Інформаційне суспільство і відкритість влади

Вимоги інформаційного суспільства до органів державної влади. Аксіома відкритості влади як єдина відповідь на можливості інформаційних технологій з управління масовою свідомістю з боку влади. Значення інформації в політичній аналітиці, її джерела.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 06.10.2012
Размер файла 60,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційне суспільство і відкритість влади

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Інформаційне суспільство і відкритість влади
  • Розділ 2. Використання інформації в політичній аналітиці
  • 2.1 Поняття та значення інформації в політичній аналітиці
  • 2.2 Джерела аналітичної інформації

Вступ

Інформація сьогодні стала рушійною силою суспільства. Постіндустріальні країни по-іншому ставляться до інформації, розуміючи, що будь-яка дипломатична, економічна, військова дія обов'язково має інформаційні та психологічні наслідки. Є вербальні та невербальні комунікативні дії. Прикладом вербальної може бути доповідь чи стаття в газеті. Прикладом невербальної дії може стати виступ оркестру чи переміщення військових з'єднань. Але й вони можуть розглядатися як комунікація, мати відповідні психологічні наслідки. І вони, справді, використовуються в суспільстві.

Перші варіанти масового суспільства, яке ми знаємо сьогодні, склалися в кінці минулого століття в США і Великій Британії. XX ст. характеризується також новою роллю інформації у людській цивілізації, коли без неї унеможливлюється життя суспільства. Ці два складники - масовість і нова роль інформації у структурі цивілізації - сформували можливості для військового застосування інформаційних і комунікаційних технологій. Адже сьогодні виведення з ладу якогось комп'ютера чи інформаційної системи може спричинити призупинення функціонування однієї з конкретних сфер суспільства.

Розділ 1. Інформаційне суспільство і відкритість влади

Інформаційне суспільство висуває свої власні вимоги до органів державної влади і місцевого самоуправління. Відбувається зміна варіантів функціонування: від адміністративно-командного, коли роль громадськості мінімізована, до демократичного, коли роль громадськості є найбільшою за всю історію існування людства. І сьогодні ми бачимо, що саме такий варіант є більш цікавим економічно, бо створює більше можливостей для розвитку країни. Ф. Фукуяма в свій час вбачав негативні наслідки для СРСР саме в тому, що економічна конкуренція примусила вивести на перші позиції інженерів, вчених, які мали інші уявлення про демократію, ніж номенклатура. Тобто необхідність економічних змін призвела до змін політичних.

Інформаційне суспільство дає змогу задовольняти нові типи вимог, що виникають сьогодні і будуть виникати завтра. Можна перерахувати такі відмінності, за якими цей новий світ відрізняється від звичного: більша динаміка розвитку, яку не можна порівняти, наприклад, з аграрним суспільством, коли роками не було ніяких нових подій; вироблення більш суттєвих адаптивних можливостей в людини, оскільки вона частіше потрапляє в неочікувані ситуацій; більша відкритість до інноваційних технологій. Головною своєю рисою суспільств минулого була закритість до інформації з інших суспільств. Вони робили це, піднімаючи себе на недосяжний для інших рівень. Представники інших суспільств не розглядалися як рівні.

Демократія є щоденним процесом відстоювання власних прав з боку громадян. Демократичні уряди так само, як і недемократичні, намагаються заховати невигідну для них інформацію, що яскраво демонструє вся історія минулого сторіччя. Природна реакція на негативні вчинки Р. Ніксона чи Б. Клінтона стає національною реакцією виключно завдяки оптимальному функціонуванню ЗМІ. Замовчування негативу може привести, навпаки, до політичної кризи.

Аксіома відкритості влади є єдиною відповіддю на нові можливості інформаційних технологій з управління масовою свідомістю з боку влади. Ця антитеза маніпулюванню захищає населення від, можливих негативних наслідків. Концентрація влади гальмується завдяки прозорості й відкритості її дій. Це стає одним із варіантів контролю з боку громадськості, тобто відбувається перерозподіл влади, хоча б і на інформаційному рівні. Але оскільки інформаційний рівень легко перекодується у владний (відомий ефект CNN, коли владні рішення приймаються під суттєвим тиском ЗМІ), то статус прозорості й відкритості набуває нового значення.

Е. Тоффлер писав про "демасифікацію" комунікацій як про важливу рису інформаційного суспільства. Наступним кроком з демократичного управління суспільством теж має стати "демасифікація" впливу кожного окремого громадянина на владу. І тут найближчі роки дадуть можливість побачити нові типи взаємодії. Розвиток зв'язків із громадськістю також демонструє експлуатацію саме зворотного зв'язку від населення до влади, коли влада стає принципово залежною від інтересів населення. В цьому ж напрямку працює і ідея електронного уряду як варіант відкритості, але вже в Інтернет-просторі.

Нова роль політтехнологів - це теж прояв нових типів функціонування влади і населення в інформаційному суспільстві. Політтехнолог "адаптує" політика до влади, коли в минулому, навпаки, населення мало "адаптуватися" до власного монарха. Можна згадати діяльність Петра І, якого тогочасне населення взагалі стало вважати Антихристом, на якого за кордоном було замінено справжнього царя. Політичні партії, намагаючись досягти перемоги в світі реальності, звертаються до інформаційного чи віртуального світів. Це пов'язано, поміж іншим, і з тим, що лише невеликий відсоток виборців має безпосередній контакт з представником тієї чи іншої партії. Всі інші мають орієнтуватися на інформацію, що породжується ЗМІ. Рішення виборця є таким, що зроблене виключно на підставі інформаційного контексту.

Відповідно виникає взаємовплив закономірностей одного рівня з іншими:

А. ІНФОРМАЦІЙНИЙ СВІТ - РЕАЛЬНИЙ СВІТ. Закони інформаційного світу роблять з виборчого процесу виключно перегони, де немає звертання до суттєвих програмних речей, а головним стають рейтинги.

Б. ВІРТУАЛЬНИЙ СВІТ - ІНФОРМАЦІЙНИЙ СВІТ. Відомий феномен вибіркового сприйняття демонструє роль саме віртуальних конструкцій, 3 інформаційного потоку людина бере лише те, що не суперечить її уявленням, відкидаючи те, що вступає з ними у протиріччя.

У військових статутах йдеться про контроль і домінування в інформаційному просторі. Те саме можна сказати і про віртуальний простір. Досягнення перемоги на віртуальному рівні дає суттєві переваги на інформаційному рівні. Домінування на інформаційному рівні дає переваги в просторі реальності.

Картина світу (віртуальний конструкт) дає змогу рештер-претувати інформаційні і реальні структури, роблячи з них новий тип продукту. Наприклад, блок В. Ющенка подає період його прем'єрства як єдино "правильний" за всю історію України, СДПУ (о) вбачає в політичній історії Європи виключно соціал-демократичний аспект. Тобто віртуальні конструкції створюють подібні до них інформаційні конструкції. Заперечення стає неможливим на рівні факту (тобто реального світу), бо існує те чи інше правило, що введене на рівні віртуального світу. Факт принципово не може заперечити правило, оскільки є одиницею іншого рівня. Метарівень може заперечуватися лише своїми метаодиницями. Іншими словами, віртуальні об'єкти вбиваються виключно віртуальними кулями.

Загалом партії намагаються контролювати як віртуальний, так і інформаційні світи, щоб у день голосування перенести ці види контролю на контроль реального світу. Саме інформаційне суспільство дає цей новий тип інструментарію для вирішення соціальних, політичних, економічних та військових завдань виключно в інформаційному просторі.

Породження власної картини світу взагалі є законом будь-якого суспільства. Інформаційне суспільство намагається об'єднати людей в нову спільноту, де буде різко збільшений обсяг однакових для різних країн світу інтерпретацій і фактів. Єдиний погляд на світ має як свої позитиви, так і свої негативи.

Таким чином, інформаційне суспільство є відкритим суспільством, де є можливість відстоювати свої погляди не лише для більшості, до чого ми більше звикли, а й для меншості. Тому відбувається суттєве ускладнення управлінських механізмів, які мають працювати не лише з гомогенним матеріалом, а й гетерогенним. У минулому всі види пропагандистських війн, включаючи "холодну війну", працювали на те, щоб максимальним чином сегментувати єдине суспільство, в результаті дестабілізуючи його як систему. Прозорість влади створює набагато менші можливості для застосування подібних технологій в майбутньому.

Інформаційне суспільство є і нашим суспільством, і нашим майбутнім, тому нам слід якомога раніше відмовлятися від деяких власних побоювань, які заважають нормальному функціонуванню нашого суспільства сьогодні.

Розділ 2. Використання інформації в політичній аналітиці

2.1 Поняття та значення інформації в політичній аналітиці

В умовах появи нових ризиків, пов'язаних зі швидкими змінами зовнішнього середовища (економічної, політичної ситуації), значно підвищується роль політичної аналітики, основними рисами якої стають гнучкість управління, швидкість реакції на зовнішні чинники.

Нова епоха має принести розуміння вирішальної ролі політичної аналітики, тобто функції забезпечення актуальною, спеціально орієнтованою на прийняття рішень інформацією.

Кінцевий продукт аналітики має бути добре організованим процесом, який містить аналіз вимог замовника, комплекс організаційних і настановних заходів. При цьому слід розрізняти терміни "дані" й "інформація".

Дані - це необроблені друковані видання, зображення чи вербальні сигнали тощо.

Інформація - це дані, що були об'єднані й оброблені для того, щоби видати кінцевий продукт аналітики.

Власне факт не містить майже ніякої інформації, якщо його не розглянути разом з іншими та не з акцентувати увагу на його значенні серед інших фактів. Тільки з'єднавши їх разом, можна отримати досить ясну картину того, що відбувається.

Отож, аналітична інформація - це осмислені відомості, отримані з оцінених, витлумачених і співвіднесених фактів, викладених таким чином, що ясно видно їхнє значення для вирішення конкретного поточного завдання аналітики.

Під аналітичною інформацією розуміють відомості, отримані для вироблення та здійснення власної політики щодо країни, про політичні сили в іноземних державах і всередині країни, про різноманітні сфери її життя, загальний потенціал, обороноздатність, зовнішню та внутрішню політику. При цьому під первинною аналітичною інформацією розуміють відомості про якість певних предметів, їхню кількість, розміщення, певні події та дії їх учасників; під вивідною аналітичною інформацією - відомості, отримані на другому етапі аналітично-інформаційної діяльності через опрацювання, аналіз і узагальнення первинних аналітичних даних. Ця інформація може бути отримана як із закритих джерел (конфіденційних оцінок, особистих знайомств), так і з відкритих джерел.

Під відкритою інформацією, тобто інформацією, що отримана з відкритих джерел, розуміють відомості, доступ до яких не обмежено. Такі дані можна одержати із засобів масової інформації або через спостереження за різноманітними природними чи суспільними явищами, подіями, об'єктами.

Потрібно відрізняти відкриту інформацію від інформації, що є надбанням суспільства, до якої доступ мають усі, та від інформації приватної, що і є об'єктом пошуків доступу до неї. Інформацію, що є надбанням суспільства, не варто вважати опублікованою. Наприклад, закон надає своїм громадянам право доступу до різноманітних адміністративних матеріалів (охорона здоров'я, податки), але забороняє їх публікацію.

Окрім того, до відкритої інформації належить й інформація, що має таємний характер - мається на увазі, посилання ЗМІ на джерела, що мають доступ до інформації з обмеженим доступом (наприклад, "за повідомленням джерела з Міністерства оборони" чи "із посиланням на достовірну інформацію з Адміністрації Президента").

Продуктом політичної аналітики є особливо значуща інформація для специфічного замовника, що отримується в результаті аналізу багатьох джерел. Як зазначається в Директиві № 2/12 Директора ЦРУ від 1 березня 1994 року, "джерело відкритої первинної інформації - це доступна для будь-якої людини інформація (тобто будь-який член суспільства може законно отримати її через запит або спостереження), а також інша інформація, що не призначена для широкого розповсюдження (так звана "сіра література")".

"Сірою літературою" називають торгові огляди, матеріали конференцій, довідники, переліки адрес підприємств специфічних галузей виробництва. Використання "сірої літератури" пов'язане з деякими труднощами. По-перше, ЇЇ досить важко ідентифікувати, тобто визначити її первісне джерело. По-друге, її збір повинен передувати події, що досліджується. По-третє, "сіра література" має дуже низький показник співвідношення "інформація/шум", тобто мала кількість корисної інформації у великих об'ємах документів.

Існує декілька причин, які зумовлюють необхідність використовувати "сіру літературу":

1) вона забезпечує інформацією, що часто недоступна для відкритих джерел. Багато брошур і буклетів ніколи не з'являться в друкованих версіях;

2) вона є порівняно доступною. Матеріали конференцій, наприклад, передують усім друкованим статтям, що присвячені певній проблемі;

3) вона може містити посилання на невідомі для аналітика видання, що містять публікації з цього питання;

4) вона має сфокусований, деталізований зміст. Це особливо стосується неофіційних урядових документів, зміст яких у засобах масової інформації значно скорочено.

Вищезгадані причини зумовлюють доцільність використання "сірої літератури" в повсякденній стратегічній роботі політичних аналітиків, що потребує вивчення всіх доступних матеріалів з метою виконання поставлених завдань.

Аналітика розрізняє три види літератури:

"біла" чи опубліковані видання (книги та журнали, що мають ISSN або ISBN номери);

"ефемерна" література (містить відомості, корисні лише в обмежений період часу, наприклад, розклад польотів літаків);

"сіра" література, що лежить між першими двома типами.

Уперше поняття "сірої літератури" використало американське розвідувальне співтовариство, згодом це визначення адаптувала Урядова робоча група США із сірої літератури (IGLWG).

Згідно з їх визначенням, сіра література - це іноземні чи вітчизняні матеріали з відкритих джерел, які, зазвичай, доступні через спеціалізовані канали або системи публікації, дистриб'юції, бібліографічного контролю чи систему підписки.

Існують інші визначення того, що належить до "сірої літератури". До цього часу важко визначити чіткі межі між "сірою" та відкритою літературою. IGLWG містить перелік матеріалів, які належать до "сірої літератури":

академічні матеріали звіти комісій

проекти документів, протоколи

матеріали конференцій стандарти

звіти про дослідження, корпоративні документи

документи про перебіг дискусій дисертації

технічні звіти, тези

урядові звіти робочі документи

торгова література, переклади

спеціалізовані неперіодичні журнали ринкові огляди

звіти про відрядження, авторизовані розсилки

Важко погодитися з деякими пунктами цього переліку IGLWG. Наприклад, корпоративні документи та звіти про відрядження є радше конфіденційною інформацією, що найчастіше обмежена рівнем доступу, має більшу цінність та є більш достовірною.

Так, IGLWG надає перелік організацій, що виробляють "сіру літературу".

Організаціями-виробниками великої кількості "сірої літератури" є: дослідницькі установи (інститути, лабораторії), національні уряди, приватні видання (групи впливу, політичні партії), корпорації та фірми, торгові асоціації, аналітичні установи, навчальні заклади".

Цей перелік є дуже важливим для осіб, котрі здійснюють збір інформації та бажають дізнатися, яку інформацію прагнуть отримати "замовники". Однак, проблема з торговим поширенням "сірої літератури" створює відповідну проблему її виявлення, оцінки, доступу й отримання, порівняно з традиційною відкритою літературою. Тож, якщо існує бажання використовувати при аналізі "сіру літературу", треба бути готовим до витрат, пов'язаних зі збором цього виду інформаційного матеріалу.

Будь-який аналітик, чи то урядовий службовець чи працівник комерційної структури, погодиться, що відкриті джерела інформації - це "хліб та масло" аналізу, вони формують більшість матеріалів з якими він працює. Відкриті джерела створюють базу, котра допомагає проводити подальший збір інформації.

Немає сумнівів у тому, що найціннішою інформацією є відомості конфіденційного й таємного характеру. Такий підхід більш характерний до спецслужб. Незважаючи на те, що представники цих органів традиційно впевнені в тому, що відкриті джерела інформації є, так би мовити, "джерелами другого сорту", з цим не можна погодитись. Як відомо до компетенції спецслужб належить надання інформації в інтересах урядових структур. Іноді такі завдання включають аналіз і висновки з певних галузей економіки.

При цьому виникає запитання: яким чином, базуючись лише па аналізі конфіденційної та таємної інформації, можна зробити, наприклад, аналіз галузі виробництва мікроелектроніки. Звичайно, певні технологічні процеси становлять таємницю, однак загальна характеристика галузі - її учасники, конкуренти, особливості й тенденції - належать до категорії відкритої інформації, чи "сірої літератури".

Сьогодні існує, передусім, така схема аналізу: джерело отримує інформацію, що потім зіставляється із загальновідомими фактами та здійснюється пошук подальшої інформації через інші джерела. Між процесом отримання інформації та пошуком нових даних створюється інформаційний вакуум, який може бути ефективно заповнений паралельним аналізом відкритих джерел.

За таким механізмом аналітик отримував би не інформацію про те, що буде (па базі закритої інформації), а інформацію про те, що буде після того, як здійсниться прогнозована подія на основі відкритої інформації.

2.2 Джерела аналітичної інформації

Для політичної аналітики інформаційну цінність можуть становити документи майже будь-якого типу. Стосовно типових ситуацій, можуть бути корисними доповіді, звіти, довідники державних і недержавних організацій, ділова та галузева преса, патентна документація, періодичні наукові видання й матеріали конференцій. Підчас вирішення складної аналітичної проблеми, наприклад, при комплексному прогнозуванні розвитку міждержавних відносин у структурі альянсів, союзів тощо, кількість документів, які можуть містити корисні відомості, може становити декілька тисяч, що робить завдання збору всіх релевантних документів не тільки безнадійним, але й зайвим. Саме цим зумовлена важливість проблеми добору джерел інформації.

Критеріями відбору інформації є інформаційна цінність документів та їх доступність. Інформаційна цінність документу, з погляду політичної аналітики, визначається тим впливом, який інформація, що в ньому міститься, може справити па прийняття певного урядового рішення.

Другим аспектом інформаційної цінності є новизна змісту. Уведення цього субкритерію зумовлено тим, що однакові відомості можуть міститися в десятках і, навіть, сотнях документів, але від того, що вони всі будуть знайдені, кількість корисної інформації не підвищиться.

Доступність документа визначається сумарними витратами на добування з нього корисних відомостей, тобто на його пошук, отримання, читання, розуміння та переробку. Хоча доступність традиційних документів на паперових носіях коливається в дуже широких межах, очевидно, що вже сьогодні вони цілком поступаються за цим критерієм документам у електронній чи альтернативній формі (телебачення, радіо).

1. Телебачення є достатньо ефективним джерелом отримання аналітичної інформації. По-перше, телебачення має одну перевагу, що значно відрізняє його від інших джерел, - наочність. Відеокадри, зняті під час мітингів, презентацій, виступів досить повно характеризують ситуацію, подію, обставини. Важливе значення для політичної аналітики мають відео-сюжети:

кризових становищ, конфліктів, бойових дій, масових безпорядків;

повні виступи, інтерв'ю політичних лідерів, представників державної еліти;

щодо економічного та соціального стану певного регіону, області та підприємства (кореспондентські огляди, інтерв'ю з місцевими мешканцями);

ток-шоу політичних діячів;

коментарі до сюжетів від політологів, експертів, аналітиків іноземної держави.

Відеосюжети кризових становищ, конфліктів, бойових дій, масових безпорядків дають можливість найбільш повно зрозуміти загальну картину того, що відбувається, напруженість ситуації, динаміку подій, результати бойових дій, характер пошкоджень (з яких можна зробити висновок про зброю, що застосовують сторони), військові позиції, лінію фронту, підрозділи, які беруть участь у конфлікті (бойових діях). Також із них можна побачити психологічний стан військових, мирного населення, ставлення до конфлікту, вимоги сторін (плакати, транспаранти, вигуки, інтерв'ю та ін.).

Прикладом цього можуть бути відеосюжети, зняті під час терористичних актів у Сполучених Штатах Америки 11 вересня 2001 року. Так, аналіз відеоматеріалів з новин каналів CNN та BBC дає підстави дійти висновків про розміри збитків, неготовність влади до дій за надзвичайних обставин, швидкість реакції адміністрації та уряду на подію, її оцінку з боку експертів, представників у ряду.

Водночас відеосюжети, зняті під час збройного конфлікту 2001 року в Македонії, дають змогу дійти висновків про напруженість ситуації, про зброю, що використовується, про приблизну щільність та інтенсивність вогню, про кількість біженців і психологічний стан військовослужбовців.

Приблизно така ж ситуація спостерігалася під час трансляцій американської військової кампанії на території Іраку. Хоча саме в 2003 році під час іракської війни світові телекомпанії вдалися до технології "цензури" відеоматеріалів. Результатами такої цензури стало формування "картинки" без кадрів жертв, що заважало зробити правильну оцінку кількості постраждалих серед цивільних і військових та маніпулювати масовою свідомістю особливо під час замовчування наслідків бомбардування міст. Така політика мас-медіа стає все частішою, що потребує ретельної перевірки та зіставлення перед формуванням висновків. Отож, більш цінна відеоінформація - приватна та спеціальна зйомка, що, па жаль, надходить до аналітика дуже рідко.

Стосовно масових безпорядків, то корисною інформацією може стати участь окремих осіб, політичних діячів у сутичках, кількість осіб, задіяних з обох боків, а також реакція та дії влади.

Повні виступи, інтерв'ю політичних лідерів, представників державної еліти дають інформацію про їхнє особисте ставлення до якихось подій, психологічну реакцію на певні проблеми. Крім того, ці відеосюжети можуть бути ефективно використані для складання психологічного портрету політичного лідера, що належить до завдань політичної аналітики.

Важливе значення може мати навіть частина виступу політичного лідера, що демонструється на телеканалах.

інформаційне суспільство відкритість влада

Відеосюжети щодо економічного та соціального стану певного регіону, області чи підприємства можуть міститися в кореспондентських оглядах, інтерв'ю з місцевими жителями. Корисною може бути відеоінформація, що дає підстави до висновків про певні проблеми міста, регіону, їх інвестиційну привабливість, основні економічні проблеми, а також осіб, які є елітою регіону чи мають найбільший уплив у ньому.

В деяких випадках можна скласти об'єктивну картину політичних переваг населення.

Ток-шоу політичних діячів можуть бути корисними для отримання інформації щодо протиріч між лідерами, партіями, фракціями, групами, їхніх поглядів на ті чи ті події, психологічне ставлення один до одного, домінування окремих осіб. Інтерес викликає також психологічна реакція учасників ток-шоу на питання, зауваження один до одного, а також поведінка учасника під час відповіді опонента. Особливо яскравим прикладом можуть стати дебати на президентських виборах. Саме ці відеосюжети найчастіше стають об'єктом аналізу. Так, під час дебатів 2004 року в США аналітики звернули увагу на загальну тактику відповідей і запитань у кандидатів Дж. Буша та Дж. Керрі.

Коментарі до сюжетів від політологів, експертів, аналітиків дають можливість отримати альтернативні погляди на проблему. В багатьох випадках телевізійні програми запрошують експертів і аналітиків, які дотримуються опозиційних поглядів. Тож їхній коментар стає немовби коментарем опозиції. Більшість із них працює на свій імідж, тому намагається зробити політичний чи економічний прогноз, який би відповідав дійсності. Крім того, деякі з них намагаються зробити найбільш сенсаційні прогнози, що потребують оприлюднення інформації, яка раніше була відома обмеженому колу осіб.

Перевагою відеосюжетів на телебаченні, очевидно, є те, що вони дають одразу два види інформації - аудіо та відео. Отож саме відеосюжети дають зробити комплексний аналіз інформації. На їх основі, за наявності підготовки, можна зробити об'єктивний аналіз, виключаючи дезінформацію, через психологічні (реакції людини на певні запитання, події), технологічні (ознаки монтажу, запису чи попередні знання деяких особливостей об'єкта, що досліджується), природні (невідповідність ландшафту тієї місцевості, про яку йдеться) особливості. Проте конкуренція, що відбувається між телекомпаніями й деякими журналістами, примушує їх знімати сюжети, що є найбільш "сенсаційними" та, відповідно, становлять найбільший інтерес для аналітики.

2. Газети також можуть ефективно використовуватися для отримання інформації, необхідної для політичної аналітики. На відміну від телебачення, газети є менш оперативним джерелом інформації, несуть менше інформації, мають більший ризик просунення Інформації, що не відповідає дійсності. Це відбувається завдяки тому, що ми не бачимо автора, місця події, об'єкта репортажу (статті), тобто, не можемо оцінити весь "інформаційний масив" події (ситуації, обставин) через відсутність деяких важливих компонентів (аудіо, відео). Однак газетні та журнальні статті частіше за телебачення несуть інформацію, що становить інтерес для політичної аналітики.

Завдяки великій кількості газет і журналів можна відстежити подію (ситуацію, обставини) одразу в усіх аспектах, які мають значення. Так, особливу увагу варто приділяти найвідомішим національним виданням (The New York Times, The Washington Post, The Herald Tribune, The Times, La Stampa, El Pais, Figaro, Урядовий кур'єр, Дзеркало тижня, ВВ) та місцевій пресі (The Western Mail, The Belfast Telegraph, The News Letter, The Irish News) тощо.

Національні видання віддзеркалюють, переважно, думку найвідоміших експертів, політологів, економічних аналітиків, що в поєднанні зі знаннями про засновника (тобто те, інтереси яких кіл презентує газета/журнал) дає підстави до висновку про події, що описуються. На основі національних видань можна вдало проводити моніторинг політичної, економічної, соціальної ситуації в державі загалом. Окрім того, ці видання містять досить повну інформацію, на основі якої можна зробити висновки про основні тенденції економіки та фінансів у політиці держави та в світі загалом (наприклад, The Financial Times, The Economist - у США). Такі видання мають у своєму розпорядженні досить міцний і професійний редакторський склад, який відповідає за дотримання ідеології засобу масової інформації. Отож, випадкове потрапляння матеріалу, що не відповідає політичним або ідеологічним поглядам засновника (відповідно, й редакції), - неможливе. За деякими виданнями можна відстежувати реакції па події тих або тих (відповідно до засновника) кіл еліти держави.

Місцева преса, подібно до відеосюжетів про економічне та соціальне становище якогось регіону, області чи підприємства, найчастіше висвітлює питання регіонального масштабу. Відповідно до цього, інформація є більш повною, хоча багато що з неї не становить інтересу для політичної аналітики. Зважаючи на те, що кількість місцевих друкованих ЗМІ значно перевищує національні, кількість "Інформаційного шуму" також зростає саме в регіональній пресі. Тож аналіз регіональної преси може бути дуже корисним лише для фокусного та пакетного режиму аналітичної роботи.

Найкращий аналіз інформації, отриманої через засоби масової інформації, проводиться під час передвиборчих кампаній у законодавчі та виконавчі органи влади. У цих випадках інтерес становить аналіз публікацій "за" та "проти" різних кандидатів, фіксація фактів підтримки якогось кандидата. При кваліфікованому зборі й обробці інформації можна побудувати схеми зв'язків, лобіювання та фінансування, особливо в регіональних засобах масової інформації, де питанням легендування приділяють менше уваги, ніж у центрі. Так, встановлення взаємозв'язків з передвиборчими штабами та партійними списками дає можливість завчасно виявити можливий розклад груп "підтримки" того чи того суб'єкта, що хазяйнує в органах законодавчої або виконавчої влади.

Розпочинати роботу з аналізу інформації про політичну ситуацію, користуючись газетами, потрібно зважаючи на загальну структуру періодики. Спершу необхідно встановити "серйозні", найбільш авторитетні видання, що відрізняються від інших високою кваліфікацією журналістських кадрів і відповідною аргументацією висновків та узагальнень статей, що публікуються. Потім виконується класифікація відібраних авторитетних видань. При цьому визначається, що одні з них можна віднести до "лівих", інші - до "правих", а решту - до "центристських". Така класифікація відповідає, зазвичай, політичній спрямованості керівної ланки в редакціях. Різниця в лобіюванні інтересів призводить до того, що різні видання по-різному висвітлюють одне й те ж явище.

Якщо мова йде про оцінку якоїсь події, то для визначення зваженого підходу до нього достатньо накласти один на одного відгуки щодо цієї події, котрі містяться в трьох згаданих умовних категоріях видань.

3. До інших друкованих видань належать прес-релізи, доповіді, огляди, звіти державних установ, організацій, НДІ, а також недержавних установ і фірм.

Деякі з них (наприклад, Daily Current Awareness Profiles) містять щоденний аналіз подій з міжнародної преси й інших мас-медіа. У цих щоденних звітах міститься також перелік ключових статей. Такі звіти можуть бути й галузевими. Наприклад, дипломатичні представництва Європейської Комісії разом із місіями TACIS видають щоденний огляд подій у Європейському Союзі, деякі українські аналітичні центри видають огляди українських засобів масової інформації.

Окрім того, існують установи, що видають аналітичні роботи з економічних і політичних питань. Так, асоціація Kroll робить міжнародні дослідження, що включають економічні огляди, технічні проекти, опитування біженців з усього світу.

4. Радіостанції є найдешевшим засобом масової інформації. Втім радіопередачі несуть більший інформаційний масив, а ніж інші Засоби масової інформації. Радіостанції не залежать від часу, потрібного на відеомонтаж, тому можуть найбільш оперативно висвітлювати події. Крім того, вони не потребують часу на пересилку інформації, а також, є більш мобільними. Отож радіостанції мають майже виняткову можливість висвітлювати події у режимі реального часу, хоча й не мають змогу відтворити об'єктивну картину того, що відбувається.

Коли йдеться про використання радіостанцій для отримання аналітичної інформації, маються на увазі лише державні та напівдержави! інформаційні станції радіомовлення на SW, LW, MW хвилях. Такими станціями можуть бути Deutche Welle, The voice of America, Radio Free Europe, RFI, RAI, Радіо Свобода. Втім, потрібно мати на увазі, що радіостанції є найбільш упередженими, а інформацію, що надходить від них, слід ретельно перевіряти.

5. Серед різноманітних електронних інформаційних джерел найбільшу цінність для політичної аналітики, безперечно, становить глобальний інформаційний ресурс "Інтернет", що забезпечує можливість швидкого доступу до великих масивів документів із різних джерел.

Інтернет-ресурси є недовговічними, оскільки мають обмеження перебування на серверах, особливо в умовах ліміту хостиигу. Звичайно, Інтернет-ресурси працюють на гранти, пожертви або є офіційним представництвом фірми, організації чи установи в Інтернеті. Отож із припиненням існування цієї структури, зазвичай, закривається й Інтернет-ресурс. Тому Інтернет-ресурси важко використовувати для аналізу подій двотрирічної давнини, оскільки середній термін існування веб-сайту становить якраз два-чотири роки.

В інформаційному плані - це безпрецедентне джерело інформації практично будь-якого тематичного спрямування. На сучасному етапі глобальний ресурс Інтернет може використовуватися для отримання відкритої документальної інформації політичного, економічного та військово-стратегічного характеру, для її обліку в роботі чи подальшій аналітичній обробці. Це може бути також отримання інформації для зіставлення, доповнення та підтвердження наявних даних, отримання настановчої інформації щодо осіб і організації, відстеження періодичних електронних видань, публікацій та матеріалів, джерел із тематики, що аналізується.

Для розвідки інтерес становлять сайти, що належать тематичним аналітичним Інтернет-проектам, метою яких є аналіз і upon юз політичної або економічної ситуації в світі чи окремому регіоні. Це, наприклад, такі проекти, як CAAPR. KZ, на сайті якого регулярно розміщується інформація про середньоазіатський регіон, та OPEC.ru - спеціалізований сайт нафтогазового комплексу Росії. Перевагою таких сайтів є, безумовно, те, що автори аналітичних публікацій - представники уряду та промисловості. Такі публікації ретельно перевіряє редакція проектів, що унеможливлює потрапляння "випадкових" авторів із неперевіреною чи сумнівною інформацією.

Окрім того, фактаж матеріалів, на які спираються аналітичні матеріали, перевіряється через сайти он-лайн новин, що розміщують новини з багатьох великих інформаційних агенцій, і переважно всі мають електронні архіви як мінімум за останні два-три місяці. Найбільш ефективною можна вважати роботу з декількома аналітичними сайтами різних країн, що не мають спільної зовнішньої політики.

Крім того, динаміка й основні тенденції розвитку ситуації, що досліджується, може відслідковуватися за матеріалами одразу декількох галузевих сайтів, наприклад, OPEC.ru, OIL.ru, RUSENERGY.com, RUSOIL.ru та SHELL.com, які репрезентують погляди аналітиків різних країн, різних рівнів управління й різних структур (урядових, неурядових, опозиційних або проурядових та ін.).

Другим джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти, що належать державним і міжнародним установам. Як приклад можна навести сайт Європейського Союзу EUROPA (EU. INT) та Парламентської Асамблеї Ради Європи (STARS. CEO. FR). Вони містять небагато аналітичної інформації, проте є найбільшими джерелами прес-релізів і доповідей цих установ. Перевагою прес-релізів є те, що, незважаючи на відсутність висновків щодо проблеми, вони віддзеркалюють ставлення до події їхніх авторів. Вони є найповнішими документами, що їх видають установи, та на основі аналізу деяких з них можна дійти висновків про приховані мотиви прийняття певних рішень, позиції деяких представників установ і організацій, що становлять інтерес для розвідки.

У цьому ж контексті слід згадати і персональні сайти політичних діячів (Р. Проді). Вони містять майже повний архів виступів, промов та CV-інформації, що дає можливість розробити психологічний профіль цих діячів, а також скласти уявлення про їхні політичні погляди та переваги.

Існують також аналітичні сайти недержавних дослідницьких установ, наприклад, CEPS. BE (належить Європейському Центру політичних досліджень), ТНЕЕРС. ВЕ (Європейському Центру Політики), CSIS.org (Центру Стратегічних досліджень США). На них розміщені найбільш повні публікації про політичні процеси в Європі та прогнози розвитку політичної ситуації в регіоні. Такі організації, крім інтернет-публікацій, часто пропонують дослідницькі аналітичні послуги державним установам (міністерствам закордонних справ, міністерствам оборони, іншим урядовим установам).

Джерелами отримання аналітичної інформації є також офіційні сайти вищих навчальних закладів, наприклад, Мічіганського університету (США). Зазвичай, вони пропонують нові якісні кваліфіковані дослідження в галузі економіки й економічної політики (макроекономіка, економіка перехідного періоду тощо).

Основним недоліком інтернет-сайтів, незважаючи іноді на дуже цінну інформацію, є дуже нечасте їх оновлення. Так, деякі іноземні сайти не оновлювалися з 1996-1997 років, що дає змогу їм не втрачати авторських прав і якнайдовше використовувати свою інформацію з комерційною метою. Як показує практика, найшвидше оновлення в мережі Інтернет - одна аналітична публікація на сайті за добу.

Такий недолік не характерний для сайтів, які пропонують огляд новин і сайтів засобів масової інформації (DWELLE.com, LENTA.ru, INOPRESSA.ru, SMI.ru, INOSMI.ru, STRANA.ru). Персонал таких видань складається з аналітиків-інформаційників і не має штатних кореспондентів. Інформація, що використовується, надходить за угодою від провідних інформаційних агенцій (REUTERS.com, CNN.com, BBC. CO. UK, INTERFAX.ru) або береться з офіційних Інтернет-сайтів газет і журналів із відповідним посиланням або без. Однак такі сайти не містять аналізу, а є лише оглядом і передруком матеріалів провідних інформагенцій.

6. Окрім засобів масової інформації, звичайно, найбільш важлива інформація може бути отримана вербальним способом, тобто через спілкування з безпосередніми носіями інформації.

Політичні діячі, аналітики, журналісти часто отримують інформацію, за допомогою якої формують власну думку про конкретну особу, процес, подію та ін.

Найчастіше вербальним каналом є інформація, що надходить до аналітика від його джерел, замовника чи як чутки.

Що стосується оцінки інформації залежно від джерел та замовника, то є нюанси, на які треба звернути увагу.

По-перше, це компетентність джерела. Очевидно, що шлях інформації, якщо він дуже довгий, перетворює інформацію на чутку. Так, наприклад, якщо джерело аналітика, що є співробітником середньої ланки в галузі харчової промисловості, надає інформацію про. події в Адміністрації Президента за участі вищих посадових осіб держави, то ця інформація радше є чуткою. Такий висновок можна зробити через невідповідність кола спілкування джерела рівню інформації, що він репрезентує. Хоча випадково може статися, що джерело має зв'язки в Адміністрації Президента. Іншим прикладом компетентності є надання інформації особою, що не дуже добре знається на технологічних особливостях предмета, інформацію про який він надає. Адже, якщо джерело не є компетентним у специфічній галузі, інформація може мати не тільки неточності, але й ознаки дезінформації без злого умислу. Іншими словами, людина може дезінформувати Вас через брак знань у конкретній галузі, надавши неточну чи неправильну інформацію.

По-друге, довіра. Ця ознака дає змогу оцінювати інформацію, що надходить від джерела, як достовірну.

По-третє, велике значення має об'єктивність джерела. З одного боку, викривлення інформації може статися через домислення передавача (наприклад, через надмірну фантазію чи знання певних даних, що він їх особисто пов'язує між собою). З іншого боку, деякі люди схильні до переоцінки/викривлення реальності. Найбільш часто така схильність виявляється в замовників інформації. Скажімо, мотивами такої поведінки може бути намагання "зберегти обличчя" перед аналітиком.

Наприклад, замовник може дати інформацію, що переоцінює потенціал фірми/партії та ін., її вплив, зв'язки та лобістський рівень, у наслідок чого виникають непорозуміння безпосередньо у процесі аналізу. Наприклад, аналітик отримує інформацію про потенціал фірми та наявність налагодженого контакту між замовником і представником державної установи (скажімо, міністерства). Аналіз же свідчить про те, що саме ця особа є лобістом інтересів конкурентів і проблем фірми. Результати таких висновків, за умови їх правильності, будуть неадекватно сприйняті, тому що замовник намагатиметься вийти із ситуації, адже до цього він казав, що має контакт із лобістом, отож віл або збрехав, або його дурять. І те, і те б'є по іміджу замовника, чи він радше обере варіант висловлення недовіри до результатів аналізу.

Окрім того, мотивом такої поведінки може бути й намагання приховати якусь інформацію, скажімо, про порушення діяльності власне фірми, причетність до певних дій. При цьому в деяких випадках ситуація набуває ознак ескалації. Якщо в попередньому прикладі ситуація не становила суттєвої загрози, то в цьому випадку поведінка замовника інколи формується на основі намагання через власні побоювання змінити власне думку аналітика та переконати його в протилежному.

У більшості випадків через вербальний контакт можна отримати інформацію, що більш-менш повно характеризує політичного діяча, розкриває сутність і "бекграунд" політичної події.

Однак такі висновки не можна зробити за чутками. Чутки є дещо іншим видом інформаційних матеріалів. При цьому необхідно розуміти, що власне чутки поділяють на три групи за джерелом їх виникнення:

1) чутки, поширені з джерела, що має інформацію;

2) чутки, поширені з джерела, котре вигадало цю інформацію;

3) чутки як результат свідомої дезінформації.

Перший вид чуток має свої властивості. Такі чутки вперше поширюються як достовірна інформація від людей, що мають доступ до Інформації. Наприклад, секретарів, оточення та ін. Іноді вони навіть мають посилання на первісне джерело, як от:". сказав, що." чи "мені казав. у якого. працює водієм депутата". Із подовженням ланцюга передавачів цієї чутки, вона поступово набуває нових подробиць і викривлюється. Зрештою - вона втрачає посилання на первісне джерело. Інформація може бути взята за одну з гіпотез і версій при аналізі, однак потребує ретельної перевірки.

Другий вид чуток характеризується своєю неправдоподібністю. Джерелами такої чутки, зазвичай, є люди з психічними розладами. Цей вид не становить інтересу для аналізу та належить до інформаційного шуму.

Третій вид чуток найбільш цікавий. З одного боку, ми зіштовхуємося з дезінформацією, котру Іноді важко відрізнити від достовірної інформації. З іншого боку, в разі впізнання дезінформації, такі чутки є вкрай цінними, оскільки можуть заздалегідь попередити про подальший розвиток ситуації, адже одночасно можна намагатися відповісти на два пріоритетних запитання: в інтересах кого поширюються чутки та які наслідки сприйняття такої інформації? Скажімо, аналіз поширення однієї такої чутки дав можливість прорахувати на два кроки вперед дії конкурентних сил (докладніший огляд цієї ситуації не є темою запропонованого видання).

За допомогою "чуток" (як правдивих, так і неправдивих) отримують інформацію, що дискредитує політиків. Така дискредитація, звичайно, відбувається тоді, коли популярність і авторитет політика знизився. Є випадки, коли чутки зорієнтовані власне на зниження рейтингу чи іміджу ширяться й за високої популярності та рейтинговості політика.

Чутки - це специфічний вид інформації, що поширюється з метою впливу па свідомість за умови інформаційного вакууму з тематики чуток.

Чутки як метод активного впливу дуже небезпечні в критичні моменти, коли об'єктивну картину того, що відбувається, визначити досить важко. У зв'язку з цим прийняття чуток як інформації для загального аналізу може вплинути па його результати.

В умовах безконтрольного поширення недостовірної чи первісне неправдивої, іформації підвищується роль виявлення дезінформації у відомостях, які надходять як вербальним каналом, так і через ЗМІ.

Під час політичного аналізу слід мати на увазі, що будь-яка доступна інформація - це, передовсім, дезінформація чи спрямована інформація, котрі нелегко виявити навіть при найстараннішому аналізі. При цьому такі перекручення інформації не завжди відбуваються з метою ввести в оману зацікавлену в цих відомостях сторону. Дезінформація може просуватися з метою ввести в оману політичну опозицію у власній країні, а якщо мова йде про відомості економічного характеру, то і ввести в оману конкурентів.

Дезінформація - це заходи із закритого чи відкритого просування у визначені кола або певним особам як нібито справжніх спеціально розроблених неправдивих даних і документів політичного, економічного, військового характеру з метою ввести ці кола чи певних осіб в оману та спонукати їх до бажаних для сторони-дезінформатора дій (бездіяльності). Також під дезінформацією розуміють власне неправдиві дані, що їх поширюють з метою введення когось в оману.

Отож, можна виділити основні ознаки дезінформації - цілеспрямовані заходи, розраховані на введення певного кола чи особи в оману.

Мета - спонукати їх до дій (бездіяльності), що є бажаними та відповідають інтересам сторони-дезінформатора. Також дезінформація може мати на меті створити бажані наслідки (справити відповідний уплив на плани, наміри, погляди, позиції, рішення сторони, яку дезінформують).

Залежно від сфери поширення, дезінформацію можна поділити на політичну, економічну, військову, але практика свідчить, що ці сфери часто перетинаються. Більш доцільною є класифікація за метою, що її переслідує сторона-дезінформатор.

При виявленні дезінформації необхідно:

а) встановити факт, що певні відомості є дезінформацією;

б) визначити, на кого ця дезінформація зорієнтована;

в) визначити, що має на меті сторона-дезінформатор просуваючи дезінформацію.

Для виявлення дезінформації важливо своєчасно з орієнтуватися в основних тенденціях дезінформаційної діяльності об'єктів зацікавленості.

Для виявлення дезінформації використовують звичайні критерії оцінки інформації. Основні передумови успішного виявлення дезінформації такі: постійний моніторинг, усебічний аналіз ситуації, можливість прогнозування подальшого розвитку подій, а також наявність можливостей перевірки інформації.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття "державної влади" як політологічної категорії, теоретичні підходи до розуміння її природи. Концепція поділу і єдності влади Дж. Локка, Ш. Монтеск'є і Гегеля. Реалізація доктрини функціонального поділу влади в сучасній Україні, її ефективність.

    реферат [18,9 K], добавлен 10.03.2010

  • Сутність та характерні властивості політичної влади, її специфіка та значення в сучасному суспільстві. Поняття легітимності політичної влади, її різновиди. Зв'язок легальності державної влади з легітимністю, значення даних показників для демократизації.

    контрольная работа [19,1 K], добавлен 14.03.2012

  • Поняття державної влади і конституційне визначення її меж. Співвідношення законодавчої і виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму. Політична реформа - засіб подолання протистояння між інститутами влади і зміцнення демократичних засад.

    дипломная работа [106,2 K], добавлен 18.11.2010

  • Антропологічний та політичний підходи до розуміння влади. Засоби впливу владної волі. Функції політичної та державної влади. Основні концепції влади: телеологічна, реляціоністська, системна, біхевіористська, психологічна. Кумулятивний характер влади.

    реферат [22,2 K], добавлен 07.06.2009

  • Влада як одна з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Формування владних структур на основі правових та політичних норм. Сутність влади та механізм її здійснення. Суб'єкти та об'єкти політичної влади. Класифікація ресурсів влади.

    реферат [17,5 K], добавлен 29.11.2010

  • Поняття політичного режиму. Загальні концепції демократії. Форми організації державної влади. Принцип поділу влади, багатопартійність, наявність легальної опозиції, принципи взаємин цивільного суспільства з державою. Теорія тоталітаризму та авторитаризму.

    реферат [25,5 K], добавлен 29.03.2011

  • Особливості формування органів влади на основі демократичних принципів та ідеалів. Закономірності побудови законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Ірані, специфіка їх діяльності та функції, правові засади, що відображені в Конституції.

    реферат [16,2 K], добавлен 27.06.2010

  • Проблема влади - центральна в політичній науці. Влада як вид вольових відносин між людьми і політичними суб'єктами, здатність реалізувати свою волю. Феномен політичної влади, її легітимність. Структура влади - компоненти, без яких вона не відбувається.

    реферат [36,5 K], добавлен 30.11.2010

  • Влада як центральна категорія політичної науки. Поняття, пов’язані з нею у політичному лексиконі. Типи і види влади. Ознаки політичної влади. Засоби та форми здійснення влади. Утилітарні, адміністративно-організаційні та універсальні ресурси влади.

    реферат [19,4 K], добавлен 06.06.2010

  • Ідея легітимності публічної влади в історії політичної і правової думки, її співвідношення в поняттям стабільності. Формально-юридичне закріплення легітимності державної влади, права людини. Вивчення даної проблеми в контексті теорії народовладдя.

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 31.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.