Воля людини: ілюзія чи реальність

Світоглядна цінність окресленого підходу полягає в прагненні уникнути тієї активістської парадигми, згідно з якою “природа - не храм, а майстерня, людина ж у ній - працівник”. Людина і справді є працівником, проте тим, який несе відповідальність за долю “храму”, в котрому вона існує. Поділяючи чи ні сковородинське тлумачення взаємозв'язку людини зі світом - це звичайно, справа особистих філософських уподобань. Незаперечним є інше: для того, щоб особиста чи родова свобода людська не обернулася владною сваволею, суб'єкт свобідного життєтворення має подолати світогляд ну зарозумілість і розгляд ати себе такою , що має право на вільне самоствердження.

Однак чи маємо ми достатньо доказів здатності “позалюдських” виявів буття до такого самоствердження? Вагомий доказ на користь такої здатності здобула, на наш погляд, сучасна філософська герменевтика. Осмислюючи таке явище, як гра, Г.Г. Гадамер зробив, зокрема, цікаве ототожнення гри та свободи. Акцентуючи на принциповій відкритості й невимушеності будь-чого життєздатного, він виокремив такі визначальні особливості гри: вона є саморухом, себто рухом заради самого руху (формою діяльності, вільною від цільового призначення, діяльності як такої); гра є способом саморепрезентації буття живого. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. - М., 1991.

Отже, за умов глобалізації взаємозв'язок свободи та відповідальності набуває особливої значущості, що істотно підносить і важливість філософського осмислення зазначеної проблеми.

3.3 Проблема суперечності функціональної дієвості розуму реалізації свободи

Міркуючи про свободу розуму цікавим є питання: чи здатен розум, спираючись на своє раціональне судилище, витримати силу безпосередньої наївності та щирої простоти? Напевне, саме просторінь духовності дає змогу реалізувати вільну спільну присутність морфологічної різноманітності форм розумності, свободу та унікальність шляхів просування кожної із них. Адже духовність виражає потребу усвідомлення значущості не просто якої б то не було практичної діяльності, а якраз творчої активності. Царина духу становить вершину, яку неможливо підкорити виключно інтелектуальними засобами. Тут дається взнаки певна парадоксальність - чуттєвість розуму або, висловлюючись метафорично, спроба відшукати інтелектуальне бачення в межах несамовитості. Це - поєднання розумного й нерозумного, знання й невігластва, що може відбутися саме в житті.

Повернувши собі відмінний від усілякої силуваності досвід, розум, у процесі спрямованості думки, ймовірно, врешті-решт перестане зациклюватися виключно на критеріях правильності чи неправомірності й почне позбавлятися свого формалістичного налаштування. Якщо допитливу спрагу розуму годі й угамувати, як, до речі, неможливо спинити свободу, не треба тоді йому бути огородженим тенетами, котрі відокремлюють його від життя. Розум не втримаєш на певній підконтрольній території, а спроби подібних посягань і самі видаються нерозумними. Але така нерозумність постає вже не символом, а опудалом іншої нерозумності, яка через своє відчужування змушена перетворитися на завзятого та креативного двійника розумності.

Але знання не може дорівнювати автоматично свободі чи щастю, бо нині воно, архівуючись і накопичуючись, виходить з-під контролю людини, робить її своїм рабом і втрачає свій сакраментальний зміст. Хто тепер відповідає за нього й кому воно належить? - ось питання. А це означає, що знання нині не можна вважати “сухим” результатом пізнавального процесу. Тим більше, його не можна сприймати як певне ментальне зображення - воно завжди не тільки потребує особистості, не зносячи байдужості, а потребує свідомого й оцінювального ставлення до себе. Сама ж свідомість характеризується невимушеністю. Вона належить до тих явищ, котрі неможливо викликати штучно, під тиском певних механізмів дії. Це затятий осередок свободи. “Робота” свідомості не спричиняється предметами чи знанням про них, а реалізується в режимі самостійного віднаходження певного внутрішнього здійснення, який, нарешті, можна пойменувати свободою. Тому, можна говорити, що в свідомості немовби відбувається процес “надавання собі закону”, який супроводжує волю Про проблему символічного опису свідомості та свободу актів мислення: Мамардашвили М.К. Эстетика мышления. - М., 2000.. Саме через сутнісне поєднання свободи з відповідальністю перша постає не тільки безконечно жаданою для кожного індивіда, а й тягарем, що його треба мати силу винести. І питання не тільки в тому, чи “дозволить” мені хтось іззовні бути суб'єктом свободного діяння, а й у тому, чи я сам його подужаю. Тому реалії людського існування сповнені не лише прагнення до свободи, а й протилежного, що його Еріх Фромм влучно назвав “втечею від свободи”. Скажімо, оскільки свобода є передусім особистісним вибором, то уникнути пов'язаної з таким вибором відповідальності можна лише “розчинившися” в чомусь “безособовому”. Тобо функціональність розуму дозволяє особистості свободу, а свобода дозволена, водночас, функціональному розуму. Бычко И. В. Познание и свобода. М., 1968

3.4 Обмеженість існування свободи як протиставлення відповідальності

Сутнісні сили людини створюють їй всі необхідні суб'єктивні можливості для того, щоб вона була вільною, отже, діяла за власним розумом. Вони дають їй змогу контролювати себе і навколишній світ, вирізнятися з цього світу і розширювати сфер у своє ї діяльності. У цій можливості бути вільною і кореняться витоки всіх тріумфів і трагедій людини, всіх її злетів і падінь. Свободу часто розглядають у співвідношенні з необхідністю, сваволею, анархією, відчуженням, рівністю і справедливістю. Існує широкий діапазон свобод и людини: політична, економічна, духовна, пізнавальна. Вона не може бути суто негативним явищем, беззмістовним поняттям, сваволею вибору, засобом порушення законів соціального життя.

За логікою свого існування і характером діяльності, кожна людина занурена у вир історії. Буття її в цьому потоці неоднозначне, суперечливе. Людина вільна і невільна. Невільна тому, що існує зовнішній світ, який настирливо диктує їй вибір форм і способів діяльності , їх послідовність. Адже завжди існують певні обмеження її діяльності - рівень фізичних сил і розумових здібностей, технічних можливостей, характер громадського устрою. Вона невільна ще у тому сенсі, що існує так зване відчуження людини, яке виявляється та існує в різноманітних формах. Відчуження означає те, що продукти діяльності людини виходять з-під її контролю і перетворюються в зовнішню і непідвладну їй силу, а також втрату нею світу і його перетворення в нелюдський. Проблема відчуження є одвічною проблемою суспільства. А свободу можна визначити, як самостійне керування людиною власною долею, вибір свого життєвого шляху. Вона передбачає не рабство, а розкутість людини, невимушеність її дій, звільнення від диктату зовнішніх сил і обставин, як природних так і соціальних. Вона постає і як можливість діяти відповідно до своїх інтересів і поглядів . Свобода - це постійний вибір між добром і злом, між правдою і брехнею, моральністю і аморальністю. Тому, діючи згідно зі своєю волею, людина повинна поєднувати її з відповідальністю за свої вчинки і діяння. Адже часто-густо вона не думає про те, які наслідки можуть випливати з її дій. І наслідком стає шкода іншим людям і природі. Тому поняття свободи треба обов'язково розглядати у взаємозв'язку із поняттям відповідальності.

Свобода, як фундаментальна цінність людини, має узгоджуватися зі свободою інших людей. У протилежному випадку вона перетворюється в свавілля і анархію, в самодурство і насилля над іншими. А це - так звана негативна свобода. Межами свободи є інтереси іншої людини, соціальних груп і людства в цілому, а також і природи як основи існування суспільства. Слід брати до уваги, що досягнення свободи має своєю передумовою також збіг інтересів особистості і суспільства. Поняття свободи має бути доповнене ідеєю регуляції діяльності людини. При цьому держава має регулювати діяльність людини не методами насилля і примусу, а за допомогою економічного механізму, політичних, ідеологічних засобів і строгого дотримання прав людини. Вона повинна гарантувати дотримання цих прав, визнаючи, що цінність людської особистості вища будь-яких цінностей нації, класу, групи. Ця вимога є гарантом від тоталітарного пригнічення прав людини. Ігнорування чи приниження їх призводить до неминучої деградації і особистості, і суспільства. Свобода не можлива без відповідальності і обов'язку перед світом, в яком у ми існуємо. Але водночас - і перед собою. Відповідальність - це неминуча ціна свободи, плата за неї. Свобода вимагає від людини розуму, моральності і волі. Без відповідальності вона неодмінно переходитиме в свавілля і насилля над іншими людьми, в руйнування навколишнього світу. Міра відповідальності індивіда завжди конкретна - в межах його компетентності і діапазону можливостей. Арон Р. Эссе о свободах: “Универсальной и единственной формулы свободы не существует” // ПОЛИС (Политические исследования). - 1996. -- №1. - С.128 - 137.

Висновки

Результатом нашого дослідження можна визначити те, що свобода не є чимось сталим, однобічним та один раз і на завжди визначеним поняттям. Вона (свобода) проходила історичний шлях приймаючи риси та характеристики тих людей, які намагалися її визначити та описати термінологічно.

Філософське розмежування свободи як поняття, яке можна розуміти субстаціонально (свобода не є частиною чогось), акцидентально (свобода частина чогось) чи феноменологично (об'єднує дві попередні якості) прийшла до мислителів не віразу. «Свобода» починала шлях від Античності, де вона визначала у Арістотеля «помірковане підкорення законам», у Епікура була обмежена необхідністю (долею); серед християнських мислителів свобода лише засіб у руках Бога, Який визначає міру даної свободи, хоча Еразм Роттердамський і намагався надати свободі у християнстві «свободу вибору» як це не парадоксально звучить.

Більших філософських інтерпретацій поняття «свобода» отримало від філософів Нового часу. Так, Т.Гоббс визначав свободу як «відсутність будь-яких перешкод для дії» називаючи її «причинною свободою», з цією думкою погоджувався і Спіноза. Гегель розглядає свободу у зв'язку з мораллю, правовою сферою, з історичним процесом і поділяє свободу на формальну і змістову. К.Маркс визначає свободу з позиції практики, потреби. Свобода, за його словами, це «царство, яке починається там, де припиняється робота, яка диктується потребою і зовнішньою доцільністю, отже свобода лежить за сферою матеріального виробництва.

Сучасне суспільство відчуває потребу не тільки в свободах політичного вибору, які закріпилися в європейських країнах, але й у свободах, які вимагає глобалізований світ. Роль особистісної свободи зростає, це вже не свобода групи, чи класу, це свобода кожного окремого індивіда, який створює свій власний вільний світ. Поряд з поняття свободи гостро стає затребуваним і розуміння відповідальності, яка виникає в процесі набуття вільностей. Глобалізоване суспільство потерпає від нестачі вільних людей, які зараз обмежені не стільки кимось, як обмежені самі собою, не мають нестандартності мислення та світосприйняття. Суцільна безвідповідальність стає настільки значущою, що починає притискати свободу інших людей, негативно впливати на тих, які живуть не за мірилом певного оточення. Недарма В.О. Сухомлинський визначає сучасну свободу як здатність людини самостійно формулювати моральні обов'язки, без цього теперішній світ є недосконалим. Це підхоплює ідею Канта, який доводив, що «поле діяльності свободи - це моральність людини». І зрештою, цілком реальними для сучасників є слова Ж.П. Сатра, який розглядав людину як проект, який розвивається зрештою в тому шляху, який людина і обере. Свобода творчості про яку так багато писав Бердяєв дає можливість людині творити своє життя і така свобода існує без потреби її доводити.

І зрештою, якщо навіть людина може бути позбавлена свободи в тій чи іншій мірі (моральної чи фізичної) вона ніколи не може бути позбавлена свободи мислити, робити висновки, творити в своїй голові. Ця феноменальна риса дає людині відчуття свободи там, де її може не бути в інших формах. Адже відомим є твердження, що «усвідомлення, що ти раб - це вже звільнення від рабства».

Метою даного дослідження було визначити трансформаційні переходи поняття «свободи» в історичному процесі, а також визначити реальність чи ілюзорність волі людини. Однозначно можна сказати, що свобода людини ніколи не полишає її, але кожен створює її таку і наскільки, настільки він сам себе відчуває свобідним. Хоча при цьому, жодна людина не є вільною від своїх обов'язків в суспільстві, сім'ї, роботі чи державі, які будуть вимагати від неї певних дій незалежно від світосприйняття. Отже, людина вільна і невільна.

Використана використаних джерел

1. Арон Р. Эссе о свободах: “Универсальной и единственной формулы свободы не существует” / Арон Р. // ПОЛИС (Политические исследования). - 1996. -- №1. - С.128 - 137.

2. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической метафизики / Бердяев Н.А. // Париж: YMCA-Press, s.d. [1939], 224 стр.

3. Бердяев Н.А. Философия свободы / Бердяев Н.А. // М.: Моск. филиал “Интерпартнер-МКС”, СП “МКС Плюс”, 1990. - 288 с.

4. Бычко И. В. Познание и свобода / Бычко И. В. // М., 1968

5. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. - М., 1991.

6. Гаджиев К.С. Размышления о свободе / Гаджиев К.С. // Вопросы философии. - 1993. -- №2. -- С. 33 -- 46.

7. Гегель Г. Энциклопедия филос. наук. Т. 1. Наука логики. М., 1974. - С. 319.

8. Гоббс Т. Основы (первая философия) /Гоббс Т.// Избр. соч.- М.; Л., 1926. - С. 139.

9. Губернський Л.В. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посібник. /за ред. акад. НАН України Л. В. Губерського. - К.: Знання, 2009. - 621 с.

10. Ковадло Г.П. Свобода як основа формування людини та як турбота про себе / Ковадло Г.П. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2008. - № 76. - С. 4 - 7.

11. Крыжановская О.Н. Свобода, воля, власть философские проблемы социальной и политической воли) / Крыжановская О.Н. // (Ростов-на-Дону. СКНЦ ВШ, 1996.

12. Кэмпбелл Д. Свобода и сообщество / Кэмпбелл Дж. // Вопросы философии. - 1992. -- №12. - С.112 - 126.

13. Леонтьев Д.А. Психология свободы: к постановке проблемы самодетерминации личности / Леонтьев Д.А. // Психологический журнал. Том 21, №1, 2000.

14. Людина в цивілізації XXI століття: проблема свободи / [В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Т. В. Лютий,Г. І. Шалашенко, Є. І. Андрос, А. М. Дондюк, Г. П. Ковадло, Н. В. Хамітов, О. А. Ярош, В. П. Загороднюк]. - Монографія. - К.: Наукова думка, 2005. - 273 с.

15. Лях В.В Свобода і пошук нових форм ідентичності в добу глобалізації / Лях В.В // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 57. - С. 6 - 14.

16. Мамардашвили М.К. Про проблему символічного опису свідомості та свободу актів мислення / Мамардашвили М.К. // Эстетика мышления. - М., 2000.

17. Маркс К. Капитал // Маркс К., Энгельс Ф. Cоч. - Т. 25. Ч. 2. - С. 686 - 687.

18. Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство // Маркс К., Энгельс Ф. Cоч. - Т. 2. - С. 4

19. Невважай И.Д. Свобода и знание / Невважай И.Д. // - Саратов. Саратовская государственная академия права, 1995.

20. Пасько Я.І. Правові виміри свободи і несвободи в європейській традиції / Пасько Я.І. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - С. 11 - 13.

21. Пасько Я.І. Проект модерну: виміри свободи і несвободи / Пасько Я.І. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41. - С. 11 - 14.

22. Пасько Я.І. Феномен просвітництва у європейській традиції: виміри свободи і клієнтели / Пасько Я.І. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40. - С. 6 - 11.

23. Райда К.Ю. Гуманістична проблематика у філософії М.Гайдеггера та Ж.-П. Сарта / Райда К.Ю. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2008. - № 75.

24. Роттердамский Э. Диатриба, или Рассуждение о свободе воли / Роттердамский Э. // Филос. произв. - М., 1986. - С. 252.

25. Рудницька У.Б. Концепції свободи і необхідності: основні етапи становлення від Демокрита до Гегеля / Рудницька У.Б // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 40. - С. 10-14

26. Свобода воли. Современный взгляд / Г.Д. Левин // Електронная библиотека Русского гуманитарного интернет-университета // Режим доступу: http://www.i-u.ru/biblio/archive/levin_svobodavoli

27. Ситніченко Л.А. Свобода та справедливість за доби Глобалізації / Ситніченко Л.А. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 57. - С. 3 - 8.

28. Cитніченко Л.А. Новітні філософські стратегії свободи / Cитніченко Л.А. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - С. 4 - 8.

29. Спиноза Б. Этика /Спиноза Б./Избр. произв. Т. 1. - М., 1957. - С. 362.

30. Татарів Р.М. Аналітика свободи / Татарів Р.М. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2007. - № 61.

31. Фромм Э. Бегство от свободы / Фромм Э. // Пер. с англ./ Общ.ред. П.С. Гуревича. -- М.: Издательская группа “Прогресс”, 1995.- 256 с.

32. Футулуйчук В.М. Свобода в Елінський філософсько-правовій думці та її осмислення в контектсті українського державотворення / Футулуйчук В.М. Матуляк П.Я. // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 41. - С. 6 - 7.

33. Шабанова М.А. Социальная стратификация и свобода / Шабанова М.А. // Социологический журнал. - М., 1997. -- №4. - С.48 - 63.

34. Юркевич П.Д. Из науки о человеческом духе / Юркевич П.Д. // Филос. произведения. - М., 1990

Размещено на Allbest.ru