Емпіризм: знання й досвід

Емпіризм: знання й досвід

Вступ

У середині XIX століття, довгий період панування донаукової психології підійшов до кінця. У цей час європейською філософською думкою опанувала нова мода - позитивізм. Це навчання, як і сам термін, бере початок від робіт французького філософа Огюста Конта (1798-1857), що, говорять, довідавшись, що незабаром умре, заявив, що з його смертю мир зазнає безповоротної втрати.

Конт поставив перед собою воістину титанічне завдання - піддати систематичному перегляду все людське знання. Для того, щоб зробити цей намір трохи більше реальним, він вирішив обмежити свою роботу використанням тільки безперечних даних - тих фактів, які встановлені за допомогою строгого наукового методу. З його погляду, у достатній мері надійними можуть уважатися тільки ті факти, які піддаються об'єктивному науковому спостереженню. Всі спекулятивні або метафізичні твердження, отримані чисто логічним шляхом, були оголошені ілюзорними й відкинуті.

Позитивізм - навчання, що визнає дійсними тільки ті явища й факти, які піддаються спостереженню.

Матеріалізм - філософське навчання, що затверджує, що всі події у Всесвіті можуть бути пояснені у фізичних термінах, як різні прояви матерії і її властивостей.

Емпіризм - філософська позиція, що повідомляє єдиним джерелом пізнання спостереження за природою, емпіричний досвід.

Прийняття позитивістської орієнтації означало, що відтепер учені повинні покладатися на висновки тільки цілком певного типу. Цю позицію можна виразити в такий спосіб: «Довіряти можна лише свідченням наших почуттів, тільки вони дають наукові знання. Все інше - попросту нісенітниця!». Такою «нісенітницею» виявилися всі традиційні філософські й теологічні проблеми. Лише наукове знання гідно визнання.

Антиметафізична тенденція знайшла підкріплення й у сфері властиво філософського знання. Навчання матеріалізму затверджувало, що всі події у Всесвіті можна описати й пояснити природними факторами, як різні властивості матерії й енергії. З погляду матеріалізму навіть свідомість людини можна пояснити на основі знань фізики й хімії. При цьому в центрі уваги матеріалістів перебувало вивчення фізичних характеристик - анатомічних і фізіологічних структур мозку.

Третя група філософів стояла на позиціях емпіризму. Головною темою міркувань для них було питання про походження знання. На їхню думку, єдиним джерелом знання є почуттєвий досвід.

Позитивізм, матеріалізм і емпіризм послужили філософським обґрунтуванням наукової психології, що народжується. Однак головна роль - серед трьох названих напрямків - належить, безумовно, емпіризму. Саме він у якості центральної ставив перед собою завдання досліджувати, як міцніє розум людини, як множаться його знання. Відповідно до даної крапки зору, пізнання здійснюється переважно шляхом акумулювання почуттєвих вражень. Ця позиція протистоїть концепції Декарта, відповідно до якої частина ідей, що мають для процесу пізнання найважливіше значення, носить уроджений характер. У нашім викладі ми торкнемося позицій деяких найбільших англійських емпіриків: Джона Локка, Джорджа Берклі, Давида Юма, Давида Гартли, Джемса Милля й Джона Стюарта Милля.

Джон Локк (1632-1704)

Джон Локк народився в родині дрібного чиновника-юриста, учився в університетах Лондона й Оксфорда. Ступінь бакалавра він одержав в 1656 році, і незабаром після цього захистив дисертацію на звання магістра. Протягом декількох років Локк викладав в Оксфорді грецьку мову, літературу й філософію, а потім зайнявся ще й медичною практикою. Згодом Локк захопився політикою, переїхав у Лондон і надійшов на службу секретарем до графа Шефтсбери. Незабаром він став довіреною особою й іншому цього політичного діяча, відомого своїм полемічним даруванням.

Вплив Шефтсбери в уряді, однак, падав, а в 1681 році, після участі в невдалій змові проти Карла II він змушений був бігти в Голландію. Хоча сам Локк безпосередньо не був замішаний у змові, дружба із Шефтсбери викликала підозри й на нього, і йому так само довелося зникнути в Голландії. Через кілька років, коли можна було вже повернутися в Англію, Локк стає уповноваженим по апеляціях і пише кілька книг із проблем утворення, релігії й економіці. Він відстоює право людей на волю совісті й право самим розпоряджатися власним життям. Ці роботи приносять йому широку популярність по всій Європі. Локк стає одним з лідерів ліберальної думки. Деякі його ідеї лягли в підставу Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки.

В області психології найбільш значним добутком Локка є його «Досвід про людський розум». У цій роботі, що з'явилася результатом напруженої двадцятилітньої праці, утримується найбільш повний виклад його поглядів. За період до 1700 року книга витримала чотири видання, була перекладена на французьку мову й латинь. Саме з моменту появи цієї роботи можна вести відлік історії британського емпіризму.

Як виникає знання?

У центрі уваги локковської системи стояли питання теорії пізнання. Яким образом відбувається пізнання, як виникає нове знання? Локк, на противагу Декарту, заперечує існування вроджених ідей. Від народження людина не має ніякі знання, все приходить із досвідом. Локк визнає, що деякі ідеї, наприклад, ідея Бога, можуть здатися дорослій людині вродженими. Але це відбувається тільки тому, що ми засвоїли цю ідею в раннім дитинстві й просто не пам'ятаємо себе без її. Таким чином, уроджений характер деяких ідей - не більш ніж ілюзія. Поява абсолютно всіх ідей можна пояснити через навчання й звичку.

Яким же образом з'являється знання? По Локку, все знання виходить тільки з досвіду. Він писав:

Припустимо, що розум є, так сказати, білий папір без усяких знаків і ідей... Звідки він здобуває той великий їхній запас, що діяльна й безмежна людська уява намалювала з майже нескінченною розмаїтістю? Звідки одержує весь матеріал міркування й знання? На це я відповідаю одним словом: з досвіду. На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього зрештою воно відбувається.

За багато століть до цього подібні думки висловлював Аристотель: розум людини при народженні являє собою tabula rasa - чисту дошку, на якій досвід запам'ятовує свої оцінки.

Відчуття й рефлексія

По Локку, існують два різних види досвіду: зовнішній і внутрішній. Один з них ґрунтується на почуттях, іншої - на осмисленні своїх власних дій і станів - інакше кажучи, рефлексії. Ті ідеї, які походять із почуттів (тобто на основі безпосереднього впливу об'єктів зовнішнього миру на органи почуттів), являють собою прості почуттєві враження. Ці почуттєві враження впливають на наш розум, а той, у свою чергу, оперує з почуттєвими враженнями, спостерігаючи за власною діяльністю. На основі спостереження за діяльністю розуму й виникає досвід рефлексії. Цей внутрішній, рефлекторний досвід вторинний стосовно досвіду зовнішньому, почуттєвому.

У процесі розвитку індивіда спочатку з'являється почуттєвий досвід, оскільки колись треба мати те, що може піддаватися рефлексії. Рефлексуя, ми згадуємо колишні почуттєві враження, комбінуємо й узагальнюємо їх, створюючи тим самим абстракції й ідеї більше високого порядку. Таким чином, всі ідеї виникають на основі почуттєвого досвіду й досвіду рефлексії, але кінцевим джерелом пізнання все-таки залишається почуттєвий досвід.

Прості ідеї - елементарні ідеї, що виникають на основі почуттєвого досвіду або досвіду рефлексії.

Складні ідеї - ідеї похідного характеру, які складаються з ряду простих ідей. Такі ідеї піддаються аналізу й можуть бути розкладені на ряд більше простих компонентів.

Теорія асоціацій - концепція, відповідно до якої складні ідеї утворяться шляхом з'єднання або асоціації простих ідей.

Прості й складні ідеї

Локк розрізняє прості й складні ідеї. Прості ідеї з'являються на основі як почуттєвого, так і рефлективного досвіду, і пасивно сприймаються нашим розумом. Прості ідеї зовсім елементарні, вони не містять у собі ніяких частин і тому не піддаються аналізу або відомості до яким-небудь ще більш простим ідеям. У процесі своєї діяльності розум активно створює нові ідеї шляхом комбінування й сполучення різних простих ідей між собою. Ці нові похідні ідеї Локк називає складними ідеями. Вони складаються з ряду простих ідей, а тому піддаються аналізу й можуть бути розкладені на компоненти.

Теорія асоціацій

Відповідно до цієї крапки зору, прості ідеї можуть утворювати в такий спосіб складні ідеї. Властиво, асоціація - це той самий процес, що сучасні психологи називають научанням. Уявлення про можливість редукції, відомості всього психічного життя людини до набору простих ідей або елементів, а також пояснення складних ідей через асоціацію простих лежить у підставі всієї сучасної наукової психології. Як і годинний механізм, якому можна розібрати й зібрати, створюючи на цій основі нові, більше складні машини, ідеї свідомості так само можна аналізувати й асоціювати.

З погляду Локка, свідомість людини працює в повній відповідності із законами фізики. Елементами психіки, своєрідними психічними атомами, є прості ідеї. Вони являють собою повний аналог матеріальних атомів у механістичної системі Всесвіту. Базові елементи психіки (прості ідеї) неподільні, як і їхні матеріальні аналоги. З їхніх сполучень і комбінацій утвориться все різноманіття знань. Створення теорії асоціацій можна вважати важливим етапом на шляху розвитку подань про характер діяльності як психіки, так і тіла - за аналогією з роботою машини.

Первинні й вторинні якості

Велике значення для ранньої історії наукової психології має локковське розрізнення первинних і вторинних якостей. Первинні якості існують поза залежністю від нашого сприйняття. Прикладом такого роду первинних якостей будуть, скажемо, розміри й форма будинку. Колір фасаду - це приклад вторинних якостей. Такі характеристики, як колір предмета, залежні від сприйняття людиною. Різні люди бачать ті або інші кольори по-різному. Вторинні якості - такі як колір, захід, звук і смак - існують не самі по собі, а через наше сприйняття. Наприклад, якщо лоскотати у людини перинкою в носі, то виникаючий при цьому чихання характеризує не перинка, а нашу реакцію, на дотик пера. Так само й біль, що виникає від порізу, говорить не про ніж, а про нашу реакцію на рану.

Ці свої уявлення Локк ілюструє за допомогою наступного простого досвіду: візьмемо три ємності, заповнені водою. В одну ємність наллємо холодну воду, у другу - теплу, а в третю - гарячу. Далі, опускаємо ліву руку в посудину з холодною водою, а праву - у гарячу воду. Потім поміщаємо обидві руки в посудину з теплою водою. При цьому одна рука буде відчувати цю воду як теплу, а інша - як холодну. Зрозуміло, що тепла вода не міняє своєї температури ні в першому, ні в другому випадку. Вторинні якості існують лише в нашім сприйнятті об'єкта, але не властиві об'єкту самому по собі (у цьому випадку, воді). Ще один приклад: якщо не надкусити яблуко, те й не виникне відчуття його смаку. Первинної ж якості того ж самого об'єкта (яблука) існують поза залежністю від того, сприймаються вони ким-небудь чи ні. Вторинні якості проявляються тільки при самому акті сприйняття.

Звичайно, Локк не був першим, хто звернув увагу на подібне розходження первинних і вторинних якостей. У свій час Галілей висловлював щось досить подібне: «Я думаю, що якби ми яким-небудь образом втратилися вух, мов і носів, то форма, число й рух предметів все-таки залишилися б у той час, як всі заходи, звуки й смак зникли б. На мою думку, останні є нс більш, ніж просто імена, якщо відокремити їх від живих істот».

Первинні якості - такі характеристики об'єкта, які властиві йому поза залежністю від його сприйняття (наприклад, розміри й форма предмета).

Вторинні якості - такі характеристики, які властиві тільки нашому сприйняттю предмета, а не предмету самому по собі (наприклад, колір, запах).

Подібні погляди повністю погодяться з механістичним поглядом на мир, відповідно до якого він весь складається лише з матерії, що рухається. Якщо вся об'єктивна реальність являє собою матерію, то будь-які сприйняття - колір, захід і смак, є не що інше, як реальність суб'єктивна. А ті характеристики предметів, які властиві їм незалежно від якого б те не було сприйняття, - це первинні якості.

Проводячи розмежування первинних і вторинних якостей, Локк тим самим фактично визнав суб'єктивний характер більшої частини людських сприйняттів. Ця обставина зацікавила його й спонукало зайнятися дослідженням процесу пізнання. Властиво, уявлення про вторинні якості й з'являється як спроба впоратися із труднощами проведення строгої відповідності між фізичним миром і значною частиною нашого його сприйняття.

Однак, як тільки ми допускаємо - хоча б теоретично - існування первинних і вторинних якостей, одні й з яких мають об'єктивне існування, а інші - тільки суб'єктивним і не існують поза сприйняттям, те рано або пізно повинен був з'явитися хтось, хто задався б питанням: а чи існують подібні розходження між первинними й вторинними якостями насправді? Чи не є всі сприйняття взагалі суб'єктивними, залежними від спостерігача, і в цьому змісті - вторинними? Філософом, що поставив таке питання й спробував дати на нього розгорнута відповідь, був Джордж Берклі.

Джордж Берклі (1686-1753)

Джордж Берклі народився й одержав утворення в Ірландії. Будучи глибоко релігійною людиною, вона був присвячений у сан диякона англіканської церкви у віці 24 років. Незабаром після цього він опублікував дві філософські роботи, що зробили великий вплив на розвиток психології - «Нова точка зору» і «Трактат про принципи людських знань». Однак, можна сказати, що на цьому його внесок у психологію й закінчився.

Берклі багато подорожував по Європі, перемінив безліч різних занять, включаючи й викладання в Тринити коледж у Дубліні. Один раз на званому обіді він розговорився з якоюсь дамою. Через деякий час дама піднесла йому в дарунок досить значну суму грошей, що дозволило Берклі в підсумку знайти фінансову незалежність. Він відвідав Сполучені Штати, провів три роки в Ньюпорте й Род-Айленде. Їдучи, він подарував свій будинок і бібліотеку Єльському університету. В останні роки життя він займав пост єпископа м. Клойна. Після смерті тіло Берклі, відповідно до його волі, залишалося не похованим у постелі доти, поки не початок розкладатися. Він думав, що це - єдина надійна ознака смерті, йому зовсім не хотілося бути похованим заживо.

Слава Берклі, або, принаймні, його ім'я - живі в Сполучених Штатах дотепер. В 1855 році преподобний Генрі Дюран, священик, заснував школу в Каліфорнії. Він назвав її ім'ям Берклі на згадку про славного єпископа, а може, на честь однієї з його поем за назвою «Із приводу перспективи розвитку мистецтв і утворення в Америці», у якій утримуються такі рядки: «Шлях імперії лежить на захід».

Бути - значить бути в сприйнятті

Берклі повністю приймав тезу Локка про те, що всі наші знання про зовнішній світ походять із досвіду, але відкидав розрізнення первинних і вторинних якостей. На думку Берклі, всі якості - вторинні. Всі знання є надбанням людини, являють собою функцію досвіду. Через кілька років його позиція одержала назву ментализму, що підкреслює ту обставину, що для Берклі увесь світ являє собою не більш ніж якесь суб'єктивне, психічне явище.

Він затверджував: esse est percipi, що в перекладі з латинського означає «бути - значить бути в сприйнятті». Нам недоступні щирі характеристики зовнішнього, об'єктивного миру, оскільки все, що ми про нього можемо знати, - це наше сприйняття. Але оскільки сприйняття - внутрішні відчуття людини й тому суб'єктивні, вони не можуть із вірогідністю вважатися відбиттям зовнішнього, об'єктивного миру. Те, що ми називаємо об'єктом, - не що інше, як сполучення різних відчуттів в один цілісний комплекс, що звичка згодом закріплює як єдине ціле. Таким чином, по Берклі, почуттєвий мир є не більш ніж сполучення різних відчуттів.

Немає ні однієї матеріальної субстанції, в існуванні якої ми можемо бути в достатній мері впевнені, оскільки, якщо відволіктися від всіх відчуттів, не залишається рівно нічого. Поза відчуттями не існує кольору. Так само поза відчуттям форми або руху немає ні форми, ні руху.

Берклі не затверджував, що фізичні об'єкти в дійсності існують тільки в той час, коли їх хто-небудь сприймає. Його позиція полягає в наступному: оскільки весь наш досвід існує усередині нас і невіддільний від відчуттів, то в нас немає досить надійного доступу до об'єктивних характеристик предметів зовнішнього миру. Ми можемо з вірогідністю покладатися тільки на власні відчуття.

Берклі визнавав, що деякі враження мають певну незалежність, стабільністю й погодженістю, тому йому необхідно було знайти пояснюючу цю обставину фактор. Вихід був знайдений за допомогою введення в запропоновану схему поняття Бога (оскільки Берклі був все-таки священиками). Бог сприймає все, що відбувається у світі. Якщо де-небудь у лісі впаде дерево (така стародавня загадка) і не буде нікого, хто міг би почути це, то звук все-таки буде існувати, тому що є Бог, що завжди все чує.

Взаємозв'язок відчуттів

Для пояснення процесу пізнання Берклі використовував теорію асоціацій. Наші знання переважним образом є сполучення взаємозалежних простих ідей, окремих психічних елементів. Тобто складні уявлення являють собою комбінації ряду простих, виникаючих завдяки наявним у нас органам почуттів. Цей момент Берклі розглядає у своїй праці «Нова точка зору».

Сидячи в моєму робітнику кабінеті, я чую, що уздовж вулиці їде карета: я дивлюся у вікно й бачу її: виходжу й сідаю в неї. Так повсякденна мова схиляє думати, що він чув, бачив і сприймав дотиком ту саму річ, а саме карету. Проте, насправді ідеї, що вводяться кожним окремим почуттям, зовсім різні й незалежний друг від друга; але тому що вони постійно спостерігаються разом, те й висловлюються як би про одній і тій же речі.

Складне уявлення карети складається зі звуку її коліс по бруковій бруківці, відчуття міцності її корпуса, свіжого заходу шкіряних сидінь і зорового образа її зовнішнього вигляду. Наша свідомість конструює складне сприйняття, з'єднуючи між собою базові психічні будівельні блоки - прості уявлення. Причому механічна аналогія й використання термінів «конструює» і «будівельні блоки» у цьому випадку не випадкові.

Берклі використовує ідею асоціацій для пояснення так званого глибинного, просторового зору. Він досліджує те, яким образом ми сприймаємо третій вимір, якщо взяти до уваги, що людське око здатне сприймати лише два виміри. З його погляду, ми сприймаємо тривимірні зображення завдяки попередньому досвіду, проводячи асоціації даного відчуття з іншими зоровими відчуттями, які ми мали колись, розглядаючи цей предмет з різних відстаней. Іншими словами, тривалий досвід розглядання даного предмета з різних сторін і на різній відстані накладається на безпосередні відчуття, викликувані скороченнями очних мускулів. Все це в сукупності дає нам відчуття глибини сприйняття. Таким чином, по Берклі, тривимірне сприйняття об'єкта - не елементарне сприйняття, а асоціативне й багатопланове, котре засвоюється нами в процесі научання.

У цьому добутку Берклі намагається дати пояснення чисте психологічних явищ на основі уявлення про асоціативні відчуття. Таким чином, він примикає до зростаючої хвилі в емпіричній філософії. Його пояснення глибинного зору значною мірою передбачило сучасні уявлення про акомодацію й конвергенцію.

Давид Юм (1711-1776)

Давид Юм, відомий шотландський філософ і історик, одержав утворення в університеті м. Единбурга. Однак йому не довелось закінчити повний курс. Він спробував себе в комерції, але незабаром виявив, що ця справа не для нього. У підсумку він відправився у Францію вивчати філософію. Після цього Юм знову повернувся в Англію, де незабаром придбав популярність і славу як літератор. Його найбільш значною роботою в області психології вважається «Трактат про природу людини». У своєму житті він також побував державним чиновником, адвокатом у військовій експедиції й наставником страждаючим лунатизмом нащадка одного шляхетного сімейства.

Юм розділяв уявлення Локка про об'єднання ряду простих ідей у складні, однак піддав істотному перегляду його теорію асоціацій. Він був згодний з Берклі в тім, що матеріальний світ не існує для індивіда доти, поки він не доступний спостереженню. Однак Юм пішов далі. З погляду Берклі, Бог безупинно сприймає мир і тим самим виступає гарантом стабільності й сталості фізичних об'єктів. Юм же ставить наступне запитання: що буде, якщо забрати ідею Бога із цієї картини?

На думку Юма, у цьому випадку в нас не буде ніякої можливості знати, «чи існує що-небудь поза нашою свідомістю. Якщо всі знання про «зовнішній світ» ґрунтуються тільки на наших уявленнях і, отже, носять опосередкований характер, то ми в принципі не можемо із упевненістю сказати, чи існує насправді «зовнішній мир» чи ні... Можливо, він існує, а можливо, і немає; однак у нас немає підстав затверджувати що-небудь певне».

Враження й ідеї

Юм проводив розходження між враженнями й «ідеями». Враження є базовими психічними елементами; у сучасній термінології - це відчуття або сприйняття. Ідеї ж, що з'являються в людини у зв'язку з пережитими відчуттями, - це уявні переживання, що виникають під час відсутності стимуляції від зовнішніх об'єктів; у сучасній термінології - це уява.

Юм не намагався дати визначення враженням і ідеям у термінах фізіології. Він також був у достатній мері обережний, щоб затверджувати або заперечувати, що враження повністю відповідають спостережуваному об'єкту. Враження відрізняються від ідей не по джерелу виникнення, а по своїй відносній силі. Враження являють собою більше сильні і яскраві утворення, у той час як ідеї - просто слабкі копії вражень. І ті й інші психічні елементи можуть бути як простими, так і складними. Прості ідеї подібні із простими враженнями. Складні ідеї не обов'язково повинні мати подібність із якою-небудь простою ідеєю, оскільки в ході об'єднання декількох простих тридцятимільйонних завдяки асоціаціям можуть виникати зовсім нові комбінації.

Юм виявив два закони асоціації: закон подібності, або подоби, і закон суміжності, або асоціації, у часі й просторі. Ніж більше подібні ідеї один з одним, чим більше вони близькі в просторі й часі, тим з більшою ймовірністю між ними утвориться асоціативний зв'язок.

Закон подібності: чим більше подібні ідеї між собою, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціативні зв'язки.

Закон суміжності: чим більше близькі ідеї в просторі й часі, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціації.

У цілому позиція Юма близька до механістичного погляду на мир і продовжує лінію емпіризму. З його погляду, подібно тому, як астрономи визначають закони руху небесних тіл, так і в психології можна відкрити закони будови «психічної» Всесвіту. На думку Юма, закони асоціації являють собою якийсь психічний аналог закону тяжіння у фізику. Подібно тому, як закон тяжіння є основним законом фізики, закони асоціації є універсальними принципами розумової діяльності людини. Позиція Юма дала додаткові підтвердження поглядам, згідно яким складні уявлення утворяться шляхом механічного комбінування простих.

Література

1.Брунер Д.С. Психологія пізнання: за межами безпосередньої інформації. - К., 2004

2.Лурия А.Р. Еволюційне введення в психологію. - К., 2003

3.Гостев О.О. Образна сфера людини в пізнанні й переживанні духовних змістів. - К., 1999

4.Зинченко В.П. Проблеми психології розвитку. - К., 2004

5.Пьєр Тейяр де Шарден. Феномен людини. - К., 2005