Діалектика як теорія розвитку

Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається.

Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність суспільства.

3 точки зору діалектиків, все тече, все змінюється. Метафізики ж твердять, що явища незмінні у своїй сутності. Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній) процес та як рух по замкненому колу.

Діалектика і метафізика альтернативні способи філософського осягання буття. Вони різняться у багатьох суттєвих моментах.

Якщо діалектика вважає рух абсолютним, а спокій відносним, то метафізика, навпаки, сприймає рух як суму станів спокою, що є постійним.

Діалектика визнає взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ, а метафізика розглядає їх у відриві, у відокремленості.

У фрагменті "До питання про діалектику" В.І. Ленін писав, що, за концепцією метафізиків, "залишається у затінку саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив, або це джерело переноситься зовні (Бог, суб'єкт. .)". Діалектика ж "головну увагу зосереджує саме на пізнанні джерела самого руху... тільки діалектика дає ключ до саморуху всього сущого, тільки вона ще ключ до "стрибків", "до перериву поступовості", до "перетворення у протилежність", до "знищення старого і виникнення нового". Отже, діалектична концепція розвитку характеризує діалектику як всебічне, багате на зміст, глибоке вчення про розвиток.

Важливим принципом матеріалістичної діалектики є принцип розвитку, тобто розуміння розвитку як вічною і нескінченною процесу зміни старо/о новим, одних явиш, і процесів - іншими. Дійсний світ дає нам картину різноманітних рухів і змін, переходів з одного стану в інший, неперервного виникнення нового і знищення старого у всіх явищах природи і суспільства. Безперервний рух і розпиток, взаємоперетворення і перебудова предметів і явищ - це одна із значних рис і форм буття матеріального світу, бо рух і розвиток являє собою необхідну і суттєву, невід'ємну властивість матерії, без якої вона не може існувати.

Але діалектику цікавить не рух взагалі, а насамперед розвиток. Під рухом розуміють будь-яку зміну, тобто він охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Розвиток же розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхідний. Це значить, що будь-який предмет, явище, система, як і весь світ взагалі, не просто змінюються, а завжди переходять у нові стани, що раніше не існували, ніколи не повторюють з абсолютною точністю стани, котрі вже існували. Існують дві різні тенденції розвитку:

1) висхідна, прогресивна, перехід від простого до складного;

2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного до простого. З цього визначення категорії розвитку виходить, що розвиток багатший за своїм конкретним змістом, ніж рух, хоч рух за своїм обсягом значно ширший від розвитку. Будь-який розвиток є рух, тобто зміни взагалі, але не всякий рух є розвиток, оскільки у природі має місце і такий рух, який не є ні прогресивним, ні регресивним, як це характерно для механічного руху, простого пересування, переміщення тіл.

Тому матеріалістична діалектика всебічно і глибоко розкриває зміст поняття "розвиток". Діалектичному розвиткові притаманні такі ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.

По-перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну одних станів матеріальної системи на інші, не просто зміни їх кількісних характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що розвивається.

По-друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом, змін, що передбачає певну послідовність проходження системою специфічних для неї ступенів.

По-третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямованим, але й незворотним процесом, тобто реальні предмети, явища, що змінюються у просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.

По-четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє собою внутрішню за своїм джерелом зміну матеріальних об'єктів, тобто діалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених у самих матеріальних об'єктах.

Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів.

Причому розвиток є складна діалектична взаємодія прогресу і регресу. Розвиток світу в цілому не може бути охарактеризований як розвиток у якомусь одному напрямку - висхідному, прогресивному або низхідному, регресивному. Про спрямованість змін як розвитку припустимо говорити лише стосовно окремих локальних систем і процесів, бо всякий діалектичний розвиток - це процес зміни просторово-часових якісних систем, які завжди мають початок і кінець. У зв'язку з цим період існування матеріальних систем і їх розвиток включає в себе: виникнення системи, висхідну ста/п'ю їх у розвитку, низхідну, завершальну стадію та загибель системи у зв'язку з переходом її у якісно нову матеріальну систему.

Суттєвою характеристикою процесів розвитку є час: по-перше, всякий розвиток здійснюється у реальному часі, по-друге, тільки час виявляє спрямованість розвитку.

Стародавня філософія і наука не знали ідеї розвитку у точному розумінні цього слова, оскільки час тоді сприймався як те, що циклічно протікає і всі процеси сприймались як виконання заданої "відвіку" програми. Для античного світогляду не існувало проблеми незворотних змін, а питання про походження світу в цілому зводилося головним чином до питання про те, з чого походить дещо. Ідея замкненого, досконалого космосу включала навіть постановку питання про спрямовані зміни, що породжують принципово нові структури і зв'язки.

Християнство висунуло ідею лінійного напряму часу, однак тільки у сфері духу. У Новий час сформувались уявлення про природну історію, про спрямовані і незворотні зміни у природі і суспільстві. Важливу роль тут відіграло створення наукової космології і теорії еволюції у біології і геології. Глибоку розробку ідеї розвитку* хоча і в ідеалістичній формі, дає німецька класична філософія, особливо Гегель. Він показав універсальність принципу розвитку, розкрив його загальний механізм і джерело виникнення, боротьбу і подолання протилежностей.

Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діалектика, що виявляє головні особливості процесів розвитку, зміст їх основних законів - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення. Основні ідеї діалектико-матеріалістичної концепції розвитку сформулював В.І. Ленін: "Розвиток, що ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на більш високій основі ("заперечення заперечення"), розвиток, так би мовити, по спіралі, а не по прямій лінії; розвиток стрибкоподібний, катастрофічний, революційний; розриви поступовості; перетворення кількості в якість; внутрішні імпульси до розвитку, що надаються суперечностями, зіштовхуванням різних сил і тенденцій, що діють на ціле тіло або в межах даного явища або всередині даного суспільства; взаємозалежність і щільніший, нерозривний зв'язок усіх сторін кожного явища (при цьому історія відкриває все нові і нові сторони), зв'язок, що надає єдиний, закономірний світовий процес руху - такі деякі риси діалектики, як найбільш змістовного (ніж звичайно) вчення про розвиток".

У наш час поширились уявлення про розвиток як у природничих, так і у суспільних науках. Предметом вивчення стають насамперед внутрішні механізми розвитку. Така переорієнтація суттєво збагатила загальні уявлення про розвиток. По-перше, біологія, а також історія культури довели, що процес розвитку неоднорідний, у ньому є і прогресивні, і регресивні, і нелінійні, і стрибкоподібні зміни. По-друге, аналіз механізмів розвитку потребує більш глибокого вивчення внутрішньої будови об'єктів, особливо їх організації і функціонування.

У середині XX ст. виникли дискусії про пріоритет структурного або історичного підходів у історичній науці, етнографії, мовознавстві, біології. На певному етапі пізнання виникає потреба у синтезі еволюційних і організаційних уявлень про об'єкт (як це відбувається, наприклад, у сучасній теоретичній біології). Для реалізації такого синтезу важливе значення має поглиблення уявлень про час: саме по собі розрізняння еволюційного і структурного аспектів передбачає і відповідне розрізняння масштабів часу, причому на передній план виступає не фізичний час, не проста хронологія, а внутрішній час об'єкта - ритміка його функціонування і розвитку.

Діалектична концепція розуміння природи та сутності світу - як діалектичний ідеалізм (Гегель), так і діалектичний матеріалізм (Маркс, Енгельс, Ленін) - виходить з того, що рушійними силами розвитку світу виступають діалектичні протиріччя, які є реальними протиріччями реального життя, на відміну від формально-логічних протиріч софістичного забарвлення.

Протиріччя притаманні всім сферам світового розвитку: природі, суспільству, пізнанню. Діалектичні протиріччя за своєю сутністю полягають в єдності та боротьбі взаємопокладаючих і взаємовиключних протилежностей.

Протилежності - це поляризовані сторони об'єктів, які створюють динамічну цілісність їх існування і мають різноспрямовані тенденції розвитку.

Протилежності - це найбільш відмінні одна від одної характеристики об'єктів і процесів; вони мають бути певним чином класифіковані.

Догматизований, схоластизований, схематизований стиль філософствування іноді може довести оперування термінами діалектики до ідіотизму. Таке сталося за часи панування ідеолого-догматичних схем епохи сталінізму, пізніше китаїзованого марксизму-маоїзму (ідеологічних схем Мао-Цзедуна). Прикладом такого безглуздя і глупоти є численні дисертації часів сталінізму на теми: "Діалектика плюса і мінуса в "Математичних рукописах К. Маркса" та ін. Вищого ступеню начотництва і обскурантизму досягли "діалектичні вправи" маоїстів. Так, за часи панування в Китаї Мао-Цзедуна, в головній партійній газеті "Женьмінь-жибао" можна було прочитати статті типу: "Діалектика перукарської майстерності", де визначалися такі протилежності, як "тонке жало ножиць і товсте коріння волосся". Дійсно, деякі протиставлення повсякденної свідомості мають вигляд протилежностей, наприклад: ліве-праве, верх-низ, тупе-гостре, своє-чуже, солодке-гірке. Але це не означає, що подібні протилежності пов'язані внутрішньою єдністю. Це - зовнішні протилежності і вони не є протилежностями розвитку, вони не створюють зміни за якістю.

Діалектичне протиріччя утворюється з протилежностей, які складають діалектичну єдність. Це такі протилежності: кінцеве і нескінченне; симетрія і асиметрія, ентропія і негентропія, життя і смерть, виробництво і споживання, асиміляція і дисиміляція.

Аналіз діалектичних протиріч, проблеми полярності і єдності явищ і процесів за однією і тією ж основою наштовхнули великого німецького філософа Гегеля на формулювання принципу єдності і боротьби протилежностей, котрий Енгельс, з благословення Маркса, сформулював як один з трьох універсал-них законів діалектики.

Закон єдності та боротьби протилежностей - це, на думку як Гегеля, так і Маркса й Енгельса, основний закон діалектики, зміст якого дає відповідь на запитання: "Що таке розвиток?" В основі його лежить категорія "протиріччя".

Протиріччя - це категорія, яка визначає певний тип взаємодії різних і протилежних сторін, властивостей і тенденцій в складі тієї чи іншої системи або між системами, процес зіткнення протилежних прагнень і сил. Існування - це процес.

Аналіз процесу передбачає певну стадіальність, етапність розвитку, тому необхідно визначити фази становлення, розвитку і розв'язання протиріччя. Перший етап: відбулося становлення нової якості процесу, об'єкту, явища. Тут наявна - визначена, чітка сталість.

Це - фаза тотожності, визнання того, що об'єкт, процес відбувся й існує; тобто, як зазначав великий давньогрецький філософ Платон, "... визнаємо ми, що вона (тотожність) існує, чи не визнаємо?". Друга стадія, або фаза - розрізнення. Наступна фаза - фаза суттєвих розрізнень.

Розрізнення є відношення нетотожності неоднаковості об'єкта самому собі і стосовно до інших об'єктів.

Граничний ступінь суттєвого розрізнення - протилежність, яка, за певних умов переростає в конфлікт.

Наступна фаза - розв'язання протиріччя, поява нової якості.

Виходячи з цього, можна сформулювати закон єдності та боротьби протилежностей.

Це закон,

1) в силу якого всім речам, явищам, процесам притаманні внутрішні протиріччя, протилежні сторони і тенденції, які знаходяться в стані взаємозв'язку і взаємопереходу;

2) боротьба протилежностей дає внутрішній імпульс до розвитку, веде до зростання напруженості протиріччя, яке розв'язується на певному етапі зникнення старого і виникнення нового якісного стану об'єкта, явища, процесу.

Другий закон діалектики - закон взаємного переходу кількісних і якісних змін - має на меті знайти відповідь на питання "Як відбувається розвиток?"

Для з'ясування змісту і сутності цього закону необхідно визначити ключові категорії, за допомогою яких можна сформулювати цей закон. Це такі категорії: "властивість", "якість", "кількість", "міра", "стрибок".

Раніше було визначено, що складовою частиною протиріччя є тотожність і відмінність в одному і тому ж відношенні. Людський досвід і логіка процесу пізнання свідчать про те, що будь-яка річ або об'єкт пізнання є для нас "дещо", а якщо це "дещо", то воно повинно бути визначене як певна сукупність деяких властивостей предмету, речі, явища. Наприклад, ваза для квітів є дещо скляне, вона - пристосування для квітів і, як така, має певну форму, колір, фактуру матеріалу, з якого вона зроблена. Це те, що робить вазу вазою, тобто дає можливість зробити висновок: "Це пристосування є вазою". Сукупність всіх означених властивостей вази в їхній цілісності і є її якість. Цілісність властивостей дозволяє зрозуміти відмінність вази від, скажімо, відра, склянки та ін.

Властивість - це спосіб виявлення визначеної сторони, боку, грані об'єкта стосовно до інших об'єктів, з якими даний об'єкт вступає у взаємодію.

У сукупність властивостей об'єкта входять як суттєві, так і випадкові для даної речі, а також внутрішні та зовнішні, всезагальні та специфічні, природні та штучні властивості.

Якість - це філософська категорія, зміст якої полягає у цілісній характеристиці внутрішньої та зовнішньої визначеності, відносної сталості, функціональної єдності суттєвих властивостей об'єкта.

Кожна сукупність однакових об'єктів створює певну множину. Якщо ця множина скінчена, то її можна порахувати. Будь-яка кількість є множиною, якщо її можна перелічити, і величиною, якщо її можна виміряти.

Кількість - це філософська категорія, яка виражає формально зовнішнє взаємовідношення предметів і процесів, а також їхніх зв'язків, властивостей, частин - таких, як число, величина, множина, клас, об'єм, ступінь прояву тієї чи іншої властивості.

Кількість виражається числом, яке має два смисли:

1) міру загальності, однопорядковості елементів;

2) міру розподілу об'єкта, його властивостей і відносин на однорідні елементи, відносно незалежні від його якості.

Кількість не має тотожності з числом. Одна і та ж кількість як величина, наприклад, протяжність при вимірюванні довжини може виражатися в різних одиницях виміру: сантиметрах, дюймах, метрах - тому і в різних числах. Число - це мисленнєва форма засвоєння кількісної визначеності об'єкта. Слід пам'ятати, що кількість і якість виступають як щось роздільне лише в абстракції; що стосується реальних явищ, об'єктів, подій, то вони існують як нерозривна єдність, яка створює їх міру.

Міра - це філософська категорія, змістом якої є певна зона, в межах якої визначена якість набуває деяких варіацій у зв'язку зі зміною кількості й деяких несуттєвих властивостей, зберігаючи при цьому свої суттєві характеристики. Наприклад, фізика елементарних частинок доводить, що атоми різних хімічних елементів відрізняються один від одного тільки тим, що в їхніх ядрах різна кількість протонів. Досить тільки змінити число протонів у ядрі, і один елемент раптом перетворюється на іншій.

Міра виступає як "зв'язковий ланцюг", який з'єднує якість і кількість в єдине ціле. Міра - це "кількісна якість", це межа, в якій якість виявляється у своїй визначеності. Категорія міри глибоко пов'язана з категоріями "сутність", "закон", "закономірність".

Процес розвитку містить в собі єдність безперервного і перервного. Безперервні, поступові кількісні зміни, а також пов'язані з ними зміни окремих властивостей в межах певної якості визначаються поняттям "еволюція".

Тривалими в часі, або поступовими стрибками в розвитку об'єктивної реальності є, наприклад, виникнення Сонячної системи, виникнення життя на Землі, походження людини, утворення нових видів рослин і тварин. Поряд з цим мають місце стрибки, які відбуваються миттєво, вибухово; їм притаманні різкі межі переходу від одної якості до іншої, різний підйом на інший суттєвий щабель. Прикладом подібного стрибку є та подія, яка виникла у Всесвіті внаслідок так званого "Великого вибуху".

Сутність закону взаємного переходу кількісних і якісних змін може бути сформульована таким чином: Цей закон є такий взаємозв'язок і взаємодія кількісних та якісних характеристик предмета, об'єкта, явища, через які спочатку незначні кількісні зміни, поступово накопичуючись, в певний час порушують міру предмету, а внаслідок чого виникають докорінні якісні зміни. Ці зміни здійснюються у вигляді стрибків, характер яких залежить від природи об'єктів, а також умов їхнього розвитку в різноманітних формах.

Третій універсальний закон діалектики дає відповідь на питання: "куди веде розвиток?" По-перше, треба з'ясувати зміст категорії "заперечення ".

Заперечення - це філософська категорія, яка означає певний момент процесу розвитку. Змістом цього моменту є діалектичний зв'язок двох послідовних стадій (або станів) об'єкта, що розвивається.

У теорії діалектики розглядаються два типи заперечення: деструктивне і конструктивне.

Деструктивне заперечення - це повне знищення якісної визначеності об'єкту, повне його руйнування. Приклад: ефект анігіляції у мікросвіті на його субатомному рівні - частинка і античастинка (електрон і позитрон) при зіткненні повністю втрачають свою якісну визначеність і речову основу.

Конструктивне заперечення - це такий тип заперечення, при здійсненні якого в об'єкті нової якості зберігаються деякі залишки властивостей об'єкта попередньої якості.

Німецький філософ Гегель, який сформулював цей закон, використовував для його обґрунтування принцип тріади: теза - антитеза - синтез. Гегель, конструюючи свою філософську систему, виходив з того, що розвиток може бути зафіксований у русі понять. Він вважав, що теза - це твердження, антитеза - це заперечення, синтез - заперечення заперечення. Як ілюстрацію цього закону він наводив приклад "ячмінного зерна". Перша складова частина - посаджене у землю зерно (теза - твердження); друга - проростання зерна і його заперечення стеблиною, яка виросла (антитеза - заперечення); третя - заперечення рослини знову народженим зерном (синтез - заперечення заперечення).

Одне заперечення не створює закону, для його появи необхідно декілька послідовних і пов'язаних заперечень. Саме тут ключовими поняттями стають "заперечення заперечення", "цикл", "спіраль".

Заперечень в цілісному процесі розвитку може бути багато: перше заперечення, друге, третє, і так далі. Заперечення попереднього заперечення і є запереченням заперечення. Фрагментом циклу можуть бути і деструктивні заперечення. Наприклад: 1 (-1) = - 1; (-1) (-1) = 1; ці найпростіші арифметичні дії і є ілюстрацією поняття "цикл".

Кожне заперечення - це певна сходинка в поступальній зміні, якісному перетворенні об'єктів. Заключне заперечення в цілісному процесі розвитку начебто відтворює і ті риси, якими характеризувався цей процес з самого початку. Таким чином виникає цикл розвитку. Цикли можуть бути різноманітними:

1) сходження за якістю: виникнення і розвиток форм життя, антропогенез, форми розвитку типів суспільної організації, технологічні цикли;

2) циклічний кругообіг: кругообіг води, вуглецю, кальцію в природі;

3) циклічна дегенерація, тобто спрощення структури об'єкта, занепад етносів, держав, соціальних утворень, зникнення цивілізації.

У розвитку (не в русі взагалі!) завжди присутнє повернення до старого. Отже і суть діалектичного заперечення полягає в тому, що утвердження наступної стадії розвитку передбачає зникнення, руйнування попередньої стадії, і разом з тим збереження, утримання деяких її суттєвих елементів.

Отже, закон заперечення заперечення визначає напрямок процесу розвитку як спіраль, а не як лінійний процес неухильного сходження знизу вгору.

Висновки