Справді, найпрекрасніша по написанню з книг Фрідріха Ніцше: "Так говорив Заратустра." Сам автор вважав за її "найглибшу зі всіх книг, якими володіє людство". Образ Заратустри людини, становлення надлюдини, що йде по дорозі. По суті, цей шлях намічений автором ще в "Людському...", але тут він детально пропрацював і вдягнувся у форму притчі, написаної приголомшливим стилем. Форма притчі запозичена з Біблії і більш всього нагадує євангельські проповіді Ісуса Хріста і розповіді про тих, що відбуваються з ним і його учнями подіях. Звичайно ж, порівнювати Христа і Заратустру не має сенсу на цих сторінках, хоча мабуть, що саме такого порівняння і вибору між ними і бажав від свого читача Ніцше, оскільки в своєму читачі (якщо такий знайдеться) він бачив послідовника для свого Заратустри, бо "хто пише кров'ю і притчами, той хоче, щоб його не читали, а заучували напам'ять".

Твір "Так говорив Заратустра" - це істотний виклик мислителя християнству, що склалося за дві тисячі років, «як явищу помилковому і згубному». Причому напад на християнство був проведений не з банально-матеріалістичних позицій, а як би з використанням того ж зброя - релігії. Християнству протиставлялося не атеїстичне заперечення Бога, а нове релігійне віровчення. «Явище Ніцше, - писав Бердяєв, - має величезне значення для долі людини. Він хотів пережити божественне, коли Бога немає. Бог убитий, пережити екстаз, коли мир такий низький, пережити підйом на висоту, коли мир плоский і немає вершин. Свою, врешті-решт, релігійну тему він виразив в ідеї надлюдини, в якій чоловік припиняє своє існування. Людина була лише переходом, він лише унавоживал грунт для явища надлюдини».

Вустами Заратустри три перетворення духу в людині виділяє Ніцше: "як дух стає верблюдом, левом верблюд і, нарешті, дитям стає лев". Перш за все на шляху досягнення свободи духу необхідно пізнати тягар, важке, щоб здолати свою слабкість. "Чи не означає це: принизитися, щоб змусити страждати своя зарозумілість?.. Все найважче бере на себе витривалий дух, подібно до пов'юченого верблюда...поспішає і він в свою пустелю".

Так, "узявши на себе все найважче", адепт шляху знаходить самота. Останнім "драконом", "паном" і "богом", якого він зобов'язаний перемогти, є моральний імператив "ти повинен". У битві з ним він стає левом: "дух лева говорить "я хочу". Таким чином він завойовує собі право переоцінки існуючих цінностей і створення нові. "Завоювати собі свободу і священне Немає навіть перед боргом - для цього, брати мої, треба стати левом".

Але само по собі це право і ця сила сказати "ні" будь-яка з передвстановлених істин не є ще здібністю до створення нових цінностей. Тому лев повинен стати дитям: "Дитя є невинність і забуття, новий почин, гра, колесо, що самокатящееся, початковий рух, святе слово твердження". Стати дитям - означає стати новим, отринув всі колишні встановлення, знов знайти смак до "гри творення". Грати зі світом і з собою, як дитя - тобто, повертаючись до колишньої термінології Ніцше, відродити в собі дионисическое зачало. "Та, для гри творення, брати мої потрібне святе слово твердження: своєї волі хоче тепер дух, свій мир знаходить мир, що втратив". Такий шлях до надлюдини.

"Надлюдина - сенс землі". "Що таке мавпа відносно людини? Сміховисько або болісна ганьба. І тим же має бути людина для надлюдини: сміховиськом або болісною ганьбою". "Справді, людина - це брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не зробитися нечистим...надлюдина - це море, де може потонути ваше велике презирство".

Найвище, що може пережити чоловік, учить Ніцше - це "година великого презирства". Презирство до самого собі, до своїх слабкостів і пороків, до своєї несправедливості, до "жалюгідного достатку собою", званому чеснотою. "Але де ж та блискавка, що лизне вас своєю мовою? Десь безумство, що треба прищепити вам? Дивитеся, я учу вас про надлюдину: він - ця блискавка, він це безумство!"

Фрідріх Ніцше спробував минути шлях до надлюдини. Підсумком було безумство. Ступінь занурення в проблему перевершив міру особистої витривалості. "Хто нападає на свій час, нападає лише на себе". Руйнування традиційних цінностей обернулося саморуйнуванням. На довгі роки на згадку про Ніцше і його спадщину ліг друк "фашистської". Образ надлюдини спотворився до невпізнання і придбав риси "білявої бестії", не щадної нічого і нікого, безжалісно руйнівної мир і його цінності.

Але ж не в цьому суть надлюдини Ніцше. Його надлюдина безжалісна перш за все і понад усе до себе, він сумнівається і піддає перегляду цінності, що є у нього, і встановлення, позбавляють його внутрішньої духовної свободи і радості творчого життя. "У людині тварюка і творець сполучені воєдино". Потрібно пам'ятати, що філософія Фрідріха Ніцше - це унікальний і всім життям здійснений експеримент по руйнуванню усередині себе "тварюки" і вирощення "творця", що прозвав "надлюдиною".

Людина має мету усередині себе; його мета - це життя. Ось ця ідея абсолютної цінності людського життя по суті з'явилася тим гаслом, яке об'єднує всю творчість Ніцше. З цим гаслом зв'язаний і ніцшеанський ідеал людини - Надлюдина. Цей ідеал, за задумом Ніцше може бути реалізований лише за умови, якщо людство повернеться до витоків своєї історії, коли бал життя правитимуть люди вищої раси - "господарі", люди, що є досконалістю перш за все в біологічному відношенні. Вони не будуть обтяжені ні побутовими, ні соціальними, ні релігійними обмеженнями і забобонами і тому будуть абсолютно вільні.

Біологічно обумовленим, вважає Ніцше, є все, що в людському гуртожитку вважається за добро, що складає для людей цінність, включаючи і цінність моральну. Відповідно, немає і бути не може об'єктивно обумовленої моралі. Кожен має таку мораль, яка в найбільшій мірі відповідає вимогам його життя: мораль одного виправдовує все, до чого він прагне; мораль іншого робить його утихомиреним; мораль третього закликає до помсти ворогам і так далі Люди навіть можуть не усвідомлювати, яке насправді джерело їх моральних переконань і уявлень, але це не міняє справи. Всякий має того типа моралі, який більш всього відповідає його природі.

Найбільш істотна відмінність між людьми, на думку Ніцше, полягає в тому, що деякі з них від природи слабкі, інші сильні знову-таки за природою. Відповідно розрізняється і їх мораль. Сильні ("господарі", по термінології Ніцше) цінують особисту гідність, рішучість, наполегливість, самовпевненість, непохитну волю і невичерпну енергію в досягненні поставленої мети. Слабкі ("раби" по тій же термінології) цінують те, що більшою мірою виражається в їх слабкості - жалісливість, мягкосердечие, альтруїзм, і розсудливість і тому подібне

Колись господарі панували в житті. У них була своя мораль, свої поняття і уявлення про добро і зло. Але з часом їх здолали раби, але перемогли вони не силоміць, а числом. Добром почало визнаватися те, що більшою мірою відповідає їх інтересам; мягкосердечие, любов до ближнього, покірливість, доброта - всі ці і подібні до них якості піднесені до рівня чесноти. У епоху після повстання рабів пануючим стало і продовжує залишатися рабська мораль. У оцінці пануючої моралі Ніцше хотів зайняти неупереджену, науково обгрунтовану, натуралістичну поезію. Він відзначав, що все йде так, як і повинно йти в умовах, коли раби приемлют мораль рабів. Одне тут погано : навіть господарі зачинають підкорятися цій моралі. Проте Ніцше не міг утриматися на цій об'єктивній, неупередженій позиції, оскільки відчував себе таким, що належить до раси господарів і визнавав їх мораль не лише вищою, але і єдино гідною цієї назви. Релятивістська етика з її тезою : "кожен має того типа моралі, який личить йому" виявляється тільки зовнішньою видимістю. У її підставі лежить етика абсолютизму, згідно якої правильної є тільки одна мораль - мораль господарів.

Якщо спробувати підсумовувати різні розрізнені оцінки, дані Ніцше пануючій моралі, то, вірогідність їх можна звести до деякого спільного знаменника і виразити у вигляді наступних трьох претензій. Пануюча мораль, на думку Ніцше, своєю підставою має припущення, по-перше, про загальну рівність; по-друге, про свободу - кожен має бути вільний в тій мірі, в якій він не робить замах на свободу інших; по-третє, про абсолютність моральної цінності, яка нібито не вимагає ніяких доказів, оскільки вона не засіб, а мета.

Заснована на цих припущеннях мораль цілком закономірно включає принципи справедливості, альтруїзму або любові до ближнього, співчуття, милосердя, переваги духовних цінностей над матеріальними, перевага суспільного блага перед особистим і тому подібне

Власна моральна позиція Ніцше, позиція господаря майже прямо протилежна пануючій в суспільстві моралі. Її наріжними каменями служать: по-перше, цінність життя в її біологічному сенсі - тільки життя має абсолютну цінність і породжує все те, що має цінність; по-друге, свобода сильного - свобода належить тільки тому, хто має достатньо сили, щоб завоювати і відстояти її; по-третє, нерівність - люди не рівні, вони лише кращі або гірші, залежно від того, скільки життєвої сили поміщено в кожному з них. Природно, цим засадам відповідають і принципи моралі. Справедливість в тому вигляді, як її розуміє пануюча мораль є брехня. Дійсна справедливість, вважає Ніцше, заснована зовсім не на рівності - кожен має стільки, скільки заслуговує, а заслуги його вимірюються кількістю життя. Рівність - це ознака занепаду.

Помилковим є і принцип корисності - призначення життя полягає не в збільшенні добра. Саме життя є вище і найбільше добро, і лише це має значення. Брехнею є і принцип альтруїзму: якщо і може у кого-небудь бути велика мета, то вона напевно важливіше за благополуччя ближнього. Справа не в любові до блшижнему; пошана і поклоніння гідні лише кращі, а кращі - це найбільш сильні. Крім того, альтруїзм є не що інше, як егоїзм, але тільки егоїзм слабкий. Не бачить Ніцше яких-небудь достоїнств і біля принципу милосердя - воно є марна трата енергії на слабких і вироджуваних. Вимогою життя є не порятунок і навіть не допомога слабким. Гаслом, гідним справжньому життю, має бути: "Падаючого підштовхни!".

То ж і у випадку з принципом суспільного блага - тільки великі індивідуальності мають цінність. Що стосується маси, то вона може представляти інтерес або як копія великого, або як сила, що чинить опір йому, або як знаряддя в його руках.

Крім усього іншого, пануюча мораль, вважає Ніцше, базується на помилковій психології, а це означає, вона не почитала і не може почитати природних інстинктів, прирікаючи тим самим людей на дотримання принципам, несумісним з їх природою. Вона говорить про альтруических вчинки, свободу волі, моральний порядок, але на ділі нічого подібного не немає і бути не може. Є тільки брехня. але найбільша шкода пануючої моралі полягає в тому, що вона культивує посередність і тим самим руйнує єдине цінне - життя.

За свою головну заслугу Ніцше вважає те, що він зробив і здійснив переоцінку всіх цінностей: все те, що зазвичай визнається цінним, насправді не має нічого спільного із справжньою цінністю. Потрібно все поставити на свої місця - на місце цінностей уявних поставити дійсні цінності. У цій переоцінці цінностей, по суті своєму складовій власне філософію Ніцше, він прагне встати "по той бік добра і зла". Звичайна мораль, скільки б ні була вона розвиненою і складною, завжди поміщена в рамки, протилежні сторони якої складають уявлення про добро і зло. Їх межами вичерпуються всі форми існуючих моральних стосунків. Що стосується Ніцше, то згідно його думці мораль, обмежена цими рамками є брехня. Справжня людина повинна будувати все своє життя в просторі, кордони якого пролягають не там, де знаходиться добро і зло пануючій моралі. Саме у цьому сенсі Ніцше називає себе имморалистом.

Проте чи можлива в принципі точка зору абсолютного імморалізму? Зрозуміло, мова йде не про окремі вчинки, що суперечать вимогам суспільної моралі, не про злочинців в звичайному сенсі, а про мораль як систему поглядів, уявлень, розпоряджень, вимог і тому подібне З цієї точки зору те, що проголошує Ніцше, так би мовити, зрушені, поставлені на незвичне місце ці самі рамки. Точніше кажучи, у нього прийнятий інший критерій добра і зла.

Отже, в порівнянні з попередньою традицією позиція Ніцше характеризується тим, що якщо вся європейська філософська традиція претендувала на створення або перебудову етики, не роблячи замах при цьому на саме мораль, то Ніцше претендує на створення не лише нової або підновляючої системи етики, але і нової моралі. Жоден з філософів минулого - ні Платон, ні Арістотель, ні Августин Блаженний, ні Хома Аквінський, ні

Кант - не заходив настільки далеко : кожен з них претендував на створення нової етики як філософії моралі, але не самій моралі. Іншими словами вони прагнули концептуализировать мораль свого часу, виявити її основні риси, фундаментальні основоположення і показати витікаючі з них следствия.

Проголошена Ніцше мораль своїм фундаментом має життя як першу і абсолютну цінність. Відповідно її рушійний механізм включає не лише роздум і осмислення, скільки інстинктивні реакції. Інстинкти цього роду в найбільшій мірі розвинені у Надлюдини - створеного філософією Ніцше ідеалу людини. Його ще немає в реальності. Заставою його появи служать ті одиниці, на зразок самого Ніцше, які живуть життям провісників.

Висновок