Сократ як ритор

2

Реферат на тему

СОКРАТ ЯК РИТОР

ПЛАН

1. Вступ

2. Сократ як ритор

3. Платон “Апологія Сократа”

4. Висновки

ВСТУП

У період розквіту рабовласницької демократії в V столітті до н.е. з'явився новий тип філософа. Це було викликане новими суспільними потребами в загальній і політичній освіті, якої потребували розвиток політичних та судових закладів, наукова, філософська та художня культура. Таким чином з'явились софісти. Слово “софіст” спочатку означало “мудрець”, “винахідник”, “умілець”, “мастак”, а з другої половини століття стало назвою певного типу філософа-професіонала, вчителя філософії, людини, яка заробляла собі на життя інтелектуальною працею. За свою працю вони брали досить високу платню.

Навчити мислити, говорити і робити - у цьому полягало завдання софістів як перших платних вчителів. Поява софістики пов'язується із зростанням авторитету риторики. Софістика і риторика - споріднені мистецтва. Для софіста було головне досягти успіху в публічній дискусії, а не наблизити слухачів до істини. Такими софістами були Корак, Тисій, Горгій та інші.

Визначним мислителем Греції, який залишив незгладимий слід у світовій історії, був Сократ. Ця людина, на відміну від софістів, намагалася наблизити слухачів до ітини і зовсім не брала гроші за навчання мудрості. Сократ (469 - 399 рр. до н. е.) залишився в історії давньогрецької просвітницької епохи як мудрець, який своїм розумом і моральною позицією вплинув і на риторику, і на софістику. Про себе він казав, що вибрав роль такої людини, яка приставлена до міста, як “ґедзь до коня, великого і благородного, але такого, що облінився від ситості і потребує, щоб його підганяли” [3, 75]. Сократ усе життя намагався переконувати громадян дбати про доброчесність. До канону доброчесності він включав такі моральні властивості, як витриманість, хоробрість, поміркованість, справедливість, благочестя. Сократ переносив міру оцінки людських вчинків у саму людину (внутрішній голос).

На думку Сократа, істинне красномовство повинне піклуватися про душу громадян, промова достойного оратора завжди має бути спрямована на вище благо для людей. Сократ, за визначенням Цицерона, «спустив філософію з неба на землю». Він критикував полісну мораль і називав себе оводом, що безперервно жалить могутнього, але ледачого коня -- афінський народ. Сократ не приховував своїх аристократичних симпатій і критикував недоліки демократичного ладу Афін, за що і був присуджений до смертної кари.

СОКРАТ ЯК РИТОР

Усякому, хто творить промову, годиться пристосовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати…

Сократ збагатив практичну риторику своїми розробками політичної полеміки (в перекладі з грецької мови - сперечатися, змагатися) - суперечки в процесі пошуку істини, спору, а точніше - такої бесіди, в якій міркування розвивається шляхом зіткнення протилежних думок і кожен відстоює свою думку. На той час і слово діалектика мало значення “бесіда”, або мистецтво мислити в рухливих формах бесіди, гри слів. Такими формами софісти як філософи і вчителі досягли віртуозної гри слів і розуму у красномовстві, заробляли гроші, здобували славу, благо для вітчизни і громадян, а Сократ, також софіст, але вже інший, шукав істину, мудрість. Ще далі від софістики відійшов учень Сократа Платон і став головним її противником.

Основною ознакою еристики Сократа була іронія (в перекладі з грецької - придурювання, вдавання) - прихований глум, прикидання таким, який нічого не знає, щоб на незнанні впіймати співбесідника. Іронія Сократа полягала в тому, що він дотепною системою запитань заганяв суперника у глухий кут, коли той починав сам собі заперечувати. Проте робив це не злостиво (“Будь-яке зло я зву ганебним” - “Горгій”), а добродушно, бо хотів не образити співбесідника, а тільки показати, що той неправильно мислить. Сократ говорив “…я тільки шукаю разом з вами, і якщо хто, сперечаючись зі мною, знайде правильний доказ, я перший з ним погоджусь” (“Горгій”). Він допомагав народженню істини в душі свого співрозмовника, уподібнюючи свій метод повивальному мистецтву, майєвтиці. Мета майєвтики, на думку Сократа, в тому, щоб дискутуючи стосовно якого-небудь предмета, визначити його поняття. Знати - значить розуміти, тобто мати поняття. Метод Сократа також був пов'язаний з індукцією. У ході бесіди він вів співрозмовника від факту до факту і, нарешті, до загального поняття.

Для бесід Сократа головним було дотримання логічного принципу, щоб у бесіді чи промові наступне випливало з попереднього. Про одну з прекрасних промов Лісія Сократ, проаналізувавши її, сказав: “Все в цій промові накидано як попало; він прагне до того, щоб його міркування пливло не з початку, а з кінця, на спині назад”. Сократ вважав, що будь-яка промова має бути побудована, ніби жива істота, у неї повинно бути тіло з головою і ногами, до того ж тіло і кінцівки мають підходити одне до одного і відповідати цілому (діалог “Федр”).

Останнього року свого життя він був звинувачений у безбожництві та розбещенні молоді. На суді проти Сократа виступили три обвинувачі. Один із них сказав: “Сократ учив своїх співрозмовників нехтувати встановленими законами. Він говорив, що нерозумно посадових осіб у державі вибирати за допомогою бобів, адже ніхто не хоче мати обраного бобами керманича, теслі, флейтиста й інших, хоча їх помилки в роботі приносять набагато менше шкоди, ніж помилки в державному управлінні. Промови Сократа збуджують у молоді презирство до встановленого державного ладу і схильність до насильницьких дій”. Обвинувачі хотіли змусити Сократа залишити Афіни. Але він відмовився від цього і був засуджений на смерть. Філософ випив чашу цикути.

Перед смертю Сократ звернувся до злочинних суддів з промовою у своїй “сократівській манері”: “Велика надія моя, судді, що посилаючи мене на смерть, ви робите добре діло. Бо одне з двох: або смерть остаточно позбавить мене чуття, або вона перенесе мене в якесь інше місце. Якщо смерть гасить в людині всі почуття, то яке ж це щастя - вмерти, великі боги! Чи багато є в житті днів кращих, ніж така ніч! І якщо вся навколишня вічність схожа на неї, то хто в світі блаженніший, ніж я? Якщо ж правду говорять, ніби смерть є переселенням в інший світ, де живуть ті, що відійшли, то це ж блаженство ще більше! Подумати тільки: ушитися від тих, хто претендує тут бути моїми суддями, і постати перед суддями…Справді гідними цього імені… Зустрітися з тими, хто жив праведно і чесно, - та хіба це не найпрекрасніше з переселень. А якою втіхою було б мені зустріти Паламеда, Аянта та інших, хто засуджений неправедним судом! Я спробував би мудрість і великого царя, який йшов полчищами проти Трої і Уліса, і Сізіфа, і за ці мої розпитування не поплатився б смертним вироком, як трапилося тут. Та й ви, судді, що голосували за моє виправдання, також не бійтеся смерті. Жодній хорошій людині не загрожує ніщо дурне ні в житті, ні після смерті, жодна його справа не промине безсмертних богів, і що сталося зі мною, то трапилося не випадково. І тих, хто мене звинуватив, і тих, хто мене засудив, я не виню ні в чому - хіба що в тому, що вони думали, ніби роблять мені зло…

Однак час нам уже розходитися - мені, щоб померти, вам - щоб жити. А яка з цих двох доль краща, знають тільки боги, а з людей, як я думаю, ніхто не знає” [5, 243].

Сократ запам'ятався нащадкам великим скептиком. Будучи наймудрішою людиною свого часу, він не побоявся сказати: “Я знаю, що нічого не знаю”. Це тільки Сократ зміг думку про те, що людину можна пізнати через її мову, що мова є інтелектуальним портретом людини, вмістити в афоризмі: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ був бідним, не маючи взуття, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажну жінку, яка зобов'язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачати час на платних учнів, він бесідував лише з тими, у кого бачив ознаки “душевної вагітності”, в кого “працювали” душа й розум.

Основою філософії і етики Сократа стали доброчесність і благо та засудження зла. Він вважав їх підґрунтям людського буття. Навчання і пізнання світу через освіченість - це пошук доброчесності і блага. “Людей достойних і чесних - чоловіків і жінок - я зву щасливими, несправедливих і дурних - нещасними”, - так говорить Сократ у діалозі Платона “Горгій”. Слід зазначити, що головним жанром Сократа були усні бесіди. Сократ нічого не писав, тому мудрість його вчення успадкувалася нащадками через тексти діалогів його учня Платона “Горгій” і “Протагор” та “Апології Сократа”. Платон познайомився з Сократом за вісім років до загибелі останнього, коли Сократу було вже за шістдесят, і зустріч ця викликала революцію в душі відомого філософа. Платон і написав “Апологію Сократа”, з якої можна дізнатися про деякі аспекти сократівської філософії. “Апологія Сократа” являє собою промову Сократа, яка була виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е..

Філософія в розумінні Сократа - це вчення про те, як варто жити. Метод Сократа сформувався в ході диспутів і бесід, учасником яких він був. Його цікавив насамперед зміст теми, він уникав зовнішніх ефектів і в той же час прагнув підкорити супротивника суб'єктивній діалектиці своїх міркувань.

Сократ умів переконати будь-кого із своїх співрозмовників. Розмірковуючи з Феєтетом про науку, він залишив того божественно одухотвореним. Говорячи про благочестя з Євтифроном, який подав на батька в суд за вбивство гостя, він відмовив його від цього задуму. Сократ умів знаходити докази в тому, що відбувається. Він переконав батька Платона Главкона, який хотів зайнятися державними справами, що той для такої справи ще мало досвідчений.

Сократ категорично виступив проти релятивізму софістів. Він стверджував, що софісти Протагор і Горгій люди нещирі. Протагор обіцяє з кожним днем вдосконалювати своїх учнів в мистецтві управління домашнім господарством і справами громадськими. Завдяки його мистецтву можна стати сильнішим від усіх у вчинках і в державних промовах. Горгій стверджує, що його наука дає свободу і владу над іншими людьми у місті. Важливо, що вивчаєш тільки це одне, а не поступаєшся майстрам будь-якого іншого.

Сократ заперечує такі погляди, вважаючи, що хибна думка - найнебезпечніше для людини. Бо весь напружений процес пошуку має бути спрямований на благо і доброчесність. Мудрість і полягає в тому, щоб знати і розуміти зміст доброчинності.

Сократ творчо розвинув мистецтво полеміки (полеміка в перекладі з грецької - військова справа). У ті часи мистецтво суперечки - еристика - було дуже поширене, а основними засобами для його втілення Сократ вважав іронію (від удавання) і майєвтику.

Сократ не залишив по собі ніяких текстів. Але певне уявлення про його стиль промов може дати фрагмент з роботи його учня Платона.

ПЛАТОН “АПОЛОГІЯ СОКРАТА”

Промова після винесення смертного вироку:

"Через малий строк, що мені залишилося жити, афіняни, тепер піде про вас дурна слава, і люди, схильні паплюжити наше місто, будуть винити вас у тім, що ви позбавили життя Сократа, людини мудрої, - адже ті, хто схильні вас дорікати, будуть стверджувати, що я мудрець, хоча це й не так. От якби ви трохи почекали, тоді б це трапилося для вас саме собою: ви бачите мій вік, я вже дуже старий, і моя смерть близька. Це я говорю не всім вам, а тим, які засудили мене на смерть. А ще от що я хочу сказати цим самим людям: бути може, ви думаєте, афіняни, що я засуджений тому, що в мене не вистачило таких доказів, якими я міг би схилити вас на свою сторону, якби вважав потрібним робити й говорити все, щоб уникнути приговора. Зовсім ні. Не вистачить-то в мене, правда, що не вистачило, тільки не доказів, а нахабства й безсоромності, і бажання говорити вам те, що вам усього приємніше було б слухати: щоб я оплакував себе, горював - словом, робив і говорив багато чого, що ви звикли чути від інших, але що негідно мене, як я стверджую. Однак і тоді, коли мені загрожувала небезпека, не знаходив я потрібним прибігати до того, що личить лише рабові, і тепер не каюся в тім, що захищався в такий спосіб. Я скоріше волію вмерти після такого захисту, чим залишатися в живих, захищаючись по-іншому. Тому що ні на суді, ні на війні ні мені, ні кому-небудь іншому не треба уникати смерті будь-якими способами не перебираючи. І в боях часто буває очевидно, що від смерті можна піти, кинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів; багато є інших вивертів, щоб уникнути смерті в небезпечних випадках, - треба тільки, щоб людина зважилася робити й говорити все що завгодно.

Уникнути смерті неважко, афіняни, а от що набагато важче - це уникнути зіпсованості: вона наздоганяє швидше смерті. І от мене, людини повільного й старого, наздогнала та, що наздоганяє не так стрімко, а моїх обвинувачів, людей сильних і моторних, - та, що біжить швидше, - зіпсованість. Я йду звідси, присуджений вами до смерті, а мої обвинувачі йдуть, викриті правдою в злодійстві й несправедливості. І я залишаюся при своєму покаранні, і вони при своєму. Так воно, мабуть, і повинне було бути, і я гадаю, що це правильно.

А тепер, афіняни, мені хочеться пророчити майбутнє вам, що осудили мене. Адже для мене вже настав той час, коли люди бувають особливо здатні до передбачень, - тоді, коли настав час вмерти. І от я стверджую, афіняни, мене що умертвили, що негайно за моєю смертю осягне вас кара важче, клянуся Зевсом, тієї смерті, який ви мене покарали. Зараз, зробивши це, ви думали позбутися від необхідності звітувати у своєму житті, а трапиться з вами, говорю я, зворотне: більше з'явиться у вас викривачів - я дотепер їх стримував. Вони будуть тим обтяжливіші, чим вони молодші, і ви будете ще більше обурюватися. Справді, якщо ви думаєте, що, вбиваючи людей, ви змусите їх не судити вас за те, що ви живете неправильно, те ви помиляєтеся. Такий спосіб самозахисту й не цілком надійний, і не гарний, а от вам спосіб і самий гарний, і найлегший: не затикати рота іншим, а самим намагатися бути набагато кращими. Пророчивши вам це, тим, хто мене засудив, я залишаю вас.

А з тими, хто голосував за моє виправдання, я б охоче поговорив про те, що трапилось, поки архонти зайняті і я ще не відправився туди, де я повинен умерти. Будьте із мною цей час, друзі мої! Ніщо не заважає нам поговорити один з одним, поки можна. Вам, раз ви мені друзі, я хочу показати, у чому зміст того, що зараз мене осягло. Із мною, судді, - вас-то я по справедливості можу назвати моїми суддями - трапилося щось разюче. Справді, адже раніше увесь час звичайний для мене віщий голос мого генія чувся мені постійно й утримував мене навіть у маловажливих випадках, якщо я мав намір зробити що-небудь неправильне, а от тепер, коли, як ви самі бачите, із мною трапилося те, що всякий визнав би - так воно й вважається - найгіршим лихом, божественне знамення не зупинило мене ні вранці, коли я виходив з будинку, ні коли я входив у будинок суду, ні під час всієї моєї промови, щоб я не збирався сказати. Адже колись, коли я що-небудь говорив, воно нерідко зупиняло мене на півслові, а тепер, поки йшов суд, воно жодного разу не стримало мене від жодного вчинку, від жодного слова. Яка ж тому причина? Я скажу вам: мабуть, все це відбулося мені на благо, і, мабуть, неправильна думка всіх тих, хто думає, начебто смерть - це зло. Цьому в мене тепер є великий доказ: адже бути не може, щоб не зупинило мене звичне знамення, якби я мав намір зробити що-небудь неправильне.

Помітимо ще от що: адже скільки є надій, що смерть - це благо! Смерть - це одне із двох: або вмерти - значить стати нічим, так що померлий уже нічого не почуває, або ж, якщо вірити переказам, це якась зміна для душі, переселення її з тутешніх місць в інше місце. Якщо нічого не відчувати, то це однаково, що сон, коли спиш так, що навіть нічого не бачиш у сні; тоді смерть - дивовижне придбання. По-моєму, якби кому-небудь треба було вибрати ту ніч, у яку він спав так міцно, що навіть не бачив снів, і зрівняти цю ніч із іншими ночами й днями свого життя й, подумавши, сказати, скільки днів і ночей прожив він у своєму житті краще й приємніше, ніж ту ніч, - то, я думаю, не тільки найпростіша людина, але й великий цар знайшов би, що таких ночей було у нього мало, порівнюючи з іншими днями й ночами. Отже, якщо смерть така, я, що стосується мене, назву її придбанням, тому що в такий спосіб увесь час здасться не довше однієї ночі.

З іншого боку, якщо смерть є як би переселення звідси в інше місце й вірний переказ, що там перебувають всі померлі, то чи є що-небудь краще, мої судді? Якщо хто прийде в Аїд, позбувшись от від цих самозваних суддів, і знайде там щирих суддів, тих, що, по переказі, судять в Аїді, - Міноса, Радаманта, Еака, Триптолема й всіх тих напівбогів, які у своєму житті відрізнялися справедливістю, - хіба погано буде таке переселення?

А чого б не дав усякий з вас зате, щоб бути з Орфеєм, Мусієм, Гесіодом, Гомером! Так я згоден умерти багато разів, якщо все це правда: для кого іншого, а для мене було б чудово вести з ними бесіди, якби я зустрівся, наприклад, з Паламедом і з Аяксом, сином Теламона, або ще з ким-небудь із древніх, хто вмер жертвою неправого суду, і я думаю, що порівнювати мою долю з їхньою долею було б втішно.

А сам головне - проводити час у тім, щоб випробовувати й розбирати тих, хто є там, точно так само, як тутешніх: хто з них мудрий, а хто тільки думає, що мудрий. Чого не дав би всякий, мої судді, щоб випробувати той, хто привів велику рать під Трою, або Одисея, Сісіфа й багатьох інших чоловіків і жінок, - з ними розмовляти, проводити час, випробовувати було б моїм несказанним блаженством. У всякому разі там-то за це не стратять. Крім усього іншого ті, що живуть там, блаженніше тутешніх ще й тим, що залишаються увесь час безсмертними, якщо вірний переказ.

Але й вам, мої судді, не слід очікувати нічого поганого від смерті, і якщо що приймати за вірне, так це те, що з людиною гарним не буває нічого поганого ні при житті, ні після смерті й що боги не перестають піклуватися про його справи. І моя доля зараз визначилася не сама собою, навпаки, для мене ясно, що мені краще вмерти й позбутися від турбот. От чому й знамення мене не стримало, і я сам ледве не серджуся на тих, хто осудив мене, і на моїх обвинувачів, хоча вони виносили вирок й обвинувачували мене не з таким наміром, а думаючи мені зашкодити, за що вони заслуговують осудження. Все-таки я про щось їх попрошу: якщо, афіняни, вам буде здаватися, що мої сини, подоросліючи, стануть піклуватися про гроші або ще про що-небудь більше, ніж про чесноті, накажіть їх за те, дошкуляючи їх тим же самим, чим я вам дошкуляв; і якщо вони, не являючи собою нічого, будуть багато про себе думати, дошкуляйте їм також, як я вам дошкуляв, за те, що вони не піклуються про належне і багато уявляють про себе, тоді як самі нічого не представляють собою. Якщо ви станете робити це, то відплатите по заслугах і мені, і моїм синам.

Але вже настав час іти звідси, мені - щоб умерти, вам - щоб жити, а що із цього краще, нікому невідомо, крім бога" [2, 72-76].

ВИСНОВКИ

Я вважаю Сократа великим філософом і ритором. Його манеру правильно говорити не можна не помітити у творі Платона “Апологія Сократа”. Адже кожне речення зв'язане з попереднім, думка не закінчується, а лише розвивається і переходить в іншу. Початок нерозривно зв'язаний з кінцем промови і навпаки. Це, на мою думку, один з основних доказів майстерності Сократа. Також, аналізуючи промову, я звернула увагу на давньогрецькі імена, богів, яких згадував у своєму монолозі філософ. Це свідчить про його освіченість і мудрість.

Сократ здивував мене тим, що був бідним, хоча і міг з легкістю заробити собі на життя навчанням. Але він не брав грошей, про що писалося вище. Його не можна не поважати за це.

Сократ:

1) у промовах завжди був за доброчесність і благо, засуджував зло;

2) збагатив практичну риторику розробками політичної полеміки та еристики;

3) завжди шукав істину, мудрість;

4) часто використовував в усних виступах іронію (придурювання, вдавання), майєвтику (уміння ставити питання, які наводять на певні думки), індукцію, діалектику та інші методи;

5) у бесідах дотримувався логічного принципу;

6) полюбляв ставити каверзні запитання;

7) намагався докопатися до істини у своїх бесідах, а не створювати ілюзії тощо.

Сократ ввійшов в античну філософію і літературу як геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик, вічний учень, який отримував знання навіть від людей малоосвічених і малоталановитих, іронічний, але добродушний, любитель правди. Ця людина стала перехрестям багатьох світових філософських тенденцій. Саме Сократу ми зобов'язані появою Платона-філософа. Платон, в свою чергу, став родоначальником платонізму, вчителем Аристотеля, і від сильного коріння виросло багато філософських гілок: стоїцизм, гедонізм, піфагорійство, скептицизм, неоплатонізм. Безсумнівно, без Сократа сучасна філософія не стала б такою, якою вона є.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Большая Советская Энциклопедия. Т. 40./За ред. Б.А. Введенского. - М.: Государственное научное издательство “Большая Советская Энциклопедия”, 1957. - 645 с.

2. Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003. - 264 с.

3. Горелов А. А. Культурология: Учеб. пособие. - М.: Юрайт - М., 2001. - 400 с.

4. Корнилова Е. Н. Риторика - искусство убеждать. - М., 1988. - 196 с.

5. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 2003. - 311с.