Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації

В експериментальному дослідженні ми використовували методику «Знайди і викресли» (на визначення продуктивності та стійкості уваги), методику на визначення рівня розумового розвитку дитини Біне-Сімона, методики «Сприйняття кольору», «Сприйняття предметів», «Сприйняття форм», а також ігри та вправи, за допомогою яких ми визначили орієнтацію в просторі розумово неповносправних дітей.

Тестування учнів навчально-реабілітаційного центру за методикою Біне-Сімона на визначення рівня розумового розвитку дозволило з'ясувати, що: підлітки мають значне відставання у розвитку. Наприклад за паспортом вік дитини становить 12 років, за методикою Біне-Сімона вік розумовий становить 3 роки, тому відставання у розвитку є 9 років. В окремих підлітків рівень відставання у розвитку був меншим, тобто на 2, 3, 4 роки (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Визначення розумового розвитку підлітків за бланком Біне-Сімона

З цих результатів бачимо, що підлітки мають досить значне відставання в розвитку. Деякі підлітки з розумовою неповносправністю не говорять, мають ехолалію (повторюють те, що говорить вчитель) та є гіперактивними і неуважними. Всі підлітки незалежно від віку, мають різні рівні розумового розвитку, та їх поведінка не відповідає їхньому віку.

Також проводилась діагностика інтелектуальних розладів (тест Векслера) з підлітками, які мають розумову відсталість. В дослідженні брали участь 17 респондентів За даними результатів дослідження ми отримали наступні результати: 65% підлітків мають легку розумову відсталість (дебільність), 30% - помірна розумова відсталість (помірна імбецильність) та 5% - тяжка розумова відсталість (ідіотія).З цих результатів бачимо, що підлітки з розумовою відсталістю мають свої ступені інтелектуальних розладів, які заважають їй орієнтуватись в просторі, але це менша частина опитуваних. Отже підлітки з легкою розумовою відсталістю (як це було вже зазначено в першому розділі) вміють орієнтуватися в просторі.

Рис. 2.1 Результати діагностики інтелектуальних розладів підлітків

Також ми проводили обстеження підлітків за методиками «Сприйняття кольорів», «Сприйняття предметів» та «Сприйняття форм». Майже всі обстежені нами розумово неповносправні підлітки розрізняють кольори, форми та предмети. Також деякі з них вміють називати предмет, його форму і колір.

Отримані результати дослідження показують, що учні знають кольори, деякі плутають та не знають: 20% - учнів знають, 60% - плутають і 20% - не знають.

Рис. 2.2 Результати дослідження сприйняття кольору підлітками навчально-реабілітаційного центру

Провівши методику «Сприйняття предметів» ми отримали наступні результати: 77% - знають, 23% - плутають, дітей серед учнів 4-5 класів, які б не розрізняли предмети, не виявлено.

Рис. 2.3 Результати дослідження сприйняття предметів підлітками навчально-реабілітаційного центру

З цього бачимо, що учні з розумовою відсталістю розрізняють предмети і в деяких з них сенсорні еталони сформованості частково. Майже всі підлітки з особливими потребами розпізнають предмети і вміють їх назвати.

Розумово відсталі підлітки, які навчаються в навчально-реабілітаційному центрі знають форми (24% учнів), плутають (40%) і не знають форм (36%). Великий показник результатів , які плутають, але також досить великий результат і тих учнів, які не знають.

Рис. 2.4 Результати дослідження сприйняття форм підлітками навчально-реабілітаційного центру

За допомогою ігор та вправ, в яких використовувалися картинки та запитання до кожної картинки, ми змогли побачити рівень розвитку просторової орієнтації підлітка. Вправи на визначення парних напрямків ми давали підліткам не ізольовано, а в співставленні: «уперед» -- «назад», «праворуч» -- «ліворуч», «угору» -- «вниз». Таке співставлення в дії та в мовленні сприятиме усвідомленню кожного з них. Це прискорить їх розрізнення.

Провівши цю методику з іграми та вправами, ми отримали наступні результати: 54% розумово відсталих підлітків - орієнтуються в просторі і часі, 36% - частково орієнтуються і 10% підлітків не орієнтуються ні в просторі, ні в часі.

Рис. 2.5 Результати дослідження просторова орієнтація учнів 4-5 класів допоміжної школи

Отже, провівши ці методики на сенсорні еталони «Сприйняття кольору», «Сприйняття форми», «Сприйняття предметів» та розвитку просторової орієнтації ми можемо стверджувати, що більшість розумово неповносправних підлітків розпізнають кольори, предмети, форми та вміють їх назвати. І половина обстежених учнів (54%) орієнтуються в просторі і в часі.

Наступну методику, яку ми проводили серед підлітків була методика «Знайди і перекресли», яка спрямована на визначення продуктивності та стійкості уваги. Продуктивність уваги ділиться на продуктивну, малопродуктивну і непродуктивну. А стійка в свою чергу на стійку і нестійку. Ця методика порівнювалась разом з тим, як учні поводилися під час діагностування.

Провівши цю методику, ми отримали наступні результати. У розумово відсталих дітей переважає мимовільна, нестійка і малопродуктивна увага. Переважна більшість дітей мають такі результати через те, що вони є гіперактивними, неуважними та розсіяними під час дослідження. Дослідження властивостей уваги включало з етапи:

1 етап - довільна та мимовільна увага;

2 етапи - стійка та нестійка увага;

3 етап - продуктивна, малопродуктивна та непродуктивна увага.

Перший етап, який спрямований на визначення довільної уваги становить 20%, а мимовільна 80%, другий етап - стійка (40%) і нестійка (60%) увага і третій етап - продуктивна увага становить 40%, малопродуктивна - 54% і непродуктивна - 6%. За допомогою цих етапів ми зможемо точніше і детальніше розглянути розвиток уваги підлітків навчально-реабілітаційного центру.

Рис. 2.6 Результати дослідження довільної і мимовільної увага (у%)

З цієї діаграми бачимо, що у більшості обстежених нами дітей розумово відсталих увага є мимовільною. Вони під час навчання уважно сприймають інформацію і запам'ятовують її . Тільки в незначної кількості підлітків увага є мимовільною.

У розумово відсталих підлітків рівень нестійкої уваги переважає над стійкою. Причиною цього є те, що підлітки дуже швидко стомлюються.

Рис. 2.7 Результати дослідження стійкої і нестійкої увага (у%)

Увага у розумово неповносправних підлітків нестійка, через те, що вони є гіперактивними, неуважними і непостійними. Вони починають справу, але ніколи її не завершують до кінця.

Визначаючи рівень продуктивності уваги ми бачимо, що у розумово відсталих дітей переважає малопродуктивна увага. Це випливає з результатів проведеного нами дослідження (продуктивна - 36%, малопродуктивна - 54% і непродуктивна - 10%.

Рис. 2.8 Результати дослідження продуктивної, малопродуктивної і непродуктивної увага підлітків з особливими потребами (у%)

Отже, з цих результатів ми можемо зробити висновок, що розумово неповносправні підлітки вміють розрізняти кольори, предмети та форми. Також вони добре орієнтуються в просторі і в часі. Ці знання їм є в нагоді в їхньому щоденному житті (самообслуговуванні, в навчанні). Вони можуть самостійно дійти до школи, піти в магазин, а також самостійно доїхати, куди їм потрібно.

Також ми проводили анкетування серед вчителів в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» в м. Львові.

Анкета для вчителів, які працюють з розумово відсталими підлітками, включає 7 запитань. Всі вчителі на запитання відповідали щиро і відверто. Питання були спрямовані на аналіз успіхів і труднощів та почуттів вчителів під час роботи із розумово неповносправними підлітками.

З результатів анкетування бачимо, що деякі вчителі з задоволенням працюють з підлітками, що завдяки їм вони навчились любити людей просто такими, якими вони є, навчились допомагати іншим, не потребуючи взамін нічого, навчились переборювати свої труднощі за допомогою довіри та любові. Але разом з тим вчителі не можуть сказати, що працюється легко. Наші респонденти зазначали, що працюючи з розумово неповносправними підлітками, потрібно бути відкритими до них, довіряти їм, поважати їхню думку та просто любити. І тоді підлітки з легкістю ідуть на контакт. Якщо вони не розуміють певний матеріал, тоді вчитель намагається пояснити його більш доступним способом, але вони не зациклюються над одним питанням, оскільки вони обов'язково згодом все зрозуміють. Коли вчителі не знають, як працювати з тією чи іншою дитиною, оскільки кожна дитина є індивідуальною особистістю, вони звертаються за порадою до спеціалістів. Інші шукають методи роботи через ігрові моменти, опрацьовують і адаптовують для підлітків матеріал.

Якщо у вчителів виникають певні труднощі з розумово відсталими підлітками тоді вони намагаються розв'язати цю проблему на місці, тобто зразу. Також труднощі у респондентів виникають у тому, що вони не до кінця їх розуміють і не вміють відкрити їх світ почуттів і талантів. Ці труднощі долаються, за допомогою порад спеціалістів, довшого перебування з розумово неповносправними дітьми.

Всі респонденти вважають, що ця робота дана їм від Бога. Не кожна людина спроможна працювати з розумово неопвносправними дітьми. Вони почуваються біля цих підлітків комфортно, затишно і безпечно. Розумово неповносправні підлітки є слухняними, старанними, хочуть багато навчитись, щоб в майбутньому досягти певних успіхів. Вони із задоволенням працюють з розумово відсталими дітьми, адже діти наповнюють їхнє життя чимось новим і цікавим. І якщо були моменти, коли респондентам хотілось залишити роботу (через те, що вони не бачили результати своєї праці, через непорозуміння з педагогічним колективом та керівництвом і через власне незнання і невміння працювати з розумово відсталими підлітками, але з часом вони навчились і полюбили цю роботу), то вони цього не зробили тільки через дітей розумово неповносправних.

Отже, робота, яку виконують вчителі, є важливою як у їхньому житті, так і для розумово неповносправних. Вчителі допомагають їм в навчанні, виховані, вчать їх елементарних навичок самообслуговування, вчать читати, писати, рахувати, а підлітки в свою чергу вчать вчителів бути більш терплячими, поважати один одного і вчать любити ближніх.

2.3 Особливості міжособистісної взаємодії дітей розумово неповносправних

Важливу роль у нашому житті відіграє спілкування (спілкування з рідними, друзями). Воно потрібне для всебічного розвитку.

Спілкування - це міжособистісний або груповий процес, що полягає в обміні певними результатами психічної діяльності між людьми - засвоєння інформації, думок, суджень, оцінок, почуттів, установок. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, і функціях, видах, формах, способах і мотивах [Орбан-Лембрик Л., 2004, 576].

Спілкування у житті розумово неповносправних підлітків відіграє важливу роль. Адже спілкуючись вони краще пізнають себе, друзів, сім'ю, тобто навколишнє середовище.

В процесі спільної діяльності підлітки з розумовою відсталістю: прибирання в класі, займаючись малюванням, виконанням домашніх завдань, здійснюють спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію людей і забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу розумово неповносправних підлітків в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Результати нашого спостереження показали, що спілкуючись між собою, розумово відсталі підлітки у розмові залишаються відкритими, щирими, адже у спілкуванні вони використовують такий невербальний засіб, як посмішка, вона ніколи не зникає з їхніх облич. Вони є привітними, щиро приймають у свій колектив й інших дітей, вчителів та друзів. З малознайомими людьми вони вітаються привітно, щиро та з посмішкою.

Участь у спільній діяльності між розумово неповносправними підлітками вимагає від них певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Немовля, спілкуючись з ними, уже засвоює основні компоненти спілкування як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; здатність почергово вслухатись і "відповідати", а отже, виявляти ініціативу; розуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді і якої.

Спілкування як взаємодія розумово неповносправніх підлітків можна розглядати і як діяльність, оскільки при цьому вони завжди мають якусь мету (передати інформацію, домогтися визнання, змінити чиюсь поведінку тощо), керуючись тими чи іншими мотивами, використовуючи засоби і, залежно від їх адекватності, ми отримуємо певні результат.

Спілкування розумово неповносправних підлітків можна поділити на 3 групи:

1) спілкування в сім'ї;

2) спілкування з вчителями, учнями;

3) неофіційне спілкування.

Спілкування в сім'ї відбувається з самого дитинства і посідає важливе значення в житті дитини з розумовою відсталістю. З самого народження всі діти потребують спілкування, а особливо цього потребують розумово відсталі діти. В них можуть бути наявні порушення мови, порушення в координації рухів та в поведінці. Батьки найкраще розуміють своїх дітей, адже вони найбільше спілкуються з ними. Існують такі сім'ї, де спілкування батьків з дітьми посідає останнє місце. Вони не бажають спілкуватися, навіть знаходитися з ними в одному приміщенні. Тобто, батьки як йдуть зранку з дому, так повертаються пізно ввечері тільки для того, щоб не бачити свою дитину. Це більше відноситься до батька. Він або залишає свою сім'ю, або уникає будь якого контакту з своєю розумово неповносправною дитиною.

Спілкування має велике виховне значення, оскільки воно розширює загальний світогляд людини, сприяє розвиткові нових психічних утворень, є обов'язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам'яті, сприймання, уваги.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихованні є інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - це система методів і прийомів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а також організують, спрямовують соціально психологічну взаємодію педагога та вихованців.

Розумово неповносправні підлітки, спілкуючись з вчителями та учнями, відчувають теплоту, турботу, підтримку. Ми зауважили, що вчителі інколи самі не знають як почати розмову з підлітками з особливими потребами. Підліткам їм в цьому допомагають: вони перші ідуть на контакт, перші починають розмову, а також вони своєю усмішкою можуть допомогти будь, якій людині забути про свої труднощі.

Перебуваючи в навчально-реабілітаційному закладі розумово неповносправні підлітки активно, ввічливо спілкуються з ровесниками та з вчителями. Вони є емпатійними, дружніми між собою, допомагають один одному. До незнайомих людей вони є ввічливими, привітними і завжди усміхненими.

Неофіційне спілкування відбувається переважно на природі, під час прогулянки та під час подорожей. Ці неофіційні спілкування зближують підлітків з вчителями.

Спілкування як міжособистісна взаємодія є сукупністю зв'язків між людьми і взаємовпливів, які виникають і закріплюються в процесі їх спільної життєдіяльності. Регулятором цих зв'язків є суспільні соціальні норми, порушення яких приводить в дію механізми соціального контролю (несхвалення, осуд, покарання).

Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють істотної ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не «транслюється» в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини -- забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не завжди важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його події включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їх оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.

Розумово неповносправні підлітки користуються як вербальними, так і невербальними засобами спілкування. Але найбільше переважає вербальний стиль спілкування. Якщо хтось не розуміє, що вони говорять, тоді вони декілька разів можуть повторити це речення. Вони потребують, щоб їх розуміли, підтримували, щоб з ними спілкувались, але не жаліли.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та у вигляді "присутності" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо деякий дискомфорт.

Вчителю необхідно знайти золоту середину, яка б забезпечувала взаємодію, взаємоприйняття, взаєморозуміння без виділення когось із партнерів як домінуючого. Така позиція, безумовно, вимагатиме значної роботи не лише з боку вчителя, але й з боку розумово відсталих дітей, до чого обидві сторони спілкування мають бути готові. Діалогічне спілкування в педагогічній діяльності стане правилом тільки за умови формування гуманістичного за своїм характером комунікативного ядра особистості, як у педагога, так і у школяра.

Отже, міжособистісна взаємодія розумово неповносправних підлітків з друзями, вчителями, батьками та оточуючими людьми є життєво важлива для них, оскільки завдяки їм вони здобувають знання, вміння і навички. Вчителеві у своїй роботі слід використовувати діалогічне спілкування, щоб діти могли вільно висловлювати свою думку з даного питання, а також задавати запитання.

Висновки з другого розділу

Розвиток будь-якої особистості залежить від того, наскільки умови навчання та виховання відповідають її можливостям. Не випадково у нашій країні створено різні типи навчальних закладів спеціальних шкіл та навчально-реабілітаційних закладів для дітей, що мають відхилення в психічному розвитку. Це школи, дошкільні та навчально-реабілітаційні заклади для дітей, що мають сенсорні порушення, мовні недоліки, дитячий церебральний параліч, нервові захворювання, затримку психічного розвитку, розумову відсталість. У всіх дітей, що навчаються у названих спеціальних школах, відхилення у розвитку пов'язанні з органічною поразкою центральної нервової системи або з недоліками функціонування органів відчуття - зору, слуху.

Провівши експериментальне дослідження в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» м. Львів ми отримали наступні результати з яких бачимо, що розумово неповносправні підлітки розрізняють кольори, предмети і форми. Увага в них мимовільна, нестійка та малопродуктивна. Це виявляється через те, що вони гіперактивні, не можуть довго займатись однією справою дуже довго. Вони є дуже активними, енергійними і тому нестійкими у навчанні. Водночас розумово відсталі підлітки здебільшого добре орієнтуються в просторі, що дозволяє їм самостійно пересуватися по вулицях міста.

Вчителі задоволені своєю роботою і допомагають підліткам в навчанні, в елементарному самообслуговуванні. Допомагають їм здобути знання, вміння і навички.

Спілкування посідає важливе місце у житті розумово неповносправного підлітка. У спілкуванні розумово відсталі підлітки є щирими, відкритими. Вони вміють довіряти людям і любити їх такими, якими вони є, простими, засмученими та недовірливими. Вони спілкуються з усіма: як із знайомими так і з малознайомими. До незнайомих людей вони відносяться ввічливо, привітно. Вони до всіх посміхаються, легко ідуть на контакт і цим самим показують нам, що не потрібно всього в житті остерігатись, а потрібно довіряти іншим, любити їх і поважати.

Вчитель під час навчання повинен використовувати діалогічне спілкування з учнями. Щоб розумово відсталі підлітки брали активну участь у викладенні матеріалу і щоб вони відчували, що вони також багато знають і дізнаються ще більше.

РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В РАМКАХ РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАНН

3.1 Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації

Вітчизняна психологічна допомога перебуває в процесі активного становлення й розвитку. Водночас розумово відстала дитина має свої відмінності й потребує специфічної допомоги. Назріла необхідність у розробці такого напряму психологічної допомоги, який би спирався на духовні, філософські, культурні традиції. Їх підґрунтя -- християнське вчення.

Нині ми спостерігаємо пробудження інтересу до екзистенційних, релігійних, християнських питань життя. Усе частіше в запитах людей звучить традиційна для нашої культури проблематика: розуміння людини і світу; ставлення до себе, до світу, до іншого, до Бога, до абсолютних цінностей -- життя і смерті, свободи і відповідальності, добра і зла, духовності і бездуховності. Необхідну душевну й духовну підтримку людині, «духовну ортопедію» (за П.Флоренським) може надати віра в Бога. Витоки такої допомоги ми бачимо в релігійних ученнях, зокрема в текстах Священного Писання, у яких -- увесь спектр емоційно-смислової, духовної підтримки людини.

Релігійість - характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільностей. Ознаки релігійності - це віра в Бога, в безсмертя душі тощо, ототожнення себе з віруючими певної конфесії, позитивне відношення до релігійних цінностей і норм. Нарівні з цими ознаками в сфері свідомості враховуються ознаки в сфері поведінки: участь в колективних культових діях, в діяльності релігійних організацій, індивідуальні культові дії в домашній обстановці (молитви тощо). За допомогою релігійних ознак підліток з особливими потребами відчувається повноцінним членом суспільства. Відношення віруючих християн до них є доброзичливим та альтруїстичним.

Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних суб'єктів, взагалі не регулюють відносини між церковними організаціями і державними органами. Як церковні організації так і державні заклади допомагають підліткам з особливими потребами, але в релігійних організаціях підлітки почуваються більш порібними та люблячими, вони відчувають турботу з боку працівників.

Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків громадянського суспільства, тому держава зобов'язана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові -- в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеологічні -- в доступності масам освіти, науки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

Глава Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" розглядає характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави.

Релігія визнається особистою справою у тому разі й у тій мірі, якщо вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуються чинного законодавства, відправлення культів не приводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.

В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до нового закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, налагоджується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індивідуально або спільно, дітей і дорослих, з використанням для цього церковних приміщень або тих, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

У другому розділі закону констатується, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Релігійними організаціями є релігійні громади, релігійні братства, релігійні управління і центри, монастирі, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Саме ці релігійні організації («Лярш», «Віра і світло», а також навчально-реабілітаційний заклад «Джерело», «Каріта» та інші) найбільше допомагають дітям та молоді з особливими потребами стати повноцінними членами нашого суспільства, відчути себе порібними та всезагально прийнятими людьми.

Релігійні організації приймають свої статути (основні положення), які відповідно до цивільного законодавства визначають їхню правоздатність, підлягають реєстрації.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити такі відомості: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; майновий стан релігійної організації; права релігійної організації на заснування підприємства, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Релігійна організація має право приймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі. Релігійна організація зобов'язана в установленому порядку зареєструвати трудовий договір.

У такому самому порядку реєструються документи, що визначають умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійній організації на виборних посадах.

Законодавство наділяє релігійні організації і громадян широкими правами, які пов'язані зі свободою віросповідання. За ст. 21 релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільнодоступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місія, паломництво).

Отже, релігійні організації створюються майже у всіх містах України. Вони реєструються, встановлюють свій стату та виконують всі завдання, які поставили перед своєю роботою.

3.2 Аналіз досвіду роботи релігійних організацій з підлітками з розумовою відсталістю

Чимало людей сьогодні усвідомлюють, що не можуть більше жити відокремлено від інших; жоден народ чи країна не виживе, зачинившись у власних кордонах. Люди стають все більше й більше свідомі того, що попри поділ людства на безліч найрізноманітніших угрупувань, котрі безнастанно конфліктують між собою, вони все ж залишаються єдиною родиною. Кожен народ, кожна раса і кожна країна є сьогодні частиною великої родини, яка називається людство; кожна людина наділена дарами, якими може скористатися задля того, щоб допомогти людству жити в мирі й цілісності. Діти з особливими потребами навчаються переважно у навчально-реабілітаційних закладах, центрах, а також навчаються і виховуються у спільноті «Віра і світло» та «Лярш».

Так, в центрі реабілітації дітей-інвалідів (м. Херсон) навчаються і виховуються діти з тяжкими розумовими обмеженнями різної етіології. Ці діти потребують індивідуальної виховної роботи, спеціального ставлення та догляду.

У Центрі реабілітації застосовують заходи, які об'єднують у собі діагностичну, корекційну та соціально-адаптаційну роботу, надають батькам необхідні рекомендації із виховання їх дітей. Спільна робота батьків та спеціалістів Центру реабілітації - важлива умова діяльності. Така система праці дозволяє зробити процес виховання і навчання неперервним.

Важливе місце в роботі Центру надається психологічній корекції. Основна мета роботи - корекція відхилень у психічному розвитку підлітків. На заняттях з психогімнастики, піскотерапії, казкотерапії психолог навчає дітей виражати емоції, спілкуватися з однолітками, що, врешті-решт, допоможе дитині справлятися з труднощами в житті. В організації роботи з національного виховання педагоги Центру спираються на те, що у віці 3 - 5 років формуються основи особистості. Для хворої дитини формування особистісних якостей стає ще більш актуальним. В цьому віці закладаються риси громадянина, бо це найсензитивніший період дитинства. Елементи трудової діяльності вихователі та спеціалісти формують у дітей в побуті та на спеціальних заняттях з ручної праці, на яких діти виготовляють дрібні вироби з природних та інших матеріалів. На заняттях зі швейної праці діти навчаються пришивати ґудзики, виконувати різноманітні шви, строчити на ручній швацькій машинці. Старші діти займаються виробничою працею: шиють торбинки для бандеролей, робочі рукавички. Однією з форм роботи, спрямованої на формування у дітей побутових умінь і навичок, є навчання приготуванню їжі. Підлітки вчаться обробляти овочі, правильно зберігати продукти, готують нескладні страви, а також вчаться гарно і правильно накривати на стіл, мити посуд. Розвиток рухової активності, мовленнєвого розвитку, емоційно-вольової сфери продовжується на музичних заняття. Для підлітків із тяжкими формами ДЦП надаються патронажні послуги в домашніх умовах на протязі двох тижнів. Для вихованців центру, які перенесли операції, здійснюється патронаж двічі на тиждень до моменту одужання дитини.

Практичний десятирічний досвід роботи Центра реабілітації дітей-інвалідів доводить необхідність соціалізації дітей з глибокими аномаліями розвитку. Вихованці Центру реабілітації стають опорою сім'ї в господарчо-обслуговуючій справі. Вони можуть обслуговувати себе та допомагати батькам.

Мета центру навчально-реабілітаційного центру “Джерело” (м. Львів) - дати підліткам та молоді з розладами у розвитку можливість повністю реалізувати їхній потенціал у фізичному функціонуванні та незалежності, інтелектуальному розвитку та соціальній інтеграції. За допомогою перевірених (кваліфікованих) навчальних методів Центр навчає професіоналів, членів сімей і представників громадськості в цілому. Тут, у центрі «Джерело» підлітки отримують якісні знання і реабілітацію, що дає їм можливість зайняти повноправне місце у суспільстві.

Соціальна проблематика. Потреба у Центрі виникає з наявності великої кількості неповносправного населення у Львівській області. Ці молоді опинилися за межами суспільства. Це неповносправне населення складають в основному підлітки, які часто живуть лише з матерями, залежними від соціальної допомоги. Матері цих підлітків не можуть працювати тому, що повинні доглядати за дорослими дітьми, прикутими до інвалідного візка. Місячна соціальна допомога для матерів по догляду за неповносправною дитиною, складає 200 грн., що відповідає 40 доларам США. Особи з неповносправністю є тою складовою суспільства, яка не має голосу на політичній арені. У цих людей нема голосу тому, що вони перебувають у соціальній ізоляції внаслідок їхнього становища, а також через відсутність адаптованої політичної культури.

Рис. 3.1 Програми роботи навчально-реабілітаційного центру «Джерело»

Реабілітаційна програма включає фізичну реабілітацію, плавання, іпотерапію, заняттєву терапію, рекреаційні ігри, лонгетування і візкову програму. Фахівці працюють з дітьми над розвитком рухових функцій, дрібною моторикою, координацією, навчають дітей користуватися візком, ходулями, паличками. Значна увага приділяється розвитку вмінь, необхідних у щоденному житті. Фахівці з реабілітаційної програми проводять обстеження кожної дитини, потім розробляють індивідуальні реабілітаційні програми. Під час реабілітаційних занять основна увага зосереджується на формуванні, розвитку і відновленні фізичної функції, покращенні координації рухів дитини, а також фахівці вчать дитину утримувати рівновагу і удосконалювати розвиток моторики. Крім того, вони стають самостійними у міру своїх можливостей. Програма працює за різноманітними реабілітаційними методиками: Бобат-терапія, елементи кондуктивної педагогіки, розробленої Петьо, Ніллом, Шерборном. Реабілітаційна робота проводиться індивідуально і у групах. Реабілітаційні програми діють для дітей, які перебувають на програмі “Раннє втручання”, школі Центру “Джерело” і Майстерні Клубу активної молоді. Вік клієнтів цієї програми коливається від кількох тижнів до 25 років.

Програма раннього втручання. Ця програма спеціалізується на проведенні ранньої діагностики неврологічних розладів у новонароджених та маленьких дітей. Також цим дітям ми пропонуємо належну допомогу терапевта і моральну підтримку сім`ї на період від 6 до 12 місяців. Раннє втручання - це програма для раннього виявлення неповносправності чи ризику дисфункцій розвитку у підлітків. Дана програма зосереджена на підтримці сімей, а також на діагностуванні розвитку дитини, реабілітації і коректуючій терапії. Фахівці програми навчають батьків основним реабілітаційними принципам і намагаються допомогти покращити психологічний клімат у дитини вдома. Вирішити ці завдання реально допомагає команда спеціалістів, до якої входять: лікар, фізіотерапевт, логопед, вчитель/вихователь, психолог, соціальний працівник і батьки дитини. “Раннє втручання” - це програма відновлення. Вік дітей, які займаються по цій програмі коливається від народження до шести років. Уся необхідна реабілітація і терапія проводиться у Центрі “Джерело” як індивідуально, так і під час групових занять.

Майстерні Клубу Активної молоді. Ця програма забезпечує соціалізацію неповносправних молодих людей: в групі однолітків вони займаються мистецькою діяльністю та виготовленням різноманітної продукції. Мета Майстерні «Клубу активної молоді» - соціальна адаптація молоді з неповносправністю. Соціальна інтеграція цієї молоді стає можливою завдяки розвитку активних навичок роботи.

Спільна праця забезпечує активне спілкування молодих людей; вона допомагає сформувати міцні дружні зв`язки, навчає організованості, дисциплінованості. Праця допомагає у формуванні кожної окремої особистості і її підготовці до самостійного життя. Члени цієї майстерні виготовляють різноманітні вироби з глини, вони малюють, працюють на комп'ютері, видають власний бюлетень. І звичайно ж вони спілкуються, ходять у театри і музеї, їдять на реколекції до Семінарії Св. Духа, ходять у походи. У цій майстерні займаються молоді люди віком від 17 до 25 років. Це все виконує молодь за допомогою соціальних педагогів, психолога та педагога-вихователя.

Школа «Джерело». Крім спеціального навчання діти отримують реабілітаційні послуги, з дітьми працює логопед та фахівець з методик альтернативного спілкування. Працює програма інтеграційного навчання в загальноосвітній школі. Діти перебувають в школі з 9.00 до 15.30. Школа «Джерело» - (включаючи довкілля та інтегроване навчання у загальноосвітній школі). Заняття у дошкільних групах спрямовані на розвиток моторики, мовлення, навиків спілкування і розпізнавальної функцій. Усі, перелічені вище, фактори готують дитину до навчання у загальноосвітній школі. У школі «Джерело» є дві дошкільні групи для дітей віком від трьох до восьми років. Крім того, діти вчаться відповідно до програм спеціального навчання і реабілітаційної програми. Предмети, які викладаються у цій школі включають: Українську мову, математику, музику, географію і навколишнє середовище, основи комп'ютерної грамоти. Особлива увага приділяється розвитку методів альтернативного спілкування і функціональних здібностей. Здобування нових вмінь і навичок стимулюється визнанням кожної індивідуальної особи і повагою до індивідуальної самооцінки кожної дитини. У школі «Джерело» є п'ять класів. У кожному класі в середньому вісім дітей, віком від семи до вісімнадцяти років. Заняття у класах тривають з 9:00 до 15:30. Крім того, команда фахівців з Центру «Джерело» постійно супроводжує дітей з ДЦП під час інтегрованого навчання у загальноосвітній школі № 82. Зараз у цій школі навчається 18 дітей з ДЦП.

2. Лобіювання. Центр «Джерело» постійно лобіює права неповносправних дітей в Україні. Як організація, що є лідером у цій галузі, «Джерело» впливає на уряд у розробці політики, яка стосується освіти і реабілітації дітей з особливими потребами.

3. Семінари. Центр «Джерело» постійно проводить науково-практичні конференціїй в унікальному, повністю пристосованому середовищі, доступному для дітей у інвалідних візках, навчальні семінари, і презентації, на які запрошує професійних педагогів і лікарів з усієї України. Члени сімей, у яких є неповносправні діти також відвідують такі семінари. Наприклад, недавно на таких семінарах обговорювалися проблеми розумової неповносправності, розлади у сприйнятті і засвоєнні навчального матеріалу, а також багато було сказано про фізичну реабілітацію, мистецтво терапію та інше.

4. Літні табори. Кожного року діти з Центру “Джерело” їздять у літні табори. Там вони спілкуються, займаються різними творчими роботами, здобувають важливі навики самостійного виживання у складних ситуаціях, і просто бавляться і весело проводять час. Наприклад, діти Центру відвідали:

- літній табір у приміщенні Львівського поштового відділення, під час якого діти могли застосувати свої вміння і навики, наклеюючи марки на конверти. Також діти навчилися саджати квіти і доглядати за рослинами у Екологічному Центрі. а реставрувати книжки дітей вчили у бібліотеці Середньої школи №82.

А перебування дітей “Джерела” у літньому таборі у Криму і Трускавці було спонсоровано Британським Міністерством закордонних справ.

У кожного народу й майже в кожній людській спільноті є особи, які не повністю володіють своїми фізичними та психічними силами. Вони щирі і по-дитячому безпосередні. Вони терпеливі, бо життя поставило їм підвищені вимоги… Йдеться про дітей розумово неповносправних.

Святий апостол Павло у своїх писаннях прирівнював Церкву до тіла, яке складається з багатьох членів і творить єдність. Кожен член, сильний він чи немічний, має своє завдання. А чим слабший він, тим більше уваги йому присвячується, щоб і він міг виконувати своє завдання в цілості тіла.

Святіший Отець Іван Павло II, звертаючись до людей з особливими потребами, назвав їх скарбом Церкви. Те, що люди зневажають і відкидають у Бога безцінне. І саме до людей убогих та малих в очах цього світу приходить Ісус, щоб принести їм Добру Новину про те, що Бог їх також любить, що Він є з ними, що довірив їм місію любові. На питання, чиїм гріхом є народження такої дитини, Ісус відповідає, що в цьому немає чиєїсь вини: ця людина живе для того, щоб на ній виявилися Божі діла (пор. Йо. 9, 3). А діло Бога - єднати людей, зцілювати душі, приносити мир. Саме через людей з особливими потребами наше серце може відкритися до творення добра, до життя в любові [Блаженішого Любомира Кардинала Гузара, 2002].

Також маємо зарубіжний досвід роботи з дітьми з особливими потребами. Це робота спільноти «Віра і Світло» та «Лярш».

«Віра і Світло» - це міжнародний християнський рух спільнот для осіб розумово неповносправних, їх сімей та приятелів. Співзасновниками цього руху стали Жан Ваньє та Марі Елен Матьє 1971 року.

Міжнародний рух «Лярш» (Ковчег) заснували Жан Ваньє та отець Тома Філіп у Франції 1969 року. Лярш об'єднує у спільноти осіб розумово неповноправних і тих, хто бажає розділити своє життя з ними у праці, молитві та святкуванні, щоб іти за Ісусом і працювати для побудови світу і справедливості.

«Лярш» та «Віра і Світло» - це дві різні, але доповнюючи мережі спільнот, які мають спільну ціль і духовність. Спільнота «Лярш» та «Віра і Світло» - це спільноти, які творять єдність між людьми сильними та людьми слабкими і відкинутими. В центрі уваги цих спільнот є особи розумово неповносправні, довкола яких згуртовуються батьки та молодь-приятелі. Ці спільноти покликані підтримувати та поглиблювати справжню християнську духовність. Саме у цьому часі, сповненому конфліктів, непорозумінь і страждань, ці спільноти стають оазами миру та любові.

Духовність «Віри і Світло» та «Ляршу» - це духовність любові. Хартія «Ляршу» стверджує, що покликання цих спільнот - творити спільноти любові, а також об'являти суспільству, що цінність кожної живої особи базується на здатності любити, а не на спроможності працювати. Ці спільноти є школами любові, які мають вести людину до особистої зустрічі з Богом, вчать радіти присутності кожної людини. Важливим аспектом духовності цих спільнот є також те, що ці спільноти є місцем переображення не тільки для осіб розумово неповносправних , але й для всіх їхніх членів через взаємну дружбу та любов. Жан Ваньє стверджував, що ця духовність є глибоко людською і глибоко Божественною.

Ділення і щирість також є елементами духовності. Спілкування є безперервним рухом і обміном, де кожний член одночасно вчиться сам і вчить інших.

Особливістю духовності спільнот «Віри і Світло» та «Ляршу» є співчуття - найцінніший дар любові криється у слабкості. В осерді спільноти завжди знаходяться непомітні, слабкі та вбогі люди, які зазнали багато болю, зранень і відкинення. Саме через такі внутрішні переживання часто розумово неповносправні особи закриваються у своїм болі і непевності. Щоб дитина з особливими потребами відкрилась, щоб всі бар'єри зникли, необхідна вірність і довіра у стосунках.

Розумово неповносправні особи багаті на відкритість, щирі на простоту, в них немає лицемірства, фальшу та масок, «і це стає свого роду парадоксом, коли люди з фізичною чи інтелектуальною відсталістю виявляють незвичайні здібності серця - любові, співчуття, безпосередності - і тоді нам «нормальним», доводиться відчувати свою неповносправність перед ними». Такі спільноти є свідченням того, що любов може існувати навіть в матеріалістичному суспільстві, де люди часто ігнорують і конкурують одні з одними. Духовність «Віри і Світло» та «Ляршу» відкриває для світу новий погляд, у якому любов, доброта і співчуття є найважливішими. Це сприяє зміні не тільки осіб розумово відсталих, але і тих, хто дружить з ними.

Отже, досвід роботи з дітьми з особливими потребами є значним як в Україні, так і за кордоном. Багато навчально-реабілітаційних центрів допомагають дітям з особливими потребами, щоб вони себе відчували потрібними в цьому світі, адже саме завдяки їм ми вчимося як правильно жити, саме вони дарують нам свою любов, усмішку, не потребуючи нічого взамін.

Традиційні технології, форми і методи роботи, за якими реалізуються зазначені напрями діяльності добре відомі в практиці роботи ЦССМ. Але, загалом, дотримуючись типового технологічного алгоритму соціальної допомоги, який складається з трьох етапів (підготовчого, реалізації та підсумкового), важливо розуміти специфічні особливості кожного з них, враховуючи специфіку даної категорії клієнтів.

Так, на першому етапі основним завданням соціального працівника, яке вирішується за допомогою вивчення сімейної ситуації, соціально-психологічного стану дитини та соціально-педагогічного дослідження особливостей їх соціалізації, стає визначення того, до якої групи клієнтів доцільно віднести:

1) до тієї, члени якої можуть (залежно від віку) навчатися у звичайному дитячому садку, загальноосвітній школі, відвідувати школу в ролі пасивного користувача або активного учасника заходів загального призначення, що влаштовують ЦССМ для здорових дітей і молоді, працювати в умовах звичайного виробничого середовища;

2) до групи, члени якої змушені (залежно від віку) навчатися у спеціальному дитячому садку, спеціальній школі, школі-інтернаті для дітей з певними порушеннями (часто за умови проживання вдома);

3) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, навчаються вдома за індивідуальним графіком, не можуть брати участі в заходах загального призначення, можуть працювати лише в надомній формі;

4) до групи, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, визнані ненавчуваними, непрацездатними в будь-яких формах, позбавлені будь-яких можливостей соціалізації.

Залежно від приналежності клієнта до тієї чи іншої групи розробляється план допомоги, який реалізується на другому етапі.

Для клієнтів першої групи переважно застосовується психологічне консультування дітей і батьків, консультування членів сімей з правових та психолого-педагогічних питань, заходи щодо сприяння розвитку потенційних творчих можливостей дітей, формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу, організація культурно-дозвіллєвої діяльності, сприяння продовженню навчання, професійній орієнтації дітей з особливими потребами (якщо реабілітаційні заходи не призвели до покращення здоров'я, до норми у тих випадках, коли патологія може бути усунена).

Для клієнтів другої групи до вищезазначеного додається діяльність щодо сприяння медико-соціальній реабілітації.

Для клієнтів третьої групи до вищезазначеного додається робота щодо побутової адаптації та реабілітації, навчання навичкам самообслуговування, посильної участі у веденні домашнього господарства тощо. Важливим стає ініціювання, лобіювання і координація зусиль різних державних і громадських організацій щодо задоволення особливих індивідуальних потреб цієї групи клієнтів. Особливе значення має зв'язок з навчальними закладами щодо організації навчання вдома за індивідуальним графіком або в інших формах (у багатьох містах і районах ця вимога закону реалізується недостатньо - за даними соціологічних опитувань, виконаних на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді і Київського ЦССМ у 1991-1992 рр., близько 20% респондентів ніде не навчалися), сприяння працевлаштуванню клієнтів у надомній роботі.

На час роботи групи тимчасового перебування батьки можуть залишати дітей у центрі, вирішувати інші проблеми. Це важливо з огляду на те, що майже половина підлітків з особливими потребами виховуються у неповних сім'ях, причому матері здебільшого не працюють, доглядаючи за дитиною. Вони були замкнені в чотирьох стінах наодинці зі своїми проблемами та хворою дитиною, відповідно й перебували в складному психологічному стані. Тому в окремих центрах соціальних служб проводиться робота з батьками, використовуються спеціальні тренінги, працює клуб, відбуваються спільні заходи, відзначаються свята, влаштовуються просвітницько-інформаційні зустрічі з працівниками медичних, педагогічних, соціальних установ. Працює група батьківської взаємодопомоги, тому багато проблем побутового обслуговування (ремонт одягу, взуття, побутової техніки, житла тощо) вирішуються на громадських засадах. Організація подібних центрів під егідою ЦССМ, очевидно, є найбільш перспективним шляхом соціальної допомоги сім'ям, які виховують дітей з особливими потребами зі складними діагнозами, не перекладаючи опіку щодо них на інтернатну систему. При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям з особливими потребами визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг. У структурі соціально-педагогічної допомоги першим виділяється соціальний компонент.

Соціальні послуги є системою соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. У вузькому значені слова - це система соціальних зручностей, що надаються особистості. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля особистості.

Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги - виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій, а також формування у підлітків з особливими потребами духовних цінностей. Об'єктом цієї діяльності є підлітків з особливими потребами, сім'я і найближче соціальне оточення. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так, залучення підлітків з вадами розумового розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво). Важливими формами соціально-педагогічної допомоги підліткам-інвалідам є індивідуальна і групова робота.

Зміст індивідуальної роботи з підлітками з особливими потребами становить:

- аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей дитини (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності);