Правила постановки питань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Інтенсивні процеси логізації, інформатизації та кібернетизації наукового пізнання стали особливо характерними для сучасного етапу розвитку науки. Вони знаходять яскравий вираз у наростаючій тенденції до формалізації наукових теорій.

Еталоном у цьому відношенні виступає сучасна логіка. Безумовно, формалізація як метод не є якимось вираженням скрупульозних амбіцій точної думки. Вона просто виступає відображенням необхідної об'єктивної потреби іманентної логіки розвитку наукового пізнання. Потреба ця має свої визначені підстави - як предметно-онтологічні, так і філософсько-гносеологічні, як формально-логічні, так і змістовно-семантичні, як інформаційно-комунікативні, так і соціологічні. Ось чому безперечність факту тотальності логізації водночас стає явним показником комплексного характеру проблематики, пов'язаної з формалізацією наукових знань.

Актуальність теми дослідження визначається тим, що запитання - це не тільки форма виразу думок, коли суб'єкт хоче уточнити та доповнити відому йому інформацію про певний об'єкт пізнання або отримати нову інформацію; визначити істинність отриманого знання. Питати - це перш за все проявляти інтерес до партнера і готовність приділити йому час. Однак своїми невмілими, настирливими, недоречними питаннями можна домогтися зворотного ефекту. Ось чому так важливо вміти правильно задавати (ставити, формулювати) питання.

Мета роботи: дослідити основні правила постановки питань.

Завдання:

- визначити поняття питання і його структуру;

- вивчити класифікацію запитань;

- дослідити логічно коректні й логічно некоректні запитання.

1. Питання і його структура

Необхідною ланкою в мисленні, у пізнанні дійсності виступає питально-відповідальний комплекс. У логіці він називається еротетичним (грецьк. erotetika - у формі питання) або інтеррогативним (лат. interrogativus - питальний).

Запитання являє собою висловлення, в якому фіксується прагнення людини до усунення певного сумніву чи невизначеності в наявному знанні і непевності в методах одержання нового знання, а також прагнення до більш виразного розуміння думки співрозмовника в процесі діалогічного спілкування. Іншими словами, запитання - це думка, категорична настійна вимога або просто прохання уточнити, доповнити, формалізувати наявну інформацію з метою ліквідації чи зменшення ентропії, тобто усунення міри невизначеності конкретної ситуації та її відображення у свідомості людини.

Якщо те чи інше висловлення або ім'я фіксує досягнутий результат у пізнанні, то запитання зосереджує увагу на суперечностях, що виникають у процесі пізнання і спілкування. Запитання найчастіше представлене питальною пропозицією. Однак не всяка питальна пропозиція являє собою запитання. Так, риторична питальна пропозиція хоч і має (за формою) ознаки запитання, але за змістом не є такою. Наприклад, у риторичних питальних пропозиціях типу «Який він хімік?», «Який він чоловік?», «Яке це золото?» містяться твердження, що він взагалі і не хімік; що він не є справжнім чоловіком, а тільки є таким за формою; що золото тільки за блиском нагадує золото, але таким не є, і т.д. Подібні риторичні питальні пропозиції не стимулюють людину до пошуку об'єкта, тому що в них одномоментно стверджується та чи інша ознака предмета наукового пошуку чи просто спілкування.

Поряд з цим існують і такі питальні речення, де в лапідарній формі висловлюється деяке прохання чи конкретна пропозиція. Наприклад, викладач звертається до студентів в аудиторії: «Що за галас?», він, природно, не вимагає відповіді про походження і характер галасу, а закликає до порядку. Є й такі короткі за формою питальні речення, на які, як правило, (відповідно до світського етикету) не потрібно докладної розгорнутої, аргументованої відповіді. Згодом вони поступово перетворюються просто у своєрідну форму вітання. Наприклад, коли ми запитуємо у товариша: «Як твої справи?», «Що в тебе нового?», «Як твоє здоров'я?», ми найчастіше не чекаємо ґрунтовної відповіді, та й той, хто відповідає на це запитання, не прагне до цього, знаючи, що це просто продовження вітання. Тому яке запитання, така й відповідь - «добре», «нічого», «нормально» і т.д. Чи от ще один варіант питального речення, коли студент звертається до студента в комп'ютерному класі: «Петренко, може ти поступишся мені місцем за комп'ютером?» Це явне прохання, але воно виражене у формі питального речення, і нічого спільного за змістом не має з логікою запитання.

Слід відзначити і те, що запитання (у його логічній сутності) може бути сформульоване не тільки питальним реченням. Це характерно для різних психологічних тестів. Наприклад, викладач читає студентам лекцію. Студент В. знаходиться в аудиторії серед своїх товаришів. Дається просторова схема аудиторії. Студенту Б. пропонується позначити хрестиком своє місце в просторі аудиторії.

Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб:

а) у ньому насамперед представлене шукане;

б) у ньому позначена в загальних контурах інформація;

в) і нарешті, запитання - це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного (рис. 1.1) [4, с. 207].

Наприклад, ми порушуємо конкретне запитання: «Хто був першим лауреатом Нобелівської премії?».

Тобто ми порушуємо запитання з метою з'ясувати поки що невідоме нам ім'я людини, якій вперше було присуджено Нобелівську премію.

Що є характерним для цього конкретного запитання? Тут у вигляді незавершеного знання фіксується факт про те, що така премія існує, а от хто і за які заслуги її отримав першим, про це нам потрібна додаткова інформація.

Рис. 1.1. Логічна структура запитання

Отже, ми спрямовуємо пошук таким чином, що він поки обмежується іменами людей, на що і вказує питальний займенник «хто». Або «Кому, як виняток, Нобелівську премію було присуджено двічі?»

Займенник «який» у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники «коли», «де», «скільки», «навіщо» і «чому» позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини.

У кожному запитанні міститься певна вихідна інформація. Запитання, як каже народна мудрість, на порожньому місці не виникає і ледачих не відвідує. Якщо людина прагне до знання, у неї виникає цілий каскад запитань; як тільки у неї пропадає це прагнення щось взнати додатково, пропадає й необхідність у постановці запитань. У такому разі вона вже перестає просто бути людиною мислячою, творчою, романтичною і т.д.

Повертаючись до запитання: «Кому, як виняток, Нобелівську премію було присуджено двічі?», ми не тільки щось запитуємо, але й водночас інформуємо про те, що була людина, яку нагородили Нобелівською премією двічі. Більше того, стверджується й те, що цією премією люди нагороджуються тільки один раз у своєму житті.

Отже, вихідне знання, що міститься в постановці запитання, є його логічною передумовою. В останній зосереджена інформація, необхідна і відносно достатня для формулювання запитання, проте вона не є достатньою у повному обсязі, щоб розв'язати це запитання. Тому передумова виконує своєрідну стратегічну лінію ефективного пошуку відповіді й оформляє, а вірніше, коригує її смисловий зміст.

Таким чином, елементарне запитання складається з двох частин: суб'єкта і передумови (рис. 1.2) [4, с. 209].

Рис. 1.2. Загальна структура елементарного запитання

Суб'єкт надає множину альтернатив, а передумова визначає, яку кількість справжніх альтернатив бажано мати у відповіді та якого роду вимоги мають бути поставлені до їх повноти і розрізнення. Справа в тому, що безліч прямих відповідей може бути отримано з припустимих комбінацій альтернатив, складених відповідно до умов, що містилися в передумові. Саме передумова задає напрямок пошуку відповіді і визначає її сутнісне значення.

Так, якщо ми порушимо запитання: «Яке натуральне число є найменшим непарним простим?», то ми цим самим задаємо собі нескінченну безліч альтернатив шляхом відсилання до наступної матриці: х - найменше непарне просте число, і до наступної категоріальної умови: х - натуральне число. І якщо ми підставимо в матрицю числа на місце змінної х, то це і породжує альтернативу.

Належить еротетичній логіці розрізняти реальні й номінальні альтернативи, особливо в тих випадках, коли численність об'єктів категорії є настільки великою, що може не вистачити імен; наприклад, категорії дійсних чисел, нескінченність, форми буття, різноманіття форм життя і т.п.

Тому в передумові явно висуваються такі три компоненти, або три обов'язкових вимоги:

Перша вимога - це вибір числа, тобто квантора, що має вказувати на кількість запитуваних дійсних альтернатив; наприклад, усіх відомих на сьогоднішній день альтернатив тільки деякі - основні атрибутивні; вони можуть бути виражені у відсотковому відношенні х 7%, 35% або зазначені деякі альтернативи, але у вузькій галузі (фізиці, хімії і т.д.) знання.

Друга вимога - повнота інформації. Вона вказує на достатність чи дефіцит інформації відповідно до першого компонента передумови. Простіше кажучи, чи вдоволений запитувач кількістю інформації і чи відповідає вона першій вимозі передумови.

Третій компонент передумови - вимога розрізнення чи розмежування. Вона націлює на те, щоб у відповіді було чітко зазначено, чи є альтернативи реально або номінально різними. Безумовно, що не всі типи запитань мають одночасно всі три компоненти - вимоги передумови, але до цього ідеалу необхідно прагнути, опановуючи культуру еротетичної логіки. Бо, як зазначав свого часу Конфуцій, знати, що ми знаємо те, що ми знаємо, і що ми не знаємо того, чого ми не знаємо, - це і є справжнє знання.

А шлях у пошуку справжнього знання починається з правильно поставленого запитання. Саме воно свідчить про рівень культури людини, про її мудрість, про її інтелектуальний потенціал. Уміло поставлене запитання в науці, сфері соціальної комунікації - це значною мірою розв'язання проблеми, що виникла. Якщо запитання саме по собі безглузде і вимагає марних відповідей, то крім сорому для того, хто запитує, воно має іноді недолік, що спонукає необережного слухача до безглуздих відповідей і створює сміховинне видовище: один (за висловленням древніх) цапа доїть, а інший тримає під ним решето,

Запитання виступає з іманентно йому властивою якістю, коли в ньому є в наявності три компоненти-вимоги, а також, коли воно виконує, принаймні, дві функції:

а) пізнавальну, детермінує пошук нової інформації, іншими словами, сприяє, стимулює процес пізнання об'єктивної дійсності;

б) комунікативну, цілеспрямовано передає інформацію від однієї людини до іншої (рис. 1.3) [1, с. 125].

Рис. 1.3. Функції, які має виконувати запитання

Відсутність цих функцій також виступає свідченням безпредметності або безглуздості запитання.

2. Класифікація питань

Запитання можна класифікувати за різними підставами або класифікаційними ознаками. Усе залежить від мети, місця, часу і правильності постановки запитання. У даному випадку можна подати загальну характеристику різних видів запитань, що найчастіше зустрічаються в процесі пізнання, а також у діалогічному спілкуванні (рис. 2.1) [3, с. 78].

запитання спілкуванні пізнання постановка

Рис. 2.1. Класифікація запитань

Щодо пізнання об'єктивної дійсності чи просто з'ясування якоїсь складної проблеми запитання поділяються на основні й неосновні, іноді їх називають вузловими й навідними.

Запитання є основним, якщо правильна відповідь на нього дає реальну можливість розкрити сутність явища. А якщо бути ще більш точним, то основне запитання і правильна відповідь на нього перетворюють можливість у реальну дійсність, відносне знання в абсолютне. Наприклад, основне запитання для фізики і хімії на початку XX ст. полягало в тому, що ж є періодичністю зміни властивостей елементів - атомна вага чи атомний номер (Z) елемента? Згодом, у результаті наукових досліджень було визначено нижню межу Періодичної системи елементів (водень як елемент із мінімальним Z=1); точно оцінене число елементів між воднем і ураном; установлено, що «прогалини» у Періодичній системі елементів відповідають невідомим елементам з Z = 43, 61, 72, 75, 85, 87.

Отже, правильно, коректно поставлене запитання обумовило і правильну відповідь на нього. Було науково встановлено, що періодичність зміни властивостей хімічних елементів залежить від атомного номера, а не від атомної ваги.

Запитання є не основним у тому випадку, якщо відповідь на нього, по суті, є вірною, але вона неповна за глибиною і масштабністю розкриття проблеми. Таке запитання виступає в ролі підготовчого, практичного прийому до вирішення основного запитання проблеми. Безумовно, неможливо встановити чітку межу між основним запитанням і неосновним (воно завжди одне, тому що тільки від вирішення його залежить базисне розв'язання основного протиріччя проблеми, тобто виявлення атрибутивного джерела розвитку будь-якого явища). У одному й тому самому випадку те саме запитання може одночасно виступати й основним і неосновним. Усе залежить від мети запитання і системи знань, в якій воно виконує конкретну функцію. За ступенем виразності прийнято розрізняти явні й неявні (приховані) запитання. Явне запитання подається в мовній формі цілком, разом з усіма передумовами та їхніми неодмінними компонентами-вимогами з єдиною метою - встановити щось конкретно невідоме людині, яка це запитання ставить. Те ж, наприклад, запитання стосовно води, якщо ми хочемо довідатися про воду як особливе явище, то, природно, повинні й запитання поставити так, щоб до його складу ввійшли всі передумови. Квантор запитання в такому випадку має об'єднати по можливості всі відомі властивості води й націлити на пошук невідомого про воду. Якщо ж ми ставимо за мету осягти фізичні властивості води, то в передумові запитання обов'язково має бути вказано саме на фізичне дослідження такого явища, як вода.

Неявне (приховане) запитання виражається лише своїми передумовами. Це означає, що вимога встановити невідоме відновлюється тільки після осмислення передумов запитання.

За способом запитування невідомого розрізняють уточнювальні й поповнювальні запитання.

Уточнювальні запитання (їх називають ще «чи-запитаннями») виконують функцію виявлення істинності вираженого в них судження. У всіх цих запитаннях присутня частка «чи». Суб'єкт кожного чи-запитання надає або задає безліч альтернатив, з яких той, хто відповідає, має зробити вибір так само, як і з множини цікавих книг у бібліотеці він вибирає собі одну. Наприклад, ми можемо думати, що запитання «Чи є мідь рідиною при температурі 1183^°C?» є таким, якому його суб'єкт надає дві альтернативи: мідь є рідиною при температурі 1183^°C і мідь не є рідиною при температурі 1183^°C.

Аналогічно суб'єкт запитання «Чого у дзвоновій бронзі більше - міді чи олова?» також задаємо дві альтернативи: «У бронзі більше міді, ніж олова.» і «У бронзі більше олова, ніж міді». Можна навести ще один приклад, де буде кілька альтернатив за формою, але за змістом всього дві. Так, у запитанні: «Паління тютюну - це вада, шкідлива звичка, чванливість чи панацея від усіх негод?» Суб'єкт цього запитання складається з чотирьох альтернатив, перші три - паління тютюну - вада і паління тютюну - чеснота. Таким чином, в уточнювальному запитанні невідомим, тобто шуканим є приналежність до предмета однієї із зазначених властивостей.

Буває й так, що один з учасників діалогу чи дискусії не досить точно сформулював свою думку. У такому разі необхідно конкретизувати зміст сказаного за допомогою певного його перефразування, тобто поставити уточнювальне запитання. Наприклад: «Чи правильно я вас зрозумів, що гарматна бронза містить 10% олова?».

На відміну від уточнювальних запитань, де присутня частка «чи» включена до складу словосполучення «чи вірно», «чи потрібно», «чи дійсно», «чи правда», «чи згідно» і т.ін., поповнювальні запитання спрямовані на пошук нової інформації про властивості досліджуваних явищ. Наприклад: «Хто з всесвітньо відомих учених написав книгу «Алгоритм здоров'я?», «Коли було засноване місто Київ?», «Коли Харків був столицею України?» і т.ін.

Ознакою поповнювальних запитань є такі питальні слова, як: Хто? Який? Коли? Як? Що? та ін. Саме ці слова визначають характер, мету та істину запитання. А вона є в пошуку нової додаткової інформації, необхідної для поглибленого дослідження конкретного об'єкта. Іноді поповнювальне запитання називають також «Що-запитанням».

У вищенаведених прикладах ми маємо потребу в додатковій інформації. Відомо, що книга написана всесвітньо відомим ученим, знаємо і її назву, але ми не знаємо, хто саме написав її. Природно, ми знаємо, що Київ - одне з найстаріших міст Європи, а от коли його було засновано, не знаємо. Знаємо, що Харків був столицею України, однак коли саме він був столицею України, не знаємо. От у таких та подібних випадках і ставляться поповнювальні запитання. Це неодмінна вимога як у наукових дослідженнях, так і в повсякденній сфері спілкування.

За кількістю можливих відповідей на них запитання поділяються на відкриті й закриті. Відкриті запитання - це запитання, на які існує необмежена кількість відповідей, тобто вони не зв'язують того, хто відповідає, строгими рамками, регламентом; простір запитання не обмежує того, хто відповідає, ні кількісною інформацією, ні її якістю. Такі запитання дозволяють у вільній, невимушеній формі викладати матеріал, що прямо чи непрямо стосується досліджуваного об'єкта.

Безумовно, вони мають неоднозначний зміст, найчастіше порушують закон тотожності, відрізняються невизначеністю у своїх вимогах до структури і змісту відповідей. Іноді такі запитання ми зустрічаємо в екзаменаційних білетах. Вони надають широкі можливості студентам у маніпулюванні своїми знаннями, але викладачі мають ще більший шанс маніпулювати знаннями студентів, поставивши таке запитання в екзаменаційному білеті. Наприклад: «Що є найбільш характерним для сучасних філософських течій Заходу?», «Яку роль у виробництві скла відіграють такі елементи, як марганець, кобальт, хром, нікель, сполуки церія, неодиму, празеодиму, миш'яку, сурми, фтору, фосфору, олова, цирконію; хлориду натрію, сульфату і нітрату амонію та інші?» Скільки ж часу необхідно для відповіді на подібне запитання? Але ж можна це запитання спростити. Наприклад, «Які елементи використовуються при варінні скла у якості барвників?», або «Які елементи використовуються як освітлювачі?», чи «Які елементи застосовуються при варінні скла як глушителі?» і т. п. І все ж відкриті запитання мають цінність у тому, що вони дозволяють учаснику діалогу або дискусії повніше розкрити свій інтелектуальний потенціал, як кажуть, з несподіваного, непрогнозованого боку.

За своєю структурою запитання бувають прості й складні. Просте запитання структурно припускає лише одне судження, тобто воно не містить у собі інших запитань як складових частин, тому просте запитання не може бути розчленоване на елементарні запитання. Наприклад, «Що таке каталізатор?», «Який атомний номер (Z) свинцю (Pb)?» Складне запитання, на відміну від простого, включає як складові частини інші запитання, що поєднуються логічними зв'язками «і», «чи», «якщо…, то» та інші. Саме від типу зв'язки складові запитання здобувають або єднальний (кон'юнктивний) або розділовий (диз'юнктивний) характер. Бувають випадки, коли складне запитання має і диз'юнктивно-кон'юнктивний характер.

Слід зазначити, що логічні зв'язки, виражені сполучниками «і», «чи» та ін. нетотожні змісту відповідних сполучників у логіці висловів. Складне запитання утворюється з простих за допомогою зв'язкових сполучників, але вони не поєднують правдиві чи помилкові запитання, тому що за своєю природою, запитання не бувають правдивими чи помилковими. Вони можуть бути за своєю структурою правильними чи неправильними.

Розділове запитання являє собою два і більше простих питань, пов'язаних між собою сполучником (логічною зв'язкою) «чи». Наприклад: «У міру збільшення атомного радіуса, хімічна активність галогенів падає чи піднімається?», «Талант фізика - явище вроджене чи соціально набуте?».

Сполучне запитання являє собою два і більше простих запитань, об'єднаних між собою логічною зв'язкою (сполучником) «і». Наприклад: «Де і коли було вперше випробувано водневу бомбу?», «Хто і за які заслуги був нагороджений вперше орденом «Герой України»?», «Яким є необхідний відсоток берилію і чому він необхідний для безолов'янистої бронзи?» і т. п.

Змішане запитання - поєднує в собі як єднальні, так і розділові запитання в єдиний логічний комплекс. Наприклад: «Ким був M. Амосов - хірургом і вченим чи письменником?» «Латунь - це сплав міді і цинку; чи в її склад входять інші хімічні елементи; якщо входять, то які властивості в результаті набуває латунь?»

3. Логічно коректні й логічно некоректні запитання

За правильністю постановки запитання поділяються на коректні і некоректні. Запитання називається логічно коректним (лат. correctus - ввічливий, тактовний, чемний), якщо його передумова представляє дійсне і несуперечливе знання, тобто передумова створює можливість дати конкретну відповідь і цим знизити невизначеність і пізнавальну ентропію. Коректне запитання повинне відповідати всім встановленим структурно-функціональним канонам. А це значить, що у ньому мають бути чітко представлені суб'єкт і передумова. Остання конкретно вказує на квантор альтернатив і розмежовує їх на номінальні й реальні, а також на максимально можливу повноту очікуваної інформації.

Коректне запитання має виконувати принаймні дві функції: пізнавальну і комунікативну. Некоректне запитання ґрунтується на передумові помилкового чи суперечливого знання, зміст якого не визначений. Дати чіткі, ясні, визначені відповіді на такі запитання неможливо. Розрізняють кілька типів логічно некоректних питань (рис. 3.1) [2, с. 101].

Рис. 3.1. Види логічно некоректних питань

Недовизначені запитання. У формулюванні запитання містяться нечіткі, логічно аморфні висловлення, більше того, останні припускають можливість кількох варіантів інтерпретації (тлумачень). Контекст не дозволяє знайти їхнє однакове за змістом значення. Наприклад: «Ви - «за» чи «проти» розвитку досліджень в галузі стовбурних клітин?» Навіть для вузькопрофесійної аудиторії слухачів це запитання виявляється поставленим некоректно.

По-перше, не ясно, що собою являють за своєю природою стовбурні клітини і чим вони принципово відрізняються від звичайних клітин, властивих кожному організму.

По-друге, чи є в наявності стовбурні клітини в організмі дорослої людини?

По-третє, чи є в природі такі живі організми, в яких стовбурні клітини постійно функціонують, тобто регенерують утрачені з тієї чи іншої причини окремі частини тіла?

По-четверте, чим відрізняється принципово регенерація від клонування?

Можна було б поставити ще кілька запитань, але не в цьому суть. Справа в тому, що некоректно поставлене запитання може, у свою чергу, викликати ще цілу низку запитань. Як можна відповісти на таке закрите запитання, що неодмінно вимагає відповіді «так» чи «ні»?

У процесі ділового чи повсякденно-побутового міжособистісного спілкування часто виникають такі ситуації, коли за своєю формою запитання ставиться коректно, проте викликає непорозуміння, а подекуди й нерозуміння змісту запитання. Відбувається це тому, що не кожне запитання є зрозумілим для одного і так само зрозумілим для іншого. Запитання може бути зрозумілим для однієї аудиторії і цілком незрозумілим для іншої. Щоб запитання було зрозумілим для співрозмовників, необхідно перш за все розкрити значення термінів та висловлювань; що входять до його складу. При можливості можна замінити невідомі терміни відомими. Отже, перш ніж ставити запитання, необхідно з'ясувати інтелектуальний, культурний, професійний рівень співрозмовника і конкретної аудиторії.

Безглузді запитання. В етимології цього слова (безглуздий) уже все сказано - позбавлений будь-якого змісту чи смислу, нерозумний. Подібне зустрічається у процесі спілкування тоді, коли один з учасників бесіди, бажаючи показати свою «вченість», використовує цілий каскад слів (найчастіше іноземного походження), які повною мірою і йому самому незрозумілі. Наприклад: «Чи є органічні речовини сцинтиляторами, як результат впливу на них іонізуючого випромінення при температурі 100^°C?»

Безглуздим запитання вважається і тоді, коли за формою воно є коректним, однак слова, що входять до його структури, неузгоджені між собою. Найчастіше такі запитання є результатом непродуманості й квапливості при їхньому формулюванні, а іноді вони обумовлені низьким рівнем загальної і мовленнєвої, зокрема, еротетичної культури людини.

Провокаційні запитання ґрунтуються на помилковому знанні, тобто передумову запитання побудовано на хитросплетених словах так, що на нього не можна дати зрозумілу відповідь. Наприклад: «Чи перестали фізики займатися антропософією?» Передумова цього запитання орієнтує нас на те, що фізики раніше займалися антропософією. А от у даний час нам не відомо, займаються вони цією галуззю знання, чи ні. У подібній ситуації неможливо дати коректну відповідь, оскільки тільки деякі з фізиків цікавляться антропософією.

Тавтологічні запитання формуються таким чином, що дати зрозумілу відповідь на них неможливо, оскільки запитувана інформація виражається їхньою ж логічною формою. Можна ще так сказати: предмет, що потребує визначення (відсутня інформація), визначається через самого себе, наприклад: «Чи дійсно радіокомпаратор є компаратором?» Що ж можна з'ясувати постановкою такого запитання? Яка додаткова інформація запитується для усунення невизначеності? Адже і так ясно, що радіокомпаратор і компаратор - це прилади, принцип дії яких заснований на порівнянні вимірюваної величини з еталонною. Очевидно, треба було запитати: «У чому специфічна відмінність радіокомпаратора від інших видів компараторів?» У такому випадку була б визначеною і відповідь: радіокомпаратор - це прилад для вимірювання напруженості електричного поля передавальних радіостанцій; компаратор - прилад для вимірювання напруженості металу, застосовується в машинобудуванні. Компаратори застосовуються в астрономії, геодезії і т.д. Головна відмінність всіх цих приладів полягає у використанні принципу порівняння отриманих даних з еталонними величинами.

Іноді запитання класифікують за основою (підставою) їхньої приналежності до обговорюваної теми або за тим, чи мають вони будь-яке відношення до неї. Вони так і називаються: запитання по суті і запитання не по суті теми. Запитання по суті теми прямо чи побічно виконують функцію уточнення або доповнення наявної змістовної інформації з метою подальшого поглиблення сутнісної сторони досліджуваної проблеми.

Запитання не по суті теми за формою створюють ілюзію прямого чи непрямого відношення до обговорюваної теми. Однак не тільки за змістом (що є головним), а власне і за своєю сутністю такі запитання не мають відношення до обговорюваної конкретної проблеми. Такі запитання звичайно ставлять у «гарячих дискусіях», коли хочуть збити ритм обговорення конкретної теми і цим самим одержати перевагу перед опонентом. Наприклад: «Ваше відношення до дефектології?» А тим часом дискусія була присвячена дефектоскопії і, природно, вона ніякого відношення не має до дефектології. Остання вивчає закономірності й особливості розвитку дітей з фізичними і психічними недоліками і запитання організації їхнього навчання і виховання. У той же час дефектоскопія являє собою сукупність методів (магнітний, рентгенівський, ультразвуковий і т.д.), застосовуваних для виявлення невидимих оком дефектів у матеріалах, виробах; вона здійснюється за допомогою спеціальних приладів - дефектоскопів.

Деякі логіки пропонують поділяти запитання за основою: важкі й легкі. З цим можна погодитися, однак будь-яке запитання залежно від мети, структури, функції, контексту, а також від складу аудиторії може бути елементарно простим і надмірно складним. Тому виникає слушне запитання: «Чи варто так жорстко класифікувати їх на важкі й легкі?»

Логіка завжди прагне створити такі формальні структури, які могли б бути придатними для практичних цілей. У даному разі ми розглядали докладно класифікацію питань з єдиною метою - щоб усі запитання, які нами формалізуються, були максимально зрозумілими. Тому що немає ніякого сенсу створювати якусь формальну систему, якщо на її виході виявляється певна нісенітниця.

Потрібно сказати, що проблемні й незрозумілі, малозмістовні запитання важко піддаються розподілу. Тому виникає запитання, а чи треба їх узагалі класифікувати? Адже вони за своєю сутністю є одиничними, отже й не мають типової підстави. Тому такі на вигляд прості запитання як «Що таке глобалізація?'' не піддаються здебільшого формалізації. Це запитання зовні нагадує інформаційно-пошуковий вид, але міркування над ним призводить до висновку, що тут дуже складно заздалегідь передбачати, який тип відповіді задовольнив би запитувача: чи хоче він лише довідатися про екологічну ситуацію, чи він бажає одержати відповідь у формі дескрипції, тобто опису основного змісту такого явища як глобалізація.

Якщо відповідь очікується у формі дескрипції, то чи потрібно, щоб вона містила в собі інформацію про політичний, етнографічний, демографічний, економічний та інші аспекти глобалізації? Скоріш за все той, хто задає це запитання, сам не знає, про що він хотів би довідатися, але після нашої відповіді він може сказати, чи задовольнила його ця відповідь, а можливо, поставить інше, більш точно сформульоване запитання. Як бачимо, відповідь цілком обумовлюється запитанням.

Виходячи зі сказаного, можна вважати, що скептицизм не є не незаперечним, але, очевидно, безглуздим, тому що він хоче сумніватися там, де не можна сформулювати запитання, тобто запитувати. Сумнів же може існувати тільки там, де існує запитання. А існування запитання завжди обумовлено конкретною відповіддю, однак і відповідь може існувати тільки там, де що-небудь може бути сказане з обговорюваної проблеми.

На завершення наведемо класифікацію запитань (рис. 3.2) [7, с. 95].

Рис. 3.2. Основні види запитань

Висновки

Вміння ставити питання є необхідний ознака розуму або проникливості. Питати - значить здобувати відомості і виражати оцінку отриманої інформації.

Розвиток науковий знань, як ми вже знаємо з попередніх розділів, відбувається діалектичним шляхом, тобто переходом від сутності першого порядку до сутності другого порядку. І на кожному етапі наші знання ставали все багатшими й глибшими, проникаючи в сутність об'єктивної дійсності.

Для кожного етапу характерні свої особливості.

Це насамперед: формулювання запитання; пошук нової інформації для простору поставленого запитання та його розв'язання; пошук найбільш ефективної, оптимальної за формою і змістом відповіді на це запитання.

Таким чином, необхідною ланкою в мисленні, у пізнанні дійсності виступає питально-відповідальний комплекс. У логіці він називається еротетичним або інтеррогативним.

Питально-відповідальний комплекс відображає собою єдність двох протилежностей однієї сутності. Адже запитання в цьому комплексі виступає звертанням, яке вимагає відповіді, тоді як відповідь являє собою судження, обумовлене конкретним запитанням.

Еротетичний комплекс виконує такі головні функції:

- в ньому фіксується визначений сутнісний обсяг інформації про навколишній матеріальний і духовний світ (пізнавальна функція);

- здійснюється передача визначених знань та уявлень від однієї людини до іншої (комунікативна функція).

Бібліографічний список

1. Арутюнов В.Х. Логіка: навч. посібник для економістів. 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Вища школа, 2000. - 258 с.

2. Арюлін О.О. Логістика. Навчально-методичний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 326 с.

3. Белнап Н., Стал Т. Логика вопросов и ответов. Учебное пособие. - М.: Инфра-М, 2002. - 258 с.

4. Гладунський В.Н. Логіка: Для студентів економічних спеціальностей. - Львів, 2002. - 310 с.

5. Кобзарь В.И. Основы логических знаний. Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2004. - 341 с.

6. Свинцов В.И. Логика. Учебное пособие. - М.: Дело, 2001. - 295 с.

7. Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2001. - 210 с.

Размещено на Allbest.ru