Поняття про аргументацію: структура та види

1. Не розділяйте узагальнені доводи супротивника.

2. Заперечуючи супротивнику, не висловлюйте особливої ретельності.

3. Не залишайте без заперечень сильні доводи супротивника. Але, заперечуючи, не слід розвивати їх або повторювати ті зауваження, які ці доводи підкріплювали.

4. Не доводьте, коли можна заперечити.

5. Відповідайте фактами на слова.

6. Заперечуйте супротивнику його власними доводами.

7. Не сперечайтесь проти безсумнівних доказів і правильних думок супротивника.

8. Не спростовуйте неймовірного.

9. Користуйтеся фактами, які визнав супротивник.

10. Якщо захисник обійшов мовчанням неспростований доказ, звинувачу слід лише нагадати його присяжним і вказати, що його супротивник не знайшов пояснення, яке б усунуло його. Як правило, можна сказати, що обвинувач не повинен заперечувати; заперечення вже є визнанням сили захисту або слабкості обвинувачення; навпаки, спокійна відмова від заперечень є підтвердженням впевненості у своїй правоті.

Слід нагадати загальне правило будь-якої суперечки: щоб викривати неправильні міркування супротивника, необхідно усувати з них другорядні зауваження, і, відокремивши положення, які складають ланку логічного ланцюга, розташувати їх у вигляді одного чи кількох силогізмів: помилка тоді стане очевидною.

Кожний юрист повинен вміти обґрунтовувати свої думки, грамотно будувати власну аргументацію, вміти аналізувати аргументацію свого опонента і переконливо її критикувати. У практиці юридичної аргументації застосовуються усі розглянуті вище види логічного обґрунтування : доказова і недоказова, пряма і непряма аргументація.

Як же проводити логічний аналіз аргументації / критики? Для цього необхідно:

1. З'ясувати всі аргументи і тезу аргументації/критики.

2. Визначити вид аргументації/критики.

3. Перевірити правильність наведеної аргументації/критики.

4. З'ясувати, які помилки допускаються, які хитрощі застосовуються.

Розглянемо уривок із судової промови адвоката Андрієвського С.А. щодо братів Келеш, яких було звинувачено у підпалі з метою отримання страхової винагороди. Аргументація Андрієвського має такий вигляд.

«... 16 січня о 6 годині вечора тютюнова комірчина братів Келеш була зачинена і опечатана контролером Некрасовим. Опівночі всередині цієї комірчини з'явилися ознаки пожежі. Постає запитання, як же вона могла статися? Хто і як міг туди проникнути? Замок, ключ від якого був у контролера, виявився замкненим і неушкодженим. Печатка затримувала двері своїм липким складом і, отже, не була знята. Інших ходів до комірчини не існувало і прокладено не було. Правда, Бобров, домовласник, пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було проникнути через кватирку, а до кватирки на четвертий поверх можна дістатися сходами або водостоком. Але ж будемо міркувати у межах розумного і не станемо допускати казок. Драбини, що була б приставлена до стіни, ніхто не бачив, а для того, щоб лізти водостоком до четвертого поверху, треба бути мавпою або акробатом -- привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш -- 40-літні люди -- гнучкістю тіла не відзначаються. Нарешті, кватирка на четвертому поверсі замикається зсередини: якби її було залишено при зимовій холоднечі відкритою, то контролер Некрасов, замикаючи комірчину, помітив би це, та й усі вікна встигли б уже вкритися кригою. Крім того, кватирки робляться не у нижній частині вікна, а трошки вище, перегнутися через вікно жодний з Келешей не зміг би -- треба було б його розбити, однак усі вікна при пожежі знайдені цілими. Отже, якщо не припускати казок, якщо не вірити, що хто-небудь з Келешів міг забратися комаром в щілину або залізти в комірчину через трубу, як відьма, -- то треба буде визнати, що з тієї хвилини, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, коли через шість годин в ній почалася пожежа, комірчина як і раніше, була зачиненою, -- ніхто до неї не входив і не міг увійти...».1

З'ясуємо аргументи і тезу наведеної аргументації.

Аргументи:

1) У комірчину можна було проникнути або відкривши замок, або знявши двері, або пролізши через кватирку, або до комірчини ніхто не проникав.

2) Замка ніхто не відкривав.

3) Двері не знімали.

4) У кватирку брати Келеш пролізти не могли.

Теза:

У комірчину ніхто не проникав і не міг проникнути з того моменту, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, як почалася пожежа.

Як бачимо, адвокат у цьому випадку застосовує непряму аргументацію, а саме -- її розділовий вид. Однак при застосуванні такої аргументації обґрунтувати істинність тези можна лише тоді, коли перелічені всі можливості (у нашому випадку всі можливості проникнення до комірчини). Однак всередину приміщення можна було б, наприклад, проникнути через дах, можна було б за гроші запропонувати комусь залізти у кватирку, якщо вже брати Келеш за фізичним станом не могли цього зробити, нарешті, сам контролер Некрасов міг відкрити комірчину своїм ключем...

Це означає, що наведена аргументація побудована за схемою неправильного модусу розділово-категоричного міркування. Враховуючи це, можна зробити висновок, що теза цього блоку має лише правдоподібний характер. Адвокат не зміг довести її істинність. У цілому наведену аргументацію можна охарактеризувати як недоказову аргументацію другого виду.

У наведеній аргументації допущено логічну помилку «не підтверджую». Адвокат застосовує тут хитрощі, пов'язані з цією помилкою. Він будує аргументацію за схемою недедуктивного міркування, однак намагається видати цю схему за схему дедуктивного міркування для того, щоб показати необхідний зв'язок між наведеними аргументами і тезою, істинність якої він хоче довести.

Професійні логіки і математики, не говорячи про інших фахівців, не приділяють доведенням стільки часу і сил, як юристи. Без будь-якого перербільшення можна стверджувати, що техніка доведення - головна зброя юриста. В теоріях судового доведення приділяється значна увага юридичним нормам, що регламентують процес доведення, характер доведень, джерел і способів їхнього отримання, їхньої оцінки з позицій юридичної відповідності та припустимості і та ін. На відміну від відносно спокійної і безпристрасної обстановки, у якій здійснюються математичні і логічні доведення або інженерно-технічні обґрунтування, у судовому залі зіштовхуються життєво-важливі і нерідко антагоністичні інтереси. Ці інтереси викликають до життя безліч додаткових факторів, що істотно впливають на процес доведення. Крім, власне логічних і юридичних, це психологічні, моральні, економічні, політичні, а іноді навіть естетичні фактори.

Сучасна теорія аргументації є інтегральною дисципліною, що об'єднує зусилля дослідників різних галузей науки: логіків, філософів, лінгвістів, психологів, фахівців по створенню комп'ютерних технологій, дослідників в галузі теорії дій, теорії прийняття рішень та ін. Лінгвісти звертають увагу перш за все на мовні засоби, що використовуються в аргументативних діалогах, а також на умови реалізації мовних засобів в таких діалогах; політологи цікавляться тими способами аргументації, що є найбільш вживаними і ефективним під час дипломатичних переговорів і які сприяють досягненню консенсусу; філософи і логіки основну увагу звертають на умови логічної правильності та істинності аргументації; психологи виявляють інтерес до процесів аргументації з огляду на можливість поглиблення нашого розуміння мислення людини; розкриття механізму аргументації є суттєвим для вирішення проблеми моделювання мисленнєвих процесів і, отже, для побудови систем штучного інтелекту; результати досліджень механізмів аргументації широко використовують в різних експертних системах, які покликані поліпшити здійснення людиною процедур прийняття рішень.

Список використаної літератури

1. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. К.,1996;

2. Арюлин А.А Учбово-методичний посібник по вивченню курсу «Логіка». К.,1997;

3. Ерашев А.А., Сластенко Е.Ф. Логіка. К.,1993;

4. Кирилов В.І, Старченко А.А. Логіка., М.,1987.

5. Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К., 1998.

6. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. - К., 2000.

7. Культура ведення дебатів. - Харків, 1988.

8. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. - Київ: “Либідь”, 1994 р

9. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

10. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

11. Історія красномовства. - к., 2000.

12. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - к., 1999.

13. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. К., 1997

14. Жеребкін В.Є. Логіка. Х., 1995

15. Тофтул М.Г. Логіка. - К., 1999. - С.332.

16. Гетманова А.О. Учебник по логике. - М., 1995.

17. Конверський А.С. Логіка. - К., 1998. - С.32.

18. Руденко К.П. Логіка. - К., 1976. - С.139.

19. Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. - М., 1996.

20. Аверьянов Л. Я. Социология: искусство задавать вопросы -М.,1998.

21. Белнап Н., Стил Т. Логика вопросов и ответов. - М.: Прогресс, 1981.

22. Волович В. И. Надёжность информации в социологическом исследовании. - К.: Наукова думка, 1974.

23. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. - М.,1988.

24. Садмен С., Брэдберн Н. Как правильно задавать вопросы. - М.: Институт Фонда “Общественное мнение”, 2002.

25. Кримінологія: Підручник / Під ред. Ст Ст Орехова. - СПб., 1992.

26. Демидов И.В. Логика: Учебное пособие для юридических вузов / Под ред. доктора философских наук, проф. Б.И. Каверина. - М.: Юриспруденция, 2000. - 208 с.

27. Грядовой Д. И., Малахов В. П. Логика для юриста. - М, 1998.

28. Грядовой Д. И., Малахов В. П., Пылев С. С. Логика в юридической теории и практике. - М., 1997.

29. Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика: Учебник для юридических вузов. - М., 1995.

30. Кнапп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. - М., 1987.

31. Эйсман А. А. Логика доказывания. - М., 1971.

Размещено на Allbest.ru