАР, Намібії та Ботсвані розводять страусів й крокодилів.

Рибальство, Набуло помітного розвитку за останні десятиріччя, але морський вилов риби і видобуток морепродуктів (креветки, краби, устриці, лангусти тощо) через слабку технічну оснащеність національних рибальських флотів здійснюються лише у вузькій прибережній смузі, особливо вздовж західного узбережжя. Найбільший рибальський флот має ПАР (до 7000 невеликих суден). Загальний вилов становить 980 тис. т. Налагоджено експорт консервованих або заморожених морепродуктів.

Лісове господарство. Розвинуте слабо. Більшість лісових ресурсів зосереджена на східних теренах регіону. Щорічно заготовляють понад 15 млн. м³ круглого лісу й пиломатеріалів.

Одним з найважливіших завдань інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в регіоні є підвищення рівня агротехніки, боротьба з ерозією ґрунтів, розвиток іригації та підвищення продуктивності праці селян.

Транспорт

Транспорт у регіоні розвинутий відносно слабо, помітно виділяється на його фоні транспортна система ПАР. За обсягом перевезень лідирує автомобільний транспорт. Протяжність автошляхів ? 725,3 тис. км, з них з твердим покриттям ? 96,3 тис. км. Зареєстровано 4505 тис. легкових і 2318 тис. вантажних автомобілів.

Протяжність залізниць ? 31,8 тис. км, електрифіковані вони тільки у ПАР і Зімбабве (9400 км). Найбільша густота залізниць у Південноафриканській провінції Трансвааль. На Маврикії, Коморських і Сейшельських Островах залізниць немає, а в Намібії, Лесото і Ботсвані вони переважно перевозять вантажі для ПАР.

Трубопровідний транспорт забезпечує доставку нафти й нафтопродуктів із портів в головні промислові центри ПАР і Зімбабве. Загальна довжина нафтопроводів у цих країнах ? 1143 км.

Морський транспорт розвинутий у ПАР, на Мадагаскарі, Маврикії, у Мозамбіку. Найважливіші порти ? Дурбан, Кейптаун, Іст-Лондон (ПАР), Мороні (Коморські Острови), Порт-Луї (Маврикій), Туамасіна (Мадагаскар), Бейра, Мапуту (Мозамбік).

Транспорт є одним з головних факторів розвитку економіки регіону. Порти і залізниці забезпечують перевезення не тільки в межах окремих країн, а й усього південноафриканського регіону. У транспортній мережі монопольну роль відіграє автомобільний транспорт, економічна ефективність якого вища, ніж залізниць.

Рекреація і туризм

Регіон має сприятливі природні й культурно-історичні ресурси для розвитку рекреації. Туристів приваблюють піщані пляжі на Сейшельських і Коморських Островах, Маврикії, у Мозамбіку, ПАР, гірські масиви, особливо Столова гора поблизу Кейптауна, відомий водоспад Вікторія та р. Замбезі (між Замбією та Зімбабве) [46, с.142].

В останнє десятиріччя активно нарощує свій туристсько-рекреаційний потенціал ПАР, розвиваючи не тільки пізнавально-розважальні види туризму, а й діловий туризм, бере участь у проведенні міжнародних симпозиумів та саммітів (наприклад, самміт ООН 2002 р.) .

Зовнішньоекономічні зв'язки

У багатьох країнах обсяг зовнішньоторговельного обороту нестабільний, торговельне сальдо негативне. Постійно збільшує вартість зовнішньоторговельного обороту ПАР, яка із 70-х років XX ст. увійшла за цим показником до 15 провідних держав світу.

Експорт у регіоні останніми десятиріччями істотно зріс і становив на початок XXI ст. 40 302 млн. дол. Головні статті експорту:

? ПАР ? золото, метали й металовироби, алмази та діаманти, металеві руди і концентрати, хімічна продукція, мохер, вовна, каракульські смушки;

? Ботсвана ? алмази та діаманти, мідно-нікелеві руди і концентрати, м'ясо й м'ясопродукти, текстильні вироби;

? Зімбабве ? тютюн, азбест, золото, хромова, нікелева і мідна руди, чавун і феросплави, тютюн, кукурудза;

? Коморські Острови ? ваніль, гвоздика, есенції ефіроолійних культур, копра;

? Лесото ? овеча шкіра й мохер, одяг, взуття, продукти харчування;

? Маврикій ? готовий одяг, текстильне волокно, ювелірні камені, чай, оптичні прилади, квіти;

?Мадагаскар ? кава, ваніль, гвоздика, креветки, хромова руда, графіт, продукти морського промислу, бавовняні тканини, нафтопродукти, м'ясо і консерви, цукор, капський горошок, сизаль, чорний перець;

? Мозамбік ? креветки, горіхи кеш'ю, копра, цитрусові, чай, бавовна, сизаль, деревина, цукор;

? Намібія ? алмази та діаманти, золото, уран, метали, каракуль, рибна продукція, м'ясо і м'ясні консерви;

? Свазіленд ? цукор, пульпа, мінеральні добрива, азбест, лісоматеріали, консервовані фрукти і соки;

? Сейшельські Острови ? копра, корична олія і кориця, ваніль, морожена риба, черепаховий гребінь.

Країни регіону ввозять продукції на 39 216 млн. дол. Це переважно машини, устаткування і транспортні засоби, нафта й нафтопродукти, різні готові вироби, хімічні товари, продовольство, медикаменти тощо.

Найактивніші торговельні зв'язки Україна має з ПАР, Сейшельськими Островами, Мозамбіком.

Таким чином, до регіону Південної Африки належить п'ять держав: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка та Свазіленд. Це доволі специфічна частина Африки з дуже сильним впливом на усі сторони життя, насамперед на економіку, європейських поселенців. Хоча політична влада тут належить корінним жителям, економіка та фінанси знаходяться в руках європейців. Регіональним лідером є Південно-Африканська Республіка (ПАР), найбільш економічно розвинена держава Африки.

Основними галузями господарства регіону є сільське господарство та обробна промисловість.

Розділ 3

МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ КРАЇН АФРИКИ

3.1. Поурочне планування підрозділу

У відповідності до Програми з країнознавства для профільного навчання тема «Африка» вивчається у Розділі І ? «Регіони і країни світу», який складається з 5 підрозділів і 16 тем. Африку виділено в якості окремого підрозділу, що розбитий на три теми: 1.Країни Північної Африки; 2.Країни Центральної, Західної і Східної Африки; 3.Країни Південної Африки. Програмою передбачено детальний розгляд окремих країн за типовим планом (Єгипет, Алжир, Республіка Конго, Сьерра-Леоне, Ефіопія, Кенія, Південна Африка, Мадагаскар). Ці країни вибрані як найхарактерніші представники певних регіонів. Існує наступна схема тематичного планування з теми „Африка“ ( Табл. 3.1).

Табл. 3.1. Тематичне планування теми «Африка»

№ уроку	К-сть годин	Зміст теми	Навчальні досягнення учнів
1	1 год.	Африка (8 год.). Вступ. Склад території. Загальний огляд, історія формування політичної карти. Характерні риси населення, форми розселення. Особливості територіальної та галузевої структури господарства	Учень: * знає склад регіону; * характеризує природні, соціально-економічні та культурні особливості країн Африки
2-3	2 год.	Тема 1. Країни Північної Африки Єгипет ? дар Нілу Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Долина Нілу ? колиска однієї з перших в історії людства цивілізацій. Народонаселення. Найбільші міста: Каїр, Александрія. Культура. Всесвітньо відомі об'єкти: піраміди фараонів, храми Карнака, Долина царів у Луксорі, мечеті Султан-Хасан і Рифаї у Каїрі, Мемфіс. Господарство. Сфера послуг. Туризм (Луксор, Хургада). Зовнішньоекономічні зв'язки. Виконання практичної роботи. Алжир ? край в обіймах Сахари Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Алжир. Культура. Відомі об'єкти: наскельні малюнки плато Ахаггар, колони стародавнього міста в Джемулі. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки	Учень: * має уявлення про історичний розвиток країн та особливості культури; * знає форми правління та державного устрою, особливості природи країн Північної Африки; * уміє визначати географічне положення країн; * оцінює забезпеченість ресурсами, внесок стародавніх цивілізацій у світову культуру; * характеризує особливості народонаселення, галузі спеціалізації, зовнішньоекономічні зв'язки країн
4-6	3 год.	Тема 2. Країни Центральної, Західної і Східної Африки Республіка Конго ? царина джунглів Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Кіншаса. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки Сьєрра-Леоне ? країна-аутсайдер Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Фрітаун. Культура. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки Ефіопія ? земля найдавніших цивілізацій Африки Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Аддіс-Абеба. Культура. Всесвітньо відомі об'єкти: скельні церкви Лалібели, імператорський палац у м. Гондері. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки Кенія ? країна національних парків і сафарі Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільші міста: Найробі, Момбаса. Культура. Відомий об'єкт -форт Ісуса. Господарство. Сфера послуг. Спорт (легка атлетика). Туризм (національні парки). Зовнішньоекономічні зв'язки	Учень: * має уявлення про історичний розвиток країн та особливості культури; * знає форми правління та державного устрою, особливості природи країн Центральної, Західної і Східної Африки; * уміє визначати географічне положення країн; * оцінює забезпеченість ресурсами; * характеризує особливості народонаселення, галузі спеціалізації, зовнішньоекономічні зв'язки країн; * аналізує причини економічної відсталості країн регіону
7-8	2 год.	Тема 3.Країни Південної Африки Південна Африка ? економічний лідер Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільші міста: Кейптаун, Йоганнесбург, Преторія. Особливості культури зулу, ндебеле, бушменів. ПАР - батьківщина відомого борця за права чорношкірих Н. Мандели. Господарство. Сфера послуг. Туризм (національні природні парки, курорти узбережжя Індійського океану). Зовнішньоекономічні зв'язки Мадагаскар ? ендемічний уламок Африки Територія. Особливості острівного положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто - Антананаріву. Культура. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки	Учень: * має уявлення про історичний розвиток країн та особливості культури; * знає форми правління та державного устрою, особливості природи країн Південної Африки; * уміє визначати географічне положення країн; * оцінює забезпеченість ресурсами; * характеризує особливості народонаселення, галузі спеціалізації, зовнішньоекономічні зв'язки країн; * показує на карті найбільші країни регіону

В цілому на вивчення підрозділу «Африка» програмою передбачено 8 годин. Проте на наш погляд недоцільно виділяти окремий урок на вступ. Доцільніше даний час використати на тематичне оцінювання і узагальнення знань з усієї теми «Африка». Тому на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти і Програми з країнознавства для профільного навчання [20] у загальних навчальних закладах автором була складене наступне поурочне планування з теми „Африка“.

Урок № 1. Тема уроку: Вступ. Алжир ? край в обіймах Сахари.

Зміст теми: Вступ. Загальний огляд регіону. Алжир. Територія. Географічне положення. Природа. Народонаселення. Культура. Господарство. Сфера послуг. Туристичні об'єкти.

Урок № 2. Тема уроку: Єгипет ? дар Нілу.

Зміст теми: Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Сфера послуг. Туризм (Луксор, Хургада). Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 3. Тема уроку: Республіка Конго ? царина джунглів.

Зміст теми: Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Кіншаса. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 4. Тема уроку: Сьєрра-Леоне ? країна-аутсайдер.

Зміст теми: Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Фрітаун. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 5. Тема уроку: Ефіопія ? земля найдавніших цивілізацій Африки.

Зміст теми: Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто: Аддіс-Абеба. Всесвітньо відомі об'єкти: скельні церкви Лалібели, імператорський палац у м. Гондері. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 6. Тема уроку: Кенія ? країна національних парків і сафарі.

Зміст теми: Територія. Географічне положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільші міста: Найробі, Момбаса. Культура. Відомий об'єкт ? форт Ісуса. Господарство. Сфера послуг. Спорт (легка атлетика). Туризм (національні парки). Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 7. Тема уроку: Південна Африка ? економічний лідер. Мадагаскар ? ендемічний уламок Африки

Зміст теми: Південна Африка ? економічний лідер. Територія. Географічне положення. Природа. Народонаселення. Найбільші міста: Кейптаун, Йоганнесбург, Преторія. Особливості культури зулу, ндебеле, бушменів. Господарство. Сфера послуг. Туризм. Зовнішньоекономічні зв'язки. Мадагаскар ? ендемічний уламок Африки Територія. Особливості острівного положення. Природа. Історичний розвиток. Народонаселення. Найбільше місто ? Антананаріву. Культура. Господарство. Сфера послуг. Зовнішньоекономічні зв'язки.

Урок № 8. Тема уроку: Тематичне оцінювання до теми „Африка“ у формі уроку-конференції.

Зміст теми: Вступне слово вчителя. Характеристика регіонів окремими групами. Запитання від „публіки“. Підведення підсумків. Аналіз виступів.

Отже, розробивши поурочне планування, можна дійти висновку, що воно є доцільнішим для вивчення країнознавства, ніж програмне. Воно передбачає урок-підсумкову атестацію, що є логічним завершенням вивчення теми.

3.2.Методичні рекомендації до проведення уроків географії

Спецкурс «Країнознавство» ? унікальна нагода для реалізації вчителем широкого спектру методичних підходів до вивчення географії. Адже факультативи, як і спецкурси, обираються учнями цілком свідомо, що забезпечує високий мотиваційний рівень від самого початку вивчення заявленого матеріалу.

Враховуючи унікальну здатність творчо обдарованих дітей сприймати навколишній світ цілісно, в інтегральних зв'язках, базовою моделлю під час вивчення курсу доречно обирати модель навчання пов'язану з творчим пошуком у поєднанні з інтеграцією знань про суспільство і природу. (Маємо пам'ятати, що учні в процесі вивчення курсу новий і за допомогою учителя здійснити заочну мандрівку країнами світу, тому доречно застосувати саме міжпредметні зв'язки як інструмент активізації уяви, фантазії, живого інтересу). Робота за подібною моделлю дозволяє реалізувати цілий ряд завдань, а саме:

* розширення кругозору учнів через засвоєння програмного матеріалу з географії шляхом суміжного осмислення творів музичного, образотворчого та мистецтва слова;

* розвиток ерудиції, пам'яті, фантазії учнів на емоційному рівні, сприйняття географічного матеріалу через використання міжпредметних зв'язків;

* удосконалення умінь та навичок учнів порівнювати, синтезувати програмний матеріал, проводити аналоги (прямі, опосередковані, фантастичні), переносити засвоєну інформацію на новий матеріал;

* удосконалення вмінь та навичок учнів знаходити альтернативні шляхи пошуку інформації;

* виховання патріотичних почуттів, формування екологічного світогляду вихованців, тощо [42, с.26-30].

Запропоновані підходи до вивчення курсу «Країнознавство» передбачають своєрідний шлях реалізації їх на практиці. Як правило, вивчення нового матеріалу варто починати із стимулювання уяви та фантазії учнів, порушення проблеми з урахуваннями попереднього досвіду учнів.

На початку уроку найоптимальнішими можуть бути завдання проблемно-пошукового характеру, які сприяють активізації пізнавальної діяльності школярів та актуалізують знання з раніше вивченого матеріалу.

Приклади завдань на етапі актуалізації знань.

* Чим можна пояснити феномен появи пустелі Наміб на узбережжі океану?

* Як вдалося ПАР порівняно швидко досягти певних економічних успіхів?

У ході розв'язання поставлених завдань учні дають відповіді на основі інтегративної інформації. При проведенні уроків з країнознавства варто використовувати прийоми синектики (спосіб стимуляції уяви шляхом поєднання різнорідних елементів: порушена проблема розглядається різними «спеціалістами» ? «екологами», «біологами», «письменниками», «художниками», «музикантами» тощо, що забезпечує зіткнення несподіваних думок), дискусії, бесіди, диспути, навчальні мозкові штурми. Автор методичного посібника «Країнознавство» Г.О.Мірошник [42, с. 45] рекомендує вчителям віддавати перевагу таким формам роботи, як випереджаючі завдання, дослідження в мікрогрупах, проекти (індивідуальні та колективні), усний захист гіпотези чи проекту, творчі роботи, проведення прямих, опосередкованих, фантастичних аналогій, складання кросвордів, ребусів, колажів, опорних схем. Ефективним під час вивчення географії є метод емпатії (перевтілення) ? один із методів творчого розвитку обдарованих дітей. Учням пропонується перевтілитися в мандрівників, кореспондентів провідних газет та журналів, туристів, героїв літературних творів, казок, легенд, кінофільмів, гідів, письменників, художників, тощо. Ці та подібні види роботи цілком дозволяють втілити модель творчого пошуку на практиці, реалізувати принципи особистісно-орієнтованого навчання.

Основними прийомами педагогічної техніки також можуть бути мотиваційні запитання («Як ти вважаєш, для чого тобі знадобляться знання про Єгипет?» або «Мій прогноз на майбутнє...») та організаційні: прес-конференція, імпровізоване інтерв'ю, уявний діалог з президентом, ділова гра, прийом «спіймай помилку», інтелектуальний футбол, прийом, прийом «ажурної пилки», прийом «Не розірви ланцюжок» (учи мають дати план вивчення країни, не порушивши послідовності швидко і не повторюючись, тощо.

Як відомо, будь-яка творча діяльність учнів можлива лише на базі діалектично засвоєних глибоких знань, що передбачає три основи творчі акти:

1. Необхідність попередніх знань.

2. Підсвідоме асоціювання віддалених понять на інтегративній основі

3. Критична оцінка отриманих результатів.

З метою досягнення глибоких знань та їх виявлення доцільно внести в практику географічні диктанти, подібні до тестової перевірки, що є також вправами зворотної дії: можна одразу перевірити правильність відповідей чи виконаної роботи. Проте вважаю географічні диктант більш ефективними, адже тести передбачають вибір єдиної правильне відповіді, а диктант вимагає коментарів, пояснень, проведення певних аналогій та асоціацій.

Географічні диктанти доцільно проводити як на початку урок (на етапі перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних знань так і в кінці (підсумок уроку).

Гнучка система географічних диктантів допоможе уникнути сірості та рутини під час вивчення предмета.

Асоціативні диктанти мають на меті перевірку орієнтації в географічному матеріалі (диктуються географічні об'єкти, дати, прізвища, музичні твори, національні символи, тощо).

Логічні диктанти дають змогу з'ясувати, як учні вміють пов'язувати факти, події, знаходити спільне чи відмінне в них.

Хронологічні диктанти пропонуються тоді, коли виникає потреба запам'ятати найважливіші дати, пов'язані з відкриттями чи дослідженнями.

З метою досягнення високої ефективності уроку доцільно впроваджувати технології єдності оцінки і самооцінки. Мета цієї технології ? підвищити якість знань, вмінь та навичок. На принципах довіри до учня, знання кожним учнем (а не лише учителем) критеріїв оцінювання, об'єктивності, варто розбудувати гнучку нестандартну систему оцінювання навчальних досягнень на кожному етапі уроку. Можна практикувати усне повідомлення на географічну тему, рецензію на відповідь товариша, адвокатуру, взаємоперевірку. За умов використання цих прийомів перевірки, доречним є метод інциденту, спрямований на подолання особистісної та вікової інертності та вироблення адекватних способів поведінки у стресових ситуаціях. Учні, рецензуючи відповідь товариша, навчаються управляти своїм стилем поведінки завдяки усвідомленню того, як вона сприймається оточуючими.

З метою розвитку пізнавальних інтересів доречно використовувати гіпотетичні прогнози, відгуки про цікаві радіопередачі, уявні мандрівки, екскурсії, репортажі, інтерв'ю, тощо.

Важливо також домагатися засвоєння програмного матеріалу на емоційному рівні. Ідея інтеграції має ціль пронизувати усі види діяльності.

Глибокому засвоєнню змісту під час вивчення країнознавства сприятиме вміле поєднання традиційних типів уроків з нестандартними при оптимальному виборі форм організації навчальної діяльності (індивідуальних, групових, мікрогрупових).

Враховуючи результати досліджень, які свідчать про те, що при груповій організації навчання учні засвоюють 50% знань, а в систем «дитина навчає дитину» ? 90%, варто віддавати перевагу мікрогруповій роботі ? бригадній, парній [11, с.5-6].

Важливим є також те, що саме зміст курсу «Країнознавство» передбачає формування підчас вивчення країнознавчого матеріалу екологічне свідомості, виховання почуття національної приналежності, причетності традиційно української культури до інших світових культур. Готуючи тему «Європа ? наш спільний дім», доцільно виховний аспект урок продумати таким чином, щоб допомогти старшокласникам позбутися комплексу меншовартості, виховувати не лише патріотичні почутті але й терпимість, самоповагу та взаємоповагу.

Пропонуємо вам до огляду план-конспект уроку, який розроблений у методичному посібнику для вчителя з країнознавства автором Мірошник Г.О.

Тема: Країни Африки: Єгипет - дар Нілу, Ефіопія ? країна найдавніших цивілізацій Африки

Мета: поглибити в учнів знання про особливості економіко-географічного та політичного положення, населення, культури й господарства Єгипту та Ефіопії, визначити актуальні проблеми їх соціально-економічного розвитку; розвивати аналітичне мислення учнів, вміння порівнювати; виховувати толерантне ставлення учнів до культури інших країн, самоповагу та взаємоповагу.

Форма проведення уроку: урок-практична робота Обладнання: політична карта світу, фізична й економічна карти Африки, фотоматеріали, атласи, відеомагнітофон, фотоальбом, книга «Сім чудес світу», добірка літератури про Єгипет.

Зміст уроку

Організаційний етап.

Перевірка наявності домашнього завдання. Озвучення
деяких учнівських робіт.

Мотивація практичної діяльності учнів.

Вивчення нового матеріалу.

Інструктаж вчителя про роботу з інструктивними картками.

Зразок інструктивної картки

1. Користуючись добіркою літератури про країни, картами атласу, заповнити таблицю:

Країни
Державний прапор
Столиця
Населення
Площа території
Національно-державний устрій
Державна мова
Релігія
ВВП
Грошова одиниця
Країни-партнери

2. Користуючись типовим планом характеристики країни, заповнити наступну таблицю та виявити спільні та відмінні риси країн.

	Назва країни	Назва країни
1. Географічне положення
2. Природно-ресурсний потенціал
3. Населення
4. Господарство
а) Загальна характеристика
б) промисловість
в) сільське господарство
5. Транспорт
6. Зовнішньоекономічна діяльність та партнерство

3. Висновок про спільні та відмінні риси країн. Аналіз роботи.

V. Підсумок уроку

Аналіз учнем виконаної практичної роботи.

VI. Домашнє завдання

Закінчити оформлення практичної роботи;

Наукове повідомлення про вивчені країни;

Випереджальні завдання учням ? підготувати повідомлення про ПАР від імені «прем'єр-міністра ПАР» щодо ЕГП, «міністра культури «про населення, «міністра промисловості», «міністра сільського господарства», «політолога» щодо історичного минулого країни, «міністра закордонних справ»;

Підготувати запитання представникам преси.

На наш погляд, такий урок у курсі країнознавства недоцільно використовувати, тому що він більше підходить до курсу „Економічної та соціальної географії світу“ в 10 класі. Автором було запропоновано свій варіант уроку, поданий нижче, який є більш відповідним програмі країнознавства для 11 класу [58, с.198-200].

Тема: Країни Африки. Єгипет - дар Нілу.

Мета:

І. Навчальна

ѕ поглибити в учнів знання про особливості економіко-географічного та політичного положення, населення, культури й господарства Єгипту;

ѕ продовжити формування економіко-географічних знань учнів про комплексне використання природних ресурсів, про тенденції розвитку транспорту, туризму, зовнішньоекономічної діяльності, охорону навколишнього середовища.

2. Розвивальна:

ѕ розвивати аналітичне мислення учнів;

ѕ вміння порівнювати; виховувати толерантне ставлення учнів до культури інших країн, самоповагу та взаємоповагу;

ѕ продовжити формування вмінь аналізувати необхідний матеріал, аргументовано викладати свою точку зору, вести дискусію;

ѕ продовжити розвиток критичного мислення учнів;

3. Виховна:

ѕ продовжити формування рис соціально активної особистості учнів

Форма проведення уроку: урок-практична робота.

Обладнання: політична карта світу, фізична й економічна карти Африки, фотоматеріали, атласи, відеомагнітофон, фотоальбом, книга «Сім чудес світу», добірка літератури про Єгипет.

Структура уроку:

I. Організаційний етап. 1 хв.

II. Перевірка наявності домашнього завдання. Озвучення деяких учнівських робіт. 4 хв.

III. Мотивація практичної діяльності учнів. 2 хв.

IV. Вивчення нового матеріалу. 35 хв.

V. Підсумок уроку 2 хв.

VI. Домашнє завдання 1 хв.

Зміст уроку

I. Організаційний етап.

II. Перевірка наявності домашнього завдання. Озвучення деяких учнівських робіт.

III. Мотивація практичної діяльності учнів.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Інструктаж вчителя про роботу з інструктивними картками.

Зразок інструктивної картки

Користуючись атласами „Економічна і соціальна географія світу“ для 10-11 кл. заповніть та проаналізуйте таблицю за планом курсу.

План	Єгипет
1. Територія
2. Історичний розвиток
3. Культура
4. Природа
5. Народонаселення
6. Господарство
а) промисловість
б) сільське господарств
в) сфера послуг
г) туризм
7. Всесвітньо відомі об'єкти
8. Зовнішньоекономічна діяльність

Проаналізувавши дану таблицю, вчитель опитує учнів класу за опрацьованими ними даними.

V. Підсумок уроку

Аналіз учителем виконаного завдання.

VI. Домашнє завдання

Випереджальні завдання учням ? підготувати повідомлення про ПАР від імені «прем'єр-міністра ПАР» щодо ЕГП, «міністра культури «про населення, «міністра промисловості», «міністра сільського господарства», «політолога» щодо історичного минулого країни, «міністра закордонних справ»;

Підготувати запитання представникам преси.

Тема: Південна Африка ? економічний лідер регіону

Мета: поглибити в учнів знання про особливості економіко-географічного та політичного положення, населення, культурне надбання й господарства Південної Африки, визначити актуальні проблеми її соціально-економічного розвитку; розвивати аналітичне мислення учнів; виховувати толерантне ставлення учнів до культури інших країн, самоповагу та взаємоповагу.