Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання

57

Дипломна робота

"ГАРМОНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. СТАН ПИТАННЯ

1.1 Проблеми сучасної освіти

1.1.1 Процес зміцнення здоров'я в загальноосвітній школі

1.1.2 Проблема гармонізації особи в системі освіти

1.1.3 Технологічні підходи співвідношення фізичного і розумового розвитку у становленні школярів

РОЗДІЛ II. МЕТА, ОРГАНІЗАЦІЯ І КОНТИНГЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Мета і завдання дослідження

2.2 Методи дослідження

2.2.1 Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел

2.2.2 Педагогічне тестування

2.2.3 Анкетування

2.2.4 Методи математичної статистики

2.3 Організація і контингент дослідження

РОЗДІЛ III ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ І ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ЗДОРОВ'Я УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

3.1 Дослідження особливостей прояву особистих властивостей молодших школярів в процесі фізкультурно-спортивної діяльності

3.2 Дослідження розумового компоненту розвитку молодших школярів

3.2.1 Дослідження шкільної успішності учнів молодших класів

3.2.2 Дослідження фізкультурно-валеологічної освіченості молодших школярів

3.3 Дослідження змін фізичної підготовленості молодших школярів

3.4 Дослідження показників здоров'я молодших школярів

3.5 Дослідження залежності фізичного і розумового компонентів розвитку і показників здоров'я молодших школярів

3.5.1 Дослідження залежності фізичної підготовленості, успішності і захворюваності молодших школярів

РОЗДІЛ IV. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТОВУВАННЯ МЕТОДИКИ ГАРМОНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО КОМПОНЕНТІВ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

4.1 Концептуальна основа методики гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку молодших школярів в навчальному процесі з фізичної культури

4.2 Програмно-нормативне забезпечення методики гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку, яка спрямована на досягнення оздоровчого ефекту в учбовому процесі з фізичної культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність. Кардинальні зміни, що відбуваються в житті суспільства, висувають принципово нові задачі перед системою освіти, яка визнала пріоритет прав особистості молодшого школяра [16 та ін.]. Проблема формування гармонійної особистості у сфері фізичної культури не нова. На гармонійний розвиток, заснованій на єдності фізичних і духовних сил людини, вказували основоположники теорії фізичного виховання [15]. Більшість фахівців визнає, що самим оптимальним періодом для цього процесу є етап шкільного навчання, включений в рамки педагогічного процесу фізкультурного навчання [2, 23 та ін.]. Разом з цим, останніми роками наголошується стійка тенденція до погіршення показника здоров'я школярів. Число здорових дітей за період навчання в школі знижується в 4-5 разів [3]. Одним з чинників резистентності організму до розвитку захворюваності в шкільному віці, на думку деяких авторів, є степінь його функціональної зрілості, пов'язаної з рівнями розумового і фізичного розвитку. Встановлений виразний взаємозв'язок порушень здоров'я дітей з їх фізичним і розумовим розвитком в критичні періоди шкільного навчання [33]. Дисгармонія між фізичним і розумовим компонентами особового розвитку призводить до зниження функціональних можливостей школярів і виникнення негативних змін в їх здоров'ї. У зв'язку з цим в теорії і практиці фізкультурної освіти проблема гармонізації фізичного і розумового розвитку школярів є надзвичайно актуальною.

Об'єкт дослідження: процес фізкультурної освіти молодших школярів.

Предмет дослідження: організаційно-методичні аспекти гармонізації фізичного і розумового розвитку, що спрямовані на зміцнення здоров'я молодших школярів, в процесі фізкультурної освіти.

Мета дослідження: розробити методику гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку учнів молодшого шкільного віку, направлену на досягнення оздоровчого ефекту, в фізичному вихованні.

РОЗДІЛ I

СТАН ПИТАННЯ

1.1 Проблеми сучасної освіти

Однією з основних проблем сучасного стану освітньої системи є невідповідність її змісту суспільним і культурним вимогам, рівню розвитку науки, внутрішній логіці самої системи освіти; відсутність дієвих механізмів оновлення змісту освітніх технологій.

Достатньо тривалий час дитина виступала як об'єкт, а не як суб'єкт учбово-виховних дій. Учень при цьому представляється як свого роду інженерно-технологічний об'єкт, яким можна управляти за допомогою зовнішніх дій, стандартів та нормативів. В рамках даної моделі реалізовувалося уявлення про те, що основною метою навчання є оволодіння певними знаннями, уміннями і навичками.

При цьому, якість засвоєння знань учня визначалась по тому, наскільки вірно і міцно він запам'ятав, відтворив, зробив за зразком. На думку М.Н.Берулави [4] таке навчання не орієнтовано на формування навиків саморозвитку особистості. Пізнавальна активність учня при цьому залишається поза увагою педагогів.

Однією з цілей чергового етапу реформування системи освіти є оволодіння кожною людиною базовими цивільними і культурними цінностями, його особистою участю в культурному і духовному житті країни. Для цього, на думку багатьох авторів [16, 18] необхідно підвищити якість освіти і її цілеспрямованість на задоволення особових запитів, потреб.

У зв'язку з цим виникає необхідність оновлення змісту освіти. Для вирішення цієї проблеми необхідно підтримувати ті позитивні тенденції в розвитку системи освіти, які вже склалися в умовах її реформування, серед них: переорієнтація освітнього процесу на оволодіння різними способами освоєння культури учнів, розвиток у них навиків самостійної роботи і творчості; розвиток орієнтації на більш повне використовування освітніх можливостей соціокультурного середовища та інші [41].

На новому етапі реформування оновленню піддається і зміст виховної роботи. Особлива увага в концепції реформування [30] звертається на створення умов для ефективних занять фізичною культурою і спортом.

Багато вчених [22, 24, 28] сходяться на думці, що криза державної системи фізичного виховання і неготовність самої фізичної культури розвиватися поза цією системою обернулися для суспільства рядом негативних наслідків, що відобразилися у виключенні даного явища з життєдіяльності сучасної людини.

Таким чином, виникла необхідність перебудови системи фізичного виховання дітей і молоді на основі принципів гуманістичної педагогіки і психології: посилення уваги до особистості кожної людини як вищої соціальної цінності, перетворення учня з об'єкту соціально-педагогічної дії педагога в суб'єкта активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення і самовизначення, формування у людини мотивації до різностороннього і гармонійного розвитку і тому подібне [7]. До числа перспективних напрямів в удосконаленні організації фізичного виховання дітей і молоді відноситься переорієнтація на можливо більш повний облік індивідуальних морфофункціональних особливостей людини в процесі їх фізичного виховання, на обов'язкову відповідність змісту фізичної активності щодо вікового розвитку людини і фундаментальним закономірностям цілеспрямованого перетворення їх фізичного потенціалу, сприяючого у тому числі, збереженню і зміцненню здоров'я [24].

1.1.1 Процес зміцнення здоров'я в загальноосвітній школі

Відомо, що зміцнення здоров'я людини - проблема, далеко що вийшла за межі медичної науки. За твердженням ряду вчених [9, 10], здоров'я залежить від відношення самої людини до цього дару природи, від його способу життя, поведінки. „Ніхто і ніщо не зможе допомогти зберегти здоров'я, примножити його або, навпаки, втратити, як це роблять самі люди” - відзначає Л.І.Лубишева [22]. Останнім часом обґрунтовану тривогу викликає стан здоров'я дітей України. За даними фахівців, приблизно 90% дітей мають відхилення у фізичному і психічному здоров'ї; 30-35% дітей, вступають до школи, вже з хронічними захворюваннями; за роки навчання в школі в 5 разів зростає число порушень зору і постави, в 4 рази збільшується кількість порушень психічного здоров'я, в 3 рази збільшується число дітей із захворюваннями органів травлення [30].

Фахівці відзначають [8], що однією з головних причин зростання захворюваності дітей і підлітків є низька ефективність занять з фізичної культури, що проводяться в учбових закладах.

Погіршення здоров'я школярів в значній мірі пов'язано з надмірною інтенсифікацією учбового процесу, постійним збільшенням об'єму учбових навантажень, перевантаженнями і перевтомою. Негативний вплив надає не тільки форсоване, але і понижене по рівню вимог навчання дитини, що позначається на емоційному стані, поведінкових особливостях, пізнавальних інтересах, а також на здоров'ї, на адаптивних можливостях учнів. Сучасна система освіти не враховує проблеми соматично-ослаблених дітей. Недооблік функціонального стану учня, ослабленого перенесеними захворюваннями, може привести до негативних наслідків, що виявляються не тільки в погіршенні успішності, але і в погіршенні стану здоров'я. Останнім часом були опубліковані роботи [1], які вказують на виражену негативну дію надмірного навантаження і інтенсифікацію учбового процесу в школах нового зразка на стан здоров'я і формування репродуктивної функції дівчаток.

Таким чином, виявляється необхідність в розробці комплексу заходів, які будуть сприяти збереженню і зміцненню здоров'я дітей. В них мають реалізуватись варіативні соціальні і освітні програми, спрямовані на формування звичок здорового способу життя, а також зміну змісту і форм фізичного виховання, перетворюючи його на дійсну міру охорони здоров'я і гармонізації особистості.

1.1.2 Проблема гармонізації особистості в системі освіти

Серед соціально-культурних проблем, що стоять перед нашим суспільством, виділяється проблема формування всебічно розвиненої особистості. В основі характеристики особистості лежать три провідні ознаки: гармонійний розвиток, тобто досягнення адекватного індивідуального рівня розумового, фізичного, трудового, етичного і естетичного розвитку людини в їх взаємозв'язку; соціальна активність людини; готовність до високоефективної професійної діяльності [25].

Про гармонійне виховання багато писали педагоги і філософи минулого. Вже в Стародавній Греції (V-IV ст. до н.е.), в Афінській рабовласницькій республіці була поставлена задача виховувати чоловіків, у яких гармонійно поєднувалися б фізичний, розумовий, етичний і естетичний розвиток. Якщо в системі античного виховання малася на увазі відповідність розвитку всіх духовних і фізичних сил людини, що створюють його красу і досконалість, то в подальшому стало наголошуватися значення виховання характеру людини і його відношення до людей, суспільства.

Чермит Д.Д. та співавтори [40] дають визначення поняттю „гармонія” - як стану системи, при якому виявляються згода, відповідність, і врівноваженість. Цей стан цілісної динамічної системи, який забезпечує взаємозв'язком симетрії і ритму, при якому рух до нового стану здійснюється за допомогою збереження досягнень попереднього стану.

На думку І.І. Брехмана [6], Б.І. Додонова [12] поняття „гармонія” може бути віднесене до будь-якої системи, що має функціональну єдність і взаємозв'язок рівнів, у тому числі і до людини, оскільки єдність підсистем людини доведені в працях багатьох учених.

В історії суспільного розвитку, фізкультури і спорту завжди важлива роль належала формуванню фізичних і психічних якостей людського роду. Уміле використовування засобів фізичної культури сприяє вихованню фізичної, розумової і психічної гармонії людського розвитку особистості. Ще в роботах П.Ф. Лесгафта, видатного основоположника вітчизняної науки про фізичне виховання, однією з ведучих ідей був гармонійний розвиток людини, фізичної і духовної, за допомогою фізичних вправ [20].

Фахівці вважають, що розвиток фізичних можливостей людини невіддільний від функціонування його особових характеристик, фізкультурна діяльність не повинна обмежуватися тільки розвитком і формуванням тілесних характеристик людини, а повинна визначаться, і знаходиться в тісному взаємозв'язку з його розумовою діяльністю [7].

Сьогодні не можна знайти жодної сфери людської діяльності, не пов'язаної з фізичною культурою, оскільки фізична культура і спорт - загальновизнані матеріальні і духовні цінності суспільства в цілому і кожної людини окремо. Історично фізична культура складалася, перш за все, під впливом практичних потреб суспільства в повноцінній фізичній підготовці підростаючого покоління і дорослого населення до праці [27]. Разом з тим, у міру становлення системи освіти і виховання фізична культура ставала базовим чинником формування рухових умінь і навиків. Якісно нова стадія осмислення суті фізичної культури зв'язується з її впливом на духовну сферу людини як дієвого засобу інтелектуального, етичного, естетичного виховання.

Як відзначають деякі автори [32, 17], фізична культура, на відміну від інших сфер культури, сполучає категорії соціального і біологічного в людині в єдине ціле і є сферою їх гармонізації, областю ціннісно-орієнтованого дозволу постійно відтворних суперечностей між ними. Це підтверджується і взаємозв'язком тілесного і духовного в людині, де головним є принцип їх єднання, цілості і гармонії. Таким чином, „гармонія і фізичного і духовного - їх нерозривна єдність, повинна бути основною методологічною позицією в підході до процесу освоєння і вдосконалення людиною цінностей фізичної культури” [28] .

Як наголошувалося раніше, реформа загальноосвітньої школи визначила пріоритет цілісного розвитку особи, і тим самим поставила під сумнів колишні установки на виховання лише окремо взятих якісних властивостей і особливостей школярів.

Лубишева Л.І. [22], І.А. Рибакова [34] та інші відзначають, що традиційно процес фізичного виховання в школі зводився до фізичної підготовки через формування фізичних якостей, рухових умінь і навичок учнів, тобто акцент робився на біологічному, руховому аспекті розвитку індивіда. В той же час ряд істотних компонентів фізичного виховання не враховувався або враховувався в незначному ступені. До них можна віднести знання в області теорії і методики фізичного виховання, особистої гігієни, психології і фізіології рухової діяльності, формування мотивації до занять фізкультурою, індивідуальні показники особистості учнів. У ряді індивідуальних показників особливе місце займають особові характеристики у взаємодії з біологічними схильностями і особливостями формуючого середовища. Розвиток фізичної культури як соціального феномена пов'язаний з проблемою формування фізичної культури особистості. У свою чергу проблема формування особистості у сфері фізичної культури, як рахують А.П. Матвєєв [25], О.Г. Качеров [16], є проблема вдосконалення фізкультурної освіти.

Лубишева Л.І. [22] стверджує, що особовий рівень освоєння цінностей фізичної культури визначається знаннями людини в області фізичного вдосконалення, руховими уміннями і навичками, здібністю до самоорганізації здорового стилю життя, соціально-психологічними установками, орієнтацією на заняття фізкультурно-спортивною діяльністю.

В роботах багатьох авторів [34] йде мова про необхідність розробки нового змісту фізичного виховання, зокрема, його переорієнтація на освітню спрямованість.

На необхідність здійснення взаємозв'язку розумового і фізичного розвитку вказує В.К. Бальсевич [18]. Однією з основних задач він бачить формування усвідомленої потреби в освоєнні цінностей здоров'я, фізичної культури і спорту; освоєння ними інтелектуальних, технологічних, етичних, етичних і естетичних цінностей фізичної культури. Тобто усвідомлення життєвої важливості регулярних занять фізичними вправами забезпечується успішністю розвитку інтелектуального компоненту фізичної культури і спорту.

Основним засобом досягнення мети фізичного виховання в школі є формування всебічно розвиненої особистості, автори бачать в оволодінні школярами основами особистої фізичної культури: в єдності знань, потреб і мотивів, оптимальному рівні здоров'я, фізичному розвитку, різносторонньому розвитку рухових здібностей. А, суть перебудови фізичного виховання, на їх думку, полягає в орієнтації учня не тільки на засвоєння готових знань і умінь, але і на оволодіння способами фізкультурно-оздоровчої діяльності, на розвиток пізнавальних сил і творчого потенціалу дитини.

На необхідність використовування діяльнісного підходу в процесі фізичного виховання указує І. А. Рибакова [34], пропонуючи посилити освітню спрямованість уроків фізичної культури з виділенням освітніх компонентів.

Погадаєв Г.І. [31], провівши аналіз існуючих концепцій з фізичного виховання, прийшов до висновку, що всі вони, так чи інакше, орієнтують дитину на майбутню професійну діяльність.

Проте, Л.І. Лубишева [22] і Ю.М. Ніколаєв [28] вважають, що фізкультурне виховання переслідує більш широкі цілі - виховання особистості через культуру, за допомогою освоєння ціннісного потенціалу фізичної культури. Таким чином, фізкультурне виховання - це, перш за все педагогічний процес формування фізкультурної особистості.

Основоположним принципом фізичного виховання, вважають автори, є єдність інтелектуального, світоглядного і рухового компонентів.

Зміст фізкультурного виховання повинен включати три основні напрями: соціально-психологічне, інтелектуальне і рухове (тілесне) виховання.

Суть соціально-психологічного виховання зводиться до процесу формування життєвої філософії, переконаності, потребнісно-діяльнісного відношення до освоєння цінностей фізичної культури. Зміст інтелектуального виховання припускає можливість формування у людини комплексу теоретичних знань, що охоплюють широкий спектр філософських, медичних та ін. аспектів, тісно пов'язаних з фізкультурними знаннями, відзначає Д.К. Ендрюс [42]. Специфічна частина фізкультурного виховання містить вирішення рухових задач: формування фізичних якостей, умінь і навиків управління, а також можливостей раціонального використовування фізичного потенціалу.

Отже, фізкультурна діяльність не повинна обмежуватися тільки розвитком і формуванням тілесних характеристик людини, а повинна визначатися і знаходитися в тісному взаємозв'язку з його інтелектуальною діяльністю. Тим більше що, останнім часом встановлений виразний взаємозв'язок між порушеннями в стані здоров'я дітей з їх розумовим і фізичним розвитком. Є дані про те, що зміцнення здоров'я може бути пов'язано з оптимізацією рівнів розумового і фізичного розвитку.

Таким чином, видно, що необхідність пошуку нових підходів, що заявляється в опублікованих концепціях, до рішення проблеми гармонізації розвитку учнів в процесі фізкультурної освіти, здійснюється лише на теоретичному рівні. Разом з тим, відсутні науково-обґрунтовані підходи по практичній реалізації комплексу заходів, спрямованих на вирішення даної проблеми.

1.1.3 Технологічні підходи співвідношення фізичного і розумового розвитку школярів

Побудова і реалізація цілісного учбового процесу на основі гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку неможлива без здійснення функції управління цим процесом.

Процес управління - це безперервна послідовність дій, здійснюваних суб'єктом управління, в результаті яких формується і змінюється образ керованого об'єкту, встановлюються цілі спільної діяльності, визначаються способи їх досягнення, розділяються роботи між її учасниками, та інтегруються їх зусилля [39].

Основними функціями управління викладача фізичної культури є: планування, організація, регулювання і контролю. Будь-яка педагогічна діяльність, як відомо, здійснюється в педагогічній системі. Внутрішньою якістю педагогічної системи є технологічність, яка визначає її можливості і підпорядковує строгій організаційній і управлінській логіці. Головне призначення технології - одержати гарантований результат, тобто так організувати педагогічний процес, щоб в результаті досягти поставленої мети.

Проблемою гармонізації фізичного і розумового компонентів в процесі фізичного виховання школярів займаються багато вітчизняних і зарубіжних суспільних діячів, педагогів і вчених. Як один з дієвих засобів, сприяючих усесторонньому розвитку людини і зміцненню здоров'я, вони пропонують використовувати рухливі ігри в системі навчання і виховання. Виховне значення рухливих ігор не зводиться до розвитку тільки фізичних якостей, таких як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість. Розвиваються також інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення і кмітливість. Ігри мають сюжетну форму, є простір для уяви і артистизму, елементів танцю, співу і так далі, що формує естетичне світосприймання [21].

Соловйов B.H. [35] вказує на необхідність пошуку оптимального варіанту рухового режиму, як засобу профілактики порушень здоров'я і підтримки на належному рівні розумової і фізичної працездатності школярів в умовах загальноосвітньої школи. Він пропонує використовувати регулярні заняття в спортивних секціях при оптимальному фізичному навантаженні, відповідно до статі і віку, як засобу, який сприяє підвищенню фізичного розвитку, розумової працездатності і успішності дітей і молоді.

Берулава М.Н. [4] пропонує впровадити в систему утворення інтегральної моделі навчання, спрямованої на створення таких форм, змісту і методів навчання і виховання, які забезпечать ефективне розкриття індивідуальності дитини - її пізнавальних процесів, особових якостей, створення таких умов, при яких вона схоче вчитися, буде особисто зацікавлена в тому, щоб сприймати, а не відштовхувати виховні дії.

У дитини, у міру її розвитку, підвищуються здібності до довільної психічної саморегуляції і самоконтролю. Овчарова Р.В. [29] вказує на необхідність розвитку довільності, у тому числі і в руховій сфері, що виражається в умінні довільно направляти свою увагу на м'язи, що беруть участь в русі; умінні розрізняти і порівнювати м'язові відчуття; уміння визначати відповідний характер відчуттів (напруга - розслаблення, тяжкість - легкість та ін.), характер рухів які супроводжують ці відчуття (сила - слабкість, різкість - плавність, темп, ритм); уміння змінювати характер рухів, спираючись на контроль своїх відчуттів.

Оскільки фізкультурне виховання - це, перш за все, педагогічний процес формування фізкультурної особистості, В.І. Столяров [36] основними показниками фізичної культури як властивості і характеристики окремої людини бачить: в турботі людини про підтримку норми і вдосконалення фізичного стану, різних його параметрів; в різноманітті засобів, що використовуються для цієї мети, умінні ефективно застосовувати їх; в рівні знань про організм, про фізичний стан, про засоби дії на нього і методи їх вживання; в ступені орієнтації на турботу про свій фізичний стан; в готовності надати допомогу іншим людям в їх оздоровленні, фізичному вдосконаленні. Для цього, вважає автор, необхідна наявність відповідних знань, умінь і навиків.

Аналізуючи вищевикладене можна зробити висновок. На практичному рівні, фахівці пропонують використовувати окремі методичні підходи до організації учбового процесу, які, на їх думку, сприятимуть гармонійному розвитку учнів. Всі вони, як правило, зводяться до формування високого рівня інтелекту школярів, до активізації пізнавальної діяльності в процесі занять фізичною культурою, розвитку окремих особових властивостей, що проявляються у фізкультурно-спортивній діяльності. Теоретичні знання служать основою оволодіння свідомими і міцними навиками.

Разом з тим, ми припускаємо, що гармонізації розвитку школярів в навчальному процесі з фізичної культури сприятиме оптимальне співвідношення засобів інтелектуального, рухового і оздоровчого характеру, що зрештою робитиме вплив на процес зміцнення здоров'я учнів.

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І КОНТИНГЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Мета і завдання дослідження

У зв'язку з існуючими в теорії і практиці фізичного виховання суперечностями між теоретико-методологічними підходами, що є у сфері фізичної культури, і недостатньою розробленістю засобів і методів фізкультурної освіти, що враховують особисті чинники розвитку молодших школярів, перед нами була поставлена МЕТА: розробити методику гармонізації розумового і фізичного компонентів розвитку учнів молодшого шкільного віку, що направлена на досягнення оздоровчого ефекту.

Відповідно до мети дослідження необхідно було вирішити наступні ЗАДАЧІ:

1. Дослідити особливості розвитку особистих властивостей (що проявляються у фізкультурно-спортивній діяльності), фізичній підготовленості, успішності, динаміку показників здоров'я у молодших школярів.

2. Дослідити залежність шкільної успішності, фізичної підготовленості і захворюваності учнів молодшого шкільного віку за роками навчання.

3. Розробити оптимізаційну модель побудови здоров'язберігаючого навчального процесу з фізичної культури.

4. Розробити методику гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку молодших школярів, спрямовану на досягнення оздоровчого ефекту.

2.2 Методи дослідження

Вирішення поставлених задач визначило вибір наступних МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1.Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.

2.Педагогічне тестування.

3.Анкетування.

4.Методи математичної статистики.

2.2.1 Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел

Вибір літературних джерел визначався вивченням проблеми шкільної фізичної культури.

Вивчення стану викладання фізичної культури в загальноосвітніх школах аналізувалося на основі опублікованих статей в журналах і наукових збірках. Загальний об'єм літературних джерел - 42.

Для визначення успішності досліджуваного контингенту проводився аналіз поточної учбової документації (класних журналів) з метою виведення середнього арифметичного бала успішності кожного школяра, що включає успішність з 4-х предметів: рідна мова, читання, математика, Я і Україна.

Для визначення рівня здоров'я учнів і виявлення характеристики захворюваності аналізувалися медичні картки учнів молодших класів ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 м. Борщева. Показник захворюваності визначався кількістю випадків захворювання грипом і ГРЗ за період спостереження в групах.

Р= кількість випадків х 100;

число спостережених

Де Р - показник захворюваності.

Рівень здоров'я визначався:

- низький (більше 2-х випадків захворювання в рік);

- високий (2 і менше захворювань в рік)

2.2.2 Педагогічне тестування

Педагогічне тестування проводилося для визначення рівня фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку. За основу бралися контрольні нормативи (тести), рекомендовані типовою навчальною програмою з фізичного виховання з направленим розвитком рухових здібностей [39]. Шляхом тестування визначався рівень розвитку:

*швидкісних здібностей: біг на 30 метрів з високого старту (хлопчики, дівчатка). В забігу брали участь не менше двох чоловік, час визначався з точністю до 0,1 секунди;

*швидкісно-силових здібностей: стрибок в довжину з місця (хлопчики, дівчатка). З трьох спроб кращий результат йшов в залік, довжина визначалася в сантиметрах.

*координаційних здібностей: човниковий біг 3x10 метрів (хлопчики, дівчатка), Результат фіксувався з точністю до 0,1 секунди;

*силових здібностей: підтягування на високій (хлопчики) і низькій (дівчатка) перекладині. Результат визначався кількістю правильних виконань цієї вправи;

*гнучкості тулуба: нахил вперед з положення сидячи на підлозі (хлопчики, дівчатка). Відстань між п'ятами піддослідного дорівнювала 20-30 см.

*витривалості: шестихвилинний біг (хлопчики, дівчатка). Біг виконувався в спортивному залі по розміченій доріжці, в забігу одночасно брало участь по 6-8 чоловік. Результат визначався в метрах.

Перед початком кожного тестування в класах проводилася розминка, що складається з бігу і загальнорозвиваючих вправ на всі групи м'язів. Тестування проводилося в стандартних умовах спортивного залу.

2.2.3 Анкетування

Для визначення властивостей особистості, що проявляються молодшими школярами в процесі фізкультурно-спортивної діяльності, використовувалася анкета (додаток 1), запропонована Л.С. Солнцевою та В.В. Медвєдєвим і модифікована С.В.Барбашовим.

При заповненні анкети вчителю потрібно було дати кількісний вираз ступеню розвитку кожної особистісної якості у вигляді бальної оцінки від 1 до 10 кожному учню класу, враховуючи, що 10 балів - найвищий ступінь вираженості особової якості, 8-9 - висока, 5-7 - середня, 2-4 - низька, 1 - відсутність даної якості. Для оцінювання було запропоновано 21 особову якість.

В заповненні анкети брали участь вчителі, які проводили уроки в початкових класах.

Для оцінки рівня освіченості молодших школярів використовувався тест фізкультурно-валеологічної освіченості (ТФВО), розроблений Н.В. Матюніною, С.В. Барбашовим (додаток 2-3), що відноситься до тестів шкільних досягнень і розрахований на визначення навчальних успіхів учнів в області знань і уявлень про фізичну культуру і спорт.

2.2.4 Методи математичної статистики

Математична статистика застосовувалася для обробки матеріалу, одержаного в результаті досліджень. При цьому визначалися наступні параметри:

х - середнє арифметичне;

а - середнє квадратичне відхилення;

t - критерій Стьюдента;

Р - рівень значущості.

2.3 Організація і контингент дослідження

Дослідження проводилися в період з 2007 по 2008 навчальний рік на базі ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та №2 м. Борщева. В дослідженні взяли участь 100 дітей, які навчались в 1-2-х класах. У склад експериментальної групи увійшло 50 учнів - 24 учня першого класу і 26 учнів 2 класу - (школа №2), і контрольної - 50 учнів. З них 27 учнів першого класу і 23 учня другого класу(школа №1).

РОЗДІЛ ІІІ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ І ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ЗДОРОВ'Я УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

3.1 Дослідження особливостей прояву особистих властивостей молодших школярів в процесі фізкультурно-спортивної діяльності

В результаті аналізу науково-методичної літератури була досліджена проблема розвитку окремих особистих властивостей в процесі занять фізичною культурою і спортом.

Особисті властивості - це індивідуально-психічні особливості особистості, що відрізняють людей один від одного і визначають їх психологічні та індивідуальні відмінності (здібності, потреби, мотиви, темперамент).

За визначенням властивостей особистості була використана анкета, запропонована Л.С. Солнцевою, В.В. Медвєдєвим і модифікована С.В.Барбашовим (додаток 1). Вчителям пропонувалося оцінити кожного школяра за 21-ю особовою властивістю. В результаті анкетування були одержані кількісні характеристики сформованості особових властивостей молодших школярів.

За час навчання в молодших класах у дітей відбуваються зміни в розвитку особистих властивостей, це відноситься і до прояву їх в процесі занять фізичною культурою.

При комплексному аналізі прояву особистих властивостей у фізкультурно-спортивній діяльності молодшими школярами за роками навчання, спостерігається тенденція (на статистично достовірному рівні при Р < 0,05) до збільшення ступеня прояву властивостей особистості пов'язаних з руховою діяльністю (фізична підготовленість, рухова техніка, тактична гнучкість) - від 1-о до 2-о класу, які характеризують пізнавальну діяльність (глибина знань, допитливість, спостережливість). Проте, щодо соціально-ціннісних (справедливість, товариство, товариськість) і емоційно-вольових властивостей особистості (сміливість, самостійність) спостерігається збільшення в 1-у класі і зменшення в 2-у класі.

Фізична підготовленість, як особистісна властивість, збільшується від 6,0 в 1-у класі до 7,98 в 2-у класі. Дану тенденцію можна пояснити специфічністю особистої властивості, що формується в процесі фізкультурно-спортивної діяльності. Окрім цього, збільшення показників спостерігалося в прояві техніки, правильності виконання дій (від 6,4 - в 1-у, до 7,2 - в 2-у класі).

Збільшення глибини знань школярів, що проявляються в процесі занять фізичною культурою (4,87 - в 1-у класі, і 6,3 - в 2-у) підтверджує думку фахівців [5] про те, що молодший шкільний вік - вік інтенсивного інтелектуального розвитку. Спостережливість і допитливість, на думку авторів, повинні інтенсивно розвиватися в молодшому шкільному віці, оскільки це вік, коли відбувається перехід від мимовільного сприйняття до цілеспрямованого спостереження. У досліджуваних нами школярів простежується збільшення ступеня прояву цих властивостей від 1-го до 2-го класу.

Від 1-го до 2-го класу в учнів збільшується ступінь прояву працьовитості (від 6,5 до 7,19), що вказує на те, що до 2-го класу дитина досягає результатів у фізкультурній діяльності не стихійно, а проявляючи цілеспрямовані зусилля і працю.

Молодший шкільний вік - час активного формування механізмів самооцінки. У досліджуваних школярів спостерігалося збільшення ступеня прояву самокритичності від 1-го до 2-го класу (5,5 - в 1-у і 6,08- в 2-у класі).

Розвиток сміливості і наполегливості в молодшому шкільному віці, залежить від зовнішньої стимуляції, що проявляється з боку дорослих, оскільки в цьому віковому періоді вольові прояви ще недостатньо стійкі. При правильній організації учбового процесу до кінця молодшого шкільного віку учні можуть проявляти наполегливість, рішучість, стають більш дисциплінованими, витривалими. При дослідженні прояву сміливості, наполегливості, дисциплінованості, виявилося, що в процесі фізкультурно-спортивної діяльності така властивість особистості як наполегливість залишалася практично на однаковому рівні в 1-у (6,43), в 2-у класах (6,66); прояв сміливості мав тенденцію до розвитку тільки до 2-го класу (від 6,57 до 7,56); дисциплінованість погіршилася від 7,13 в 1-у класі до 6,42 в 2-у класі. Подібне явище свідчить про те, що на уроках фізкультури вчителі недостатньо надавали увагу розвитку вольових властивостей молодших школярів.

Прояв акуратності у школярів підвищується (від 6,27 в 1-у класі до 7,81 в 2-у). Проте емоційність має тенденцію до зниження (від 6,73 в 1-у до 6,28 в 2-у класі).

Аналіз розвитку властивостей особистості молодших школярів, що проявляються у фізкультурно-спортивній діяльності, показав, що традиційний учбовий процес з фізичної культури не здійснює цілеспрямованої дії на формування особових властивостей дитини. Позитивну динаміку проявили лише ті властивості особистості, формування яких відповідає віковому періоду (глибина знань, самокритичність) і ті, які безпосередньо пов'язані з фізкультурно-спортивною діяльністю (фізична підготовленість, тактична гнучкість, рухова техніка). Таким чином, для того, щоб процес з фізичної культури дійсно був засобом всебічного і гармонійного розвитку учнів, він повинен бути організований так, щоб в ньому цілеспрямовано розв'язувалися задачі, як фізичного, так і психічного розвитку учнів: формування емоційно-вольової, пізнавальної, мотиваційно-потребнісної, соціально-ціннісної (етичної, естетичної) сфер особистості.

3.2 Дослідження розумового компоненту розвитку молодших школярів

3.2.1 Дослідження шкільної успішності учнів молодших класів

Розумовий компонент розвитку є відповідальним за результати інтелектуальної діяльності людини. Діагностика розумового компоненту розвитку здійснювалася шляхом визначення середнього бала шкільної успішності, що дало змогу охарактеризувати здібності молодших школярів, уміння і навички, які сформувалися в процесі навчання. В результаті аналізу документальних джерел (класні журнали), був виявлений середній бал шкільної успішності кожного школяра, що включає успішність по чотирьох предметах: читанню, рідній мові, математиці і Я і Україна. Найвищий показник шкільної успішності спостерігається в 1-у класі, до 2-го класу він знижується до 3,9 %. Даний факт знаходить підтвердження в роботах Л.І.Божович [5].

У першокласників показники успішності в II півріччі на 4,2 % гірші, ніж в I півріччі, в 2-му класі відбуваються незначні зміни в результаті навчання між I і II півріччями.

Даний факт відповідає твердженням Р.С. Немова [26], в яких вказується на те, що причинами зниження успішності першокласників є, по-перше, процесом їх адаптації до учбової діяльності, де поглиблена і продуктивна робота вимагає від них посидючості, заборона емоцій, зосередженості, підтримки уваги на уроках, а також саморегуляції поведінки. Багатьом першокласникам, на думку автора, явно не вистачає сили волі для того, щоб постійно підтримувати себе в певному стані, управляти собою протягом довгого часу. Другою, не менше важливою причиною є те, що багато дітей приходять в школу не тільки не підготовленими до нової соціально-психологічної ролі, але і із значними індивідуальними відмінностями в мотивації, знаннях, уміннях і навичках, що робить навчання для одних дуже легкою, нецікавою справою, для інших надзвичайно важким (і внаслідок цього також нецікавим) і лише для третіх, які не завжди складають більшість, - таким, що відповідають їх здібностям.

Таким чином, проведений нами аналіз успішності молодших школярів підтверджує встановлені факти зниження успішності учнів від 1-го до 2-го класу.

3.2.2 Дослідження фізкультурно-валеологічної освіченості молодших школярів

Для визначення навчальних досягнень в області знань і уявлень про фізичну культуру, спорт, оздоровчу діяльність і загальну освіченість молодших школярів використовувався тест фізкультурно-валеологічної освіченості (ТФВО), розроблений Н.В. Матюніною, та С.В. Барбашовим (додаток 2-3).

В результаті проведеного тестування були одержані абсолютні показники фізкультурно-валеологічної освіченості учнів 1-2-х класів. Середнє значення рівня ФВО в 1-у класі складає 17,3 бали, в 2-у - 30,6 бали. Порівнюючи одержані результати з нормованими показниками ТФВО молодших школярів, виявилося, що абсолютні показники ФВО в учнів 2-их класів ЗОШ № 1 м.Борщова відповідають середньому нормативному рівню, а в учнів 1-х класів - нижче середнього. Одержані дані свідчать про те, що, ймовірно, в дошкільних установах, після закінчення яких діти приходять в школу, фізкультурно-валеологічній освіті не приділяється належної уваги. Проте традиційний загальноосвітній процес сприяє формуванню в учнів 2-х класів середнього рівня фізкультурно-валеологічної освіченості.

Досліджуючи динаміку абсолютних показників ФВО за період навчання в початковій школі, слід зазначити про їх значний приріст (55,5%) від першого до другого року навчання. Це свідчить про високий ступінь навчання школярів, характерної для дітей на початку навчання.

При порівнянні абсолютних показників ТФВО учнів 1-2-их класів ЗОШ №1 м. Борщова з результатами учнів молодших класів ЗОШ №2 видно, що рівень ФВО першокласників ЗОШ №2 достовірно вищий (р<0,05), ніж у першокласників ЗОШ №1, проте середні абсолютні показники учнів 3-іх класів істотно не відрізняються (р>0,05) .

Результати проведеного тестування фізкультурно-валеологічної освіченості говорять про наявність середнього рівня ФВО в учнів 2-х класів і нижче середнього - в учнів 1-х класів.

3.3 Дослідження змін фізичної підготовленості молодших школярів

Для оцінки фізичного компоненту розвитку школярів необхідною дією є визначення рівня фізичної підготовленості [13].

Аналіз науково-методичної літератури показав, що в контроль фізичної підготовленості школярів необхідно включати контрольні вправи, що характеризують рівень базових якостей (швидкісних, силових, швидкісно-силових здібностей, гнучкості, витривалості).

Контрольні випробування проводилися для визначення стану фізичного компоненту розвитку школярів третіх класів. За основу оцінювання бралися контрольні нормативи (тести), рекомендовані типовою учбовою програмою з фізичного виховання із спрямованим розвитком рухових здібностей [39]. Оцінювався рівень розвитку:

*швидкісних здібностей: біг на 30 метрів;

*координаційних здібностей: човниковий біг 3x10 метрів;

*швидкісно-силових здібностей: стрибок в довжину з місця;

*витривалості: шестихвилинний біг;

*гнучкості: нахил вперед з положення, сидячи на підлозі.

Після проведених контрольних випробувань були одержані показники абсолютних значень розвитку рухових якостей і середньорічні темпи приросту показників учнів 2-их класів (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Абсолютні значення і показники приросту фізичної підготовленості учнів 2-го класу ЗОШ №2 за навчальний рік

Показники		Хлопці	Дівчата
Біг 30 м., с	Початок навч. року Кінець навч. року	6,10,4 5,90,4	6,40,4 6,10,4
приріст, %	3,3	4,8
Човниковий біг 310 м,с	Початок навч. року Кінець навч. року	8,80,7 8,70,5	9,10,5 9,10,4
приріст, %	1,1	0
Стрибок в довжину з місця, см	Початок навч. року Кінець навч. року	153,918,1 162,618,3	134,424,0 145,914,2
приріст, %	5,5	8,2
6-хв. біг, м	Початок навч. року Кінець навч. року	1095,1110,4 1172,1124,2	1094,9136,7 1020,8104,8
приріст, %	-2,0	2,3
Нахил вперед з положення сидячи на підлозі, см	Початок навч. року Кінець навч. року	6,44,0 7,05,1	11,55,6 13,27,8
приріст, %	8,9	13,8

Зіставляючи одержані результати з нормативами, представленими в програмі фізичного виховання, можна відзначити, що початковий рівень розвитку рухових якостей у хлопчиків і дівчаток в прояві швидкісних, швидкісно-силових здібностей і гнучкості, в більшості випадків відповідає середньому нормативному рівню фізичної підготовленості для учнів 7-8-річного віку, а витривалість і координаційні здібності - високому рівню підготовленості.

При порівнянні показників приросту в розвитку швидкісних якостей і витривалості, були одержані наступні результати. Середньорічний приріст показників швидкості у хлопчиків 2-го класу середньої школи №2 складає 3,3%. У дівчаток спостерігається ідентична тенденція змін темпів приросту (4,81%).

На фоні не високого рівня розвитку координаційних здібностей у третьокласників наголошується приріст показників до закінчення навчального року у хлопчиків лише на 1,1%, у дівчаток - не змінюється.

Абсолютний приріст показника розвитку гнучкості у хлопчиків 2-го класу склав 8,9%. Аналізуючи темпи приросту гнучкості у дівчаток, спостерігається зростання показників від 11,5 см на початку навчального року до 13,2 см - вкінці. Середній абсолютний показник приросту склав відповідно - 13,8 %

Вивчивши рівні розвитку фізичних якостей учнів 2-х класів були підтверджені дані, одержані в результаті порівняння середніх показників розвитку рухових здібностей з нормативами. Так, у більшості молодших школярів 2-го класу - середній рівень розвитку швидкості, швидкісно-силових здібностей та гнучкості, високий рівень розвитку координаційних здібностей і витривалості.

Таким чином, можна зробити висновок, що у школярів молодших класів, яких ми досліджували, спостерігаються початкові середні показники розвитку швидкісних, швидкісно-силових здібностей і гнучкості. Високі показники розвитку координаційних здібностей і витривалості.

3.4 Дослідження показників здоров'я молодших школярів

Аналізу піддалися учні, які мали захворювання грипу і ГРЗ, кількісна характеристика захворюваності і їх зміни на різних етапах початкового навчання.

Одним з показників, що характеризують прояв опірності організму школярів до несприятливих чинників зовнішнього середовища, є захворюваність органів дихання, яка займає перше місце в числі загальної захворюваності [14].

Таблиця 3.2

Захворюваність учнів молодших класів ЗСШ №2 м. Борщова за 2007-2008 навчальний рік

Захворюваність (хвороб на 100 дітей)	Клас	Середнє значення
	1	2
	93,1%	94,0%	93,5 %

Досліджуючи захворюваність у молодших школярів ЗСШ №2 (табл. 3.2) було виявлено збільшення даного показника від 1-го до 2-го класу, що може бути, на думку А.Г. Сухарьова [37], одним з чинників прояву адаптації учнів до умов шкільного навчання. Так, якщо в 1-му класі захворюваність на 100 дітей складала 93,1%, в 2-му - 94,0% випадків хвороб на 100 дітей.

Аналіз кількісної характеристики захворюваності показав, що до закінчення навчання в початковій школі в учнів 2-х класів спостерігається більш високий „індекс здоров'я” (число дітей, що не зверталися в поліклініку з приводу захворювання), ніж у учнів 1-х класів (в 1-му класі склав 42,3%, в 2-му - 51,5%). Разом з цим зменшувалося число дітей, що хворіли в 2 рази (від 15,4% в 1-му класі до 10,4% - в 2-му класі).

Таким чином, результати аналізу зміни захворюваності молодших школярів ЗСШ №2 м. Борщова відповідають думці фахівців про її зниження до закінчення навчання в початкових класах, внаслідок адаптації дітей до учбового процесу і виражається в підвищенні опірності організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища.

При спробі порівняти одержані показники захворюваності з результатами досліджень інших авторів ми зіткнулися з тим, що опубліковані в науково-методичній літературі дані носять дещо суперечливий характер. В учнів 1-2-х класів ЗСШ №2 захворюваність грипом і ГРЗ в середньому за навчальний рік склала 93,5% випадків захворювання на 100 дітей.

На рівень захворюваності, загалом, і органів дихання, зокрема, впливає безліч чинників: наявність або відсутність спалаху епідемії грипу; регіон, де проводиться дослідження (кліматичні, екологічні, соціально-економічні особливості); рік проведення дослідження, особливості організації навчального процесу як загальноосвітнього, так і фізкультурного та інші. У зв'язку з цим, на наш погляд, дослідження динаміки показників здоров'я на учнях однієї і тієї ж вибірки буде більш об'єктивним.

3.5 Дослідження залежності фізичного і розумового компонентів розвитку і показників здоров'я молодших школярів

3.5.1 Дослідження залежності фізичної підготовленості, успішності і захворюваності молодших школярів

Для побудови оптимального навчального процесу з фізичної культури, який сприятиме досягненню оздоровчого ефекту і гармонійного розвитку школярів, необхідно, перш за все, виявити - яким чином співвідносяться компоненти фізичного і розумового розвитку з показниками здоров'я в учнів у традиційній системі фізичного виховання. Існування взаємозв'язку між даними характеристиками підтверджено результатами досліджень багатьох авторів [19, та ін.].

На першому етапі дослідження здійснювалося вивчення співвідношення показників здоров'я з показниками фізичної і розумової підготовленості всіх молодших школярів не залежно від етапу початкового навчання. Рівень фізичної підготовленості визначався і диференціювався за шкільними програмними тестами [31], розумова підготовленість визначалася середніми показниками шкільної успішності (поточні оцінки по предметах), рівень здоров'я - за індексом здоров'я і показником захворюваності (кількість випадків захворювання на 100 дітей).

Таблиця 3.3

Показники шкільної успішності молодших школярів залежно від рівня фізичної підготовленості

Рівень фізичної підготов-леності	Кількість піддослідних	Успішність, бали	Середнє значення успішності
	К-ть	%	рідна мова	читання	математика	Я і Україна
Високий	20	39,2	8,0	8,1	8,1	8,1	8,1
Середній	25	53,8	6,7	8,1	8,0	6,9	7,4
Низький	5	7,0	6,4	6,6	6,5	6,9	6,6

Аналіз співвідношення фізичної підготовленості і успішності молодших школярів представлений в таблиці 3.3. Як видно з таблиці, у дітей з більш високими показниками фізичної підготовленості спостерігаються більші показники шкільної успішності. В учнів з високим рівнем фізичної підготовленості середнє значення успішності дорівнює 8,1 бали (кращі результати навчання з граматики і природознавства), в учнів з середнім рівнем фізичної підготовленості середнє значення успішності - 7,4 бали, з низьким - 6,6 бали.

Аналогічна динаміка простежується і в співвідношенні показників здоров'я з фізичною підготовленістю молодших школярів (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Показники здоров'я молодших школярів залежно від рівня фізичної підготовленості

Рівень фізичної підготовленості	Число піддослідних	Показники здоров'я
	кількість	%	індекс здоров'я, %	захворюваність на 100 чоловік
Високий	20	39,2	72,7	57,3
Середній	25	53,8	59,7	80,7
Низький	5	7,0	55,2	90,0

Відсоток дітей, що не хворіли протягом року, відповідає 72,7% - з високою фізичною підготовленістю, 59,7% - з середньою, і 55,2% - з низкою. Разом з тим показники захворюваності обернено пропорційні рівню фізичної підготовленості дітей.

Аналіз співвідношення успішності і показників здоров'я школярів (табл.3.5) виявив, що діти з високою успішністю хворіють рідше і менше ніж їх однолітки з середньою і низькою успішністю. Індекс здоров'я в групі дітей, які добре вчаться, склав 65,3% і показник захворюваності 68,1%; в групі дітей з середньою успішністю ці цифри дорівнювали 54,7% і 94,3%; з низькою успішністю - 55,3% і 95,0% відповідно.

Таблиця 3.5

Показники здоров'я молодших школярів залежно від рівня успішності

Рівень успішності	Інтервал	Число піддослідних	Показники
		кількість	%	Індекс здоров'я, %	Захворюваність на 100 чоловік
Високий	4,1-5,0	25	58,2	65,3	68,1
Середній	3,1-4,0	20	36,0	54,7	94,3
Низький	2,1-3,0	5	5,8	55,3	95,0

Таким чином, проведене дослідження підтвердило традиційну схему співвідношення компонентів розвитку і показників здоров'я: діти з високим рівнем фізичної підготовленості володіють більшою стійкістю організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища, яке виражається в низькій захворюваності. У цих же дітей спостерігається і більш високий рівень шкільної успішності.

Далі були досліджені аналогічні співвідношення, залежно від етапів навчання досліджуваного контингенту для систематизації даних, побудови емпіричного розподілу і формування припущення про залежність ознак, було проведено угрупування початкових показників фізичного і розумового компонентів розвитку. З цією метою використовувалася шкала інтервалів. Абсолютні показники шкільної успішності молодших школярів продиференціювали за наступними інтервалами: [4,51-6,0], [6,01-6,5], [6,51-7,9], [8,01-8,5], [8,51-12,0] і позначені як дуже низька успішність, низька, середня, висока і дуже висока успішність (табл. 3.6) .

Таблиця 3.6

Середньостатистичні значення рангових показників успішності учнів 1-2-х класів

п/п №	параметри	Ранги
		дуже низький [4,51-6,0]	низький [6,01-6,5]	середній [6,51-7,9]	високий [8,00-8,5]	дуже високий [8,51-12,0]
1	х	2,95	3,29	3,84	4,33	4,69
		0,09	0,16	0,09	0,1	0,12
2	х	2,87	3,3	3,74	4,23	4,67
		0,08	0,14	0,16	0,16	0,12

Таблиця 3.7

Середньостатистичні значення рангових показників фізичної підготовленості (в балах) 1-2-х класів

п/п №	параметри	Ранги
		дуже низький менше 4	низький від 4 до 9	середній від 10 до 15	високий від 16 до 21	дуже високий більше 22
1	х	-	8,2	12,66	18,5	22,6
		-	1,9	1,6	1,4	0,47
2	х	2,79	8,2	12,9	17,85	-
		0,9	1,3	1,65	1,26	-

Показники фізичної підготовленості, виражені в балах були розподілені таким чином: менше 4 балів - дуже низький рівень фізичної підготовленості, від 4 до 9 балів - низький, від 10 до 15 балів - середній, від 16 до 21 - високий, більше 21 бала - дуже високий рівень фізичної підготовленості (табл. 3.7).