Феномен політичного ісламу в Турецькій Республіці: взаємовідношення ісламістських рухів з державною владою

Поняття та становлення політичного ісламу в Туреччині. Поява ісламських політичних партій та прихід до влади партії Рефах. Перемога на парламентських виборах партії справедливості та розвитку. Радикальні групування політичного ісламу в Туреччині.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2012
Размер файла 64,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Відомо, що на розвиток радикальних організацій в Туреччині вплинув Іран. В деяких випадках це втручання у внутрішню політику країни доказували в суді. Іранці провадили релігійно-політичну пропаганду через багаточисельні культурні центри, відкриті ними ж в Туреччині. В них підбиралися та відправлялися до Ірану ті, хто підтримував ідею іранської революції та Хомейні. Різка зміна політики турецької влади розпочалася після голосних вбивств, коли ситуація стала виходити з-під контролю та був відмічений зріст міжнародної критики після того, як Анкара підтвердила існування на території країни функціонерів руху «Хезболлах» Karmon Ely, The Demise of Radical Islam in Turkey Vol. 1, №4 - Dec.1997 http://www.journal/1997/issue4/jv1n4a2.html.

Разом з тим, у 1994 - 1995 рр. турецькими силами безпеки був здійснений ряд вдалих операцій проти радикальних ісламських угрупувань, що вплинуло на чисельність терористичних дій, у порівнянні з 1993 роком. Так, якщо у 1995 році радикальні ісламські організації здійснили 86 насильницьких дій, то в 1994 році їх було 464 Karmon Ely, The Demise of Radical Islam in Turkey Vol. 1, №4 - Dec.1997 http://www.journal/1997/issue4/jv1n4a2.html. Організовані ці події були, головним чином, угрупуваннями «Хезболлах» та Об'єднаною командою помсти шаріатського фронту. Після застосованих владою дій «Ілім», одна з відокремлених організацій «Хезболлах», повністю припинила збройну діяльність, багато бойовиків ісламських груп були заарештовані, знизили свою активність.

У 1996 році, коли до влади прийшла правляча коаліція з ведучою роллю ісламістів, Н. Ербакана розпочав активні дії задля покращення відносин з Іраном. Іранська політика підтримки ісламської терористичної діяльності в Туреччині на початку 90-х років може бути розцінена як експорт ідеології ісламської революції до ключової мусульманської країни, яка стала символом секуляризму.

Більшість дослідників погоджується з тим, що, хоча турецький іслам розділяє багато спільних особливостей с радикальним ісламом близькосхідних країн, релігійний фактор в Туреччині розвивався в абсолютно іншому політичному та соціальному середовищі, сформувавши його унікальний характер. Як стверджує Самі Зубайда, ідеологія турецького ісламізму має особливі та специфічні зв'язки з місцевим націоналізмом, з однієї сторони, кидаючи виклик секуляризму, з іншої - європейська ідентифікація кемалізму, домінуючій та офіційній формі турецького націоналізму Sami Zubaida, “Turkey Islam and National Identity”, Middle East Report, April - June 1996, p. 11. Характерним є те, що ісламські терористичні групи ніколи не нападали на військових чи співробітників спецслужб, хоча багато хто з них був вбитий під час спец операцій. Тільки місцевого рівня, головним чином курдські політичні діячі ставали об'єктами терористичних актів цих організацій, але ніяк не високопосадовці. Це контрастує з ситуацією в Єгипті та Алжирі. В цих країнах військові та поліцейські чиновники та діячі, які мають причетність до боротьби з радикалами, були одними з головних цілей нападу. Окрім того турецькі групи ніколи не нападають на західні цілі, не здійснюють акцій за кордоном, хоча мають достатню інфраструктуру в Європі. Головними їх цілями були світські інтелектуали та професійні працівники ЗМІ, які виконували важливі задачі по захисту світськості та формування громадської думки проти ісламістського руху. В ліквідації цих осіб були зацікавлені всі течії руху. Радикальні ісламістські угрупування здійснювали напади на євреїв, їх общини, погрожували ізраїльським дипломатам в Туреччині. Ці дії пояснюють загальну тенденцію антисемітського спрямування ідеології ісламського екстремізму.

Таким чином, якщо не було жодного зв'язку між міжнародними ісламськими політичними рухами та угрупуваннями в Туреччині, то не можна заперечувати той факт, що між ними був заключний ідеологічний союз та де-факто підтримувалося співробітництво для досягнення основної мети - створення турецької ісламської держави. Безумовно, терпимість, продемонстрована деякими високими чинами з структур безпеки, допомогла закріпитися терористичним угрупуванням в період їх формування. Досить явним, також, є те, що лідери Партії Рефах робили спроби утримання ісламських радикалів від крайніх методів боротьби, але немає жодних доказів того, що діяльність ісламських терористичних організацій мала яке-небудь відношення до ролі цієї партії у просуванні та утвердження впливу ісламу в Туреччині.

Висновки

Тож можна зробити висновок, що з утворенням Турецької Республіки аж до 40-х років активно пропагується та укорінюється в суспільстві феномен кемалізму або турецького націоналізму, ідеологія якого жодним чином не допускала присутності релігійного чинника у політичному та суспільному житті країни. З лібералізацією країни розпочинаються приховані дискусії та утворення груп та партій, які не сприймають старої концепції націоналізму, що згодом призводить до перевороту та демократизації країни, яка і дала поштовх до відродження теорії «тюрко-ісламського синтезу».

За останні десятиліття, як в самій Туреччині, так і на заході є певне занепокоєння у посиленні впливу та політичних позицій ісламістів в країні. Внутрішні причини цього, перш за все, обумовлені соціально-економічними факторами, оскільки в 90-ті роки Турецька Республіка опинилася в числі п'яти країн світу з найбільш несправедливим розподілом доходу - результату величезного безробіття, інфляції, низької заробітної плати.

Існують і зовнішні причини прогресуючого ісламізму, які полягають у значній підтримці ісламістських течій деякими державами Близького Сходу. Мова йде, перш за все, про сунітські Саудівську Аравію та Лівію, а також шиїтського Ірану, з території якого провадиться діяльність екстремістського руху «Хезболлах». Метою ісламістів є ліквідація світськості турецької держави, девестернізація її модерністської політики, переорієнтація з західного на ісламський світ.

Слід зазначити, що феномен турецького ісламізму полягає в його неоднорідності. Можна сміливо стверджувати, що він складається з поміркованого та ультрарадикального крила, які діють одночасно. Саме тому різними течіями ісламістів висуваються і різноманітні вимоги - від запровадження шаріатської держави до деякого синтезу тюркізму та ісламізму, який на разі перетворюється в посткемалістську державну ідеологію.

Проаналізувавши програмні засади діяльності проісламістської партії в країні, яка зараз знаходиться при владі, можна зробити висновок, що помірковані ісламісти добре розуміють, що віросповідуюча більшість турецького населення, яка склалася на освяченому релігійною традицією соціокультурному ґрунті, складає важливий компонент турецького націоналізму. Саме тому представники політичного ісламу ідуть на контакт та певну взаємодію з поміркованими ж націоналістами, які не заперечують та враховують ісламську традицію в своїх ідеологічних установах та практичній діяльності. Саме на цій основі була породжена теорія турецького національно-релігійного синтезу. Таким чином, з вище зазначеного можна виділити два основні моменти. По-перше, турецькі ісламісти не виступають проти економічної модернізації, в чому їх часто звинувачують турецькі та західні ЗМІ. По-друге, вони вважають, що така модернізація може бути успішною при врахуванні інтересів турецького населення та його підтримці, яка можлива при поверненні до традиційних взаємовідносин в турецькому суспільстві.

Головний підсумок роботи полягає в тому, що з приходом помірковано проісламської партії до влади у 2002 році основний акцент був зроблений на створення нового міжнародного курсу, оскільки зовнішньополітична діяльність країни значно змінилася. Перш за все відбулося розходження у поглядах зі США, до цього головним союзником Туреччини. Білий Дім був здивований позицією Анкари під час іракської війни, коли та відмовила у користуванні військовими базами на півдні країни. На мою думку, це була деяка солідарність з Німеччиною та Францією. Але позиція країни була обумовлена не лише європейськими інтересами, а й ісламськими, тим самим знайшовши привітність у арабських країн. Тобто мета нової політики виглядала у формі укріплення позицій на Близькому Сході при активізації відносин з ісламським сходом. Покращилися відносини з арабськими сусідами - Сирією, Ліваном, Єгиптом, Іраном та тюркськими Азербайджаном та Туркменістаном. Особливою проблемою для Туреччини були відносини з Сирією. З часів Другої Світової Війни ці країни не знаходили спільної мови. З приходом до влади ісламістів турецько-сирійські зв'язки почали розширюватися.

Обраний курс країни вірно враховує політичну кон'юнктуру в світі. Через вплив США Туреччина повинна була віддалитися від близьких по культурі ісламських країн. Арабський світ сам по собі - традиційна сфера впливу Туреччини. Якщо керівництво країни хоче отримати вплив на Близькому Сході, то йому необхідно розвивати відносини з арабами. Між тим турецька влада розуміє, що лише вестернізація країни може зробити її сильною. Але реформування не повинно заторкнути природні культурні цінності - мусульмани мають усвідомлювати свою роль в історії та релігійну приналежність. Тож політику Ердогана можна назвати досить грамотною та продуманою, і я можу з переконливістю сказати, що ця політика є більш ефективною та вдалою, ніж за часів турецьких кемалістів, які взагалі виступали за відрив Туреччини від мусульманського світу.

Туреччині вигідно співпрацювати з Європою та тяжіти до ЄС. Розвинуті країни мають допомагати в проведені подальших реформ. Разом з тим, вони зовсім не обмежують її дипломатичні ініціативи, оскільки хочуть мати хороші відносини з усіма арабськими країнами. Але під впливом Європи турецькому керівництву не можна перебільшувати політику в реалізації демократичних програм, які зачіпають інтереси суспільних угрупувань. Особливо помірковано необхідно вирішувати курдське питання. Позиції кемалістів в країні ще досить міцні, і надання курдам додаткових прав може привернути деяку хвилю незадоволення,тим більше кемалістів підтримує більша частина військових. Хоча перспектива повторення військового перевороту в сучасній Туреччині є малоймовірною. Позиції поміркованих ісламістів є досить популярними серед населення. Зміна зовнішньополітичного курсу та демократичні перебудови нерозривні з релігією, яка взагалі по суті заперечує їх, і відображають взаємодію державної влади з ісламістськими течіями як певного феномену, не притаманного жодній країні в світі.

Список джерел та літератури

1. Антес П. Ислам в современном мире (пер. с нем.)/Ислам в Евразии / Под ред. М.В.Иордана. - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - С. 68

2. Данилов В.И., Турция 80-х: от военного режима до «ограниченной демократии». М.: Наука, 1991. - С. 78

3. Добаев И.П. Исламский радикализм: социально-философский анализ. Ростов-на-Дону: Издательство СКНЦ ВШ, 2002. - 120 с.

4. Жданов Н.В., Игнатенко А.А., Ислам на пороге XXI века. - М., 1989. - С. 16

5. Ислам: энциклопедический словарь. - М.: Наука. Гл. ред. вост. лит., 1991. -. 862 с.

6. Полонская Л.Р. Современный исламский фундаментализм: политический тупик или альтернатива развития // Азия и Африка сегодня. - 1994. - 53 с.

7. Поляков К.И. Указ. соч. - М., 2000. - С. 14

8. Сажин В.И. Указ. соч. - С. 24

9. Умнов А.Ю. Исламский фундаментализм на Среднем Востоке // Вести Моск. ун-та. Сер. 13, Востоковедение. - 1994. - № 3. - С. 46, 50

10. Киреев Н.Г. Метаморфозы правящей элиты Турции политическая элита Ближнего Востока. - М., 2000. - 176 с.

11. Сажин В.И. К вопросу о цивилизациях, исламе и войнах // Ближний Восток и современность. Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. - М., 1998. - С. 207

12. Ягудин Б.М. Эволюция парламентаризма в Турции // Мусульманские страны у границ СНГ (Афганистан, Пакистан, Иран и Турция -- современное состояние, история и перспективы). М., 2002. С.179-197

13. Ali Zarkoglu The Turkish Party System in Transition: Party Performance and Agenda Transformation, Political Studies. - № 3. - 1998. - pp.544-571

14. Cagaptay S. The November 2002 Elections and Turkey's New Political Era // Middle East Review of International Affairs. - No. 4. - December 2002. - p.31 - 39

15. Heper M. Islam and Democracy in Turkey: Toward a Reconciliation // Middle East Journal. - No.l. - 1997. - 70 p.

16. Karpat K.H. Turkish foreign policy: recent developments. - Madison, Wis., 1996. - 213 p.

17. Kubicek P. The 1999 Turkish Elections // Mediterranean Politics. - Vol.4. - № 2. - Summer1999. - p.186-192

18. Narii N. The Rise of the Islamist Movement in Turkey. Middle East Review of International Affairs. - Vol. 3. - № 3. - September 2003. - р. 67 - 89

19. Sami Zubaida Turkey Islam and National Identity. Middle East Report. - April - June 1996. - p. 11

20. “Turkey's reform: Great --- if they really happen”, The Economist, Vol. 364, no. 8285, (August 10, 2002), pp. 45-46;

21. “Turkey and its Kurds: Getting just a little better”, The Economist, Vol. 365, no. 8296, (October 26, 2002), p. 47.

22. “Turkey's election: Erdogan triumphs - with plenty of help from his enemies”, The Economist, Vol. 365, no. 8298, (November 9-15, 2002), pp. 53-54;

23. “Turkey's government: so far so good”, The Economist, Vol. 365, no. 8300, (November 23-29, 2002), pp. 48-49.

24. The program of party,Эstanbul, 2000. - p. 99

25. Frey, Frederick W. The Turkish political elite. Cambridge. - M.T.T.Press, 1965. - 483 p.

26. Мелашенко А. http://www.carnegie.ru/ru/pubs.

27. Гурьев А.А. Партия справедливости и развития Турции: три года у власти www.iimes.ru/rus/stat/2005/30-11-05b.htm

28. Катик Мевлут, Eurasianet 05.11.2002 http://www.eurasianet.org

29. Унанянц Евгения Project Syndicate, январь 2003 http://www.distribution.project-syndicate.org

30. Karmon Ely The Demise of Radical Islam in Turkey. - Vol. 1. - №4 - December.1997 http://www.journal/1997/issue4/jv1n4a2.html

31. Ibrahim Cerrah The stance of a democratic society against terrorism: Turkey's approach http://www.turkishweekly.net/comments.php

32. Press Conference with Turkish Reporters Following Washington Visit of Foreign Minister Gьl http://ankara.usembassy.gov/statement_020807.html

33. Milliyet http://www.milliyet.com.tr/.1998/08/14/index.html.

34. The Constitution of the Republic of Turkey 1982 (Translated by Erhan Yasar). http://www.anayasa.gen.tr/1982Constitution-EYasar.htm

35. The Washington Institute for Near East Policy http://www.washingtoninstitute.org/templateC05.php

36. Sabah, 19.01.1997. http://english.sabah.com.tr

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Охарактеризовано ідеологічний політичний феномен у Туреччині. Розглянуто особливості політичного домінування в умовах швидкого розвитку. Описано складові ідеології Партії справедливості та розвитку Р. Ердогана. Визначено основні демократичні цінності.

    реферат [28,3 K], добавлен 23.04.2019

  • Розкриваються причини ісламського відродження і виникнення політичного ісламу в пострадянських країнах Центральної Азії. Аналізуються основні напрями взаємовідносин ісламу і влади. Вплив ісламу на соціокультурні аспекти розвитку пострадянських країн.

    статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017

  • Поняття та програма, а також історія становлення Інституційно-Революційної партії, її значення в структурі влади, аналіз появи і формування. Механізм влади, форми і методи впливу. Зменшення ролі партії в політиці держави. Поразка на виборах, її значення.

    реферат [23,7 K], добавлен 11.05.2015

  • Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.

    реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Політичні партії та їх класифікація. Основне призначення партії. Статус та особливості діяльності політичних партій. Історія становлення багатопартійності в Україні. Провідні принципи у партійній політиці. Соціальні функції партій.

    контрольная работа [16,4 K], добавлен 04.08.2007

  • Типологія політичних партій. Політичні партії та громадсько-політичні організації і рухи. Сутність та типи партійних систем. Функції громадсько-політичних організацій та рухів. Основні причини виникнення партій та ефективність їх впливу на суспільство.

    реферат [24,3 K], добавлен 13.06.2010

  • Поняття політичної партії як добровільного об’єднання громадян. Заснування, склад, програма та мета Української радикальної партії, недоліки діяльності та друковані органи партії. Загальна характеристика радикальної партії Олега Ляшка: її мета, історія.

    презентация [415,4 K], добавлен 04.12.2013

  • Концептуальні підходи дослідження, аспекти формування і становлення іміджу політичних лідерів в Україні, сутність іміджелогії як соціально-політичного явища. Технології створення іміджу політичного лідера, роль особистості, ділових і моральних якостей.

    реферат [30,6 K], добавлен 09.09.2010

  • Осмислення поняття соціально-політичного конфлікту. Визначення терміну соціального та політичного конфлікту. Типологія конфлікту. Історія розвитку соціально-політичного конфлікту. Поняття "конфлікт" в історії людства. Теорія соціального конфлікту.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 04.12.2007

  • Основні складові політичного маркетингу і менеджменту. Етапи політичного розвитку: стабільність і конфлікти. Політична реклама в системі державно-управлінської комунікації, її аналіз. Іміджеві та рекламні стратегії виборчих кампаній політичних партій.

    дипломная работа [126,0 K], добавлен 20.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.