Українська національно-демократична партія

Структуризація українського політичного руху. Утворення Української національно-демократичної партії (УНДП) та основні етапи її розвитку. Особливості програмних засад партії. Кристалізація ідеї політичної самостійності України в програмових документах.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 30.04.2013
Размер файла 21,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Утворення УНДП та основні етапи її розвитку

2. Особливості програмних засад партії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На злам ХІХ-ХХ століть припала швидка структуризація українського політичного руху. Окрім партійно-політичної диференціації, у цей час тривала розбудова інституційної підстави українського громадського життя. Якщо у ІІ пол. ХІХ ст. розширення соціальної бази народницького руху відбувалося через поширення філій товариства «Просвіта» та близьких до нього організацій, то для початку ХХ століття притаманним було створення всеохоплюючої мережі партійних осередків, формуються ідеологічні, економічні й національні засади їх діяльності, зокрема на початку ХХ століття на території України діяло більш як 20 політичних партій і течій.

На відміну від загальноімперських політичних партій, українські в своїх програмах багато місця відводили українському питанню і одним х напрямків їх діяльності була розробка проектів державного устрою та правових засад майбутньої української держави.

На початку ХХ ст. українські партії Східної Галичини розгорнули активну громадську діяльність. На даному етапі відбулось злиття партійно-політичних структур з рухом мас. Це свідчило про зростання національно-політичної свідомості українського народу. В своїй політичній роботі радикальна, національно-демократична і соціал-демократична партії поставили перед собою спільне завдання : «Пізнати народні маси, їх положення і потреби, й працювати над їх усвідомленням і піднесенням. Витворити з темного українського селянства й робітництва свідомих членів українського народу, який не дав би на поталу своїх прав та вмів охоронитися перед загибеллю».

Беззаперечне лідерство у цьому належало Українській національно-демократичній партії (УНДП). Тому і метою мого реферату є дослідження процесу розвитку УНДП та визначення основних її програмних засад.

1. Утворення УНДП та основні етапи її розвитку

Найчисельнішою політичною партією, яка за своєю побудовою нагадувала широкий політичний рух, стала Українська Національно-Демократична партія (УНДП), яку створили 26 грудня 1899р. вихідці з Української Радикальної Партії, зокрема І. Франко. Своє політичне завдання партія вбачала в здобутті українцями самостійності та їх з'єднанні в «одноцільний національний організм». Програмна відозва Народного комітету УНДП від 5 січня 1900р. ідеалом партії визначала незалежну Русь-Україну.

Важливу роль у створенні партії відіграв професор Львівського університету М. Грушевський. Українську національно-демократичну партію очолив Ю. Романчук. До Тіснійшого народного комітету увійшли І. Белей, О. Борковський, В. Нагорний, М. Грушевський, Є. Левицький, К. Левицький, Є. Озаркевич, В. Охримович, Д. Савчак, О. Стефанович, О. Темницький, І. Франко. Кінцевою метою УНДП ставила здобуття для українського народу культурної, економічної і політичної самостійності та з'єднання його в «єдиний національний організм», де він би зміг управляти самостійно своїми справами. Партія проголосила підтримку та розвиток почуття національної єдності з Наддніпрянською Україною та рішення боротися разом з нею за створення культурної єдності; визнала необхідність перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федеративну, яка буде спиратися на автономії народів.

Українська національно-демократична партія, яка була за характером центристською, стала організатором могутнього вічевого руху, який прокотився по багатьох населених пунктах Галичини. Так, у народному вічі у Галичі, скликане з ініціативи Народного комітету в травні 1900р., взяли участь близько 3000 селян і міщан. На ньому було прийнято резолюцію , що містила вимоги до поділу Галичини на польську та українську частини, впровадження у виборчу систему загального таємного голосування зі знесенням курій. Багатолюдні віча, проведені національними демократами, відбулись у Станіславі, Чернієві, Павелцях, та інших населених пунктах Галичини. На них члени УНДП виступали з політичними та економічними рефератами, обговорювали питання шкільництва. Галицькі селяни з великою увагою слухали ці реферати, а «резолюції сприймали з великим ентузіазмом».

Важливим напрямом суспільної діяльності УНДП стала організація хліборобських страйків. Народний комітет, як виконавчий орган партії, під час аграрного руху в 1902р. закликав галицьке суспільство до солідарності і підтримки рільничого страйку. На засіданні народного комітету, яке відбулось 29 вересня 1902р., було прийнято рішення «утворити окремий страйковий фонд і далі організовували хліборобські страйки».

Синтезом усієї громадської діяльності УНДП була політична робота, спрямована на пробудження національної свідомості русинів і боротьбу з його ворогами. Під гаслом боротьби за автономію українських земель в Австро-Угорщині УНДП намагалась об'єднати політичні сили в краї в «єдиний національний фронт», спрямувати його на боротьбу проти польського засилля. Народний з'їзд УНДП, який відбувся 26 грудня 1902р., проголосив перехід до «політики масової самооборони і рішучої опозиції проти галицько-польської адміністрації, проти піддержуючого її центрального уряду». Саме на підставі з'їзду К. Левицький зробив висновок про те, що з цього часу національно-демократична партія «взяла у свої руки кермо нашої політики».

На своєму з'їзді 26.12.1904р. націонал-демократи гостро засудили антиукраїнську політику австрійського уряду. На підставі політичного реферату К. Левицького з'їзд УНДП прийняв відповідні резолюції. В них вказувалося на необхідність використання найгостріших форм парламентської боротьби, а також на посилення діяльності партії, спрямованої на «культурне, економічне і політичне піднесення народних мас».

Пильну увагу УНДП приділяла питанням тактики. Так, українські націонал-демократи були налаштовані на боротьбу з Руською народною партією в політичній та економічній сферах. Проте готові були йти з нею на тимчасові політичні блоки під час виборів. Допускалися також компроміси з радикалами та соціал-демократами (на Народному з'їзді націонал-демократів у 1904р. УНДП щодо Радикальної партії «зайняла прихильне становище»).

У 1906 р. перед УНДП знову постала проблема зміцнення партійної організації. Її спричинила необхідність посилити агітацію за виборчу реформу до австрійського парламенту. Це спонукало Народний комітет прийняв рішення «акцію в справі реформи скріпити, поглибити і зробити її більш видною». План Народного комітету передбачав проведення масових віч і демонстрацій у 10 повітах Східної Галичини.

У вересні 1908р. відбулися збори Ширшого Народного комітету, цілком присвячені справам партійної організації. На них було відзначено, що навіть після проведених змін структура УНДП ще не є достатньо налагодженою, щоб належно протистояти польському та москвофільському натиску.

Важливі події щодо реорганізації структури УНДП розгорнулися на засіданнях Ширшого Народного комітету та народному з'їзді у вересні-грудні 1910р. На засіданні ШНК питання реорганізації порушили В. Бачинський та делегат М. Витвицький. Вони запропонували запровадити посаду «політичного інспектора», але пропозиція була відхилена через брак коштів. На цих нарадах ухвалено також активізувати діяльність повітових народних комітетів у шкільному, просвітницькому, сокольському та економічному напрямах. На збори повітових комітетів з контролюючими повноваженнями було вирішено посилати сеймових і парламентських депутатів.

В грудні 1910р. на річному з'їзді УНДП вперше заявила про себе опозиційна до офіційної тактики група. Ще не оформлена організаційно і не маючи сталої кількості своїх прихильників, ця група першим пробним каменем обрала справу реорганізації партії. Під час затвердження персонального складу Народного комітету відповідну пропозицію вніс В. Будзиновський. Вона стосувалася кількісного співвідношення в Народному комітеті членів, делегованих від «Народної Ради» та обраних на з'їзді. В. Будзиновський запропонував вирішити цю справу кардинально, - щоб увесь склад Народного комітету обирався народним з'їздом. Однак ця пропозиція не набрала необхідної кількості голосів.

Друкованим органом Української національно-демократичної партії була газета «Діло», яка видавалась спочатку у Львові, а потім у Відні.

УНДП проіснувала до 1919 р., а 28 березня 1919 р. була перейменована в Українську трудову партію.

2. Особливості програмних засад партії

Політична програма націонал-демократичної партії змагала до того, щоби «в австрійській державі, територія заселена українцями творила одну відрубну й одноцілу провінцію, з як найширшою автономією в законодавстві й адміністрації». Вона змагала «до поділу Галичини на дві частини, при чому з української частини Галичини й Буковини мала б бути створена спільна провінція з окремою краєвою адміністрацією і окремим, національним сеймом. Змагала до повної демократизації законодавчих і репрезентаційних установ, заведення безпосереднього, загального й тайного голосування й конституційно забезпечених політичних свобод». В економічних справах програма націонал-демократичної партії передбачувала викуп великої власності в користь мало- й безземельних, удержавлення гіпотечного кредиту, комасації селянських грунтів, заступлення існуючих податків податком від приходу, що узгляднював би мінімум екзистенції, скорочення часу військової служби й зменшення видатків на військо. В культурній ділянці вставлено в націонал-демократичну програму постуляти поширення українського народного, середнього й вищого шкільництва з університетом у Львові на чолі.

У відношенні до зазбручанських українців з'їзд ухвалив:

«Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей».

Не забув цей з'їзд і про українське Закарпаття: «Будемо змагати, щоби серед угорських українців викликати подібний національний рух, який є між галицькими й буковинськими українцями, щоби загріти їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти денаціоналізації, та до культурної, економічної й політичної праці в користь українського народу Закарпаття».

На з'їзді обрано тісніший Народній Комітет, якого головою став Юліан Романчук, а поміж членами найшовся, поруч Івана Франка -- Михайло Грушевський.

Дня 5 січня 1900 р. опублікував Народній Комітет свою першу відозву до народу, в якій було сказано м. і.:

«Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об'єдналися в одну новочасну, культурну державу». У відповідь на це, москвофільська «Русская Рада» опублікувала в «Галичанині» з дня 3 січня заяву про національне, племінне й культурне «єдинство» галицьких «русскіх» з москалями.

Національно-демократична партія, оперта на програмі, що «була синтезом постулатів народовців, радикалів і радикальних націоналістів, на тлі засадничих тенденцій Драгоманова, але без його далеко посунутого соціального радикалізму», партія в якій об'єдналися найкращі сили національного табору, дуже скоро почула себе репрезентанткою подавляючої більшості українського громадянства в Галичині. Під її теж проводом, за її ініціятивою й відповідальністю, проходить дальша українська політика.

Вже в 1900 р. започатковується інтенсивна організаційна праця в краю, який покривається мережею повітових та місцевих Народних Комітетів. Поділ Галичини в цілому, а поділ краєвої шкільної ради й намісництва зокрема, права української мови в урядах і школах, український університет у Львові, реформа виборчої ординації до віденського парламенту й краєвого сейму, оце були постуляти практичної політики проводу й представництва української націонал-демократичної партії. Для вимушення собі послуху у влади, вона хапалася всіх засобів боротьби, від сецесії українських послів з сейму до обструкції й масових маніфестацій в краю.

Особливо загострили політичну боротьбу в краю й поширили її базу на соціальну ділянку життя -- великі селянські страйки в 1902 р., що розкрили перед світом нечуваний визиск селянської праці поміщиками. Боротьба за виборчу реформу до парламенту, закінчена в 1907 р. перемогою, впровадила до віденського парламенту українське представництво в такій силі (32 українських послів з Галичини й Буковини), що кожній уряд мусів з нею числитися, а це полегшувало дальшу емансипацію галицького українства з-під польської гегемонії. Довго ще кулею біля ноги українського клубу в парламенті, була жменька москвофілів, що хоч вступила до клубу пробувала проводити в ньому свою політику. З виступленням п'яти москвофільських послів з українського клубу прояснилася ситуація й очистилася атмосфера, але до повної ліквідації москвофільської зарази було ще далеко. Саме в розгарі боротьби українського представництва з краєвим і центральним урядом, напередодні великої світової війни, що мала вивести українство на широкі шляхи міжнародної політики, галицьке москвофільство переживає своє «відродження».

Висновки

український політичний рух національний

Таким чином, в українському сегменті політичної системи держави на початку ХХ ст. виникла, сказати б, двопартійна система, в якій провідну роль центристської УНДП стимулювала й урівноважувала опозиція лівої УРП. Це мало велике значення для стабілізації політичного життя українців провінції. Щоправда, діяли й інші політичні партії, частина з яких вийшла з лона прибічників т. зв. нової ери і польсько-української угоди 1890 р. - Русько-український християнський союз (1896). Інша ж частина галицьких політиків, яка виокремилася з числа марксистів із РУРП, створила Українську соціал-демократичну партію (1899). Згідно з позицією, озвученою очільниками УСДП, її метою були поділ Галичини на польську та українську автономні провінції, перетворення Австрії на союз вільних спільнот, який забезпечив би умови для їхнього культурного розвою. На їхню думку, такий союз мав припинити своє існування в момент, коли кожен з етносів зміг би здобути політичну самостійність і незалежність. Осібно стояли галицькі русофіли, які заснували «Русско-народну партию» (РНП) (1900). Її провідники виступали з яскраво вираженими москвофільськими поглядами, відповідно ототожнюючи себе з росіянами і російською мовою.

Отже, кінець ХІХ ст. став для галицьких українців знаковим, адже саме тоді відбулися кристалізація ідеї політичної самостійності України в програмових документах майже всіх українських партій та їхній практичній діяльності і перетворення українців на етнонацію. Номінацію етнічних цілей українців відобразила праця Ю. Бачинського «Україна irredenta» (1895), в якій автор стверджував: «Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців-народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну… Спільний інтерес… змусить їх усіх стати українськими патріотами». Незважаючи на марксистське доктринерство, саме «Україна irredenta» як своєрідний маніфест тогочасного українського покоління ознаменувала становлення ідеології новітнього українського етнічного руху.

Список використаної літератури

1. Михальський І.С. Розвиток державно-правових концепцій у діяльності українських політичних партій наприкінці ХІХ - початку ХХ ст./ [І.С. Михальський]// Пам'ять століть. - 2003. - № 5. - С.96-106

2. Монолатій І.С. Політичні фігури українців Галичини й Буковини у період політизації етнічностей (політико0організаційні і програмові засади діяльності)/ [І.С. Монолатій]// Науковий вісник Рівненського інституту ВНЗ „Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”. - №1 - 2011. - С. 73-81

3. Павко А.І. Посилення впливу політичних партій Східної Галичини на громадське життя краю в 1900-1907рр. /[А.І. Павко]// Український історичний журнал. - №5. - 2002. - С. 63-79

4. Расевич В. Виникнення та організаційні основи Української національно-демократичної партії/ [В. Расевич]// Вісник Львівського університету. Серія історична. -- Випуск 32. -- Львів, 1997. -- С. 119-30

5. http://exlibris.org.ua/greathistory/r35.html

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття політичної партії як добровільного об’єднання громадян. Заснування, склад, програма та мета Української радикальної партії, недоліки діяльності та друковані органи партії. Загальна характеристика радикальної партії Олега Ляшка: її мета, історія.

    презентация [415,4 K], добавлен 04.12.2013

  • Політичний центризм як категорія політичної науки. Критерії розмежування ліво- та правоцентризму. Центристські партії у політичній системі сучасної України. Центристські партії в партійно-політичному спектрі сучасної України, тенденції розвитку.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 17.10.2007

  • Історія та мета створення Народно-демократичної партії України. Символіка об'єднання: гасло та прапор. Гуманістична ідеологія народної демократії та визнання законних індивідуальних прав і свобод особистості. Статут та центристська політична позиція НДП.

    реферат [21,6 K], добавлен 13.01.2011

  • Напрями політичних партій України: комуністичний; соціально-ліберальний; націоналістичний. Юридичний статус українських партій. Характерні риси української партійної системи. Національно-державницький напрям в українській історико-політичній науці.

    контрольная работа [26,5 K], добавлен 16.05.2010

  • Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.

    реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Поняття та становлення політичного ісламу в Туреччині. Поява ісламських політичних партій та прихід до влади партії Рефах. Перемога на парламентських виборах партії справедливості та розвитку. Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині.

    курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2012

  • "Зелений" рух та його цілі. Виборча та парламентська діяльність "Партії Зелених України". Проведення кардинально нових реформ в умовах глобальних екологічних та економічних змін. Розвиток "зеленого" руху. Особливість міжнародного Зеленого руху.

    курсовая работа [62,8 K], добавлен 22.04.2012

  • Форма державного та територіального устрою РФ. Національно-державні, територіально-державні та національно-територіальні утворення. Активізація центробіжних тенденцій внаслідок політичної кризи владних структур. Зростання самостійності суб'єктів РФ.

    реферат [24,0 K], добавлен 19.11.2009

  • Політичні партії та їх класифікація. Основне призначення партії. Статус та особливості діяльності політичних партій. Історія становлення багатопартійності в Україні. Провідні принципи у партійній політиці. Соціальні функції партій.

    контрольная работа [16,4 K], добавлен 04.08.2007

  • Функції політичної діяльності в сучасному суспільстві. Закономірності структури, функції та розвитку політичного життя. Відмінності між кадровими та масовими партіями. Різноманітність визначення партійних систем, їх місця в політичному житті суспільства.

    контрольная работа [20,4 K], добавлен 24.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.