Філософія Фрідріха Ніцше. Ідея надлюдини. Проблема моралі

Біографія Ф. Ніцше. Періоди його творчості. Концепція світосприйняття філософа. Критика людини, суспільства і християнської моралі. Протилежність життя й розуму як основа ніцшеанської теорії. Поняття "надлюдини" як смислу землі. Бачення влади і держави.

Рубрика Философия
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.04.2015
Размер файла 22,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО

художньо - графічний факультет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з філософії

ФІЛОСОФІЯ ФРІДРІХА НІЦШЕ. ІДЕЯ НАДЛЮДИНИ. ПРОБЛЕМА МОРАЛІ

Виконав: студент 1 курсу

ПОЛЯНСЬКА Валерія Юріївна

Одеса - 2015

План

Вступ

1. Біографія

1.1 Періоди творчості

2. Політична концепція суспільства. Надлюдина

3. Гінеалогія моралі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Історія XVIII - XIX століття насичена видатними особистостями. Видатними за своїми творами, поглядами, життям. Чільне місце тут займає плеяда німецьких філософів, науковців, політиків. Серед них такі як: Кант, Гегель, Шеллінг, Фіхте. Але зупинимось на одіозній, суперечливій фігурі другої половини ХІХ століття Фрідріха Ніцше. Чому саме він? Тому, що цей філософ прожив складне життя. Його твори викликають суперечливі оцінки і сьогодні й неоднозначно сприймаються критиками та дослідниками його творчості. Вислови Ніцше декого шокують, дехто вважає, що він завжди був божевільний, а не тільки в кінці свого життя. Та не зважаючи на те, його творчість варта дослідження. І не тільки з точки зору філософії але й політології, теології, соціології та психології. Ніцше - це ще одне джерело інформації, ще один погляд на політику, суспільство, державу. Та й не тільки. З особистої точи зору Ніцше цікавий характерним відношенням до моралі, релігії, життя, як такого. Його мета іти по „линві” життя дивлячись тільки вперед, прагнути до нездійсненного, до невідомого.

Творча спадщина філософа є цінним надбанням людства та матеріалом для аналізу розвитку тогочасної наукової думки. Адже, на ґрунті аналізу минулого сучасні вчені зможуть рухатися в руслі прогресу суспільства та процвітання. Аналіз історичних процесів у цілому і розуміння хід думок того чи іншого мислителя зможе запобігти помилкам і задовольнити позитивний рух щодо покращення соціуму.

Кожний філософ є політиком. Навіть намагаючись бути подальше від політики, вони старались розгорнути думку людини, оголити її бажання, зрозуміти світогляд, нарешті знайти своє місце. Щоб прийти до високих мрій потрібно зрозуміти нижчі інстинкти та найпримітивніші бажання людини. Неперевершеним майстром таких досліджень і був Ніцше. І його твори яскраво це засвідчують. А політика? Політика не існує без людини, без її бажань, без стосунків з іншими двоногими мислячими істотами. Отож кожний філософ, який вивчає людину (а без людини не існує і філософії) занурюється до сфери політики і навпаки, політика тісно взаємодіє з філософією.

Так і у Ніцше. Його твори просякнуті політичним аналізом, критикою держави, соціального строю. І хоча вони завуальовані, тим не менше, в них, серед загорнутих в поетичні звороти фраз, можна побачити те: що так турбувало Ніцше; те, що заставило його кричати про це у своїх творах; те, що змусило його збожеволіти.

ніцше філософ надлюдина влада

1. Біографія

Ніцше народився в благодатний час і на благодатній землі, серед мужнього і працьовитого народу у Німеччині в місті Реккені. Батько назвав його Фрідріхом Вільгельмом, в честь прусського короля. В п'ять років він втрачає батька. Вивчав класичну філологію в Бонні й Лейпцизі; прийняв швейцарське громадянство й став професором у Базелі; був другом Вагнера. У 20 років став зав. кафедрою і професором класичної філології, уже в той час проголосивши себе пророком. Той факт що Ніцше двадцятирічним отримав звання професора яскраво промовляє сам за себе. Очевидно, навіть в той час це було зробити вельми важко.

З 1869 по 1879 рр. жив у Швейцарії і був професором Базельського університету. У 1870 - 1871 рр. брав участь у франко-прусській війні як доброволець. Незабаром у Ніцше почали виявлятися ознаки тяжкої недуги. Його мучили сильні головні болі й спазми шлунка, погіршився зір, він довго не міг дивитися на білий аркуш паперу, тому писав коротко, афористично.

Здоров'я не дозволяло йому проводити багато часу за письмовим столом. Ототожнюючи себе з Христом (ненавидячи християнство), однак не заперечував того, що душевні й тілесні страждання є для нього непосильними на відміну від рятівника людства. Він вважав, що гарні думки приходять лише в той момент, коли тіло людини зазнає граничних фізичних навантажень і працює на межі.

Зазнаючи постійно якоїсь внутрішньої тривоги й незадоволеності, вимучений хворобою, він переїжджав з місця на місце, із країни в країну, жив у готелях і пансіонатах, усе більше ставав безпритульним і самотнім.

Наприкінці 80-х років потрапив до психіатричної лікарні, де й помер у 1900 році від психічної хвороби. Ніцше за його ж словами „пішов у потойбічність” не закінчивши деякі свої твори. Загострення хвороби перекреслило всі його плани. Ніцше оголосили душевнохворим, а його філософію - плодом патологічної психіки. Словами Заратустри філософ сказав, що з життя треба йти вчасно.

1.1 Періоди творчості

Ніцше утверджувався, як філософ, під впливом Шопенгауера. Ввібравши основні ідеї останнього він їх збагатив власним розумінням природи і світу. Ніцше додав до них здорову долю волюнтаризму. Згодом у Ніцше все більше вимальовується власна філософська доктрина, міняється політична концепція світосприйняття. Його філософія втрачає зв'язок з Шопенгауером і починає вибудовуватися на ірраціоналізмі та волюнтаризмі - двох нарізних каменях ніцшеанства. Ці основні позиції його філософії значно накладали відбиток на його ж бачення влади і держави.

Слід зазначити, що не тільки Шопенгауер мав вплив на Ніцше. До цього списку можна віднести Л. Лестова, Б Шоу, Г. Гнессе, Ж. П. Сартра, Ібенса, А. Швейцера, С. Цвейга, А. Камю. Цікавим є той факт, що сам Камю називав Ніцше основоположником європейського нігілізму. Хоча важливо сказати, що Ніцше це заперечував. Тим не менше його критика людини і суспільства була нещадна.

Глибоко вплинула на Фрідріха Ніцше музика Ріхарда Вагнера. Філософ був просто зачарований нею і відповідно самим Вагнером. Проте це не заважає йому згодом написати книгу „Несвоєчасні міркування”, де він піддає критиці останнього.

Також нищівної критики зазнавав Гегель. Він був чи не основним ворогом Ніцше в питаннях філософії. Два мислителі одного часу пропагували зовсім полярні бачення світу, які ні за яких обставинах не поєднувалися.

Отже під дією тих чи інших філософів, а також на противагу тим чи іншим філософам Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди:

- перший період (1872 - 1876)

Вже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. «Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу». Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості.

Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії.

- другий період (1878 - 1882).

Основна проблема цього періоду - накопичення душевних переживань, завдяки яким в душу ллється «вогненне життя». Це життя лише на мить могло піднятися над цією душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як ланцюг афоризмів.

- третій період (1883 - 1898).

Основні роботи: «По той бік добра й зла» (1883 - 1886); «Генеалогія моралі» (1887); «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого» (1883 - 1885); «Антихристиянин» (1888); «Сутінки кумирів».

У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!» «Надлюдина - це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина - це блискавка, це божевілля!»

«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст».

У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його «людиною, що вмерла для науки». У Ніцше немає ні Бога, ні батька, немає віри, немає друзів, але все-таки він не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю й запліднюють думку.

2. Політична концепція суспільства. Надлюдина

Проповідь ніцшевського Заратустри про надлюдину, по суті, направлена проти ліберальних і демократичних концепцій моралі, культури, суспільства і держави. Сучасність за уявленням Ніцше, належить простолюдинам, тому усестороння критика сучасності (в тому числі й держави і права, влади і політики), перегляд всіх існуючих цінностей, нове виховання людства розглядалось ним в якості необхідного руху до майбутнього устрою нової аристократії. Таким чином, критика Ніцше велась з радикально аристократичних позицій.

Влада, чи прагнення до влади це основа права сильного. Вона є наслідком суперництва між тими, хто бореться за перевагу і оволодінням волями. Це першооснова всього сущого, метафізична основа всього буття, усіх явищ, що базуються на пануванні і підпорядкуванні.

Все життя, це нещадна боротьба „каст”, людей, поглядів. Тут Ніцше не був надто альтруїстичним, точніше взагалі не хворів на любов до ближнього. „Падаючого підштовхни” - настанова для аристократа. Прагни до влади, право тільки за сильним, панування понад усе! За показовою безпринципністю та жорстокістю у Ніцше ховаються набагато глибші думки. Ніцше старався визволити хоча б декого, якщо всі не зможуть піднестися над тваринними інстинктами. Вирватися з пазурів „холодної потвори” - була ідея філософа. Осідлати її, правити нею. І якщо ти це зробив, ти вартий влади і поклоніння міліонів. Прагни до цієї влади і ти зможеш крокувати вперед, не застигати в імлі цивілізації.

Сильний творить культуру, ідею, ідола. Сильний, це той щабель, котрий потрібно перевершити. Прогрес може іти тільки вперед і вгору, все інше - тупцювання на місці. Прагнення до влади рухає людину на вищі ступені свободи і світобачення. Усе живе на світі прагне існування, вони є суперниками в боротьбі за життя. А щоб нести це життя й досягти вершини в ньому, треба боротися. Тільки в боротьбі людина може стати містком на шляху до надлюдини.

Прагнення до влади має не тільки кількісний, але і якісний вимір. У людині поєднуються матерія, глина, бруд, божевілля, хаос, а з іншого боку - творчість, творення, твердість, споглядальне божество. Перші якості притаманні простим людям, другі - шляхетним аристократам.

Прагнення до влади в обраних є творчим, у трудящих - руйнівним. Перші є сіль землі, єдність і смисл, мета людського існування, щирі переможці задухом, за походженням, другі - матеріал для творчості.

Уся людська історія являє собою боротьбу двох типів прагнення до влади - прагнення до влади сильних (панів) і прагнення до влади слабких (рабів). В усіх учинках слабких - песимізм, тяжіння до нівелювання, до рівності (рабська мораль). Будь-яке суспільство є лише підмостками, завдяки яким аристократія піднімається нагору до вищих завдань, до необмеженого панування.

Єдиним мірилом людської цінності визнається прагнення до влади. Тому головними атрибутами людини є її могутність, незаперечне право наказувати, панувати над усім і всіма.

З вище сказаного помітно, що Ніцше зневажливо ставився до звичайної людини. Презирством до неї просякнуті його книги. „Так казав Заратустра” - вінець його ненависті до рабів, натовпу, зневажених. Та в своїй зневазі Ніцше звеличував людину, вважав її посередником між мавпою і більш досконалою істотою.

„Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона перехід і загибель.”

Ніцше заперечує прогрес, соціальний ідеал, що, на його думку, є вигадками людства. Світ недосяжний і непізнаванний. Історія залишилася позаду, усе найбільш істотне вже відбулося. Найвищі злети у своєму розвитку людство пережило в культурі рабовласницької Греції і римської історії, які й слід сприймати як зразки панування й повноти життя. Далі від цього історія не пішла.

Ілюзія прогресу в природі й суспільстві спирається на ілюзію світової мети. Якби світ мав якусь мету, то її б уже досягли. Світ споконвіку змінюється і неспроможний заклякнути в якомусь стані. У ньому немає нічого вічного, крім самої вічності, крім нескінченного тяжіння до неспокою, вічного кругообігу життя. Повторюваність комбінацій у світовому процесі стає неминучою. Вічний рух по колу позбавлений будь-якого змісту. Майбутнє є поверненням до минулого. «Народні маси» для Ніцше - усього лише «погані копії» великих людей. Ніцше протиставляв аристократію нижчим верствам населення, як боротьбу двох воль до влади. Також він зазначав, що світ маленький і підпорядкований суворій бездушній закономірності.

Ніцше бачив світ як уособлення жорсткого матеріального порядку.

Ніщо не може гарантувати людині уникнення невдач, поки вона залишається людиною. Тому неможливо розраховувати на успіх справи, доки вона перебуває в людських руках. Отже, щоб отримати, нарешті, реальну гарантію здійснення своїх прагнень, людина має стати основою життя іншої істоти, яка буде принципово вищою порівняно зі своїм творцем - надлюдиною.

Людина майбутнього - надлюдина, іскра, блискавка, представник якісно нового біологічного виду; як культ сильної особистості. Ніцше закликає створити в суспільстві атмосферу боротьби за виживання, в якій тільки й можуть виникати нові види; для цього слід відкинути всі заклики до рівності й соціального миру. Треба зробити так, щоб у життєвій боротьбі перемагали найдужчі й найшляхетніші, як у спорті. Тут не місце для угод і домовленостей. Учорашній чемпіон може стати аутсайдером, якщо не докладе зусиль! Ніцше проголошує: „Нехай щоранку кожен знову й знову доводить своє право нагорі. Нехай кожен буде шляхетний у боротьбі”.

Він стверджує, що „людина - це канат, протягнений між твариною й надлюдиною, це канат над прірвою”.

З часом повинен виникнути більш розвинутий вид життя, що буде так само далеко стояти від людини, як людина від мавпи. Еволюція не повинна зупинитися на людині. Мета життя - саме життя, піднесення його на нову висоту. Людина загине, а на її місце прийде надлюдина. „Я хочу розкрити людям смисл їхнього буття. Цей смисл є надлюдина, блискавка з темної хмари людства, ім'я цієї блискавки - надлюдина. Людина має мету всередині себе: її мета - життя. Це ідея абсолютної цінності людського життя” - так стверджував Ніцше.

Тема надлюдини є однією із центральних в роботах Ніцше й водночас однією з найбільш суперечливих. Найчастіше зустрічається думка про надлюдину як про втілення аристократичного духу. Надлюдина протиставляється юрбі, сірій масі, черні; надлюдина - це мета, до якої повинна прагнути кожна людина, це певна досконалість у людській подобі. Надлюдина - це розум землі. При цьому надлюдина повинна перемогти просто людину, як вища істота перемагає нижчу.

Суспільство, на думку Ніцше, повинно схилятися перед надлюдиною, а не перед стражденними й немічними.

На шляхах „вічного повернення” він зустрічає надлюдину. Надлюдина - це мета, до якої повинно прагнути людство. Надлюдина - це найвища цінність, яку можна створити на Землі. Бажаний тип „нових панів” Ніцше намагався відшукати в „синтезі вищої людини й людини активної, напористої в досягненні своїх цілей”. „Вищі люди” повинні розчинитися в обраному народі.

Надлюдина мислиться як провісник, як вершина біологічної еволюції людського роду, як остання ланка в цій еволюції, як „новий вид буття”.

Надлюдина створює свою істину, своє добро; вона нещадна до матеріалу своєї творчості - до людини. Проста людина - усього лише матеріал. „У людині великим є те, що вона місток, а не мета”, - переконаний Ніцше. Смислом буття є надлюдина.

3. Генеалогія моралі

Своє жорстоке прокляття і рясно полите кров'ю звинувачення Ніцше кидає християнству в " Антихриста ", "По той бік добра і зла" і " Генеалогії моралі".

Але перш за все , звернемося до історії виникнення богів взагалі. Ніцше дає кілька можливих трактувань їх виникнення.

Перша можлива теорія полягає в наступному. У світі існує багато невиправданого зла і незрозумілого страждання. Люди, які самі нерідко піддаються подібним стражданням, не можуть їх пояснити, а тому перед ними неминуче постає питання трактування подібних ситуацій. Тоді люди з неминучістю переносять на якусь надприродну істоту відповідальність за все незрозуміле - таким чином вони винаходять богів, які, за словами Ніцше, "блукають навіть в сокровенне, бачать навіть у в мороці і охочі до цікавого видовища болю". Так цілком пояснюється велика традиція приносити жертви своїм.

Частково пов'язана з нею й інша теорія. Ідея богів могла виникнути через ставлення до своїх предків. Спочатку панує пряме переконання, що рід зобов'язаний своїм процвітанням виключно якомусь вшануванню і, можна сказати, якомусь юридичному забов'язанню по відношенню до предків - бо рід процвітає тільки завдяки жертвам і досягненням своїх прабатьків. Таким чином знову неминуче виникає обов'язок сплатити ці "борги", зростаючі по мірі зростання влади даного роду, в тій мірі, в якій росте непереможність, незалежність і шанування даного рода. З іншого боку, кожен крок до занепаду роду, всі його невдачі і злополучія зменшують страх перед предками, і, як слідство, призводять до зникнення шанування своїх прабатьків.

З цих позицій ми тепер можемо тепер розглянути і християнського Бога. Якщо у всіх нормальних суспільствах в богів досконало втілюються самі природні якості людини, які відповідають Волі до влади, то тут все протиприродно. По-перше, суспільство позбавляється тих божеств, в яких втілюються такі якості, як гнів, помста, заздрість, хитрість, насильство: в християнстві відбувається "протиприродна кастрація божества". "Упаднічеське Божество, кастроване в найсильніших своїх чоловічих чеснотах і потягах, робиться тепер Богом фізіологічно виродженим, Богом слабких. Самі себе вони не називають слабкими, вони називають себе "добрими" ... ".

Якщо з поняття про божество видалені всі передумови зростаючого життя, все сильне, сміливе, володарське, горде, якщо воно крок за кроком опускається до символу посоха для втомлених, якоря для людей, стає Богом грішників, Богом хворих, то звичайно, Боже царство збільшується, говорить Ніцше. Тепер цей Бог узяв під свою опіку всіх пригноблених, всі народи - великий космополіт, за словами Ніцше ... Але все одно він так чи інакше залишився слабким, блідим - "такий декадент" ... "Царство його світу завжди було царством пекла, госпіталем ... царством гетто ... ".

Але більше того, навіть найслабші, бліді з блідих - метафізики взяли владу над Ним у свої руки, обмеживши його своїми законами.

Тепер очевидно, що такий Бог і не міг стати іншим, ніж тільки Богом неіснуючого народу, коли зникає його віра в майбутнє, його надія на свободу, в той час, як покірність входить в його свідомість, а чесноти підпорядкування і рабства стають необхідними для існування . Слідом за народом і Бог стає "пронирливим, боязким, скромним, радить" душевний мир", утримання від ненависті, обережність," любов до друга і ворога ".

У такому Бога і у вірі в нього бачить Ніцше причину занепаду і деградації сучасного світу.

Що ж є цими відмінними якостями християнства, які Ніцше з усією люттю викриває у своїх роботах.

Для початку, каже Ніцше, розглянемо першу велику небезпеку для християнської віри. Для цього звернемося до самого початку Біблії. "Старий Бог" від нудьги винаходить і створює людину. Але людині нудно, і він тут же створив для людини тварин. Тут перший промах Бога за Ніцше: "людина не знайшла тварин цікавими, - вона возпанувала над ними, вона не побажала бути твариною". І ось Бог створює жінку, щоб розвіяти нудьгу Адама - другий промах Бога. Через жінку людина скуштувала пізнання і стала пекельним страхом для старого Бога - він став найбільшим промахом Бога, бо став Йому суперником: наука робить рівним Богові. Звідси, на думку Ніцше, і виходить ідея християнства - наука є перший гріх, перворідний гріх, а тому повинна бути заборонена: ти не повинен пізнавати!

З іншого боку, в основі християнства лежать 3 великих пласта - Віра, Надія, Любов. Розглянемо їх.

Добре відомо, пише Ніцше, що Віра і істина - два абсолютно різних, майже протилежних почуття. Для віри немає необхідності в знанні як такому, більш того, пізнання здатне дискредитувати віру, а тому має бути тоді заборонено.

Надія не випадково привнесена в ідею християнства. Сильна надія є найбільша рушійна сила в світі, мало того, її неможливо спростувати дійсністю, бо вона пов'язана з потойбічним. А тому надія є найсильніший життєвий стимул для всіх тих, хто не може досягти щастя своїми силами - для всіх знедолених і хворобливих, робить висновок Ніцше, - вона свого роду наркотик.

Любов - теж основоположна сила християнства. За рахунок любові християнство може вкоренитися в тих місцях, де були до цього інші культи. Те ж цнотливість - "підсилює внутрішній запал релігійного інстинкту - робить культ гарячішим, мрійливішим, душевнішим". З іншого боку, любов є почуття, яке змушує сприймати дійсність не такою, якою вона є насправді. Панує сила ілюзії, при кохання можна багато чого винести, майже всі перетерпіти. Ось де їхня істинна роль ...

Тепер же пора повернутися до самого початку, бо самою монументальною виразкою християнства Ніцше вважає співчуття. Співчуття найбільшою мірою сприяє занепаду і деградації. Співчуття збільшує збиток, що наноситься особистості стражданням, часом досягається ефект, який до безглуздості перевищує величину причини, його що викликала. Співчуття суперечить самому принципу розвитку, закону відбору. У людині заохочується те, що повинно загинути, підтримує в житті все само невдале. Співчуття ж назвали чеснотою, і, мало того, зробили фундаментом всіх інших чеснот, зробили фундаментом чесноти те, що суперечить самому життю! Чи може що-небудь бути більш абсурдним, запитує Ніцше?

Але це в самій основі релігії, а як же вчиняють самі жерці християнства? І на це питання Ніцше дає відповідь.

Вони перекрутили історію Ізраїлю, з найвидатніших людей вони зробили іродів, все найзначніші приклади історії вони перетворили на випадки слухняності або неслухняності Богу.

Доказом істини служить у них якесь мучеництво - дуже правдивий доказ!

Щоб пояснити свою необхідність, вони вигадали "відкровіння" і необхідність тлумачити "Святе писання".

З цих пір жерці проникають в усі сфери людського життя. "... При народженні, шлюбі, хворобі, смерті, не кажучи про трапезу, - з'являється священний паразит, щоб позбавити все це природності, "освятити" їх, висловлюючись його мовою ...". Будь-яка непокору Богу, (читайте жерцеві), називається гріхом, отже, єдиний порятунок - це безпосереднє підпорядкування жерцеві.

Ніцше не хоче бути голослівним і призводить величезну кількість прикладів з Біблії, прикладів того, як може безпринципно брехати християнство.

"І сказав їм: Істинно кажу вам, що деякі, що стоять тут, ще не зазнають смерті, як вже побачать Царство Боже, що прийшло в силі" (Марк 9, 1). - Добре збрехав. "

"А хто спокусить одного з малих, що вірують в Мене, то краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і кинули його в море" (Марк 9, 42) - Як це по-євангельському! "

"Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити... (1 Коринф. 1, 27, 28) ". - Прямий доказ усіх вищенаведених слів ... .

Звідси Ніцше виводить свій критерій істини: християнський священик є критерій істини, бо "всі його цінності, всі його цілі шкідливі, але кого він ненавидить, що він ненавидить, то має цінність ...".

Нарешті, фундаментальний висновок Ніцше: християнство є фікція, воно не має ніякого зв'язку з дійсністю - чисто уявні сутності (Бог, душа, вільна воля), уявні дії (гріх, покарання, спокута), спілкування з уявними істотами (Бог, душа), уявна наука про природу (антропоцентризм), уявна психологія, телеологія (Божий суд, Царство Боже) - все це є сутність занепаду…

І врешті-решт, проти всього цього занепаду і спрямована концепція моралі Ніцше, бо, як вважає Ніцше, "... ми самі, вільні уми, вже є "переоцінка всіх цінностей", втілений поклик війни і перемоги над усіма старими поняттями про "справжнє" і "неістинне" ... ". І Бог повинен, за Ніцше, все ж -таки померти, а ми - стати Новими Богами ... .

Висновки

У вченні Ніцше, як і у будь-якому серйозному морально філософському дослідженні, є багато цінного для нашого часу. Перш за все, це яскрава критика міщанства. Ніхто до і після Ніцше з такою прозорливістю не зміг передбачити всю небезпеку суспільства маленьких, сірих, покірних людей.

Головною позитивною цінністю морального вчення Ніцше є ідея піднесення людини. Ніцше з повним правом можна було б назвати дослідником антропологічного методу у філософії. У своїх моральних оцінках він прагнув йти від індивіда. Причому сам індивід розглядався їм як нескінченна цінність, як процес. За Ніцше, людство - це цілісність, що виявляється через відмінність. Втім, будь-яка абсолютизація приводить до крайнощів і в пізнанні і, що всього сумніше, в соціально етичній практиці.

Одним з аспектів філософського вчення Ніцше є критика християнської моралі. Відзначимо, що тут Ніцше займав вельми оригінальну позицію. Він вважав, що релігія формує залежну, несамостійну свідомість, смиренність, несвободу людини. Для Ніцше релігія стала символом залежної свідомості. Звичайно ж, зміст і практику християнського вчення не можна звести до подібного його тлумачення. Але тим не немее ця точка зору німецького мислителя дуже актуально сьогодні. Ніцше вірив у можливості самої людини - єдиного творця і самого себе, і своєї історії.

Ніцшеанське виправдання життя людини є єдине виправдання, можливе одночасно з погляду двох різних пояснень світобудови. Проте людина, чиє життя засноване на виправданні, не може поєднати у своїй особі обидва пояснення без збитку для її цілісності. Можливо, у цьому варто шукати корені роздвоєння особистості, що мало місце у Ніцше в кінці його життя.

Список використаної літератури

1. Ницше Ф. Собрание сочинений. Т.1 Издание М.В. Клюкина, 1900-446с.

2. Ницше Ф. Собрание сочинений. Т.2 Издание М.В. Клюкина, 1900-415с.

3. История политических и правовых учений. Под ред. В.С. Нерсесянца. Москва, 1995.

4. Фрідріх Ніцше. Pro et contra. 2001.

5. Фрідріх Ніцше. По ту сторону добра і зла. Львів, „Літопис”, 2002.

6. История политических и правовых учений. Под ред. О. Э. Лейста. Москва, „Зеркало - М”, 2004.

7. Історія релігії. Під ред. Лубського. Київ, „Тандем”, 2002.

8. Современная западная философия: Учебное пособие / В.Л. Абушенко, Л.Ю. Бабайцев, И.М. Бобков, Е.Н. Вежновец и др.; Под общей редакцией Т.Г. Румянцевой. Книжный Дом, 2009 - 1024 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Специфіка етіко-філософської проблематики у працях Ф. Ніцше, його критика теорії пізнання, використання логіки, моралі. Ресентимент як рушійна сила у процесі утворення й структурування моральних цінностей у філософії Ніцше, його критика християнства.

    реферат [17,7 K], добавлен 31.05.2010

  • Причини формування пристрасті до руйнування у Ніцше. Його погляд на зовнішність людини. Надлюдина як вища стадія людства. Необхідність "привілейованої" вищої освіти. Переоцінка цінностей Ніцше. Його філософія щодо походження моралі. Гармонія добра і зла.

    реферат [28,3 K], добавлен 18.08.2009

  • Формування особи Ніцше і його філософії. Теорія "надлюдини": переоцінка цінностей. "Нова" етика і мораль в ученнях Ніцше. Зміст філософії влади. Твір "Так говорив Заратустра" - істотний виклик мислителя християнству як явищу помилковому і згубному.

    реферат [31,9 K], добавлен 18.08.2009

  • Головні умови появи "філософії життя" та проблеми, пов'язані з усвідомленням кризи класичного раціонального мислення. Основні етапи у творчості Ф. Ніцше. Позитивістський спосіб філософування та його вплив на абсолютизацію певних рис класичної філософії.

    реферат [18,7 K], добавлен 09.03.2011

  • Характерні особливості та принципи теорії філософії життя, аналіз етичних концепцій її найвідоміших представників, а саме - В. Дильтея, Г. Зиммеля, А. Бергсона, А. Шопенгауера, Ф.-В. Ніцше та А. Швейцера. Сутність життєвого досвіду як об'єкта пізнання.

    контрольная работа [32,2 K], добавлен 27.12.2010

  • Структура суспільної свідомості як сукупності ідеальних образів. Суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) як суб'єкт суспільної свідомості. Філософія життя Ф. Ніцше. Філософські начала праукраїнської доби в культурі Київської Русі.

    контрольная работа [45,2 K], добавлен 14.02.2011

  • Життєвий шлях Платона, передумови формування його політичної філософії. Погляди Платона в період розпаду грецького класичного полісу. Періоди творчості та основні роботи. Філософія держави, права та політики. Трагедія життя та філософської думки Платона.

    реферат [65,8 K], добавлен 04.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.