Роль громадських об'єднань у політичному житті сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Донбаський державний технічний університет

Кафедра соціально - гуманітарних дисциплін

Реферат

з дисципліни: «Політологія»

на тему: «Роль громадських об'єднань у політичному житті сучасної Україні»

Алчевськ, 2012 р.



План

Вступ

1. Світовий досвід створення та діяльності громадських об'єднань

2. Громадські об'єднання в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Необхідність побудови демократичного суспільства, створення гуманістичної, політичної та соціальної культури потребують переосмислення традиційних підходів до аналізу складних політичних та соціальних явищ і процесів, а також вирішення цілої низки проблем суспільного життя. Соціальне оновлення та розбудова незалежної Української держави вимагають глибшого вивчення закономірностей і тенденції їхнього розвитку.

У кожному суспільстві, у кожній країні створюється та діє власна модель державного будівництва і його цілей, організації та функціонування вищих органів влади, розмежування повноважень між ними, громадянських прав і свобод, участі громадян у державному управлінні, судового розв'язання конфліктів, територіального устрою. Разом з тим сучасний демократичний державний устрій передбачає створення громадських об'єднань із метою захисту від небажаних дій державної влади з прийняття того чи іншого політичного, економічного або культурно-національного рішення. Сукупність таких об'єднань отримала назву громадянського суспільства. Воно включає велику кількість організацій, що утворюють його інституціональну інфраструктуру, становлячи важливі рамкові умови для громадянської активності населення країни. У вітчизняній літературі під громадськими організаціями розуміють добровільні формування громадян, які утворюються в результаті вільного волевиявлення з метою висловлення колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. У західній літературі, зокрема юридичній та суспільно-політичній, побутує думка яка підкреслює неурядовий та неприбутковий характер подібних утворень.

Розвинена структура громадянського суспільства відрізняється не тільки високим ступенем організації, а й переплетенням цих організацій між собою. Процес налагодження тісних зв'язків між структурами громадянського суспільства в Україні триває вже не один рік. Досвід останніх президентських і парламентських виборів, показує, що громадянське суспільство, принаймні громадські організації та об'єднання покликане стежити за прозорістю й демократичністю виборчої кампанії. Крім того, представники громадянського суспільства в Україні найчастіше бачать свою роль у здійсненні контролю над урядом.

У юридичній науці термін "громадянське суспільство" у широкому розумінні включає участь у партіях, неурядових організаціях, у громадянських ініціативах або соціальних рухах, як і співучасть в інших корисних для суспільства об'єднаннях. Таким чином, поняття громадянського суспільства прийнято використовувати в тісному взаємозв'язку із громадянською активністю. У сучасному світі чітко простежується тенденція до активізації діяльності громадських рухів та об'єднань. Вони роблять свій внесок у державне будівництво взагалі та організацію державної влади зокрема.

Громадські об'єднання пройшли тривалий шлях формування та еволюції. Вони є продуктом соціально-економічного та суспільно-історичного розвитку кожної країни. Серйозний відбиток на їхній характер накладають особливості соціокультурного розвитку, історичні традиції, демографічні й етнокультурні процеси, особливості релігії, інші чинники.

Однак у сучасних умовах співробітництво між громадськими організаціями та державними інститутами слабко виражене. Переважають недовіра, упередження та страх контакту. Проте, є ознаки, що колишня "опозиційна стратегія" організацій громадянського суспільства трансформується в стратегію критичної співучасті. Це відбувається через розуміння того, що шанси на реалізацію своїх власних прагнень залежать від доступу до державних інстанцій, які приймають рішення.

Метою цього реферату є науковий розгляд типології громадських об'єднань, порядку їхнього створення, їх ролі в суспільстві. Слід підкреслити, що держава не втручається у внутрішні справи громадських об'єднань. Однак, оскільки вони мають публічний характер, закон регулює деякі принципові моменти їх структури та діяльності, важливі для суспільства у цілому.

Завданням реферату є аналіз діяльності громадських об'єднань та політичних партій у сфері організації державного управління щодо реформування вищих і місцевих органів державної влади та самоврядування.

Об'єктом розгляду реферату є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування громадських об'єднань як елементу громадянського суспільства, відносини між суспільними організаціями громадян з одного боку та органами державної влади з іншого.

Предметом ознайомлення є правові основи створення громадських об'єднань в Україні, принципи їх діяльності, місце і роль суспільно-політичних організацій у сфері взаємодії і взаємного впливу держави та людини.



1. Світовий досвід створення та діяльності громадських об'єднань

громадський об'єднання опозиція україна

Одним із головних конституційних прав громадян у демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій), тобто право вільно створювати різні об'єднання, входити до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) йдеться про свободу об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини - це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального походження чи майнового становища. Не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд - для народу, не народ - для Конституції, а Конституція - для народу[1, 12 - 14 с.].

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи іншої частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою підтримки зв'язків між громадянським суспільством і державою. Посередництвом партій населення заявляє про свої групові вимоги. Правлячі структури теж використовують партії, щоб звертатися до народу за підтримкою у вирішенні тих чи інших питань. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою для створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок[2, 359 - 360 с.].

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивно проаналізувати реалії нинішнього життя, виявити суперечності, які виникають у суспільстві[3, 153 - 154 с.].

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця та ролі у суспільстві.

Починаючи із середньовіччя, мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. Вже у XVIII ст. Ш.Л. Монтеск'є розглядав ці два поняття як окремі феномени. На початку XIX ст. І. Кант втілив такий підхід у концепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі є суспільними, оскільки держава походить від суспільства. Отже, й виникнення громадських об'єднань - процес об'єктивний, закономірний, зумовлений потребою людей у колективній творчості, розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи.

Низка західних соціологів висуває на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. Вчені підкреслюють роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні й інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні, прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Уперше про політичні партії згадують ще мислителі стародавнього світу. Наприклад, грецький філософ Арістотель писав про боротьбу в VI ст. до н. е. у м. Аттиці між партіями педіеїв (великих землевласників, мешканців рівнини), параліїв (торговельно-ремісничого населення побережжя) і діакріїв (селян, жителів гористої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партіями оптиматів (представників патриціанської знаті) і популярів (представників переважно сільських плебеїв).

У середні віки політичні угруповання - "партії" - виступали тимчасовими об'єднаннями. їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у XII- XV ст. вилилася у боротьбу між партіями гвельфів (представників інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильників світської влади Папи Римського) і гіббелінів (захисників інтересів феодалів, які виступали за підтримку сильної імператорської влади).

Прототипи сучасних політичних партій виникли у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої французької революції - конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США після проголошення незалежності наприкінці XVIII - на початку XIX ст. виникли партії федералістів і антифедералістів.

У 1996 р. на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з яких заборонялося створення будь-яких партій, а у 29 державах діяла лише одна - правляча (урядова) партія. У 143 країнах існувало кілька політичних партій (майже у половині з цих держав утворено коаліційні уряди з представників різних партій)[1, 14 - 17 с.].

Поняття "громадські організації", звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни "спілки", "асоціації", "об'єднання" і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії - спілками, асоціаціями, об'єднаннями громадян[3, 155 - 156 с.].

У вітчизняній літературі поняття "громадські організації" розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Визначення понять "спілки", "асоціації" західними ученими зводяться до того, що їх називають неурядовими організаціями (non-government organization, або NGO). Головними ознаками таких організацій є недержавність і неприбутковість. Ці дві властивості беруться як критерій для розмежування з іншими можливими об'єднаннями громадян. Якщо державне - отже, урядове або пов'язане з певною державною установою. Якщо прибуткове - то це сфера бізнесу.

Таким чином, прийнято вважати, що є три основні типи громадських об'єднань: державні (органи влади, управління і т. д.), прибуткові (фірми, підприємства) та усі інші недержавні й неприбуткові організації громадян.

Окрім двох головних ознак суспільних організацій (недержавність і неприбутковість), е ще третя - добровільність об'єднання членів. Якщо до англійських Nongovernment і Non profit додати слово Voluntary (добровільність), отримаємо поняття "громадські організації", а відповідно до західної термінології - "спілки" та "асоціації".

Радянський досвід опису і класифікацій суспільних організацій союзів і асоціацій величезний. У літературі наводилися різні класифікації, зокрема найчастіше така.

Масові організації трудящих, до яких належали професійні спілки, комсомол, кооперація, ДТСААФ.

Органи громадської самодіяльності: будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди, добровільні народні дружини та ін.

Були і докладніші спроби класифікації. Вони включали не тільки масові організації та органи самодіяльності, а й поділяли громадські організації за сферами їх діяльності. Профспілки в таких класифікаціях завжди виокремлювалися. їх часто називали наймасовішою організацією трудящих, "школою комунізму" і т. ін. Подібною "школою комунізму" для молоді був ВЛКСМ. Це хоч і громадська організація, але з добре вираженим політичним відтінком. Окремо стояла кооперація.

Також окремо виділялися жіночі організації, організації у сфері культури, творчі союзи, Всесоюзне товариство "Знання". Ці організації утворювали чітку структуру, властиву соціалістичній державі.

У деяких випадках держава прямо зацікавлена в діяльності низки громадських організацій. У ряді високо розвинутих країн їх підтримує держава, можуть навіть створюватися координаційні структури для зв'язку з громадськими організаціями. Наприклад, у 1983 р. у Французькій Республіці сформувалася Національна рада асоціативного життя, що виступала як зв'язуюча ланка у відносинах між громадськими організаціями і державними органами. Така рада могла звертатися до уряду з певними рекомендаціями стосовно розвитку суспільного життя.

У країнах, орієнтованих на активніше соціальне регулювання, або в країнах так званого "реального соціалізму", були спеціальні структури, які створювали громадські організації і підтримували їх. Це головна властивість соціально-орієнтованих держав, оскільки вони використовували і використовують громадські структури у власних державних цілях. Оскільки такі громадські організації створюються державою, то вони використовують як допоміжні структури держави, і казати про їх самостійність можна лише умовно. Це напівдержавні, напівгромадські структури. Вони особливо характерні для КНДР, Куби, В'єтнаму, Лаосу, низки африканських країн[1, 18 - 22 с.].

Іноді громадські об'єднання, не створені державою, будучи самостійними структурами, все-таки виступають як організації на допомогу державним органам, як їх доповнення. Вони самі (або на прохання державних органів) беруть на себе функції допомоги державі. Такі структури допомагають державі збирати податки, роз'яснювати потребу якихось важливих заходів (боротьба за гігієну, необхідність щеплень), беруть участь в організації виборчих кампаній.

Тому не можна дорікати державі, що вона впливає на громадські структури. Тут, навпаки, громадські структури "знизу" прагнуть допомогти державі. їх завдання і статус по-справжньому добровільні та громадські.

У тоталітарних державах громадські організації часто виступають у ролі ширми, що маскує недемократичну сутність цих держав. У таких умовах громадські організації є фіктивними. У Румунії за часів диктатора Н. Чаушеску його родичі очолювали всі громадські організації, що були у країні (дружина очолювала жіночу організацію, син - молодіжну, брат - організацію сприяння армії, авіації і флоту і т. ін.). В умовах тоталітарної держави діяльність громадських організацій нереальна і фіктивна. Вони виконують функцію прикриття.

Коли у країні діє декілька сотень або навіть тисяч громадських союзів і асоціацій, то у політичному житті беруть участь не всі, а лише десятки. Наприклад, члени Товариства любителів тварин, Товариства допомоги розлученим чоловікам, Національної асоціації допомоги товстим американцям і т. ін., піклуються, насамперед, про самодопомогу, обмін досвідом, моральну підтримку тощо.

Слід згадати про опосередкований вплив таких організацій на політику. У чому його суть? Будь-який публічний політик (кандидат у президенти, депутат парламенту та ін.) обов'язково враховує інтереси та бажання різних груп і прошарків суспільства. Спілки й асоціації дуже часто займаються тим, що висловлюють претензії до суспільства, держави, формулюють свої побажання у власних журналах, листівках, бюлетенях. Серйозний кандидат і його команда вивчають ці побажання і претензії, не чекаючи прямого звернення. У промовах вони намагаються включити заклики до різних груп. Наприклад, кандидат на виборну посаду в США у виступі обов'язково включить пряме або непряме звернення до небілих виборців, згадає інтереси жінок, підлітків. Якщо у цьому районі проживають виборці латиноамериканського походження, то їхні питання також розглядатимуться[1, 22 - 25 с.].

2. Громадські об'єднання в Україні

Поступовий розвиток та вдосконалення політичної системи України, приведення її до європейських стандартів потребують певних змін у правовому статусі громадських об'єднань. У цій сфері ведеться активна законотворча і законопроектна робота[3, 253 с.].

Основні її напрями такі:

1. Удосконалення правового статусу політичних партій. Нині у комітетах Верховної Ради є 26 законопроектів з цих питань. Насамперед, вони мають уточнювати правовий статус місцевих партійних організацій, порядок їх реєстрації, господарсько-правові питання функціонування партій.

2. Удосконалення правового положення профспілок. На сьогодні у Верховній Раді є 17 законопроектів. Вони мають на меті упорядкування майнових питань діяльності профспілок, залучення їх до активної громадської діяльності і т. ін.

3. Удосконалення діяльності релігійних організацій. Нині Верховна Рада розглядає 19 законопроектів. Здебільшого вони стосуються функціонування місцевих релігійних утворень, порядку відкриття релігійних навчальних закладів тощо.

4. Діяльності благодійних, дитячих і молодіжних організацій присвячено 4 законопроекти.

Але, мабуть, найзначнішим комплексним законопроектом є проект Закону України "Про опозиційну політичну діяльність", внесений народними депутатами М.С. Комаром та Т.В. Чорноволом.

Цей проект закону визначає правові засади і гарантії опозиційної політичної діяльності в Україні, а також порядок формування та організації діяльності політичної опозиції, права і обов'язки її суб'єктів.

Опозиційною політичною діяльністю в Україні є добровільна діяльність, спрямована на захист гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян у разі їх порушення, недотримання або неналежного виконання вимог Конституції України чинною державною владою, невідповідності офіційного курсу влади задекларованим нею програмним цілям та завданням.

Право займатися опозиційною політичною діяльністю мають усі суб'єкти суспільного життя України. Порядок реалізації цього права визначається законом та Конституцією України.

Політична опозиція - політичні партії, їх коаліції (блоки), програмні цілі та завдання яких не узгоджуються з офіційним курсом чинної державної влади.

Громадська опозиція - громадські організації та їх об'єднання, групи громадян та окремі громадяни, законні інтереси яких не враховуються (ігноруються) практичними діями чинної державної влади.

Парламентська опозиція - депутатські фракції, що реалізують політику своїх партій у Верховній Раді України, та їх об'єднання.

Об'єднана парламентська опозиція - об'єднання (блок) опозиційних фракцій у парламенті, до складу якого входить не менше третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Опозиційна політична діяльність провадиться згідно з чинним законодавством України та базується на демократичних принципах, які визначають:

- верховенство права;

- створення та гарантування державою умов для опозиційної політичної діяльності;

- визнання державою опозиційної політичної діяльності запорукою розбудови демократичного суспільства;

- неприпустимість переслідувань, обмежень прав і свобод суб'єктів опозиційної діяльності за політичними ознаками.

Суб'єктами права опозиційної політичної діяльності можуть бути:

- політичні партії та їх депутатські фракції у Верховній Раді України і в органах місцевого самоврядування, коаліції (блоки) політичних партій та об'єднання депутатських фракцій;

- громадські організації та їх об'єднання, групи громадян та окремі громадяни, що об'єднуються на тотожних чи близьких політичних позиціях та здійснюють свою опозиційну діяльність за обов'язкової умови її підтримки тією чи іншою політичною партією, що перебуває в опозиції до чинної влади.

Рішення суб'єктів права опозиційної політичної діяльності про перехід до опозиційної політичної діяльності або протилежні рішення оприлюднюються згідно із заявним принципом і не потребують державної реєстрації.

Право представляти суб'єкти опозиційної політичної діяльності належить керівним органам політичних партій і депутатським фракціям.

Участь громадян в опозиційній політичній діяльності визначається їх особистим громадянським вибором.

Основною метою політичної опозиції є розбудова в Україні демократичного суспільства на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки шляхом обґрунтованого впливу в законних формах на діяльність усіх органів чинної державної влади.

Держава згідно з Конституцією України та іншими законами України гарантує політичній опозиції можливість:

- викладати публічно й обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

- брати участь в обговоренні, оприлюднювати та обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади;

- створювати альтернативний ("тіньовий") Кабінет Міністрів України з наданням йому прав, визначених законом;

- через депутатські фракції опозиційних партій у Верховній Раді України вносити в установленому порядку на розгляд Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України законодавчі пропозиції та звернення;

- депутатським фракціям опозиційних партій у Верховній Раді України брати участь у здійсненні парламентського контролю, бути представленими в керівництві Верховної Ради України, ЇЇ комітетів і комісій, а також у керівництві місцевих представницьких органів;

- отримувати відповідно до закону інформацію про діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів та органів місцевого самоврядування;

- організовувати та проводити масові заходи на підтримку своєї політичної позиції та для критики діяльності органів державної влади згідно з Конституцією України.

Не допускається опозиційна діяльність, яка має на меті ліквідацію незалежності України, порушення ЇЇ суверенітету і територіальної цілісності, порушення безпеки держави, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи громадян та на здоров'я населення, а також створення військових формувань.

Суб'єкти політичної опозиції вільні у виборі джерел фінансування своєї діяльності за умови дотримання вимог чинного законодавства України.

Не допускається фінансування суб'єктів політичної опозиції:

1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, визначених законом;

2) державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями, а також підприємствами, установами та організаціями, у майні яких є частка (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;

3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) благодійними та релігійними об'єднаннями й організаціями;

5) анонімними особами та під псевдонімом;

6) політичними партіями і громадськими організаціями, які не є опозиційними.

Суб'єктами парламентської опозиційної діяльності є депутатські фракції політичних партій, якщо їх партії прийняли рішення про перехід до опозиційної політичної діяльності.

Опозиційний статус не обмежує депутатські фракції, а також народних депутатів України, які ввійшли до їх складу, у правах і повноваженнях, передбачених законами України.

Депутатські фракції опозиційних політичних партій у Верховній Раді України можуть на добровільній основі сформувати об'єднану парламентську опозицію (опозиційний блок), яка (який) користується правами і повноваженнями, передбаченими законом.

Заяву про сформування об'єднаної парламентської опозиції оголошує Голова Верховної Ради України на пленарному засіданні за умови підписання її головами зазначених фракцій, якщо до їх складу входить не менше як третина народних депутатів України, від конституційного складу Верховної Ради України та ухвалюють ці рішення керівні органи опозиційних партій, фракції яких виявили бажання увійти до складу об'єднаної парламентської опозиції.

Вищим керівним органом об'єднаної парламентської опозиції є Координаційна рада, до складу якої входять керівники депутатських фракцій, що створили об'єднану парламентську опозицію.

Організаційні принципи діяльності та функції Координаційної ради, права та обов'язки членів, повноваження її керівника визначаються відповідним положенням, узгодженим керівними органами політичних партій, фракції яких увійшли до складу об'єднаної парламентської опозиції.

Суб'єкти парламентської опозиційної діяльності мають право на представництво в комітетах, тимчасових спеціальних та слідчих комісіях Верховної Ради України, у складі Ради Національного банку України; Національної ради з питань телебачення та радіомовлення; Конституційного Суду України; Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою України, а також у складі парламентських делегацій при здійсненні міжнародних парламентських зв'язків пропорційно кількості народних депутатів України, які входять до їх складу.

Парламентській опозиції гарантується право на заміщення народними депутатами України - представниками опозиції посад голів комітетів Верховної Ради України з питань бюджету; свободи слова та засобів масової інформації; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з корупцією. У комітетах (комісіях), які не очолюють представники парламентської опозиції, першими заступниками голів комітетів (комісій) мають бути представники опозиції.

У разі створення об'єднаної парламентської опозиції їй гарантується право на заміщення посади заступника Голови Верховної Ради України та посад голів не менше ніж однієї третини комітетів Верховної Ради України народними депутатами України - представниками об'єднаної парламентської опозиції.

Об'єднаній парламентській опозиції гарантується право на офіційну заяву (усну чи письмову) з будь-якого питання, яке розглядає Верховна Рада України.

Об'єднаній парламентській опозиції надається право представити доповідь чи співдоповідь при розгляді Верховною Радою України питань:

- про засади внутрішньої і зовнішньої політики України;

- про проект Державного бюджету України та про стан виконання Державного бюджету України;

- про Програму діяльності Кабінету Міністрів України;

- про звіт Кабінету Міністрів України та про його відповідальність відповідно до ст. 87 Конституції України;

- про проект Закону, внесений Президентом України та визначений ним як невідкладний;

- про проект Закону, внесений Кабінетом Міністрів України та визначений ним як позачерговий;

- про загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- про усунення Президента України з посади в порядку особливої процедури (імпічменту) згідно зі ст. 11 Конституції України;

- про вето Президента України на ухвалені Верховною Радою України закони;

- про висловлення недовіри Генеральному прокурору України;

- про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

- про звіти (доповіді) Рахункової палати України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а також питань, які обговорюються під час днів уряду України у Верховній Раді України та парламентських слухань.

На вимогу об'єднаної парламентської опозиції при розгляді зазначених питань їй надається майже третина часу, відведеного на їх розгляд.

У разі не створення об'єднаної парламентської опозиції опозиційні фракції ведуть діяльність відповідно до Регламенту Верховної Ради України.

Об'єднана парламентська опозиція має право зробити один раз протягом чергової сесії Верховної Ради України доповідь тривалістю до ЗО хвилин про власне ставлення до політичного та соціально-економічного курсів Президента України та діяльності Кабінету Міністрів України з їх реалізації на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Така доповідь не може робитися у день заслуховування у Верховній Раді України щорічного чергового чи позачергового послання Президента України до Верховної Ради України та українського народу.

Діяльність об'єднаної парламентської опозиції вважається припиненою у разі:

- припинення повноважень Верховної Ради України;

- прийняття політичною опозицією рішення про припинення опозиційної діяльності, наслідком чого є автоматичний розпуск об'єднаної парламентської опозиції;

- зменшення чисельності об'єднаної парламентської опозиції до кількості меншої від встановленої у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України для депутатських фракцій.

Припинення діяльності об'єднаної парламентської опозиції не виключає можливості опозиційної діяльності окремих фракцій, які цю діяльність продовжують.

Рішення про припинення опозиційної діяльності або інформація про зміни у складі об'єднаної парламентської опозиції офіційно оголошуються на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Політична опозиція, за умови наявності у Верховній Раді України об'єднаної парламентської опозиції, може формувати альтернативний ("тіньовий") Кабінет Міністрів, який діє на громадських засадах, як консультативно-дорадчий орган опозиції. Його склад та представництво визначаються угодою між опозиційними партіями.

Альтернативний Кабінет Міністрів:

- здійснює постійний моніторинг діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади;

- готує матеріали для доповідей (співдоповідей) від парламентської опозиції з питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, а також матеріали з цих питань для використання народними депутатами України при їх обговоренні у Верховній Раді України, виступах перед виборцями, поширення у засобах масової інформації;

- готує і розглядає пропозиції, у тому числі альтернативні, щодо програми діяльності та рішень Кабінету Міністрів України та подає їх у встановленому порядку на розгляд Президента України і Кабінету Міністрів України;

- готує та затверджує програму своєї діяльності;

- розробляє альтернативні законодавчі пропозиції, які можуть виносити на розгляд Верховної Ради України суб'єкти законодавчої ініціативи відповідно до Конституції України;

- виконує інші доручення парламентської опозиції, яка сформувала альтернативний ("тіньовий") Кабінет Міністрів.

Очолює альтернативний ("тіньовий") Кабінет Міністрів його Голова, призначений об'єднаною парламентською опозицією у встановленому нею порядку.

Голова альтернативного ("тіньового") Кабінету Міністрів має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України та інших заходах, які проводить Уряд України, та виступати в межах регламенту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, а також одержувати інформацію про діяльність і рішення Кабінету Міністрів України.

Для здійснення своїх прав у сфері інформації парламентська опозиція має право використовувати власні та державні засоби масової інформації, суспільне телебачення та радіомовлення, а також поширювати інформацію серед населення без використання засобів масової інформації. Парламентська опозиція може публікувати свої матеріали в інших засобах масової інформації.

Друковані засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України, зобов'язані не менше одного разу на тиждень безкоштовно друкувати матеріали про діяльність парламентської опозиції обсягом не більше 10 тис. знаків.

Загальнодержавні теле- та радіоканали зобов'язані безкоштовно надавати парламентській опозиції ефірний час не менше ніж один раз на тиждень, тривалістю від 10 до ЗО хвилин для офіційних повідомлень про її діяльність на всю територію України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування висвітлення діяльності Верховної Ради України.

Забороняється переривати теле- і радіопрограми опозиції рекламою та будь-якими іншими повідомленнями, коментувати їх, а також випускати в ефір безпосередньо перед чи після цих програм передачі, які містять критику поглядів опозиції.

Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, що спричинили обмеження прав суб'єктів політичної опозиції, створення перешкод для опозиційної діяльності, можуть бути оскаржені У суді у встановленому порядку.

Порушення положень цього Закону, протидія опозиції чи намагання з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб обмежити опозиційну діяльність тягнуть за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Майнова та моральна шкода, заподіяна суб'єктам опозиції протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими особами, підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку[1, 26 - 46 с.].



Висновки

Отже, можна зробити висновок, що громадська організація - це добровільне об'єднання людей, що виникає внаслідок їхнього волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. Як правило, громадські організації є масовими, мають свою програму або статут, характеризуються чіткою структурою, а також зареєстровані в органах влади. Громадські організації діють на принципах добровільності, доступності, гласності, незалежності і відкритості. Більш успішно діють ті організації, які мають чіткі організаційні структури, конкретні цілі, завдання та механізм їх виконання і спираються на активність населення.

Право на громадські об'єднання як невід'ємне право людини й громадянина проголошене Загальною декларацією прав людини. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій є: профспілки робітників і службовців, селянські кооперативи, об'єднання підприємців, жіночі та молодіжні організації, екологічні, благодійні, спортивні, культурно-просвітницькі спілки тощо. В деяких країнах Африки існують племінні об'єднання, в Індії - кастові спілки (в багатьох державах заборонені законом).

На відміну від політичних партій громадські організації не ставлять своїм головним завданням боротьбу за владу (винятком була, зокрема, діяльність польських профспілок «Солідарність»). Головна мета таких організацій - задоволення і захист соціальних, професіональних, економічних, культурних та інших інтересів їх членів. Виконуючи ці завдання, деякі масові об'єднання здійснюють тиск на державну владу, в тому числі шляхом організації демонстрацій, страйків, голодування тощо. Такі об'єднання в політології називають «групами інтересів» та «групами тиску».



Список використаної літератури

1. Громадянські об'єднання в Україні: навч. посіб. / за ред. В.М. Бесчастного. - К. : Знання, 2007. - 415 с.

2. Шляхтун П.П. Політологія (теорія і історія політичної науки) : Підручник. - К. : Либідь, 2002. - 576 с.

3. Штанько В.І. , Чорна Н.В. , Авсентьєва Т.Г. , Тіхонова Л.А. Політологія: навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та допов. - К. : «Фірма «ІНКОС» Центр учбової літератури, 2007. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru