Просвітительська діяльність С. Русової та науково-педагогічні проблеми її творчої спадщини

С. Русова брала участь у всіх зїздах, готувала доповіді, писала статті, рецензії, формуючи національну свідомість. Особливо ретельно готувались співробітники Світла до Всеросійського зїзду вчителів у Петербурзі в 1913 р. Про це свідчать передові статті журналу, котрі містили глибокий соціологічний аналіз стану і проблем освіти: "Те, без чого не обійдеться", "Поза життям", "Від організаційного Комітету Першого Всеросійського з'їзду у справах народної освіти" С. Черкасенка; "Зі з'їзду учителів", "Після всеросійського з'їзду вчителів", "Наша перемога і наші жертви" С. Русової та ін. С. Русова виголосила на зїзді свою власну доповідь з проблем трудової школи. Вона, зокрема, зазначала, що "...ручна праця може стати добрим засобом для розвитку естетичного почуття дітей", а "...матеріалом для ручної праці і графічного мистецтва може бути всебічне наведення місцевої історії, природи, рідної орнаментики, бо для кожного народу великими виховними елементами є знання рідної природи і духовних багатств, які зібрані протягом багатьох віків його свідомого життя" 19.

С. Русова проявляла неабиякий науковий інтерес до фольклорних надбань, зокрема до рукописних збірок та зібрань. Так, відстоюючи нагальну потребу в публікуванні старовинних збірників, учена вбачала в цьому наукові резерви та перспективи духовного збагачення. На переконання С. Русової, такі збірки дають певний образ культурних інтересів, можливість ознайомлення з недрукованою літературою, з духовною спадщиною народу. Ми глибоко переконані, що на ці погляди та переконання С. Русової вплинув О. Русов, який працюючи статистом, займався популяризацією і збиранням народної творчості.

Слід зазначити, що перебуваючи в еміграції С. Русова співпрацювала із західноукраїнськими часописами, журналами, просвітними виданнями. Значну джерелознавчу вартість для нас мають роботи просвітительки, опубліковані у журналі Шлях виховання і навчання на протязі 1932-1936 рр., зокрема: Дещо до сучасної педагогіки (1936), Краєзнавство в народній школі (1933), Сучасні течії в новій педагогіці (1932), Дещо про дефективних дітей (1935); у часописі Нова Україна надрукована грунтовна стаття Освіта на Україні в большевицькім освітленню (1932), а також До Риму на два конгреси та З Відня до Гаги, у журналі Життя і знання оприлюднені статті Суспільні питання виховання (1929), Сучасна мрія виховання (1929), Моральні завдання сучасної школи (1937), Новий план навчання в народних школах Бельгії (1938).

Таким чином, С. Русова своєю публіцистичною діяльністю сприяла українському духовному відродженню. Вона стояла біля витоків української історико-педагогічної журналістики, була популяризатором наукових знань, культурних цінностей. Характер її публіцистичної діяльності грунтувався на наукових принципах та на просвітительських засадах: а) кожна публікація повинна мати чітко виражене національне обличчя, свою ідейну програму, а також систему принципів для реалізації мети, завдань статті, брошури тощо; б) в основі публіцистичної діяльності мають бути народність, гуманність, європеїзм, демократичність (основні риси просвітительства).

Отже, критичні статті, есе, нариси, брошури С. Русової були формою вираження її просвітительських переконань, педагогічних поглядів, оскільки мислителька розуміла, що осмислення по-новому минулого рідного народу, його звичаїв, обрядів, а також педагогічних ідей: процесу, змісту, форм виховання дітей української людності, їх духовності, моралі -- то потреба життя.

Підсумовуючи, С. Русова зробила справедливий висновок як публіцист, глибоко спостерігши умови формування творчого пошуку письменника. Вона збагнула: саме тому, що М. Гоголь відірвався від національного грунту, органічного середовища, яке живить митця не тільки ідеями, соціальним апріоріями, а й генетичними соками національної свідомості, ментальності, він залишився любителем української народної поезії, та страшно далеким від істинно українського життя, від рідної мови.

У висновку підкреслимо, що літературно-публіцистична діяльність С. Русової є цілісною, органічно невіддільною складовою у структурі її національної ідеї. Орієнтація дослідниці на літературний демократизм при написанні статей, критичних оглядів мала метою ввести у свідомість українців необхідність творення нової школи з метою національного самовизначення.

Загалом літературні студії С. Русової були логічним та закономірним продовженням, -- розвинутим відповідно до нових умов і потреб, -- поліфункціональної програми прогресивного українського просвітительського руху. У цьому, власне, полягає їх практична значимість.

Крім того, С. Русова була активним громадським діячем. Зокрема брала участь в Українських жіночих організаціях. Українські жіночі товариства почали виникати в Україні у другій половині XIX ст.; на просвітительських засадах. Вони значну увагу передусім присвятили домашній культурі, зберіганню українських звичаїв, гуманітарній акції, поширенню освіти серед жіноцтва, організації жіночої праці; значну роль відігравали у національному відроджені, зокрема у збереженні українських традицій. Поза тим українські жінки поруч із чоловіками брали жваву участь у суспільних, громадських, політичних і революційних організаціях, таким чином підтверджуючи свою рівноправність. Проте слід підкреслити, що українські жіночі організації не приділяли значної уваги емансипаційним завданням (супроти аналогічних об'єднань за кордоном), а займались просвітительською діяльністю.

Висновки

Просвітительство як історичний феномен виникло у руслі національно-визвольних змагань українського народу і являє собою цілісну культурну систему, яка інтегрує воєдино як культурні надбання різних регіонів української землі, так і включає в свою структуру всі характерні для високорозвинутих націй галузі культури: культуру духовну, моральну, правову, виробничу та інші. Однак за своїм досвідним джерелом просвітительство -- національне.

Просвітительська діяльність С. Русової є квінтесенцією українського культурно-освітнього руху кінця XIX -- початку XX століття. Життя Софії Русової охоплює період від 60-х рр. XIX до 40_х рр. XX ст., у тому числі майже 70 років безпосередньої просвітительської праці, що припадає на дуже складний і суперечливий період в історії України, коли наш народ не мав власної держави, національної школи. Отже, вся її діяльність закономірно випливала з об'єктивних потреб тодішнього суспільного життя.

Світогляд С. Русової формувався на національному грунті зі специфічним генетичним кодом (за походженням не українка), при особливому значенні конкретних соціально-економічних умов, в яких вона жила, разом із творчим засвоєнням кращих зарубіжних взірців, пройнятих європеїзмом, гуманізмом, демократизмом, що найвищою цінністю вважають людину. Творча індивідуальність С. Русової - просвітителя виявилася через самобутність, що знайшла своє вираження у поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, в осмисленні національного культурно-освітнього надбання, яке грунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології і є виявом гуманістичного спрямування; у обгрунтуванні Української національної освіти для осягнення загальносвітового досвіду; у творенні духовної культури народу з метою духовного єднання і світового порозуміння між націями; у порівняльному підході при аналізі освітніх та культурних проблем.

До провідних напрямів просвітительської діяльності Софії Федорівни Русової належать: літературно-публіцистична, науково-педагогічна, громадсько-культурна, суспільно-політична, які конкретизувались у різних формах і характеризувалися концептуальною єдністю, а також були специфічними формами пізнання.

Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С. Русової -- логічні та закономірні форми поліфункціональної програми прогресивного українського просвітительського руху. Характер літературно-публіцистичної та громадсько-культурної діяльності грунтувався на наукових принципах та просвітительських засадах: кожний вид діяльності мав чітко виражене національне обличчя, а також систему принципів для власної реалізації: народність, гуманність, європеїзм, демократизм і т.д.

На основі власної дослідницької парадигми С. Русова проаналізувала педагогічні течії Європи та Америки. Головним завданням історії педагогіки вважала професійну орієнтацію учителів, тобто формування їхнього педагогічного світогляду.

Впродовж усього свого творчого життя, просвітительської діяльності С. Русова зверталася до джерел української національної педагогіки, яку високо цінувала, оскільки вважала, що саме народна педагогічна мудрість як сума теоретичних знань та практичного досвіду, набутих попередніми поколіннями, яка допоможе розрізняти добро і зло та визначати гуманність вчинків та дій людини, пам'ятаючи про призначення людини, коригуючись досвідом, зібраним у просторі і часі.

культурний русова просвітительство літертурний

Список використаних джерел

1. Будуємо рідну школу // Рідна школа. -- 1990. -- № 10. -- С. 3-11.

2. Винниченко В.В. Відродження нації: У 3-х ч. (Репринтне видання 1920 року). -- К.: Політвидав, 1990. -- 348 с.

3. Головченко В.П. Україні - національну систему освіти // Рідна школа. -- 1993. -- № 8. -- С. 63-65.

4. Губко О.Г. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей С. Русової // Рідна школа. -- 1992. -- № 1-5.

5. Дацюк Г.І. Софія, бо мудра // Початкова школа. -- 1992. -- № 1. -- С. 59-66; № 3-4. -- С. 45-48.

6. Джеджула Г.А., Панкова Є.З. Просвітитель за покликанням // Рідна школа. -- 1993. -- № 6. -- С. 15-17.

7. Довідник з історії України. -- К.: Генеза, 1995. -- Т. 2. -- 440 с.

8. Дорошенко Д. Нариси з історії України. -- Мюнхен, 1966. -- Т. 2. -- 338 с.

9. Зайченко І.В. Педагогічна концепція С.Ф. Русової. -- Чернігів, 1996. -- 116 с.

10. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX ст. -- К.: Либідь, 1993. -- 175 с.

11. Качкан В. Просвітницький вогонь Софії Русової // Українське народознавство в іменах. -- К.: Либідь, 1994. -- С. 151-160.

12. Козуля О. Жінки в історії України. -- К., 1993. -- С. 99-104.

13. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. -- Тернопіль, 1994. -- 357 с.

14. Левківський М.В. Історія педагогіки: Підручник. - К., 2003. - 360с.

15. Магочий П.Р. Національні культури і університетські кафедри. -- Торонто, 1980. -- 85 с.

16. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні.

17. Нариси з історії української шкільництва 1905-1933 рр.: Навч. посібник / О.В. Сухомлинська та ін.; за ред. О.В. Сухомлинською. -- К.: Заповіт, 1996. -- 304 с.

18. Русова С. Загальноземський зїзд в справах народної освіти // Світло. -- 1911. -- № 1. -- С. 33-52.

19. Русова С. З з'їзду учителів // Світло. -- 1914. -- № 5. -- С. 6-19, № 6. -- С. 59-62.

20. Русова С. Націоналізація школи // Вільна українська школа. -- 1917. -- № 1. -- С. 3-7.

21. Русова С. Суспільні питання виховання // Життя і знання. -- 1929. -- С. 161-163

22. Русова С. Вибрані педагогічні твори. -- К.: Освіта, 1996. -- 304 с.

23. Русова С. Мої спомини. -- К.: Україна-Віта, 1996. -- 210 с.

24. Субтельний О. Україна. Історія: Пер. з англ. -- К.: Либідь, 1991. -- 512 с.

Размещено на Allbest.ru