Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Політичні та філософські погляди Мохандаса Карамчанда Ганді

Вступ

В ХІХ століття Індія залишалась британською колонією. Завойовники використовували військову силу для того, щоб тримати в покірності місцеве населення. Індійців охоплювало почуття безвихідності. Втрачався сам сенс їх існування як нації. І тоді знайшлася людина, що розбурхала в них мужність і почуття гордості за свою країну, людина, яка вказала шлях боротьби за свободу. Ця людина, мала нескорену волю бійця і вірна своєму філософському кредо, очолила рух за звільнення рідної держави, закликав боротися з насиллям шлях ненасилля. Він завжди носив простий одяг, був мужнім, чесним і правдивим і бажав того від інших. Він об'їздив всю Індію, проповідуючи ідеї ненасилля, поки не пав жертвою того, проти чого боровся все свої захоплююче життя.

Ім'я йому - Мохандас Карамчанд Ганді, «Велика душа», «батько Індії», Махатма Ганді.

«Можливо, майбутні покоління не повірять, що така людина із звичайної плоті та крові ходив по цій землі», сказав Альберт Ейнштейн про Махатму Ганді. Історія дійсно знає чимало людей, які змогли змінити світ. Але лише деякі з них несли в собі дух, настільки чужорідний пануючому у цьому світі, що здавалися прибульцями зі світу іншого.

Мохандас Ганді при всій широті свого розуму був простою людиною з дивною душею. Об'єднував традиційну індійську філософію зі своїми власними оригінальними ідеями, він розробив нову тактику боротьби за свободу, засновану на принципах ненасилля і громадянського непідкорення. Це дозволило його рідній країні домогтися незалежності від всемогутньої Британської імперії. Простий домопрядний одяг і прядка - ось все, що потрібно було батьку індійської незалежності в матеріальному плані. Боротьба за незалежність Індії унікальна тим, що велась методами ненасильницького протистояння. Взагалі війни проти окупантів починались саме з насилля, але Ганді вдалося у своїй боротьбі прийти до ідеї ненасильницького протистояння колонізаторам, і максимально розробити та вдосконалити свою тактику.

Ганді пророкував світле майбутнє своїй країні і всім людям, які проживали в Індії. Його непоборна воля була здатна об'єднати індусів, мусульман і багато інших людей по всьому світові. Та все ж, не всі, як з'ясувалося в ході даної роботи, були його прибічниками. Деякі бажали бачити свою країну зовсім не такою, якою бачив її Ганді. Інші мріяли про те ж, та бажали здійснити свої мрії, зовсім іншими методами… А Ганді продовжував вчити, що люди можуть вистояти в боротьбі з владою, використовуючи тільки мирні способи. Після його смерті в Індії знову почали розповсюджуватись расизм і насилля, незважаючи на це залишились і нащадки вчень Ганді, які переконували індійців вирішувати будь-які конфлікти мирним шляхом. І все ж мрія Ганді бачити Індію мирною аграрною країною не здійснилася: Індія і Пакистан почали швидко озброюватись в тому числі і ядерною зброєю.

Так хто ж такий Махатма Ганді? Чому наше молоде покоління так мало знає про маленьку людину, роль якої виявилася незаперечно великою? Чим цінні його життя, його політичні та філософські погляди і вчення, його спадщина.

Актуальність. Нове століття, як і минуле, незважаючи на величезну кількість нових віянь і різницю смаків двох різних поколінь, також несе в собі проблему насильства, і також стурбоване проблемою боротьби з насильством. Саме тому, вивчення даної проблеми актуальне та необхідно для того, щоб показати, наскільки важливі і вічні ті непорушні істини, автором яких був чоловік, ім'я якому «Велика душа».

Видатний керівник національно-визвольного руху Індії, мислитель, політичний і громадський діяч Мохандас Карамчанд Ганді, який увійшов в історію сучасної цивілізації як Махатма («Велика душа») був убитий індуським фанатиком 30 січня 1948 року. З того дня минуло понад шість десятиліть, але інтерес до особистості Ганді не слабшає. Для нас сьогодні особливо важливі долі тих людей, вчення та діяльність яких, ознаменувавши переломні етапи суспільного розвитку і високу ступінь їх осмислення, пережили свій час і створили неминущі загальнолюдські цінності. До них відноситься і Махатма Ганді. Унікальну роль, якого в історії велика та неоднозначна.

Джавархал Неру назвав Ганді «людиною релігії», але не релігійним діячем, та Ганді і ніколи не був ним. Протиставлення релігійний-світський взагалі не можна застосувати до нього. Ганді ніколи не виступав в якості прихильника однієї певної релігійної системи, в якості представника конкретної релігійної громади. За його словами, він завжди керувався тим, що «релігійна практика і догми можуть відрізнятися, але етичні принципи в усіх релігіях спільні». Його релігійність не має нічого спільного з релігійним фанатизмом і релігійною обмеженістю.

Сучасники називали Ганді «совістю людства», пророком, святим. Але насамперед вони бачили в ньому духовного вождя Індії в її боротьбі проти британського імперіалізму за своє визволення.

Предметом дослідження є політичні та філософські погляди Махатми Ганді.

В якості об'єкта дослідження обрано видатний керівник національно-визвольного руху Індії, мислитель, політичний і громадський діяч Мохандас Карамчанд Ганді.

Метою моєї роботи було розглянути політичні та філософські погляди Ганді, дослідити особистість вождя національно-визвольного руху в Індії та спробувати з'ясувати, як його, переконання, внутрішні установки вплинули на суспільно-політичну діяльність окремої країни і світу в цілому.

Для досягнення зазначеної мети в курсовій роботі, автору необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути процес становлення та формування особистості М. Ганді, його світогляду;

- визначити як політичні та філософські погляди Махатми вплинули на політичний процес того часу;

- простежити діяльність Махатми Ганді в боротьбі за незалежність Індії;

- з'ясувати, в чому полягала своєрідність методів боротьби «батька Індії» і чим була обумовлена своєрідність такої боротьби;

- оцінити результати і підсумки політичної діяльності Ганді.

Географічні рамки дослідження - тогочасна Індія, що знаходилась під владою Британської імперії, територія Великої Британії та Південної Африка. Для більш повного дослідження та розкриття деяких питань, автор розширює по необхідності географічні рамки дослідження.

Хронологічні рамки - хронологія, якою охоплене дане дослідження починається з 1869 року - року Ганді і логічно завершується в 1948 році - коли було вбито Мохандаса Ганді.

Методологічний апарат дослідження. Частиною методології історичних досліджень є принципи історичних процесів, дотримання яких є необхідною умовою написання курсової роботи, а саме: принцип об`єктивності (науковості). Він означає вивчення об`єктивних законів, що визначають процеси історичного розвитку: опора на факти у їх дійсному змісті, розгляд кожного явища в його багатоваріантності; визначення можливостей альтернативних рішень, та обережність у формуванні результатів досліджень.

У методологічному плані робота побудована на об'єктивності та ціннісного підходу. При роботі над дослідженням були використані історико-порівняльний, історико-типологічний, логічний і статистичний методи історичного пізнання, як і в будь-якому історичними дослідження, головним залишається принцип історизму. Принцип історизму. Цей принцип вимагає факти з конкретної історичної обстановки. Автору треба оцінити факти, явища, ідеї у їх розвитку, для того, щоб одержувати тільки після глибокого аналізу дійсно наукову оцінку. При написанні роботи автор буде використовувати наступні методи досліджень: історично-хронологічний, порівняльно-історичний, соціально-антропологічний.

Джерельна база роботи складається з різних типів це: наукова література (наукові праці, історичні довідники, підручники) яка містить найбільше інформації з даного питання. Також до джерел, якими користувався автор при написанні роботи відносяться - копії історичних документів (телеграми, листування, інше) та періодика (газети і журнали).

Структура роботи складається з таких елементів:

1. Вступ, що розкриває сутність, значимість і стан обраної теми.

2. Основна частина - вона складається з трьох розділів.

Розділ 1. Махатма Ганді. Життя та епоха. Розділ розповідає про становлення Ганді, його життєвий та творчий шлях на початку кар'єри, включає в свій зміст час духовних пошуків Ганді. Досліджуються політичні та філософські погляди Ганді.

Розділ 2. Боротьба за Індію. Шлях до незалежності. В цьому розділі розкриваються основні події, що відбулися в колонізованій Індії, в ході боротьби за незалежність. Основні форми та методи боротьби Ганді та його прихильників за свободу від Британської імперії

Розділ 3. Повернення «Батька Індії». Даний розділ ілюструє історичні віхи життя «батька Індії» в часи постійного перебування в тюрмах та описує останні роки життя «Великої душі». Також тут розглядається, неоднозначна оцінка Ганді, з приводу початку незалежності його країни.

3. Висновки - заключна частина дослідження, де автор розкриє найбільш важливі висновки з усієї курсової роботи.

1. Махатма Ганді. Життя та епоха

1.1 Як гартувалася сталь

ганді політичний філософський незалежність

2 жовтня 1869 року у сім'ї дивана (прем'єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народилась шоста і, як виявилося, остання дитина. Слабенького і худенького хлопчика назвали Мохандас Карамчанд Ганді (Додаток №1). Батько його Карамчанд Ганді був своєрідною «білою вороною» серед вкрай корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників. Карамчанд і його дружина Путлібай належали до ортодоксального вішнуістского напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м'яса, не палили тютюн. Індуїстська релігія, як, втім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти і брати хабарі. Однак, з усіх чиновників лише Карамчанд Ганді сприймав ці релігійні приписи не як якісь абстрактні поняття, а як керівництво до дії.

Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандар. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкот негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ганді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а пізніше і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже боязкий і уникав товариства інших дітей. Але вже на першому році навчання в середній школі стався випадок, в якому, видно майбутнього Махатму.

До школи приїхав англійський інспектор, який наказав учням написати англійською п'ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ганді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, згадував Ганді через багато десятиліть, що вчитель перебуває в класі для того, щоб не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно і тільки я опинився в дурному положенні. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив нерозумно, але це йому не вдалося» [3, с. 211].

І протягом усіх 67 років, які ще судилося йому прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ганді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, але й втрати майна, свободи, краху політичної кар'єри, фізичних катувань і навіть смерті.

Карамчанд Ганді на той час був уже невиліковно хворий і незабаром помер. Але перед смертю все-таки наполіг на одруженні свого найменшого сина. Так Мохандас змушений був у віці 13 років узяти шлюб. Дружина Ганді, його ровесниця Кастурбай, стала на все життя його вірною помічницею в усіх справах і померла 1943 року в британській в'язниці, куди була ув'язнена разом з чоловіком та іншими керівниками визвольного руху. Тим не менш, Ганді згодом дуже негативно оцінював звичай дитячих шлюбів.

Прем'єр-міністр практично не залишив спадщини й утримувати його родину довелося дядькові Ганді. А незабаром Мохандас закінчив середню школу. Після тривалих обговорень та нарад родичів, Мохандаса вирішили відправити до Англії навчатися «на адвоката». Важко було зібрати гроші на цю поїздку, але ще більше побоювань викликало питання: чи не зрадить юний вішнуіст на чужині віри своїх предків? Врешті-решт мати взяла з Ганді клятву - не вживати в Англії алкоголю, не їсти м'яса і не зраджувати дружині.

4 вересня 1888 вісімнадцятирічний Ганді відплив з Бомбея в далекий незнаний світ. Поїздка до Англії була свідомим вибором не лише родини, але й самого Ганді. Він уже позбувся наївного дитячого переконання, що англійці панують над індусами тому, що їдять м'ясо та палять тютюн. Але в чому ж сила Британської імперії, яка тоді була найпотужнішою державою світу?

Через три роки Ганді отримав у туманному Альбіоні диплом баристера (адвоката). Саме в Англії привабили його «пошуки істини», намагання зрозуміти світ та знайти своє місце в ньому, пошуки Бога. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ганді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн. У цілковитий захват привели його слова Христа з Нагірної проповіді: «А Я вам кажу не противитися злу. І коли вдарить тебе хтось по правій щоці твоїй, підстав йому і другу. А хто захоче забрати сорочку твою, віддай і плащ йому» [13, с. 177].

В Англії Ганді дізнався: не всі європейці їдять м'ясо, серед них теж є вегетаріанці. Це відкриття його настільки вразило, що він став активістом вегетаріанського руху і навіть якийсь час був секретарем Асоціації вегетаріанців одного з лондонських районів. За коротких три роки Ганді досягнув своєї мети - пізнав світ європейської культури та релігії, здобув фах, і в той же час залишився щирим патріотом своєї приниженої країни.

1.2 Африканські університети

Повернувшись на початку 1891 року в Індію, Ганді вже не застав матері, родина переживала фінансові труднощі. Почати працювати за набутим в Англії фахом йому не вдалося. Адже Ганді практично не знав традиційного індійського та мусульманського права, яке в той час застосовувалося в індійському судочинстві не меншою мірою, ніж британське. Крім того, юридична система Британської Індії була наскрізь корумпованою, а Ганді принципово не бажав брати участь ні в яких корупційних діях. Але, мабуть, найважливішою причиною невдалого старту його професійної кар'єри були боязкість і сором'язливість, які 22-річний Ганді зберіг з дитячих років. «Мій дебют відбувся в суді по дрібних цивільних справах, згадує Ганді. Я виступав на боці відповідача і мав піддати перехресному допиту свідків позивача. Я встав, але тут душа моя провалилася в шлунок, голова пішла обертом. Я не зміг вимовити жодного запитання. Суддя сміявся, а адвокати насолоджувалися видовищем. Я сів і сказав своєму клієнтові, що не можу вести справу» [4, с. 103].

Старший брат Ганді, який емігрував до міста Дурбан в південноафриканській провінції Наталь, попросив його приїхати, щоб представляти в суді інтереси одного індійського купця, який зайшов у майновий конфлікт із своїм колегою-земляком. Ганді погодився і вирушив у дорогу. Він сподівався, що повернеться додому через якихось півроку, але судилося інакше він прожив в Південній Африці довгих 24 роки.
Справа, якою займався Ганді, тягнулася близько року, спірне майно перебувало під арештом, і обидва багаті купці опинилися перед загрозою банкрутства. І саме Ганді вдалося умовити і позивача, і відповідача погодитися на третейський суд одного з лідерів індійської громади Наталю, а Ганді здобув великий авторитет серед індійців Південної Африки.

Саме в Африці Ганді вперше в житті реально зіштовхнувся з расизмом. В Англії до нього ставилися як до освіченої людини, а в рідному місті він так рідко зустрічав англійців, що ні про яку дискримінацію мови бути не могло. Однак у провінції Наталь усе було інакше. Ганді змушували їхати на підніжці, а не всередині диліжанса, мовчати, коли його зіштовхували з тротуару. Білий «вищий світ» маленького провінційного містечка не допускав до себе успішного адвоката лише через смаглявий колір його шкіри.

Досягнувши блискучих успіхів у адвокатській кар'єрі, Ганді 1894 року заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими. Довго, десь до 1915 року, Ганді хоч і виступав проти конкретних форм британського управління колоніями, і не заперечував проти британського панування як такого, вважав, що в цілому воно корисне і для Індії, і для Південної Африки. Під час англо-бурської війни 1899-1902 років Ганді однозначно став на бік англійців, сформувавши та очоливши санітарний загін у складі британської армії, хоч його особисті симпатії були на боці бурів.

У 1904 році Ганді-адвокат став Ганді-пророком. Він залишив свою адвокатську практику, яка приносила чималий зиск, купив ферму Фенікс поблизу Дурбана, де й оселився разом із сім'єю та однодумцями. Його приваблювало скромне життя та занурення в релігію. Він читав релігійні тексти, завів листування з Львом Толстим. Ця ферма стала прототипом ашрамів (обителей), які він згодом заснував по всій Індії.

Він не тільки шукав істину і морально самовдосконалювався, але й залишався лідером Індійського національного конгресу Наталю, організував і очолив боротьбу національних меншин за свої права, розробив і вперше випробував на практиці теорію сатьяграхи - ненасильницької політичної боротьби.

Уряд Наталя запропонував у 1906 році ввести обов'язкову реєстрацію всіх індійців. Ганді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, учасники зборів різко виступили проти принизливої ??реєстрації. Ганді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не принесли результатів. Тільки в кінці наступного року було досягнуто компромісу індійцям дозволили реєструватися добровільно. Колоніальна адміністрація не вибачила Ганді його перемоги в 1908 році він вперше був відправлений до в'язниці. Потім неодноразово сидів у в'язниці і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: «Чи готові ви до ув'язнення?» [23, с. 29].

У 1913 році протистояння вкрай загострилося. Індійська імміграція зростала, і британська влада Південної Африки всіляко її обмежувала. Британці сприймали індійців у Африці тільки як робітників-контрактників. Влада запропонувала заборонити в'їзд до Африки індійцям, що не мали контракту, не визнавати дійсними нехристиянські шлюби між індійцями, змусити кожного індійця, в якого скінчився термін контракту, платити величезний додатковий податок. Особливе обурення індійських жінок викликало те, що більшість з них, із законних дружин, за новим законом перетворювалися в коханок, своїх чоловіків. Зупинилися вугільні шахти, а 13 листопада 1913 року Ганді розпочав свій знаменитий марш на Трансвааль, першу масову кампанію сатьяграхи.

Під час маршу Ганді заарештовували тричі. Тоді колону очолював його друг Полак, білий, до речі. Через застосування урядом сили, багатьох учасників маршу кинули до в'язниць, а решту силоміць перевезли залізницею назад у Наталь, протестуючі в кінці кінців перемогли, громадська думка в Англії прийшла в обурення, Ганді звільнили з в'язниці і після тривалих і важких переговорів з генералом Сматсом він у липні 1914 року добився повного скасування дискримінаційних законів.

Ганді писав: «Якщо ця сила (сатьяграха) пошириться по всьому світу, вона здійснить переворот у громадській думці, знищить диктатуру імперіалізму, який душить Західну Європу і прагне підкорити собі Схід» [7, ??с. 25]. Ганді відчув, що рамки Південної Африки для нього занадто тісні. 9 січня 1915 45-річний Ганді повернувся до Індії, щоб стати лідером і вчителем однієї з найбільших націй на Землі. Його боротьба тривала до самої смерті - ще 33 роки.

1.3 Політичні погляди та філософські вчення Ганді

Ахімса, свадеші, сварадж та сатьяграха - чотири стовпи політичної теорії та практики Ганді. Звичайно, політичні погляди Махатми нерозривно пов'язані з його філософськими, релігійними та етичними переконаннями. І повною мірою осягнути суть лише однієї з цих підсистем без глибокого вивчення інших неможливо. Тож зупиняючись та коротко характеризуючи основні вчення Махатми, треба безпосередньо звернутися до першоджерела, тобто використати прямий текст Ганді з його промов та виступів.

Отже, ахімса - це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. «Дослівно кажучи, ахімса означає «не вбивство». Але для мене це - цілий космос значень… Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів» [7, c. 26].

Свадеші, в дослівному перекладі «вітчизняний», рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ганді користувався виключно найскромнішим одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до того ж своїх прибічників. Завдяки цьому скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів у Індії, підтримувалися національні товаровиробники, а самі гандисти внаслідок практичного застосування принципу агариграхи - відмови від зайвих речей, морально очищувалися та вдосконалювалися.

Сварадж («своє правління»), означав поступове запровадження в Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною цілковитої незалежності.

Серцевиною всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха, термін, що походить від слів «сатья» істина та «аграх» твердість, «міцно триматися істини». У перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її суть європейцям англійськими словами «пасивний опір», але згодом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний негатив. Між тим сатьяграха «не є зброя слабкого проти сильного». За Ганді, сатьяграхи - це людина, яка зрозуміла суть сатьяграхи і застосовує цей метод боротьби на практиці, безумовно, морально вищою за свого опонента, а отже, сильнішою.

Сучасні норвезькі гандисти Юхан Хальтунг і Арне Несс на додаток до основної норми сатьяграхи: «Ти не повинен здійснювати насильство чи бажати чинити насильство жодній живій істоті, а діяти чи мати намір діяти лише для її блага» виділяють ще ряд деталізуючих норм. Спробуємо розкрити деякі з них, ґрунтуючись на теоретичних висловлюваннях Ганді та прикладах з його практичної політичної діяльності:

- «Дотримуйся ахімси в думках та серці».

«Сатьяграха не переможе до тих пір, доки панує ненависть. А тому щоранку, тільки-но прокинувшись, скажи собі: мені нема чого боятися у світі, крім Бога; в моєму серці немає ненависті, я не вчиню несправедливості; я здолаю правдою брехню» [5, c. 276].

- Ідентифікуй себе з тими, заради кого ведеш боротьбу.

Ганді прагнув бути єдиним цілим із тим злиденним народом, заради щастя якого він вирішив боротися все своє подальше життя. Ганді одягався як бідний індійський селянин, їв те, що їсть бідний індійський селянин.

- Наповни боротьбу позитивним змістом.

У ході боротьби треба завжди не тільки домагатися ліквідації існуючих інституцій та поглядів, але й чітко уявляти, що ти хочеш запропонувати навзамін.

- Особисто зустрінься з супротивником.

Зустріч необхідна, навіть якщо вона несе в собі загрозу або соратники вважають, що супротивник посідає занадто низьке становище, чи пропонують бойкотувати його.

- Не суди інших суворіше, ніж самого себе.

Не можна ні в моральному, ні в інтелектуальному плані ставити супротивника нижче від себе, а ставитися до нього так, ніби в нього не менш високі моральні мотиви.

- Будь схильний до компромісу.

«Я, по суті, є людиною, схильною до компромісу, бо ніколи не впевнений, чи маю рацію», казав Ганді. Він вважав, що схильність до компромісу властива істинній суті сатьяграхи. Найвідомішим прикладом компромісу є пакт, укладений Ганді з віце-королем Індії Ірвіном 5 березня 1931 року. Власне кажучи, це був компроміс між status quo Ірвіна та повною незалежністю Ганді.

- Борися проти справи, а не проти особи, що за нею стоїть.

«Ненавидіти британську систему управління, а не самих британців», неодноразово закликав Ганді своїх учнів.

- Не використовуй слабкості супротивника.

І під час Першої, і під час Другої світових війн, коли Британія опинялася у скруті, Ганді категорично заперечував проти того, щоб «завдавати їй удару в спину».

- Будь готовий до самопожертви.

«Будь готовий вкласти всі свої фізичні й духовні сили в боротьбу за справу, в яку ти віриш, і, якщо це буде необхідно, пожертвувати власним життям заради справи й заради людей, а не заради самої жертви» [27, c. 15].

- Вживайся у світогляд супротивника.

Ганді вимагає такої ідентифікації із супротивником, щоб бути здатним побачити ситуацію його очима і пояснити її так, як він сам її пояснює. Але це не означає, що політичні дебати зводяться до засвоєння аргументів супротивника. Треба намагатися переконати супротивника у помилковості його суджень, але таким чином, щоб він сам збагнув і визнав свою помилку.

- Не приховуй свої плани.

«Із жодної таємної організації, якою б великою вона не була, не може вийти нічого доброго. Приховування має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист» [27, c. 16].

- Визнавай свої помилки.

Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ганді відмінив кампанію сатьяграхи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. «Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння не насильства» [15, c. 122].

- Не в давайся до саботажу.

Ганді виступав проти руйнування будь-якого було урядового майна чи об'єктів інфраструктури на знак протесту: «Знищення мостів, скажімо, з допомогою динаміту, не призведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло».

- Віддай перевагу насильству, аніж боягузтву.

«Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво абсолютно несумісне з не насильством. Я хочу, щоб всі плекали в собі мужність і були готові померти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай краще розвивають мистецтво вбивати і бути вбитими, ніж тікають від небезпеки, мов боягузи. У цьому разі насильство краще, ніж втеча» [31, c. 77].

Ґрунтуючись на цих нормах, Ганді розробив цілу низку форм сатьяграхи, які умовно можна розділити на «м'які», радикальні та екстремальні. До м'яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум. Для сатьяграхи важливо почати боротьбу з переговорів, адже цим самим він дає супротивнику усвідомити, що готовий до взаєморозуміння. Якщо не вдається залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов'язуються виконати.

Якщо бажаних результатів не принесли перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які врешті-решт закінчуються ультиматумом: «Виконайте наші мінімальні умови, або ми будемо змушені вдатися до жорсткіших методів сатьяграхи». Ультиматум є не загрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяграхи. До радикальних форм Ганді зараховував гарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат.

Гарталь - припинення роботи на короткий термін, на один день або кілька годин. У гарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об'єднати групу сатьяграхи, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів. Страйк, загальний страйк та пікетування - більш-менш традиційні. Ганді звертав увагу на неприпустимість насильства. Тому бажано, щоб рішення про страйк на кожному підприємстві приймалося одноголосно, а під час пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути на свою віру.

Економічний бойкот - наприклад, довгострокова відмова від придбання британських товарів у Індії. Соціальний бойкот полягає у відмові супротивнику в особистому спілкуванні, допомозі, за винятком тих випадків, коли його життю загрожує небезпека. Дхарна - дуже давня специфічно індійська форма протесту. Вона полягає в тому, що один або кілька протестувальників сідають навпочіпки на вулиці і відмовляються підвестися доти, поки не будуть задоволені їхні вимоги. Гізрат полягає в масовій еміграції з регіону, де супротивник має найбільшу владу - на певний час, поки противник не погодиться піти на поступки.

До екстремальних форм сатьграхи Ганді відносив голодування, відмову від сплати податків, громадянську непокору і паралельне управління. Сам Ганді часто вдавався до голодування. Голодуючий відмовляється від їжі, а якщо супротивник не погодиться піти йому назустріч, сатьяграх голодує до смерті. Кожного разу, коли Ганді голодував, британська колоніальна адміністрація була змушена повністю чи частково задовольнити його вимоги.

Цікаво, що під час голодування в 1943 році життя Ганді опосередковано врятував Сталін. На Тегеранській конференції Сталін поцікавився в Черчіля причинами його поганого настрою. Той повідомив, що Ганді голодує у в'язниці вже тривалий час, і лікарі очікують, що він з дня на день може померти. А це викличе непередбачувані наслідки в Індії. Тоді Сталін порадив Черчілю підмішувати до пиття в'язня глюкозу. Ганді про це, звичайно, не знав, але витримав ще понад 10 днів голодування, поки англійці не пішли на поступки.

Різниця між громадянською непокорою та неспівпрацею полягає в тому, що непокора, на відміну від згаданої форми, передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад Соляний марш до моря в 1930 році, коли Ганді і сотні тисяч його послідовників публічно порушили закон про державну монополію на продаж солі.

І, нарешті, останньою формою опору є створення паралельних органів управління - альтернативних державним.

Завершуючи даний розділ хочу відзначити, що три десятиліття, проведені Ганді на батьківщині після повернення з Південної Африки, це суцільна історія різних форм сатьяграхи. У цій боротьбі були «припливи» і «відпливи», але авторитет Ганді, кількість його прихильників постійно зростали. Зрештою, в середині 40-х років минулого століття британці зрозуміли, що їм все-таки доведеться надати Індії незалежність. Це означало, по суті, крах не лише найбільшої в історії людства імперії - Британської, але й усієї світової колоніальної системи.

2. Боротьба за Індію. Шлях до незалежності

2.1 Конгрес встановлює міжнародні зв'язки

Для політичної діяльності Ганді, як і для його попередників - видатних індійських мислителів, націоналістів Свамі Вівекананди, Локаманьі Тілака, Ауробіндо Гхоша, - притаманне прагнення до однієї і тієї ж утопічної мети:

спочатку «духовно перевиховати всіх індійців», проникнути в їхні серця (робочого, селянина, поміщика і капіталіста), а вже потім «перевлаштовувати їхні життя». Якщо в конкретних історичних ситуаціях у Ганді і простежується зв'язок національно-визвольної ідеї з політичною практикою і широкою демократичною організацією мас, то цей зв'язок часто носить спонтанний і завжди позакласовий характер, укладений в неміцну, кон'юнктурну суспільну форму.

У роки, що характеризувалися спадом національно-визвольного руху, Ганді вирішив не заважати реформістам зі свараджистської партії випробувати свої сили. За згодою Ганді свараджисти в ході виборчої кампанії в законодавчі органи країни виступали від імені ІНК. Утворився, таким чином, політичний блок з конгресистів і свараджистів. На сесії Конгресу в м. Канпуре, що відбулася в 1925 році, діяльність свараджистів була навіть визнана основною формою конгресистської роботи. Однак, як і передбачав Ганді, свараджистським шляхом, законодавчою діяльністю, не вдалося вирвати хоча б одну істотну поступку в англійської колоніальної адміністрації. Невдачі свараджистів підірвали їх вплив в буржуазно-поміщицьких колах, на які вони спиралися, і на виборах 1926 свараджисти зазнали поразки.

Протягом п'яти років Ганді, як вважається, самоусунувся від безпосередньої політичної діяльності, він ретельно налагоджував зв'язки з різними верствами населення. Махатма засновує Всеіндійську асоціацію ручного прядіння. Вона об'єднує десятки тисяч жителів міст і сіл по всій країні. Асоціація розгортає по всіх провінціях Індії сотні торгових центрів з продажу готової продукції. Вся робота асоціації, яку очолює сам Ганді, ведеться під антиколоніальним гаслами. У результаті через посилення конкуренції з національним індійським капіталом англійці несуть відчутні торгово-економічні збитки. Одночасно триває процес падіння авторитету колоніальної влади.

Внутрішньополітичне становище в Індії розвивалося не ізольовано від загальної міжнародної обстановки. Це добре розуміли лідери індійського визвольного руху і насамперед, зрозуміло, Махатма Ганді. Правда, він закликав індійців, про те, щоб вони не розраховували, що свобода раптом прийде до них звідкись ззовні: її необхідно домагатися їм самим. Тим не менш зовнішнім чинникам він надавав належне значення. У 1925 році не без його участі на сесії ІНК в Канпуре була прийнята спеціальна резолюція про створення під початком Всеіндійського комітету Конгресу «іноземного департаменту», покликаного захищати інтереси індійців за кордоном, роз'яснювати позицію ІНК щодо британського панування в Індії.

Проте, Ганді утримується від критики класових відносин всередині самого індійського суспільства, хоча, як і раніше, вважає, що в індійського народу є два вороги - зовнішній і внутрішній. У зв'язку з цим він вказує: «Сьогодні ми не можемо боротися з двома ворогами. Давайте подолаємо одного, а тоді буде легко, якщо потрібно побороти іншого ворога, вирощеного в нашій власній країні».

Намагаючись пояснити лідерам лівого радикального крила ІНК, всім індійським патріотам, чому він у настільки тяжкий для батьківщини час не приділяє належної уваги аграрному питанню і вирішення його на користь тих, хто обробляє землю, Ганді відкрито говорить: «Я навмисно не писав багато про хліборобів, тому що я знаю, що зараз ми нічого не можемо для них зробити. До тих пір, поки кермо влади не перебувають у руках хліборобів».

Ганді віддає першість загальнонародній боротьбі з першим ворогом - британським імперіалізмом. Дещо пізніше, 1 квітня 1928 року, з цього питання він напише Джавахарлалу Неру: «Я дотримуюся однієї думки з вами, що коли-небудь нам доведеться почати рух без багатих людей, без освічених класів, які формулюють громадську думку. Але цей час ще не настав» [18, с. 112].

До кінця 1927 року внутрішньополітична обстановка в Індії загострилася. Зовнішнім поштовхом до цього стало призначення англійським парламентом комісії на чолі з сером Джоном Саймоном, якій доручалося виробити проект нового закону про управління Індією і вирішити питання в цілому: чи варто розширювати повноваження представницьких установ у країні. Загальне обурення викликало те, що до комісії не був включений жоден індієць. Колонізатори, направляючи комісію Саймона, розраховували створити видимість того, що їм небайдужа доля індійського народу, і постаратися послабити поновлені масові англійські виступу. Ще до офіційного оголошення англійського парламенту про створення комісії Саймона новий віце-Король Індії, один з лідерів англійських торі лорд Ірвін (Е.Ф. Галіфакс) запросив до себе на аудієнцію індійських політичних діячів на чолі з Ганді. Звернувшись до Ганді, він повідомив про рішення англійського парламенту. З підкресленою байдужістю Махатма запитав у віце-короля: «І це все?» Почувши від оскаженілого Ірвіна холодне «Так!», Ганді не виявив інтересу до продовження розмови і залишив палац.

Ганді пильно спостерігав за діяльністю Неру, і йому не все подобалося з того, що той пропонував (Додаток №3). Вождь розходився з ним у постановці черговості завдань, в термінології, яка, як здавалося йому, у Неру занадто європеїзована і академічна. Проте відкрито, на засіданнях ІНК, Ганді не виступив з критикою Неру ні по одній з пропозицій. За змістом більшість з них не викликало принципових заперечень у Махатми, якщо не вважати пропозиції Дж. Неру про приєднання ІНК до Антиімперіалістичної ліги. Ця пропозиція не знайшла підтримки ні з боку Ганді, ні з боку поміркованих конгресистів і не була прийнятою. Різний за своїм класовим складом Конгрес політично і психологічно не був готовим до організаційного об'єднання з Антиімперіалістичної лігою. Разом з тим Махатма Ганді гаряче схвалював резолюції, що відображали зовнішньополітичну лінію ІНК. Одна з них містила протест проти використання Англією індійських військ в Китаї, Месопотамії і Персії. Мадрасська сесія ІНК прийняла спеціальну резолюцію, що викривала загарбницькі плани Англії. У ній вказується, що англійський уряд здійснює інтенсивну підготовку для розв'язання нових колоніальних воєн проти сусідніх з Індією країн. Далі в резолюції говорилося, що в індійського народу немає спірних питань зі своїми сусідами і він бажає жити з ними в мирі. Конгрес зажадав від Англії покласти край своїм військовим приготуванням.

Дж. Неру був готовий святкувати перемогу: Мадрасська сесія прийняла запропоновану ним резолюцію про надання Індії повної незалежності. Делегати сесії, піддавшись енергійному натиску Неру, проголосували за неї майже одноголосно. Нарешті у ІНК була ясна програма діяльності. Однак невдовзі автор резолюції і його прихильники з лівого крила ІНК з прикрістю виявили, що перемога була вдаваною: більшість розуміли цю резолюцію і тлумачили термін «повна незалежність» як вимогу надання Індії самоврядування в рамках Британської імперії. Таким чином, резолюція про незалежність хоча і не скасовувалася, але фактично зводилася нанівець.

Ганді був явно розчарований підсумками роботи сесії. Перш за все, його турбувало відсутність на сесії єдності серед делегатів і передчасні, за його оцінкою, спроби зрушити Конгрес вліво. У цьому він вбачав небезпеку розколу партії в переддень нового підйому національно-визвольного руху в країні. Багато в чому за таку обстановку у Конгресі Ганді винуватив Дж. Неру, який, переполошив ліниво мислячих і обережних фінансових «донорів» ІНК з числа заможних класів. Їм не подобався революційний запал молодих керівників Конгресу, і вони апелювали до ідейного вождя руху, скаржачись і вимагаючи приборкати «розпаленого коня».

Тепер в інтересах збереження «класової єдності» у Конгресі вождь вирішує «осадити» Дж. Неру. Справа дійшла до обміну незвичайними для їхніх добрих відносин різкостями. Неру воліє відступити, щоб не допустити розриву з учителем. Але керівництво ІНК відхилило прохання Неру про відставку. Йому було заявлено, що він може продовжувати свою діяльність у Лізі, не вступаючи в протиріччя з політикою Конгресу і не порушуючи її основного принципу - не насильства.

Ніхто не може достовірно стверджувати, які думки і почуття керували Ганді в його непростих відносинах з Дж. Неру. Вони нескінченно вірили в політичну безкорисливість один одного, і ця віра освячувала їх дружбу і тісну співпрацю. Будь Дж. Неру слухняним учнем Ганді, сліпо повторюючи слова вчителя, Індія не знайшла б ще одного видатного лідера, котрий привніс у національно-визвольний рух країни неповторний колорит свого оригінального розуму і великого серця.

Після Мадрасської сесії в країні одночасно почалося проведення двох політичних компаній. Ці кампанії відповідали розстановці внутрішньополітичних сил у ІНК. Ліве крило Конгресу на чолі з Дж. Неру і С.Ч. Босом, спираючись на підтримку демократичних організацій робітників, селян і студентів, повело серед населення широку пропагандистську кампанію за надання Індії повної незалежності, за вихід її зі складу імперії. У той же час старший Неру активно зайнявся роботою по скликанню міжпартійної конференції, яка повинна була виробити основні принципи майбутньої конституції Індії.

Ганді не бере ніякої участі в роботі міжпартійної конференції, вважаючи її марною справою. Обговорення багатослівних доповідей про майбутню незалежність, прийняття резолюції нітрохи не залучали Ганді - він вважав за краще прямі дії. Головне - утримати маси від застосування насильства. Ідеал Махатми Ганді - отримання Індією незалежності «на основі встановлення джентльменського взаєморозуміння з Англією». Невпинно повторюючи ці слова, він усвідомлював, як далекий від безрадісної політичної дійсності. Для отримання Індією свободи потрібно, щоб «Англія здійснювала не імперіалістичне зарозуміле маневрування, спрямоване на завоювання світового панування, з гіркотою констатує він, а щиро прагнула б служити загальним інтересам людства». Лондон не хотів ні в чому поступатися своєю прерогативою одноосібно визначати принципи державного устрою Індії.

Тому до керівництва робітничих організацій все частіше стали приходити ліві конгресисти, прогресивна молодь, комуністи. Останні очолили профспілку текстильників в Бомбеї «Гірне камгар», що послужила утворенню прогресивного крила Всеіндійського конгресу профспілок. Після масового локауту на фабриках Бомбея піднімалося на боротьбу за свої життєві права й індійське селянство, яке становило 80% населення країни.

Ганді виступає з протестом. Він закликає хліборобів округу Бардолі почати сатьяграху, відмовитися від сплати непомірно високих податків. Мирне повстання хліборобів вражає своєю організованістю. Волею до перемоги. Загальне керівництво сатьяграхи бере на себе Ганді. Він щодня публікує настановні статті в «Янг Індія», дає інтерв'ю, виступає на мітингах.

Податківці відбирають худобу, зганяють селян з земель, конфіскують урожай, забирають за борги домашнє майно і жалюгідні споруди. Обуренню селян немає меж, але, слідуючи закликам Ганді, вони зустрічають дії влади з мовчазною гідністю. Вони не беруться за кийки і вила. Зовні без дієві, а внутрішньо вони готові прийняти смерть, але не поступатися колонізаторам.

На підтримку бардолійскіх хліборобів з ініціативи Ганді Конгрес 12 червня 1928 р. проводить «день Бардолі». Мітинги і демонстрації солідарності з селянами Бардолі загрожують перерости в загальнонаціональну сатьяграху. У цих умовах уряд вважає за краще піти на поступки: рішення про підвищення земельного податку скасовується. З успіхом сатьяграхи в Бардолі ґандизм остаточно стає офіційною ідеологією Конгресу.

Закінчувався 1928 рік. Він був насичений конфліктами в промисловості, страйками робітників, заворушеннями селян, студентськими виступами. Для Ганді ж вирішальним у боротьбі була не сама мета, а шлях до неї. Для нього підняти моральний дух індійців і зробити подвиг самопожертви звичайною нормою поведінки простої людини - значить перемогти. Досягнення людиною внутрішньої свободи він розглядає як гарантію завоювання свободи всієї нації.

На калькуттської сесії ІНК після палких сутичок між делегатами двох угруповань Ганді запропонував компромісне рішення, яке задовольнило всіх і примирило батька і сина Неру: доповідь Мотілла Неру про конституцію схвалювався, однак при цьому висунув умову, що якщо до кінця 1929 року англійський уряд не надасть Індії статусу домініону, Конгрес поставить собі за мету досягнення повної незалежності і почне Всеіндійську кампанію громадянської співпраці. Це був ввічливий ультиматум Лондону.

Калькуттська сесія Конгресу з ініціативи Дж. Неру та за підтримки Махатми Ганді прийняла ряд важливих рішень і з міжнародних питань. Сесія Конгресу уповноважила Робочий комітет ІНК встановивши контакти з представниками інших азіатських народів і зробивши кроки до скликання першого паназіатської конференції в Індії. Учасники калькуттської сесії направили найтепліші вітання народам Єгипту, Сирії, Палестини та Іраку, висловили свою солідарність з визвольним рухом у цих країнах проти західних імперіалістичних держав. У спеціальній резолюції, прийнятої ІНК в Калькутті, знову засуджувалися військові приготування Англії для ведення колоніальних воєн в Азії.

Обстановка в Індії для англійців затьмарювалася день за днем. Ганді мав рацію: у такій величезній країні ізолювати і покарати десятки мільйонів людей, закрити рота всім незадоволеним було неможливо. Усі дороги вели тепер до чергової сесії ІНК в м. Лахорі, яка повинна була взяти курс на завоювання незалежності через ненасильницькі повстання проти колонізаторів. Провінційні комітети Конгресу готувалися до перевиборів голови партії. Майже всі вони висловилися за обрання Махатми Ганді. Проте на засіданні Всеіндійського комітету Конгресу у м. Лакхнау Махатма Ганді несподівано для всіх відмовився прийняти пост голови ІНК. Запропонувавши обрати замість нього сорокарічного Джавахарлала Неру.

У самісінький переддень Лахорський сесії ІНК Ганді разом з лідерами правих консервативних партій, зустрівшись з лордом Ірвіном, зробив останню спробу знайти якусь основу для угоди з урядом. Зустріч, проте, ні до чого не привела. Тепер залишалося одне - відкрита боротьба. Конгрес, очолюваний таким рішучим лідером, як Джавахарлал Неру, був готовий до боротьби.

2.2 «Соляний похід» в ім'я нової Індії

Незважаючи на поразку першої кампанії громадянської непокори, обстановка в Індії за ці роки багато в чому змінилися. Головне - змінилася психологія людей: зник рабський страх перед колонізаторами, перед силою їхньої влади і всім репресивним апаратом придушення. Натомість рабського схиляння перед білим паном у народу прокинулося почуття національної гордості. У країні швидко наростав революційний потенціал національно-визвольних сил. Влилась в Конгрес свіжа, головним чином селянська кров, змістила його політичну вісь вліво, у бік боротьби за інтереси народу. На грізному тлі соціальних потрясінь і революційного бродіння в народі ще яскравіше висвічувався образ Махатми Ганді.

Обстановка вимагала внести до кампанії-співпраці організаційний початок, повідомити їй перший поштовх. Таким поштовхом стало рішення Конгресу оголосити 26 січня Днем незалежності Індії. Англійська монополія на виробництво та продаж деяких життєво необхідних продуктів, у тому числі солі, боляче зачіпала інтереси всього населення країни, особливо її найбідніших верств. І ось Ганді осіняє думка почати сатьяграху з демонстративного і повсюдного порушення закону соляної монополії. Він оголошує про свій намір особисто очолити загін сатьяграхів і повести його з обителі на річці Сабарматі в Данді, до узбережжя, де випарити з морської води символічну щіпку солі.

В уряді кепкували з приводу того, що гандійский рух переживає етап дитячих забав. Ганді, однак, був досить серйозний, оскільки він знав, на що йшов. Сама демонстрація всенародної непокори, прямі й конкретні дії покликані були дисциплінувати рух за незалежність. Для Ганді дуже важливо було на власному досвіді переконати народ у тому, що його організовану непокору навіть у найменшому вже паралізує владу, виявляє нездатність уряду виконувати несправедливі закони силою примусу людей. Соляна сатьяграха з усією очевидністю планувалася Ганді ще й як школа ненасильницького руху і пропагандистська акція, як перевірка сил протистоять сторін і як пробний, розвідувальний бій гандійского авангарду. Адже далі планувалося розширити кампанію. Її метою ставилося паралізувати всю державну машину і торгово-економічну діяльність колонізаторів. Програма передбачала несплату податків, бойкот судів і державних установ, пароплавних і страхових компаній, торговельних фірм і т.д.

30 січня 1930 р., несподівано для всіх, в тому числі і для керівників Конгресу, він публікує в «Янг Індія» звернення до віце-королю, в якому заявляє, що готовий відкласти сатьяграху, якщо уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротить земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову та цивільну адміністрацію, звільнить з в'язниць всіх політичних ув'язнених і здійснить ряд інших вимог. Ганді був упевнений в тому, що уряд ні за що не піде на поступки. Він покаже свою зневагу до народу і тим самим дає індійським масам ще більше моральне право виступити проти нього всім світом і з чистою совістю.

6 квітня, в перший день національного тижня, дата яка щорічно відзначається індійськими патріотами в пам'ять подій 1919 року - першої сатьяграхи, Ганді при величезному скупченні народу здійснив церемоніал випарювання солі на березі моря (Додаток №4). Це був сигнал до початку нової сатьяграхи. Немов по команді мільйони людей по всій Індії стали добувати сіль кустарним способом. Громадська непокора швидко поширювалося на інші області. Воно сковувало всю діяльність колоніальної адміністрації. Торгівля англійськими товарами була повністю паралізована, іноземні фірми і банки не працювали.
Віце-король підписав ряд декретів, наділявших виконавчі органи надзвичайними повноваженнями. Почалися масові арешти конгресистів, розгони і побиття мирних демонстрантів, вулиці міст патрулювались військами і нарядами поліції. Груба сила уряду вступила в сутичку з мирною волею повсталого народу. Протягом квітня - травня 1930 влада заарештувала понад 60 тис. конгресистів. З арештом Ганді влада зволікала. Кампанія тривала і наростала.

Після сумнівів і коливань, викликаних побоюванням посилити і без того складну обстановку в країні, віце-король все ж таки зважився на арешт Ганді. Тим більше, що на застосуванні цього заходу наполягав Лондон. У ніч на 5 травня 1930 року наряд озброєної поліції в складі 30 чол. Оточив хатину, де знаходився Ганді. Комісар поліції, освітивши ліхтарем Махатму, підняв його з ліжка. Посміхнувшись, Ганді попросив час на збори. Із завидною незворушністю він привів себе в порядок, не поспішаючи зібрав у мішок свої убогі пожитки і під мелодію популярного індійського гімну, який він попросив виконати переляканих мешканців села, проїхав під конвоєм до арештантського автомобілю «чорної Марії», як її називали в Індії. Арешт Ганді спричинив за собою бурю народного обурення. Розпочався Всеіндійський хартал - загальний страйк. У правлячих колах Англії Ганді таврували як запеклого екстреміста і революціонера.