Основні філософські ідеї Бертрана Рассела

Формування філософських поглядів Б. Рассела, започаткування методу логічного аналізу. Проблеми використання мови, її дослідження за допомогою логічного аналізу. Сутність теорії пізнання. Внесок в освіту, історію, політичну теорію та релігійне вчення.

Рубрика Философия
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.05.2012
Размер файла 75,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Формування філософських поглядів Бертрана Рассела
  • Розділ 2. Бертран Рассел як методолог науки
  • 2.1 Логічний аналіз як метод дослідження мови
  • 2.2 Теорія пізнання
  • Розділ 3. Соціально-філософські погляди Бертрана Рассела
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Світ стрімко розвивається, і сучасна філософія знаходиться в стані критичного переосмислення своїх засад. Цілком закономірно, що спроби осмислення цього єдиного, але різноманітного в собі світу передбачають і оновлення філософських концепцій. Філософія все більше займається темою взаємодії культур, діалогом, а також практичними проблемами пізнання. Видатним методологом філософії ХХ ст. став Бертран Рассел, англійський філософ, логік, математик, активний громадський діяч. Він увійшов в історію філософії як засновник англійського неореалізму та неопозитивізму. Разом з Джорджем Муром та Людвігом Вітґенштейном він сформував засади аналітичної філософії, найважливішим завданням якої стало вивчення людського пізнання, його передумови, природи та меж. Для вирішення цих задач філософія потребувала новий методологічний апарат, нові підходи. Їх особливою рисою стали специфічний “аналітико-філософський" стиль або форма філософствування, для яких характерним є, по-перше, розгляд будь-яких філософських проблем перед усім через призму аналізу мови (“лінгвістичний поворот”), по-друге, активне залучення певної технічної термінології, і по-третє, високий рівень вимогливості (стандартів, що приймаються) по відношенню до доказовості і аргументованості положень, що висуваються.

Найважливішою якістю філософії Бертран Рассел вважав здібність усувати всілякі парадокси. Разом з Джорджем Муром та Людвігом Вітґенштейном вони вивчали засади чуттєвого та раціонального знання, і в цьому вони продовжили традицію як філософії англійської (Гоббс, Локк, Берклі, Юм), так і новітньої європейської (Декарт, Лейбніц, Кант). Але на відміну від цієї традиції засновники аналітичної філософії вперше почали досліджувати мову як засаду знання. Проблеми мови не раз розглядалися відомими дослідниками, однак саме аналітична філософія приділила особливу увагу способу висловлювання думки, аналізу та уточненню значень і смислів. За Расселом філософія не зводиться до аналізу буденної мови, як вважають послідовники філософії мовного аналізу, і ії роль не обмежується функцією загального методу розв'язання практичних проблем, на чому наполягають прибічники прагматизму. В своїх ранніх творах Бертран Рассел надав визначення предмету філософії як правильного логічного (глибинного) аналізу мови (“логіка є сутність філософії”). На думку філософа, багато філософських проблем є результатом непроясненого використання мови, відсутності чіткого розмежування значимих та пустих виразів. Така "неувага" до мови, вважають філософи-аналітики, є наслідком пануючої ще з часів Платона установки, згідно якої за будь-яким мовним знаком стоїть реальний, матеріальний або ідеальний об'єкт.

Започаткувавши метод логічного аналізу, англійський філософ застосував його не тільки при розгляді математичних засад, але й при розв'язанні проблем мови. Здійснивши лінгвістичний та логічний аналіз мови філософських текстів, він спробував виявити усі пусті, беззмістовні вирази і фрази, що стали, на його думку, причиною не тільки філософського ідеалізму, але й усіх взагалі філософських псевдопроблем. Вважалося, що прояснення мови виступає засобом отримання більш чіткої інформації про об'єкт, оскільки це прояснює значення, предметний зміст висловлення.

Проблеми використання мови та семантики не втрачають своєї актуальності в часи глобалізації. Діалог культур вимагає вірного тлумачення ідей, які виникають у процесі розвитку науки. Перекладач іноземної мови несе велику відповідальність за достовірність тлумачення, бо вірне використання мовних одиниць та високий рівень вимогливості до перекладу сприяє розумінню читачем похідної думки іншомовного вислову. З цієї точки зору роботи Бертрана Рассела можуть стати в нагоді лінгвісту і сприяти його кращому розумінню природи та сутності мови. Цим обумовлена актуальність теми “Основні філософські ідеї Бертрана Рассела”.

Розділ 1. Формування філософських поглядів Бертрана Рассела

Бертран Рассел увійшов в історію як всесвітньовідомий англійський вчений, філософ, громадський діяч. У шістнадцять років він прочитав “Автобіографію” свого хресного батька, Джона Стюарта Мілля, яка мала на нього не аби який вплив. Саме Міллю належать і перша теоретична праця по філософії, яку прочитав філософ у вісімнадцять років. Ця праця - “Система логіки” - сприяла розвитку майбутніх філософських позицій Бертрана Рассела.

У творчості філософа виділяють три періоди. Перший, присвячений опануванню математики і філософії, продовжувався - разом з навчанням - близько десяти років (1890 - 1900). Наступний, найбільш плідний період (1900-1910), був присвячений логічному дослідженню засад математики. У цей час Бертран Рассел написав книгу “Принципи математики”, статтю “Про визначення” і, у співавторстві з с А. Уайтхедом, - фундаментальний труд "Основи математики". Остання робота, завершена до 1910 р., принесла авторам світову відомість. Сорокарічний дослідник вступає у третій період, основним змістом якого стала розробка широкого кола філософських тем ті публікація популярних робіт, які сам він цінував набагато більше, ніж праці, написані для вузького кола читачів.

Проживши майже сто років, цей філософ створив чисельні праці, що охоплюють проблеми релігії і моралі, педагогіку і політику. Він досить повно висвітлив і критично проаналізував власну творчість і еволюцію поглядів в “Автобіографії”, у статті “Мій інтелектуальний розвиток” і книзі “Мій філософський розвиток”. Загально філософські судження Бертрана Рассела часом були еклектичними, Він часто підпадав під різні впливи і розроблював декілька відмінних одна від одної концепцій.

Найбільш серйозні і стійкі його філософські інтереси були пов'язані з математикою та символічною логікою. В ці сфери знань він зробив фундаментальний внесок, що визначив розвиток аналітичної філософії. Творчість Бертрана Рассела ясно демонструє: до філософії взагалі і аналітичної філософії зокрема його привели заняття математикою Про це свідчить і його біографія.

Філософ належав до аристократичного роду, історія якого тісно перепліталася з історією Англії. Рано залишившись без батьків, Бертран Рассел виховувався і отримав блискучу освіту в домі свого діда - лорда Джона, визначного державного діяча епохи королеви Вікторії. Його бабуся, пуританка, прищеплювала онуку спартанський дух, сувору самодисципліну, відчуття громадянського обов'язку і любов до Бога. В одинадцять років, старший брат почав займатися з ним “Началами" Евкліда. Бертран Рассел приходить до висновку: природа керується математичними законами, світ простий і зрозумілий, в його основі лежить математична гармонія, пізнання світу безкінечне, як безкінечний ряд натуральних чисел. “Начала" Евкліда, породжена ними віра в основоположне значення математики для пізнання світу, стали відправною точкою усіх найважливіших досліджень та філософських роздумів вченого. Він полюбив математику не просто як науку: вона здавалася йому (про це він написав у своєму щоденнику) і вселенською силою, подібною до спінозівського бога [4].

У 1890 г. Бертран Рассел вступає на математичний факультет в Кембриджі. Тут у студентські роки і після він приділяє особливу увагу філософії. Його раннім умонастроєм був емпіризм. Але на четвертому році навчання, в період тимчасового спаду інтересу до математики, Бертран Рассел підпав під вплив раніше йому невідомої, “екзотичної" філософії неогегельянства. Він визнавав, його грубий емпіризм не встояв перед філософською витонченістю неогегельянства, і, вивчаючи німецький ідеалізм, він став полукантіанцем-полугегел'янцем. Умонастрої тих років визначили характер ранніх робіт дослідника з філософії математики (“Основи геометрії Евкліда”, “Відношення числа й кількості”). Перша була написана з позицій Канта, друга навіяна філософією Гегеля. Натхненний гегелівськими ідеями, Бертран Рассел збирався почати написання ряду книг по філософії природознавства й соціальних наук, виношував грандіозний задум теоретичного й практичного синтезу обох галузей знання. Однак розроблена ним схема метафізики зазнала нещадної критики (Уайтхед й ін.), і він відмовився від свого плану. Неспроможними виявилися і його дослідження в області геометрії. Про свої роботи з філософії математики та фізики до 1898р. Бертран Рассел згодом висловлювався різко негативно. Переконавшись на власному досвіді в безплідності філософських спекуляцій стосовно сучасної науки, дослідник виступив з їхньою рішучою критикою. Це призвело до радикальної зміни філософської орієнтації: слідом за Муром він робить різкий перехід від “абсолютного ідеалізму" до “реалізму" та емпіризму.

Черговим етапом у творчості Бертрана Рассела був відхід від гегельянства в 1897-1898 р. У цьому йому допомагають аргументи проти ідеалізму, на той час уже напрацьовані Муром. Опираючись на його досвід, Бертран Рассел практикує аналіз почуттєво даного з позицій реалізму, розвиває критику суб'єктивного ідеалізму. Просуваючись у цьому напрямку, він приходить до теорії реальності, що стверджувала принципове розходження (дуалізм) матерії й свідомості, поодинокого і загального (універсалій). Незважаючи на деякі зміни цієї концепції в майбутньому, він залишиться в принципі вірний їй протягом усіх наступного років.

Переломним у своїй філософській еволюції Бертран Рассел вважав 1898 рік, коли він, за його власним виразом, разом з Муром підняв бунт проти Канта й Гегеля. Філософ згадував: “Мур почав бунт, я вірно за ним пішов. Надалі ми відмовилися від багатьох тодішніх ідей, однак критичну частину, а саме те, що факт в загальному й в цілому незалежний від досвіду…” [7, c.248]. У наступні два роки Бертран Рассел приходить до основних ідей аналітичної філософії та нової логіки.

До критики гегельянства його підштовхнуло вивчення філософії Лейбніца. У ході роботи Бертрану Расселу відкрилося: великий німецький мислитель розвінчав догму, начебто “усяке відношення корениться в природі предметів, які співвідносять" і тому світ пронизаний внутрішніми відносинами. Це дозволило усвідомити безпідставність аргументу про нереальність зовнішніх відносин. Думки Лейбніца допомогли Бертрану Расселу зрозуміти неспроможність гегельянської концепції відносин, перебороти, можливо, самий серйозний бар'єр на шляху від філософії синтезу до філософії аналізу. Доктрині абсолютного ідеалізму і монізму були протиставлені філософський реалізм і плюралізм. Роботи Лейбніца багато в чому підказали Бертрану Расселу ідею методу аналізу у філософії, суть котрої полягала в розкладанні складних форм знання на прості й виявленні таким шляхом “істинної схеми знання”, що являє собою “справжню структуру світу" [4]. Основні ідеї аналітичного методу містилися вже в книзі “Критичний виклад філософії Лейбніца” (1900). З расселовської критики концепції внутрішніх відносин (Бредлі), а також з аргументів Рассела і Мура на користь зовнішніх відносин, бере початок “кембриджський аналіз” XX ст. і аналітична філософія в цілому”. Почуття звільнення від пут гегельянства філософ порівнював з виходом із задушливого приміщення на свіже повітря. Навчений досвідом, він знову повертається до настроїв англійського емпіризму й атомізму (або елементаризму), до способу мислення, при якому складне, щоб бути зрозумілим, ділиться на просте, а потім знову відтвориться із цих елементів. Це повторне, уже вистраждане, не наївне прийняття юмовсько-міллевських поглядів на природу пізнання Бертран Рассел вважав вирішальним пунктом свого філософського розвитку.

При всіх змінах інтересів і різних впливів, які він переживав, незмінно стійким залишалася пильна увага філософа до вивчення природи пізнання. Це не означало, що філософська проблематика звужувалася лише до теорії пізнання: питання, “що собою являє світ, у якому ми живемо” розглядалося як найбільш важливе. Але перш ніж відповісти на це питання, необхідно зрозуміти, чи можуть людські істоти що-небудь знати, і якщо можуть, то що і як. Наслідуючи традиції Юма та Канта, Рассел розрізняє два принципово відмінних один від одного підходи до пізнання: натуралістичний, що спирається на здоровий глузд, і значно більш глибокий - філософський, заснований на критичному відношенням до результатів пізнання. Характерна риса першого - наївний реалізм, упевненість, що речі такі, якими вони сприймаються. Такий погляд, властивий повсякденній, переднауковій свідомості, часто - у тих або інших варіантах - привноситься і в науку. При цьому залишається поза увагою проблема обґрунтування знання: вона тут просто не виникає. Як це звичайно буває у філософії, відзначав Бертран Рассел, перші труднощі полягають у тому, щоб зрозуміти, що проблема важка. У ході філософського дослідження усвідомлюється, що на місці начебто б очевидного простого насправді існують складні структури, виникає сумнів у вірогідності “простих” ситуацій, які колись здавалися безсумнівними. У результаті на зміну твердої впевненості приходить методична обережність. Зріле наукове пізнання (а таким для Бертрана Рассела й більшості філософів науки взагалі, як правило, виступали фізика й математика) визнає існування значної дистанції між знанням і його об'єктом, ураховує складність способів відтворення об'єктів у ході наукового дослідження.

Пошук “твердої основи” для аналізу нашого знання філософ починає з дослідження безпосереднього почуттєвого досвіду або сприйняття. Він уживає спробу “сконструювати” (відтворити в пізнанні) увесь зовнішній світ з почуттєво даного складу людського досвіду, і в той же час представити його досить об'єктивно. Іншими словами, Бертран Рассел звертається до проблеми, над якою вже ламало голову не одне покоління філософів й яка наприкінці XIX - початку XX в. знайшла особливу актуальність у зв'язку із кризою основ класичної фізики. Прагнення вирішити саме цю проблему надихало Э. Маха, К. Пірсона та інших представників філософії емпіріокритицизму.

Загальну філософську основу теорії пізнання Бертрана Рассела склали уявлення, які сформувалися у нього в 1898-1900 р., відкинувши спекулятивну філософію німецького ідеалізму - захоплення своїх студентських і постстудентських років. Із цього часу стійким філософським настроєм Бертрана Рассела стають традиційні для його батьківщини ідеї емпіризму, головним чином у їх позитивістському (юмовсько-міллевском) варіанті. Вченого нерідко називали Юмом XX ст., і юмовська орієнтація справді була йому найбільш близька. Сам філософ характеризував свої позиції як науковий здоровий глузд. Він виходив з того, що світ у звичайному його розумінні - це світ людей і речей, а за обрієм нашого “малого" світу існує світ “великий” - Всесвіт. Її складові - події, що існують у вигляді кольорових плям певного відтінку і форми, відчутних властивостей, звуків певної висоти, тривалості тощо. Кожен такий елемент називається одиничним (particular) [4]. Вважається безперечним, що нами пізнана лише нескінченно мала частина Всесвіту, що “пройшли незлічені століття, протягом яких взагалі не існувало пізнання” і, можливо, “знову прийдуть незліченні століття, протягом яких буде відсутнє пізнання”. Не ставиться під сумнів і те, що, говорячи про “пізнання”, звичайно припускають відмінність між тим, хто пізнає, і тим, кого пізнають. Здоровий глузд не протиставляє скільки-небудь різко науку й повсякденне знання, знання й вірування, оскільки визнає: наука в основному говорить істину, до знання ми рухаємося через думку, відмінність же того й іншого не настільки принципова й визначається лише ступенем вірогідності.

Найбільш видатні з філософських робіт Бертрана Рассела по теорії пізнання - “Аналіз свідомості” (1921) і праця, що підсумувала багаторічні міркування, “Людське пізнання, його сфера й межі” (1950). Це добротні, цікаві добутки. Але у своїх загальнофілософських міркуваннях про пізнання Бертран Рассел часто повторює багато відомого з робіт Юма, Канта, Мілля, Маха та ін. Що без сумніву ново, так це цікава для нього й успішно вирішена задача: дати емпіризму минулого, що, як правило, спирався на психологію, ефективний логічний апарат. В ідеях і методах математичної (або символічної) логіки, що успішно розвивалася в той час, він виявив потужне підкріплення традиції емпіризму, номіналізму й атомізму в теорії пізнання. Пізніше, підсумовуючи досягнуте їм у цьому напрямку, філософ відзначить: “Сучасний емпіризм … відрізняється від емпіризму Локка, Берклі і Юма впровадженням математики й розвитком могутньої логічної техніки" [13, с.662].

В аналітичній філософії теорія пізнання завжди займала особливе й навіть привілейоване положення. Вивчення людського пізнання, його передумов, природи та меж традиційно вважається тут найважливішим завданням філософського дослідження. Звичайне пізнання розуміється як процес придбання знань, тобто як процес, у ході якого відбувається перехід від незнання до знання. Цікаво відзначити, що прийнятий в англомовній філософській літературі термін епістемологія найчастіше тлумачиться саме як теорія знання (theory of knowledge), що цілком відповідає тій центральній ролі, що категорія знання відіграє в переважній більшості концепцій аналітичної епістемології. Такі теми як: що таке знання; як ми отримуємо знання; чим знання відрізняється від “простої думки”; до яких меж ми можемо покладатися на знання інших людей; що ми можемо протиставити характерному для скептицизму запереченню можливості знання - займають належне місце в дослідженнях з аналітичної теорії пізнання.

У сучасній аналітичній філософії сформульоване велике число різних епістемологічних теорій. Ці теорії часто розходяться між собою по тим чи іншим важливим питанням змістовного характеру. Проте, всіх їх поєднує специфічний “аналітико-філософський" стиль або форма філософствування, для яких характерним є, по-перше, розгляд будь-яких філософських проблем насамперед через призму аналізу мови (“лінгвістичний поворот”), по-друге, активне залучення певної технічної термінології, а по-третє, високий рівень вимогливості (прийнятих стандартів) стосовно доказовості й аргументованості висунутих положень [1]. Крім того, у значній мірі єдиної залишається предметна область аналітичних епістемологічних досліджень з її концентрацією на знанні та проблемі його обґрунтування.

Розділ 2. Бертран Рассел як методолог науки

2.1 Логічний аналіз як метод дослідження мови

Творчість Бертрана Рассела мала визначний вплив на сучасну філософію, особливо в англомовному світі. Дослідник зробив аналіз домінантною методологією професійної філософії. Різні аналітичні течії на протязі попереднього століття так чи інакше мають витоки з попередніх творів філософа.

Найважливіші логічні відкриття Бертрана Рассела - теорія описів і теорія логічних типів. Обидві вони мають важливі філософські наслідки. Головний предмет теорії описів - вираження, що позначають, що забезпечують інформативність повідомлень і зв'язок мови з реальністю. Бертран Рассел звернув увагу на характерні труднощі їхнього вживання, породжувані нашою схильністю за кожним граматично правильним вираженням вбачати відповідний йому об'єкт. (Наприклад, ми говоримо: “Я зустрів людину”, хоча людини взагалі зустріти неможливо. Вираження “Нинішній король Франції" як би вказує на реальну особу, у той час як такого не існує.) Узагальнюючі вираження мисляться як позначення якихось абстрактних сутностей (універсалій), що веде до “реалізму" платонівського типу. Це мало місце, зокрема, у теорії австрійського філософа-неореаліста А. Мейнонга, дослідження якого зіграли не останню роль у формуванні проблематики аналітичної філософії. А. Мейнонг думав, що “золота гора”, “круглий квадрат" тощо можуть розглядатися як справжні об'єкти. А це вело до серйозних ускладнень, аж до порушення канонів логіки й навіть головного з них - закону протиріччя.

Аналіз мови виявляв всі нові й нові логічні головоломки і супутню їм філософську плутанину, найбільш характерні для абстрактних рівнів міркування. Гостріше всього це виявилося в парадоксах засад математики, із чим і зіштовхнувся Бертран Рассел. Здоровий глузд й уроки філософського критицизму підказували йому, що реально все виглядає не так, як часом нам це змальовує мова.

У зв'язку із фразами, що позначають об'єкт, філософ виявив і спробував вирішити три основні труднощі.

(1) Було показано, що в деяких випадках два вислови “А” і “В”, що позначають той самий предмет, не обов'язково тотожні, і тому не завжди замінні одне іншим без шкоди для істинності похідного вислову. Пояснюється це на прикладі. Припустимо, що Георг IV поцікавився: “Чи є Вальтер Скотт автором новели "Уеверлі"?". А оскільки так воно й було, то начебто, можна без шкоди для змісту замість виразу “автор "Уеверлі"” підставити: Скотт. Але тоді вийде, начебто Георг IV побажав довідатися, чи є Скотт Скоттом. Але ж навряд чи можна запідозрити, що першого джентльмена Європи при цьому цікавив закон тотожності, іронізує філософ. Він встановлює, що вислів “автор "Уеверлі"”, не тотожно імені “Скотт”, хоч і не означає чогось відмінного від Скотта. У противному випадку висловлення “Скотт є автором "Уеверлі"” було б помилковим, а це не так. Тобто як би “дає збій” закон тотожності.

(2) Було виявлено також, що в деяких конкретних випадках не “спрацьовує" закон виключеного третього (одне із двох повинне бути щирим - або “А є В”, або “А не є В”). Наприклад, жодна знаюча людина не визнає щирим твердження “Нинішній король Франції лисий”: адже у Франції сьогодні немає короля. Але його не можна визнати й помилковим, тому що в такому випадку щирим було б протилежне твердження “Нинішній король Франції не лисий”. А це теж не підходить: адже якщо перебрати осіб, що є лисими, а потім - не є лисими, то в жодному із зазначених переліків ми не виявимо нинішнього короля Франції.

(3) Нарешті було встановлено, що небездоганна і ситуація із законом протиріччя. Так, Бертран Рассел прийшов до висновку: заперечення існування чого-небудь завжди суперечить саме собі. Справді, якщо висловлення “А відрізняється від В" істинно, то між А и В є відмінності. Якщо ж воно помилково, то виходить, що між А и В немає відмінності, і це можна виразити так: “Відмінності між А и В не існує”. Але як неіснуюча сутність може бути суб'єктом висловлення? Адже стверджуючи, що щось не існує, ми приписуємо неіснування чомусь, тобто предметом нашого судження виступає щось, а не ніщо. Інакше кажучи, твердження про неіснування тих або інших предметів самі собі суперечать [4].

Пам'ятаючи рекомендації Лейбніца, Бертран Рассел - замість мрячних філософських міркувань - розробив і застосував до таких проблем новітній апарат логічного аналізу.

Методу аналізу було дано також філософське тлумачення й застосування. Первісна розробка основних логічних понять, що послужили відправним пунктом для аналітичної філософії, належить Бертрану Расселу - його логічному вченню і його філософській інтерпретації. Продовжуючи дослідження Пеано і Фреге в області логічного аналізу, філософ не обмежився застосуванням даного методу до математики. Він першим широко привернув увагу філософів до символічної логіки, першим застосував метод логічного аналізу до теорії пізнання в цілому, поширив його на рішення філософських проблем. Завдання аналізу - не вивчення об'єктів, не одержання нових істин про світ (це справа науки), а уточнення, прояснення змісту слів та виразів, що становлять знання. Це досягається шляхом перекладу, переформулювання менш ясних положень у більше ясні.

Основою расселовського аналізу фраз, що позначають (теорії описів), стало припущення, що значення вислову, що позначає об'єкт, можна зрозуміти або шляхом прямого знайомства з відповідним предметом, або за допомогою його опису. Знайомство - безпосередня вказівка на іменований предмет, його наочне, почуттєве пред'явлення. Опис - словесна характеристика предмета по його ознаках. Щоб уникнути плутанини, Бертран Рассел запропонував чітко розрізняти імена й описи як два різних типи відносин знаків до об'єкта. Крім того, він відзначив, що опис може бути певним - відноситися до індивідуального конкретного предмета (“столиця Англії” і т. ін.) і невизначеним - таким, що відноситься до класу предметів. Новим важливим уточненням філософа стало розмежування власних імен і певних описів, які Фреге вважав однотипними. Було підкреслено, що навіть певний (індивідуалізований) опис все-таки прямо не вказує на відповідний предмет, оскільки бере ознаку в абстракції від його носія. У результаті можна, наприклад, розуміти вислів “людина, що відкрила еліптичну форму планетних орбіт”, але не знати, що цією людиною був Кеплер.

Нарешті, у теорії описів було запропоноване нове тлумачення виразів, які включають у себе фрази, що позначають об'єкт. Бертран Рассел підкреслив, що вираження, що позначають, самі по собі не мають значення, є неповними символами (що ставляться перед якимсь х) і тому можуть бути осмислені й виконувати функцію позначення лише в складі висловів. Таким чином, він прийшов до висновку, що труднощі в розумінні фраз, що позначають, породжуються неправильним аналізом виразу, до складу яких вони входять. Істотну роль в адекватному аналізі грає розуміння висловлення в цілому як змінної, зміст якої залежить від висловів, що до нього входять [22, с.283].

Логічне навчання послужило для Бертрана Рассела базою побудови більш широкої філософської концепції. Він сам відзначав, що його логічна доктрина привела його у свою чергу до певного виду філософії, що як би обґрунтовує процес аналізу. Свою філософію Бертран Рассел прямо базує на своїй логіці: “Моя логіка атомістична. Звідси атомістична й моя метафізика. Тому я волію називати мою філософію "логічним атомізмом" " [логічний атомізм].

Логічний аналіз був тісно пов'язаний з філософськими концепціями номіналізму та емпіризму, і його оголосили універсальним методом, що має філософську значимість. “Успіхи в математиці другої половини XIX в., - писав філософ, - були досягнуті просто терплячими детальними міркуваннями. Я вирішив, що такий метод треба застосувати і до філософських проблем”. При цьому Бертран Рассел був схильний вважати логічний аналіз єдино продуктивним способом рішення філософських проблем. Расселовська концепція аналітичної філософії була викладена в його статті “Про науковий метод у філософії”. “Кожна справді філософська проблема, - підкреслював він, - це проблема аналізу”. Таким чином, розробки Рас села призвели до аналітичного розуміння предмета філософії.

2.2 Теорія пізнання

Нові ідеї в області логічного аналізу знання виявилися досить ефективними для рішення завдань, що традиційно вважалися філософськими. Це привело Бертрана Рассела до переконання, що логіка, навіть у її сучасному формалізованому виді, глибоко пов'язана з філософією. Відмінною рисою аналітичної філософії насамперед стало небувале зближення логіки й теорії пізнання. У числі робіт філософа, виконаних у логіко-философському ключі, виділяється його “Дослідження значення й істини” (1940). У ньому для аналізу філософських проблем пізнання успішно застосовуються спеціальні логічні й лінгвістичні методи.

У теорії пізнання Бертрана Рассела важливу роль відіграє відмінність між двома видами знання: знанням речей і знанням істин. Ці види відповідають двом різним змістам, у яких взагалі може використатися слово “знати”. Насамперед, воно застосовується в тому розумінні, у якому ми знаємо “дані, що поставляють наші органи чуття”. Інший можливий зміст відноситься до наших думок або переконань, до того, що згідно розумінню філософа, називається судженнями. Насамперед, Бертран Рассел докладно зупиняється на знанні речей, виділяючи в ньому два типи: знання у результаті знайомства й знання за описом. Дослідник підкреслює, що знання речей у результаті знайомства значно простіше будь-якого знання істини й логічно незалежно від нього. Знання ж речей за описом, навпаки, завжди включає певне знання істини як джерела і основи. З якого ж роду “речами" можливе безпосереднє знайомство, що не згадується ні в якому логічному висновку або попередньому судженні? Згідно Бертрану Расселу, насамперед, це - дані наших органів чуття. Наприклад, сидячи за письмовим столом, ми безпосередньо сприймаємо його кольори, форму, твердість, гладкість і т.п., і саме ці почуттєві дані, складові, що ми сприймаємо в сукупності з образом столу, і суть цієї “речі”, з якою ми безпосередньо знайомі. Це, однак, зовсім не означає, що тим самим ми одержуємо безпосереднє знайомство зі столом як із фізичним об'єктом! Навпаки, знання столу як фізичного об'єкта філософ характеризує як типовий випадок знання за описом. Опис має тут приблизно наступний вид: “Стіл є фізичним об'єктом, що викликає таке-те й таке відчуття”, тобто ми маємо опис столу за допомогою почуттєвих даних [31,c.7-10]. Тут думка Бертрана Рассела рухається цілком у руслі класичної феноменалістської традиції британського емпіризму. Втім філософ не зупиняється на цьому, вважаючи, що адекватний аналіз нашого знання неможливий, якщо поряд з чуттєвими даними не враховувати деякі інші види речей, з якими також можливо безпосереднє знайомство. Перше, що необхідно додати до знайомства з нашими безпосередніми почуттєвими даними - це знайомство по пам'яті, тобто, знайомство з тими даними наших органів чуття, які ми в цей час безпосередньо не сприймаємо, але які збереглися в нашій пам'яті. Цей вид знайомства уможливлює наше знання про минуле.

Далі Бертран Рассел розглядає так зване знайомство по інтроспекції, або самосвідомість, що є джерелом знання про окремі стани нашої свідомості. Ми не тільки бачимо сонце, ми усвідомлюємо наше “бачення сонця”, ми не тільки хочемо їсти, ми усвідомлюємо наше “бажання їсти”. По Расселу, це “бачення сонця" й “бажання їсти” виступають як особливі об'єкти, з якими ми також безпосередньо знайомі. Тобто самосвідомість зовсім не тотожно усвідомлення себе в цілому, тобто свідомості власного Я. Іншими словами, знайомство зі змістом нашої свідомості ще не означає безпосереднього знайомства із власною особистістю. “Коли ми намагаємося вдивитися в самих себе, ми очевидно, завжди натрапляємо на деякі окремі думки й почуття, а не на "Я", що має думки й почуття" [31, с.50]. У зв'язку з цим Бертран Рассел порушує наступне питання: чи можна стверджувати, що крім окремих станів нашої свідомості, ми безпосередньо знайомі також і з нашим Я? Відповідь самого філософа на це питання звучить досить обережно: хоча можливість безпосереднього знайомства з нашим Я здається досить правдоподібним, все-таки не можна однозначно стверджувати, що таке знайомство безсумнівно має місце. Коливання Бертрана Рассела стануть зрозумілі, якщо ознайомитися з можливими доводами, які він висуває на користь такого роду знайомства. Власне кажучи, ці доводи виглядають не занадто переконливо. Важко сказати, як би ми могли знати цю істину, якби ми не були знайомі із чимось, що ми називаємо “Я” [31, с.51].

Заперечення, що тут можна висунути, полягає в тім, що нам не цілком ясно, чому судження про власне знайомство із чимось, обов'язково повинне включати в якості безпосереднього конституенту тільки “речі”, з якими ми також повинні бути безпосередньо знайомі. Приміром, ми знаємо істину “Юлій Цезар був знайомим з Марком Антонієм”. Однак, як Юлія Цезаря, так і Марка Антонія ми знаємо тільки за описом. Так що, цілком можна собі представити, що й у судженнях про те, що Я знайомий з тим-то й тим-то, деякі з таких конституентів (наприклад, “Я”) відомі нам саме по описі (приблизно того ж типу, що ми мали вище, у випадку зі столом).

Слід зазначити, що Бертран Рассел не обмежує сферу предметів, про які можливе знання як результат знайомства, тільки як з “конкретними існуючими речами”. Він стверджує, що крім таких речей ми також можемо мати безпосереднє знайомство з універсаліями, тобто, загальними ідеями, такими як “білизна”, “розходження”, “братерство" і т.д. Тут проявляється своєрідний платонізм Бертрана Рассела, досить послідовно проведений ним у книзі “Проблеми філософії”. Правда расселовського обґрунтування самої можливості знайомства-знання універсалій викликає певні питання. Філософ, насамперед, розглядає такі універсалії, які можна відчути, як, наприклад, кольори, смак і т.п. і говорить, що ці якості “проявляються" у чуттєвих даних, з якими ми - відповідно до його теорії - саме й перебуваємо у відносно безпосередньому знайомства. Тут, звичайно, легко заперечити, що почуттєві дані знайомлять нас щораз із яким-небудь конкретним проявом тої або іншої “якості" (кольори, смак тощо), а не з власне універсалією. Бертран Рассел і сам відзначає, що, наприклад, коли ми бачимо яку-небудь білу пляму, ми завжди знайомимось із конкретною плямою. Але, продовжує він, після багаторазового спостереження різних білих плям, ми легко навчаємося виділяти за допомогою абстракції загальну їм усім білизну й, тим самим, знайомимо з власне білизною [31, с.101].

Однак, філософ не зупиняється на питанні про природу цього абстрагування, і це істотно послаблює його аргументацію. Адже якщо припустити, що таке абстрагування являє собою особливого роду логічну процедуру, очевидним стає опосередкований характер отриманого в такий спосіб знання білизни. А виходить, перед нами типовий випадок знання за описом (“білизна - це поняття, що є результатом операції абстрагування”). Те ж саме заперечення можна висунути й проти расселовського обґрунтування знання-знайомства часових-просторово-тимчасових відносин і відносин подібності.

Згідно Бертрану Расселу, фізичні об'єкти як такі, так само як і свідомість інших людей не належить до тих предметам, які можуть бути відомі нам через безпосереднє знайомство [31, с.52]. Знання про такий рід предметів можливо тільки за описом. Під описом (дескрипцією) філософ має на увазі фразу виду "той-те-таке-те й те-те-такий-те", розрізняючи при цьому невизначену і визначену дескрипції (що виражаються в англійській мові при допомозі невизначеного і визначеного артиклів відповідно). Докладно свою теорію дескрипцій Бертран Рассел розвив у класичній статті “Про позначення”, де, зокрема, розглянув, яким чином можуть бути осмислені експліковані вираження, у яких відсутнє предметне значення (такі як “нинішній король Франції”).

Тут варто відзначити, що важливість знання за описом зумовлена тим, що воно відкриває можливість виходу за межі особистого досвіду. Втім, будь-який опис повинен бути в принципі переборний, що знаходить вираження в наступному фундаментальному принципі, прийнятому Бертраном Расселом: “Кожне висловлення, що ми можемо зрозуміти, повинне складатися повністю з конституентів, з якими ми знайомі" [31, с.58]. Цей редукціоністський принцип, що стверджує зведення будь-якого знання в остаточному підсумку до знання як результату знайомства, пояснює, чому філософ повинен був допустити можливість безпосереднього знайомства з універсалі ями, адже будь-яке висловлення обов'язково містить хоча б один термін, що представляє загальне поняття. Отже, без можливості знайомства з універсаліями повне зведення до знання як результат знайомства виявилося б просто неможливим.

Переходячи тепер до знання істин, насамперед слід зазначити, що на відміну від знання речей, тут ми зіштовхуємося із зовсім новою проблемою - проблемою можливої помилковості того, що ми можемо приймати за знання. Теорія істини Бертрана Рассела, яка є, власне кажучи, корреспондентною,

“(1) допускає, що істина має свою протилежність, а саме, неправду,

(2) робить істину властивістю переконань, але

(3) робить цю властивість повністю залежною від відношення переконань до зовнішніх речей" [31, с.123].

Розвиваючи свою теорію істини, Бертран Рассел задіє поняття факту (що перетворилося потім у центральне поняття його філософії логічного атомізму). Переконання істинне, якщо йому відповідає деякий факт, і хибне, якщо відповідного факту немає. Взагалі, з погляду пізнішої термінології, більш адекватним було б назвати цей вид знання саме “знанням фактів”. Адже знання, як правило, тлумачиться як щось, що ставиться до позамовної дійсності (або дійсності, що виходить за межі свідомості). У свою чергу, дійсність (“світ”) - відповідно до філософії логічного атомізму - є не що інше, як сукупність фактів, кожний з яких являє собою особливу конфігурацію предметів (“речей”). Таким чином, якщо наше переконання істинне, те це означає, що ми знаємо відповідний факт. Однак в “Проблемах філософії" Бертран Рассел веде мову саме про знання істин, так що питання про взаємовідносини термінів “істина”, “факт”, “пропозиція”, “судження" у їхньому відношенні до знання, залишає тут враження деякої неясності.

Підводячи підсумки своєму дослідженню видів знання, філософ пише: “Ми можемо тепер здійснити огляд джерел нашого знання, у тім порядку, як вони з'являлися в ході нашого аналізу. Насамперед ми повинні розрізняти знання речей і знання істин. Кожне з них має два види, один безпосередній, а інший похідний. Наше безпосереднє знання речей, що ми назвали знайомством, буває двох типів, залежно від того, чи є відома річ конкретним предметом або універсалією. Серед конкретних предметів ми маємо знайомство з почуттєвими даними та (імовірно) із самими собою. Для універсалій, очевидно, не існує принципу, за яким ми можемо вирішити, які з них можуть бути відомі як результат знайомства, однак, ясно, що до числа тих, які можуть бути відомі таким чином, ставляться якості, що ми відчуваємо, просторово-тимчасові відносини, відношення подібності й певні абстрактні логічні універсалії. Наше похідне знання речей, що ми називаємо знанням за описом, завжди включає як знайомство із чимось, так і знання істини. Наше безпосереднє знання істини може бути названо інтуїтивним знанням, і відомі в такий спосіб істини можуть бути названі самоочевидними істинами. Такі істини включають ті, які тільки стверджують, що відображене у відчуттях, а також певні абстрактні логічні й арифметичні принципи і (хоча й з меншою часткою впевненості) деякі етичні висловлення. Наше похідне знання істини складається із усього того, що ми можемо вивести із самоочевидних істин, використовуючи самоочевидні принципи дедукції” [28, с.16; 24, с.34].

Здійснене Бертраном Расселом розрізнення між знанням речей і знанням істин (знанням фактів) є в цей час загальноприйнятим і відповідає характерному для багатьох аналітичних епістемологічних концепцій розподілу знання на предметне (предикативне) і пропозиціональне знання. Крім того, іноді ще виділяють і так називане практичне знання, як практичне вміння що-небудь робити. Треба, однак, відзначити, що предикативне й практичне знання звичайно трактуються в аналітичній філософії як допоміжні його види. Як основний вид знання, знання у власному змісті, розглядається саме пропозиціональне знання, тобто знання про те, що має місце той або інший факт.

Напрямок філософії, імпульс якому дав Бертран Рассел, сформувався у вигляді логіко-аналітичного емпіризму. Загальний світогляд емпіризму з'єднався в ньому з методами аналізу, що виникли із сучасної логіки, насамперед з відкриттів самого філософа.

Разом з Готлобом Фреге Бертран Рассел стояв у джерел сучасного логіко-методологічного дослідження мови. Саме вони поставили питання, пошуки відповідей на які потребували так багато зусиль логіків, лінгвістів, філософів у наступні десятиліття.

Розділ 3. Соціально-філософські погляди Бертрана Рассела

За часи своєї довгої кар'єри Бертран Рассел зробив значний внесок не тільки в розвиток логіки та філософії, але й в широке коло інших тем таких, як освіта, історія, політична теорія та релігійне вчення. Окрім того, багато з його рукописів на різноманітні теми як наукові, так і гуманітарні, мали великий вплив на декілька поколінь читачів [27].

Бертран Рассел широко відомий своїми творами і публічними лекціями на соціальні та етичні теми, а також своєю громадською діяльністю. Він був переконаний, що твердження, в яких висловлюється бажаність чого-небудь як етичної мети або внутрішнього чи кінцевого блага, суть висловлення емоцій і тому не можуть бути істинними або помилковими. Однак це не означає, що варто намагатися подолати етичних почуттів. Мотивом власної діяльності Бертран Рассел вважав прагнення по можливості об'єднати і гармонізувати бажання людських істот [20]. Переслідуючи цю мету, він багато писав на такі теми, як міжнародні відносини, економіка, освіта: “ Перспективи індустріальної цивілізації" (1923), “Освіта і добробут” (1926), “Шлюб і мораль” (1929); “Завоювання щастя" (1930), “Влада” (1938), “Влада і особистість" (1949), “Пружини людської діяльності” (1952), “Вплив науки на суспільство" (1952).

Бертран Рассел написав чисельні праці, присвячені релігії і церкві, висвітливши ті багатовікові претензії до церковних інституцій та релігійних догм, які не давали спокою багатьом мислителям. Відома його лекція “Чому я не християнин” була пізніше видана окремою брошурою. В ній він надає тлумачення терміну “християнин" і висловлює своє ставлення до аргументів, які висувалися в різні часи, щодо існування Бога. Так, Бертран Рассел відмічає, що з часом люди спростили значення цього терміну. Якщо раніше кожен християнин мав вірити в Бога і безсмертя, розділяти віру в Христу, вважати Христа божественною особистістю, або ж, як мінімум, найкращим і наймудрішим із людей, а також вірити в існування Аду, сучасна людина називає “християнином" того, хто намагається вести доброчинне життя та бути чесним. Поза увагою сьогоднішніх християн також залишилися такі заповіді Христа, як “… не протився злому. Бо хто вдарить тебе по правій щоці твоїй, оберни до нього й другу…” (Мф 5: 39), “Не судіть, та не будете судимими” (Мф 7:1), “Тому, хто просить у тебе, і тому, хто хочу позичити в тебе, не відмов” (Мф 5: 42), ”… якщо хочеш бути досконалим, піди, продай свій маєток і роздай вбогим…" (Мф 19: 21) [15]. А такі страшні дії християн, як інквізиція та хрестові походи, взагалі йдуть в розріз з мораллю, що пропагується християнством. Однак і сама особистість Христа, на думку Бертрана Рассела, не позбавлена протиріч. Так, Христос був сповнений мстивої злоби проти людей, що не бажали слухати його проповіді [15], вбив стадо свиней, вселивши в них бісів, а також згубив смоковицю, проклявши її за те, що вона передчасно не дала скоштувати свого плоду. Він вірив у вічне покарання, яке йде в розріз з людинолюбством, що в тексті твору не раз доводиться цитатами з Біблії.

Дослідник також звертав увагу на психологічний бік християнства. Він доводив, що догматики церкви намагалися постійно тримати віруючих у страху. “Страх - ось, що лежить в основі цього явища, страх перед таємничим, страх перед невдачею, страх перед смертю” [15]. І наука, як засіб, який би міг допомогти подолати цей малодушний страх, постійно натикалася на супротив з боку церкви та релігійних канонів. Тож в кінці своєї лекції автор закликає не боятися цього світу, сприймати його таким, який він є. “Ми ж повинні стояти прямо і дивитися відкрито в обличчя світу…Гарному світу потрібні знання, добросердечність і мужність… безстрашний погляд і вільний розум. Йому потрібна надія на майбутнє, … яке може бути створене нашим розумом" [15]. В цих словах Бертрана Рассела проступає його “батьківське”ставлення до людства з усіма його слабостями, яке проте, на думку філософа, заслуговує на щастя. Його дочка у книзі, присвяченій батьку, писала “На християн нарікають за те, що вони стверджують, ніби людина щось значить у Всесвіті, і навіть є вінцем творіння - але мій батько вважав, що людство і його виживання є найважливішою річчю в світі, і чекав, що колись життя стане краще" [33,c.184].

Однак, Бертран Рассел не тільки сидів і чекав, а активно сприяв цьому усім своїм життям. Його хрещеним батьком був Джон Стюарт Мілль, і переважну більшість зі своїх 97 років Рассел переймався захистом справ, дорогих серцю свого хрещеного: емансипацією жінок, реформуванням освіти, обмеженням влади приватних власників, повсюдним поширенням соціальної свободи.

Бертран Рассел захопився педагогікою. Він вважав, що батьки мають вчити своїх дітей, що вони “народжуються, аби жити у моральному світі" [33,c.59]. Разом з дружиною дослідник заснував інноваційну школу - Бікон Хілл, де навчалися його діти. Це була невеличка школа, в якій всіляко заохочувався розвиток "вільної думки", тобто атеїстичного гуманізму. Він був переконаний, що раціональна методика виховання може захистити нове покоління від помилок батьків, які втягнули землю в жахіття світової війни.

Понад те, останні п'ятнадцять років свого життя він витратив на боротьбу із загрозою ядерної війни: його кампанія проти застосування ядерної зброї та ведення наддержавами політики взаємного ядерного шантажування зумовлювалася, з одного боку, його зростаючою стурбованістю загальноприйнятим політичним курсом, а з іншого - його переконаністю в тому, що Сполучені Штати становлять головну загрозу для миру в усьому світі. Тому в останні роки свого життя Рассел став у лави поборників політики ненасильницької громадянської непокори в Англії і приєднався до поширеного в усьому світі руху протесту проти американської присутності у В'єтнамі. У 1950-х роках він сподівався, що вдасться словесно переконати наддержави відмовитися від ядерної зброї. Це переконання сприяло скликанню Пагуошської конференції, яка дозволила створити постійну мережу науковців, зацікавлених в обговоренні та оприлюдненні цієї проблеми.

рассел логічний аналіз пізнання

Рассел народився в родині, яка належала до кола ліберальної аристократії: його дід, лорд Джон Рассел, провів через Палату громад перший білль про реформування, та й сам він з 1890-го по 1914 рік був “передовим лібералом”, тобто схвалював зусилля уряду Асквіта, спрямовані на становлення держави загального добробуту, однак він пішов далі за уряд, виступаючи за надання права голосу жінкам та введення величезного податку на земельну власність. Він став непохитним противником Першої світової війни і значною мірою розчарувався в повсякденній політиці. Рассел проголосив себе нерішучим соціалістом: він вважав прийнятним гільдійський соціалізм, хоча й гадав, що він навряд чи набере обертів, - проте його захопила ідея виховання дітей у дусі несприйняття війни. Отож у своїй книзі “Принципи перебудови суспільства" він виступив за виховання “творчого імпульсу”, який, на його думку, формує щиру і щасливу особистість, котра опиратиметься потягу до війни. У 1920-х роках він разом зі своєю другою дружиною Дорою відкрив школу в Бекон Гілл і, очоливши її, втілював у життя ідеї, висловлені ним у працях “Про освіту” та “Освіта і суспільний лад”.

Потім філософ звертається до проблеми взаємостосунків між статями. У книжці “Шлюб і мораль” та інших творах він виступив із революційними, за мірками 1930-х років, тезами. Рассел стверджував, що позашлюбні сексуальні стосунки, засновані на взаємному коханні, не є аморальними; захищав “спробні” та “вільні" шлюби, широкий доступ до засобів контрацепції та необхідність сексуального виховання. Так, сучасників глибоко шокувала загалом безневинна думка, висловлена в книжці “Про освіту”,: дитина з раннього віку повинна мати змогу бачити своїх батьків, братів і сестер без одягу [6]. Однак, головною думкою книги “Шлюб і мораль” є ідея про те, що найважливіше у світі - це, любов, і лише вона здатна розбити непереборні перешкоди між окремими людьми; без любові увесь Всесвіт був би холодним, похмурим місцем, наскрізь заселеним байдужими один до одного істотами.

За своїми соціологічними поглядами Бертран Рассел був близький до психологізму: в основі історичного процесу і поведінки людей, на його думку, лежать інстинкти, пристрасті. Бертран Рассел стверджував, що з сукупності факторів, що визначають історичні зміни, неможливо виділити головний і встановити об'єктивні історичні закони [3]. В етиці і політиці філософ дотримувався позицій буржуазного лібералізму, виступаючи проти теорій, що проповідували поглинання особистості суспільством і державою.

Особливістю суспільно-політичної позиції Бертрана Рассела була його активна боротьба проти фашизму, її антиімперіалістична направленість, непримиримість з війною, насильницькими, агресивними методами в міжнародній політиці. Споглядаючи зміни, що відбувалися на політичній арені світу, філософ не міг стояти осторонь. Він висловлював вороже ставлення до марксизму, хоча й відчував виняткову привабливість особистих поглядів Маркса. Однак починаючи зі своєї першої книги “Німецька соціал-демократія" Рассел доводив, що марксизм - це скоріше релігія, ніж наука, і що повалення капіталізму за допомогою соціального катаклізму - непридатно руйнівний шлях до соціалізму. Це його переконання зміцнила російська революція 1917 року, яку він вітав, оскільки вона вивела Росію зі стану війни, але й засуджував у “Теорії та практиці більшовизму" як деспотію, дуже подібну до тої, на зміну якій вона прийшла. Бертран Рассел ніколи не відступався від своєї точки зору за винятком останніх кількох років свого життя, коли вороже ставлення Радянського Союзу до жорстоких акцій американців у В'єтнамі переконало його в тому, що СРСР зрештою стоїть на боці прихильників свободи. Головним його переконанням усі ці роки було таке: зло, якого завжди слід уникати, - це знищення європейської цивілізації.

Його багато критикували за те, що він часто змінював свою думку, а він щиро бентежився цим невдоволенням: адже розважлива людина змінює свою думку, якщо змінюються обставини. Коли ж володіти ядерною зброєю стали обидві наддержави, ситуація знову змінилася. Це унеможливлювало шантаж і попереджувальні удари, тож треба було дотримуватися виваженого курсу, шукаючи шляхи зменшення ризику випадкового розв'язання війни. З плином часу філософ усе сильніше переконувався в тому, що уряди ставляться вороже до миру і в більшості випадків ними керують кримінальні злочинці, але його настанови щодо запобігання розв'язанню війни носили переважно загальний характер - він був одним із тих, хто вимагав заборони ядерних випробувань в атмосфері, підтримував укладання багатосторонніх відкритих угод і вважав, що за умови перебування ядерної зброї лише в руках наддержав вони зможуть домовитися про зменшення її кількості і мир буде збережено. Але ця теоретична поміркованість не заважала йому викривати політичну мораль великих держав: в одній із своїх найвідоміших заяв він стверджує, що сучасні державні діячі більш аморальні, ніж Гітлер. Останні роки його життя підтвердили, що стислий виклад Кейнсом поглядів Бертрана Рассела є більш ніж доречним: “Він гадав, що світ жахливий, бо всі в ньому є шаленцями: на щастя, засіб проти цього простий - усі вони мають поводити себе краще”.


Подобные документы

  • Жизнь и деятельность английского ученого и общественного деятеля Бертрана Рассела. Создание концепции логического атомизма. История философии глазами Рассела, язык математики в его философии. Литературно-поэтическое выражение в философском тексте.

    контрольная работа [24,3 K], добавлен 27.06.2010

  • Ознайомлення з філософськими аспектами навчання майбутніх учителів-словесників аналізу художніх творів. Розгляд динаміки розвитку окресленого питання в історії філософії від Античності до ХХ століття. Вивчення думок мислителів на теорію пізнання.

    статья [23,3 K], добавлен 31.08.2017

  • Основні ідеї теорії пізнання і моралі Джона Локка та їх вплив на формування філософської думки Нового часу. Філософське вчення про виховання, що послужило розвитку філософсько-педагогічної думки епохи Просвіти. Головна праця "Досвід про людський розум".

    реферат [27,8 K], добавлен 14.06.2009

  • Дослідження філософських поглядів Д. Юма та Дж. Локка. Скептична філософія людської природи Д. Юма. Сенсуалістична концепція досвіду Дж. Локка. Проблеми походження людського знання, джерела ідей у людській свідомості, інваріанти розуміння досвіду.

    статья [22,8 K], добавлен 18.08.2017

  • Формування І. Канта як філософа. Факти з біографії, що передували розвитку філософських поглядів И. Канта. Період, що передує написанню " Критики чистого розуму". "Критика чистого розуму" - головна філософська праця І. Канта.

    реферат [28,8 K], добавлен 18.02.2003

  • Методологія, як вчення про наукові методи дослідження базується на філософських концепціях. Її вихідні постулати витікають із теорії пізнання: світ матеріальний; світ пізнавальний; результатом пізнання є істина; практика – джерело, мета і критерій істини.

    реферат [33,2 K], добавлен 18.12.2010

  • Світогляд: сутність і форми. Основні філософські проблеми і напрямки. Мілетська школа та піфагоризм. Діалектика Геракліта, античний атомізм. Сократ та філософія Платона. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку. Рене Декарт - основоположник раціоналізму.

    шпаргалка [133,9 K], добавлен 21.11.2009

  • Виникнення філософських ідей у Стародавній Греції, передумови їх формування, основні періоди. Відомі філософські школи давньої Еллади, славетні мислителі і їх вчення. Занепад грецької історико-філософської думки, причини, вплив на філософію сучасності.

    курсовая работа [52,8 K], добавлен 30.11.2010

  • Л. Витгенштейн (1889-1951) як справжній духівник неопозитивізму, його біографія, діяльність, наукові праці та загальна характеристика його основних поглядів на життя. Проблема пізнання як проблема відносин свідомості насамперед до матеріальної дійсності.

    реферат [24,5 K], добавлен 10.05.2010

  • Дослідження буддійської традиції в буддології. Показ її подібності з традицією європейського скептицизму щодо відображення змісту основних категорій пізнання. Окремий розгляд вчення Нагарджуни і його тлумачення відомим сходознавцем Є. Торчиновим.

    реферат [23,3 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.