Володимир Винниченко та Григорій Сковорода про гармонійне життя людини як невід’ємний атрибут щастя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Володимир Винниченко та Григорій Сковорода про гармонійне життя людини як невід'ємний атрибут щастя

Павлишин Л.Г.

Володимир Винниченко належить до тих мислителів, хто особливо гостро переймається проблемами моралі, філософії, психології, цікавиться ідеями представників "філософії життя". Надаючи перевагу ірраціональному чиннику, він зосереджував більшу увагу на інтуїції, інстинктах. Спостерігаючи за тогочасними суспільними реаліями, вважав, що вся діяльність людини впродовж декількох століть передбачала досягнення універсальної ідеї щастя. Винниченко стверджував, що у сучасному йому світі живуть безнадійно хворі люди. Людство хворе на тисячолітню хронічну хворобу. На шляху до досягнення щастя стоять перешкоди у вигляді застарілих соціальноморальних традицій, війн, революцій. Мислитель був упевнений, що потрібно знайти такі способи досягнення щастя, які виключають будь-яке насилля. Причини людських нещасть полягають у суспільно-політичних і морально-етичних чинниках, у суспільній нерівності, людському егоїзмі.

Теоретичними джерелами дослідження є праці щодо творчої спадщини В.Винниченка таких філософів як Г. Костюк, Л. Левчук, В. Горський, І. Мірчук, І. Огородник, Г. Сиваченко та ін. Для дослідження поглядів Г. Сковороди важливе значення мали праці Д. Багалій, П. Житецького, О. Марченко, С. Русової, Л. Ушкалова, Е. Шабліовського та ін.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні спільних рис у поглядах В. Винниченка і Г. Сковороди на проблему щастя і причин, що зумовили їхню зацікавленість цією проблемою; виявленні філософських джерел поглядів цих українських мислителів.

У своєму трактаті "Конкордизм", який повинен був стати програмовим для суспільства майбутнього, Винниченко виокремив принципи побудови гармонійного суспільного ладу. "Конкордизм" мав собі за мету показати людині шлях виходу із тогочасної світової "величезної прокажельні". Винниченко назвав свою етико-філософську систему "Конкордизмом" (від франц. concorde погодження), тому що необхідною, головною умовою щастя є гармонія, внутрішня рівновага. Він намагався дати відповіді на такі запитання: "звідки пішло нещастя людства? Яка була причина його? Чи було коли-небудь у нього щастя? А коли не було, то чи варто, чи можна шукати його? І коли можна і варто, то якими способами?". Для того щоб дати відповіді на ці запитання, потрібно з'ясувати, що таке щастя, яке становить сенс і мету людського існування. У трактаті пояснюється, що щастя це те, що дає довгу, постійну радість життя. Такий стан можливий тоді, коли людина досягає узгодження й рівноваги між різними цінностями багатством, славою, здоров'ям, коханням, розумом тощо, досягти яких вона прагне впродовж свого життя. Проголошуючи свої ідеї щодо досягнення людиною щастя, Винниченко прагнув жити так, щоб його слова не йшли в розріз із його справами. У цьому намаганні він схожий на Г. Сковороду, який як філософував, так і жив. Провідна теза конкордизму "Проповідуй іншим тільки те, що сам у житті виконуєш" стала життєвим путівником В. Винниченка. Намагаючись повернутися до природи, він відмовляється від паління, алкоголю, починає разом із дружиною вживати сиру їжу.

На його думку, потрібно докласти усіх зусиль, щоб звільнитися від влади релігії над собою, стати часткою природи. Людина не повинна домінувати над природою, підкорювати її, оскільки кожному з нас відведено у ній дуже скромне місце, потрібно впродовж усього життя погоджуватися з природою. За Винниченком, щастя це здатність бачити свою радість неначе збоку, почувати гармонію всіх сил, прагнути жити і в процесі життя відчувати задоволення від цього. Для того щоб досягти гармонії, людина повинна постійно вдосконалюватися, працювати над собою. Існує багато способів для досягнення щастя, проте, на думку Винниченко, необхідно, щоб вони перебували у рівновазі.

Український мислитель вважав, що "багатство, слава, здоров'я, любов, розум тощо самі по собі (навіть вкупі) не приведуть до щастя, якщо вони не узгоджені між собою. Тільки активна рівновага цінностей та їх повне узгодження (як внутрішнє, так і з силами, що діють ззовні) викликають стан, який ми з упевненістю можемо назвати щастям" [1 ,с.296]. Отже, можна зробити висновок, що невід'ємними атрибутами щастя повинні бути рівновага, повнота і цілісність буття. У Винниченка рівновага несумісна з будь-якою диктатурою як на фізіологічному, так і на духовному рівнях. Він стверджував, що тіло людини це комуна без вождів та комунарів, а тому, коли страждає певна частина комуни, то те саме відбувається з усім цілим. Його слова щодо гармонізації внутрішнього світу, уникнення злості співзвучні зі словами Сковороди "коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне то й усе світле, щасливе, бажане". "Український Сократ" вправно поєднував основоположні принципи своєї філософської творчості та власний спосіб життя для того щоб світ, який ловив його, не зумів спіймати. Винниченко, в свою чергу, вважав, що людина не повинна впускати в свій внутрішній світ емоції, які негативно впливають на її психічне здоров'я. В зв'язку з цим мислитель власним прикладом хоче показати наскільки важливо цього дотримуватися, а тому поставив перед собою завдання бути до людей терплячими, розуміти інших та не бути надто категоричним у судженнях про них. Він був глибоко переконаний, що духовність здатна позитивно впливати як на духовне, так і на фізичне здоров'я людини. У драмі "Пророк" Винниченко зазначав, що моральне відродження і спасіння людства повинно відбуватися ще у земному існуванні. У цьому ж творі автор доводив, що порушення принципу "чесності з собою" обертається для людини духовним та фізичним занепадом.

В основі моральної системи Винниченка лежить настанова у мирі та злагоді з іншими живими істотами займатися фізичною працею, перебувати у гармонійному зв'язку з сонцем, водою, рослинним світом. У Винниченка "здорова" їжа (фрукти, овочі, горіхи, вода), яку потрібно готувати без кипіння (а якщо й варити, то лише те, що неможливо їсти сирим рис, картопля, тощо) тісно пов'язана із проблемою щастя. Людина повинна споживати лише ту їжу, яку виготовляє для неї природа. На думку мислителя, свідомість завдала велику шкоду всьому людському організму, вона "немовля" порівняно з підсвідомістю.

Виступаючи за вегетаріанство, Винниченко впевнений, що вживаючи м'ясо, людина стає егоїстичною істотою, вважає себе царем природи. " Здорова" їжа ключ до фізичного здоров'я людини. Оскільки досконале суспільство, про яке він мріяв, потребує гармонійно розвинених особистостей, проблема здоров'я українського народу займала у поглядах мислителя вагоме місце. Причиною нещасть і хвороб, за Винниченком, є відсутність рівноваги між людиною і природою. Різницю між хворобою і нещастям він вбачав у тому, що у разі нещастя має місце як фізичний, так і духовний дисбаланс, який український мислитель називав терміном "дисконкордизм". Дисконкордизмом, цією "непомітною духовною проказою" хворіє майже усе людство. У зв'язку з цим неможливо зустріти абсолютно щасливу, здорову людину. На думку Винниченка, такі негативні якості людини, як ворожість, жорстокість, насильство тощо, а також соціальна та економічна нерівність виникли після Великого Потопу.

У трактаті "Конкордизм" досить-таки переконливо звучать слова автора стосовно того, що прагнення до щастя є споконвічною внутрішньою потребою людини, воно формується зсередини, із закладеної у світі необхідності вдосконалення, гармонії людини з людиною та зі світом. За Винниченком, в основі єднання людей лежить природне начало в людині, яке асоціюється з моральністю. Вищі закони природи гармонізують світ людини і керують її законами. Зосереджуючи увагу на понятті "любов", мислитель дійшов висновку, що вона здатна подолати відчуження людини у суспільстві, є проривом людини до людини. Любов не може існувати без свободи. Оскільки неможливо любити того, хто нам неприємний і нецікавий, тому не потрібно змушувати людину полюбити іншого.

Так як і В. Винниченко, Г. Сковорода вважав, що щастя залежить від внутрішнього стану людини, оскільки воно "мир душевний". Людина щаслива перш за все завдяки її серцю, воно є "головою всього в людині", "коренем життя і обителлю вогню і любові". Наголошуючи на необхідності самопізнання, Сковорода зазначав, що пізнати себе і знайти людину це одне і те саме. Людина повинна любити саму себе і завдяки цьому вона зможе полюбити й інших людей. Саме це є однією з умов досягнення щастя. На основі такої думки мислителя можна стверджувати , що індивідуальне щастя є передумовою щасливого суспільства. Роблячи акцент на визначальній ролі духовності в житті людини, Сковорода зазначав, що духовна спрямованість завжди вільна і доступна кожному з нас, потрібно лише відкрити своє серце. Людина завдяки розуму та свободі волі формує свою особистість згідно з власного сутністю і в результаті цього отримує винагороду стає щасливою. За Сковородою, винагорода це душевний спокій, якого людина досягає, коли діє згідно зі своєю природою, зі своїм серцем вмістилищем людських думок і почуттів. Формування особистості це безперервний процес, що триває усе життя людини. Сковорода прагнув збагатити людину, її суть, а не її фізіологію, не її фізичне оточення чи закони природи. Істинна людина це її серце, почуття та розум. Фізична структура людини, її фізіологічні функції, фізичний світ допомагають їй ідентифікувати себе. Сковорода значну увагу приділяв волі людини та її здатності до самотворення згідно з її суттю. У зв'язку з цим людина повинна пізнати свою суть, а не плоть, не тіло, а свою душу. Він вважав, що людина для збереження власної ідентичності повинна прислухатися до голосу свого серця та відкидати тілесні бажання. Істинна людина, за Сковородою, повинна мати благородну мету та все своє життя йти до неї. Суть людини це мета, яку вона прагне досягти. Тому й наголошував він на необхідності пізнавати не плоть, а суть, не тимчасове, а вічне. Сковорода вважав, що не потрібно шукати щастя за морем, оскільки "щастя завжди і всюди дається дурно. Близько воно. У серці і душі твоїй" [2,с. 140-141]. Істинне щастя людини, за Сковородою, у ній самій, а тому вона повинна пізнавати себе. Він вважав, що перш ніж пізнавати небо, землю і води, потрібно пізнати самого себе та почути голос власного серця. Важливе значення у житті мають любов і дружба, тому що без них не може бути розумних форм людського співжиття. За Сковородою, щастя полягає у любові до природи, тому що, пізнаючи її і себе у ній, людина отримує радість від сприйняття прекрасного. Джерелом зла у суспільстві є нечисті думки, які можна усунути "самопізнанням", оскільки "дуже не мале діло: пізнати себе. Істинна людина та Бог є те саме" [2,с. 168]. Сковорода вважав, що істинною є людина високих поривань, вільна від гонитви за багатством, оскільки справжнє щастя полягає не у багатстві і насолоді, не в славі та владі, а в розумному задоволенні матеріальних і духовних потреб, у душевному спокої, в корисній праці, яка задовольняє інтереси людини і суспільства.

Вчення Сковороди спрямоване на дослідження внутрішнього життя людини. Щастя, вважав він, не лише залежить від зовнішніх факторів життя. Для того щоб усвідомити, у чому воно полягає, потрібно опанувати вищу з усіх наук науку про щастя. Щастя це душевний спокій, воно знаменує друге народження людини, яке постає логічним результатом, реалізацією нею сенсу власного життя. Щастя пролягає через моральне вдосконалення людини. Життя людини неповторне та єдине, а тому кожен з нас прагне бути щасливим. Г. Сковорода вважав, що потрібно з любов'ю ставитися до світу і до оточуючих нас людей. В зв'язку з цим він вказував на три аспекти у відношенні людини до світу. По-перше, надзвичайно важливою є надія на щастя та радість серця, в результаті чого "люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а на що, багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець радість серця" [2,с.325]. Цю радість людина вносить у предметний світ, наділяючи його своїми бажаннями та мріями, створюючи світ культури, в якому речі і предмети задовольняють окрім інших потреб також і потребу людини у радості і щасті. Згідно зі Сковородою, кожна людина повинна йти своєю дорогою в житті. Проте, незважаючи на безліч таких доріг, мета одна пізнати себе, знайти своє місце у світі. Другий аспект у відношенні людини до світу полягає у її діяльності. З цього приводу філософ розмірковував про волю, розум і душу. Він прагнув розв'язати проблему співвідношення волі і розуму, їх погодження як запоруку гармонії душі. Шлях до єдності волі та розуму у житті людини розкривається завдяки її призначенню на землі. Третій аспект відношення людини до світу її відповідальність за власну діяльність та за відчуття, яких вона прагне. Людина несе відповідальність перед собою за те, чи надасть вона перевагу матеріальним цінностям, а чи буде прагнути збагатити свій внутрішній світ та отримати свободу від зовнішнього світу. Бути вільним від світу означає свободу людини від усього тлінного, мінливого, тимчасового, що несе світ матеріальних речей. Він вважав, що у людині відбувається вічна боротьба ангельського та сатанинського начал. На думку, Сковороди, сили для боротьби зі злом містяться у самій людині, вони дані їй від природи. Для того щоб виявити ці сили, потрібно пізнати самого себе, знайти свою "споріднену" працю та жити у гармонії з собою, природою, навколишнім світом. Український мислитель був переконаний, що принцип "сродної" праці повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. В зв'язку з цим "він стверджував: людина відносно себе повинна знати свою "сродність", своє призначення, пам'ятаючи, що вона не тільки частина природи, але і частина суспільства" [3,с.53]. Лише "споріднена" праця, вважав філософ, зможе зробити потрібне неважким, а важке непотрібним.

Зацікавленість Винниченка проблемою щастя, його концепцію "творення щастя" можна пояснити в першу чергу тим, що тогочасна ситуація, пов'язана зі світовими війнами та соціальними катастрофами, зумовила його шукання морального характеру. Винниченко прагнув спонукати людину звернутися до її власної особистості таким чином, щоб вона захотіла поєднати свої бажання, спричинені її індивідуальними особливостями, з творчою діяльністю у межах тієї чи іншої спільноти людей. Щасливим може бути лише гармонійне життя, а гармонійність це моральність і саме завдяки такому критерієві, на думку українського мислителя, можна перевірити всі моральні доктрини. Винниченко і Сковорода хотіли, щоб звичаї, які існують у суспільстві, стали кращими, прагнули не лише встановлення моральної гармонії у стосунках між людиною і навколишнім середовищем, а також і досягнення рівноваги у внутрішньому світі кожної особистості. Винниченко намагався, щоб його філософські погляди на життя не йшли врозріз з його практичною діяльністю. Своє головне завдання Г. Сковорода також вбачав у тому, щоб жити так, як філософувати. Немає сумнівів, що йому вдалося це зробити, оскільки про це свідчить його життя: довготривалі мандри, убогість, втеча від будь-яких чинів та слави. Словами "світ ловив мене, але не впіймав", викарбуваними на могилі мислителя, згідно з його заповітом, Сковорода хотів засвідчити, що він був вільний від принад земного життя. Він не наголошував на тому, що варто змінювати світ, оскільки людина за своєю природою є вільно від нього, але цього не знає. В зв'язку з цим основне завдання людини дізнатися про свою свободу від зовнішнього світу.

Список використаних джерел

винниченко конкордизм філософський сковорода

1. Винниченко В. Конкордизм. Машинопис. 342 с.

2. Сковорода Г. Твори: У 2 т. K.: Обереги, 1994. Т. 1. 528 с.

3. Шкуринов П. С. Мировоззрение Г. С. Сковороды: лекция для студентов-заочников филос. ф-та гос. ун-тов. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1962. 82 с.

Размещено на Allbest.ru