Проблеми сучасного православ'я в Україні (ХХІ ст.)
Православні церкви в Україні (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ). Проблеми об'єднання православних церков. Кризові явища у свідомості православних. Проект "Російський світ" як одна з складових частин політики російського уряду В. Путіна по реставрації колишнього СРСР.
| Рубрика | Политология |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.02.2014 |
| Размер файла | 50,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Історичний факультет
Індивідуально-наукове дослідне завдання
з курсу: Політологія
"Проблеми сучасного православ'я в Україні (ХХІ ст.) "
Виконав: студент 41 групи
денної форми навчання
Бондарчук Дмитро Олегович
Перевірив: Літковець Т.М.
Луцьк - 2013 р.
Зміст
- Вступ
- 1. Сучасні Православні церкви в Україні (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ)
- 2. Проблеми об'єднання православних церков
- 3. "Русскій міръ"
- 3. Кризові явища у свідомості православних
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
В цій роботі ми прагнемо дослідити проблеми розколу православ'я на три гілки, проблеми взаємостосунків між цими гілками, проблеми автокефалії та ідеї об'єднання і будуть розглянуті нижче.
Для кращої картини розуміння шляхом наведення статистики будуть прослідковуватись зміни у релігійній структурі населення, його релігійній активності.
Прагнемо зрозуміти які внутрішні і зовнішні чинники негативно впливають а процес створення єдиної помісної церкви і чому це питання виходить з-за рамки суто релігійного, та стає політичним в справи якого особливо активно втручаються представники Руської Православної церкви.
Виходячи з цього, потрібно і розглянути проблему "Російського світу" - проаналізувати взаємозв'язок між ідеями Російської православної церкви і політики Кремля стосовно держав пострадянського простору.
Ще однією з проблем у цій роботі виділено ставлення самого населення до православної церкви, до її традицій, канонів. Виділено самі проблеми і перспективи їх подолання.
1. Сучасні Православні церкви в Україні (УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ)
За даними дослідження проведеного "Центром Розумкова" на березень 2010 р.74% респондентів назвали себе віруючими, з яких бл. 70% віднесли себе до православних. А станом на березень 2013 р. 27.7% віднесли себе до УПЦ КП, 25.9% до УПЦ МП а 1.2% до УАПЦ. Хоча 40.8% не відносять себе до якоїсь конкретної конфесії, а вважають себе просто православними.
Українська православна церква Московського патріархату, (УПЦ МП) - самоврядна православна церква з правами широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви на території України. Конфесія є частиною Вселенської православної церкви.
Предстоятелем є митрополит Київський та всієї України, який носить титул "Блаженніший". З 1992 року ним є Володимир (Сабодан).
Українська Православна Церква - Київський Патріархат - православна Церква в Україні. УПЦ-КП створено в червні 1992 року внаслідок об'єднання двох церковних груп, що обстоювали незалежність від Російської православної церкви: частини вірних та єпископату УПЦ-МП на чолі із Митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенком) та Української Автокефальної Православної Церкви.
УПЦ-КП добре представлена в центрі та на заході України, але має дуже слабкий вплив на переважно російськомовних сході та півдні. Як і УАПЦ, вона вважає себе українською автокефальною церквою, але досі не визнається жодною іншою Помісною Православною Церквою, зокрема Всесвітнім Константинопольським чи Московським патріархатами, і не входить до Вселенської Православної Церкви (сукупності Помісних Церков).
УАПЦ визначає себе як автокефальну Церкву. Проте нині УАПЦ не має визнання автокефалії, а також не визнається як частина Вселенської Православної Церкви.
Діалог ведеться у двох напрямках - з Константинопольським Патріархатом за посередництва підлеглої останньому Української Православної Церкви у США і Української Православної Церкви в Канаді та інших українських єпископів еміграції; з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). У 2009 році УАПЦ висловила бажання увійти до складу Вселенського Патріархату на правах автономії. Але діалог з Константинополем ускладнюється через жорстку позицію у цьому питанні Московського Патріархату.
Отже з цих даних можна зробити висновок про те, що православ'я в Україні хоч і є домінуючим, все ж не є таким згуртованим як це наприклад католицизм у сусідній Польщі.
Це все призводить, до того, що люди вже так заплутались у цих церквах, що й самі не знають до якої себе відносити церкви, з цього і виникають проблеми які будуть розглянуті нижче.
2. Проблеми об'єднання православних церков
Вся історія незалежної України - вічна боротьба і конфронтація між гілками православної церкви (УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ).
Тому це питання швидко вийшло з суто релігійної площини, набуло певного політичного забарвлення. Про це свідчить 2000 р., коли Леонід Кучма висловив сподівання, що три українських церкви створять єдину автокефальну церкву. Тоді проблемою стали гострі стосунки УПЦ МП і УПЦ КП, коли МП заявили, що тільки при зреченні Філарета можливий діалог, а той в свою чергу взагалі хотів стати на чолі новоствореної церкви. Це призвело до зриву перемовин.
Ще одна спроба порозуміння була зроблена за презедентури Віктора Ющенка, котрий був ініціатором створення спільної комісії трьох православних церков з метою їх зближення, що і заявив у індивідуальному зверненні до УПЦ МП, котрі через два місяці відповіли відмовою, але в той самий час заявили про створення своєї комісії без представників УПЦ КП і УАПЦ, де мають розглядатись проблеми зближення. Тобто УПЦ МП відкрито ігнорує наміри пошуку діалогу, хоча в статті, до двадцятої річниці Харківського Собору Єпископів Української Православної Церкви, що була розміщена на сайті Мгарського Спасо-Преображенського манастиря, Митрополит Володимир заявив, що вони активно працюють за для пошуку діалогу між УПЦ КП і УАПЦ. Про це свідчить створення Священного Синоду, котрий мав зайнятись підготовкою до діалогу з УПЦ КП.
Тобто УПЦ МП веде двояку політику, заявляючи про наміри "пошуку діалогу" і повне його ігноруванні на практиці, що й було головною причиною всіх невдач у перемовинах.
Зі зміною в 2010 р. президента - ситуація ще погіршилась, тому, що Віктор Федорович відкрито демонструє свою прихильність до УПЦ МП та ідей "Рускава міра", а донедавніх проблем, що стосуються обмеження волі, Юлія Володимирівна демонстративно виказувала свою прихильність до УПЦ КП, а "найрадикальніший" політик сучасності - Олег Тягнибок - прихильність до УГКЦ. І ще цікавий випадок - одеський митрополит Агафангел (депутат облради від Партії регіонів), один з тих, хто не голосував за незалежність України, будучи депутатом Верховної Ради у 1991 році. Отже як бачимо, національна ідея в українців є, але у кожного вона своя і у своїй церкві.
Однією з важливих перепон до об'єднання стоїть та сама політика. Хоча деякі журналісти кажуть, що є суттєва відмінність між УАПЦ, котра разом із УГКЦ зберегла вірність українським традиціям у богослужінні, на проти УПЦ КП та УПЦ МП, котрі використовують у богослужінні зросійщений варіант Українського Богослужіння, але все ж це не є дуже важливим, бо за своєю суттю - УАПЦ, УПЦ КП та УПЦ МП - є майже ідентичними.
Один з варіантів отримання автокефалії і тим самим об'єднати православні церкви України в одну, є становлення під омофор Вселенського патріархату, що призведе до визнання УПЦ КП і УАПЦ іншими православними церквами, чого так довго домагаються їх лідери. Але і проблема полягає в тому, що після цього кроку, помісна православна церква не здобуде автокефалію, а стане автономною частиною у складі Вселенського патріархату. Але все ж в УАПЦ є надія, що в подальшому вони зможуть досягти автокефалії. Виходячи з цього, 27 серпня 2009 р. вона звернулась до Вселенського патріарха з проханням прийняти її до свого складу на правах автономії, але автокефалія має залишатись стратегічною метою УАПЦ.
Але саме об'єднання УПЦ КП і УПАЦ, за словами УПЦ МП, може призвести до безповоротного надання статусу автокефалії цій церкві за підтримки держави, маючи тисячолітню традицію, апостольське спадкування, чисельну паству у визнанні Вселенським патріархом.
2011 рік став важливим в історії православ'я, коли між представниками УПЦ КП і УАПЦ велись переговори про об'єднання в помісну церкву. Цим переговорам передував 2001 р., коли Константинопольський патріархат погодився розглянути українське питання, якщо УПЦ КП та УАПЦ об'єднаються.
Але переговори зайшли у глухий кут. Митрополит Мефодій (УПАЦ) заявив про необхідність залучення до співпраці представників УПЦ МП, бо в ідеалі є прагнення до об'єднання всіх трьох церков. На цю пропозицію негативно відреагував Філарет. Апогеєм конфлікту стала заява Мефодія в якій йшлося про те, що для подальшого об'єднання потрібно негайне складання повноважень Філарета, так як його дії є негідними посади, яку він очолює. У відповідь представники УПЦ КП заявили, що буцімто такої церкви як УАПЦ - немає. Це не кінець, бо як заявляють представники УПЦ КП, що в лавах УАПЦ є люди з якими потрібно співпрацювати, тобто поза спиною Мефодія.
Ось так і завершилась недавня спроба об'єднання двох гілок в одну єдину помісну церкву.
Отже, можна зробити висновок, що невизнані Вселенським патріархом і всім православним світом УПЦ КП і УАПЦ через свої принципи і погляди стосовно будівництва помісної церкви, вже майже 20 років не можуть порозумітись, а лише все далі поглиблюють конфлікт, котрий полягає в тому, що Філарет не сприймає УАПЦ як рівноправного партнера, а прагне просто поглинути цю церкву, в той час як представники УАПЦ вважають недостойним Філарета, щоб очолити об'єднання цих церков.
Ця ситуація є дуже вигідною для нашого "старшого брата", котрий пропагуючи "Русскій міръ" - прагне до відновлення Російської імперії, тому Україна і опиняється в центрі уваги Москви.
Багато в чому ця ситуація з наявними аж чотирма, ніби Українськими церквами, а також протиріччями між ними, формує кризові настрої в суспільстві, про які буде теж йтись нижче.
3. "Русскій міръ"
"Російський світ" (рос. русский мир; рос. дореф. русскій міръ) - шовіністичний, неоімперіалістичний, геополітичний та неоколоніалістичний проект, концепція, що визначається як спільний "цивілізаційний простір", зведений на трьох стовпах:
1) православ'я,
2) російська (рос. русская) культура і особливо мова та 3)"спільна історична пам'ять і спільні погляди на суспільний розвиток".
Проект "російський світ" є однією з складових частин політики російського уряду В. Путіна по реставрації колишнього СРСР.
У виступі патріарх Кирил на урочистому відкритті ІІІ асамблеї фонду "Російський світ", говорив про те, що ядром Руського світу сьогодні є Росія, Україна, Білорусія; і святий преподобний Лаврентій Чернігівський висловив цю ідею відомою фразою: "Росія, Україна, Білорусь - це і є свята Русь". Саме це розуміння Руського світу закладено в сучасній самоназві нашої Церкви. Церква називається Руською не за етнічною ознакою. Це найменування вказує на те, що Руська Православна Церква виконує пастирську місію серед народів, що приймають російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності або, принаймні, як її істотну частину. Ось чому в цьому сенсі ми і Молдову вважаємо частиною цього Руського світу. У той самий час Руська Церква є найбільшою багатонаціональною православною громадою в світі і прагне розвивати свій багатонаціональний характер.
А також у своєму виступі підкреслив, що ми (росіяни й українці) духовно продовжуємо залишатися одним народом, і в більшості - чадами Руської Православної Церкви. І те, що ми є одним Руським культурним світом, тому маємо спільно берегти нашу "Руську" культуру.
Діяльність по збереженню і розвитку російського світу - це перш за все діяльність з розповсюдження та утвердження російської мови. Для цієї мети Росією створений ряд урядових і неурядових організацій, ведеться робота по лінії Руської православної церкви.
Президентом Росії 6 червня 2011 встановлено День російської мови, який відзначатиметься щорічно, 6 червня, "в день народження великого російського поета, основоположника сучасної російської літературної мови А.С. Пушкіна".
Серед організацій, що сприяють зміцненню російського світу, особливої уваги заслуговує діяльність фонду "Російський світ". Фонд створений влітку 2007 року з метою популяризації російської мови, що є національним надбанням Росії і важливим елементом російської та світової культури, а також для підтримки програм вивчення російської мови за кордоном. Фінансується в тому числі з коштів російського державного бюджету.
Оскільки будь-яка людська спільність мешкає на певній території, російський світ може бути оформлений і географічно. А саме: територіями держав Росія, Україна, Білорусь, Молдова і російськомовних громад за межами цих чотирьох держав, що належали раніше не тільки Святої Русі, а й Російської імперії. На думку Дмитра Фурмана, "Це не пострадянське, а постімперська простір, воно створене Російською імперією, і всі ті елементи зберігається єдності, які є на цьому просторі, породжені спільною історією, породжені приналежністю всіх країн СНД і країн Балтії до Російської імперії та її наступниці - СРСР".
Проти ідей Руського світу виступає Українська православна церква Київського патріархату. На думку глави УПЦ КП Філарета, концепція Руської світу, яку спонукає патріарх Кирило, передбачає об'єднання Росії, Білорусі та Україні в єдиний духовний простір: "Під цією благозвучною вивіскою криється імперська ідея позбавлення України її державності та незалежності".
Не підтримує ідеї російського світу також Українська автокефальна православна церква, вважаючи, що об'єднання українських православних церков не може ґрунтуватися на концепції російського світу. У той же час глава Української греко-католицької церкви вважає, що в концепції російського світу має місце підміна понять: "коли цей" російський світ "перестає бути тільки" російським світом "і проектується як певний цивілізаційний простір, де українці мають бути обов'язковою невід'ємною складовою, виникає дуже багато питань".
Під час візиту патріарха Кирила в Україну в липні 2011 року українські націоналісти традиційно пікетували адміністративну будівлю посольства Росії з вимогою не втягувати Україну в проект, званий "російський світ".
На думку деяких українських аналітиків, просування принципів Руського світу буде сприяти подальшій дезінтеграції, розколу українського суспільства.
Вся Росія хвора на імперський синдром, 90% її населення відверто підтримує авторитарний устрій і імперський курс Кремля, заявив глава ВО "Свобода" Олег Тягнибок, коментуючи результати виборів у Росії "Ясно, що така внутрішня хвороба неминуче вилізе назовні - небезпечними геополітичними нападами. Тому Україні слід готуватися до "дев'ятого валу" нападу "русского мира". Однак є і хороша новина: імперії з таким діагнозом довго не живуть", - заявив Тягнибок. Він вважає, що вибори продемонстрували те, що "від Москви" до самих до окраїн "вся ця країна - таки хвора імперським синдромом". "Мова йде не тільки про 64% підтримки авторитарного імперіаліста Путіна - головного архітектора "єдиного євразійського простору". Найближчий "опонент" - комуніст Зюганов, який отримав понад 17% голосів, - такий же імперський реваншист, ідейний послідовник тоталітаризму, хіба що в стилі "радянського ретро". А ще додайте результат дебошира-шовініста Жириновського - понад 6% росіян, видно, марять разом з ним мити чоботи в Індійському океані". Разом - це чи не 90% відвертої підтримки авторитарного ладу і імперського курсу Москви", - сказав лідер "Свободи". За словами Тягнибока, ясно, що тотальна більшість росіян хочуть одного й того ж - "Царя-батечка" і збирача земель.
Російський світ протиставляється західному як світло темряві, добро злу, чистота бруду, святість нечисті. Недарма ж бо немає святої Франції, Німеччини чи Канади, а свята Русь (Росія), третій Рим згідно з концепцією Кирила є і його призначення - очистити світ від скверни неканонічності і єретизму. І тут роль України, російського Єрусалиму важко переоцінити. А статистика наводить жахливі цифри! Виявляється неканонічних православних українців уже більше, ніж канонічних. Треба щось робити! До того ж є ще й греко-католики, які попри свою канонічність ще небезпечніші! Бо саме через них "сатана під личиною екуменізму вдирається на територію російського світу".
А те, що твориться за межами російського світу, просто жах! Виявляється канонічні католицькі німці зовсім не цураються єретицьких лютеран, не вимагають від влади заборонити неканонічні конфесії. Більше того, католики влаштовують екуменічні свята. І моляться в католицьких кафедральних соборах разом з баптистами, п'ятидесятниками, англіканцями, старокатоликами, адвентистами.
сучасне православ'я україна церква
Після одного спільного молебню УГКЦ і УПЦ КП, очолюваного Гузарем і Філаретом митрополит Володимир (УПЦ МП) звернувся до Ватикану припинити таке неподобство.
Фактично УПЦ МП і з їхнім лідером Кірілом, відкрито заявляють на претензії до України, що до її приналежності до того самого "Русскава міра".
Що ж до самого Кіріла, то вже з 70-х рр. він здійснює активні поїздки на Захід, а як ми знаємо, що для таких поїздок була потрібна співпраця з КДБ. А 1996 року увійшов до складу ради директорів російського банку "Пєресвєт".
Тому виходить те, що в справи України з гаслами "Рускій мір" втручається бізнесмен і політик. І мабуть це саме через те, що Україна і розглядається як великий бізнес, де УПЦ МП приносить величезні доходи в Москві, тому стає не дивно чому точиться така боротьба за нашу землю і за наш народ.
На сьогодні патріарх Кирил своїми діями викликає обурення націоналістично налаштованих сил України. Зокрема через рекомендацію перейменувати вулицю названу на честь гетьмана Івана Мазепу у Лаврську, що свідчить про консервативні та експансіоністські погляди патріарха, що, маючи великий духовний сан, мусив би служити Богу, а не російським інтересам.
Політику Патріарха Кирила критикують також вірні УПЦ (МП). Зокрема, відомий богослов Юрій Чорноморець наполягає:
Замість конструктивної політики в умовах, що так змінилися, Патріарх Кирило, багато в чому через намагання зберегти Україну в МП, перейшов на позиції крайнього фундаменталізму.
27 липня 2013 року Президент України Віктор Янукович нагородив Патріарха Московського і всієї Русі Кирила орденом князя Ярослава Мудрого I ст. за визначну церковну діяльність, спрямовану на піднесення авторитету православ'я у світі, та з нагоди відзначення в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі.
Фактично ми бачимо велику зацікавленість Росії Україною ще з 1990-х., що полягає у намірах відновити тут повний всеосяжний вплив Владіміра Путіна, який фактично продовжує політику "самодержавія", котра стосується поширення впливу на весь пост-радянський простір.
Для цієї мети, російські політичні круги і активно використовують церкву, котра пропагуючи "Рускій мір" - несе в собі імперіалістичний підтекст.
Говориться, що ми - це і є частина цього світу, яка будується на основі єдино істинної Руської церкви і російської мови. Фактично ці гасла і наміри є смертельними для всієї української культури, яка ще й досі піддається асиміляційним впливам з боку російської.
3. Кризові явища у свідомості православних
Релігійний плюралізм, закріплений конституцією і тим чином - не законсервовує релігійні відносини в суспільстві, а навпаки - дає їм повну свободу у розвиткові, бо кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію, або ж не сповідувати жодної.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Дані Державного департаменту у справах національностей та релігій, на 1 січня 2013 р. повідомляють, що в Україні була зареєстрована бл. 34 тисяч релігійна громада. Це втричі більше, ніжу 1991 р.
До складу церков входили 500 монастирі з 6834 ченцями і черницями та 310 місій. Діяли 202 духовних навчальних закладів з 20 000 слухачів і 13 157 недільних шкіл. Виходили 384 періодичних видання.
Серед опитаних у 2012 р.70 % дорослого населення України назвали себе православними (у тому числі ті, хто остаточно ще не визначився у своєму ставленні до релігії), 7 % - греко-католиками, 2,2 % - протестантами, менше 1 % - римо-католиками, мусульманами, іудеями.
Великою проблемою православ'я є те, що значна кількість громадян вагаються між вірою і безвір'ям. Решта - невіруючі, переконані атеїсти, просто байдужі до релігії. Разом із тим, майже 85 % опитаних заявили, що вони пройшли обряд хрещення, тобто формально є християнами, а половина невіруючих і переконаних атеїстів відвідують богослужіння під час релігійних свят і матеріально підтримують церкву.
Релігійність віруючих має помітно поверховий, а часто демонстративний характер і зводиться лише до виконання формальних християнських вимог, наприклад, носіння натільного хрестика. Лише 20 % віруючих відвідують службу Божу раз на тиждень, ще 20 % - раз на місяць, половина - тільки у дні релігійних свят. Трохи більше третини віруючих знають лише одну молитву, ще третина - по дві-три.
Релігійна свідомість людей, як віруючих, так і невіруючих, характеризується помітною невизначеністю. Як правило, вони визнають існування Бога, однак не завжди вірять в існування душі, гріха, Раю і пекла. Отже, ці поняття набувають у них не стільки релігійного, скільки морального забарвлення. Причому третина віруючих, половина тих, хто вагається між вірою й безвір'ям, та шоста частина невіруючих і атеїстів одночасно визнають переселення душ, що суперечить християнському віровченню. До речі, опитування 2012 р. виявило лише 1,7 % українців, яких за низкою критеріїв можна віднести до категорії "справжніх віруючих".
Така невизначеність спричинює поширення нетрадиційних для Українців вірувань, такими регіонами є Донецька і Київська області, Автономна Республіка Крим (до половини всіх зареєстрованих організацій) - регіони без усталеної релігійної традиції або такі, де результати політики викорінення релігії виявилися найбільш успішними.
У православних церквах є наявна нестача кваліфікованих кадрів, в ту ж саму мить, у протестантів створені осередки самоосвіти, що не тільки забезпечують власні громади, але й створюють "професіональні кадри", котрі займаються пропагандою власного віровчення в православному середовищі.
Висновки
Можна зробити висновок, що основні проблеми Українського православ'я беруть своє коріння в початках 1990-х рр., коли незалежна Україна прагнула йти шляхом незалежності й церкви. Але неможливість домовитись між певними гілками і призвів до розкол, до котрого доєдналась і політика.
Фактично жодна важлива справа, що стосується релігії не може бути вирішена без таких зовнішніх чинників як Москва і Константинополь, а українські церкви, що не є визнані світовим православ'ям, опиняються у ще більшій від них залежності.
І на жаль політика в долі церкви відіграє дуже важливу роль, іноді - вирішальну. І коли ми говоримо про політичний розкол країни на кілька таборів, що вороже ставляться один до одного, який і є причиною нестабільного розвитку держави, тоді й не потрібно забувати про розкол у православній церкві. Розкол на УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ призводить не тільки до напружених стосунків між окремими віруючими, але й до дестабілізації в усьому православ'ї, що тягне за собою її кризу і придатний грунт до розвитку та поширення різних протестантських - в кращому разі, і сектантському - в гіршому, течій.
Величезною проблемою для сучасної України став так званий "Рускій мір" - шовіністична ідея сформована у провладних колах Росії, яка за допомогою церкви здійснює широку пропагандистку діяльність на культурні, політичні і духовні справи України.
Останні роки, Україна віддаляється від Росії і прагне рухатись у напрямку до Заходу і це дуже турбує Російську Федерацію, бо без України, імперіалістичні Плани Путіна будуть провальними. Не можна відновити імперію тільки за рахунок Білорусі і Казахстану. І для вирішення цієї проблеми - всі методи підходять. Тому релігія на озброєнні Росії і стала тим засобом впливу на суспільну свідомість, наголошуючи весь час на недоліках Заходу, як це було ще з часів СРСР з гаслами "загниваючий капіталізм", хоча церква його трансформувала у "Загниваюча моральність". Цим вона і підкреслює свою "рятівну" роль у житті України, яка в той самий час є невід'ємною складовою "рускава міра", пропагуючи мову і культуру.
Проблема в цьому випадку полягає й в тому, що УПЦ КП і УАПЦ через свою взаємну нелюбов, не можуть знайти спільної мови й об'єднатись за для протистояння імперіалістичному натиску зі сходу, який фактично підтримується сучасною провладною верхівкою.
Як вже зазначалось вище - ці всі проблеми в православ'ї призвели до всеосяжної його кризи, що виявляється втратою православної свідомості у населення. Більшість населення України просто не вірять вже ні в які релігійні течії, а та меншість, що й залишається православними не можуть визначитись до якої церкви вони самі належать, не бачачи різниці ні в УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ. Це все призводить до масового поширення неправославних і навіть нехристиянських релігійних течій. А як ми знаємо - мова, культура, релігія - це є об'єднуючі фактори народу. Томі й не дивно, що наше суспільство ніяк не може об'єднатись під єдиною ідеєю.
З цього приводу можна сказати, що православ'я сьогодні розвивається надто погано, що воно поступово вимирає як християнська конфесія через свою нездатність до певних реформ, котрі могли б зробити його трохи привабливішим для суспільства.
Але навіть маючи безліч проблем, можна надіятись на краще, адже Україна йде поступовими кроками до формування справжньої нації. Старе покоління йде в минуле, на зміну якого приходять ті люди, котрі не сприймають в будь-яких формах відновлення СРСР, або ж російської імперії, тому і сама ідея "Російського світу" - є ворожа.
Список використаних джерел
1. http://uk. wikipedia.org/wiki/ Українська православна церква (Московський патріархат)
2. http://uk. wikipedia.org/wiki/ Українська православна церква Київського патріархату
3. http://uk. wikipedia.org/wiki/ Українська автокефальна православна церква
4. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцького, Б.О. Лобовик та ін.; за ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К.: Товариство "Знання", - 1999 р.
5. http://www.pravoslavia. volyn.ua/gazeta/stattja/? newsid=422#. UqbFaNJdX3Q (Об'єднання Українського Православ'я: позиція Ієрархів УПЦ МП)
6. http://www.pravda.com.ua/columns/2012/02/17/6958594/ (Драма українського православ'я)
7. http://archive. nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/Pain/2009_30/Gal_Pol. pdf (ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛХИ ВИРІШЕННЯ)
8. http://postup. brama.com/000803/129_4_2.html (Об'єднання православ'я: утопія чи міф?)
9. http://www.mgarsky-monastery.org/main/137 (УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ: ЗДОБУТКИ ТА ВИКЛИКИ. До 20-ї річниці Харківського Собору Єпископів Української Православної Церкви)
10. http://www.pravda.com.ua/news/2011/12/15/6838993/ (Православні церкви пересварилися через Філарета і припинили переговори)
11. http://zz. te.ua/perehovory-pro-objednannya-upts-kp-i-uapts-zakinchylysya-skandalom/ (Переговори про об'єднання УПЦ КП і УАПЦ закінчилися скандалом)
12. Сидоренко О. Релігієзнавство. Підручник / О. Сидоренко. - К.: 2008. - 470 с.
13. http://narodna. pravda.com.ua/culture/4c496d6c10638/ (Дещо про російський світ (русский мир))
14. http://tsn.ua/politika/tyagnibok-vvazhaye-scho-na-imperskiy-sindrom-hvori-90-rosiyan.html (Тягнибок заявив, що на імперський синдром хворі 90% росіян)
15. http://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2013/51768/ (РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (СТАНОМ НА 1 СІЧНЯ 2013 Р.))
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Значення етнополоітики у сучасному суспільстві. Етнополітика, її суб’єкт та об’єкт. Особливості етнічних груп України. Форми етнополітичної діяльності, їх прояв в Україні. Проблеми етнополітичної інститутції в Україні й можливі шляхи їх вирішення.
реферат [31,2 K], добавлен 01.11.2007Розвиток політичних еліт та поява їх в Україні, основні представники лідерства того часу та їх роль у подальшому розвитку політичної думки України. Типологія та класифікація лідерства. Проблеми політичного лідерства в Україні та способи їх вирішення.
реферат [323,7 K], добавлен 15.12.2010Поняття державної політики як особливого виду діяльності в суспільстві, її сутність і характерні риси. Історія формування політичної науки в Україні, її сучасний стан і перспективи розвитку. Сутність політичної свідомості, її зміст, структура і типологія.
контрольная работа [47,1 K], добавлен 26.02.2009Особливості становлення ринкових інститутів і демократії в Україні у перехідний період. Зв'язок сучасної демократії з боротьбою партій за владу. Тактика МВФ щодо України. Значення проблеми соціальної справедливості для країн с перехідним типом економіки.
реферат [25,2 K], добавлен 10.03.2010Дослідження сутності, головних завдань, напрямків, принципів та шляхів реалізації державної молодіжної політики. Аналіз нормативно-правових актів, що її регулюють. Проблеми працевлаштування молоді в Україні. Причини безробіття. Забезпечення молоді житлом.
реферат [39,5 K], добавлен 15.04.2013Сучасна геополітична та соціально-економічна ситуація в Україні. Аналіз сучасних суспільних перетворень, зумовлених нестабільною політичною ситуацією на Сході України. Причини масових внутрішніх потоків міграції населення зі Сходу України та Криму.
статья [193,2 K], добавлен 11.09.2017Визначення терміну "політична влада" у світовій науковій літературі. Влада як суспільний феномен, її принципова особливість. Політична влада і її основні риси. Політична влада в Україні: підвалини, становлення, розвиток, перспективи та проблеми.
реферат [36,5 K], добавлен 17.11.2007Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності. Передумови виникнення наукової концепції етосфери. Морально-етичні принципи політичного життя суспільства. Етика влади та опозиції. Актуальні проблеми і перспективи формування етосфери в Україні.
дипломная работа [85,4 K], добавлен 22.11.2010Поняття та основні засади популізму як політичного явища. Історія та передумови виникнення популізму. Активізація та характерні риси популістської ідеології та політичної стратегії. Характеристика та особливості сучасного популістського руху на Україні.
реферат [23,4 K], добавлен 14.12.2010Дослідження особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські, пострадянські часи та в роки незалежності. Процес формування соціально-політичних поглядів, позицій особистості. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 23.07.2016
