Аналіз філософського твору А.Н. Чанишева "Трактат про небуття"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти І науки України

національний університет “Львівська політехніка”

Кафедра ІГДГ

Аналіз філософського твору А.Н. Чанишева

«Трактат про небуття»

Підготувала:

Студентка ГД-12

Шептицька А.Ю.

Львів 2015

«Небуття» Чанишева - уявна панацея від відчаю, що охоплює людину, яка відкрила для себе ілюзорність надій, що пов'язуються з «Буттям». Абсурд «Буття» - негативний аргумент на користь метафізики «Небуття». Метафізичні пошуки завжди спрямовані проти течії історичного Часу.

У «Трактаті про небуття» О.М. Чанишева слово «свобода» з'являється в самому його кінці. Воно фігурує в головному висновку з «негативної онтології». Чанишев йде шляхом від онтології небуття до ілюзорного почуття свободи, яке опановує «людиною небуття»:

«Свобода - это детерминированность небытием. Несмотря на очевидность своей несвободы, человек чувствует себя всё же свободным. Эта иллюзия объясняется тем, что человек способен “не быть”. <…> Человек небытия мужественен. Его мужество -- это мужество быть несмотря на ничто, а не только несмотря ни на что. Он понимает, что всякая ситуация преходяща, он видит ничтожество всякой ситуации на фоне просвечивающего сквозь неё небытия, он смело смотрит вперёд без надежды и отчаяния. Он не раскаивается и не мстит, ибо настоящее бессильно перед прошлым. Нищий, ставший богачом, остается нищим в прошлом. Человек небытия понимает, что действовать - значит изменять своей свободе, ибо из многих “моглобностей” может реализоваться только одна, да и та лишь в качестве “нетойности”. Только философия небытия может обосновать философское отношение к жизни - атараксию и апатию, пребывание в ничтожестве, точнее говоря, возвращение в ничтожество и смирение» [Чанишев 1990, 164-165].

Ілюзія свободи у Чанишева - тьмяна лампада, яка висвітлює внутрішній світ людини, де вона ховається від небезпечних для неї гідності брехливих спокус буття.

Чанишевська «людина небуття» дивиться вперед - на перспективу смерті - без надії, але й без відчаю. Він змінює «страждання» на «атараксія» і «апатію». Однак, якщо немає страждання, то яка ж це свідомість? Воно ж не може бути без свого атрибута. Чи все-таки може? Чанишеву доводиться вводити градації типів буття: «Сознание - высший тип бытия. В нем бытие торжествует и терпит своё наибольшее поражение» [Чанишев 1990, 163]. Є й «несвідоме буття» - в ньому немає або майже немає страждання (значить, і «поразка» не така вже велика). Чим менше в бутті свідомості, тим менше і страждання. чанишев небуття ілюзія свобода

Але свідомість у Чанишева не бажає страждати і, позаяк можливо, біжить від страждання. А отже, біжить від самого себе. Це «втеча до несвідомого буття», до буття, наповненого позитивним сенсом саме тому, що в ньому свідомість зведено до мінімуму, якщо завгодно - до «щастя буття», просто, не зникати, не падати в безодню, до краю якої тебе невідворотно підтаскує час. Час потрібно зупинити. Будь-якою ціною затриматися, вимкнути вселенський годинник, не чути їх «цокання», що звучить як вирок до смерті, виконання якого доводиться чекати все життя. Що може бути болісніше цього очікування?

Звідси бажання анестезувати цей біль наркотиком думки. Він відверне від очікування небуття, хоча б зробить його виносяться. Або приховає, як ширма, те, на що не можна (соромно, жахливо, немає сил) дивитися.

«Именно страдание заставляет сознание измысливать идеал бытия, останавливать время. Человек в мыслях убегает от небытия. Вся психика человека пронизана страхом перед небытием, а вся культура может быть расшифрована как порождение этого страха».

Останнє зауваження - натяк занадто серйозний, щоб його не помітити, пройти мимо. Вся культура породжується страхом і стражданням. Так бомбосховище породжується жахом бомбардувань.

Культура - той же знеболюючий наркотик, тільки люди вживають його спільно, а не поодинці.

Це стане зрозумілим, якщо культуру «розшифрувати», витягнути на світло її прихований від прямого погляду сенс. Культура зашифрована думкою про буття, вона й сама - втілення цієї думки. І значить, культурне буття - є ілюзія, зручна, рятівна, але все ж тільки ілюзія. У цьому сенсі культура - та ж релігія, хоча б вона і намагалася бути чимось іншим, наприклад, називала себе атеїстичною.

Ідеал буття - буття без свідомості і без страждання (найкраще з бомбосховищ - могила). Але це, по суті, і є небуття! Однак воно зовсім не страшне. Ця думка вважає, що небуття - це те, від чого треба втекти. Але нсправді зовсім навпаки. До небуття треба йти спокійно, без ганебної істерики.

В трусів, блукаючих в тупиках і не бажаючих вийти з них, нас перетворює не тільки думка, але і релігійне почуття, віра в Бога. Вони ніби - ілюзорно - заповнюють порожнечу «невідомості після смерті». Любов Бога до людей і любов людей до Бога - от міст надії від земного смертного буття до вищого - безсмертного, нескінченного.

«Трактат» Чанишева неначе переконує нас не ступати на цей міст. Не принижувати свою гідність вірою, надією і любов'ю! Бути мужніми! І щоб не брав страх від такого заклику.

Слово «свобода», лише одного разу зустрічається у Чанишева і в самому кінці «Трактату». Бог - це не вище Буття, а ще одна ілюзія людини, не зважившись жити з ілюзією свободи, віддавши перевагу їй ілюзію «любові» - солодку принаду буття.

«Любовь - это попытка зацепиться за чужое бытие, а тем самым сделать своё бытие более устойчивым. Любовь к Богу должна поэтому казаться самой нужной и самой сильной»

Повинна здаватися ... Любов до Бога, а значить і віра в Бога - це поступка людської слабкості, «страху перед небуттям».

Ілюзія любові породжує ілюзію Бога. Зате може позбавити від болісно-важким ілюзії волі. Однак «людина небуття» здійснює мужній вибір, залишаючись з цієї останньою ілюзією. Але без ілюзії любові їй нічого втрачати, бо вже володіє «нічим», приймає свою нікчемність, упокорюється перед ним, але його смирення - паче гордості, воно - не хрес, але п'єдестал.

Чанишев не бачить позитивного сенсу в «страху небуття».

Для чанишевскої «людини небуття» смерть не загроза, а повернення, сенсу якого йому не розкрити. Але й боятися його не слід. «Человек приходит из небытия и уходит в небытие, так ничего и не поняв». [Чанишев 1990, 165]

От і славно. Бо жити, все розуміючи, занадто важко, попросту - нестерпно. Це під силу хіба що філософу. «Масовому людині» немає чого піддавати себе зайвим незручностей, намагаючись зрозуміти сенс «людської комедії». Досить і того, що цю комедію зрозумів і вистраждав своє розуміння філософ.

Чанишев називає «рабським» свідомість, яка вважає вищу цінність буття:

«Сознание бытия -- рабское сознание. Ведь ещё Гегель показал, что господин тот, кто обладает сознанием небытия, кто не боится смерти, кто свою жизнь покупает ценою смерти».

Чанишев написав «Трактат про небуття", не тішачись надією, що буде всіма зрозумілий і тим більше прощений тими, хто зрозуміє. Коли настав час, що дозволяло без побоювання публікувати «Трактат», філософ так і зробив. У цьому сенсі він і говорив, що «Трактат» є його саме серйозне і оригінальний твір.

Размещено на Allbest.ru