Політична система Гондурасу

Теоретичні та методологічні аспекти дослідження політичної системи Республіки Гондурас, її особливості та структура. Критерії та ознаки класифікації політичних систем. Визначення типу політичної системи Гондурасу, його політичний режим на початку XXI ст.

Рубрика Политология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.06.2011
Размер файла 234,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження політичної системи Республіки Гондурас
  • Розділ 2. Особливості політичної системи Республіки Гондурас
  • 2.3 Класифікація політичної системи Республіки Гондурас
  • Розділ 3. Політичний режим Гондурасу
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Гондурас - одна з найбідніших американських країн. З майже восьми мільйонів її населення, згідно даним створеної ООН Економічної комісії для Латинської Америки й Карибського басейну ЕКЛАК, у стані "бідності й убогості", проживає близько 74,8%. У сільській місцевості ця цифра досягає 90% [28].

63% жителів країни страждають від хронічного недоїдання. Інші джерела оптимістично стверджують, що бідних у Гондурасі лише ледве більше 60%. Майже 20% громадян не вміють читати й писати й у приблизно того ж числа її жителів немає доступу до медичного обслуговування. Приблизно 30% доходів країни - перерахування її громадян, що працюють за кордоном, в основному в США, своїм родинам. Відповідно до офіційної статистики, безробіття становить 27%, а до неофіційної безробітні тут - 55% від працездатного населення. Тисячі дітей і підлітків живуть на вулиці.

Не можна стверджувати, що бідність і відсутність особистих свобод - продукт соціалістичної системи, так як в останні сто років своєї історії Гондурас був не вотчиною страшних диктаторів Кастро й Чавеса, а саме навпаки - регіональним форпостом "захисту західних цінностей", нашпигованим північноамериканськими військовими інструкторами, які вели з його території "брудну війну" спочатку проти Куби, потім проти сандиністською Нікарагуа й заодно - проти національно-визвольних сил двох інших сусідів - Сальвадору й Гватемали, що представляли "комуністичну погрозу вільному світові". Тому негарне слово "Гондурас" у свій час так вдало вписалось в радянську пропаганду як символ непристойної політики США в регіоні.

На даному етапі Гондурас, являє собою унітарну президентську республіку з багатопартійною системою та політичним режимом, який можна охарактеризувати як демократія у стації становлення.

Але з 1963 по 1981 рр. у Гондурасі був період правління військових хунт. Особливостями їхнього правління була концентрація влади в руках глави держави, затвердження однопартійної політичної системи, відсутність демократичних свобод. Відмітна риса авторитарних режимів - непримиренний характер відносин влади й опозиції, придушення, часто за допомогою вкрай жорстоких методів, будь-якого інакомислення.

І тільки у листопаді 1981 р. Гондурас повернувся до громадянського правління, але, навіть сьогодні сильний вплив військових на політику країни зберігається.

Таким чином, важливість дослідження полягає у:

зміні вектору соціально-політичного розвитку Гондурасу у кінці ХХ ст. потребує глибокого дослідження та аналізу;

особливостях трансформаційного переходу Республіки Гондурас від авторитарного до демократичного політичного режиму, незважаючи на величезний досвід авторитаризму;

розвиток державотворчого процесу вимагає ґрунтовного аналізу становлення і діяльності політичних і громадських структур, важливе місце серед яких займають політичні партії Республіки Гондурас.

Об'єктом дослідження є політична система і політичний режим Республіки Гондурас.

Предмет дослідження: становлення та розвиток політичної системи, еволюція політичного режиму Республіки Гондурас після повалення авторитарного режиму та на шляху демократизації країни.

Метою роботи є розкриття особливостей становлення та розвитку політичної системи та політичного режиму сучасного Гондурасу. Визначення чинників, які вплинули на формування та розвиток політичної системи і режиму Республіки Гондурас.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних завдань дослідження:

розглянути теоретичні підходи до визначення понять "політична система" та "політичний режим";

дослідити особливості політичної системи Республіки Гондурас;

охарактеризувати політичний режим притаманний сучасному Гондурасу;

проаналізувати період повалення режиму авторитаризму та визначити основні напрямки на шляху до побудови нового поставторитарного політичного режиму;

проаналізувати політичну ситуацію країни напередодні виборів 2009 р., визначити їх передумови та результати.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, отримані в ході теоретичного дослідження, дають цілісне уявлення про політичну структуру Гондурасу його сучасний політичний режим, його особливості та історію розвитку. Основні положення проведеного дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання про політичну структуру та режим Гондурасу.

Результати дослідження можуть бути використані для подальшого наукового аналізу політичних режимів Північної Америки та Гондурасу, зокрема. Матеріали та положення курсової роботи можуть стати у нагоді студентам в навчальному процесі у вищих навчальних закладах при вивченні курсів з політології, при написанні наукових, курсових, дипломних робіт тощо.

Структура курсової роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел, які містять 29 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження політичної системи Республіки Гондурас

1.1 Теорії вивчення та моделі політичної системи Гондурасу

Політична система - впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин - державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію - суспільної інтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.

Поняття політична система носить багатоаспектний характер. Тим і пояснюється неоднозначність підходів в його аналізі [25, 9].

Якщо розглядати систему в інституційному плані, то її можна звести до сукупності державних і недержавних інститутів і норм, в рамках яких проходить політичне життя даного суспільства.

В іншому варіанті підкреслюється владний аспект політичної системи і її визначення пов'язується, головним чином, з узаконенням державного примусу як засобу регуляції взаємин між людьми.

В третьому - політичну систему розглядають як систему авторитарного (за допомогою влади) розподілу цінностей в суспільстві.

Кожен з названих підходів буде коректним за умови конкретної вказівки аспекту визначення поняття. У 50-х роках XX ст. системний підхід став широко використовуватися для дослідження політики в західній, особливо американській, політології. Системний аналіз дає можливість установити, що політична система складається з багатьох елементів, елементи складають єдине ціле, система взаємодіє з навколишнім середовищем. Певний внесок в розробку теорії політичної системи зробили політологі Мітчел Уеслі Клер, Дейч К., Толкотт Парсонс, Луман Ніклас, Пауелл Г., Трумен Д., Істон Девід, Алмонд Габріель. Істон Девід і Алмонд Габріель заклали основи різних варіантів концепції політичної системи. Суть підходу Істона полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємодій і взаємозв'язків, які виникають всередині її. Тому він трактує політичну систему як "систему взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності". Алмонд Габріель більше уваги приділяє загальним характеристикам, вивченню входів і виходів й зворотних зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем. Алмонд визначає політичну систему як систему взаємодій структурних елементів, які виникають на вході або виході політичної системи та асоціюються " із загрозою застосування фізичного примусу".

У політичній системі суспільства розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. [25, 10] Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну і комунікативну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

Власне політичні - організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це - громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання - товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску [21, 32].

У своїй сукупності і взаємозв'зках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою - норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників - норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.

Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режим.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру - тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Політична свідомість і політична культура складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

Функції політичної системи - основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

функція легітимізації - приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

координація окремих елементів суспільства;

політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

політична комунікація складових політичної системи [21, 32].

Залежно від типу політичного режиму політичні системи поділяють на:

демократичні

тоталітарні

автократичні

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв чотири типи:

англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії та ін.

континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 - 30 роки XX сторіччя). Притаманна Німеччині, Італії, Франції другої пол. XX - поч. XXI сторіччя.

доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував у фашистських Італії і Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі [17, 118].

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем;

закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.

Прикладом закритої політичної системи була політична система СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соціалістичного табору.

1.2 Методи дослідження політичної системи та режиму

Політична система суспільства - це складне і багатогранне явище. Будь-яка система суспільства, у тому числі і політична, є цілісною, упорядкованою множиною елементів, взаємодія яких сприяє появі нової якості, що не властива окремим частинам. Американський соціолог Т. Парсонс переносить поняття "система" на вивчення суспільства, він представляє суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної та духовної, які знаходяться у взаємозалежності та взаємодії. Кожна з підсистем виконує певні функції, забезпечуючи життєдіяльність суспільства у цілому [17, 123].

Значного поширення у нашому суспільстві системний підхід як дослідницький метод набув у 60 - 80 pp. XX ст. Основні наукові праці щодо застосування системного підходу в галузі суспільних наук з'являються у середині 70-80 pp., коли було опубліковано низку змістовних досліджень загально-філософського характеру.

Політичний режим - тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

На сучасному етапі прийнято розрізняти демократичні та антидемократичні політичні режими []

Іноді виділяють авторитарні, тоталітарні типи політичного режиму. Його різновидами можуть бути ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими.

Поряд з категоріями важливими інструментами пізнання політичних явищ і процесів є методи політологічних досліджень. Метод - це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Кожна наука використовує ту чи іншу сукупність методів та їхні конкретні різновиди залежно від об'єкта, предмета, характеру (теоретичного чи емпіричного), мети дослідження. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією. Існує багато різних класифікацій методів пізнання. Виокремлюють, наприклад, методи експерименту, методи обробки емпіричних даних, методи побудови наукових теорій та їх перевірки тощо. Методи поділяються на філософські та спеціально-наукові. Філософські методи є найбільш загальними. Основними з них матеріалістична філософія вважає діалектику і матеріалізм. Методологічна роль матеріалізму полягає в тому, що він заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості й орієнтує науку на розкриття природних, об'єктивних зв'язків. Діалектика є науковим методом матеріалістичної філософії і всієї науки в цілому, оскільки вона формулює найбільш загальні закони пізнання: переходу кількісних змін у якісні; єдності і боротьби протилежностей; заперечення.

Методами, які мають загальнонауковий характер, є: порівняння, аналіз і синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція і дедукція тощо. Водночас окремі науки використовують спеціальні методи пізнання. Так, у соціології це такі методи збирання інформації, як масове анкетування, інтерв'ю, експертні опитування, обробка документів тощо. Політологія також користується певними дослідницькими методами, виокремлення яких значною мірою залежить від розуміння предмета цієї науки. Якщо під політологією розуміти всю сукупність наукових знань про політику, то її методами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки (філософія, історія, соціологія, психологія, правознавство тощо) в дослідженні політичних явищ і процесів. Нерідко в навчальній і науковій літературі так і трапляється: виокремлюються десятки різних методів, які об'єднуються в групи [7, 301].

Однак якщо виходити з того, що політологія є окремою, самостійною наукою про політику з притаманним лише їй предметом, яким є політична система суспільства чи політична влада, то коло основних методів політологічних досліджень можна окреслити більш-менш чітко. Такі методи зумовлюються передусім предметом політології. До них належать насамперед системний, структурно-функціональний, порівняльний і біхевіористський методи. Звичайно, політологія використовує багато інших методів - соціологічних, логічних, емпіричних тощо, однак перелічені випливають зі змісту її предмета, який має системний, структурний і функціональний аспекти, а тому є в ній основними.

Під кутом зору системного методу або підходу (підхід є узагальненою характеристикою методу) суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв'язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя - економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття "політична система суспільства".

Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта й тих механізмів, які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх у єдину теоретичну конструкцію. Водночас системний метод аналізу політики, політичної системи вимагає детального вивчення її складових, структури та функціонування. Це досягається застосуванням поряд із системним підходом структурно-функціонального методу [7, 311].

Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу в дослідженні політичних явищ і процесів. Його можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними.

Ускладнення політичних процесів, що відбуваються в сучасному світі, багатоманітність форм політичного життя на теоретичному рівні можна пізнати лише за умови їх порівняння й зіставлення, побудови аналітичних порівняльних моделей, які б групували і класифікували політичні явища за певними ознаками. Це досягається використанням порівняльного методу. Порівняльний аналіз орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох. При цьому акцент робиться спочатку на з'ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними політичними системами можуть бути з'ясовані лише в разі існування у них певних спільних, системних ознак. Головна проблема використання порівняльного методу пов'язана з необхідністю підбору порівнюваних явищ і процесів, оскільки порівняння можливе лише в межах однорідної і згуртованої політичної структури. На використанні у першу чергу порівняльного методу ґрунтується особлива галузь політологічних знань - порівняльна політологія.

Розділ 2. Особливості політичної системи Республіки Гондурас

2.1 Структура політичної системи

Гондурас - унітарна держава. У період з 1932 по 1949 роки країною управляв диктатор - генерал Тибурсіо Каріас Андино, потім багатопартійна система була відновлена. В 1963 році відбувся військовий переворот, за яким пішов період правління військових хунт. У листопаді 1981 року Гондурас повернувся до цивільного правління, але сильний вплив військових на політику країни зберігається.

Діє Конституція 1982 р., 16-та з моменту проголошення незалежності. За формою правління Гондурас - президентська республіка. Політичний режим - демократія в процесі становлення.

Законодавча влада належить Національному конгресу (однопалатному парламенту), 128 депутатів якого обираються загальним прямим і таємним голосуванням по системі пропорційного представництва строком на 4 роки.

Національна асамблея обирає голову й членів Верховного суду, головного інспектора, прокурора республіки і їхніх заступників, має право зробити запит про роботу міністрів, висуває обвинувачення проти президента, міністрів і інших посадових осіб держави, надає політичну амністію, надає старші офіцерські звання, визначає чисельність збройних сил, оголошує війну й мир. Асамблея затверджує проект бюджету, що представляється виконавчою владою, ухвалює рішення щодо залучення позик і іноземного капіталу [29].

Глава держави й уряду - президент, що обирається прямим загальним і таємним голосуванням строком на 4 роки (без права переобрання). Президентом країни є - Порфіріо Лоба Соса від Правої Національної партії, приведений до присяги 27 січня 2010. Разом з ним обираються 3 віце-президента.

Виконавча влада здійснюється президентом, який призначає й звільняє міністрів уряду (які іменуються "державними секретарями"). Президент скликає Раду міністрів для прийняття найбільш важливих рішень і головує на ньому. Національний конгрес вправі викликати міністрів і вчиняти їм інтерпеляції.

Судова влада представлена Верховним судом з 9 членів і 7 заступників, а також місцевими судами. Для здійснення процедур виборів існує незалежний Національний виборний трибунал, який складається із представників Верховного суду й зареєстрованих політичних партій.

З ХІХ століття в Гондурасі традиційно діяли дві політичні партії - Національна (консервативна) і Ліберальна. Диктатор Каріас Андіно був представником Національної партії, на неї ж опиралися й військові хунти 1960-х. Відповідно до конституції 1982 року, у Гондурасі існує політичний плюралізм. Діють наступні основні політичні партії:

Національна партія. Хоча консервативний політичний напрямок існує в Гондурасі, як і інших країнах Центральної Америки, з 1820-х років, Національна партія була офіційно утворена в 1891 році, а організаційно оформилася в 1916 році. Тісно пов'язана з керівництвом збройних сил і консервативною частиною традиційної імущої еліти країни. На перших же виборах після відновлення цивільного правління в 1981 році партія зазнала поразки, і до її керівництва прийшов молодий технократ Рафаель Леонардо Кальєхас. Він домігся прийняття в 1986 році нової програми, що проголошувала "війну проти бідності й слабкорозвинутості" припускала проведення ряду соціальних реформ. У партії зложився ряд внутрішніх течій. В 1989 році Кальєхас виграв президентські вибори, але його адміністрацію обвинувачували в махінаціях і корупції. В 1993 і 1997 роках кандидати Національної партії Освальдо Рамос Сото, політик старої школи, і Нора де Мельгар, дружина колишнього військового диктатора, програли лібералам. Лише в листопаді 2001 року націоналісти взяли реванш. Їхній кандидат Рикардо Мадуро одержав 52,2% голосів і був вибраний президентом Гондурасу. Партія виграла також парламентські вибори, набравши 46,5% голосів, завоювала 61 з 128 місць у Національній асамблеї [28].

Ліберальна партія. Вона з'явилася в Гондурасі одночасно з консервативною, але офіційно створена в 1891 році як партія дрібних і середніх підприємців. Уряд ліберала Рамона Вільєди Моралеса намагався провести аграрну й деякі інші соціально-економічні реформи, але був скинутий військовими. В 1980-х роках у партії виникли різні внутрішні течії, які з 1985 року, відповідно до положення про вибори, одержали право висувати своїх власних кандидатів.

В 1981-1989 роках Ліберальна партія знаходилася при владі, але в її рядах підсилювалися ідейно-політичні розбіжності. Радикальне крило обвинувачувало уряд у підпорядкуванні диктату Міжнародного валютного фонду й США, у відмові від політики нейтралітету. Воно встановило зв'язки з міжнародною соціал-демократією. В 1989 році ліберали, висунувши єдину кандидатуру Карлоса Роберта Флореса Факуссе, лідера одного із внутріпартійних течій, програли президентські вибори й віддали владу. Але через чотири роки президентом був обраний висунутий лібералами Карлос Роберто Рейну, лідер радикальної фракції. Він обіцяв боротися з мілітаризмом і провести соціальні реформи. Деякі із призначених ним міністрів колись брали участь у студентському русі 1980-х років. Однак, виявившись у влади, Рейну став проводити заходи щодо зниження бюджетного дефіциту й державних витрат, що по суті продовжило ліберальний економічний курс. Йому вдалося домогтися прийняття виправлення до конституції, що передбачала скасування загальної військової повинності, реформувати військову політику й поставити її під контроль цивільної влади.

У листопаді 1997 року президентом був знову обраний кандидат лібералів Флорес Факуссе. Але в 2001 році ліберал Пінеда Понсе набрав усього 40,8% голосів і віддав владу націоналістам. На виборах у Національну асамблею Ліберальна партія одержала 41% голосів і має 55 місць [28].

Партія Відновлення і єдність (ПОЄ) створена в 1970 році як суспільно-політичний рух. У період диктаторського правління генерала Освальдо Лопеса Арельяно, який намагався провести деякі реформи, представники ПОЄ брали участь у його уряді. Офіційно визнана в 1978 році як партія центристсько-реформістської направленості, вона проголосила себе альтернативою традиційним партіям, виступивши за національний суверенітет і демократію. У програмному відношенні партія домагається розширення участі масових рухів і організацій у політичному житті країни, надання громадянам нових економічних і соціальних можливостей. Близька до соціал-демократії. З 1981 року ПОЄ бере участь у виборах, має представників у Національній асамблеї. З 1993 року блокується з об'єднанням Соціальна демократія. Їхній кандидат одержав 2,8% (в 1993 році) і 2,1% голосів (в 1997 році). В 2001 році голова ПОЄ Ольбан Франсиско Вальядарес Ордоньєс, виступаючи від ПОЄ - СД, одержав 1,5% голосів. На виборах у Національну асамблею ПОЄ - СД зібрала 4,6% голосів і має 4 місця в парламенті [28].

Партія демократичного об'єднання (ПДО) - ліва коаліція, створена в 1993 році. У неї ввійшли Гондураська революційна партія, Партія Патріотичне відновлення, Партія за перетворення Гондурасу й Морасанітська партія. Програма містить вимоги широкої аграрної реформи, поліпшення систем освіти й охорони здоров'я, вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. В 1997 році ПДО, опираючись на малозабезпечені прошарки міського населення, стала четвертою політичною силою країни, набравши на парламентських виборах 2,6% голосів і завоювавши 1 місце в Національній асамблеї. Кандидат ПДО в президенти, професор університету Матіас Фунес зібрав 1,2% голосів. Приблизно стільки ж виборців (1,1%) підтримали його в 2001 році. На одночасних парламентських виборах ПДО зібрала 4,5% голосів і має в Національній асамблеї 5 місць [27].

Християнсько-демократична партія Гондурасу (ХДПГ) одержала статус партії в 1982 році, опирається на міську інтелігенцію, службовців і інші працюючі прошарки міста й села. В ідейному відношенні дотримується центристської орієнтації, виступаючи за християнську етику й загальнолюдські цінності. В 1997 р. ХДПГ одержала 1,2% на президентських виборах і 1 місце в Національній асамблеї. В 2001 році представник християнських демократів Марко Орландо Іріарте заручився підтримкою 1% виборців. На виборах у Національну асамблею партія одержала 3,7% голосів і 3 парламентські місця.

Правова система Гондурасу в цілому відноситься до романо-німецької правової сім'ї, входячи в її відособлену латиноамериканську групу. Первісною основою для формування гондураського права виступила правова культура колишньої метрополії - Іспанії. Конституційне право багато в чому наслідує модель США, на цивільне право значно вплинуло французьке законодавство. Основне джерело цивільного права - Цивільний кодекс 1906 р., складений за зразком ГК Франції 1804 р. [27]

Судова система складається з Верховного суду, 10 апеляційних судів, 67 судів першої інстанції й 325 світових суддів. Верховний суд, що є судом останньої інстанції, має 9 основних суддею й 7 заступників, що обираються на 4-річний строк Національним конгресом.

Верховний суд як орган конституційного контролю виносить рішення щодо конституційність законів, призначає всіх суддів і прокурорів нижчестоящих судів, судить у порядку імпічменту вищих посадових осіб держави. До складу Верховного суду входять три палати - цивільна, карна й по трудових спорах.

Карне переслідування здійснює прокуратура. На відміну від інших латиноамериканських країн у Гондурасі, статус повноваження й порядок формування цього органа конституційно не визначені. Вищим органом фінансового контролю виступає Служба генерального контролера Республіки.

Країна ділиться на 18 департаментів і центральний (федеральний) округ - Чолутека, де перебуває столиця. Глави департаментів призначаються президентом. Округи в складі департаментів управляються виборними муніципальними радами. Центральний федеральний округ, який утворюють столиця країни Тегусигальпа і її передмістя Комаягуела, розташований на іншому березі ріки, управляється особливими законами [28].

Адміністративно-територіальний поділ

Територія Гондурасу ділиться на 19 департаментів:

Атлантида - м. Ла-Сейба

Чолутека - м. Чолутека

Колон - м. Трухильо

Комаягуа - м. Комаягуа

Копан - м. Санта-Роса-Де-Копан

Кортес - м. Сан-Педро-Сула

Ель-Параїсо - м. Юськаран

Франсиско Морасан

Ґрасіяс-а-діос - м. Пуерто-Лемпіра

Інтібука - м. Ла-Есперанса

Острови Іслас-де-ла-Баїя - м. Роатан

Ла-пас - м. Ла-Пас

Лемпіра - м. Грасьяс

Окатепеке - м. Окатепеке

Оланчо - р. Ютікальпа

Санта-Барбара - м. Санта-Барбара

Валле - м. Накаоме

Йоро - м. Йоро

Центральний - м. Тегусігальпа

Столиця Гондурасу Тегусігальпа є найбільшим містом в південній частині країни з населенням 1 682 725 чол. (2006). Найбільше місто в північній частині країни - Сан-Педро-Сула (населення: 491 000 чол.). Це місто розташоване на узбережжі Карибського моря і тому має важливе значення для торгівлі і промисловості країни. Два важливих порти Ла - Сейба і Пуерто-Кортес (населення: 111 000 і 36 000 чол.) теж знаходяться на карибському узбережжі країни.

2.2 Моделі політичної системи Аргентини

Перша теоретична модель побудови політичної системи. Структурними елементами політичної системи є ролі, дії, взаємодії, види і зразки поведінки індивідів та інших суб'єктів суспільних відносин (розробники: Г. Алмонд, М. Вайнштейн, С. Коулмен). Згідно з моделлю громадяни Гондурасу володіють певними ролями і зразками поведінки в структурі політичної системи і взаємодіючи вони впливають на розвиток політичної системи країни і на її життєздатність. Зразками дії і взаємодії можуть буди мітинги, протести, страйки, участь у виборах, референдумах, або не участь, прийняття законів органами державної влади. Формує поведінку громадян Гондурасу політична соціалізація, яка поступово знижує рівень маргіналізації суспільства, підвищує його мобілізаційні показники і роблячи його більш соціально агресивним, так поступово демократичні зразки поведінки замінюють авторитарні, які тривалий час панували в Гондурасі.

Гондураське суспільство інтегрується та об'єднується заради вирішення спільних проблем, так в Гондурасі існують політичні партії, громадські організації, профспілки і цим самим ці об'єднання громадян можуть впливати на процес прийняття політичних рішень. Головною метою політичних партій є боротьба за владу і вступивши в певну політичну партію громадяни беруть безпосередню участь в боротьбі за розподіл влади і набувають право впливати безпосередньо на політичні рішення. Громадяни Гондурасу володіють, як активним і пасивним виборчим правом, перше дозволяє обирати, а друге бути обраним в представницькі органи, як регіонального так і загальнонаціонального рівня. Громадські і профспілкові рухи лобіюють свої інтереси в органах державної влади.

Гондураське суспільство перебуває в процесі постійної взаємодії з державою. Суспільство постійно ставить вимоги, а держава намагається задовольнити їх. Держава і громадяни мають певні ролі відповідно до яких вони діють. Відповідно до даної моделі політична система Гондурасу - це сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на розподіл цінностей в суспільстві. Кожній соціальній групі, спільноті в Гондурасі притаманні певні свої зразки поведінки, які характерні лише для представників їхньої спільноти, а отже їх дії можна передбачити і спрямувати в потрібне русло. Політичні гравці різняться не лише перевагами, а й за ієрархічністю і впливом на прийняття важливих політичних рішень [13, с 22-23].

Друга теоретична модель побудови політичної системи. Структурними елементами політичної системи є система самих індивідів і організацій, які внаслідок взаємозв'язку і взаємодії мають домінуючий вплив на процес прийняття, тлумачення і проведення у життя правил, які регламентують внутрішнє життя суспільства (розробники моделі: Р. Кхан, С. Маккоун, Д. Істон).

Згідно з даною моделлю на політичну систему Гондурасу, можна зауважити, що сучасна політична система утворилась внаслідок краху іншої політичної системи, цей крах, згідно даної моделі, був спричинений нездатністю політичної системи реагувати на запити суспільства і перетворювати їх в потрібні політичні рішення, дана політична система втрачала підтримку мас, і її легітимність поступово зменшувалась. Якщо політична система нездатна задовольнити вимоги своїх громадян то вона втрачає підтримку суспільства. Так, політична система Гондурасу у кінці ХХ ст. не була спроможна врахувати вхідні імпульси громадян і вирішити гострі суспільні проблеми і як наслідок - зміна політичної системи.

Якщо аналізувати сучасну політичну систему Гондурасу можна стверджувати, що владні структури цієї країни реагують на запити громадян, підтвердженням цієї думки є бажання суспільства подолати проблему бідності в країні, і як наслідок на зміну політичним силам, які не змогли вирішити ефективно дану проблему, хоча їх вклад не можна не до оцінювати, прийшли політичні сили правого ідеологічного спрямування, яких основною метою є боротьба з бідністю, запровадження соціальних програм, подолання бар'єру між бідними і багатими та підвищення рівня добробуту кожного громадянина. Ефективна реалізація запитів з і потреб суспільства є основою функціонування політичної системи.

Третя теоретична модель. Політична система аналізується під кутом зору "входів" і "виходів" із неї, процесів прийняття рішень, зразків політичної активності, необхідних для підтримання рівноваги в системі загальних принципів, на основі яких відбувається процес зміни обсягів інформації, що є у розпорядженні суб'єктів політичних відносин, про стан політичної системи, політичні ідеї тощо (розробники моделі: Т. Мадрон, П. Челф, Р. Голдмен).

Згідно даною моделлю, контролюючи інформаційні потоки, влада може без проблем отримати легітимізацію свого політичного режиму в суспільстві. Керуючи інформаційними потоками можна визначити основні проблеми суспільства і шукати шляхи їх вирішення. Володіючи інформаційним простором в країні можна за допомогою поширення інформації проводити політичну соціалізацію в потрібному руслі. Суспільство ставить перед державою вимоги ці вимоги доходять до керівництва, як інформаційні потоки, на яких потрібно реагувати, чим більшою інформацією володіє влада тим більш вона спроможна адекватно реагувати на потреби суспільство. Гондураське суспільство ставить вимоги (боротьба з соціальною нерівністю), органи державної влади знають про ситуацію в країні, вони володіють певною інформацією і як наслідок вони реагують на потреби. Вимоги можуть ставитись через участь громадян в різних акціях протесту, пікетах, акціях непокори, мітингах, демонстраціях, під тиском суспільства влада спрямовує свої зусилля для вирішення піднятих проблем (в Гондурасі це економічні і соціальні проблеми). Інформація в суспільстві є ні чим іншим, як зв'язком органів державної влади з суспільством, якщо влада не буде вирішувати актуальні проблеми - такі як боротьба з бідністю, підвищення рівня життя та соціального забезпечення, реформи в освіті, - то на наступних виборах програє тій політичній силі, яка візьме на себе зобов'язання вирішити ці проблеми [9, с.5 - 23].

2.3 Класифікація політичної системи Республіки Гондурас

Типологія політичних систем здійснюється на підставі врахування різних ознак:

1. Класифікація політичних систем на підставі характеру взаємовідносин політичних систем із зовнішнім середовищем. За цим критерієм виділяють закриті і відкриті політичні системи. Закриті - мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, є самодостатніми, не сприймають цінностей інших систем, тобто ресурси розвитку знаходяться у їх середині [25, 18]. Відкриті системи активно обмінюються ресурсами із зовнішнім світом, успішно засвоюють передові цінності інших систем, є рухливими і динамічними. У цьому сенсі в Гондурасі діє відкрита політична система, яка активно взаємодіє із зовнішнім світом.

2. Класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру і способів взаємодії влади, особи та суспільства. За цим критерієм виділяють тоталітарні політичні системи, авторитарні і демократичні. Тоталітарна система характеризується повним підкоренням особи і суспільства владі, регламентацією та контролем за всіма сферами життя з боку держави. Авторитарна система заснована на необмеженій владі однієї особи чи групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян [25, 18]. Демократична система передбачає пріоритет прав особи, контроль суспільства над владою. За даним критерієм в Гондурасі діє демократична політична система, з розподілом гілок влади і орієнтацію на права людини.

3. Класифікація політичної системи за змістом і формами управління. За даним критерієм розрізняють:

Ліберальні демократії, у яких прийняття політичних рішень орієнтовано на реалізацію цінностей індивідуалізму, свободи, власності.

Комуністичні системи, чи авторитарно-радикальні, спрямовані на цінності рівності, соціальної справедливості.

Традиційні політичні системи, спираючись на олігархічні форми правління, орієнтовані на нерівномірний розподіл економічних ресурсів і соціальних статусів.

Популістські політичні системи переважають у країнах, що розвиваються, використовують авторитарні методи правління і прагнуть до більшої рівності щодо розвитку благ.

Авторитарно-консервативні політичні системи мають на меті збереження соціальної і економічної нерівності, обмеження політичної участі населення.

На мою думку у Республіці Гондурас діє модель ліберальної демократії, у якій прийняття політичних рішень орієнтовано на реалізацію цінностей індивідуалізму, свободи, власності.

4. Класифікація політичних систем за типом політичної культури і розподілом політичних ролей. Цей критерій дозволяє розрізняти:

Англо-американську політичну систему, яка характеризується високим ступенем розподілу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу: державою, партіями, групами інтересів тощо. Влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи. Ця система функціонує у рамках однорідної культури, орієнтованої на захист загальновизнаних у суспільстві ліберальних цінностей: свободи, безпеки, власності тощо.

Європейсько-континентальну політичну систему, що відрізняється різноманіттям політичної культури, наявністю національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивих якому-небудь класу, етносу, групі, партії. Розподіл політичних ролей і функцій відбувається не в масштабах суспільства, а усередині класу, групи, партії тощо. Однак наявність різних структур не заважає злагоді у суспільстві, оскільки є загальна культурна основа - ліберальні цінності.

Доіндустріальну і частково індустріальну політичну системи, які мають змішану політичну систему. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких містяться цінності клану, роду, общин, племені. У таких умовах знайти злагоду і компроміс практично неможливо. Інтеграція суспільства за допомогою насильства призводить до концентрації влади і впливу в руках вузького кола осіб.

Тоталітарну політичну систему, що функціонує на основі пріоритету класових, національних чи релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії чи групи осіб, характеризується контролем всіх сторін життєдіяльності суспільства та індивіда [16, 409].

Відповідно до даного критерію класифікації політична система Гондурасу відноситься до Англо-американської політичної системи.

Розділ 3. Політичний режим Гондурасу

3.1 Особливості становлення політичного режиму

На початку 20-го сторіччя Гондурас залишався найбіднішою і найменш розвиненою країною Центральної Америки. Фруктові компанії США, які почали виробництво бананів на плантаціях уздовж карибського узбережжя, незабаром стали вирішальною силою в економічному і політичному житті країни. До 1910 р. американські компанії контролювали 80 % всіх бананових плантацій, а виробництво бананів було основною галуззю господарства. Гондурас прозвали "банановою республікою".

В 1933 р. президентом став Тібурсіо Каріас Андіно, який встановив режим жорстокої диктатури. У січні 1949 Каріас пішов з поста президента, призначивши своїм наступником Хуана Мануеля Гальвеса, якого підтримувала Національна Партія. Гальвес запровадив низку важливих економічних і соціальних реформ. За його правління будувалися нові дороги, школи, заклади охорони здоров'я.

У жовтні 1954 відбулися президентські вибори, але жоден кандидат не отримав необхідної більшості і у грудні владу захопив віце-президент Хуліо Лосано Діас. У жовтні 1956 р. військова хунта повалила Лосано й організувала вибори в законодавчі збори та в 1957 р. обнародувала нову конституцію. У листопаді 1957 р. законодавчі збори провели вибори президента, яким став Рамон Вільєда Моралес. Вільєда почав здійснення аграрної реформи, що викликало незадоволеність землевласників і армії. Президентське правління Вільєди ускладнювалося раз-по-раз спалахуючими повстаннями населення, і в жовтні 1963 р. в країні відбувся черговий військовий переворот. У 1965 р. відбулися нові вибори в законодавчі збори, які потім обрали президента на черговий 6-річний термін. Ним став військовий, полковник Освальдо Лопес Арельяно, який припинив початі при Вільєде аграрні реформи [22, 15].

У 1960-і роки відбулося помітне погіршення відносин між Гондурасом і Сальвадором, причиною якого стали прикордонні суперечки, а також численні факти переселення безземельних і безробітних громадян Сальвадору до Гондурасу.14 липня 1969, услід за скандальним футбольним матчем між командами цих країн, що відбувся в Сан-Сальвадорі і супроводжувався сутичками між уболівальниками, спалахнула так звана "футбольна війна". Чотири дні військових дій, згідно оцінкам, коштували життя двом тисячам чоловік. У червні 1970 конфлікт вдалося частково врегулювати - країни домовилися про встановлення демілітаризованої зони, а в 1976 погодилися улагодити суперечку через посередників. Відносини між Гондурасом і Сальвадором залишалися напруженими аж до 1980 р., коли був підписаний мирний договір. У 1992 прикордонні суперечки були вирішені Міжнародним судом (ООН).

У березні 1971 відбулися загальнонаціональні вибори, на яких президентом було обрано Рамона Ернесто Крус, лідера Національної Партії. Однак, в 1972 Лопес Арельяно повернув собі владу, здійснивши безкровний переворот і припинивши діяльність конгресу.

На той час в країні знов спалахнули селянські повстання. Лопес відновив проведення аграрних реформ, розподіливши між безземельними селянами державні землі і дозволивши заселення порожніх приватних земель. Лопес видав закон про нову аграрну реформу, направлену на створення селянських кооперативів.

В квітні 1975 р. військові усунули Лопеса від влади, і його місце зайняв полковник Хуан Альберто Мельгар Кастро. Корупція і суперництво між різними угрупуваннями військових призвели до того, що в 1978 Мельгар Кастро був усунений від влади військовою хунтою, на чолі якої стояв генерал Полікарпо Пас Гарсія.

У 1980 відбулися вибори в законодавчі збори, проте жодна партія не завоювала більшості, і Пас залишився на посту президента. На президентських виборах 1981 переміг кандидат Ліберальної Партії Роберто Суасо Кордова. У 1985 його змінив інший ліберал, Хосе Аськона, що отримав перемогу на наступних виборах над кандидатом від Національної Партії Рафаелем Кальехасом. Проте Кальехас знову повернувся до влади, набравши 51 % голосів на наступних виборах. В цей час, хоча в країні номінально й існував цивільний уряд, військові зберігали владу в своїх руках.

До 1993 понад 70 % населення жило нижче офіційного рівня бідності. На президентських виборах в листопаді 1993 перемогу отримав кандидат від лібералів Карлос Роберто Рейну [28].

В кінці 1990-х загострилися відносини Гондурасу із сусідньою Нікарагуа, з якою тривали суперечки стосовно питання про суверенітет прибережної зони. Обидві країни звинуватили один одного в концентрації військ на кордоні. Нікарагуа ввела додаткові мита на товари з Гондурасу і подала скаргу до Міжнародного суду в Гаазі. Сторони за посередництвом Організації Американських Держав в 2000 р. ухвалили рішення про відведення військ [22, 16].

3.2 Політичний режим Гондурасу на початку XXI ст.

На загальних виборах 2001 року перемогу отримала опозиційна Національна Партія. Президентом став її кандидат Рікардо Мадуро, що набрав 52,2 % голосів. В листопаді 2005 р. відбулися загальні вибори в результаті яких перемогу отримав Мануель Селайя Росалєс, кандидат від Ліберальної Партії.27 січня 2006 р. Мануель Селайя офіційно став президентом країни. Однак протиріччя між президентом та іншими гілками влади призвели до державного перевороту 28 червня 2009 року, у результаті якого до влади прийшов тимчасовий президент Роберто Мічелетті.

Державний переворот у Гондурасі - ситуація, спричинена гострою політичною кризою у червні-липні 2009 року в Гондурасі, кваліфікована ООН та іншими міжнародними організаціями, як державний переворот.28 червня 2009 року гондураські військові захопили президента республіки Мануеля Селайю і вивезли його до сусідньої країни Коста-Ріки. Дії військових були підтримані парламентом країни і Верховним судом. Того ж дня був призначений тимчасовий виконувач обов'язків президента Роберто Мічелетті. Усунення Селайї від влади стало кульмінацією багатомісячного протистояння президента з судовою та законодавчою гілками влади в країні. Жодна держава світу не визнала новий уряд Гондурасу, міжнародні організації, ООН, ОАД, ЄС та уряди багатьох країн світу засудили повалення президента країни і звернулися з вимогою повернути Селайю до влади. Конфлікт був улагоджений лише після виборів нового президента країни у листопаді 2009 року [27].


Подобные документы

  • Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.

    курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011

  • Політична система Аргентини: критерії визначення, типологія та структура. Особливості становлення та розвиток політичної системи Аргентинської республіки, характеристика основних її елементів. Історія політичних режимів Аргентинської республіки в ХХ ст.

    курсовая работа [72,0 K], добавлен 02.06.2010

  • Поняття, функції та ознаки політичної системи суспільства, його елементи. Підходи до визначення моделі системи. Держава як елемент політичної системи. Закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині.

    курсовая работа [249,7 K], добавлен 17.04.2011

  • Стан наукового вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії. Дефініції, структура та фундаментальні моделі дослідження політичних систем. Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади.

    курсовая работа [64,7 K], добавлен 26.08.2013

  • Аналіз підходів до визначення поняття "політична культура" - системи цінностей соціуму та його громадян, системи політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності. Соціальні функції політичної культури.

    реферат [21,0 K], добавлен 13.06.2010

  • Характеристика етапів розвитку світової політичної думки, визначення та структура політики. Об’єкт та суб’єкт політичної влади, структура політичної системи суспільства. Головні ознаки тоталітарного режиму, однопартійна система та її характеристика.

    контрольная работа [35,8 K], добавлен 28.02.2012

  • Структура і функціонування політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності політичної системи. Здійснюване політичною системою керівництво суспільством. Політичні партії. Демократія як система цінностей. Становлення демократії в Україні.

    реферат [34,2 K], добавлен 14.01.2009

  • Методологічні та теоретико-концептуальні аспекти дослідження політичної системи Перу. Від військової диктатури до демократії. Вивчення чинників та факторів які впливають на швидке подолання трансформаційного переходу до демократії та багатопартійності.

    курсовая работа [475,3 K], добавлен 23.06.2011

  • Встановлення Третьої республіки після поразки у франко-прусській війні. Особливості політичної моделі Франції за Конституцією 1875 року. Економічний та культурний підйом в ХІХ-ХХ ст. Особливості правової системи Франції за часів Третьої республіки.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 04.08.2016

  • Поняття, сутність, істотні ознаки політичних режимів. Основні підходи до їх типологізації. Характеристика автократичних (тоталітарного і авторитарного) видів політичних режимів. Перехід до демократії як напрям трансформації недемократичних режимів.

    контрольная работа [51,1 K], добавлен 12.02.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.