Проблеми і перспективи "Партії Зелених України" в Україні

3.2 «Зелена» реклама

успіх «ПЗУ» на парламентських виборах 1998 року показав, що вдале використання ідеї сприяє і політичному успіху, якщо органічно поєднується з рекламою. Це підтверджують і аналітики у своїх виступах, зокрема, ще під час передвиборчої кампанії зазначалося: "Партія зелених, яка останнім часом вибилась у "групу лідерів", більшою мірою може теж завдячувати телевізійній рекламі. Тільки одна фраза з їхнього ролика: "Політики займаються демагогією. Сьогодні не політика, а екологія визначає, чи буде існувати українська нація у третьому тисячолітті", - гарантуватиме "зеленим" два-три додаткові відсотки."

Українські аналітики Національного інституту стратегічних досліджень Л.О.Швець та В.П.Шуваєв відзначають високу якість і ефективність рекламних матеріалів "зелених" [2]. "Експлуатація дораціональних почуттів протесту, страху за здоров'я та майбутнє, в тому числі і в першу чергу власних дітей, вдале за виконанням протиставлення негативного (бійка парламентаріїв, хвора дитина, затьмарене промисловим димом небо) та позитивного (сентиментальні, але динамічні зображення незайманої природи і щасливих дітей) викликали передбачувану реакцію… Фахівці з рекламного бізнесу, вочевидь, попрацювали непогано". Експерти також визначили, що 1998 р. рейтинг партії з мінімальних 1,1 % стрибнув навіть до другого після Комуністичної партії місця унаслідок своєчасної масованої та грамотної політичної реклами. А телевізійні ролики партії фактично конкурували за своєю дієвістю лише з продукцією СДПУ(о).

На думку відділу методології досліджень Національного інституту українсько-російських відносин С.Л.Недбаєвського, "використання у передвиборчій програмі партії конкретних, майже фізично відчутних понять (таких, зокрема, як чисте повітря, екологічно чисті вода і продукти, реальний мінімум продуктів, необхідний для виживання, регулярна роздача матеріальної допомоги, утилізація відходів, розповсюдження шприців тощо), здатних породжувати конкретні бажані образи, очікувані емоційні та тілесні відповіді людини, виявилися дуже ефективним засобом у боротьбі партії за місця в парламенті." Отже, орієнтація на основні людські потреби є ефективним засобом екологічної реклами.

Результати парламентських виборів 1998 р. показали, що Партія Зелених України отримала значний потенціал - 1,44 млн, або 5,44 % голосів виборців. Цього успіху вдалося досягти, зокрема, завдяки вміло організованій передвиборчій стратегії. Наявність серед депутатів від Партії Зелених України фахівців з реклами чітко вказувала на те, яку значну роль було відведено цій роботі в партії.

Варто згадати про ще одну важливу перемогу. "Зелені" довели Україні, що екологічна складова є реаліями української політики, яку наші громадяни хочуть бачити й "екологічно чистою".

3.3 Переваги «зеленої» ідеології

Поява зеленої політичної сили за принципом побудови «знизу-догори», звичайно, не виключено і для України, і як це показує приклад Марини Сілва в Бразилії, зелена політична сила може швидко набути великого політичного значення. Успіх Марини Сілва на президентських виборах пояснюється насамперед тим, що лише вона проводила програмну та ідеологічно сфокусовану виборчу кампанію, яка базувалася на чітких темах та аргументах. Що стосується України, де сьогодні чітке змістовно-програмне позиціонування партій є скоріше виключенням аніж правилом, такий курс в разі його відвертості може знайти прихильників серед політично активних та зацікавлених верств населення. Це обумовлюється тим що «зелена» риторика матиме відгук у всіх верств населення в різних регіонах, ця тема викликає різке негативне ставлення у дуже невеликого відсотка населення, тому спекулюючи на цій проблематиці, політик майже не ризикує втратити підтримку - в гіршому випадку вона залишиться на існуючому рівні. «зелена» тема може включати в себе як базові проблеми (стан екології і довкілля, ядерна безпека, альтернативні енергоджерела), так і ситуативні (вирубка дерев, стан питної води, утилізація сміття, збереження річок та озер), які обираються відповідно до актуальних проблем на місцях. Більше того - при бажанні можна пов'язати зелених із захистом здоров'я громадян в широкому сенсі, що дозволяє включити до риторики проблеми наркоманії, СПІДу, алкоголізму та паління, епідемії туберкульозу, якості медичних послуг, безпритульних тварин, розвитку рекреаційного і туристичного потенціалу регіону, нецільового використання землі, популяризації спорту серед молоді тощо.

Висновок

Зелена ідеологія виникла із студентських бунтів кінця 60-х рр.. і несла на собі печатку «лівих» і «радикалів», зелений рух довгий час залишалося політично маргінальним. І це незважаючи на появу, починаючи з 1970-х рр.. зелених парламентських партій, які стабільно набирали на виборах у багатьох європейських країнах відносно високі відсотки.

На сьогоднішній день зелені політичні партії продовжують відігравати вагому роль на політичній арені багатьох європейських країн. З 2004 року діє також єдина Європейська партія зелених, яка була створена на базі європейської федерації зелених партій. Безумовно, в Європейській партії зелених так чи інакше представлені всі країни Євросоюзу, але флагманами є дві країни - Німеччина і Австрія. Саме в цих країнах Зелений рух користується найбільшою, порівняно з іншими країнами, популярністю.

Саме в Зеленому русі Німеччини були сформовані чотири складових політики партії, які поступово були прийняті майже всіма європейськими партіями Зелених, а нині є ознаками майже всіх зелених рухів у світі. Ці принципи:

1. Екологія

2. Соціальна справедливість

3. Низова демократія (репрезентація інтересів усіх членів соціуму, незалежно від положення)

4. Ненасильство

В цілому зелені в своїх політичних орієнтаціях тяжіють до лівих. Немає жодної країни, де провідні зелені партії вступали в союз з правими партіями. Крім того, спостерігається наступна тенденція - чим розвиненою і високотехнологічніша країна, тим більша ймовірність того, що зелені будуть йти на вибори поза коаліцій і займати місця в парламенті. Це правило не стосується країн з традиційно усталеної двопартійною системою. Крім того, можна відзначити і кореляцію між соціальною стабільністю, відсутністю напруженості (в тому числі і з етнічних питань) в суспільстві і підтримкою зелених партій. Ще однією загальною тенденцією є стабільне проходження зелених при виборах до Європарламенту.

Що ж стосується України то найстаріша і багатотрадиційна зелена партія в Україні - це Партія Зелених України. Якщо ще на початку своєї діяльності в 1990-х роках вона була ще тісно пов'язана з анти-атомним рухом та місцевими екологічними групами, то в наступні роки партія втратила цю суспільну базу, ставши заручником економічних та політичних інтересів незначної кількості людей. В 1998-ому році завдяки впливовим бізнесменам Партія Зелених України після великого успіху на виборах (5,5%) увійшла до складу українського парламенту, проте в наступні роки поступово втратила своє суспільне значення.Але на сьогоднішній день ситуація покращується, результати місцевих виборів у 2010 році продемонстрували, що в Україні значно збільшилася кількість громадян, які не підтримують жодну партію. Наприклад, у Донецьку розчарованих в нинішніх політиках перевищила 15% з тих, хто проголосував. Підсумовуючи тих, хто голосує «проти всіх» з громадянами які взагалі проігнорували вибори, можна припустити, що приблизно половина електорату не бачить перспектив розвитку країни в висунутих основними політсилами гаслах. А значить, у партії «Зелених» є реальні шанси в найближчому майбутньому зайняти гідне місце в усіх представницьких органах влади.

Також варто зазначати, що «ПЗУ» чи не єдина партія в Україні яка має чітку і зрозумілу кожному громадянину ідеологію. Зелена ідеологія є однією з найперспективніших з усіх існуючих сьогодні в українському політичному полі. Перш за все це стосується стабільної соціальної бази, представлення в урядових та виборних владних структурах, міжнародної активності та ролі у визначенні державних пріоритетів. Партія Зелених України має достатню ресурсну базу для завоювання сталих позицій у системі управління державою - і найоптимальнішим варіантом буде німецький, коли Зелені становлять стабільну складову правлячої коаліції. Українські центристські та лівоцентристські ідеології партійними структурами представлені достатньо широко, тож Зелені мають достатній вибір у формуванні політичних альянсів та блоків. Пріоритетною має стати діяльність на місцевому та регіональному рівні, реалізація локальних довгострокових проектів. Зелені так само будуть приваблювати молодь, яка орієнтується здебільшого на епатаж та соціальний протест. Однак потенційна електоральна база Зелених охоплює найрізноманітніші професійні, вікові, фінансово-економічні та географічні соціальні групи. Здійснення вузькоорієнтованих політичних акцій, залучення населення до участі у реалізації програм, що безпосередньо торкаються щоденного життя - саме такі методи роботи диктує Зелена ідеологія.

Партія Зелених України також запроваджує нові принципи міжнародної діяльності. Найголовніша особливість міжнародного Зеленого руху - це глобальне значення екологічних проблем. Тож і українські Зелені, і міжнародний екологічний рух однаково зацікавлені у здійсненні локальних природоохоронних та інших програм, наслідки яких неминуче позначаться на загальній екологічній ситуації. Тому партія Зелених започатковує низку проектів у рамках існуючих міжнародних інвайронментальних програм. Вони охоплять сфери екологічної освіти та виховання, прищеплення Зеленої культури та навичок Зеленого підприємництва, ліквідацію наслідків та попередження локальних екологічних катастроф, вироблення екологічного законодавства та правової бази, здорового способу життя та соціальної адаптації тощо.

Список використаної літератури:

1. Сучасний світ очима «зелених». М.: Міжнародні відносини, 1987 р.

2. Савельєва І.М. Альтернативний світ: моделі та ідеали. М.: Наука, 1990 р.

3. Букчин М. Реконструкція суспільства: на шляху до зеленого майбутнього. Нижній Новгород: Третій шлях, 1996 р.

4. www.greenparty.ua - офіційний сайт Партії зелених України.

5. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. - К., 2000

6. Громадська оцінка екологічної політики в Україні. Доповідь українських екологічних організацій. - К.:ГРВОПС, 2003.

7. Акції экологічного руху: керівництво до дії. / Під редакцією І.А. Халій, М., 2006.

8. http://www.ecolife.ru/ - науковий интернет журнал.

9. «Єврозелені». М.: ИНИОН, 1990

10. Медоуз Х.Д., Медоуз Д.Л., Рандерс Й. За межами росту. Учбовий посібник. М.: Видавнича группа «Прогресс», «Пангея», 1994

11. Яницький О.Н. Россія: экологічний виклик (Суспільний рух, наука, політика). Новосибірск, 2002

12. Україна за роки незалежності 1991-2003 роки/ Київ - 2003 р.

13. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.:2000.

14. Андрієнко В.І. Екологічна криза сьогодення. - К., 2006.

15. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 2000.

16. Боков В.А., Лущик А.В. Основи екологічної безпеки. - Сімферополь: Сонат, 2004. - 224с.

17. Колбасов О. С. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища. М., 2002.

18. Севідж Олівер. Інформування та включення суспільства в процеси приняття рішень з питань навколишнього середовища. Экологічно - культурный центр, К., 2006.

19. Френч Х. Глобальна співпраця за для порятунку Землі // США -экономіка, політика, ідеологія. 2006.

Размещено на Allbest.ru