Верховний суд складається з голови та восьми членів суду ( такий склад був узаконений ще в 1869[23] ). Конгрес затверджує кандидатури суддів, які призначаються президентом зі згоди Сенату та можуть бути заміщені лише через процедуру імпічменту. Суддя може піти у відставку у віці 70 років після 10 років праці в суді чи у 65 років після 15 років праці в суді. Пенсія призначається у розмірі повної річної ставки (у 1998 голова мав річну заробітню плату 175,4 тис. дол., члени суду - по 167,9 тис. дол.). Верховний суд засідає з жовтня по червень.[23]

Згідно з Конституцією, Верховний суд початково вів всі справи, які стосуються іноземних дипломатів, акредитованих в США, а також справи, в яких однією із сторін виступає штат.[12] Верховний суд виступає як апеляційна інстанція при веденні всіх інших справ на федеральному рівні. Більшість справ, які він розглядає, поступають в порядку апеляції з судів нижчих інстанцій. Конгрес при цьому може приймати нормативні акти, які стосуються юрисдикції Верховного суду як апеляційної інстанції.

Верховний суд, як правило, розглядає справи державного значення. За законом про судовлаштування 1925[13], він має право на свій розгляд обирати справи, які відносяться до його апеляційної юрисдикції. У випадку рішення прийняти справу до виконання Верховний суд направляє запит до суду нижчої інстанції. Якщо Верховний суд не має наміру приймати справу до виконання, то в такому випадку рішення нижчестоячої апеляційної інстанції вважається остаточним. В деяких випадках, переважно карних, закон передбачає право на апеляцію до Верховного суду. Рішення Верховного суду оформляються письмово, з викладом як думки більшості, так і особливих поглядів членів суду.[13]

Окрім Верховного суду, федеральна судова система включає 12 окружних апеляційних судів, 89 районних судів в 50 штатах (від одного до чотирьох в кожному), а також районні суди у федеральному округу Колумбія, в Пуерто-Рико, на Гуамі, Віргінських та Маріанських островах.[27] Члени всіх цих судів призначаються президентом. Районні суди є судами першої інстанції. Апеляційні суди розглядають апеляції у справах, які пройшли через районні суди. Вони здійснюють також контроль за діяльністю федеральних відомств. У більшості випадків апеляційні суди є останньою інстанцією.[13] Окрім цих трьох рівнів судів загальної юрисдикції існують також спеціальні суди, які включають Апеляційний суд США по федеральному округу, Федеральний претензійний суд, Суд США у справах зовнішньої торгівлі, Військово-апеляційний суд США.[27]

Отже, в результаті аналізу структури політичної системи США можна виокремити три домінуючі органи - президент, Конгрес та Верховний суд. Без сумніву, в кожному з цих органів поєднано багато інших систем, які тісно взаємодіють між собою. Хоча вони і спрямовані на різні гілки влади, проте в їхній праці спостерігається велика взаємодія задля досягнення гармонії політичної системи США. Ось що і відрізняє нашу владу від влади в США. На мою думку, цей американський досвід тісного взаємозв'язку та співпраці між гілками влади позитивно б вплинув на українську модель влади та шляхи її здійснення.

Розділ 4. Сучасне функціонування

4.1 Сучасний конституціоналізм

Розглянуті мною риси американської Конституції донині залишаються важливими ознаками американської державності. Водночас із 1787 р. відбулися серйозні зміни, викликані формальними змінами в ній, а також унаслідок еволюції в інтерпретації і застосуванні документа. Це поєднання спадкоємності та змін найкраще продемонстровано у створеній Конституцією федеральній системі.

З одного боку, місцеві уряди і уряди штатів продовжують відігравати значну роль в американській політичній системі та беруть на себе досить широкий спектр завдань, тоді як головною прерогативою федерального уряду залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної важливості.

З іншого боку, у XX ст. повноваження федеральної влади інтерпретуються настільки широко, що Конгрес, у принципі, може регулювати все, що вважає проблематичним для всієї нації. Хоч ідея перевірки нормативної бази національної влади значно послабила свій вплив, усе-таки в 1994 р. Верховний суд США оголосив один федеральний закон неконституційним, оскільки той вторгався у сферу повноважень штатів.[2]

Система заборон і противаг продовжує ефективно діяти, сприяючи перевірці та поділу влади. А Конституція продовжує змішувати демократичні і антидемократичні риси, щоб встановити, а також обмежити народний авторитет. Протягом двох століть набула поширення практика голосувань, хоча вона і зазнала деяких змін порівняно з 1787 р.[24]

Дивовижним чином Конституція США, найдавніша і найкоротша (містить 4400 слів, не рахуючи тексту поправок) з усіх писаних конституцій, ефективно діє уже впродовж більш як 200 років. Коментатори стверджують, що її секрет - у гнучкості та можливості по-різному трактувати різні положення. Але водночас вона є найстабільнішим законом, оскільки формально внести до неї зміни дуже складно. Конституція також є необхідною для контролювання діяльності адміністрації, оскільки її влада походить від людей. Це контрастує з рештою форм права, створених урядом для контролю над людьми.[3]

Та все ж для американців Конституція - це більше, ніж просто введення законів. Це символ, з погляду американських правознавців - своєрідна світська біблія. У ній відображено всі цінності суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів, що особливо виявляється в Преамбулі, де записано цілі Конституції, і в Біллі про права, який проголошує права людей. I весь документ у цілому відображає класичні ліберальні погляди на індивідуальну свободу, рівність, власність, представницьку демократію й обмежений уряд, те, що ми сьогодні багатозначно називаємо "американською демократією".[9]

З приводу сучасного функціонування, то для англо-американського типу політичної систем характерним є двопартійна партійна підсистема, за якою основні політичні партії по черзі змінюють одна одну у керма влади і не ставляться до протилежного політичного табору як до своїх ворогів. Відомий американський письменник Франк Салліван (Sullivan) у памфлеті „Ні! Тисячі разів, Ні!" показав взірець політичної промови на користь начебто однієї з партій США, але у дужках за назвою однієї політичної партії (демократів) вказана назва протилежної партії (республіканців) і за бажанням читача акценту промові змінюється на користь бажаного політичного табору, бо фрази, тези, доводи переваг своїх партій ті ж самі.[9] Так у літературно-художній формі доводилась безглуздість вибору якоїсь партії з двох схожих. Це безумовно перебільшення, хоча б тому, що республіканська партія США веде традиційно більш консервативну внутрішню політику та більш агресивну зовнішню політику (вона за це й названа партією "яструбів").[27]

З 2007 року більшість у Конгресі США належить демократам і ми помітили вже перші відмінності у відношенні до політичної стратегії в Іраку. Демократи мають намір добитись поетапного виводу американських військ, а республіканець президент Буш Молодший виступає за підсилення військової присутності, незважаючи на критику.[25]

Держава у американців світська, а вплив церкви на політичні процеси незначний, навіть при наявності національної (англіканської у Великій Британії) церкви,[19] яка підпорядкована державі. Політичний режим демократичний, армія системою законодавства та політичними традиціями відсторонена від боротьби за владу. Стабільність, передбачуваність політичних процесів складають важливий момент у характеристиці даного типу політичної системи. Політичним ідеалом є безпека, добробут, стабільність, демократія, права і свободи людини. Політична культура громадян активістського типу, хоча американці здебільшого цікавляться поточними політичними справами свого регіону, свого штату більше, ніж федеральними справами.

Характерним для політичної активності американських громадян та зв'язку виборців із своїми представниками у Конгресі США є листи до них, у яких дебатуються, як правило, локальні соціально-політичні проблеми.[13]

Вони є предметом особливої гордості американських громадян, політичною цінністю і явищем незвичайним для нас, українців.

На відміну від функціонування політичної системи США в минулому, теперішня її позиція направлена на окремі штати та округи, а не на всю країну в цілому. Керівництво змінює свої стратегії щодо політики інших країн, змінюються відносини між ними. Загалом, Сполучені Штати Америки пропагують єдність, добробут, спокій та мир, хоча насправді не роблячи для цього вагомих внесків. США сприймалися як гарант миру та свободи в світі, проте зараз їхня позиція щодо України засвідчує їхню байдужість та недієздатність в цьому спектрі.

4.2 Політичні партії

В Конституції не згадуються політичні партії, але з часом вони стали відігравати головну роль в політичному житті країни. Партії виконують роль посередника між народом та владою, втягуючи активістів та претендентів у виборчий процес та пропонуючи електорату різноманітні програми.

Загальнонаціональні політичні партії являють собою досить таки вільні конфедерації місцевих партійних організацій, які об'єднуються з метою підтримки свого кандидата на президентських виборах чи для завоювання більшості місць в Конгресі. Система федералізму сприяє посиленню партійних організацій в штатах (ціною послаблення загальнонаціональної партії) у вигляді розподілу багатьох виборних посад на рівні штатів та забезпечення підтримки на місцях.[16]

Найважливішою рисою партійної системи США є існування двох основних політичних партій.[18] Протягом всієї американської історії розмежування інтересів ніколи не було чітким, за винятком періоду Громадянської війни, і всередині обох партій завжди проявлялися різноманітні, дещо протилежні, інтереси. Тому виникла необхідність йти на компроміси при виробленні політичних платформ різних партій, що відбивалося в їх програмах. Нерідко підсумок голосування виявлявся відношенням скоріше до особистості кандидата, ніж до його політичної програми.[20]

В Конституції детально прописана процедура обрання президента колегією виборців та в загальних рисах регламентований порядок обрання сенаторів та конгресменів. Більшість деталей виборчого процесу автори Конституції залишили на розгляд штатів та політичних партій.

Кандидати на державні посади зазвичай висуваються політичними партіями. У ХХ ст. передчасні вибори («праймериз»)[30], тобто вибори серед членів однієї партії, стали загальноприйнятою процедурою відбору партійних кандидатів До того як інститут праймериз затвердився в країні, кандидати відбиралися в країні на нарадах та з'їздах партій.

Один з найважливіших типів виборчого цензу, який до цих пір застосовується у штатах, - ценз осілості. Він варіюється в різних штатах, але в жодному з них мінімальний термін постійного проживання не перевищує одного року. Закон про вибрчі права 1970 року установив всезагальний ценз осілості для президентських виборів - 30 днів.[21]

Кожен штат здійснює контроль за проведенням місцевих виборів, установлюючи процедуру та терміни регістрації виборців, при цьому весь штат ділиться на виборчі округи чи участки, розроблюються зразки бюлетенів та інструкції по затвердженню результатів голосування та перерахуванню голосів в суперечливих випадках. Голосування є таємним в усіх штатах.[3]

У висновку можна зазначити, що Конституція США відіграла не малу роль у розвитку світової цивілізації. Саме в Конституції США вперше були сформовані різноманітні положення, які до цього вважалися лише формальними ідеями. Вона стала настільки потужною, що навіть в Конституції України закладені основні принципи американського розподілу влади та конституційний нагляд.[26]

Проте, незважаючи на всі позитивні аспекти Конституції США, вона також містить і недоліки. В першу чергу, це і недостатня відповідність написаного діям, і складність внесення поправок, і не зовсім демократичне обрання президента. Загалом, в різні часи Конституція варіювала між повною владою та простим записом на папері. Спочатку вона сприяла розвитку міжнародних відносин, але зараз вона виглядає як документ, який багато в чому поступається законам країн Західної Європи та інших регіонів сучасного світу.

Висновки

Детально дослідивши політичну систему Сполучених Штатів Америки, можна впевнено зробити наступні висновки. США є надзвичайно розвиненою країною, однією з найкращих у світі за багатьма показниками. Разом з тим, її політична система також багато в чому є взірцевою. Хоча вона і має певні недоліки, на кшталт складності внесення змін до Конституції та її формальності, політична система США є ефективною та безкомпромісною.

Проаналізувавши історію формування політичної системи США, я дійшла висновку, що влада протягом століть намагалася об'єднати американське населення з дуже різноманітними релігійними та етнологічними особливостями в одну націю. Звичайно, на її тернистому шляху траплялося багато проблем, наприклад, расова дискримінація у виборчому процесі. Проте, з часом, ця проблема була подолана шляхом введення різноманітних реформ у політичну систему. Я веду до того, що саме цей досвід американської єдності міг стати опорним пунктом для української влади. Особливо, в теперішні часи, коли у внутрішню політику України втручаються інші актори міжнародних відносин. І саме в цей час зовнішньої конфронтації, яка вплинула і на стосунки між населенням різних частин України, наше керівництво має взяти до розгляду досвід американського правління з приводу об'єднання нації задля зміцнення політичної системи України.

Загалом, функціонування політичної системи США не можна схарактеризувати в якомусь одному напрямку. Вона змінювалася впродовж всієї історії США. В чому ж полягали зміни її функціонування і якими були причини цих змін ? На основі проведеного дослідження, я впевнено можу заявити, що змінювався процес залучення до правління народу. Впродовж всього часу існування політичної системи США права народу в ній поступово збільшувалися. І я гадаю, що саме це було джерелом усіх змін у політичній системі США. Саме завдяки цьому питанню, правлячі кола мали різноманітні конфронтації, виникла опозиція і з'явилися політичні партії. А основним у політичній системі США була тенденція до її зміцнення впродовж всього періоду її формування та трансформації.

З приводу Конституції США, то тут думки вчених розбігаються. Більшість вважає, що на сучасному етапі вона є дещо законсервованою та сухою. Вона просто втілила теоретичні ідеї різноманітних мислителів і вже перестала активно функціонувати. Проте, я не вважаю, що це погано. На мою думку, вона є сталою, що і дає змогу закріпитися на більш стабільному табелі її політичній системі. Саме ці сухі закони дали поштовх для ефективного розвитку країни в цілому. Ця робота пропонується для розгляду всіх аспектів влади в Україні, особливо звертаючи увагу на внесення змін та поправок до Конституції України. В Україні це зробити на багато легше, ніж в США. Проаналізувавши всі ці обставини, маю сміливість вважати, що якби внесення змін до Конституції України проводилося більш виваженим та складним шляхом, то і в нашій владі було б менше протиріч та більше суворості та стриманості.

Можна вважати, що і кожна з трьох гілок влади в Україні потребує вдосконалення. На прикладі США можна спробувати згуртувати законодавчу, виконавчу, та судову гілки влади. В Сполучених Штатах Америки кожен з інститутів певної гілки влади переплітається з інститутом іншої гілки. Тобто, якщо Верховний Суд США приймає якесь рішення, відповідно до своєї юрисдикції, то Конгрес або ж надає цю справу суду, або контролює певні процеси розгляду. На мою думку, Україна повинна перейняти певні засади внутрішньої політики США задля покращення процесу правління країною, тим самим покращуючи життя населення.

Список використаної літератури

1. Аверкієва Ю.П., Карпов Л.Н., Бромлей Ю.В.. Лебедев М.І. Країни та народи Америки. -Б.м., б.р. - 300 с.

2. Арбатов Г.А., Брутепц КН.. Іванян Е.А., Петровський В.Ф. Сучасні США. - Б.м., б.р. - 220 с.

3. Баталов Э.Я. Политическая система США сегодня: взгляд из Москвы/ Э.Я. Баталов //США - 2001. - № 7.

4. Бостан С.К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ С.К. Бостан, С.М. Тимченко; М-во освіти і науки України, Запорізький юридичний ін-т МВС України, Київський юридичний ін-т МВС України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 503 с.

5. Давид Кушман Койл :Политическая система США, 2011 - 224 с.

6. Зарубіжне конституційне право / Посібник під ред. В. В. Маклакова - М. юрист. - 2006. - 180 с.

7. Иванян Э.А. Двухпартийная система как основа политического процесса в США/ Э.А.Иванян //США. - 2000. - № 11

8. Історія Сполучених Штатів : Нарис. - United States Information Service, Embassy of the United States of America. - Produced by USIA Rеgional Program Office, Vienna.

9. Каневський О. С. Розподіл влади в США : історія і сучасність. - Севастополь, 1999. - 240 с.

10. Конституційне ( державне ) право зарубіжних країн : Навчальний посібник / К 65 М.С. Горшеньов, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін. - 2006. - 450 с.

11. Конституційне право зарубіжних країн. - К: Основи. - 2007. - 300 с.

12. Конституційне право зарубіжних країн: Посібник під ред. Б.А. Страшуна. - М., БЕК - 2006. - 140 с.

13. Конституційне право країн світу: Ріяка В.О. - 2002. - 378 с.

14. Конституція США

15. Лапка О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: у схемах/ Оксана Лапка, Тетяна Пікуля; Київський нац. лінгвістичний ун-т, Економіко-правовий ін-т. - К.: Атіка, 2008. - 214 с.

16. Лапшина И.К. Феномен разделенного правления в США/ И.К. Лапшина //Новая и новейшая история. - 2006. - № 4

17. Согрин В.В. - Политическая история США ХVII - XX вв. - 2001. - 560 с.

18. Сполучені Штати Америки //Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2006. - № 45-48.

19. Уилсон Дж. Американская политическая система/ Дж.Уилсон //США. - 1997. - № 2.

20. Шевченко Т.А. Політична система США //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 3. - C. 377-380.

21. American Politics and Society: David Mckay. - 2009. - 190 р.

22. Article “ America's Political System the most brutal in the world : Hillary Clinton. - 2014.

23. Jeffrey M. Stonecash: Class and Party in American Politics, 2000 - 200p.

25. Michael Nelson: The Presidency and the Political System, 2013 - 565 p.

32. US Government and Politics: William Storey. - 2007. - 439 р.

Размещено на Allbest.ru