Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Проблема обдарованості в науковій літературі

1.1 Сутність, зміст та ознаки обдарованості дитини

Проблема обдарованості набуває актуальності вже протягом кількох сторіч, адже не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому цінність особистості визначається не тільки тим, що вона являє собою в даний момент, але й закладеними в неї можливостями подальшого розвитку й вдосконалення [1, с. 137].

Саме тому філософські, методологічні й психологічні засади розвитку обдарованості формуються на основі такої ієрархії понять:

- задатки - це спадкові індивідуальні анатомо-фізіологічні особливості (мозку, нервової системи, аналізаторів та ін.), які сформувались в людини до моменту народження. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах перетворюючись на різні здібності чи стати основою для їх розвитку;

- здібності - це індивідуальні особливості людини, які забезпечують успішне оволодіння знаннями, навичками та вміннями, що за сприятливих умов дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв'язати конкретні завдання.

Виділяють види здібностей по їх спрямованості (загальні і спеціальні).

Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями й в здійсненні різних видів діяльності. Вони є наслідком як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.

Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності (літературної, образотворчої, музичної, сценічної та ін.);

- обдарованість - специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів і потреб особистості, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми;

- талант - високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних, які дозволяють особистості досягти визначних успіхів у здійсненні певної діяльності оригінальним підходом та з характером новизни.

Обдарована дитина - це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розв'язанні навчальних і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистісну установку на сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до суперечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування [6, с. 13].

На думку А.М. Матюшкіна, обдарованість являє собою комплекс інтелектуальних, творчих та мотиваційних чинників. У структурі творчої особистості він виокремлює 5 структурних компонентів:

· домінуюча роль пізнавальної мотивації;

· дослідницька, творча активність, яка проявляється у знаходженні нового, у постановці і розв'язанні проблем;

· можливості досягнення оригінальних рішень;

· можливості прогнозування і передбачення;

· здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки [17, с. 132].

У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі компоненти:

1) біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;

2) сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;

3) інтелектуальні й розумові здібності, що дозволяють оцінювати нові ситуації й вирішувати нові проблеми;

4) емоційно-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні орієнтації та їхня штучна підтримка;

5) високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.

Більшість дослідників дитячої обдарованості пропонують певну синтетичну структуру обдарованості, вміщуючи в ній:

1) домінуючу роль пізнавальної мотивації;

2) дослідницьку активність, що виявляється в нових підходах до постановки й вирішення проблем;

3) можливості досягнення оригінальних рішень;

4) можливості прогнозування й передбачення;

5) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Ю.З. Гільбух досліджуючи питання дитячої обдарованості, вважає, що обдаровані діти:

ь опановують досить швидко знання та зберігають їх (засвоюють головне, швидко й відповідно реагують, критично оцінюють інформацію і ставлять запитання, переносять вивчене в нову ситуацію);

ь виробляють, перетворюють і передають ідеї, думки: логічно думають, послуговуються багатим словником, тому їхнє мовлення добірне, гнучке;

ь мають високі показники абстрактного мислення: вміють узагальнювати, розділяють причини і наслідки, визначають взаємозв'язки, розуміють і правильно застосовують правила;

ь здатні долати труднощі: покладаються на себе, якщо зустрічаються з ускладненнями; наполегливо шукають вихід із скрутного становища;

ь винахідники і творці: допитливі й оригінальні, люблять експериментувати, використовують метод проб і помилок, знаходять шляхи досягнення своєї мети;

ь люблять самостійно працювати, схильні самостійно планувати свої дії, самоорганізовуються, незалежні у своїх діях;

ь відповідальні (наполегливі в досягненні мети);

ь легко пристосовуються до нової ситуації (розуміють і приймають потрібність змін, передбачають наслідки, оптимістично зустрічають перешкоди та пригоди);

ь енергійні, об'єктивно здорові [2, с. 15].

Н.С. Лейтес вважає що обдарована дитина повинна мати наступні вміння:

· самостійно будувати орієнтовану основу подальших дій, насамперед усвідомлення необхідності мати таку основу;

· здійснювати за власною ініціативою ретельний аналіз поставлених перед собою задач;

· будувати чіткий образ мети подальшої діяльності;

· вміти попередньо спланувати весь процес подальшої роботи;

· неухильно слідувати наміченим орієнтирам та безперервний самоконтроль ходу виконуваної роботи [15, с. 115].

Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компоненти особистісних якостей обдарованої дитини:

1. Психофізіологічні:

- наявність природних задатків до активного й цілісного світосприйняття;

- обумовлені природою потреби до розумової праці;

- розвиненість форм буттєвого сприйняття;

- прагнення до власної емоційної незалежності (еманенпації), усвідомлення власної природно-соціальної цінності.

2. Інтелектуальні здібності:

- пізнавальний інтерес;

- інформаційна ерудиція;

- високий рівень інтелектуального розвитку;

- нестандартність мислення;

- здатність до абстрагування;

- діалектичне бачення.

3. Творчий (креативний) потенціал:

- ініціативність;

- цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;

- неординарність підходів;

- інтенсивність розумової праці.

4. Світоглядні цінності:

- високий рівень свідомості й культури;

- ініціативно-активна відповідальність;

- високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й самоконтролю;

- розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, політичні, екологічні, громадянські, гуманістичні, родинні, моральні) [3, с. 15].

Таким чином, рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю людини.

Обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєвого шляху особистості, тому слід ураховувати складність самої проблеми «обдарована дитина». Обдарованість конкретної дитини - значною мірою умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або досить швидко зникнути [30, с. 16; 10, с. 175].

А.Й. Капська виділяє наступні ознаки обдарованості:

I. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності. Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її особливу, якісно своєрідну продуктивність.

При цьому виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен з яких пов'язаний зі специфічною стратегією її здійснення:

а) швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання;

б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації;

в) постановка нових цілей діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що призведе до нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень;

г) багатство ідей, навіть фантастичних.

2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражається в схильності «все робити по-своєму» й пов'язаного з властивою обдарованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет, що вивчається в системі, здатність бачити складне в простому, а в складному - просте.

4. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швидкості й легкості навчання, так і в повільному темпі навчання, але з наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

5. Яскраво виражена працелюбність.

II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками:

1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяльності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т. ін.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художньо-виразної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задоволення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заглиблення в ту чи іншу справу.

Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізнавальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог діяльності.

3. Переваги парадоксальної, суперечливої й невизначеної інформації, неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад.

4. Висока критичність до результатів власної праці, схильність ставити зверхважкі цілі, прагнення до досконалості [8, с. 201].

Як висновок, слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обов'язково повинна відповідати одночасно всім вище перерахованим ознакам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути увагу батьків, вчителів, соціальних педагогів, шкільних психологів і мотивувати їх на ретельний й тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.

1.2 Психолого-педагогічні особливості та проблеми обдарованих дітей в процесі їх соціалізації

На відміну від «дорослої обдарованості», яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах творчості, навчального процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.

Специфічні особливості дитячої обдарованості:

1) вона є суто суб'єктивною діяльністю, продукт якої не має суспільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяльності, здебільшого - це музика, здібності до образотворчої діяльності, художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) здібності дитини можуть співіснувати на рівні підсвідомості й об'єктивно бути незрозумілими для дорослих, тому така дитина може відчувати відразу неприязнь до шкільного навчання з його стандартами й механічним заучуванням. У свою чергу, багатьом учителям просто незрозуміла дитина, яка інколи навіть агресивно ставиться до школи;

4) прояв обдарованості пов'язаний різними формами дисинхронії: між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними досягненнями, між моторикою й інтелектом;

5) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від «норми»: це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читання, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень сепсорики й пам'яті, значна працездатність без втомлювання, високий рівень домагань;

6) дитяча обдарованість може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до проявів неврівноваженості у стосунках;

7) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагностика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку обдарованої дитини.

Важливу сторону обдарованості дітей та її особливості розглядає в своїх теоретико-експериментальних дослідженнях Н.С. Лейтес.

Він виділяє три категорії особливостей здібностей дітей:

1. Учні з раннім розвитком розумової діяльності. Це учні, в яких при звичайному рівні інтелекту спостерігають особливе тяжіння до одного предмета (науки, техніки). Починаючи з середніх класів, захоплюються математикою, біологією, фізикою, літературою. Уроки з інших предметів, як правило, їх не цікавлять.

2. Учні з прискореним розумовим розвитком. Ця категорія дітей, які за однакових умов з іншими дітьми вирізняються високим рівнем інтелекту. особливо такі діти помітні в молодших класах. Прискорений розумовий розвиток завжди пов'язаний з розумовою активністю та пізнавальним потребами.

3. Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей. Такі учні не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту, не мають яскравих успіхів з того чи іншого предмету, однак вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять, багата уява, особлива здатність до спостережень). Серед таких учнів є велика кількість осіб, що мають конкретні характерологічні особливості: впертість, незалежність, недостатня контактність, тощо [15, с. 31].

Отже, особливості обдарованості у кожної дитини можуть проявлятися по різному, в більш-менш вираженій формі. Тому головним завданням для батьків, вчителів, зокрема для соціального педагога, є своєчасний вияв й врахування цих особливостей, тим самим забезпечити умови для повноцінного розвитку неповторної унікальної особистості.

Не зважаючи на розповсюдження уявлень щодо благополучності психологічного розвитку обдарованих дітей, внаслідок своїх внутрішніх якостей та конкретних ситуативних факторів, обдаровані діти нерідко потрапляють до психологічної групи ризику. Внутрішні та зовнішні ситуативні фактори можуть призвести до виникнення в обдарованих дітей труднощів у спілкуванні та багатьох інших психологічних проблем.

Обдаровану дитину інколи порівнюють з губкою, що поглинає різноманітну інформацію, а така здатність до сприйняття сусідить із вразливістю, яка породжується підвищеною чутливістю. Ці діти все сприймають близько до серця і на все реагують бурхливо. Вони проявляють надмірне захоплення у всьому - в емоційних реакціях, інтелектуальних заняттях, суперництві з братами і сестрами або в протистоянні дорослим.

За даними багатьох досліджень взаємовідносини у таких дітей з оточуючими складаються досить нелегко, навіть часто страждають від соціального неприйняття з боку однолітків, що розвиває в обдарованих дітей негативне сприйняття самих себе, а це в свою чергу позначається в подальшому на становленні їх власної особистості.

Це та багато інших зазначених проблем пов'язано з певними сильними сторонами цих дітей. Якщо обдаровані швидко сприймають і утримують інформацію, то їх може дратувати повільне засвоєння інформації іншими. Якщо, з одного боку, вони володіють великим словниковим запасом і з легкістю висловлюють свою думку навіть щодо складних питань, то з іншого - «ефективно» використовують слова в будь-якій зручній для себе ситуації, щоб виділитися або вигородити себе.

Зазвичай, такі діти є уважними й відкритими всьому новому. Це призводить до надмірної зосередженості, довірливості й легковажності. Такі риси, як чуттєвість, емпатія, бажання бути прийнятими іншими нерідко призводять до остраху критики, потреби в обов'язковому визнанні та гідному оцінюванні. Надмірна рухливість, енергійність, що притаманна таким дітям, викликає в них відчуття фрустрації підчас бездіяння.

А.Й. Капська також зазначає, що в дітей з ознаками обдарованості особистісних проблем зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних однолітків, а іноді й більше.

До таких проблем вона відносить наступні:

1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих - це далеко не повний перелік якостей цих дітей. З одного боку, ці якості допомагають їм досягати високих результатів у сфері їх обдарованості, з іншого - служать джерелом конфліктів.

2. Агресивність. Часто таку дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись отримати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто заявляється тому, що навчальна програма є нудною та нецікавою для них. Порушення в поведінці дітей можуть з'явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Цим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності. Внаслідок цього дитина виявляється в ізоляції, замикається в собі.

5. Конформізм. Діти з ознаками обдарованості, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч їхнім або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для таких дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Такі діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для цих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов'язано з характерним для дітей з ознаками обдарованості прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими, ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси - відчуття власної неадекватності й низька самооцінка.

10. Нереалістичні цілі. Ці діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості й є тією рушійною силою, яка веде до високих результатів.

11. Підвищена чутливість. Оскільки діти з ознаками обдарованості більш сприятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення й зв'язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, але й до оточуючих. Така дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як вияв неприйняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається такою, що відволікається, гіперактивною, оскільки постійно реагує на різного роду подразники й стимули.

12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до зростання такі діти часто монополізують увагу вчителя, батьків та інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

13. Нетерпимість. Діти з ознаками обдарованості часто з недостатньою толерантністю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість [8, с. 216].

Через вищезазначені проблеми ці діти, за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, входять до «групи ризику» поряд із розумово відсталими, малолітніми порушниками, дітьми алкоголіків, адже ці проблеми не тільки спричиняють їм дискомфорт у повсякденному житті, але й також негативно впливають на їх подальший розвиток та соціалізацію вцілому.

Висновки експериментального дослідження С.О. Сорочинської показали, що через надмірну спрямованість на досягнення своєї мети та потяг до досконалості, в такої дитини згодом виникає «формула» вже будучи дорослим: головне в житті - успіх! А якщо ж результати не відповідають підвищеним внутрішнім стандартам дитини, то в неї виникає недовіра до своїх можливостей, а внаслідок цього - занижена самооцінка [26, с. 101].

Тому батьки та вчителі повинні звернути особливу увагу на формування в таких дітей відповідної «Я - концепції», розвиток якої для них має особливе значення, оскільки через занижену самооцінку вони можуть не реалізувати своїх здібностей в житті й взагалі стати невстигаючими. У зв'зку з цим дорослі мають допомогти дитині розвинути відповідне позитивне уявлення про свої можливості, розвивати цілеспрямованість та особисту активність в соціальному середовищі (активно діяти в процесі соціалізації, формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів та переконань). Велике значення при цьому має емоційно доброзичливе ставлення обдарованих дітей до інших людей (однокласників, вчителів, батьків).

Отже, як висновок, ми хочемо ще раз відмітити, що обдаровані діти потребують до себе значно більше уваги з боку вчителів та батьків. І тому першочерговим завданням є зробити все можливе, аби допомогти таким учням налагодити стосунки з дорослими та однолітками, створити доброзичливу атмосферу навколо неординарної особистості для того, щоб соціалізація цих дітей проходила в якомога кращих умовах.

1.3 Передумови виховання обдарованої дитини

Становлення молодої української держави потребує зміцнення інтелектуального потенціалу нації, посилення рівня загальноосвітньої та фахової підготовки. Особливої уваги у цьому вимагає поєднання нової української еліти, яка б вирізнялася високим інтелектом, здатністю творчо та компетентно приймати складні рішення та мати високу гуманістичну моральність, а питання роботи з обдарованими дітьми і молоддю, які є потенціальною елітою нації, набуло надзвичайної важливості.

Питання особливостей обдарованих учнів були в полі зору науковців: Ю.З. Гільбуха, Я.Н. Пономарьова, Г.С. Костюка, В.О. Моляко, Н.С. Лейтеса, Л.Ф. Бурлачук та інших.

Виховання та навчання дітей завжди є однією із складних педагогічних проблем. Сьогодні у навчально-виховному процесі помічаємо учнів з високим рівнем розвитку окремих здібностей. Такі діти прагнуть до знань, люблять розумову працю, їх не треба примушувати навчатися, вони шукають спілкування із дорослими, оскільки старші розуміють краще, ніж ровесники. Але, на жаль, кількість таких учнів - незначна, отже обдарованість - це штучне явище, тому актуальним є питання впливу спадкового і соціального факторів на розвиток обдарувань і формування творчої особистості, спроможної, інтелектуальної та конкурентноспроможної у сучасних суспільних умовах [4, c. 3].

За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ) обдаровані діти входять до «групи ризику», вони потребують особливого виховання, спеціальних навчальних програм, шкіл, класів, підготовлених вчителів, психологів. Відомий дослідник В. Штерн під обдарованістю розумів здатність свідомості пристосувати людину до нових вимог. Ідея цілісного підходу розвивалася Л. Гуровою, Н. Лейтесом, Г. Мелхером, В. Моляко та ін. Виходячи з теоретичної моделі обдарованості як складного утворення, Б. Теплов сформулював основний принцип, яким керувалася більшість дослідників при вивченні явищ обдарованості.

Виявлення обдарованих дітей та допомога на державному рівні - одне з важливих питань, якому приділяють увагу сучасні освітні законодавчі документи, міжнародні конвенції: Закон України «Про освіту», Закон України «Про охорону дитинства», Конвенція ООН про права дитини, Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Національна програма «Діти України», Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті тощо.

Це документи нормативно-правової бази для теоретико-методологічного обгрунтування засад розробки обдарованих дітей, складання орієнтованої регіональної програми розвитку, програми індивідуального розвитку і саморозвитку особистості школяра та розробки системи діагностичного обстеження дітей.

Дослідження дітей з особливими можливостями передбачає науково обґрунтований підхід до категоризації цієї групи дітей, які не потрапляють до середньостатистичної норми. Підбір ефективного комплексу діагностичних методів є складним завданням, для вирішення якого необхідно запровадити системний підхід, що дозволяє отримати нові перспективи у сфері вивчення феномену дитячої обдарованості.

Оскільки виявлення обдарованих дітей не самоціль, а складова частина комплексу заходів в організації диференційованого навчання, розвитку здібностей, соціальної реабілітації, то вважається, що критерії обдарованості мають бути такими, щоб загальна кількість виявлених обдарованих дітей відповідала можливостям практичної роботи з їх підтримки і розвитку. З гуманістичного погляду освітні органи та навчальні заклади виділяють ресурси і залучають до спеціальних програм тих, хто не виправдає в майбутньому витрачені кошти, щоб не обмежити можливості розвитку тих, хто міг би принести користь суспільству. Як бачимо, до соціально-економічних критеріїв виявлення обдарованої учнівської молоді додаються гуманістичні міркування.

Сьогодні, коли ставимо за мету, за основне завдання вихователя неспрощене виконання програми з обов'язковим дотриманням усіх її режимних вимог, а виховання особистості, створення таких умов, за яких найкращим чином могли б реалізуватися потенційні можливості кожної дитини, необхідно прийти на такі вихідні позиції [29, c. 186]:

1. Маємо компетентно, на професійному рівні оволодіти науковими положеннями про сутність обдарованості і здібностей, проаналізувати досягнення і прорахунки педагогічної практики.

2. Треба визначити конкретні можливості і шляхи перебудови виховного процесу в кожному дитячому садку для створення належних умов для виховання творчої обдарованості з ранніх років життя дитини, з перших сходинок у розвитку її особистості.

3. У вихованні обдарованих дітей принципово важливі спільна позиція, взаємна довіра, підтримка і допомога педагогів і батьків. Зауважимо, що й сьогодні дослідники ще не можуть дати вичерпну відповідьна всі питання, які постають з проблеми виховання обдарованої, здібної, талановитої дитини.

Разом з тим ряд принципових положень для розвитку педагогічної практики можна визначити вже тепер:

* загальною умовою розвитку здібностей і обдарованості є фізичне здоров'я і природна активність дитини. Звідси випливає, що в переважній більшості діти могли б рости як здібні, обдаровані. І якщо практичні результати з цими передумовами не співпадають, то слід говорити про несприятливі умови, які складаються для дітей, в дитячому колективі, в житті, про так звані соціальні фільтри, які залежно від історичної епохи з більшою чи меншою силою перешкоджають кожній дитині розвинути свої здібності;

* увага, повага, турбота, любов до дитини є тією основою, на якій зростає її впевненість щодо своїх можливостей, інтерес до різних сфер навколишнього життя, здатність дивуватися, захоплюватися, пробувати, до - сліджувати, фантазувати, вигадувати, запитувати, шукати. Тобто активність дитини, у тому числі й творча, виховується за умови підтримки дорослим її ініціативи. Численні ж заборони і негативні оцінки дитячих намагань і є тими фільтрами, які гальмують розвиток творчих здібностей;

* самоповага й оптимістичний настрій дитини, підставою для якого є позитивні оцінки вихователем її дій і поведінки, є необхідною умовою її різнобічної активності, в процесі якої розвиваються загальні і спеціальні здібності;

* забезпечення умов і можливостей дня приємного, змістовного спілкування і в дитячому колективі, для занять різними видами діяльності сприяє розвитку пізнавальної й естетичної активності дитини, її здібностей;

* відповідне поєднання навчання і творчих пошуків самої дитини - необхідна умова, за якої розвиваються зацікавлення, інтерес до заняття, пізнавальні, естетичні й етичні якості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислення, уміння і здібності. Добрим прикладом такої методики є розвиток здібностей до декоративного малювання, опрацьований О.О. Гроновою (Слов'янський педагогічний інститут);

* для розвитку творчих здібностей головне значення має сам процес діяльності дитини: експериментування, а не прагнення отримати кінцевий результат. Це мають усвідомлювати педагоги. Критичні оцінки діяльності, її результатів викликають стресові ситуації і стають на заваді прояву зацікавленої активності;

У психології і педагогіці стверджується думка про те, «що всі здорові діти обдаровані». Тому основна ідея шляхів визначення виховання обдарованих дітей полягає в тому, щоб забезпечити комплексний розвиток природної обдарованості. Саме в дитинстві необхідно приділяти увагу таланту дитини і не пригнітити, а розвинути його, допомогти малюку пізнати себе, розкритися з усіх своїх кращих сторін. Отже, задача дорослих - створити необхідні соціальні, психологічні, педагогічні умови для всебічного гармонійного розвитку обдарованої дитини, її духовного становлення, виховання культурної, обізнаної, творчої особистості, достойного громадянина своєї землі і Землі в цілому [29, c. 188].

Таким чином:

1. Навчальний заклад повинен створити особистісно орієнтований простір для розвитку здібностей та реалізації творчих обдарувань кожного вихованця. З цією метою повинні реалізовуватися діагностичний, освітній, прогностичний та результативний компонент педагогічної діяльності.

2. Обдаровану дитину необхідно вводити до особистісно орієнтованого освітнього простору, побудованого на засадах розуміння, визнання і прийняття.

3. Створення умов для довірливого діалогічного спілкування оптимізує процес формування і становлення обдарованої особистості.

2. Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми

2.1 Зміст та особливості роботи вчителя з обдарованою дитиною

Модернізація національної освіти в Україні визначила необхідність розвитку інтелектуального, духовного потенціалу українського народу, вихід вітчизняної науки і культури на світовий рівень. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування української еліти.

То ж виявлення розумової обдарованості (інтелектуальної чи творчої), спеціальних здібностей у дітей, їх розвиток і реалізація є однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики. Обдарованість - складне, багатогранне явище. Кожна обдарована дитина - індивідуальність, що потребує особливого підходу.

Під час роботи з такими дітьми постійно виникають педагогічні й психологічні труднощі, обумовлені розмаїтістю видів обдарованості, зокрема віковою та прихованою, безліччю суперечливих теоретичних підходів і методів, варіативністю сучасної освіти, а також малою кількістю фахівців, професійно та особистісно підготовлених до роботи з обдарованим дітьми.

Саме діти з ознаками обдарованості вільно або мимоволі можуть створювати своєю поведінкою нестандартні ситуації, для вирішення яких «учительські» стереотипи не лише даремні, але навіть шкідливі як для дитини, так і для самого вчителя. Однією з причин виникнення подібних ситуацій є те, що, наприклад, унаслідок високого темпу інтелектуального розвитку обдаровані діти (а за великим рахунком і будь-які інші діти) усвідомлено або неусвідомлено вимагають до себе відношення як до повноправного суб'єкта учбової діяльності, спілкування і так далі. Тим часом один з найбільш поширених стереотипів традиційної учительської свідомості полягає в тому, що учень (саме тому, що він учень) початково розглядається як об'єкт педагогічної дії, але не як суб'єкт спільного освітнього процесу.

Це означає, що, працюючи з обдарованими дітьми, педагог повинен уміти вставати в позицію рефлексії до самого себе. Так, одним з основних психологічних принципів роботи з дітьми є принцип «прийняття іншого», згідно з яким учитель повинен спочатку приймати учня як індивідуальність зі своїми особливостями, що вже склалися.

Крім того, вчителеві важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

При виявленні дітей з неабиякими розумовими здібностями постає проблема: чому саме і як таких дітей взагалі навчати, щоб це сприяло їхньому подальшому розвитку? Оскільки обдаровані діти володіють деякими загальними особливостями, навчальні програми для них, ми вважаємо, повинні деяким чином відрізнятися від інших звичайних програм. Адже хотілося б, щоб навчання таких дітей відповідало їхнім головним потребам. До таких загальних особливостей належать наступні:

1. Здатність швидко схоплювати зміст принципів, понять положень. Така особливість вимагає широти матеріалу для узагальнення.

2. Потреба зосереджуватися на зацікавлених сторонах проблеми і прагнення розібратися в них. Ця потреба рідко задовольняється при традиційному навчанні і тому, за для розвитку необхідних пізнавальних умінь, дитині треба дати реалізуватися в спеціальних навчальних програмах через самостійну роботу та завдань відкритого типу.

3. Здатність помічати, міркувати і висувати пояснення. Цілеспрямований розвиток вищих пізнавальних процесів у спеціальних навчальних програмах піднімає ці здібності на якісно новий рівень і позбавляє від тягаря нескінченних повторень очевидного [16, с. 11].

Існують різні стратегії навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різні форми. Для цього розробляються спеціальні навчальні програми. До основних стратегій навчання дітей з високим розумовим потенціалом відносять прискорення і збагачення.

Питання темпу навчання є предметом давніх нескінченних суперечок. Багато підтримують прискорення, вказуючи на його ефективність для обдарованих учнів. Інші вважають, що установка на прискорення - це односторонній підхід до дітей з високим рівнем інтелекту, так як не враховуються їх потреба спілкування з однолітками, емоційний розвиток. Прискорення пов'язане із зміною швидкості навчання, а не з змістовною його частиною. Коли рівень і швидкість навчання не відповідають потребам дитини, то завдається шкода як його пізнавальному, так і особистісному розвитку.

Заняття обдарованої дитини у звичайному класі за стандартною навчальною програмою схожі на той випадок, коли нормальну дитину поміщають в клас для дітей з затримкою розумового розвитку. Дитина в таких умовах починає пристосовуватися, він намагається бути схожим на своїх однокласників, і через якийсь час його поведінка буде схожою на поведінку всіх інших дітей у класі. Вона почне підлаштовувати виконання завдань за якістю та кількістю під відповідні очікування вчителів. У неуважного, непідготовленого педагога така дитина може надовго затриматися в розвитку.

Але прискорення не є універсальною стратегією, необхідної всім обдарованим. Прискорення лише скорочує число років, проведених у школі.

Основні вимоги при включенні учнів у навчальні програми, побудовані з використанням прискорення, наступні:

1) учні повинні бути зацікавлені у прискоренні, демонструвати інтерес і підвищені здібності в тій сфері, де буде використовуватися прискорення;

2) діти повинні бути достатньо зрілими в соціально-емоційному плані;

3) необхідна згода батьків, але не обов'язково їх активну участь [23, с. 5].

Вважається, що прискорення - найкраща стратегія навчання дітей з математичними здібностями і обдарованістю до іноземних мов.

Існують деякі форми прискорення, наприклад, ранній вступ до школи. З одного боку такий прийом до школи виявляє ще у ранньому віці здібності дитини, з іншого ж - є можливості негативних наслідків, насамперед у стосунках з оточуючими та емоційному розвитку дитини. Ранній прийом до школи повинен проводитися ретельно, на основі комплексу показників, коли інтелектуальна готовність відповідає особистісній зрілості дитини.

Можливе і прискорене проходження стандартної навчальної програми в рамках звичайного класу. Вчитель організовує індивідуалізацію навчання для декількох обдарованих дітей (доцільно на етапі початковій школі). Проте така форма найменш ефективна.

Заняття в іншому класі. Обдарована дитина може навчатися того чи іншого предмету з дітьми старшого віку. Наприклад, першокласник, який дуже добре читає, може бути присутнім на уроці читання в другому, третьому, навіть в четвертому класі. Ця форма буде успішною лише за умови, що в ній бере участь не одна дитина.

Оптимальний результат ефективної форми прискорення досягається при одночасній відповідності змісту навчальних програм і методів навчання. Тільки прискорення використовується рідко, частіше навчальні програми грунтуються на поєднанні двох основних стратегій - прискорення і збагачення.

Зіставлення стратегій прискорення і збагачення можуть переходити одна в іншу в залежності від поставлених цілей і завдань. Але існує ряд недоліків у формах втілення цих стратегій. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинен розглядатися окремо [19, с. 7].

При роботі з обдарованою дитиною необхідно висувати ідею гармонійного розвитку дитини; озброювати її знаннями і вміннями, які допоможуть визначити їй своє місце в суспільстві; розвивати цілеспрямованість, працьовитість і силу волі. Тому потрібно давати таким дітям не тільки свободу діяльності, а й можливість обговорювати з дорослими свої наміри. Це допоможе дитині виробити самоповагу і здатність критично оцінювати власні дії.

Важливо не тільки не ігнорувати талановитість дитини, а й також не виказувати надмірного захоплення їхніми здібностями, щоб не викликати в неї пихатості та надмірної самовпевненості. Не можна нав'язувати учневі свої інтереси чи захоплення, змушувати його постійно займатися улюбленою справою. Це може не тільки послабити інтерес, а й спричинити психічні розлади.

У роботі з талановитими учнями педагогічний колектив повинен керуватися такими принципами:

- принцип індивідуалізації навчання (вищим рівнем реалізації цього принципу виступає розробка індивідуальної системи оптимальних умов розвитку обдарованого учня);

- принцип свободи вибору учням додаткових освітніх послуг, допомоги, наставництва;

- принцип максимальної різноманітності наданих можливостей;

- принцип зростання ролі позаурочної діяльності при зниженні в певному сенсі і в певній мірі навчальних вимог;

- принцип особливої уваги до проблеми міжпредметних зв'язків в індивідуальній роботі з учнями;

- принцип створення умов для спільної роботи учнів при мінімальній участі вчителя [30, с. 25].

Отже, для реалізації ефективної роботи з обдарованими дітьми, вчителя мають бути спрямованими на оптимальний розвиток здібностей учнів, а відношення повинне бути не директивним, а навпаки, мати характер допомоги та підтримки, тим самим створювати і формувати у дітей позитивну мотивацію до навчання та саморозвитку.

2.2 Форми та методи педагогічної роботи з обдарованими учнями

Одним із важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Тому відносно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру:

а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою;

б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених в тій чи іншій галузі діяльності;

в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі;

г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей [25, с. 125].

Формами роботи з категорією учнів, що мають ознаки обдарованості, можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у практику, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер [16, с. 11].

Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, та доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими тощо [14, с. 27].

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних інтелектуальних завдань, участь в олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу тощо. Вчителі повинні уважно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Що стосується закордонного досвіду роботи з обдарованими учнями, то у зарубіжних школах найчастіше використовують такі форми навчання як: розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання) [25, с. 92].

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їхнім здібностям. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу - відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення процесу змагання в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три-чотири групи по 120-140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет - в іншій, яка працює з іншою швидкістю) [14, с. 27].

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку [19, с. 5].

Доцільно використовувати наступні творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

- повага до бажання учнів працювати самостійно;

- вміння утримуватися в процесі творчої діяльності;

- надання дитині свободи вибору галузі застосування своїх здібностей, методів досягнення мети;

- індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;

- заохочення роботи над проектами, запропонованими своїми учнями;

- виключення будь-якого тиску на дітей, створення невимушеної атмосфери;

- схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі з метою спонукати бажання випробовувати себе в інших видах діяльності;

- підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;

- заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності [26, с. 89].

Основні форми і методи роботи, які передбачають вчителі у своїй роботі з обдарованими учнями:

- участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях;

- індивідуальні завдання;

- участь у позакласній роботі, гуртках;

- опрацювання літературних джерел різного характеру;

- аналіз здобутих знань;

- аналітичне опрацювання матеріалу;

- написання повідомлень, рефератів, виступ перед аудиторією;

- ділові, рольові, інтелектуальні ігри;

- тестування;

- анкетування.

Кожна обдарована дитина унікальна по своєму, вона володіє лише їй властивими особливостями, але разом з тим слід розвивати в неї і більш загальні можливості.

Тому, перед вчителем у роботі з обдарованою дитиною стоять завдання розширити та поглибити:

· пізнавальні можливості і навички;

· володіння великим обсягом інформації;

· великий словниковий запас;

· застосування засвоєного на новому матеріалі;

· встановлення причинно-наслідкових зв'язків;

· вміння робити висновки;

· уміння інтегрувати і синтезувати інформацію;

· прагнення до розв'язання складних проблем, завдань;

· уміння розуміти складні ідеї, розрізняти тонкі відмінності;

· використання альтернативних шляхів пошуку інформації;

· здатність аналізувати ситуації;

· уміння оцінювати як сам процес, так і результат;

· уміння передбачати наслідки;

· уміння міркувати будувати гіпотезу;

· застосування ідей, знань на практиці [8, с. 225].

Отже, робота вчителя з обдарованими дітьми потребує змістовного та відповідального підбору методів. Форми навчання залежать від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні здібності та індивідуальні особливості кожної дитини.

2.3 Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої особистості

Розбудова державності в Україні зумовила нові тенденції в розвитку освіти. З'явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально, творчо і духовно розвинених громадянах.

Кожна дитина по-своєму неповторна. Вона приходить у цей світ, щоб творити своє життя, знайти себе: хтось здібний до музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, хтось до математики, хтось пише вірші, оповідання. Скільки дітей - стільки й здібностей, які залежать від психолого-фізіологічних особливостей людини, соціального оточення, сім'ї та школи.

Удосконалити навчально-виховний процес, роботу з обдарованими дітьми, дати їм ґрунтовні, міцні знання, озброїти їх практичним розумінням основ наук допомагають:

? олімпіади з базових дисциплін;

? олімпіади з творчого мислення;

? олімпіади з кмітливості та логічного мислення;

? конкурси;

? конкурси знавців математики та логічного мислення;

? інтелектуальні ігри: «Ланцюжок», «Так чи Ні», «КВК», «Ерудит», «Поле чудес», «Брейн-ринг», «Перший мільйон», «Щасливий випадок», «Бізнес», «Інтелектуальний хокей», «Вікторина», Рольова гра», Дотепник», «Що? Де? Коли?», «Колесо фортуни», «О, щасливчик», «Зоряний час», «LG-Еврика», «Найрозумніший»…

Елементи змагань, що містяться в іграх, сприяють розвитку здібностей творчого мислення, залучають учнів до активного життя. Розв'язуючи ребуси, кросворди, учні поступово починають складати власні головоломки, що сприяє розвиткові пам'яті, уваги, кмітливості, учні вчаться:

- самостійно працювати з літературою;

- аналізувати та систематизувати отримані дані;

- робити висновки.

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень [5, c. 27].

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до «групи ризику». Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному [14, c. 25].