Феномен політичного ісламу в Турецькій Республіці: взаємовідношення ісламістських рухів з державною владою

Поняття та становлення політичного ісламу в Туреччині. Поява ісламських політичних партій та прихід до влади партії Рефах. Перемога на парламентських виборах партії справедливості та розвитку. Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2012
Размер файла 64,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення політичного ісламу в Туреччині

1.1 Поняття політичного ісламу

1.2 Становище політичного ісламу у Турецькій Республіці до 70-х років ХХ ст.

1.3 Поява ісламських політичних партій в Туреччині

Розділ 2. Політичний іслам при владі

2.1 Прихід до влади Партії Рефах

2.2 Політичний іслам на шляху до мети: Фазі лет

2.3 Партія справедливості та розвитку: перемога на парламентських виборах 2002 року та перші роки при владі

Розділ 3. Турецькі ісламісти поза легальним політичним полем

3.1 Ордени та общини. Рух нурджистів

3.2 Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

іслам політичний партія туреччина

Проблема роботи полягає у визначенні етапів розвитку політичного ісламу та його трансформації в Турецькі Республіці.

Актуальність. За останні десятиліття у світовій політиці все більшого значення набуває ісламський фактор. Від імені ісламу і під його гаслами провадять діяльність країни, політичні партії, міжнародні, регіональні місцеві організації, екстремістські та терористичні групи. Туреччина є однією з не багатьох мусульманських країн, в яких іслам відокремлений від держави. Але, не дивлячись на те, що Турецька Республіка - світська держава, іслам залишається одним з головних факторів її політичного життя.

Три сфери життя країни зазнали настільки великих змін, що можна говорити про корінні відмінності Туреччини ХХ ст., від Туреччини ХХІ ст. Мова йде, по-перше, про докорінні зміни у суспільній свідомості, по-друге, про нове місце Туреччини у світовій економіці і системі міжнародних відносин, та, по-третє, про зріст впливу ісламського фактора у внутрішній політиці країни.

На початку 90-х рр. ХХ ст. вплив ісламу на політичне життя країни став стрімко зростати. Це було пов'язане з рядом причин, головною з яких виявилося розчарування населення у шляху, що був обраним для країни представниками «світських партій». В умовах постійної економічної кризи, зростання безробіття погляди населення повернулися до політиків, що тяжіли до ісламу. Перший прихід до влади ісламської партії відбувся у 1995 році, однак втручання військових не дозволило Партії Рефах реалізувати свою політичну програму. Але у 2002 році завадити перемозі Партії справедливості та розвитку не в силах був вже ніхто.

Найбільша регіональна держава, Туреччина, сьогодні активно прагне вступити до ЄС, ставши повноцінною європейською країною. Але майже 70 млн. мусульман у межах одних кордонів викликають застереження у більшості громадян єдиної Європи. Європейці не хочуть мати сусіда, який буде жити за законами шаріату.

Але скептики помилялися. Турецькі ісламісти, після приходу до влади, не стали змінювати Конституцію, для того, аби побудувати халіфат. Не стали змінювати світську державу теократичною. Навпаки, головною метою їх залишалася інтеграція з Європою. Вивчення історії становлення та еволюції політичного ісламу в Туреччині, причин, цілей, форм та методів діяльності турецьких ісламістів дозволяє на прикладі однієї країни накопичити інформацію для осмислення феномену політичного ісламу в цілому.

Об'єктом дослідження є політичний іслам в Туреччині, під яким я розумію діяльність різноманітних партій, рухів, групувань і т.п., які діють від імені ісламу і ставлять за мету захоплення влади та підкорення державних структур і всього життя суспільства шаріату.

Предмет дослідження - взаємовідношення між ісламістськими рухами та державною владою.

Мета роботи є визначення ролі ісламістських течій та їх впливу на державну владу.

Основними завданнями роботи є:

1. визначити та проаналізувати у роботах науковців поняття «політичний іслам», на якому буде ґрунтуватися дослідження;

2. визначити становище політичного ісламу у Турецькій Республіці до 70-х років ХХ ст.;

3. дослідити причини та наслідки появи ісламських політичних партій в Туреччині;

4. прослідкувати діяльність та програмні засади проісламістських партій, яким вдалося прийти до влади;

5. прослідкувати діяльність турецьких ісламістських нелегальних організацій, що діють в країні та їхній вплив на розвиток країни в цілому.

Хронологічні рамки роботи включають у себе період початку 70-х років ХХ ст. до початку ХХІ ст. Визначення початкового етапу пов'язане з виникненням в цей час перших партій, які діяли з ісламськими закликами.

Методологічною основою дослідження виступили принципи історицизму, наукової об'єктивності, а також, системний підхід. Використання принципу історицизму виявилося у вивченні процесів та явищ у взаємозв'язку та хронологічній послідовності, та породженій ними конкретного історичного стану. Таким чином, вивчення діяльності ісламських політичних партій протягом виборів різних років вимагало виявлення тих політичних умов, які вплинули на цю діяльність.

Історичний підхід дозволяє на основі аналізу різних аспектів історії національної політики та реалій суспільного життя виявити загальну тенденцію сучасних політичних подій, виокремити та співставити події, що відбулися, та визначити тенденції розвитку.

Системний підхід дозволяє розглянути рух політичного ісламу легальних та поза легальних формувань, як єдиного суспільно-політичного феномену.

Історико-порівняльний метод ґрунтується на порівнянні. Основою для порівняння є те, що минуле представляє повторюваний, внутрішньо-обумовлений процес. Використання даного методу дозволило виявити тотожність та схожість внутрішньої сутності одних явищ, що відрізняються лише часовою формою (добре видно на прикладі порівняння виборів різних років).

Розділ 1. Поява політичного ісламу в Туреччині

1.1 Поняття політичного ісламу

Внутрішні проблеми мусульманського світу, ще донедавна здавалися дуже далекими, екзотичними, чужими, що ніяким чином не могли вплинути на неісламські суспільства. Але за останні роки активність політичного ісламу привернула увагу політиків, засоби масової інформації та всього наукового світу. Цей релігійно-політичний феномен отримав у світовій історіографії безліч назв та інтерпретацій. Ісламський фундаменталізм, інтегризм, войовничий іслам, політичний іслам - лише деякі з них. Найбільш прийнятною, з точки зору багатьох науковців, є поняття «політичний іслам» та синонім до нього термін «ісламізм». Тобто, загальним, фундаментальним питанням, без якого ми не зможемо зробити жодного кроку у науковій роботі, - що таке політичним іслам чи ісламізм?

В середині 90-х років «ісламізм» трактувався як «новий фундаменталізм» Умнов А.Ю. Исламский фундаментализм на Среднем Востоке // Вести Моск, ун-та. Сер. 13, Востоковедение. - 1994. - № 3. - С. 46, 50. , в кінці 90-х років як «найбільш політизована частина ісламу» Сажин В.И. Указ. соч. - С. 207-209., - сьогодні його частіше використовують в значенні «політичного ісламу», а ісламістами на Ближньому Сході називають вже всіх тих, хто активно використовує ісламську релігію як засіб досягнення політичних цілей Поляков К.И. Указ. соч. - С. 14..

Олексій Мелашенко визначає це поняття як напрямок в ідеології, релігійно-політичній практиці, що присутнє в будь-якій частині мусульманського світу, чи то Узбекистан, Алжир, Іран, Судан, - всюди, де суспільство жодним чином не сприймає сьогодення, а намагається і прагне до побудови ісламської держави шляхом боротьби Мелашенко Алексей http://www.carnegie.ru/ru/pubs..

Сприятливе середовище для цієї ідеології, на думку автора, - суспільне розчарування: в модернізації державного устрою, економічному становищі більшості мусульманських країн… Там само. Для прикладу, в Ірані реформи шаха потерпіли невдачі, в країнах Середньої Азії величезне невдоволення елітою, що знаходиться при владі, в Алжирі соціалістична революція зазнала провалу. Таким чином, мусульмани шукають виходу - і бачать його у створенні ісламської держави.

В сучасному світі іслам, для його сповідувачів, як соціальне явище, являє собою не стільки релігійну систему, скільки модель ідеальної організації суспільства, яка розрізняється за трьома течіями: традиціоналістська, фундаменталістська та модерністська. Деякими дослідниками вищезазначений різновид одночасно розглядається як певні тенденції ісламу Жданов Н.В., Игнатенко А.А. Ислам на пороге XXI века. - М., 1989. - С. 16.. Енциклопедія «Іслам» називає традиціоналізм, фундаменталізм та модернізм трьома течіями сучасного ісламу Ислам: Энциклопедический словарь. - М.: Наука. Гл. ред. вост. лит., 1991.. На думку професора Ганноверського університету (ФРН) Петера Антеса, приналежність до цих напрямів з часом «може стати вагомим індикатором, ніж традиційний поділ мусульман на шиїтів та сунітів або явище їхньої приналежності до мазхабів - правових шкіл» Антес П. Ислам в современном мире (пер. с нем.)/Ислам в Евразии / Под ред. М.В.Иордана. - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - С. 68..

Інакше кажучи, фундаменталізм визначається тим, що його послідовники наполягають на відновленні принципів «чистого» ісламу, тяжіють до повного залучення до життя всіх норм ісламу. Фундаменталізм проголошує за мету відродження в сучасному житті мусульман конкретних інститутів та норм, які були за часів пророка Мухаммеда.

Дослідники рухів радикального ісламу вказують на такі особливості відродження фундаментальних основ ісламу, як теологічні та політичні. Якщо в першому випадку мова йде про теорію відродження ідеальної ісламської держави VII ст., коли пророк Мухаммед заснував першу ісламську державу, то у другому потрібно говорити про боротьбу фундаменталістів за захоплення влади насильницьким шляхом та затвердження політичної моделі держави, яка заснована на шаріаті. Полонская Л.Р. Современный исламский фундаментализм: политический тупик или альтернатива развития // Азия и Африка сегодня. - 1994. На думку дослідника Добаєва І.П. саме тому активні радикальні та фундаменталістські рухи в ісламі і отримали назву політичного ісламу і активно вживаються у сучасному визначенні подібних феноменів. Добаев И.П.. Исламский радикализм: социально-философский анализ. Ростов-на-Дону: Издательство СКНЦ ВШ, 2002. - 120 с.

Російський науковець Поляков К.І. вважає, що політичному ісламу притаманні такі ознаки:

1. повернення до витоків ісламу з метою перебудови суспільних відносин на основі базових релігійних цінностей;

2. активні дії щодо встановлення ісламської влади («хакімії»), утвердження законодавства за догмами Корану та сунни, залучення до всіх сфер суспільного життя норм моралі, що проповідував пророк;

3. більше чи менше радикальний характер політичних, соціальних та економічних перебудов;

4. проведення міжнародної діяльності з розповсюдження ідей «ісламського відродження». Поляков К.И..Указ. соч. - М., 2000. - С. 14.

Тож, в теперішній час вченими та політиками термін «політичний іслам» розуміється як сукупність течій мусульманської суспільної думки, спрямована на збільшення впливу віри, безвідмовне виконання положень Корану та вимог законів Шаріату, введення традиційних мусульманських настанов як обов'язкових норм всіх сторін життя. Сажин В.И. К вопросу о цивилизациях, исламе и войнах // Ближний Восток и современность. Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. - М., 1998. - С. 207.

Таким чином, коли ми говоримо про політичний іслам, мова йде про реалізацію проекту по створенню політичних умов для застосування виключно ісламських норм в суспільному житті. Саме тому ісламізм називають політичним ісламом. Оскільки ніде в світі не існує держави, де всі сфери життя суспільства регулювалися б лише ісламськими нормами, то реалізація ісламістського проекту, без сумніву, вимагає глибинної та великомасштабної соціальної трансформації всього світового співтовариства.

1.2 Становище політичного ісламу у Турецькій Республіці до 70-х років ХХ ст

Туреччина - перша в історії ісламського світу країна, в якій релігія була повністю відокремлена від держави, в якій іслам був обмежений сферою приватного життя. І велику роль в цьому відіграв Кемаль Ататюрк, перший президент Турецької Республіки.

В той час всі розуміли, що необхідно модернізувати Туреччину, але щодо шляху модернізації були суперечки: консерватори-ісламісти хотіли повернутися до ісламських цінностей як це було в Османській імперії, хотіли сумістити норми та дух ісламу з технічним прогресом; «західники» ж наполягали на інтеграції з Заходом, але зі збереженням національних особливостей країни.

Хід та підсумки Першої світової війни практично поховали ідею ісламізму як базу для об'єднання тоді ще Османської імперії. Для народів Балканського півострова вона була ще тоді неприйнятною, а, для арабів ідеї їх власного націоналізму виявилися сильнішими за ідеологію ісламізму. Саме з цього часу і починають виникати ідеї націоналізму-тюркізму. Великий вклад в розробку цієї ідеї вніс суспільний діяч Зія Гекальп (1875-1924). Він вказував, що ісламістів та «західників» об'єднує бажання модернізації держави, він намагався синтезувати погляди двох течій в єдину ідеологію, під прапором тюркізму. За Гекальпом, націю (міллет) об'єднували не лише етнічні ознаки, але й культурна спільність (мова, мистецтво, релігія, мораль). Зія Гекальп стверджував необхідність зміни законів, проведення ряду реформ задля надання турецькій культурі загальнонаціонального характеру, створення національної держави. Враховуючи позицію «західників», він вважав за необхідне відокремлення релігії від держави, а процес прийняття та виконання законів - від шаріату Frey, Frederick W. The Turkish political elite. Cambridge, M.T.T.Press, 1965. 483 p. .

В той же час, виходячи з позицій ісламістів, він надав важливої ролі ісламу в турецькій історії та повсякденному житті. Як і ісламісти, науковець не вважав поняття культури та цивілізації подібними. Він підкреслював, що цивілізація матеріальна і країна має сприйняти її з Заходу саме в такій інтерпретації, перед тим укріпивши національну, східну культуру, аби вона не могла протистояти небезпечному, руйнівному впливу Заходу Karpat K.H.. Turkish foreign policy: recent developments / Ed.: Madison, Wis., 1996. - 213 p. .

Кемалісти частково використали ідеї Гекальпа, але їх можна вважати спадкоємцями «західників», хоча вони і пішли набагато далі. В нових умовах існування національної держави кемалісти мали значно звільнити тюркізм від впливу ісламу, який ставав вже тоді значною перепоною на шляху до інтеграції з Заходом. Кемалісти розглядали іслам, який народився в арабському середовищі та використовував арабську мову, як дещо, що протистоїть національній меті республіки. Вони взагалі вважали, що ісламізм став причиною того, що в Османській імперії не була створена національна культура, умови для формування національної держави, що він не відповідає сучасним умовам.

В 20-ті роки ХХ ст., на думку дослідника соціально-політичних явищ в Туреччині Кемаля Карпата, в житті країни на перший план вийшли три принципи - націоналізм, лаїцизм та народність. При цьому «націоналізм розглядався як база режиму». Таким чином, лаїцизм можна розглядати як спосіб посилення націоналізму, спосіб створення вестернізованої держави. З ідеології націоналізму-тюркізму був виділений ісламізм, а його місце зайняв лаїцизм.

У внутрішній політиці націоналізм став головним фактором мобілізації мас на заплановані кемалістами революційні перебудови. Такий характер він зберігав до середини 40-х років, особливо яскраво він проявляв себе у 20-30-ті роки. Принцип націоналізму був внесений до Конституції - став важливою частиною національної ідеології.

Політична лібералізація Туреччини у другій половині 40-х років, перехід до політичного плюралізму, багатопартійної системи надали поштовх до значних змін у трактуванні принципу націоналізму. Справа в тому, що описаний вище кемалійський націоналізм знаходив підтримку у досить вузького кола, переважно інтелігенції. Населення хоча і сповідувало ці тенденції офіційного націоналізму, в душі не могло сприйняти його лаїцистського, майже атеїстичного характеру. Цей аспект викликав у них латентний протест. Тобто паралельно існували ніби два націоналізми: кемалістський лаїцистський раціональний та народний, пов'язаний з релігійними почуттями. Тобто після 40-х років націоналізм підживлюється історичними та релігійними цінностями. Саме з цього моменту і починають активуватися різноманітні політичні партії та групи ісламістського спрямування, попри їх заборону.

В травні 1960 року в країні відбувся державний переворот, встановився військовий режим. Комітет національної єдності забезпечив підготовку та прийняття нової конституції у 1961 році. Нова конституція стала найбільш демократичною в історії республіки. В утвореній завдяки цьому у 60-ті - початку 70 років атмосфері свободи, націоналізм почав активно критикуватися, почали закріплюватися позиції ісламського націоналізму.

Тож можна зробити висновок, що з утворенням Турецької Республіки аж до 40-х років активно пропагується та укорінюється в суспільстві феномен кемалізму або турецького націоналізму, ідеологія якого жодним чином не допускала присутності релігійного чинника у політичному та суспільному житті країни. З лібералізацією країни розпочинаються приховані дискусії та утворення груп та партій, які не сприймають старої концепції націоналізму, що згодом призводить до перевороту та демократизації країни, яка і дала поштовх до відродження теорії «тюрко-ісламського синтезу».

1.3 Поява ісламських політичних партій в Туреччині

З прийняттям нової конституції та демократизацією країни починають закріплюватися позиції ісламського націоналізму - це отримало відображення у створенні в січні 1970 року Партії національного порядку (ПНП). Програма ПНП місцями носила проісламський характер. Вона виступала категорично проти «використанні лаїцизму, який визначався як засіб забезпечення свободи віросповідання, в якості тиску на релігію та віруючих» “Turkey's reform: Great --- if they really happen”, The Economist, Vol. 364, no. 8285, (August 10, 2002), pp. 45-46;. Націоналізм безперечно пов'язувався з ісламом. ПНП призвала протиставити моральні цінності ісламу «західному капіталізму», переорієнтувати країну з Заходу на ісламський світ. В травні 1970 року ПНП була заборонена за звинуваченням у порушенні конституції.

У 1969 році була створена Партія національного руху (ПНР). Хоча програма партії заперечувала расизм, її трактування носило доволі шовіністичний характер. Одночасно вона заперечувала атеїстичну інтерпретацію ліїцизму “Turkey's reform: Great - If they really happen”, The Economist, Vol. 364, no. 8285, (August 10, 2002), pp. 45-46;. В основу всіх принципових настанов партії були покладені турецький націоналізм та ісламізм як «витоки турецької нації».

Політична криза кінця 70-х років привела до політичного перевороту 1980 року. Сповідуючи загальні релігійні та національні цінності громадяни були поділені на національні ворожі групи, що вимагало їх об'єднання в дусі «націоналізму Ататюрка». Тож у 1982 році була створена нова конституція, яка відзначалася скороченням прав та свобод та посилення виконавчої влади The Constitution of the Republic of Turkey 1982 (Translated by Erhan Yasar). http://www.anayasa.gen.tr/1982Constitution-EYasar.htm (Originally published in the web site of "Legislation Profile Turkey"). Але не дивлячись на суворий характер та заборону перегляду принципів націоналізму, в країні було введено обов'язкове релігійне навчання, яке зафіксувала конституція.

Нова конституція і новий закон про вибори були побудовані таким чином, щоб допустити якомога меншу кількість партій до парламенту та звузити можливість проникнення туди маргінальних партій. Це робилося заради політичної стабільності. Але в 90-ті роки націоналісти стали поступово відходити від правлячої партії та зливатися зі створеними після перевороту проісламськими партіями - Партією Рефах та Партією національного руху - соціальна база та вплив яких значно зростали. Необхідним буде зазначити, що Рефах - не просто ісламська партія, це партія, яка одночасно орієнтувалася на антикапіталістично налаштовану частину турецького суспільства.

Тож, коли у 80-90-х роках почало спостерігатися загострення соціально-економічних проблем суспільства, почала зростати соціальна напруженість. Разом з цим почали змінюватися партійні вподобання електорату, який став зміщуватися від центра до країв дозволеного політичного спектру, але переважно до правого краю, де знаходились ісламісти та націоналісти. В цей час маргінальні політичні партії перестають бути маргінальними, перетворюючись на серйозну політичну силу. Все більша кількість виборців почали ставити перед собою питання, хто з них більше націоналіст чи шовініст? Ці фактори стали впливати на подальший політичний вибір.

Розділ 2. Політичний іслам при владі

2.1 Прихід до влади Партії Рефах

Образ Туреччини як світської, динамічно розвинутої держави, сьогодні досить активно рекламується Анкарою в світі. Але на початку 90-х років ситуація в країні була досить неоднозначною через зростання впливу та популярності проісламських партій. Так вибори 1991, 1995 років ледь не поставили під загрозу всі надбання попередників-реформаторів країни. На думку Данилова цьому посприяв ряд причин:

· невдоволення мас енергійною революційною секуляризацією;

· загострення соціально-економічних проблем;

· поглиблення урбанізації;

· різка активація курдського сепаратизму, ріст до етнічної самоідентифікації Данилов, В.И. Турция 80-х: от военного режима до «ограниченной демократии». М.: Наука, 1991;.

Перераховані фактори, на думку автора, містять підтвердження у зрості популярності ісламістів та націоналістів, що було видно з результатів виборів для Партії Рефах та Партії національного руху. Так, Рефах на парламентських виборах 1987 року отримала 7,2% голосів, в 1991 році - 16,8%, в 1995 році - 21,3%, тим самим займаючи перше місце зі 158 місцями у меджлісі. Це стало справжнім шоком для системи, оскільки поставило під загрозу всю її ідеологічну основу, та внутрішню, зовнішню політику.

Розклад політичних сил в парламенті Туреччині 1991, 1995 років.

Політична партія

1991 р.

1995 р

% на виборах

кількість

місць

% на виборах

кількість

місць

Партія Рефах

16.8

62

21.5

158

Партія Вірного шляху

27

178

19.2

135

Партія Батьківщини

24

115

19.7

132

Демократична Ліва партія

10.8

7

14.6

76

Народно-Республіканська партія

20.8

88

10.7

49

Підраховано за: Tьrkiye istatistik yэllэрэ 1996. Ankara, 1997, c. 638. http://www.edebiyatdergisi.hacettepe.edu.tr

Tьrkiye istatistik yэllэрэ 1996. Ankara, 1997, с. 95. http://www.edebiyatdergisi.hacettepe.edu.tr

Тобто у 1995 році склалась досить незвична для країни ситуація - майже однакову кількість голосів набрали три партії. Президент мав лідируючій партії надати право формування уряду, але в цьому випадку мова могла йти лише про коаліційний уряд. Першочергово ніхто не хотів співробітничати в одному уряді з ісламістами. Але згодом розпочалися довгі переговори про створення коаліційного уряду. Рефах не могла формувати уряд лише з представників своєї партії. Тож 28 червня 1996 року президенту Сулейману Демірелю вдалося досягти домовленості з Неджметтіном Ербаканом (лідер партії Рефах) та Тансу Чиллер (лідер Партії вірного шляху) про створення уряду на чолі з першим. Згодом після обрання Ербакан пішов на популістські заходи, добившись 50% підвищення зарплатні державним службовцям, включаючи поліцію та військових Ягудин, Б.М. Эволюция парламентаризма в Турции // Мусульманские страны у границ СНГ (Афганистан, Пакистан, Иран и Турция -- современное состояние, история и перспективы). М., 2002. С.179-197..

Ербакан, коли ще був в опозиції, висунув план переходу грошової системи на «ісламський динар», який на його думку мав стати грошовою одиницею всіх ісламських країн. Стосовно жінок Ербакан притримувався канонів ісламу. Досить цікавим є те, що в списку партії Рефах не було жодної жінки. Ербакан почав створювати «справедливий ісламський порядок», ісламські НАТО, ЄС та ООН, а також наддержавні утворення від Казахстану до Марокко Heper, M. Islam and Democracy in Turkey: Toward a Reconciliation // Middle East Journal, Vol.51, No.l, 1997;.

Новий прем'єр виступив з планом зменшення числа провінцій країни з 10 до 5, це були саме ті провінції, де був об'явлений надзвичайний стан у зв'язку з боротьбою курдських повстанців. Це викликало протест військових, які мали значний політичний вплив.

Наступна спроба ісламізації країни була висунута партією Рефах, яка висунула у 1996 році законопроект, за яким стамбульський храм-музей Святої Софії перелаштовували під мечеть, що було підтримано коаліційним урядом. На початку 1997 року державний міністр Абдуллах Гюль від партії Рефах запропонував створити «змішаний тюркський парламент» як противага Європарламенту. Перші ознаки можливого втручання в політику військових з'явились на початку осені 1996 року, коли начальник Генерального штабу Туреччини Ізмаїл Хакки Карадайи закликав вивчити урок з останніх подій, що відбулися в Афганістані, прямо натякаючи, що необхідно дати відсіч ісламістам, оскільки справи в Туреччині, як він відмітив «йдуть погано». Військові стали демонстративно ігнорувати Ербакана, не дивлячись на його статус керівника уряду. Наприклад, в серпні 1996 року на церемонію вручення дипломів випускникам військово-медичної академії не була пропущена охорона Ербакана Там само.

Прем'єра звинувачували в тому, що з моменту створення нового кабінету в країні повністю зупинилася приватизація, на яку покладалися великі надії. У внутрішній політиці Ербакана жодних позитивних зрушень не було: інфляція, дефіцит бюджету. Безумовно «страждала» і зовнішня політика. Весь час, поки Ербакан знаходився на посту прем'єра, Туреччину потрясали різноманітні політичні скандали, де вищих посадовців звинувачували у фінансових оборудках.

Наприкінці 1996 року у військової еліти почав уриватися терпець через явно агресивну політику Ербакана та вплив Ірану, який вже був ісламською країною. З різкою критикою зовнішньої та внутрішньої політики партії «Рефах» виступив генерал Чевік Бир. У лютому 1997 року була зібрана Рада національної оборони - найвищий орган при президенті Турецької Республіки, де розглядалися питання захисту держави від діяльності радикальних сил. Засідання відбулося одразу після подій у лютому, коли партія Рефах виступила за носіння жінками в державних установах паранджі. Ісламісти виступили також за будівництво мечетей на площі Таксім в Стамбулі та в Анкарі - біля президентського палацу “Turkey's election: Erdogan triumphs - with plenty of help from his enemies”, The Economist, Vol. 365, no. 8298, (November 9-15, 2002), pp. 53-54;. Їхньої ідеєю також був переніс столиці країни з Анкари до міста Діярбакір або Ерзурум. Обидва міста знаходяться на сході країни, що мало символізувати стремління Туреччини на Схід. Рада національної безпеки радила уряду в ультимативній формі заборонити використання зелених знамен та арабської мови як символів ісламу у політичних цілях, а також виступило проти відкриття нових релігійних ліцеїв Kubicek, P. The 1999 Turkish Elections // Mediterranean Politics. 1999. Vol.4, No.2, Summer. P.186-192; .

Всю весну 1997 року ситуація почала ускладнюватися. Генерали вже відкрито робили погрозливі заяви щодо усунення Ербакана шляхом перевороту в країні. Президент Туреччини як гарант держави навіть виступив з заявою про недопустимість впливу на політику збройних сил. Почали відбуватися суперечки щодо подальшої політики і у членів уряду. Рішення найбільш важливих питань поступово почали переходити до рук президента та генерального штабу. Ніхто не хотів перевороту, військова верхівка хотіла усунути Ербакана легальним шляхом і використовувала для цього всі можливі методи сучасної політики. Військовий переворот поставив би велику крапку на стремління Туреччини потрапити до ЄС.

Згодом прокуратура Апеляційного суду Туреччини заявила про відкриття в Конституційному суді процесу про розпуск партії Рефах за звинуваченням у діях, що були спрямовані проти конституції та світського характеру держави. Була зроблена гучна заява генералів, що в Туреччині діють біля 30 радикальних фундаменталістських угрупувань, які можуть застосувати терор. За словами військових радикальні сили вже проникли у всі рівні державної влади та значно активізували свою діяльність. Після того, як лідер Ербакан став прем'єр-міністром Ali Зarkoglu, “The Turkish Party System in Transition: Party Performance and Agenda Transformation," Political Studies, Vol.46, No.3 (1998), pp.544-571.;. Були наведені дані, що ісламісти вже володіють 19 газетами, 110 журналами, 51 радіо - 20 телеканалами, 500 фондами, 1000 фірм та 800 навчальними закладами. Для протидії ісламістам була спеціально утворена «Західна робоча група» Н.Г.Киреев Метаморфозы правящей элиты Турции политическая элита Ближнего Востока М., 2000. - 176 с. Стр. 78-92.

Військові домоглися свого. 18 червня 1997 року Ербакан був вимушений піти у відставку. За 11 місяців його діяльності зовнішній борг Туреччини виріс з 73,3 млрд. долл. до більш ніж 80. Внутрішній борг виріс в два рази. Ціни на всі види палива підвищувались 8 разів, а на хліб - збільшились в два рази. Програма приватизації зазнала поразки.

2.2 Політичний іслам на шляху до мети: Партія Фазілет

Потрібно відмітити, що певна розгубленість світської еліти перед «переможним тиском» ісламістів визначалася тим, що західні країни та США у своїх вимогах до демократизації турецького суспільства вимагали передбачити модель «м'якого ісламу», яка деяким вбачалася у реалізації політики Ербакана. Про це багато писали критики американського втручання у справи Туреччини, звинувачуючи американських спеціалістів з ісламу у спробах пристосування турецькій дійсності ісламську модель. Але після виходу з-під контролю уряду Ербакана, концепція змінилася Cagaptay, S. The November 2002 Elections and Turkey's New Political Era // Middle East Review of International Affairs, Vol. 6, No. 4 (December 2002).

Коло організацій та партій, які підтримували армію у боротьбі з антиконституційним ісламізмом, помітно звужувалося з наближенням наступних виборів 1999 року. Армійським керівництвом було прийняте рішення про внесення змін в концепцію національної військової стратегії, переглянути в школах підручники з тем національної безпеки, турецької мови та літератури, історії революції, соціології, географії, релігійної культури та моралі, з метою посилити акценти на кемалізм, світськість та реакційність Milliet http://www.milliyet.com.tr/.1998/08/14/index.html..

Нова проісламська партія Фазілет, яка отримала від забороненої партії Рефах всіх депутатів в парламенті, вже в серпні 1998 року почала перемови про створення передвиборчої коаліції між Фазілет та Партією вірного шляху. Керівництво двох партій узгодило питання щодо впливу на військових. Результати парламентських виборів 1999 року засвідчили, що гостра політична криза, яка була спричинена ісламістами 1997 року та протистояння, яке виникло в суспільстві внаслідок обнародування негативних фактів про партію Рефах та релігійних орденів, які підтверджували стремління ісламістських радикалів підірвати світський режим в країні, - все це відобразилося у настроях виборців.

На словах Фазілет відмовилася від крайнощів Рефах і заявила у своїй програмі про наміри інтегруватися у діючу політичну - світську та демократичну - систему. Програма Фазілет підкреслювала, що вся діяльність партії має ґрунтуватися на принципах Ататюрка, та демократичної, світської, правової держави. З іншої сторони, в програмі були зафіксовані і проісламські положення. Зазначалося, що «Туреччина володіє достатнім історичним та культурним потенціалом, аби повернути собі міжнародного визнання такої держави, якою шість століть була Османська імперія. Одне з головних завдань держави - гарантія свободи релігійних вірувань. Лаїцизм - це забезпечення свободи совісті та віросповідання. Серед основних цілей партії - верховенство національної волі, свобода релігії, національна єдність. Завдання системи освіти - підготовка людей зі свободою думки та совісті, високим моральним рівнем. У сфері культури слід розвивати національні цінності. Основа економічної політики партії - перехід від ренти до виробництва. З історичної та геополітичної сторін Туреччина не може бути простим сателітом деяких центрів, існуючі зв'язки ЄС та США мають бути переглянуті…необхідно закріплювати братські стосунки з ісламськими країнами» Kubicek, P. The 1999 Turkish Elections // Mediterranean Politics. 1999. Vol.4, No.2, Summer. P.186-192;.

Фазілет, правонаступниця Рефах, втратила своє лідерство в меджлісі, та отримала 15,4% голосів та третє місце за кількістю депутатських місць. До парламенту потрапили також Партія Батьківщини та Вірного шляху, лідируючі ж позиції одержали Партія націоналістичної дії та Демократична ліва партія.

Можна вважати, що вибори 1999 року зняли гостроту конфлікту, але протистояння між ісламістами та світською більшістю суспільства зберігалося, оскільки його соціальне коріння не було знищене, як і політичні амбіції ісламістських радикалів. Прокуратура Туреччини продовжувала розслідування діяльності активістів партії Рефах, більше того, судові інстанції порушили справу проти Фазілет, підозрюючи деяких її діячів, колишніх членів Рефах, у спробі покінчити з світським режимом.

2.3 Партія справедливості та розвитку: перемога на парламентських виборах 2002 року та перші роки при владі

У 2002 році в Туреччині відбулися парламентські вибори, де перемогу отримала Партія справедливості та розвитку (ПСР), лідером якої став Неджметтін Ербакан - колишній прем'єр-міністр та лідер забороненої партії Рефах. Саме на цю партію припала відповідальність продемонструвати сумісність ісламу та демократії. Партія позиціонувала себе як поміркована-ісламістська. ПСР перемогла з результатом 34,2% голосів, що надало їй 363 з 550 місць в парламенті. Другою партією, яка подолала10-відсотковий бар'єр стала лівоцентристська Республіканська народна партія (ЛРНП), яка отримала 19,3% голосів та 178 місць Narii N. The Rise of the Islamist Movement in Turkey. Middle East Review of International Affairs, Vol. 3, № 3 (September 2003). .

Дійсно, абсолютна перемога на парламентських виборах молодої, маловідомої, сформованої менше року до виборів партії, здивувала багатьох. Результати виборів продемонстрували невдоволення електорату перш за все економічною і соціальною політикою керівництва країни. Вперше за останні 40 років в Туреччині був обраний двопалатний парламент, ПСР отримала право формування однопартійного уряду, що не спостерігалося в політичній історії країни останні п'ятнадцять років. При цьому турецькі видання зазначають, що цей успіх був досягнутий завдяки судовим переслідуванням ПСР під час передвиборчої кампанії. Генеральна прокуратура Туреччини виступила з заявою про заборону партії. Цей факт пов'язувався з впливом військових, які традиційно є гарантами світського режиму в країні. Та негативно ставляться до політичної діяльності ісламістів. В пам'яті багатьох ще були події 1997 року, коли армія відсторонила від влади ісламістську Партію Рефах.

Одразу ж після перемоги на парламентських виборах ПСР зробила ставку на різновекторність зовнішньої політики, з урахуванням євразійської сутності Туреччини як держави та проведення ринкових реформ в економіці, які мали вивести країну з затяжної кризи. Російський та американський вектори визначалися як досить важливі для майбутнього держави. Що стосується американського, то теперішній уряд заслуговує високої оцінки. Не дивлячись на відмову надати американській армії турецьку територію для великомасштабних силових операцій проти режиму Саддама Хусейна, Анкара зуміла зберегти відносини з Вашингтоном на рівні стратегічного партнерстваThe Washington Institute for Near East Policy http://www.washingtoninstitute.org/templateC05.php?CID=2391.

Але найбільшим досягненням теперішнього уряду можна вважати прийняте 3 жовтня 2002 року рішення ЄС почати переговори з Туреччиною про її вступ до цієї організації в якості повноправного члена. При всіх складнощах цієї події слід визнати, що уряд Ердогана здійснив мрію, до реалізації якої країна йшла 42 роки Евгения Унанянц, Project Syndicate, январь 2003 http://www.distribution.project-syndicate.org.

Разом з цим, значні зміни відбулися в арабському та тюркському напрямах у зовнішній політиці Туреччини. Їхня мета була у чіткому формуванні на одному з закритих засідань уряду: укріплення позицій на Близькому Сході за рахунок активізації зв'язків з ісламським світом. В результаті значно покращились стосунки з арабськими сусідами - Сирією, Єгиптом, Ліваном. Діалог з Іраном набув стабільного характеру, біль прагматичними та реальними стали відносини з тюркомовними державами Центральної Азії та Кавказу, мусульманськими суб'єктами Російської Федерації. Показником самостійності зовнішньополітичного курсу є налагодження відносин з Іраном та Сирією, не дивлячись, що Вашингтон активно протидіє цій співпраці. Саме Туреччина виступила організатором конференцій сусідніх з Іраком країн на рівні міністрів закордонних справ, на яких обговорювалися шляхи післявоєнного відродження Іраку під егідою ООН The Washington Institute for Near East Policy http://www.washingtoninstitute.org/templateC05.php?CID=2391.

Політика укріплення зв'язків з ісламським світом принесла уряду ПСР ще одну перемогу. У січні 2005 року у гострій конкурентній боротьбі вперше в історії Турецької Республіки її громадянин Екмеледдін Іхсаноглу став генеральним секретарем найбільшої міжнародної мусульманської організації - «Ісламська конференція» (ОІК). Складність успішної роботи в арабському напрямі зовнішньої політики теперішнього турецького уряду стане більш зрозумілою, якщо проаналізувати турецько-ізраїльські взаємини за цей же період. Експерти вважали, що Анкарі не вдасться паралельно розвивати відносини між арабськими країнами та Ізраїлем через накопиченого десятиліттями конфронтаційного потенціалу між арабами та ізраїльтянами. Багато хто прогнозував краї стратегічного союзу між Туреччиною та Ізраїлем після приходу до влади ПСР Мевлут Катик, Eurasianet 05.11.2002 http://www.eurasianet.org.

Але істотна активізація турецько-арабських відносин не призвела до різкого погіршення відносин між Туреччиною та Ізраїлем. Сьогодні можна говорити лише про незначне гальмування співробітництва двох країн у деяких сферах. Анкара та Тель-Авів розуміють свою взаємозалежність. Для Туреччини нормальні відносини з Ізраїлем, разом з економічними та військово-технічними, мають важливе політичне значення. Оскільки вони дають можливість підтримувати стабільні відносини з США, а також виконувати роль посередника в арабо-ізраїльському протистоянні.

Позитивні зрушення у внутрішній політиці також багато в чому пов'язані з рішенням задачі Туреччини вступити до ЄС. Так, найбільш значним зрушенням піддалася судова система країни. Поступово були ліквідовані суди державної безпеки, вироки яких не підлягали оскарженню. 143 стаття Конституції, яка регламентує їхню роботу, була відмінена The Constitution of the Republic of Turkey 1982 (Translated by Erhan Yasar). http://www.anayasa.gen.tr/1982Constitution-EYasar.htm . Була введена процедура оскарження судового приговору в Європейському суді з прав людини, якщо його положення суперечать європейським правовим конвенціям. В статті 90-ій закріплений пріоритет їхніх актів над міським законодавством The Constitution of the Republic of Turkey 1982 (Translated by Erhan Yasar). http://www.anayasa.gen.tr/1982Constitution-EYasar.htm. Парламент Туреччини скасував надзвичайний стан у ряді вілаєтів на південному сході країни, виключив із Закону про боротьбу з тероризмом статтю 8, яка передбачала тюремне ув'язнення за пропаганду, яка б шкодила цілісності держави Там само. Демократичні реформи зробили можливим зміни в законах про громадські організації, фонди, а також про ЗМІ. Важливим аспектом закону про ЗМІ є частина про їхнє право не оголошувати витоки інформації. Приватним та державним каналам дозволено віщання на мовах етнічних меншин. Приватні навчальні заклади можуть включати у свої навчальні програми курси з вивчення цих мов. Анкара дотримується мораторію на смертну кару, значно розширився громадський контроль за збройними силами, які протягом останніх десятиліть були головною політичною силою країни. У відповідності до критеріїв ЄС Туреччина провела на сьогоднішній день демократичну ревізію 45 законодавчих актів.

Досить добре виглядають перелік показників турецької економіки за час перебування при владі ПСР. ВВП Туреччини складає 300 млрд. доларів. Щорічне зростання складає 7 - 10%, що є одним з найкращих показників за останні 40 років. Країна має на сьогоднішній день найбільш зростаючу в Європі економіку. Важливим напрямом її торгівельно-економічних зв'язків став Близький Схід, товарообіг з країнами якого збільшився на 53%. За темпами зростання об'єму експорту - 33% на рік - Туреччина займає п'яте місце в світі. Доходи на душу населення складають 4172 долл. США проти 3383 в 2003 році. В 2004 році Туреччину відвідало 17,2 млн. іноземних громадян. Значно збільшилося надходження інвестицій, що свідчить про зріст довіри іноземного бізнесу на турецькому ринку. Золотовалютні запаси складають біля 45 млрд. долл. Успіхи Туреччини в економіці були визнані і американськими експертами А.А. Гурьев Партия справедливости и развития Турции: три года у власти www.iimes.ru/rus/stat/2005/30-11-05b.htm.

До питань, вирішення яких дається уряду дуже важко, належать кіпрське та курдське питання, взаємовідносини з Грецією та Вірменією. Слід врахувати, що всі ці проблеми напряму пов'язані з процесом вступу Туреччини до ЄС як повноправного члена цієї організації. Але слід зазначити, що уряду вдалося зробити певні кроки для урегулювання проблем, які нажаль, поки що не дали бажаних результатів.

Тим не менш за час перебування ПСР при владі, була продемонстрована можливість вирішувати задачі колосальної важливості та складності з урахуванням турецької специфіки, проведення демократичних реформ, не розхитуючи основ державності. Спираючись на більшість в парламенті та місцевих органах влади, уряду ПСР вдалося вивести Туреччину з економічної кризи. Окрім того, теперішнє керівництво змогло підтвердити, що воно в змозі реалізувати в житті гасло: «іслам та демократія не виключають одне одного». У зв'язку з цим набуває цікавості оцінка ПСР як урядової партії урядом США. 10 листопада 2005 року заступником держсекретаря США Деніелом Фрайдом було відмічено, що «ПСР як партія, яка має ісламське коріння, за роки діяльності при владі, змогла пройти шлях трансформацій до партії правіше центру, таким чином, і саму Туреччину більш демократичною та ліберальною» Press Conference with Turkish Reporters Following Washington Visit of Foreign Minister Gьl http://ankara.usembassy.gov/statement_020807.html

Розділ 3. Турецькі ісламісти поза легальним політичним полем

3.1 Ордени та общини. Рух нурджистів

Творці світської турецької держави, очолювані Ататюрком в середині 20 ст., жорстко слідкували за тим, аби іслам не виходив поза стіни мечетей, залишався релігією, вірою в Аллаха і не використовувався в якості політичної боротьби проти світської влади. Основним та досить ефективним засобом як правового, так і військово-політичного контролю над релігійною ситуацією в країні довгий час була стаття 163 Кримінального кодексу, яка передбачала довготривале ув'язнення за експлуатацію релігійних почуттів віруючих, використання релігії будь-якою особою або організацією в політичних чи власних цілях. Протягом десятиліть в Туреччині не могло бути й мови про легальну діяльність релігійних орденів та общин.

Видаливши з кодексу цю статтю під тиском Заходу у 1991 році, влада тепер могла переслідувати ісламістів за іншою, 312 статтею КК, в якій передбачене тюремне ув'язнення від одного до трьох років за «налаштування населення до ненависті та ворожості» стосовно тих, хто відрізняється за «класовими, расовими, релігійними ознаками». Також з 1991 року діє закон «Про боротьбу з тероризмом», який стосується терористичних дій, які направлені на порушення основних положень конституції, які включають пункти про світський характер турецької держави Ibrahim Cerrah, The stance of a democratic society against terrorism: Turkey's approach http://www.turkishweekly.net/comments.php.

Тим не менш наслідки майже восьмидесятилітньої еволюції республіканського режиму в країні свідчать, що конфлікт між секуляризмом та ісламізмом так і не завершився повною перемогою світських норм в житті суспільства. Більш того, політичний іслам отримав нове відображення, нову силу та вплив, став головною загрозою для внутрішньої безпеки та існування світської держави. Така небезпека виникала в країні поступово, в результаті змін в політиці протягом 80 - 90-х років. Було запроваджено у шкільні та вузівські програми курси з Корану, ісламу. В багатьох університетах країни діють богословські факультети. Давно легалізована діяльність ісламістів в рамках політичної партії, яка вже не один раз змінювала свою назву.

Іншим, досить впливовим фактором протистояння ісламізму світському режиму є мусульманські ордени, общини. Всі вони, ще не так давно діяли підпільно, але зараз вони є легалізованими,в їхньому розпорядженні - тисячі мечетей, сотні релігійних шкіл, інтернатів. На політичній арені ордени з'явилися за ініціативою Т.Чиллер напередодні виборів 1995 року. У боротьбі за лідерство в меджлісі її партія публічно звернулася за допомогою до орденів та вивела їх таким чином з підпілля.

Найбільш відомим в 90-ті роки був орден накшбенди, релігійна спільнота нурджистів, сулейманистів, які ідеологічно були пов'язані з Ербаканом, який на той час очолював Рефах. Багаточисельні спільноти нурджистів проповідують погляди ісламського проповідника курда Саїда Нурсі, який довгий час був переслідуваний кемалістами за розповсюдження своїх рісале (Рісале Нур - «Книга Світу, звідси нурджизм») і який проповідував значну частину свого життя будучи в ув'язненні.

Розв'язання курдського питання Нурсі вбачав в ісламському братстві, і був впевнений, що тільки об'єднавшись курди та турки зможуть жити як брати. Тому замість секуляризму, світськості він вважав за необхідне становлення в країні режиму шаріату. За інформацією з турецьких газет, в теперішній час в країні діють біля 20 тисяч медресе, в яких проповідують роботи С.Нурсі. Їх іноді називають школами, «будинками світу». Деякі з них, близько тисячі, одночасно є житлом для учнів, є своєрідними інтернатами. В таких будинках мешкає по 100 - 500 чоловік, найчастіше, ті, хто приїхав з провінцій, а іноді й з-за кордону: студенти ВНЗ, учні середніх шкіл, ліцеїв - всі кому необхідні гроші та житло на час навчання Sabah, 19.01.1997. http://english.sabah.com.tr/. Найбільш впливову сьогодні спільноту нурджистів очолює ходжа Фетхуллах Гюлен, його спільнота часто згадується в турецьких ЗМІ як заможна та впливова громадська, релігійна організація, яка має власну газету («Заман») та інші видання, телеканал, школи, інтернати - не тільки в Туреччині, а й в Болгарії, державах Центральної Азії, Росії.

Насправді нурджисти - це просто група інтелігенції, ідеологом яких є Саїд Нурсі. Коли в Туреччині провадилась політика секуляризації, всі мусульманські общини вимушені були діяти поза легальною сферою і переслідувалися владою та військовими. Тому інтелігенція, яка схилялася до духовних пошуків, вимушена була об'єднатися в різноманітні просвітницькі гурти. Серед них були і нурджисти, які виступали за духовний розвиток Туреччини, але і за добрі зв'язки з Заходом, при цьому приділяючи значну увагу захисту прав людини. Основою розвитку країни було обрано якісну освіту. Для нурджистів взагалі є характерним перевага в освіті.

Специфіка нурджистів в тому, що група орієнтована саме на інтелектуальну діяльність. Вони вважають, що ісламська думка має бути глибоко інтелектуальною та закликають до засвоєння та використання світових передових технологій.

Багато нурджистів живуть в Європі. В Росії вона є переслідуваною владою, як одна з екстремістських організацій, але це виправдовує її агресивною політикою Москви проти мусульманського світу. В Росії ця група активно пов'язується з чеченськими угрупуваннями. Хоча офіційно в жодних подібних угрупуваннях поміченою не була. Ця група взагалі жодного разу не була помічена в жодній незаконній діяльності.

3.2 Радикальні угрупування політичного ісламу в Туреччині

Ісламська радикальна діяльність в Туреччині розпочалася ще 60-х роках. Вже 1967 і 1973 рр. лідери «Хізб ат-тахрір» були засуджені за спроби впровадити в Туреччині ісламську конституцію. В 80-х роках після ряду вбивств йорданських, саудівських та іракських дипломатів як про реальну терористичну загрозу заявила про себе група «Ісламський джихад». Восени 1991 року «Ісламський джихад» взяла на себе відповідальність за вбивство американського сержанта і раніше єгипетського дипломата, в знак протесту проти проведення в Мадриді мирної конференції по Близькому Сходу. Довгий час вважали, що це ліванська шиїтська терористична організація, доки не було з'ясовано її турецькі підрозділи.

Професор Кармон вказує на те, що серед дослідників та керівних кіл Туреччини немає єдиної думки, щодо кількості та характеру діяльності радикальних ісламських організацій. Тим не менш, стосовно офіційних даних, у 1991 році в Туреччині нараховувалось приблизно десять угрупувань:

· Ісламська армія звільнення,

· Ісламський фронт звільнення,

· Борці ісламської революції,

· Ісламсько визвольний союз,

· Армія звільнення шаріатського світу,

· Об'єднана команда помсти,

· Турецькі шаріатські воїни помсти і т.д Karmon Ely, The Demise of Radical Islam in Turkey Vol. 1, №4 - Dec.1997 http://www.journal/1997/issue4/jv1n4a2.html.

Суттєвого розвитку ісламістські тенденції в Туреччині отримали в середині 80-х років у зв'язку з переорієнтацією деяких членів націоналістичного спрямування на ісламські позиції. В результаті репресій в 1984 році група націоналістичних активістів закликала своїх послідовників повернутися до Аллаха та «засудити націоналізм». Більшість з них знаходилися під сильним впливом єгипетських «Братів-мусульман».


Подобные документы

  • Розкриваються причини ісламського відродження і виникнення політичного ісламу в пострадянських країнах Центральної Азії. Аналізуються основні напрями взаємовідносин ісламу і влади. Вплив ісламу на соціокультурні аспекти розвитку пострадянських країн.

    статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017

  • Поняття та програма, а також історія становлення Інституційно-Революційної партії, її значення в структурі влади, аналіз появи і формування. Механізм влади, форми і методи впливу. Зменшення ролі партії в політиці держави. Поразка на виборах, її значення.

    реферат [23,7 K], добавлен 11.05.2015

  • Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.

    реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Політичні партії та їх класифікація. Основне призначення партії. Статус та особливості діяльності політичних партій. Історія становлення багатопартійності в Україні. Провідні принципи у партійній політиці. Соціальні функції партій.

    контрольная работа [16,4 K], добавлен 04.08.2007

  • Типологія політичних партій. Політичні партії та громадсько-політичні організації і рухи. Сутність та типи партійних систем. Функції громадсько-політичних організацій та рухів. Основні причини виникнення партій та ефективність їх впливу на суспільство.

    реферат [24,3 K], добавлен 13.06.2010

  • Поняття політичної партії як добровільного об’єднання громадян. Заснування, склад, програма та мета Української радикальної партії, недоліки діяльності та друковані органи партії. Загальна характеристика радикальної партії Олега Ляшка: її мета, історія.

    презентация [415,4 K], добавлен 04.12.2013

  • Концептуальні підходи дослідження, аспекти формування і становлення іміджу політичних лідерів в Україні, сутність іміджелогії як соціально-політичного явища. Технології створення іміджу політичного лідера, роль особистості, ділових і моральних якостей.

    реферат [30,6 K], добавлен 09.09.2010

  • Осмислення поняття соціально-політичного конфлікту. Визначення терміну соціального та політичного конфлікту. Типологія конфлікту. Історія розвитку соціально-політичного конфлікту. Поняття "конфлікт" в історії людства. Теорія соціального конфлікту.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 04.12.2007

  • Основні складові політичного маркетингу і менеджменту. Етапи політичного розвитку: стабільність і конфлікти. Політична реклама в системі державно-управлінської комунікації, її аналіз. Іміджеві та рекламні стратегії виборчих кампаній політичних партій.

    дипломная работа [126,0 K], добавлен 20.01.2011

  • Акція"Україна без Януковича", що організована "Фронтом змін" Заборона партії у проведені акції. Визначення типу конфлікту. Мотиви сторін протидії. мотиви Дніпропетровського осередку "Фронту змін". Протиборство суб’єктів політичного процесу за владу.

    контрольная работа [109,0 K], добавлен 16.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.