Організація самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів в умовах особистісно-орієнтованого навчання

К.Д. Ушинський визначив добрим те навчання, при якому діти навчаються самі, а вчитель організовує і спрямовує їхню навчальну діяльність.

Діяльність викладача в організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрямки:

- розробку системи нових завдань з предмета різних рівнів складності;

- індивідуалізацію навчальних завдань для виділення типологічних груп;

- зміну рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічних груп для того, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

- створення позитивного емоційного фону навчального заняття;

- співвіднесеність оптимальних поєднань фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної з типологічних груп;

- надання викладачем консультативної допомоги залежно від індивідуальних особливостей студентів і рівня складності індивідуального завдання;

- регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи.

У цьому плані доцільним є дотримання алгоритму самостійної роботи: постановка мети - виявлення вихідних даних, їх аналіз - вибір способу досягнення мети, виконання дії проведення самоконтролю - коригування способу досягнення мети - коригування виконання дії. На нашу думку, виконання самостійної роботи за таким алгоритмом сприятиме розвитку розумових здібностей студента - і за таких умов викладачеві можна по-справжньому керувати формуванням спеціаліста. Крім того, систематична самостійна робота необхідна не лише в професійному, а й виховному плані: джерела працьовитості, наполегливості, волі - саме в самостійній роботі.

У педагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації методів самоосвітньої діяльності через багатогранність цього поняття. Проте в залежності від джерела засвоєння та відтворення інформації можна виділити такі групи методів:

1. Методи самостійної навчальної діяльності: конспектування, складання плану, тез, анотацій до книги, статті, складання узагальненого огляду літератури, рецензування статей, складання рефератів, звітів, доповідей.

2. Методи читання літератури: попередній перегляд літератури, наскрізне читання, змішане те суцільне читання.

3. Методи практичної самоосвітньої діяльності: виконання практичних завдань, розв'язування задач, самостійна робота та проведення дослідів у лабораторіях, кабінетах, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Ефективність самостійної роботи зростає завдяки використанню в процесі навчання у вищому навчальному закладі всього комплексу вищеозначених методів та від частоти і глибини корекцій з боку викладачів. Продуктивність самостійної роботи студентів визначається також позитивним емоційним ставленням їх до навчальної діяльності.

Самостійна робота - один із обов'язкових видів навчально-пізнавальної діяльності студентів, що виконує функції, серед яких важливе значення мають:

- навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокому осмисленню вже засвоєної суми знань;

- пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань, розширенні меж світогляду;

- коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій, підходів до визначення сутності відомих понять, напрямків розвитку науки і т.п.;

- стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, коли студент отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;

- виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість;

- розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь особистості.

Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст, загальні терміни здійснення; організовується ним, коли він визначає форми звітності за виконану роботу, місце та час звітування, забезпечує умови здійснення звіту. У такому розумінні самостійна робота не може бути самостійною ні на мотиваційному, ні на технологічному, ні на організаційному рівнях. Мотиви виконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються у студента під впливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівня її реалізації викладачем.

Технологія виконання самостійної роботи студентом багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміння конспектувати, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином прозвітує він про виконання завдань для самостійної роботи.

Оскільки визначене викладачем завдання студент виконує самостійно, планує свій час, місце і порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійності студентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремих етапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної, пізнавальної, розвиваючої та виховної мети.

Таким чином, ми можемо констатувати, що самостійна робота студентів - спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється під керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов'язкових аудиторних занять.

У педагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів самостійної роботи студентів. За дидактичною метою можна виділити чотири типи самостійної роботи.

Перший тип спрямований на формування у студентів умінь виявляти у зовнішньому плані те, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму діяльності та посилань на цю діяльність, які містять умови завдання. Пізнавальна діяльність студентів полягає у тому, щоб пізнати об'єкт певної галузі знань при повторному сприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну роботу цього типу найчастіше використовують домашні завдання, що передбачають опрацювання підручника, конспекту лекцій і т.ін. спільним для самостійних робіт першого типу є те, що у всіх завданнях повинен бути представлений спосіб виконання.

Другий тип передбачає формування знань, що дозволяють розв'язувати типові завдання, так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає у відтворенні і частковому реконструюванні, зміни структури і змісту засвоєної раніше навчальної інформації. Це передбачає необхідність здійснення аналізу певного об'єкта, різних шляхів виконання завдання, визначення найбільш доцільних з них або послідовного виділення логічно розташованих способів його розв'язання. До самостійних робіт такого характеру можна віднести певні етапи проведення лабораторних і практичних занять, написання курсових робіт, а також спеціально підготовлені домашні завдання з приписом алгоритмічного характеру. Характерна особливість робіт цього типу полягає в тому, що при визначенні завдання для самостійної роботи необхідно обґрунтувати мету, шляхи її розв'язання і методи досягнення [43].

Третій тип спрямований на формування у студентів знань, що є основою для розв'язання нетипових завдань. Пізнавальна діяльність студентів при виконанні таких завдань полягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані нового для них досвіду діяльності на базі раніше засвоєного формалізованого типу шляхом перенесення знань, умінь і навичок в інші умови діяльності. Виконання завдання цього типу передбачає пошук, формулювання і реалізацію мети та завдань розв'язання визначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого формалізованого досвіду і вимагають від студентів варіювання умов діяльності, розгляду раніше засвоєної навчальної інформації під новим кутом зору, використання її у нетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні висувати вимоги аналізу незнайомих навчальних ситуацій і генерування об'єктивно нової інформації. Типовими для самостійної роботи третього напрямку є курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи.

Четвертий тип передбачає створення передумов для творчої діяльності студентів. Їх пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає у глибокому проникненні в сутність об'єкта, що визначається, встановленні нових зв'язків і стосунків, необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей, генерування нової інформації. Цей тип самостійних робіт реалізується, як правило, при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи [46].

Найбільш доцільною у зв'язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонована П.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками, реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчо дослідницькі [42]. Самостійні роботи за зразком включають розв'язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальних дисциплін це роботи, що пов'язані, у першу чергу, з методом спостереження. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об'єкта, предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації. Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їх структури, залучення відомих знань для розв'язання інших завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються. Евристичні самостійні роботи пов'язані з розв'язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумової діяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно її формулювати, розробляти план її розв'язання. Це рівень розумової діяльності, на якому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчих завдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльність цього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв'язання проблемних ситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їх дослідницькі здібності.

Більшість тих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами і прийомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійної пізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури і технології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкого прагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесі самостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або й зовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студент має навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв'язання, здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.

Організація самостійної роботи проходить у два етапи:

а) початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача у діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;

б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійного формування знань студентів.

В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації.

Отже, самостійна робота - одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики, яка сприяє розвитку самоорганізації студента-філолога, а підготовка студентів до самостійної навчальної роботи - складова програма загальної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови

2.2 Засоби організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни «Педагогіка»

Провідною тенденцією розвитку сучасної педагогічної науки є її повернення до своїх світоглядних витоків, повернення до людини, переорієнтація на творчий розвиток особистості.

Сучасна соціально-педагогічна ситуація, що склалася у суспільстві, вимагає оновлення змісту, форм і методів виховання, забезпечення його гнучкості, диференціації, динамізму, оперативності, здатності адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховувати інтереси і потреби кожної людини і, насамперед, підготовку педагогічних фахівців, здатних вирішувати виховні завдання в нових історичних умовах.

«Педагогіка» як дисципліна вивчається студентами філологічно -педагогічного факультету Харківського гуманітарно-педагогічного інституту з ІІ курсу по IV за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Філологія». В кінці ІІ та IV курсів здається залік, а в кінці ІІІ - іспит.

Мета дисципліни «Педагогіка» - формування педагогічної спрямованості мислення. Іншими словами, оволодіваючи базовим елементом педагогічного знання, студенти повинні навчитися: виявляти і описувати педагогічні факти, явища і процеси в навчальному житті; самостійно поповнювати педагогічні знання, формувати первісні навички дослідницької роботи і професійної рефлексії.

Завдання дисципліни «Педагогіка» - навчити майбутнього фахівця:

1) виявляти, характеризувати і пояснювати педагогічні факти, явища і процеси реального життя;

2) самостійно поповнювати педагогічні знання;

3) теоретично обґрунтовано характеризувати і пояснювати різні педагогічні ситуації, відокремлюючи в них педагогічні задачі;

4) оволодіти алгоритмом рішення педагогічних ситуацій;

5) набути первинні навички професійної рефлексії (самооцінки);

6) забезпечувати демократичний, гуманістичний стиль педагогічної взаємодії.

Предмет дисципліни «Педагогіка» - вивчення тих закономірних зв'язків, які існують між розвитком людської особистості та вихованням, і розробка на цій основі теоретичних та методичних проблем виховної діяльності.

За наслідками вивчення дисципліни студенти повинні знати:

1) сукупність поняття «педагогіка», її об'єкти, предмет, основні функції, завдання та категорії;

2) логіку наукового дослідження в цілому і науково-педагогічного зокрема;

3) внутрішні і зовнішні фактори розвитку людини на різних вікових етапах;

4) сукупність процесу навчання, його двобічний характер, рушійні сили, закономірності і види навчання;

5) структуру і умови вибору методів і засобів навчання;

6) основні сучасні тенденції удосконалення організаційних форм навчання;

7) сукупність поняття «індивідуально-диференційований підхід у навчанні»,

8) сукупність і специфіку рушійних сил виховання;

9) можливості конкретних видів виховання для формування особистості;

10) характеристику окремих методів виховання, їх педагогічні можливості;

11) актуальні проблеми оновлення і подальшого розвитку навчання, освіти та виховання в Україні;

12) державні документи про освіту та виховання в Україні.

Перелік забезпечуючи дисциплін, які безпосередньо пов'язані з дисципліною «Педагогіка» і доповнюють одна одну:

1) філософія, є базою для осмислення цілей виховання і освіти на сучасному етапі розвитку педагогічного знання;

2) психологія, через закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закони управління розвитком особистості;

3) анатомія, як база для розуміння біологічної сутності людини;

4) фізіологія, знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльності дозволяє педагогіці конструювати розвивальні, навчальні технології, які сприяють оптимальному розвитку особистості;

5) соціологія, результати соціологічних досліджень є базою для рішення педагогічних проблем, пов'язаних з соціалізацією особистості;

6) медицина, визначає методи формування поняття про прекрасне в природі та в суспільстві.

Викладачі дисципліни «Педагогіка», обговорюючи робочий навчальний план, оцінюють обсяг самостійної роботи, її доцільність та ступінь важкості матеріалу самостійної роботи, терміни її виконання, форми контролю та самоконтролю.

Основними формами організації самостійної роботи при вивченні дисципліни «Педагогіка» є читання підручника, нормативних джерел, робота зі словником, довідником та заповнення зошита «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою); відповідь на запропоновані запитання; підготовка рефератів, доповідей, розв'язання задач і вправ за взірцем, розв'язання ситуативних педагогічних задач.

Розробляючи завдання для самоконтролю, викладачі керуються рівнем знань, який повинні отримати студенти з цього питання, та признаками, які відповідають даному рівню знань.

Крім того, викладачі розуміють, що у процесі життєдіяльності у кожної людини формується і удосконалюється особистий стиль самостійної розумової роботи. Такий стиль - це сукупність прийомів, запозичених у інших людей, а також відпрацьованих конкретною людиною. І тому викладачі при організації самостійної роботи студентів приділяють увагу формуванню і розвитку навичок розумової праці. Постійно підкреслюють, що навички розумової праці необхідно починати виробляти у себе із загальної її організації. Це і організація режиму дня, робочого місця, планування і обліку роботи, ведення різних записів, оформлення результатів роботи і т.п.

Самостійну навчальну роботу краще планувати на ранок чи післяобідній час, оскільки заняття у пізній вечірній час мало результативні.

У студента виховується розуміння того, що для навчання потрібні воля, цілеспрямованість, бажання пізнати як можна більше, багато чому навчатися. Тоді і труднощі легко подолати.

Згідно з навчальним планом, загальний обсяг годин 152, з них на самостійне вивчення дисципліни 62 години, тобто 41% навчального матеріалу. Тому дуже важливо правильно організувати самостійну роботу студентів.

Для організації і проведення самостійної роботи студентів використовуються:

1. Робоча навчальна програма;

2. Методичні рекомендації, де вказується тема і цілі самостійної роботи, обґрунтовується її важливість, подані навчально-пізнавальні задачі, практичні ситуації з еталоном рішення, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань;

3. Зошит «Для самостійного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказується тема і цілі самостійної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань (додаток Б);

4. Зошит «Для лекційного вивчення матеріалу» (з печатною основою), де вказується тема і цілі аудиторної роботи, обґрунтовується її важливість, контролюючі питання і завдання для самоконтролю, тести для перевірки знань.

Мета видання зошитів для роботи в аудиторії та при самостійному вивченні матеріалу - більш чітка організація робіт, зручність і комфорт при виконанні завдання.

У ході організації самостійного вивчення дисципліни «Педагогіка» викладачі допомагають студентам цілком ясно уявити собі мету самостійної роботи, її задачі, форми та методи, навчитися свідомо самоконтролювати результати роботи.

Виходячи з зазначеного вище, викладачі навчальної дисципліни «Педагогіка» у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті при організації самостійної роботи обов'язково враховують:

- підготовленість студентів до оволодіння навчальним матеріалом;

- необхідність чіткої постанови навчальної мети;

- створення досить сильної потреби у конкретній навчально-пізнавальній діяльності;

- формування упевненості у студентів у оволодінні навчальним матеріалом і необхідність постійно її підтримувати протягом роботи.

2.3 Методика організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни «Педагогіка»

Мета навчання визначає вибір дидактичних прийомів, організаційних методів, форм і засобів навчання. Основною метою вищої освіти є формування творчої особистості, фахівця-професіонала, який уміє самостійно приймати рішення, глобально мислити та, що особливо важливо, володіє певним обсягом компетенцій, що дозволяє йому постійно підвищувати свій рівень (професійний, загальноосвітній, моральний, естетичний тощо).

Під «принципами навчання» (принципами дидактики) розуміють визначену систему вихідних, основних дидактичних вимог, установок до процесу навчання, виконання яких забезпечує ефективність практичної діяльності.

Ці вихідні положення обумовлені:

1) закономірностями процесу навчання, що випливають із законів теорії пізнання. Ці закономірності передбачають вияв у відповідних умовах постійних стійких зв'язків і залежностей між трьома елементами навчання - діяльністю викладання, діяльністю навчання та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання [30.с.17],

2) метою і завданням, які висуває перед школою суспільство.

Тому по-різному трактувалися і трактуються окремі принципи навчання.

Перша спроба створення цілісної системи принципів навчання належить Я.А. Коменському. Він назвав їх основоположними, на яких повинен будуватися навчальний процес.

У сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної номенклатури принципів навчання не існує. Різні автори визначають різну їх кількість, а в деяких випадках навіть вкладають різний суттєвий зміст в одні і ті ж принципи (наприклад, принцип системності знань, який часто неправильно ототожнюють з принципом систематичності), розглядають принципи парами, щоб повніше показати взаємозв'язок головних положень дидактики тощо.

У різних посібниках з педагогіки так визначаються дидактичні принципи навчання:

1. Науковості; науковості і доступності; науковості і посильної трудності; науковості змісту виховання і навчання; науковості і врахування вікових та індивідуальних можливостей учнів.

2. Доступності навчання; доступності і посильності; доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; доступності, або подолання труднощів учнів у пізнанні та перетворенні дійсності.

3. Наочності в навчанні; наочності навчання і розвитку теоретичного мислення; наочності, або заповнення простору між конкретним і абстрактним.

4. Зв'язку теорії з практикою; зв'язку навчання з життям, з продуктивною працею; зв'язку навчання з життям; зв'язку теорії з практикою навчання з життям; зв'язку навчання і виховання з суспільно-корисною продуктивною працею; зв'язку школи з життям, з розв'язання завдань прискорення розвитку країни.

5. Систематичності навчання; систематичності в засвоєнні знань; систематичності й послідовності навчання, систематичності й послідовності.

6. Системності; системності, або упорядкування знань.

7. Свідомості і активності учнів у навчанні; свідомості і активності учнів у навчанні за керуючою роллю вчителя; свідомого навчання і творчої активності учнів; свідомого засвоєння знань; свідомої і творчої активності учнів за керуючою роллю вчителя; свідомості, активності і самостійності учнів у навчанні; свідомості й міцності засвоєння знань, навичок і умінь; свідомості, активності, самодіяльності, творчості учнів; свідомості й активності участі учнів у процесі навчання; активності у навчанні за керуючою роллю вчителя.

8. Міцності засвоєння знань; міцності засвоєння знань і їх зв'язку із всебічним розвитком пізнавальних сил учнів; міцності знань, умінь і навичок; міцності знань.

9. Індивідуального підходу до учнів за умов колективної навчальної праці з класом; фронтальності, колективності і індивідуалізації навчання в їх оптимальному сполученні; колективного характеру навчання і врахування індивідуальних особливостей учнів; індивідуального підходу до учнів; сполучення індивідуального підходу і колективізму в навчанні або зв'язку інтересів особистості і суспільства; колективного характеру виховання і навчання.

10. Самостійності і активності учнів у навчанні; самостійності або обмежування залежності учнів від вчителя; переходу від навчання до самоосвіти.

11. Виховання в процесі навчання; виховую чого навчання; виховую чого характеру навчання. Цей принцип з точки зору організації самостійної роботи діє як самовиховання.

12. Позитивного емоційного фону навчання; емоційності навчання.

13. Поваги до особистості дитини в сполученні з розумною вимогливістю.

14. Оперативності знань.

15. Цілеспрямованості педагогічного процесу, ефективності або зв'язку між метою і результатами навчання.

16. Навчання на високому рівні труднощів; швидкого темпу у навчанні; провідної ролі теоретичних знань; усвідомлення школярами процесу навчання; цілеспрямованості і систематичності роботи вчителя над розвитком усіх учнів, у тому числі і найбільш слабких.

Від дидактичних принципів слід відрізняти правила, які виходять із принципів. Правила вказують вчителю, як слід у практичній роботі здійснювати той чи інший дидактичний принцип.

Результативність процесу навчання здебільшого визначається реалізацією принципів навчання, які випливають як із закономірностей навчання, так і потреб суспільства до формування особистості. Тому принципи виступають як необхідні умови, які сприяють підвищенню якості педагогічної діяльності. У педагогічному процесі принципи навчання виступають не окремо, а в тісному взаємозв'язку, що створює цілісну систему забезпечення ефективності навчання.

Основні функції принципів представлено в таблиці 2.1.

У педагогічній літературі зустрічаємо різноманітні підходи до визначення поняття «освіта». Так, коли йдеться про ступені освіти, то користуються такими поняттями, як «початкова», «середня», «вища». Коли говорять про зміст і характер освіти, то визначають «загальну», «політехнічну», «професійну» освіту. Коли конкретизують спеціалізацію, то вживають такі поняття, як технічна, сільськогосподарська, медична, економічна, педагогічна освіта тощо.

Отже, зміст освіти розглядаємо як один з головних елементів у структурі процесу навчання.

Наведемо декілька визначень поняття «зміст освіти», представлених у різних посібниках.

«Під змістом освіти … розуміється система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у них основ … світогляду, моралі і відповідну до них поведінку, готує їх до життя і праці».

«Змістом освіти» являє собою точно окреслене коло систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них діалектико-матеріалістичного світогляду … і пізнавальних інтересів» [51.с.177].

«… під змістом освіти розуміють обсяг і характер знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання» [51,с.237],

«зміст освіти - один із компонентів процессу навчання. Це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей школяра, формування … світогляду, моралі і поведінки, підготовки до суспільного життя, праці. До змісту освіти включаються всі елементи соціального досвіду, накопиченого людством» [4,с.386],

« … у загальнонауковому плані під змістом освіти слід розуміти ту систему наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-естетичних ідей, якими необхідно оволодіти учням у процесі навчання» [48,с.128],

«під змістом освіти … розуміють систему знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру і мистецтво, узагальнених інтелектуальних і практичних умінь, навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, систему етичних норм, якими повинні оволодіти учні» [48,с.93].

Таблиця 2.1.

Функції принципів навчання

Дидактичні принципи регулюють

характер мети навчання (цільо- вий компонент навчання)	вибір проекту- вання змісту освіти (змістов- ний компонент навчання)	вибір методів і форм навчання (операційно-процесуальний компонент навчання)	забезпечення результатів навчання (контрольно-результативний компонент навчання)
- принцип ви- ховуючого нав- чання, який передбачає за- безпечення всебічного розвитку виховання особистості	- принципи нау-ковості; - принципи труд-ності й доступ-ності навчання; - принцип систематичності й системності в навчанні	- принцип активності й самостійності; - принцип наочності	- принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь, навичок
- зв'язок навчання з життям, практикою, що дозволяє враховувати потреби, вплив соці-ального середовища
- принцип оптимізації навчального процесу; - принцип індивідуального підходу

Зміст освіти має історичний характер і відзначається він цілями, завданнями освіти на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

Глибоке науково-теоретичне обґрунтування проблема змісту освіти знайшла в концепції І.Я. Лернера.

Вихідне положення концепції складається з того, що глобальна функція навчання - передача молодому поколінню змісту соціальної культуру для збереження її (відтворення) і розвитку. Індивід стає особистістю в міру оволодіння цим змістом соціального досвіду.

Єдиним джерелом, звідки береться зміст освіти, є культура у найширшому її розумінні. Саме вона, таким чином, повинна стати об'єктом аналізу для визначення її складу. Культура - матеріальна і духовна, - щоб бути переданою особистості (а саме формуванням особистості займається педагогіка), повинна бути розпредмечена, а тоді вона втілюється в соціальний досвід суспільства. Тільки у розпредмеченому вигляді вона може бути засвоєна особистістю.

Соціальний досвід являє собою сукупність засобів і способів діяльності, створених в процесі суспільно-історичної практики для відтворення розвитку суспільства і здатних стати надбанням особистості.

Ці положення дозволяють І.Я. Лернеру обґрунтувати чотири основних елемента освіти:

1. Інформація, яка підлягає засвоєнню, тобто перетворенню в знання. Знання - це цілісна система відомостей, пізнання, які накопичені людством. У навчальному закладі повинні бути засвоєні основні поняття, терміни, факти повсякденної дійсності й науки, закони науки; теорії, які містять систему наукових знань; знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; оцінні знання, тобто такі, які характеризують суспільне, особистісне значення для людини матеріалу, що вивчається.

2. Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках учнів, які засвоїли цей досвід. Уміння - свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способів здійснення дій). Навички - усталені способи діяльності учнів, автоматизовані вміння. Уміння і навички - це способи діяльності учнів на основі набутих знань.

Розрізняють уміння і навички спеціальні і загально підготовчі. Спеціальні, предметні уміння, формуються на матеріалі конкретного предмета (навички розв'язання обчислювальних задач, граматичного розбору, літературного аналізу та ін..). серед загально підготовчих умінь і навичок виділяють (Ю.К. Бабанський): 1) навчально-організаційні - уміння раціонально планувати діяльність, визначити її завдання, уміння створювати умови діяльності; 2) навчально-інформаційні - уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, систематизувати, зіставляти, раціонально запам'ятовувати, здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності, доводити, обґрунтовувати тощо. Всі групи вмінь повинні забезпечувати потреб особистості в самоосвіті і самовихованні.

3. Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки специфічним процедурам:

- самостійного переносу раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію;

- знаходження оригінального розв'язання проблеми в умовах, коли відомі інші;

- виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта. Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведенні необхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки у зміні традиційних підходів до їх тлумачення;

- бачення альтернативних варіантів вирішення проблеми;

- комбінування раніше відомих способів у новий.

Слід відзначити відносну незалежність змісту третього компонента від перших двох, тому що наявність знань і засвоєння за зразком умінь не забезпечує творчих потенцій студента. Вони можуть проявлятися і при досить обмежених за обсягом знаннях. Вирішальною передумовою творчого виховання в сучасних умовах є інтелектуальний розвиток особистості: розвиненість пам'яті, уваги, здатність до знаходження численних видів зв'язків, процесуальних якостей, регулювання своєї пізнавальної діяльності.

Оволодіння досвідом творчої діяльності передбачає не тільки інтелектуальний аспект особистості, а і її психологічні, характерологічні риси, до яких відноситься: настирливість у досягненні мети, незалежність, почуття гідності, чесність у пошуках істини, в спілкуванні а також активність духовного потенціалу людини, її внутрішній діалог, самоаналіз, саморефлексію, перегляд особистісних цінних орієнтацій, процес самопізнання, саморозвитку. Отже, творчість вимагає інтелектуального, емоційного і вольового напруження.

4. Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформульоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом і умовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об'єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби у діяльності.

Поряд із специфікою змісту різних елементів соціального досвіду вони розрізняються також за функціями, які виконують у творенні культури.

Таблиця 2.2.

Функції компонентів соціального досвіду

Компоненти соціального досвіду (змісту освіти)	Функції елементів соціального досвіду (зміст освіти)
І. ЗНАННЯ про світ і способи діяльності інтелектуального і практичного характеру.	а) ГНОСОЕЛОГІЧНА (пізнавальна) - знання створюють уявлення, в тому числі теоретичне про оточуючий світ; б) ОРІЄНТАЦІЙНА - знання вказують напрямок і спосіб доцільної діяльності; в) ОЦІННА - знання вказують норми ціннісного ставлення суспільства, систему ідеалів, якої дотримується суспільство або ті чи інші його верстви.
ІІ. Досвід здійснення СПОСОБІВ ДІЯЛЬНОСТІ.	ВІДТВОРЮЮЧА - обумовлює збереження і відтворення культури, в тому числі розширення (примноження).
ІІІ. Досвід ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.	ПЕРЕТВОРЮЮЧА - визначає здібність до перетворення світу, створення якісно нових об'єктів.
IV. Досвід ЕМОЦІЙНО-ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ.	РЕГУЛЮЮЧА - регулює вибіркове ставлення до об'єктів і діяльності, визначає відповідність діяльності і об'єктів до потреб особистості, виробляє оцінку імовірності задоволення потреб, створює імпульс до діяльності, відбивається на її темпі, якості, рівні.

Враховуючи викладене, зміст освіти можна визначити як педагогічно адаптований соціальний досвід, педагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності інтелектуального і практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, тобто систему чотирьох компонентів соціального досвіду, віддзеркалену у видах і галузях діяльності, втілений у навчальних предметах і програмах позаурочної діяльності.

Розробляючи методику організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни «Педагогіка», ми ґрунтувались на розумінні цього поняття, а також адекватних до них методів і форм застосування яких у процесі підготовки майбутніх вчителів англійської мови гарантує досягнення поставлених цілей - формування активної, самостійної, компетентної особистості.

Будь-яка педагогічна методика має відповідати принципам навчання, серед яких виділяють: принцип науковості, доступності навчання, зв'язку теорії з практикою, систематичності, свідомості та активності, міцності засвоєння знань, індивідуального підходу, самостійності та активності, виховання в процесі навчання, позитивного емоційного фону навчання, поваги до особистості, цілеспрямованості педагогічного процесу, навчання на високому рівні труднощів.

Головною метою самостійної роботи є самостійне вивчення і засвоєння матеріалу.

При вивченні дисципліни «Педагогіка» самостійна робота поділяється на аудиторну та позааудиторну. Методика організації самостійної роботи студентів при вивченні дисципліни «Педагогіка» складається з двох етапів і на кожному з них реалізуються свої завдання.

І етап. Самостійна робота студента має репродуктивний характер. На цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи під безпосереднім керівництвом викладача, мають місце такі процеси:

- формування пізнавальної активності та позитивної мотивації до самостійного оволодіння знаннями, уміннями і навичками;

- формування умінь працювати з літературними та нормативними джерелами;

- формування інтелектуальних умінь (аналізувати, узагальнювати, порівнювати, виділяти головне тощо) у процесі роботи з літературою;

- формування творчих умінь при розв'язанні проблемних задач;

- формування критичного мислення, ораторських здібностей, а також здатності ведення дискусії на основі підготовки та виступу з доповідями.

Зміст освіти складають знання з теми «Види і форми організації навчання». Вчитель повинен знати: види навчання;форми організації навчання. Вміти правильно готуватися до заняття.

Форми навчання:

1. Письмова контрольна робота.

2. Реферат.

3. Розв'язування тестових завдань.

ІІ етап. Самостійна робота студентів має проблемний характер. На цьому етапі відбувається реалізація продуктивної діяльності студентів за участю викладача, а також на цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи студентів у співробітництві з викладачем, причому мають місце такі процеси:

- розвиток пізнавальної активності та позитивної мотивації до самостійного оволодіння знаннями, вміннями і навичками;

- розвиток пошукової активності в роботі з літературними то нормативними джерелами, періодичною пресою;

- розвиток інтелектуальних умінь (аналізувати, порівнювати, узагальнювати, виділяти головне) на основі обробленої літератури;

- розвиток творчих умінь через розв'язання виробничих ситуацій, творчих завдань;

- розвиток критичного мислення, ораторських здібностей, а також здатності ведення дискусії на основі підготовки та виступу з доповідями;

- формування вмінь визначити методологію та методи дослідження, скласти доповідь під час підготовки (написання) курсових, дипломних робіт, а також виступу на конференціях, семінарах.

Форми навчання:

1. Вирішення педагогічних ситуацій.

2. Виступи студентів із доповідями.

На підставі аналізу методики організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка» можна зробити висновок, що:

- виконання позааудиторної роботи дає змогу систематизувати та закріпити теоретичні знання та практичні навички, сформувати вміння застосовувати теоретичні знання у вирішенні практичних питань, розвивати творчу ініціативу, самостійність відповідальність, підготувати студентів до іспитів та подальшої післядипломної освіти;

- на другому етапі позааудиторна самостійна робота практичного характеру переконує студента не тільки опрацювати теоретичний матеріал, але й набувати практичні навички з даної дисципліни, що може стати в нагоді в майбутній професійній діяльності.

Розроблена методика організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка» схематично представлено на рисунку 2.1.; вона включає етапи, а також відповідні їм засоби, форми і методи, застосування яких гарантує досягнення поставлених цілей - формування активної, самостійної, компетентної особистості у процесі підготовки майбутніх фахівців.

Методика організації самостійної роботи на прикладі дисципліни «Педагогіка» безпосередньо пов'язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, кого навчають.

У розробленій методиці відповідно до самостійної роботи у першу чергу треба дотримуватись наступних принципів: доступності навчання, зв'язку теорії з практикою; свідомості та активності; міцності засвоєння знань; індивідуального підходу; самостійності та активності; позитивного емоційного фону навчання; цілеспрямованості педагогічного процесу навчання на високому рівні труднощів.

Методика організації самостійної роботи

Суб'єкти		студенти ІІ курсу л-педагогічного факультету

Вид управління		співуправління

Зміст освіти		Дисципліна «Педагогіка» Тема: «Види і форми організації навчання»

І етап

репродуктивний		Методи навчання

письмова робота; реферат; розв'язання тестових завдань		Форми навчання

ІІ етап

проблемний		Методи навчання

вирішення педагогічних ситуацій; виступ студентів із доповідями.		Форми навчання

Рисунок 2.1. Модель методики організації самостійної роботи студентів з дисципліни «Педагогіка» у ВНЗ.

Розроблена методика складається з двох етапів і на кожному з цих етапів реалізуються свої завдання:

- на першому етапі самостійна робота студентів має репродуктивний характер. Здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи під безпосереднім керівництвом викладача;

- на другому етапі самостійна робота студентів має проблемний характер.

На цьому етапі відбувається реалізація продуктивної діяльності студентів за участю викладача, а також на цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи студентів у співробітництві з викладачем.

Головною метою самостійної роботи є самостійне вивчення і засвоєння матеріалу, тому виконання позааудиторної самостійної роботи дає змогу систематизувати та закріпити теоретичні знання та практичні навички, сформувати вміння застосовувати теоретичні знання у вирішенні практичних питань, розвивати творчу ініціативу, самостійність, відповідальність.

Позааудиторна самостійна робота практичного характеру переконує студента не тільки опрацьовувати теоретичний матеріал, але й набувати практичні навички з даної дисципліни, що може стати в нагоді в майбутній професійній діяльності.

2.4 Організація та проведення експериментального дослідження методики організації самостійної роботи студентів на прикладі дисципліни «Педагогіка» в умовах особистісно орієнтованого навчання

Під експериментом розуміють «активне вміщування у предмет для точного вивчення окремих частин та відношень у предметі». Також визначають експеримент Данілова М.А. та Болдирєва М.І. На їх думку, сутність педагогічного експерименту характеризується ціле направленим внесенням принципово важливих змін у педагогічний процес по відношенню з задачею дослідження та його гіпотезою. Організація експерименту дозволяє роздивитись відношення між вивчаючими явищами, провести глибокий якісний аналіз та по можливості чітку кількісну оцінку результатів дослідження.

Як правило, ціль експерименту складається в понятті ефективності спеціально організованого педагогічного впливу на розвиток у студентів якостей, здібностей, вмінь та навичок, необхідних у майбутній професійній та керуючій діяльності.

Об'єктами педагогічного експерименту можуть бути: зміст навчального матеріалу; методи навчання, засоби навчання, організаційні форми навчання.

У відношенні цих об'єктів можуть здійснюватись данні дії, виступаючи іноді як інновації, а саме:

- у відношенні змісту навчального матеріалу: модернізація або розробка нового змісту;

- у відношенні методів навчання: розвиток, розробка нового методу, взаємовикористовування з іншими методами;

- у відношенні засобів навчання: розробка нового засобу, використання засобу у нових педагогічних умовах, спільне використання з іншими засобами;

- у відношенні організаційних форм навчання: розробка нових форм, розвиток певної організаційної форми навчання.

Більшість спеціалістів сходяться до того, що в логічно завершеному експерименті можна виділити три етапи: діагностичний, основний та зрівнювальний.

Діагностичний етап. Мета діагностичного етапу - установити базовий рівень деяких показників, наприклад, сформованості знань, сформованості вмінь, середнього балу та т.д. на цьому етапі: вибираються контрольні та експериментальні групи; проводиться аналіз їх однорідностей.

Етап здійснюється або в один період (в одному місяці, в одному семестрі), або у два періоди (у різних семестрах, у різні навчальні роки).

Основний етап. Цей етап відноситься до констатуючого та формуючого експериментам. Саме на цих етапах проводиться те, що вище названо внесенням принципово важливих змін у педагогічний процес у відношенні з задачею дослідження та його гіпотезою.

Зрівнювальний етап. На цьому етапі аналізуються зміни, здійснюючи під впливом формуючого експерименту з об'єктами експерименту, та створюються виводи про ефективність інновацій. На цьому етапі: зрівнюються рівні сформованості деяких засобів; проводиться аналіз достовірності неоднорідностей в рівнях цих засобів [1, с.65, 66].

Дане експериментальне дослідження було проведено з метою перевірки ефективності використання в навчальному процесі методики організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно-орієнтованого навчання на прикладі вивчення дисципліни «Педагогіка».

Базою для проведення педагогічного експерименту був обраний Харківський гуманітарно-педагогічний інститут.

Для вивчення ситуації з питань організації самостійної позааудиторної роботи студентів було проведено анкетування студентів ІІ курсу філологічно-педагогічного факультету денного відділення Харківського гуманітарно-педагогічного інституту у жовтні 2007 навчального року. Анкетування дозволило виявити: відношення студентів до традиційної самостійної роботи.

Студентам запропонували анкету (додаток А). У анкетуванні брало участь 100 студентів ІІ курсу з правом на анонімні відповіді. Це дозволило студентам бути більш об'єктивними при відповідях на поставлені питання.

Аналіз анкетних даних виявив, що 80 % студентів готуються до уроків лише перед практичними та семінарськими заняттями, систематично - 14 %, епізодично - 6 %. Дані по першому питанню показують, що далеко не кожний студент регулярно займається, поповнює свої знання щодня, студенти самостійно працювати не привчені, бракує часу та інше.

Аналізуючи ставлення студентів щодо їх позааудиторної роботи, ми бачимо, що лише 50 % студентам необхідно самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, тільки 37 % студентів використовують самостійні роботи, у 58 % студентів труднощі виникають не завжди. Труднощі виникають тому, що завдання не самостійне опрацювання має великий обсяг - 57 % студентів, 25 % студентів зазначили, що не розуміють матеріал на лекційному занятті.

68 % студентів зазначили, що найбільш продуктивно вони працюють вдома, але 49 % студентам потрібна допомога викладача при організації самостійної роботи.

На питання «До яких дисциплін ви готуєтесь в першу чергу і чому?», 90 % студентів відповіли, що виконують у першу чергу ті завдання, які посильні для виконання.

100 % студентів відповіли, що їх самостійна робота включає тільки в конспектуванні прочитаного, підготовці до виступів на семінарах, доповіді, реферати, виконання вправ за зразком.

74 % вказали, що їм потрібно, щоб викладач звертав увагу на своєчасне виконання самостійної роботи та 80 % студентів зазначили, що необхідно, щоб викладач коригував самостійно отримані знання.

Проведене анкетування з питань організації самостійної роботи студентів у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті дає нам підстави зробити такі висновки:

- у інституті приділяється увага організації самостійної роботи студентів, але студенти ще не придбали достатніх навиків самостійної роботи, не вміють раціонально розподіляти бюджет свого часу;

- у практичній навчальній роботі недостатньо використовуються різноманітні види самостійної роботи. Широке поширення одержують роботи практичного і репродуктивного характеру.

Констатуючий експеримент було проведено серед груп ІІ курсу філологічно-педагогічного факультету денного відділення Харківського гуманітарно-педагогічного інституту, метою якого визначення у студентів, що брали участь в експерименті, вихідного рівня засвоєння знань, умінь, навичок, сформованості інтелектуальних умінь (аналізувати, порівнювати, виділяти головне, узагальнювати), самостійності та пізнавального інтересу до предмета.

У процесі проведення експерименту використовувались такі методи:

- контроль із застосуванням системи контрольних та тестових робіт з метою виявлення рівня знань, умінь, навичок та усвідомлення необхідності вивчення дисципліни; рівня сформованості інтелектуальних умінь (виділення головного, порівняння, аналіз, узагальнення); рівня сформованості самостійності;

- анкетування, з метою пізнавального інтересу до предмета.

Основними критеріями при проведенні експериментального дослідження були обрані:

1. Якість засвоєння знань, умінь, навичок.

2. Якості особистості:

- сформованість інтелектуальних умінь (аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, порівнювати).

За результатами атестації жовтень-листопад 2007-2008 навчального року та за результатами І семестру 2007-2008 навчального року з чотирьох груп зі спеціальності «Методика та педагогіка середньої освіти. Філологія.» було виділено дві групи 21-АН та 211-АН, які мають однакові показники успішності.

Спираючись на результати атестації та результати І семестру 2007-2008 навчального року, було визначено середні показники успішності студентів, їх наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Середні показники успішності студентів

№ групи	Кіль-кість сту-дентів	Атестація жовтень-листопад 2007-2008 навчального року	Результати І семестру 2007-2008 навчального року
		абсо-лютна успіш-ність, %	якісна успіш-ність, %	серед-ній бал	абсо-лютна успіш-ність, %	якісна успіш-ність, %	серед-ній бал
21-АН	25	100,00	51,05	3,64	100,00	52,00	3,64
212-АН	25	100,00	48,00	4,20	100,00	50,00	4,20
22-АН	25	100,00	22,00	4,08	100,00	24,00	4,09
211-АН	25	100,00	51,00	3,64	100,00	52,00	3,64

Аналіз даної таблиці свідчить, що за показниками успішності найбільш близькими є група 21-АН та група 211-АН, тобто ці групи приблизно рівні за розподілом знань, умінь і навичок. За базу порівняння вирішили взяти результати успішності цих груп за І семестр 2007-2008 навчального року. Далі будемо їх розглядати як експериментальна Е1 (група 21-АН), та контрольна К1 (група 211-АН).

Отже, за результатами проведення констатуючого експерименту можна зробити такий висновок, що аналіз результатів контрольного експерименту, проведеного у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті показав, що на ІІ курсі денного відділення існують дві групи, які мають приблизно однакові рівні засвоєння знань, умінь і навичок. За результатами І-го семестру 2007-2008 навчального року для проведення формуючого експерименту було вибрано групу 211-АН як контрольну (К1), а групу 21-АН як експериментальну (Е1).