Психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України Кафедра психології

Курсова робота

Психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми

Науковий керівник-

доцент, кандидат психологічних наук

Суми -2009

План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ОБДАРОВАНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ.

1.1 З історії дослідження проблеми обдарованості

1.2 Вікові особливості обдарованості

1.3 Складності психічного розвитку обдарованих дітей

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ.

2.1 Проблеми психодіагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей

2.2 Підготовка педагога до навчання обдарованих дітей та взаємодії вчителя з ними

2.3 Рекомендації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Що таке обдарованість? Рідкий індивідуальний дарунок або соціальна реальність? І як ставитися до обдарованих дітей? Чи вимагають вони спеціального вивчення, підходу й розвитку?

Обдарованість як і раніше залишається загадкою для більшості дітей, вчителів і багатьох батьків. Для широкої громадськості ж найбільш важливими проблемами є не стільки наукові підстави обдарованості, скільки насамперед їх реальні життєві прояви, способи виявлення, розвитку й соціальної реалізації. Турбота про обдарованих дітей сьогодні - це турбота про розвиток науки, культури й соціального життя завтра. Існує думка, що обдаровані діти не мають потреби в допомозі дорослих, в особливій увазі й керівництві. Однак в силу особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки й мислення, вони більше сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини й зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного відношення не тільки до себе, але й до навколишнього. Тому педагоги, що працюють із обдарованими дітьми, повинні бути досить терпимі до критики взагалі й особистої зокрема . Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе навколишніми. В результаті може здатися що така дитина відволікається, непосидюча, постійно на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як в усіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми й правила йдуть врозріз з їх інтересами й здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом. Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою не здійсненні в цей момент цілі, що призводить до емоційного розладу й дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять на щабель нижче їх у плані розвитку здібностей. Вже існують способи виявлення таких дітей, виробляються програми допомоги їм у реалізації своїх здібностей. Однак проблема діагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей на всіх етапах їхнього навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості й особистої відповідальності за творчу самореалізацію, проблема навчання та всебічного розвитку такиїх дітей існує.

Питаннями обдарованості дітей займалися закордонні й вітчизняні психологи. Відомі дослідження в області психології творчої обдарованості американців Дж.Гилфорда, П.Торренса, Ф.Баррона, К.Тейлора. На основі ідей психологів Дж.Кэррола й Б.Блума їх послідовниками була розроблена методика навчання обдарованих дітей. Вивченням особливо обдарованих дітей займався Ж.Брюно. ("Обдаровані діти: психолого-педагогічні дослідження й практика").

Проблеми обдарованості вивчали й вітчизняні психологи: Матюшкин А.М. у роботі "Концепція творчої обдарованості" й ін., Шумакова Н.Б. у ряді своїх робіт, Чистякова Г.Д. у статті "Творча обдарованість у розвитку пізнавальних структур", Юркевич В.С. в "Проблемах діагнозу й прогнозу обдарованості в роботі практичного психолога". Величезну роботу, як теоретик зроби В.А. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо цінна його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структуризував це психологічне явище.

Об'єктом даної роботи є обдарованість дітей.

Предметом є психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими дітьми.

Мета даної роботи розкрити суть психолого-педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми, що сприятиме їх всебічному розвитку, вивчити прояв обдарованості у дітей і розглянути особливості навчально-виховної взаємодії з ними.

Завдання :

- зробити теоретичний аналіз проблеми обдарованості;

- розкрити в повному обсязі поняття обдарованості ;

- розкрити сутність психолого-педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми;

- розробити рекомендації психологам , викладачам, батькам щодо роботи з даною категорією дітей.

обдарований дитина навчання

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ОБДАРОВАНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ.

1.1 З історії дослідження проблем обдарованості

Група молодих учених - Дж. Гилфорд, П. Торренс , Ф. Баррон , К. Тейлор й ін. - здійснила ряд досліджень , які окреслили нові границі в психології творчої обдарованості й сприяли об'єднанню теоретичних досліджень по психології індивідуальних розходжень і практичних робіт для побудови нових навчальних програм в області диференційованого навчання .

До початку 70-х рр. психологія індивідуальних розходжень стає практичною наукою . Дослідження стрімко переміщуються у галузь освіти . Наприкінці 70-х - початку 80-х розвивається вже зовсім нова, прикладна область психології - психологія талановитих , але не встигаючих у навчанні дітей , у якій вивчаються причини затримок у розвитку талантів у дитячі роки й методи надання психологічної допомоги .

Роботи Дж.Гилфорда показали , що до кінця школи багато обдарованих дітей проходять через важкі стани депресії , томущо змушені маскувати від однолітків і дорослих свою обдарованість. Обдаровані діти випробовують у школі "дискримінацію" через відсутність диференційованого навчання , через орієнтацію школи на середнього учня , через зайву уніфікацію програм.

На початку 80-х був здійснений великий міжнародний проект по розвитку можливостей високо обдарованих дітей прогнозувати майбутнє, програвати ситуації ризику й можливі виходи з таких ситуацій .

Подальший розвиток досліджень і діагностики обдарованості ґрунтувалися на інтегрованому уявленні про пізнавальні процеси і їх розвиток. Когнітивні методики діагностики й методики інтелектуального розвитку стали предметом спеціального теоретичного й експериментального аналізу в 20-і й початку 30-х рр. у нашій країні. Особливе значення надавалося розробці й реалізації методів діагностики. Найбільшу популярність придбала система діагностики інтелектуального потенціалу дітей , розроблена А.Бине. Йому вдалося втілити принцип розвитку в дуже простій і зрозумілій характеристиці - величині інтелектуального потенціалу. Ця величина одержала надалі назву інтелектуального коефіцієнта (ІQ) .

Історія розвитку досліджень і практики навчання обдарованих дітей у нашій країні пройшла ряд етапів, що відповідали соціальним потребам суспільства й рівню розвитку психологічної науки. На основі діагностики пізнавальних процесів й оцінки їх рівня вже на початку сторіччя були початі спроби оцінити рівні обдарованості . Проблема обдарованості в радянських дослідженнях розроблялася як психологія здібностей, що найбільше повно й чітко було відбито в роботі Б.М.Теплова "Здібності й обдарованість».

Аналіз закордонного й вітчизняного досвіду показує, наскільки в кожній країні необхідна радикальна перебудова системи навчання, яка б дозволила обдарованій дитині вільно проявляти свої особливості, розвиватися в силу свого дарування як унікальній особистості .

Обдарованість -- це системна якість психіки, що розвивається впродовж життя й визначає можливість досягнення людиною більш високих (надзвичайних, неабияких) результатів в одному або кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Обдарованість утворює єдину інтегративну структуру, яка виявляється на всіх етапах індивідуального розвитку і складається з певних структурних компонентів. До них належать:

1) домінуюча роль пізнавальної мотивації вже в ранньому дитинстві;

2) дослідницька творча активність, що виявляється у винайденні нового, у постановці та розв'язанні проблем;

3) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі інтелектуальні, естетичні, моральні оцінки.

В розвитку обдарованих дітей умовно можна виділити дві полярні групи: одна - це діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних та інших сторін психічного розвитку; друга (переважно особливо обдаровані діти) -- це діти, психічний розвиток яких відзначається дисбалансом (дисгармонійністю) щодо рівня сформованості вказаних сторін.

Відповідно до психологічних особливостей прояву обдарованісті виокремлюють три групи дітей, які умовно можна назвати: група «епізодичної» обдапрованості (випадкове виявлення і неусвідомлена здатність виконувати певну діяльність краще за інших); група «ситуативної» обдарованість (психічний стан, за якого проживання творчого акту відбувається ніби одночасний «спалах» і пізнавальної, і емоційної, і поведінкової сфер особистості); група «стабільної» обдарованості (обдарованість є особистісною якістю і опосередковує всю життєдіяльність індивіда).

Обдарована дитина- дитина, яка має високий рівень розвитку загальних і спреціальних здібностей.

Обдаровані діти відзначаються високою допитливістю і дослідницькою активністю. У таких дітей яскраво виявлена здатність відкривати причиново-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновки, особливо вони захоплюються побудовою альтернативних моделей і систем, зазвичай мають чудову пам'ять, вони рано оволодівають мовою й абстрактним міркуванням. У педагогів «нестандартний» учень також викликає суперечливе ставлення: з одного боку, учитель розуміє, що така дитина потребує спеціальної і більш складної роботи, індивідуального підходу, а з іншого, - він не має часу окремо займатися найздібнішими дітьми, оскільки поглинутий тим, щоб дати знання школярам середнього й нижчого рівня. В такій ситуації важко не тільки звернути належну увагу на нестандартну дитину - важко її оцінити, змиритися з нешаблонністю її сприйняття, діяльності й поведінки.

Обдаровані діти надзвичайно сильно відрізняються один від одного по видах обдарованості.До виділених видів обдарованості відносять наструпне .

Художня обдарованість. Цей вид обдарованості підтримується й розвивається в спеціальних школах, кружках, студіях. Він має на увазі високі досягнення в області художньої творчості й виконавської майстерності в музиці, живописі, скульптурі, акторських здібностях.

Проблемою є не визнання у загальноосвітній школі цих здібностейі.

Загальна інтелектуальна й академічна обдарованість. Головним є те, що діти з обдарованістю цього виду швидко опановують основними поняттями, легко запам'ятовують і зберігають інформацію..

Трохи інший характер має академічна обдарованість, що проявляється в успішності навчання окремим навчальним предметам й є більше частою й виборчою. [1, c.93]

Творча обдарованість. Насамперед, тривають суперечки про саму необхідність виділення цього виду обдарованості. Одні фахівці вважають, що творчість, креативность є невід'ємним елементом всіх видів обдарованості, які не можуть бути представлені окремо від творчого компонента. Інші дослідники відстоюють правомірність існування творчої обдарованості як окремого, самостійного виду.

Соціальна обдарованість. Визначення соціальної обдарованості говорить, що це виняткова здатність установлювати зрілі, конструктивні взаємини з іншими людьми. Виділяють такі структурні елементи соціальної обдарованості як соціальна перцепція, просоциальное поводження, моральні судження, організаторські вміння й т.д. [2, c. 95]

Перераховані види обдарованості проявляються по-різному й зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку залежно від індивідуальних особливостей і своєрідності оточення дитини. [2, c. 101]

1.2 Вікові особливості обдарованості

Творчі можливості людини проявляються дуже рано. Самий інтенсивний період його розвитку - 2-5 років. У цьому віці закладається фундамент особистості й вона вже проявляє себе. Первинний прояв здібностей у непереборній, мимовільній тязі до різних сфер діяльності. Справа батьків, вихователів, учителів - підтримати ці прагнення дитини.[14, 57 ]

Обдарованих дітей у ранньому віці відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки й робити відповідні висновки. Вони особливо захоплюються побудовою альтернативних моделей і систем. Ця здатність лежить в основі багатьох інтуїтивних стрибків ("перескакування через етапи"). [17, 17]. Допитливість й особливий інтерес до чого становить крапку відліку в розвитку кожного. Вибір області досліджень дитини - важливий момент, який не можна пропустити. Діапазон творчого росту нескінченний.

Пам'ять, що характеризує спеціальний талант, виборча й ефективна. Відмінна пам'ять базується на ранній мові й абстрактному мисленні. Обдарованих відрізняє здатність класифікувати й категоризировать інформацію й досвід, уміння широко використати накопичені знання. Їх схильність до класифікації й категоризації ілюструється й улюбленим захопленням - колекціонуванням. Великий словниковий запас, вміння ставити питання відрізняють маленьких "вундеркіндів". Вони із задоволенням читають словники й енциклопедії, придумують слова, уявлювані події, віддають перевагу іграм, що вимагають активізації розумових здібностей.

Яскрава уява маленьких талантів народжує неіснуючих друзів. Для обдарованих дітей характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі, емоційно залежні, несбалансовані, нетерплячі. Для обдарованих дітей характерно випереджальний пізнавальний розвиток. Талант й обдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних й особистісних особливостях. У дослідженні Н.Б.Шумаковой вивчалися особливості розвитку постановки питань як однієї з форм прояву пошукової, творчої активності в період від 5 до 20 років. Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здібності дітей задавати питання при знайомстві з новим об'єктом. Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20-25%) стають пасивними; разом з тим в 20-25% дітей спостерігається різке наростання активності, а в більшості -50-60% - активність істотно коливається залежно від умов спілкування й навчання. У цей період пізнавальні питання дітей здобувають нову якість - пошуковий характер: вони спрямовані в основному на самостійне знаходження невідомого.

У підлітковому періоді (11-14 років) питання здобувають структуру гіпотез, носять дослідницький характер. До кінця цього періоду звужується змістовна широта питань, але з'являються питання нового змісту, що виходять за межі теперішнього часу, що мають особистісний зміст. У цей критичний період відбувається подальша диференціація дітей по їх активності в постановці дослідницьких питань, гіпотез. Високий рівень активності в постановці таких питань спостерігається в невеликої частини школярів (10-15%), значна ж частина (40%) характеризується пасивністю.

До кінця підліткового віку чітко виділяються два крайніх полюси активності в постановці питань, проблем, побудові здогадів - проблемний (творчий) і непроблемний (нетворчий). Підлітки із проблемним типом активності виявляють у ситуації невизначеності більші здібності до самостійного породження завдань, питань, проблем і пошук їхнього рішення. Вони відрізняються високою здатністю включатися в поставлені проблеми, повертатися до них у міру подальшого досвіду дослідження.

Надалі , у період від 15 до 20 років, ці розходження між людьми не згладжуються, а мають тенденцію наростати.

Складові обдарованості дитини. На сьогодні психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованої дитини -- це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що складають основу формування й реалізації індивідуального обдарування. З огляду на вищесказане В. О. Моляко виокремлює такі складові обдарованості дитини: задатки, схильності, що проявляються в підвищеній чутливості, у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота і систематичність їх прояву, домінування пізнавальних процесів; допитливість, прагнення створити нове, схильність до розв'язання й пошуку проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворенні асоціативних масивів; схильність до постійних порівнянь, зіставлень, формування еталонів для наступного відбору; прояв загального інтелекту -- швидкість оцінювання й вибору шляху розв'язання, адекватність дій; емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір; наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

креативність -- уміння комбінувати, знаходити аналоги; інтуїція -- схильність до надшвидкого оцінювання, рішень, прогнозів; здатності до створення особистісних стратегій і тактик під час розв'язання загальних і нових спеціальних проблем.

Психологічні особливості обдарованих дітей

1.Допитливість. Перший рівень допитливості -- цікавість. Цікавість -- жага новизни, інтелектуальної стимуляції, потреба в розумових враженнях.

2. Надчутливість до проблем. Пов'язана з характером навчання. Догматичний зміст у поєднанні з домінуванням репродуктивних методів навчання -- основні фактори, що пригнічують дитячу надчугливість до проблем. І навпаки -- проблемне навчання, орієнтоване на самостійну дослідницьку практику дитини, розвиває як цю здатність, так і інші необхідні для творчості якості.

3.Надситуативна активність (пізнавальна самодіяльність). Ідеться про постійне прагнення до занурення в проблему.

4.Високий рівень розвитку логічного мислення.

5.Підвищений інтерес до розв'язання дивергентних задач. Віддають перевагу дивергентним задачам, у яких кінцевий розумовий продукт (відповіді) не виводиться прямо з умов.

6.Оригінальність мислення. Здатність висувати нові, несподівані ідеї, що відрізняються від широковідомих.

7.Гнучкість мислення. Здатність швидко й легко знаходити нові стратегії

розв'язання, установлювати асоціативні зв'язки.

8.Легкість генерування ідей (продуктивність мислення). Пов'язують із креативністю, гнучкістю мислення.

9. Легкість асоціювання. Найбільш явно вона виражається в умінні

знаходити аналогії там, де традиційно вони не простежуються.

10. Здатність до прогнозування. Це рідкісна якість, що включає в себе уяву, інтуїцію, здатність до аналізу.

11.Висока концентрація уваги.

12.Чудова пам'ять.

13.Здатність до оцінювання. Є похідним критерієм критичного мислення.

14.Особливості схильностей та інтересів. В обдарованих дітей схильності різноманітні й при цьому стійкі й усвідомлені.

Соціальні особливості обдарованих дітей.

1.Прагнення до самоактуалізації.

2.Перфекціонізм. Творчо обдарованих людей вирізняють певні риси особистості та способи взаємин з оточуючими. Наприклад, перфекціонізм (від англ. «досконалий») -- це прагнення робити все щонайкраще,.

3. Самостійність.Незалежність суджень і дій; відповідальність за свої вчинки та їх наслідки; внутрішню переконаність у правоті влсної поведінки.

4.Соціальна автономність. Близька до самостійності й нерідко є причиною труднощів у взаєминах.

5.Егоцентризм. Виражається в нездатності стати на позицію іншої людини, що пов'язане з обмеженістю досвіду дитини.

6. Лідерство. У спілкуванні з однолітками (необдарованими дітьми) бере на себе роль керівника й організатора групових ігор і справ.

7. Змагальність. важливий фактор розвитку особистості,

8. Особливості емоційного розвитку..

9.Творче сприйняття випадковостей. Вміння знаходити користь у непередбаченому збігу обставин -- справді дарунок.

10. Гумор.

1.3 Складності психічного розвитку обдарованих дітей

Положення про гармонічний психічний розвиток обдарованих дітей неодноразово піддавалося перегляду протягом всієї історії психолого-педагогічного вивчення феномена дитячої обдарованості.

Сучасні дослідження показують, що гармонійність у розвитку різних сторін психіки обдарованої людини є відносною рідкістю. [3, c. 203] Частіше можна зштовхнутися з нерівномірністю, однобічністю розвитку, що найчастіше не тільки зберігається протягом всього життя обдарованої людини, але й заглиблюється, породжуючи в нього ряд психологічних проблем. На думку Ж.Ш. Терасье, обдаровані діти й підлітки часто страждають від так називаної диссинхронии в темпах розвитку інтелектуальної, афективної й моторної сфери; під "диссинхронією" розуміється ефект прискореного розвитку одного із психічних процесів у сполученні зі звичайним (відповідному віку) або навіть уповільненим розвитком іншого [3, c. 206]

Для Ж.Ш. Терасье диссинхронія психічного розвитку - явище цілісне. При цьому він пропонує диференціювати два основних пов'язаних з диссінхронією аспекту: 1) интернальный, тобто пов'язаний з гетерогенністю темпів розвитку різних психічних процесів (інтелектуально-психомоторна або афективна диссінхронія), а також з нерівномірністю в розвитку окремого психічного процесу (наприклад, в інтелектуальному розвитку часто спостерігається диссинхронія між процесом оволодіння мовними засобами й здатністю до міркування), і 2) екстернальний - що відображає особливості взаємодії обдарованої дитини або підлітка з його соціальним оточенням (вчителями, батьками й родичами, іншими дітьми). Передбачається, що диссинхронія може виступати як причина неадаптивного поводження обдарованої дитини або підлітка в його взаєминах із середовищем. Розповсюджений вид диссінхронії пов'язаний з розходженням темпів розвитку інтелектуальних і комунікативних процесів. Відомо, що високий рівень інтелектуального розвитку не тільки не гарантує дитині, та й дорослому успішність у спілкуванні з іншими людьми, але нерідко повязується з великими ускладненнями у встановленні контакту й здійсненні комунікації, а саме в цьому й проявляється феномен інтелектуально-соціальної диссінхронії. Хоча обдаровані діти й підлітки із труднощами в спілкуванні нерідко успішно взаємодіють із партнерами за допомогою Інтернету, варто усвідомлювати , що при цьому процеси спілкування перетерплюють істотні зміни в порівнянні із традиційними формами спілкування. [4, c. 79]

По-перше, міняється зміст ряду комунікативних цілей, і виключаються або модифікуються деякі складні комунікативні дії, що вимагають високого рівня розвитку соціально-перцептивних, емоційних процесів (емпатії) і в цілому соціальної компетенції. По-друге, перетворюються способи практичної реалізації комунікативних цілей.

Інший розповсюджений вид диссінхронії викликаний нерівномірністю розвитку інтелектуальних і психомоторних процесів - останні відповідають за рухову активність людини. Наявність обдарованості в психомоторній сфері активно діагностується: викладачі й тренери здійснюють на постійній основі відбір перспективних дітей і підлітків для занять спортом, балетом, цирковою майстерністю й т.д. Досить добре відомо, навіть із побутових спостережень, що обдарованість у психомоторній сфері нерідко сполучається з недорозвиненням інтелектуальної сфери дитини, підлітка або дорослого. Багатогодинні заняття й тренування, дефіцит вільного часу, сильне фізичне стомлення талановитих спортсменів не сприяють розвитку їх інтелектуальних здібностей Добре відомий й інший варіант: характеристикою інтелектуально обдарованих дітей занадто часто може служити затримка в розвитку психомоторних навичок, тобто м'язова зажатість, незграбність, незручність і недостатньо швидка рухова реакція. Нерідкі випадки, коли кращий "математик" класу або обдарований юний поет на уроках фізичної культури виявляються серед відстаючих учнів. Це викликає глузування, а то й переслідування з боку однокласників. Ранній досвід подібних конфліктів з однолітками негативним чином позначається на становленні й розвитку характеру обдарованих дітей і підлітків. Більше того, часто вони не вміють затвердитися в групі однолітків, недостатньо фізично розвинені для того, щоб постояти за себе в сутичках, їм не властива агресивність, так що вони уникають зіткнень - у результаті порівняно багато обдарованих дітей і підлітки здобувають репутацію боягузливих "маміїв або дочок", що також не сприяє гармонічному розвитку їх характеру. [4, c.86]

Досить розповсюдженим різновидом інтелектуально-психомоторної дисінхронії є погане володіння навичками письма дітьми, що проявляють обдарованість в інтелектуальній сфері. На думку ряду дослідників, це пов'язане з розходженнями у швидкості протікання інтелектуальних і психомоторних процесів у таких дітей. Будучи недостатньо сформованою, письмова мова входить у суперечність зі швидким темпом пізнавальної діяльності. Зусилля дитини, спрямовані на рятування від даного виду дисгармонії, можуть обернутися, з одного боку, різким зниженням темпу інтелектуальних дій, а з іншого боку, помітним погіршенням якості письма - нерозбірливістю, неакуратністю, численними описками й пропусками значимих елементів повідомлення. [4, c. 89]

Обдаровані діти перебувають у стані великого ризику соціальної ізоляції й відкидання з боку ровесників. Реальний рівень здібностей обдарованих дітей не розуміється навколишніми й нормальний для такої дитини процес розвитку розглядається як аномальна непристосованість до життя в суспільстві. У таких дітей виникають труднощі в знаходженні близьких за духом друзів, з'являються проблеми участі в іграх однолітків, які їм не цікаві. Діти підстроюються під інші, хочуть здаватися такими, як усі. Вчителі дуже часто не розпізнають обдарованих учнів і негативно оцінюють їх здібності й досягнення. Складність положення збільшується тим, що самі діти усвідомлюють свою несхожість.[2, c. 153]

Соціальна ізоляція - це не наслідок емоційних порушень, а результат умов, в яких опиняється дитина при відсутності групи, з якої він міг би спілкуватися.

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ.

2.1 Проблеми психодіагностики й розвитку високо обдарованих і талановитих дітей

Серед багатьох психолого-педагогічних проблем обдарованості дитини в якості пріоритетної можна визначити проблему реалізації творчих потенціалів особистості.

Актуальність позначеної проблеми спричиняються три феномени. По-перше, феномен "зняття" обдарованості в міру дорослішання, коли яскраві здібності виявляються лише віковою особливістю й слабшають із віком. По-друге, феномен особистісної деградації, переродження творчої долі (акцентуація, наркоманія, алкоголізм і т.п.). по-третє, феномен неповної реалізації творчого потенціалу в силу зовнішніх несприятливих обставин. [Грязева ]

Дуже важлива проблема - виявлення обдарованих дітей. По-перше, тому, що в родині на ранніх етапах розвитку такі діти в більшості випадків залишаються щонайменше, незрозумілими, а нерідко реакція батьків на активні пізнавальні здібності дитини буває негативною. По-друге, активні творчі здібності сполучаються у дітей з підвищеною нервово-психічною збудливістю, що проявляється в непосидючості, порушеннях апетиту, сну, легко виникаючих головних болях і т.п. Несвоєчасна медико-психологічна корекція цих проявів приводить до розвитку неврозів і ряду психосоматичних захворювань. По трете, обдаровані діти, потрапляючи в шкільні колективи, де в більшості їх однолітків середні здібності, почувають явну або сховану недоброзичливість і недовіру з боку навколишніх. У результаті в обдарованих дітей формується прагнення не виділятися, не виглядати ""білою вороною" і їх творчі можливості згодом згасають. [Ж.Брюно] "Усереднення" обдарованої дитини, зниження загального інтелектуального й творчого потенціалу супроводжується наявністю виражених невротичних явищ, так званих "синдромом колишнього вундеркінда". Відчуття творчої неспроможності, "зацикленність" на минулому й часто хворобливі амбіції входять у цей синдром, що, у свою чергу, є причиною невротичного й навіть психопатичного розвитку особистості.

Тому очевидна необхідність у підходах до проблеми прогнозу розвитку обдарованості. Одна з методик, що дозволяє до деякої міри судити про характер пізнавальної активності дитини й можливій динаміці її розвитку - методика СОНА (спонтанний опис нерегламентованої активності) [28,64]

Дослідження П.Торренса показали, що обдаровані діти швидко проходять початкові рівні розвитку інтелекту й чинять опір всім видам нетворчих робіт. Це створює масу проблем, оцінюється вчителями як упертість, лінь або дурість. Невисокий психологічний рівень підготовки вчителя для робіт з дітьми, що проявляють нестандартність у поводженні й мисленні приводить до того, що, оцінюючи своїх підопічних, вчителі відзначають у них демонстративність, бажання все робити по-своєму, істеричність, невміння додержуватися прийнятих зразків. Серед вчителів існує думка, що обдарована дитина не має потреби в допомозі. Складність у низькому рівні підготовки вчителів, не здатних працювати з обдарованою дитиною, і в недоліках програм і психологічних знань у вчителів.

Крім того, оригінальність творчого мислення часто з навколишніми як відхилення. Обдарованим дітям доводиться близько 2/3 часу в школі проводити впусту, проявляючи "інтелектуальний саботаж". Обдаровані діти набагато швидше своїх однолітків проходять початкові рівні соціальної адаптації (слухняність і зразкове поводження, орієнтована на одержання позитивної оцінки дорослих); у підлітковому віці вони часто як би минуть фазу дитячого конформізму й чинять опір стандартним правилам, груповим нормам і внутрігруповим ориентациям на авторитарних лідерів.

Дослідники показують більше високу чутливість обдарованих дітей до нових ситуацій, що приводить до особливих труднощів.

Проблеми обдарованих дітей. Літа Холлингуорт внесла великий вклад у розуміння проблем адаптації, що стоять перед обдарованими дітьми.

1. Ворожість до школи. Таке відношення часто з'являється тому, що навчальна програма нудна й нецікава для обдарованих дітей. Порушення в поводженні можуть з'являтися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здатностям.

2. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, котрими захоплюються їхні однолітки. Внаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції, іде в себе.

3. Конформность. Обдаровані діти, відкидаючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть врозріз із їхніми інтересами.

4. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерно замислюватися над такими явищами, як смерть, загробне життя, релігійні вірування й філософські проблеми.

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто воліють спілкуватися з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко з лідерами.

6. Прагнення до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Звідси відчуття незадоволеності, власної неадекватності й низька самооцінка.

7. Потреба в увазі дорослих. У силу прагнення до пізнання обдаровані діти нерідко монополізують увагу вчителів, батьків й інших дорослих. Це викликає тертя у відносинах з іншими дітьми. Нерідко обдаровані діти нетерпимо ставляться до дітей, що коштують нижче їх в інтелектуальному розвитку. Вони можуть відштовхувати навколишніми зауваженнями, що виражають презирство або нетерпіння.

Сьогодні створюються спеціальні програми для роботи з обдарованими дітьми, школи в багатьох країнах перебудовуються убік диференційованого навчання.Розробляються спеціальні комплексно-навчальні програми, у рамках яких учень може пересуватися більш вільно, ніж по звичайній програмі.

Обдарованість дитини як проблема дорослих, які оточують її, зачіпає шкільного психолога насамперед з погляду педагога, труднощіз, що виникають у нього у навчанні обдарованого школяра і взаєминах з ним.

Психологи й педагоги виокремили три найпоширеніші в шкільній практиці причини: перша пов'язана із психологічною неготовністю вчителя прийняти факт обдарованості певного школяра; друга є наслідком відсутності в педагога відповідних професійних засобів; третя передбачає експлуатацію обдарованості учня для підняття престижу школи або як символічну компенсацію власних невдач і проблем. У роботі з педагогами й адміністрацією психологу необхідно:

1. Надавати психологічну професійну й особистісну підтримку педагогам у формуванні стійкої самооцінки, виробленні професійної позиції.

2. Надавати педагогічному колективу школи методичну допомогу в побудові психологічно адекватних програм навчання, виховання й розвитку обдарованих дітей на різних етапах навчання. Шкільний психолог може виступати як експерт в оцінюванні використовуваних педагогом програм (їх змістовних і методичних аспектів) щодо їх відповідності віковим і індивідуальним особливостям школярів.

3. Формувати в освітній установі певний соціально-психологічний клімат, що грунтується на взаємоповазі, співробітництві педагогічного й учнівського колективів, ціннісному ставленні до обдарованості одних і сподвижництва інших, творчому, новаторському підході до навчально-виховного процесу.

Для проведення найбільш повної діагностики обдарованості дітей психологу необхідно:

1) проаналізувати літературу й виявити теоретичні проблеми психології обдарованості;

2) підібрати й експериментально перевірити методи діагностики й формування інтелектуальних, творчих і особистісних особливостей;

3) вивчити й упровадити досвід по розвитку творчого та інтелектуального потенціалу особистості обдарованої дитини;

4) дослідити й проаналізувати динаміку розвитку інтелектуальних, творчих і особистісних рис обдарованих дітей в експериментальних і звичайних умовах розвитку;

5) системно описати проблему дослідження для вчителів і батьків.

В обстеженні обдарованих дітей актуальним є вивчення таких показників:

1) інтелект (дані отримані за допомогою тесту когні-тивних здібностей і оцінок учителів);

2) креативність (за допомогою тестів);

3) соціальна компетентність (за допомогою опитуваль-ника й оцінок учителів);

4) психомоторні здібності (за допомогою оцінки вчителів);

5) некогнітивні особистісні характеристики (за допомогою опитувальника);

6) характеристики шкільного і сімейного оточення (за допомогою тестів);

7) досягнення (оцінки з різних предметів, опитуваль-ник для батьків).

Після проведення повної діагности обдарованості психолог повинен скерувати свою діяльність таким чином:

1. Здійснювати психолого-педагогічну освіту педагогів і батьків, що має на меті розширення їх уявлень про природу і прояви обдарованості, особливості навчання й виховання обдарованих дітей тощо.

3.Створти в школі соціально-психологічні умов для прояву й розвитку обдарованості школярів.

4. Надання психологічної допомоги дітям і педагогам у розв'язанні проблем, що виникають у них.

5.Формування в школярському колективі певної психологічної установки щодо обдарованості.

Велике значення також має і робота психолога з батьками:

1. Просвітницька, консультативна робота з прийняття дорослими обдарованості дитини, особливостей її поводження, світорозуміння, інтересів і схильностей. Розуміння дорослими особливостей школяра часто дозволяє розв'язати низку проблем.

2. Консультативна, методична робота, спрямована на створення для конкретної дитини освітнього середовища, що задовольняє її інтересам.

3. Консультативна, методична робота з дорослими, спрямована на організацію соціального життя обдарованої дитини, уявлень про світ, що перебуває за межами її пізнавальних або інших інтересів.

4. Спеціальна психологічна робота з дитиною, що зазнає різних психологічних труднощів. Часто не обійтися без глибокої психотерапевтичної, психокоригувальної роботи, спрямованої на розв'язання внутрішніх психологічних конфліктів, зняття тривожності, страхів, агресивних психологічних захистів.

Отже, збереження й розвиток обдарованості - це проблема прогресу суспільства, реалізації його творчого потенціалу.

2.2 Підготовка педагога до навчання обдарованих дітей та взаємодії вчителя з ними

Обдаровані діти мають потребу в індивідуалізованих програмах навчання. Педагоги, що працюють із такими дітьми, повинні проходити спеціальну підготовку. Саме діти з високим інтелектом найбільше мають потребу в "своєму" вчителі. [2, c. 203]

Непідготовлені вчителі часто не можуть виявити обдарованих дітей, не знають їх, байдужі до їх проблем. Іноді непідготовлені вчителі вороже настроєні стосовно здібних дітей, такі вчителі часто використовують для обдарованих дітей тактику кількісного збільшення завдань, а не якісна їх зміна.

Особистість вчителя є провідним чинником будь-якого навчання. Не з виключенням і ситуація із вчителем для обдарованих дітей. Найбільш істотним фактором успішності роботи вчителя є особистісна характеристика - система поглядів і переконань, у якій більшу значимість мають сприняття, інших людей, подання себе, а також усвідомлення цілей і завданнь своєї роботи. Саме ці складові постійно проявляються в міжособистісному спілкуванні. [8,c. 110]

На думку деяких дослідників, вчителі для обдарованих дітей у класі, у процесі навчання й побудови своєї діяльності повинен відповідати наступним характеристикам: він розробляє гнучкі, індивідуалізовані програми; створює теплу, емоційно безпечну атмосферу в класі; надає учням зворотний зв'язок; використає різні стратегії навчання; поважає особистість; сприяє формуванню позитивної самооцінки учня; поважає його цінності; заохочує творчість і роботу уяви; стимулює розвиток розумових процесів вищого рівня; проявляє повагу й індивідуальність учня. [2, c. 208]

Успішний вчитель для обдарованих - насамперед прекрасний вчитель-предметник, глибоко знаючий і люблячий свій предмет. На додаток до цього він повинен мати такі якості, які суттеві в спілкуванні з будь-яким обдарованим школярем. Вчителям можна допомогти розвити зазначені особистісні й професійні якості трьома шляхами:

ь За допомогою тренінгів - у досягненні розуміння самих себе й інших;

ь Наданням знань про процеси навчання, розвитку й особливостях різних видів обдарованості;

ь Тренуванням умінь, необхідних для того, щоб навчати ефективно й створити індивідуальні програми.

Техніки викладання вчителів для обдарованих і звичайних вчителів приблизно однакова: помітна різниця полягає в розподілі часу на види активності. Вчителі, що працюють із обдарованими, менше говорять, менше дають інформації, улаштовують демонстрації й рідше вирішують завдання за учнів. Замість того щоб самим відповідати на питання, вони надають це учням. Вони більше запитують і менше пояснюють. [8, c. 100]

Помітні розходження в техніці постановки питань. Вчителі обдарованих набагато більше задають відкритих питань, допомагають обговоренням. Вони провокують учнів виходити за межі первісних відповідей. Вони набагато частіше намагаються зрозуміти, як учні прийшли до висновку, рішенню, оцінці.

Більшість вчителів намагається прореагувати у мовній або іншій формі на кожну відповідь у класі, а вчителі обдарованих поводяться більше як психотерапевти: вони уникають реагувати на кожне висловлення. Вони уважно й з інтересом вислухують відповіді, але не оцінюють, знаходячи способи показати, що вони їх приймають. Таке поводження приводить тому, що учні більше взаємодіють один з одним і менше залежать від учителя. [8, c. 105]

Навчання обдарованих дітей.

При виявленні дітей з неабиякими розумовими можливостями встає проблема, чому і як їх вчити, як сприяти їх оптимальному розвитку. Програми для обдарованих повинні відрізнятися від звичайних навчальних програм. Навчання таких дітей повинне відповідати їх істотним потребам. Обдаровані діти мають деякі загальні особливості, які повинні враховувати навчальні програми для них. До таких загальних особливостей відносяться наступні.

Здатність швидко схоплювати зміст принципів, понять положень. Така особливість вимагає широти матеріалу для узагальнення.

Потреба зосереджувати на сторонах, що зацікавили, проблеми й прагненні розібратися в них. Ця потреба рідко задовольняється при традиційному навчанні, і їй треба дати реалізуватися в спеціальних навчальних програмах через самостійну роботу, завдання відкритого типу, розвиток необхідних пізнавальних умінь. [2, c. 205]

Здатність помічати, міркувати й висувати пояснення. Цілеспрямований розвиток вищих пізнавальних процесів у спеціальних навчальних програмах піднімає ці здібності на якісно новий рівень і рятує від тягаря нескінченних повторень очевидного. Стурбованість, тривожність у зв'язку зі своєю несхожістю на однолітків. Включення в навчальну програму афективного компонента дає можливість дитині краще зрозуміти себе й свої переживання й веде до прийняття себе й інших.Існують різні стратегії навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різні форми. Для цього розробляються спеціальні навчальні програми. До основних стратегій навчання дітей з високим розумовим потенціалом відносять прискорення й збагачення.

Питання темпу навчання є предметом давніх не затихаючих суперечок. Багато хто підтримують прискорення, вказуючи на його ефективність для обдарованих учнів. Інші вважають, що установка на прискорення - це однобічний підхід до дітей з високим рівнем інтелекту, тому що не враховуються їхня потреба спілкування з однолітками, емоційний розвиток. Прискорення пов'язане зі зміною швидкості, а не зі змістовною його частиною. [8, c. 193]

Коли швидкість навчання не відповідають потребам дитини, то наноситься шкода як його пізнавальному, так й особистісному розвитку.

Заняття обдарованої дитини у звичайному класі по стандартній навчальній програмі схожі на той випадок, коли нормальної дитини поміщають у клас для дітей із затримкою розумового розвитку. Дитина в таких умовах починає пристосовуватися, вона намагається бути схожою на своїх однокласників, і через якийсь час її поведінка схожа на поведінку всіх інших дітей у класі. Вона почне підбудовувати виконання завдань по якості й кількості під відповідні очікування вчителя. У неуважного, непідготовленого педагога така дитина може надовго затриматися в розвитку. [2, c. 215]

Але прискорення не є універсальною стратегією, необхідної всім обдарованим. Прискорення лише скорочує число років, проведених у школі. Основні вимоги при включенні учнів у навчальні програми, побудовані з використанням прискорення: учні повинні бути зацікавлені в прискоренні, демонструвати інтерес і підвищені здібності в тій сфері, де буде використовуватись прискорення; діти повинні бути досить зрілими в соціально-емоційному плані; необхідна згода батьків, але не обов'язково їх

активна участь.

Вважається, що прискорення - найкраща стратегія навчання дітей з

математичними здібносьями й обдарованістю до іноземних мов.

Існують деякі форми прискорення, наприклад, діти ідуть до школи раніше. З одного боку, ранній прийом виявляє найбільш сприятливі сторони прискорення, з іншого боку - є можливості негативних наслідків, насамперед у відношенні до навколишнього та емоційному розвитку дітей. Ранній прийом до школи повинен проводитися ретельно, на основі комплексу показників, коли інтелектуальна готовність відповідає й особистісній зрілості дитини.

Можливо й прискорене проходження стандартної навчальної програми в рамках звичайного класу. Проявляється в тім, що вчитель організовує індивідуалізацію навчання для декількох обдарованих дітей (доцільно на етапі початкової школи). Однак така форма найменш ефективна. Заняття в іншому класі. Обдарована дитина може навчатися тому або іншому предмету з дітьми старшого віку. Наприклад, першокласник, що дуже добре читає, може по читанню бути в другому, третьому, навіть четвертому класі. Ця форма може бути успішної тільки за умови, що в ній бере участь не одна дитина.

Також застосовна форма перестрибуванню учнів через клас. Завдяки такому стрибку дитина виявляється в оточенні інтелектуально стимулюючих його однокласників. У цій формі прискорення немає соціально-емоційних проблем, дискомфорту й пробілів у навчанні. [2, c. 227]

Оптимальний результат ефективної форми прискорення досягається при одночасній відповідній зміні змісту навчальних програм і методів навчання. Тільки прискорення використтовується рідко, частіше навчальні програми ґрунтуються на сполученні двох основних стратегій - прискорення й збагачення. [2, c. 229]

Зіставлення стратегій прискорення й збагачення можуть переходити одна в іншу залежно від поставлених цілей і завдань. Але існує ряд недоліків у формах втілення цих стратегій. Обдарованість настільки індивідуальна й неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинні розглядатися окремо.

2.3 Рекомендації

Оскільки обдаровані діти це дуже тендітні особистості які вимагають до себе індивідуального нестандартного підходу то працювати з ними потрібно за такими принципами:

Рекомендації педагогам щодо роботи з обдарованими дітьми:проявляти серйозне ставлення до питань і висловлювань дитини; надавати можливість демонструвати свої досягнення; облаштувати дитині навчальне місце для занять; демонструвати дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за досягнуті успіхи; надавати допомогу для поліпшення результаті в її роботи; привчати дитину мислити самостійно; регулярно читати дитині цікаву пізнавальну літературу; спонукати дитину до фантазування, вигадування історій; уважно ставитися до особистих потреб дитини; знаходити час для того, щоб побути з дитиною наодинці; не карати дитину за ненавмисно зроблені помилки; спонукати дитину до знаходження проблем та їх розв'язання;надавати допомогу в її особистісному розвитку; розвивати в дитини позитивне сприйняття своїх здібностей; довіряти дитині; стимулювати самостійність дитини.

Рекомендації батькам, які мають обдарованих дітей:

1. Батьки повинні бути взірцем.

2. Створення вдома атмосфери, для прояву й розвитку творчості дитини.

3. Слід «заражати» дітей своєю любов'ю до творчості.

4. Бути гнучким, зважати на ситуацію.

5. Виховувати в собі звичку якнайчастіше говорити «так».

6. Використовувати демократичний стиль спілкування.

7. Боротися з різноманітними проявами конформізму.

8. Усіляко підтримувати самостійність дитини.

9. Пропонувати дитині ті завдання виконувати які подобаються самим.

10. Не боятися несподіваних питань

Принципи робот из обдарованими дітьми в родині

1.Не чекайте, коли ваша дитина подорослішає, починайте займатися з нею з раннього віку.

2.Домашні заняття з розвитку мислення потрібно органічно вписати у вашу повсякденну взаємодію з дитиною. Ці заняття краще розглядати як спільну гру.

3. Поєднуйте вимогливість до дитини з повагою до неї.

4.Прагніть діяти послідовно.

5.Постійно намагайтеся знаходити й використовувати нові, цікаві завдання. 6.Не тягніть час, прагніть діяти швидко. Учіть дитину схоплювати все на льоту. 7. Навчіться відчувати настрій дитини. Займайтеся з дитиною лише тоді, коли вона і ви перебуваєте в гуморі.

8. Тривалість занять має бути невеликою. Устигайте припинити заняття до того, як воно набридне вам або вашій дитині.

9. Не бійтеся того, що дитина періодично буде ведучим, а ви -- веденим.

Рекомендації психологам щодо робти з обдарованими дітьи:

1. Допомога школярам у соціально-психологічній адаптації. До завдань психолога має входити робота, спрямована на розширення соціального досвіду школярів, усвідомлення особливостей різних форм соціальних контактів, розширення репертуару їх соціального поводження.

2. Організація в школі психологічного середовища, що підтримує й розвиває ідею унікальності кожного школяра, цінності й значущості його здібностей і можливостей. Саме такі психологічні умови на противагу конкуренції, самоствердженню за рахунок інших дозволяють максимально розкрити потенціал кожного учня.

3. Організація спеціальних умов для всебічного, цілісного психологічного розвитку школярів.

4. Надання школярам методичної, технологічної допомоги в розвитку різних психологічних особливостей і властивостей, удосконаленні своїх зді-

бностей. Психолог повинен надати допомогу в набутті навичок саморозвитку, самовдосконалення, самовиховання.

5. Психопрофілактична робота. Психологу важливо не допускати значного інтелектуального, інформаційного, фізіологічного перевантаження школярів.

Висновки

В дані роботі було зроблено теоретичний аналіз проблеми обдарованості, розкрито саме поняття обдарованості, обдарованої дитини, суть психолого педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми, що дало змогу визначити психолого-педагогічни принципи роботи з даною категорією дітей. Розробити рекомендації для педагогів, батьків та практичних психологів на основі глибинного аналізу вікових особливостей обдарованості, складових обдарованості, психологічних та соціальних особливостей обдарованих.

В наш час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей й, відповідно, до проблем підготовки педагогів для роботи з ними. Обдарованість зараз визначається як здібність до видатних досягнень у будь-який соціально значимій сфері людської діяльності, а не тільки в академічній області. Обдарованість варто розглядати як досягнення і як можливість досягнення. Зміст твердження в тім, що потрібно брати до уваги не лише ті здібності, які вже виявилися, а й ті, які можуть виявитися.

Проблема обдарованості являє собою комплексну проблему, у якій перетинаються інтереси різних наукових дисциплін. Основними з них є проблеми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей, а також проблеми професійної й особистісної підготовки педагогів, психологів і керівників утворення необхідних умов для роботи з обдарованими дітьми.

Із психологічної точки зору необхідно відзначити, що обдарованість це нерозривно переплетені пізнавальна, емоційна, вольова, мотиваційна, психофізіологічна й інша сфери психіки людини.

Особливості, властиві обдарованим, збагачують наше життя у всіх її проявах і роблять їхній внесок у неї надзвичайно значимим. По-перше, обдарованих відрізняє висока чутливість у всьому, у багатьох високо розвинене почуття справедливості; вони здатні чуйно вловлювати зміни в суспільних відносинах, нові віяння часу в науці, культурі, техніку, швидко й адекватно оцінювати характер цих тенденцій у суспільстві. Друга особливість - пізнавальна активність, що не припиняється, і високо розвитий інтелект дають можливість одержувати нові знання про навколишній світ. Творчі здібності спонукають їх до створення нових концепцій, теорій, підходів. По-третє, більшості обдарованих властиві більша енергія, цілеспрямованість і наполегливість, які в сполученні з величезними знаннями й творчими здібностями дозволяють запроваджувати в життя масу цікавих і значимих проектів.