"Нові свободи" Вудро Вільсона

Поразка Антанти нанесла б величезну економічну шкоду американській промисловості і політичний удар Вільсону і демократам. Допустити цієї поразки тепер вже не могли.

Впливові фінансові кола на чолі з Морганом вимагали від Вільсона підтримки боржника США - Антанти. Якби Вільсон і хотів, він би не зміг їм протистояти. У випадку, якщо Антанта була б розбита і настав би кінець фінансового благополуччя США - могутні мас медіа відповідальність за це поклали б на плечі президента.

Вступ США у війну розцінюють по-різному: одні вважають, що це справило велике значення на перемогу країн союзниць, інші вважають, що це було лише дипломатичною грою, і ніякої суттєвої допомоги воно не принесло.

Вільсон, як борець за мир, ще влітку 1917 року розпочав приготування своєї мирної програми. В серпні того ж року з санкції Лансінга при державному департаменті було організовано спеціальне бюро для підготовки умов миру. Вільсон доручив Хаузу зайнятися складанням американської програми мирного врегулювання. «Я думаю, - писав президент своєму раднику 2 вересня, - що ми повинні систематично працювати, щоб більше і точніше вияснити чого наші партнери по війні будуть добиватися при кінцевому мирному врегулюванні, як ми можемо сформулювати нашу особисту позицію для захисту чи опротестування окремих пропозицій і який вплив зможемо використати. Отже, ми повинні підготувати наші пропозиції з повним знанням позицій усіх сторін у війні.»

Вільсон ще з січня розпочав серйозні приготування програми США по мирному врегулюванні. При цьому він уважно вивчив меморандум експертів, особливо їхні думки стосовно спірних територіальних питань. Президент приступив до створення остаточного варіанту американських мирних умов.

Голова держави США намагався скласти таку програму післявоєнного влаштування світу, яка, як він сподівався, змогла б прославити його ім'я в роках. Але на роль посланця миру мітив і Ллойд-Джордж. 5 січня 1918 року, виступаючи на конференції тред-юніонів, він виклав англійські умови миру. Вільсон завагався, не знаючи чи варто виставляти на розсуд громадськості свою позицію по цьому питанню. Але згодом він відкинув сумніви і 8 січня звернувся до конгресу з посланням, яке місило 14 пунктів мирного врегулювання.

Пункти ці були такі:

1. Відкриті мирні договори, відкрито обговорення, після яких не буде ніяких таємних міжнародних угод будь-якого роду, а дипломатія буде діяти відкрито і у всіх на виду.

2. Абсолютна свобода торгового мореплавства в мирний і військовий час.

3. Знищення перешкод для міжнародної торгівлі.

4. Справедливі гарантії того, що національні збройні сили будуть скорочені до певного мінімуму.

5. Вільне і абсолютно справедливе вирішення всіх колоніальних спорів.

6. Звільнення Німеччиною усіх руських територій. Врегулювання «руського питання», яке гарантує Росії вільний розвиток, який вона сама обере.

7. Звільнення і становлення Бельгії.

8. Повернення Франції Ельзас-Лотарингії, очищення окупованих французьких областей.

9. Виправлення кордонів Італії повинно проводитися на основі ясності національних кордонів.

10. Автономія народів, які входили в склад Австро-Угорщини.

11. Евакуація німецьких військ з Румунії, Сербії і Чорногорії; забезпечення Сербії вільного і надійного доступу до моря.

12. Автономія народам, які населяли Туреччину; відкриття Дарданелл для суден усіх країн.

13. Створення незалежної Польщі з виходом до моря і приєднання до Польщі територій, які населяють поляки.

14. Повинно бути створено загальне об'єднання націй на основі особливих статутів з метою створення взаємної гарантії політичної незалежності і територіальної цілісності як великих, так і малих держав.

Вільсонівська мирна програма закликала до встановлення відкритої дипломатії. В «14 пунктах» йшла мова про абсолютну свободу торгівельного судноплавства як у мирний, так і у воєнний час. Реалізація цього принципу означала б ліквідацію англійської переваги на морі і відкриття всіх морських комунікацій для необмеженої американської торгівлі.

Мирна програма Вільсона передбачала ліквідацію митних бар'єрів, введення рівноправних умов торгівлі між всіма країнами і безперешкодне розв'язання всіх колоніальних суперечок. Сенс даних пропозицій зводився до того, щоб відкрити доступ США до світових ринків збуту і джерел сировини, забезпечивши цим економічне лідерство у світі. Ця пропозиція була направлена перш за все проти Англії, яка домінувала тоді в світовій торгівлі і володіла найбільшою кількістю колоній.

У програмі Вільсона говорилося про скорочення національних збройних сил, в шостому пункті йшлося про евакуацію німецьких військ з російської території і надання Росії можливості самостійно вирішувати питання про свій політичний лад.

Вудро Вільсон не збирався послаблювати чи перекроювати Австро-Угорську імперію. Ідея збереження її цілісності знайшла своє відображення в «14 пунктах». Він наголосив, що народам Австро-Угорської імперії слід надати можливість автономного розвитку.

В пункті, що стосувався турецького питання, звертають на себе увагу два моменти: Вільсон вважав за необхідне зберегти Оттоманську імперію, пропонуючи лише ввести автономію для підвладних нею народів, і добивався вирішення питання з Константинополем і протоками.

Тринадцятий пункт програми був присвячений Польщі: «Повинна бути створена незалежна польська держава, яка має включати території з беззаперечно польським населенням; Польщі повинен бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а її політична і економічна незалежність і територіальна цілісність повинні бути гарантовані міжнародним договором».

Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності всіх народів світу, президент США висловив у 14 пункті програми повоєнного врегулювання. Він зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США.

«14 пунктів» Вільсона, робить висновок американський історик Вільямс, були покликані «перебудувати систему міжнародних відносин у відповідності з американськими принципами і тим самим зробити можливою домінуючу роль Сполучених Штатів у політичному та економічному житті світу, не вдаючись до великих воєн».

Отож підводячи підсумки, «14 пунктів Вільсона» були все-таки прогресивним явищем, хоча і містили деякі консервативні погляди. Беззаперечним позитивом є те, що проголошувалось відмову від таємної дипломатії, свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення, стверджувалась необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і були новим словом у міжнародних відносинах. «14 пунктів» великою мірою визначили хід Паризької конференції.

В кінцевому рахунку робота Паризької конференції знайшла дві форми роботи. Перша - парадна - заключалась в пленарних сесіях, де були присутні дипломати і куди допускалась преса. Таких сесій було шість. Друга - безперечно більш суттєва - в закритих зустрічах лідерів головних країн.

США перебували в особливому становищі. В. Вільсон - «батько» історичних «14 пунктів», не приховував, що метою США на конференції є доповнення економічної та військової могутності міцним політичним впливом на Європу. Головне, на думку американців, полягало в установленні рівноваги між Великою Британією та Німеччиною заснуванням на конференції всесвітнього парламенту - Ліги Націй. Америка розраховувала, разом з новими державами, стримати апетити Британії та Франції щодо Німеччини, адже лише за умов рівноваги США могли здобути верховенство над іншими державами. Англія вже не могла цьому зарадити, вона втратила свій єдиний традиційний козир - перевагу над США у військово-морському флоті.

Єдиним серйозним конкурентом лідерства США міг бути лише Ватикан, і щоб не допустити контролю папи над об'єднаною німецько-австрійською державою, Сполучені Штати виступали проти об'єднання Австрії з Німеччиною.

Важливою була промова Вільсона на першому пленарному засіданні. Він виступив за асоціацію всіх націй світу, за регулювання процесу міжнародних відносин всесвітньою організацією - Лігою Націй. Вона повинна стежити і за розвитком науки, і за нарощенням військового потенціалу. В ефектній позі, нащупавши правою рукою пульс лівої руки, Вільсон сказав: «Пульс всього світу б'ється в унісон з цим місцем».

Без спорів і заперечень були прийняті наступні резолюції:

«1. Для досягнення світового врегулювання, якого асоційовані нації намагаються досягти, необхідно створення Ліги Націй з метою зміцнення міжнародного співробітництва для забезпечення виконання прийнятих міжнародних зобов'язань і забезпечення контролю проти розв'язання війни.

2. Ліга повинна бути створена як невід'ємна частина загального Договору про мир і повинна бути відкритою для кожної цивілізованої нації, якій можна довіряти в досягненні її цілей.

3. Члени Ліги Націй повинні періодично зустрічатися на міжнародній конференції і повинні мати постійну організацію і секретаріат для ведення роботи Ліги в інтервалах між конференціями».

На завершення можна сказати, що В.Вільсон залишив великий відбиток на зовнішній політиці своєї країни. По суті, він її трансформував. В 1913 році американці лише трішки оглядалися на той світ, що лежав за Атлантичним і Тихим океанами. Вільсон глобалізував зовнішню політику своєї країни. Він послав солдатів на захід і схід Євразійського континенту, він зробив сферою зовнішньо американських інтересів весь світ. Він взяв на себе відповідальність за найважливіші рішення неповоротного періоду 1914-1919 років. Президент не передовірив кардинальних рішень професійним дипломатам, він вникав в ці проблеми особисто. На невеликій переносній машинці з синьою стрічкою, він друкував основні завдання свого президентства і таємні ноти своїм партнерам чи суперникам. Обходячи держдепартамент, він створив механізм прямого звернення до впливових політиків епохи.

Президент Вільсон в значній мірі не тільки змінив хід американської зовнішньої політики, але й зумів змінити співвідношення сил, відповідальних за проведення цієї політики у Вашингтоні. По суті, він відібрав у конгреса його зовнішньополітичні повноваження, зробив центром формування стратегії Білий дім.

Вільсон реформував політичну платформу демократичну реформу демократичної партії. ЇЇ засади і традиції піддалися осміюванню і поруганою за непростимий, з точки зору Вільсона, провінціалізм, який обмежував країну у можливостей, які стали реальними внаслідок поєдинку європейських держав та їх ослаблення.

Керуючи американською дипломатією в період, коли з'явився історичний шанс зрівнятися з провідними європейськими державами і навіть піднятися над ними, Вільсон постарався використати цей шанс до кінця. І йому це прекрасно вдалося.

В грудні 1920 року Вудро Вільсон за «героїчні зусилля по встановленню нового міжнародного порядку» був удостоєний звання лауреата Нобелівської премії…

Висновки

У своїй роботі автор спробував розповісти про реформаторську діяльність президента США Вудро Вільсона.

Вільсон, поза сумнівом, був великим державним діячем. Він зіграв помітну роль як в житті США, так і в ході подій у світі.

Шлях Вільсона - людини і політика був непростим. Йому не раз доводилося зустрічатися з труднощами, вести напружену, часто драматичну боротьбу з противниками. У цій боротьбі він діяв наполегливо і рішуче, досягаючи реалізації наміченого ним курсу. Часто Вільсон вміло використовував тактику компромісів.

Вільсон міцно тримав у своїх руках важелі правління країною, повсякчасно зміцнюючи владу президента та її престиж. Він провів у життя ряд реформ, які покращили життя американського суспільства і сприяли розвитку державно-монополістичного капіталізму в США.

Деякі реформи Вільсона (внесення «робітничих статей» закон Клейтона, запровадження восьмигодинного робочого дня для залізничників, закон про кредитування фермерів) в певній мірі йшли на користь американцям. Однак їх метою було завадити росту робітничого і фермерського руху із допомогою політики буржуазного реформізму зберегти позиції американського капіталу.

Президент Вільсон проводив активну проамериканську політику, особливо в Латинській Америці. Своїми діями він сприяв подальшому зростанню економічної могутності США, перетворенню їх у фінансовий центр світу. Наполегливо досягав Вільсон світового лідерства США.

Однак Вільсон зазнав і гіркоти поразок, іноді виключно серйозних. Однією з великих невдач Вільсона була відмова американського сенату ратифікувати Версальський договір, складовою частиною якого був статут Ліги націй. Вважаючи, що з прийняттям статуту Сполучені Штати втратять можливість широко використовувати принцип «свободи рук» при вирішенні життєво важливих для країни міжнародних проблем, сенат не ратифікував договір.

Ще однією поразкою Вільсона був провал його політики, спрямованої на знищення Радянської Росії в 1918-1920 р.р. Окремі американські історики (Дабофскі, Сміт) вважали, що реакція Вільсона на більшовиків створила історичний прецедент, який породив гіркі плоди в період «холодної війни», яка настала після Другої світової війни.

Вільсон віддано служив інтересам своєї держави. Його непересічний талант був відданий інтересам США, яка в період перебування Вільсона на посту президента, перетворилась у надзвичайно міцну державу світу.

Він мав ясне уявлення про роль президента і вміло користувався своїми правами. Вільсон став президентом, маючи глибокі знання в області управління, і забезпечив прийняття реформаторських законів. До кінця залишаючись захисником простих американців, він намагався допомагати людям і за кордоном. Для європейців він став символом людського прагнення до вдосконалення і до світу без війн, несправедливості і ненависті. Не дивлячись на те, що США відмовили пропозиції Вільсона, беззаперечно його заслугою являється заснування першої всесвітньої організації, яка була призначена для збереження миру і порядку. Незалежно від кінцевих результатів діяльності Вільсона як президента, він належить до числа великих діячів Сполучених Штатів Америки.

Дякуючи «Новим свободам» Вудро Вільсона і комплексній діяльності на внутрішній та зовнішній політичній аренах США уникнули катаклізмів, перемігши економічний занепад 1913-1914 рр., а сьогодні результатами політики Вільсона, навіть не підозрюючи цього, покористуються мільйони американців.

Список використаних джерел та літератури

1. Билявська И.А. Внутренне економическая политика США (1917-1918). - М., 1956.

2. Буржуазный реформизм в США (1900-1914). М., 1960

3. Всемирная история. - Т.7. - М., 1960.

4. Гершов З.М. Вудро Вильсон. - М., 1983.

5. Зубок Л.И. Очерки истории США (1877-1918) - М., 1956

6. Зубок Л.И., Яковлев Н.Н. Новейшая история США. - М., 1972.

7. Иванов В.А. Президентство в США. - М., 1991

8. Иванян В.В. Белый дом: президенты и политика. - М., 1979.

9. Иванян В.В. От Джорджа Вашингтона до Джорджа Буша: Белый дом и пресса. - М., 1991.

10. История дипломатии под ред. Потемкина - Т.2. - М., 1945

11. История США: в 4 томах. Под ред. Севастянова. - Т.2 - М., 1985.

12. Лан В.И. США: от Первой до Второй Мировой Войны. - М., 1976.

13. Новая история стран Европы и Америки / Под. ред. Кривогуза Н.М. - М., 1975

14. Уткин А.И. Дипломатия Вудро Вильсона. - М., 1989.

15. Хрестоматія з нової історії. - Т.2. - К., 1972.

Размещено на Allbest.ru