"Політична олігархія" сучасної українскої держави

Поняття олігархії, її ознаки та механізми взаємодії. Олігархічні групи та представництво їх інтересів. Суспільство і політика за умов олігархії. Легалізація інституту лобізму державно-управлінських рішень в Україні як стримуючий фактор впливу олігархій.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.06.2016
Размер файла 63,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Особливість ситуації в Україні полягає в існуванні кількох кланів, які виникли за регіональною ознакою. В політичному дискурсі вони отримали назву фінансово-промислових груп.

Найпотужніші з них асоціюються з Донецьком, Києвом, Дніпропетровськом і Харковом. У рамках одного регіону може існувати декілька кланових об'єднань, як, наприклад, два в Донецьку, які сформовані навколо двох потужних корпорацій СКМ (System Capital Management) та ІСД (Індустріальний союз Донбасу). Кожен з них контролює велетенські виробничі ресурси в різних сферах господарства. СКМ володіє металургійними, машинобудівними, хімічними, вугільними підприємствами, енергогенеруючими та енергорозподіляючими потужностями, мобільними та стаціонарними телефонними операторами, банками, медіа-ресурсами і футбольним клубом «Шахтар». Окрім того, це угруповання повністю контролює та фінансує одну з найпотужніших партій в Україні - Партію регіонів.

Кожний з кланів являє собою політико-економічне угруповання, де економічні ресурси використовуються для розширення політичної влади, а остання, у свою чергу, - для подальшого посилення економічної могутності.

Клани є центральною ланкою в ланцюгу системи патронально8клієнталістських відносин. Це певні центри організації та самовідтворення цієї системи, які сприяють її поширенню та зміцненню в суспільстві загалом.

Кауфман вирізняє три ключові характеристики патрон клієнтських відносин: 1) вони відбуваються між акторами нерівного соціального статусу та рівня владних повноважень; 2) вони ґрунтуються на принципі взаємності; 3) вони носять партикуляристський і приватний характер, тільки частково базуючись на публічному праві або соціальних нормах. Такий тип відносин може мати місце як у рамках демократичного, так і авторитарного політичного режиму, виконуючи при цьому різні функції і допомагаючи акторам досягати різних цілей.

В умовах суспільства, що трансформується, клієнтела має особливо привабливу силу для значної частини населення.

Перш за все, це пов'язане з великими економічними та соціальними втратами, яке несе суспільство протягом періоду трансформації, і відсутністю ефективної системи мінімізації таких втрат, неадекватністю моделі та інститутів соціального захисту. Коли публічний простір не пропонує людині механізмів підтримки, вона шукає їх у просторі не публічному.

По-друге, трансформація супроводжується масштабною дезінтеграцією суспільства, атомізацією суспільних відносин і поширенням аномії не тільки серед верств населення, які зазнали значних втрат, але й серед тих, хто подолав труднощі й досяг успіху. В таких умовах публічний простір набуває в очах людей особливої небезпеки та підсилює відчуття відчуження. Людина шукає більш персоналізованих відносин, відчуття приналежності до певної соціальної спільноти і знаходить його в клієнтській мережі.

По-третє, відновленню та посиленню клієнтели сприяє попередній досвід, а саме стійкі патерналістські стереотипи відносин, які склалися в умовах радянського суспільства. Патерналізм пронизував усі сфери життя - від стосунків між директором і робітниками на підприємстві до відносин між громадянином і державою. Ось чому клієнтська мережа стала найефективнішою моделлю соціальної організації, особливо за умов відсутності іншої, альтернативної матриці. До того ж ця модель була добре знайомою для еліт і могла бути легко відтворена за нових історичних умов, завдяки наявності необхідних для цього ресурсів.

Олігархія, яка сформувалась за роки незалежності в Україні, стала результатом складного поєднання чинників радянського минулого та специфічної моделі трансформації, впровадженої в постсоціалістичну епоху. Соціокультурні норми, інститути та структурні особливості минулого були розвинуті та доповнені раціональними, прагматичними інтересами еліт, реалізованими в межах проолігархічної політики. Олігархічна модель суспільної організації не є виключно політичною характеристикою, що стосується правлячого режиму. Вона пронизує всі сфери суспільного життя, знаходячи відповідні їй структури в кожному інституціоналізованому середовищі та на рівні масової свідомості. У політичному вимірі олігархія базується на гібридній моделі державного урядування, яка є достатньо поширеною в сучасному світі та яка отримала назву конкурентного авторитаризму [14]. В економічному сенсі вона спирається на вкрай монополізовану економіку з обмеженими та деформованими механізмами ринкової саморегуляції та слаборозвинутим і залежним малим бізнесом. У соціальній сфері вона вирізняється високою поляризацією, нерівністю, фрагментованістю соціальної структури, атомізацією суспільства, анемічністю моральних засад і слабким, майже відсутнім середнім класом. Збереження олігархічної моделі знижує конкурентоздатність суспільства, стримує можливості для його сталого та якісного розвитку, створює суттєві обмеження для використання творчого потенціалу різних верств населення та загрожує остаточно перетворити Україну на периферійну й відсталу країну світу.

3. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ІНСТИТУТУ ЛОБІЗМУ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ ЯК СТРИМУЮЧИЙ ФАКТОР ВПЛИВУ ОЛІГАРХІЙ

Основою ухвалення державно-управлінських рішень є процес представництва суспільних інтересів - донесення до держави тих уявлень, цінностей, проблем, які є істотними для населення. У системі представництва інтересів можна виділити два різновиди: систему політичного і функціонального представництва інтересів. Система політичного представництва інтересів характеризується публічністю і включає різні форми політичної участі населення, зокрема вибори органів влади, діяльність політичних партій і їх представників, політичне лідерство тощо. Функціональне представництво інтересів полягає у наявності системи прямих, не опосередкованих політичними виборами зв'язків між групами інтересів та органами державного управління. Лобізм є механізмом функціонального представництва інтересів, впливу на органи влади. Саме таке представництво, з огляду на тенденцію до технологізації сучасної політики, є найбільш ефективним способом представництва інтересів. Однією з визначальних складових системи представництва інтересів є лобізм, яким називають широко визнаний засіб формального і неформального впливу груп інтересів на владні структури з метою прийняття необхідних їм рішень; цілеспрямований вплив політичних і соціальних сил на законодавчі, виконавчі і державні органи влади з метою задоволення своїх інтересів [25, c. 47].

У проекті Закону України "Про регулювання лобістської діяльності в Україні" народний депутат України ("Партія регіонів") В. Коновалюк визначає основні трактування понятійно-категоріального апарату зазначеної проблематики:

лобіювання - законний вплив зареєстрованих та акредитованих в установленому порядку осіб (лобістів), який здійснюється на замовлення, на органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час розробки та прийняття (участі у прийнятті) ними нормативно-правових актів;

лобіст - фізична або юридична особа зареєстрована у визначеному цим законом порядку, яка на замовлення здійснює законний вплив на діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час розробки та прийняття (участі у прийнятті) ними нормативно-правових актів;

лобістська діяльність - підприємницька діяльність із надання лобістських послуг;

лобістський контакт - усний чи письмовий (включаючи засоби електронного зв'язку) зв'язок лобіста із посадовою або службовою особою органу державної влади та місцевого самоврядування, який здійснюється з приводу розробки та прийняття нормативно-правового акта;

лобістські послуги - діяльність лобіста, яка включає в себе лобіювання (зокрема будь-які лобістські контакти чи спроби лобістських контактів) та інші заходи з підготовки та планування лобіювання (зокрема проведення будь-яких досліджень, підготовка аналітичних та інших матеріалів, розробка проектів нормативно-правових актів, поширення інформації через ЗМІ та інша діяльність) [21].

На думку О. Войнич, лобізм розглядається як особлива система та практика реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади, як невід'ємна складова політичного процесу демократичного суспільства та специфічний вид зв'язків з громадськістю. Як політичне явище, лобізм, незалежно від ступеня й рівня своєї легітимності, заснований на прагненні представників політичних, корпоративних та суспільних інтересів забезпечити легітимну взаємодію у процесах ухвалення рішень. Взаємодія лобістів із громадянським суспільством розглядається як демократичні гарантії участі громадських об'єднань у процесах ухвалення рішень, оскільки, з погляду представництва інтересів громадськості на рівні політичних інститутів, кожний громадянин повинен мати реальну можливість захисту власних фундаментальних та соціальних прав, Концептуальні підходи до сутності лобізму характеризуються його визнанням лобізму як політичної категорії та парадигми політичного розвитку, становлення громадянського суспільства та легітимації лобіювання у державно-управлінській практиці. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій зарубіжних та вітчизняних дослідників щодо суперечливої дуалістичної природи політичного представництва інтересів, згідно з якою представницькі групи можуть бути політичним інститутом і лобі-групами як виразниками корпоративних та суспільних інтересів. Осмислення сутності лобізму в державно-управлінській науці реалізується через поглиблення уявлень щодо легітимності лобі-діяльності в контексті розвитку політичної культури як синтезу політичної свідомості і політичної поведінки влади та суспільства [6, c. 11].

Усталені традиції лобістських відносин у політикумі провідних країн світу та прозорість впливу представницьких груп визначає позитивність сприйняття західним суспільством зазначених процесів. Діаметрально протилежне відношення до лобізму спостерігається в Україні з боку пересічного українського громадянина, завдяки існуванню тут його прихованої (тіньової) форми, заснованої на незаконному тиску та корупції.

Типологія лобізму є досить різноманітною. За національно-територіальним принципом моделі лобізму розділені на англосаксонську і континентальну. Англосаксонська модель характеризується наявністю формальної процедури реєстрації груп тиску, що лобіюють в органах державної влади.

Позитивні наслідки законодавчої легалізації тіньового лобізму у зазначених країнах сформували позитивне ставлення громадян до процедур впливу на державні інституції. Зокрема, у литовському суспільстві за останні 10 років спостерігається розуміння того, що запобігання проявам тіньового лобіювання сприяє зниженню рівня корупції. У цій країні цивілізована лобістська діяльність стала звичайним явищем, так, згідно з опитуванням щотижневика "Veidas", члени парламенту та уряду вважають, що із діючих у Литві організацій, асоціацій та підприємств на першому місці за активністю впливу є Литовська конфедерація промисловців. Також лобізмом активно займаються виробники алкоголю, тютюну, харчової промисловості та посередники у сфері продажу енергоресурсів. Далі у цей перелік потрапили Литовські асоціації пивоварів, банків, власників лісів, представників середнього та малого бізнесу, нафтові та газові компанії "Orlen Lietuva" та "Lietuvos dujos", фармацевтичні виробники, профспілки та церква [10, c. 110].

У позитивному сенсі, лобізм це здорове, нормальне, життєво необхідне явище, що виступає як інститут демократичного процесу. Він, як система організаційного оформлення, виразу і представництва різноманітних групових інтересів, є таким же невід'ємним елементом суспільства, як і наявність в ньому цих різноманітних групових інтересів, кожен з яких наполегливо прагне привернути до себе увагу влади. Лобізм в цьому позитивному сенсі є формою законного впливу "груп тиску" на управлінські рішення державних органів з метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, територіальних утворень тощо).

Негативне ставлення у громадян України взагалі до лобізму як до процедури впливу також пов'язано з особами що його реалізують. Так, саме постаті українських олігархів, які на думку більшості населення розбагатіли за рахунок незаконного бізнесу, викликають найбільше роздратування та відкриту ненависть серед населення. Нажаль виникнення такого явища пов'язано з необізнаністю та недостатньою вивченістю проблем взаємодії бізнес-еліти та державної влади. Адже у сучасній науці державного управління спостерігається суттєвий брак аналітичних та прогностичних досліджень, які б розкривали проблематику впливу української бізнес-еліти (фінансової олігархії) на органи державної влади (далі - ОДВ) та органи місцевого самоврядування (далі - ОМС).

Питання виникнення, перетворення, функціонування, зрощення та групування так званої української бізнес-еліти достатньо вивчені зарубіжними та українськими науковцями, тому у даному досліджені ми не будемо розглядати ці аспекти. Зазначимо лише, що у дисертаційній роботі І. Рейтеровича домінує досить суперечлива думка, що на сучасному етапі в Україні фінансово-промислові групи трансформувались у фінансово-політичні. Таке твердження ґрунтується на тому що фінансово-промислові групи позбулися виключно економічних рис і набули ряд нових ознак, що дозволяє класифікувати їх як фінансово-політичні (або політико-економічні групи). Для цих груп характерне поєднання політичних, економічних та адміністративних складових. При цьому контроль над певними сегментами промисловості було встановлено через систему політико-адміністративного патронажу. Натомість в Україні не використовується офіційне оформлення бізнес-еліти у фінансово-політичні групи, а таке утворення є доволі умовним. Тому ідентифікувати такі об'єднання треба за їх фактичними власниками - олігархами. Тому доцільно було б у подальших дослідженнях розглядати не взаємодію так званих "фінансово-політичних груп" з ОДВ та ОМС, а олігархів, умовне об'єднання яких можна трактувати як "фінансову олігархія".

Необхідність запровадження в Україні системи цивілізованого лобізму обумовлена набуттям у 2010 р. політичної влади лідера політичної партії, фактичними власниками якої є окремі представники фінансових олігархів. В результаті цього, більшість інших осіб і представницьких груп не впливатиме на формування та реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики, що може призвести до "тонізації" їх економічної діяльності. Державна влада для того, щоб забезпечити прозорість процесів прийняття управлінських рішень, повернення та легалізацію великої частини приватного капіталу з-за кордону (з метою залучення його у вітчизняну економіку), повинна створити умови запровадження системи цивілізованого лобізму, за допомогою політико-правових механізмів його реалізації, а саме:

гарантувати стабільність і захищеність капіталів;

позбавити представників фінансової олігархії проводити "тіньовий" вплив на державне управління шляхом прийняття відповідної нормативно-правової бази (зокрема ухвалення ефективного Закону України "Про регулювання лобістської діяльності");

змінити систему обрання Верховної Ради України з пропорційної на мажоритарну;

створити реєстр незалежних професійних лобістів (легальні лобістські структури);

сформувати дієві інститути громадянського суспільства в Україні, насамперед суспільного телебачення.

Офіційно в Україні лобізм як інститут відсутній. Починаючи з 1999 р до Верховної Ради України неодноразово подавались законопроекти, спрямовані узаконити лобістську діяльність ("Про лобіювання в Україні" № 3188 від 13.04.1999 р., "Про правовий статус груп, об'єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України" № 3188-1 від 03.11.1999 р., "Про діяльність лобістів у Верховній Раді України" № 8429 від 09.11.2005 р.), але ці нормативно-правові акти з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не було ухвалено парламентом.

Певне зрушення цього питання з "мертвої точки" відбулось коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження "Про схвалення Концепції проекту Закону України "Про вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів (Про лобіювання)" № 448-р від 22.04.2009 р". На сьогодні урядовий законопроект проходить громадське обговорення. Водночас у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України "Про регулювання лобістської діяльності в Україні", який містить основні норми, викладені в урядовому законопроекті, проте сфера його поширюється не тільки на ОДВ а й на ОМС.

ВИСНОВКИ

Олігархія -- політичний режим, за яким влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад -- військових, великих власників, фінансистів тощо). За олігархії мета державного правління -- служіння благу всіх -- підміняється правом володарів великої власності правити суспільством. Там, де існує досить великий клас дрібних власників, олігархія може набувати пом'якшених форм, наближаючись до демократії. А там, де домінує малий клас дуже багатих людей, правління може перейти до рук кліки.

Олігархічний режим, як правило, тримається, образно кажучи, на трьох-чотирьох «китах». По-перше, це великі земельні власники докапіталістичного чи ранньокапіталістичного типу. По-друге, це середній клас правлячий клас, що представляє собою вже досить збуржуазілих земельних власників і правителів традиційного типу, а також пов'язаних, владою фінансових спекулянтів та інших ділків - нуворишів, корумпованих чиновників державних установ і т.д. По-третє, це армія з сильно вираженими кастовими началами. По-четверте, велику роль у суспільному житті відіграють клани, традиційно впливові сім'ї, часто пов'язані родинними відносинами.

Політична система олігархічних демократій спрямована на збереження ситуації «кумулятивної нерівності», тобто ситуації максимально можливого суспільного розшарування; ситуації максимально високого стратифікаційного профілю; ситуації максимальної концентрації обсягів та різновидів суспільних ресурсів у розпорядженні невеликої олігархічної правлячої меншини, котра, доволі часто, є й етнічною меншиною. Суспільна нерівність виникає в позаполітичних (передусім, економічній) сферах, однак підтримується вона системою політичною. Через те й олігархічна політика є політикою захисту меншини, що цілком пояснює прагнення олігархів після їх остаточного економічного утвердження до стабільності.

Олігархія є різновидом ліберальної демократії. Тому й методи самоутвердження, самозахисту і самозбереження вона має ті ж самі -- насильство, конкуренція, корупція. Однак можливості для застосування всього цього ліберально-тоталітарного апарату домінування у разі олігархічного підвиду демократії є значно вужчими. Так, олігархії досить важко звернутися до насильницьких методів передусім через вузьку соціальну базу.

З політологічної точки зору олігархи -- це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу -- для подальшого збагачення. Сучасні олігархи володіють багатоманітними суспільними ресурсами: економічними (промислові та фінансові підприємства й установи), інформаційними (друковані та електронні ЗМІ), політичними (партії, парламентські групи й фракції, важливі державні посади, вплив на перших осіб у державі).

Специфіка перехідних, особливо посткомуністичних, суспільств полягає в тому, що методи збагачення олігархів тут є особливо криміналізованими. З цієї причини їхня головна мета -- повне оволодіння владою. Тільки такий розвиток подій здатний забезпечити гарантоване прикриття їхніх старих «гріхів» і відкрити нові можливості для збагачення. Звідси -- ігнорування суспільних інтересів, намагання використати владу для того, щоб, максимально звузивши сферу демократії, створити монократичну систему правління, яка й буде олігархією.

За час посткомуністичного переходу в Україні виникло чимало різноманітних громадських організацій. Проте взаємодія між ними і правлячою політичною верхівкою дуже слабка. Тому плюралістична та ліберально-корпоратистська моделі захисту інтересів поступаються іншим, менш цивілізованим. На їх місце приходять клієнталізм, патримоніалізм та корупція. Значний вплив на політичний процес мають тільки так звані адміністративно-економічні групи (або клани), що належать до прихованих (тіньових) груп інтересів.

Кланово-олігархічні об'єднання у будь-якій формі -- це наймогутніші групи інтересів, які використовують владу для максимізації своїх надприбутків і політичного впливу. Вони є практично у кожній країні, де економіка базується на приватній власності. Особливість ситуації в Україні полягає в існуванні кількох кланів, які виникли за регіональною ознакою. В політичному дискурсі вони отримали назву фінансово-промислових груп.

Олігархія, яка сформувалась за роки незалежності в Україні, стала результатом складного поєднання чинників радянського минулого та специфічної моделі трансформації, впровадженої в постсоціалістичну епоху. Соціокультурні норми, інститути та структурні особливості минулого були розвинуті та доповнені раціональними, прагматичними інтересами еліт, реалізованими в межах проолігархічної політики. Олігархічна модель суспільної організації не є виключно політичною характеристикою, що стосується правлячого режиму. Вона пронизує всі сфери суспільного життя, знаходячи відповідні їй структури в кожному інституціоналізованому середовищі та на рівні масової свідомості. У політичному вимірі олігархія базується на гібридній моделі державного урядування, яка є достатньо поширеною в сучасному світі та яка отримала назву конкурентного авторитаризму. В економічному сенсі вона спирається на вкрай монополізовану економіку з обмеженими та деформованими механізмами ринкової саморегуляції та слаборозвинутим і залежним малим бізнесом. Збереження олігархічної моделі знижує конкурентоздатність суспільства, стримує можливості для його сталого та якісного розвитку, створює суттєві обмеження для використання творчого потенціалу різних верств населення та загрожує остаточно перетворити Україну на периферійну й відсталу країну світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Баришнікова О.Г., Левтонова Ю.О., Шабаліна Г.С. Східна Азія на порозі XXI століття // Схід. 1999. - № 2. - С. 17-25.

Бевз Т. Теорія еліт В. Липинського // В'ячеслав Липинський в історії України (до 120-річчя з дня народження).- К.: Експрес-Поліграф,2002. -239с.

Бураковський І. Економічна політика України: формальні і реальні альтернативи // Політична думка. - 1999. - № 4. - С. 7б-86., с. 76-77

Виткович Л. Міфи та реалії уряду Ющенка // За вільну Україну. -- 2000. - № 2. - С. 47-58..

Вовканич С. Пріоритет еліти: інтелект і творчість у злагоді з духовністю // Сучасність. - 197. - № 7-8. - С. 27-33.

Войнич О. М. Цивілізований лобізм як чинник політічної культури: концептуальнийта прикладний виміри [Текст] : автореф. дис ... к. політ. н.: 23.00.03 / О. М. Войнич ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. -- К. : [б. в.], 2009. -- 21 с.

Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки. Пер. з англ.-- К.: Основи, 1997.-- С. 117.

Жукова Н.А. Поняттєве забезпечення теорії елітарного // Вісник - Наукові праці [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://visnyk.com.ua/stattya/196-ponjatteve-zabezpechennja-teoriyi-elitarnogo.html

Історія вчень про право і державу : Навчальний посібник / Демиденко Г. Г. - Харків: Консум, 2004.- 432 c.

Карпенко О. Про доцільність впровадження в Україні інституту цивілізованого лобізму державно-управлінських рішень // Демократичне врядування: Науковий вісник. - 2011. - Вип. 7.- С. 107-112.

Колодій А. До питання про політичний режим в Україні (спроба транзитивного підходу) // Сучасність.-- 1999.-- № 7--8. - С. 63-69.

Колодій А. Ф. «Олігархи» й «олігархія»: зміст понять та українська політична дійсність [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/.../05_kolodiy_af.pdf

Кононенко C. Суспільство і політика за умов олігархії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/img/scholarly/file/nz_36_39.pdf

Коржов Г. O. "Олігархія, як модель обмеженої модернізації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/usoc/2007_1/104-114.pdf

Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.

Матузова Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник / М.: Юристъ. М.: Юристь, 2001. - 771 с.

Парсонс Т. О социальных системах / Под ред. В. Ф. Чесноковой иС.А. Белановского.-- М.: Академический Проект, 2002. -- С. 92.

Політологія : Навчальний посібник / Юрій М.Ф. - К.: Дакор, КНТ, 2006. - 416

Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд, Л.М.Герасіна, Н.П.Осипова, М.І.Панов, О.М.Сахань, О.В.Ставицька - Харків, Право, 2001.

Полохало В. Середній українець -- соціальна основа негромадянського суспільства // Політична думка.-- 1999. -- №4. - С. 104-107.

Про регулювання лобістської діяльності в Україні [Електронний ресурс] : Проект Закону. -- Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_ 1?pf3511=38796

Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / пер. з рос. - Харків.: Консул, 2001. - 655 с.

Федоров В.А. Армія і модернізація в країнах Сходу. М., 1999. С. 73-103.

Цимбал Д. Политическая элита или протоэлита Украины? // Украинская правда. - 2008. - № 2- С. 98-107.

Шамхалов Ф. И. Лоббизм во взаимодействиях государства и бизнеса (материалы к лекциям и семинарам) / Ф. И. Шамхалов // Российский экономический журнал [Текст]. -- 1999. -- № 1. -- С. 43--59.

Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. - Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. - 2005. - Т.1. - 608 с.

Ярош Б.О., Ярош О.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005. - 240 с

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Причини занепаду лівого руху сучасної України. Розгляд аспектів діяльності політичних партій лівого руху, які потребують модернізації. Запропоновано модель оновлення і відродження лівого руху України в умовах олігархії та деідеологізації суспільства.

    статья [31,4 K], добавлен 31.08.2017

  • Поняття політики та її сутнісні ознаки. Визначення відмінності між поведінковим та соціальним підходами в поясненні природи влади. Суть формаційної і цивілізаційної типології держави. Риси громадянського суспільства. Етапи прийняття політичних рішень.

    контрольная работа [97,0 K], добавлен 26.05.2016

  • Поняття функції держави. Поняття та зміст функції держави. Форми і методи здійснення функції держави в Україні. Види функцій держави. Видові групи функцій держави. Генеральна функція держави. Функції Української держави в сучасних умовах.

    курсовая работа [34,3 K], добавлен 05.11.2007

  • Політична діяльність як наслідок реалізації певної мотивації суб'єктів політики, політичних інтересів. Політична свідомість та соціальні інтереси політика. Значення політичної діяльності в суспільстві. Способи реалізації соціально-політичної діяльності.

    реферат [26,7 K], добавлен 10.03.2010

  • Визначення, форми та методи лобізму, механізм його виникнення, переваги та недоліки; умови і структури лобіювання. Вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі певних інтересів. Основні типи представництва інтересів, контроль за лобізмом.

    научная работа [28,0 K], добавлен 17.01.2010

  • Вільна особистість як необхідна умова ефективного функціонування громадянського суспільства, його сучасне розуміння. Взаємозв’язок і взаємозалежність інтересів держави і громадянського суспільства. Консолідація сил і поняття демократичної держави.

    контрольная работа [25,6 K], добавлен 02.06.2010

  • Сутність і різновиди групових інтересів. Моделі захисту групових інтересів. Особливості формування групи інтересів у посткомуністичній Україні. Функціонування сучасных представницьких демократій на засадах плюралізму. Різноманітність організаційних форм.

    реферат [28,8 K], добавлен 28.01.2009

  • Сучасні демократичні держави. Політична організація влади народу. Законність як режим суспільно-політичного життя. Функції і принципи демократії. Виборність органів держави і постійний контакт із ними населення. Проведення референдуму в Україні.

    лекция [30,3 K], добавлен 21.12.2010

  • Політологія як наука. Розвиток політичної думки в україні. Політичні концепції українських мислителів ХХ-го ст. Вебер: про особливості влади. Моделі та форми демократії. Держава в політичній системі суспільства. Релігія і політика. Політична еліта.

    шпаргалка [164,8 K], добавлен 07.12.2007

  • Визначення поняття "фашизм", його ідейні принципи, умови і причини виникнення, економічна політика. Загальна характеристика вчення. Механізм фашистської держави. Історія фашизму до кінця ІІ Світової війни. Шляхи розв'язання проблеми неофашизму в Україні.

    курсовая работа [63,9 K], добавлен 21.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.