Україна, є історичною основою виникнення і становлення Російського світу як цивілізації. Крім того, Україна, будучи найбільшою європейською державою, вважається однією з найбагатших в Європі за різноманітністю та кількістю мінеральних ресурсів. Тривалий час вона займала провідне місце на континенті з видобутку вугілля, залізної та марганцевих руд. Це стимулювало розвиток в країні металургійної промисловості. Україна і Росія утворять по багатьох позиціях єдиний господарський комплекс з точки зору поділу праці. Питома вага Росії у загальному обсязі товарообігу Україна стійко перевищує 30% і становить сьогодні понад 56 млрд. доларів. Нинішні потреби України у власної нафти покриваються тільки на 10% - 15%, газу - на 25%; Україна є країною-транзитером російського газу в Європу. Це обумовлює тісні російсько-українські контакти по лінії машинобудування і ПЕК, а також в інших галузях, наприклад, агропромисловому та транспортному комплексах. Втім, відзначимо, що хоча зараз Україна є основним транзитером російського газу, після запуску "Південного потоку" і розширення "Північного потоку" її роль в експорті російського газу помітно зменшується. Представники України вважають, що оптимальною моделлю управління газотранспортної системи є тристоронній консорціум: третина належить Україні, третина - Росії і ще одна третина - Європі. Тим самим, споживачі, постачальники і країна-транзитер діють спільно. Іншими сферами російсько-української взаємодії є також авіабудування і космос, особливо в контексті "Південмашу".

Згідно з даними соціологів, наприклад, української групи компаній R & B Group, яка провела з 12 по 22 серпня 2011 року в усіх регіонах України соціологічне дослідження з метою з'ясувати ставлення українців до членства їхньої країни в Митному союзі, 64% українців хотіли б жити в союзі з Росією, Білоруссю і Казахстаном, 29% респондентів хотіли б жити без будь-якого входження в якісь об'єднання або спілки, і лише 22% опитаних висловили бажання жити в Євросоюзі (ЄС). Проведене дослідження виявило, що 26% українців сприймають Росію як братську країну, 25% - як дружню, 13% - як стратегічного партнера України, а 22% називають її просто сусідом нашої країни.

В наявності всі об'єктивні і суб'єктивні передумови до найтіснішої взаємодії між Росією і Україною. Проте в соціальній реальності це не так. Хоча населення України, в більшості своїй, підтримує зближення з Росією, але в українській еліті відповідних проросійських груп немає. Певні надії у розвитку російсько-українського економічного і політичного співробітництва в Москві покладалися на Віктора Януковича. Однак останній не виправдав повною мірою російських очікувань, а став проводити багатовекторну політику, в якій з часом стали все більше переважати європейський і американський вектора. В області економіки це виразилося в тому, що компанії США, Великобританії та Нідерландів виявилися допущеними до розробки природних надр Україні, зокрема очікується масштабний прихід Shell, Chevron, ЕххоnMobil та інших. За задумом українського керівництва, це має сприяти залученню нових інвестицій в економіку, полегшенню переговорів з МВФ з метою реструктуризації старих боргів і отримання нових траншів.

В області політики, в загалі, продовжився курс Віктора Ющенка на євроінтеграцію і співпрацю з НАТО. Як відомо, Ющенко намагався побудувати свою останню виборчу президентську кампанію на ідеї об'єднання "демократичних держав" та українських громадян проти Росії і російської "п'ятої колони". Він оголосив тоді, що вважає вибори президента країни 17 січня 2010 загальнонаціональним референдумом довіри до своєї політики. За його словами, на виборах конкурують проросійська і проєвропейська ідеї. "Б'ються дві системи цінностей - одна проросійська, інша проєвропейська", - сказав він. Ця концепція придбала у Ющенка гротескний і провокаційний характер. Дістало скандальну популярність заяву тодішнього міністра оборони України Юрія Єханурова про те, що українські військові розглядають Росію як вірогідного противника. Українські та американські ЗМІ розгорнули серії опитувань, інтерв'ю, прогнозів, експертиз, замовних авторських матеріалів на тему майбутньої війни між Росією та Україною.

При Януковичі в квітні 2010 року Москва і Київ підписали в Харкові угоду, яка передбачає знижку на російський газ для України у розмірі експортного мита на газ 30%, але не більше 100 доларів за тисячу кубометрів. Росія пішла на цю угоду в обмін на продовження на 25 років терміну перебування російського Чорноморського флоту в Криму. На жаль, ця угода не врегулювало до кінця всі спірні питання між Росією і Україною і не стало основою подальшого розвитку співробітництва. Віктор Янукович заявив про необхідність перегляду газових контрактів з Росією, зокрема - формули ціни російського газу, яка була прописана в контрактів 19 січня 2009 року за прем'єрства Юлії Тимошенко. Сторони тоді домовилися про застосування цієї формули до 2020 року. На думку Януковича, Москва виставила Україні необгрунтованої високий тариф на газ, при цьому Київ стягує з Росії за прокачку російського газу до Європи недостатньо велику суму. Росія готова була піти назустріч Києву тільки за умови доступу "Газпрому" до своєї газотранспортної системи. Олексій Міллер обіцяв в обмін на злиття "Газпрому" і "Нафтогазу Україна" продавати газ Україні за внутрішньоросійськими цінами. Проте Київ побоюється поглинання Газпромом своєї компанії. Пізніше Росія також запропонувала знижку на газ, якщо Київ відмовиться від інтеграції з ЄС і стане членом Митного союзу. Україна відмовилася.

Паралельно загострення газових питань з Росією, Україна знову взяла курс на зближення з НАТО. Відповідно до опублікованого в червні 2011 року газетою "Комерсант" з документом, до числа обговорюваних Києвом і Брюсселем питань увійшли: майбутнє Чорноморського флоту; розміщення американського ПРО; придністровський конфлікт; енергетична та економічна безпека; концепція зовнішньої політики; реформування розвідувальної служби та ін. "Діалог на рівних з Росією не виходить, тому вирішено зближуватися із Заходом", - зізнався тоді виданню високопоставлене джерело в українському уряді.

Між тим, 28 жовтня ц. р. Україну чекають парламентські вибори, які визначать перспективи розвитку цієї країни як мінімум на кілька років. Зазначимо відразу, що сценарій нинішніх українських виборів не вселяє поки конструктивних надій як для нормалізації російсько-українських відносин, так і рішень соціально-економічних проблем самої України. Продовжиться традиційний для України конфлікт між східними "регіоналами" і західними "самостійниками". Майбутні вибори знову посилять регіональну поляризацію, оскільки її учасники будуть прагнути розіграти традиційні теми, серед яких - питання геополітичного та цивілізаційного вибору України, в тому числі визначення статусу російської мови. Це показало недавнє розгляд внесеного партією регіонів закону про мовну політику. У ньому передбачається одна державна мова - українська. На територіях, де компактно проживають національні меншини, згідно з проектом, можна буде використовувати нарівні з державною і рідну, тобто російську мова. Враховуючи, що за даними перепису 2001 р. на Україні було 8334100 росіян, 17,2% від усього населення України, і в ряді регіонів України (Автономної Республіки Крим, Севастополі, Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській, Одеській та Запорізькій областях) вони проживають досить компактно, це вимога повністю виправдана. Крім того, кілька мільйонів етнічних українців вважають своєю рідною мовою російську. В таких умовах обґрунтованою є постановка питання про російською мовою як другу державну в Україні, враховуючи її широке поширення в українському суспільстві в цілому. Однак і ця скромна "регіональна" спроба викликала різку реакцію українських націоналістів. Близько 40 депутатів фракції "БЮТ-Батьківщина" не пускали нікого до трибуни. Вони розгорнули полотнище з фотографіями президента Україна Віктора Януковича, прем'єр-міністра Миколи Азарова і міністра освіти, науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, які зображені у вигляді триголового змія, вивергається язики полум'я кольорів російського прапора на карту України з написом "українська мова". На полотнище написано: "Знищити мову - знищити Батьківщину".

На думку експертів, мовний законопроект, що послужив приводом для скандалу у Верховній Раді, додасть до рейтингу партії регіонів незначні 2-3%. Основна проблема громадян Україні в даний час це соціально-економічне становище. Рівень життя населення помітно падає. Крім того, спроби правлячої партії балансувати між західними і східними виборцями і загравання з електоратом західних областей привели до падіння її рейтингу в базових для неї регіонах. Згідно з різними соціологічними опитуваннями, електоральні уподобання знаходяться на стороні опозиції, яка сумарно значно випереджає регіоналів за рівнем підтримки. Віктору Януковичу явно не вдається повторити досвід Леоніда Кучми і добитися електорального розташування Західної Україні.

У певному сенсі "європейський вибір" для України - ідеологія для необхідних перетворень і реформ, які дозволять модернізувати країну. Частина політологів сподівається на те, що участь у наднаціональному проекті, яким є ЄС, зможе нівелювати протиріччя між західною і східною частинами країни. Однак українські політики недооцінюють той факт, що ЄС, який переживає серйозні фінансові проблеми, не готовий приймати нових східноєвропейських членів і фінансувати їх програми. Крім того, за підсумками що відбувся в травні ц. р. XV засідання Ради зі співробітництва Україна та ЄС міністр закордонних справ головуючої нині в ЄС Данії Віллі Сьовндал на переговорах з прем'єр-міністром України Азаровим сформулював умови співпраці з Києвом: усунення "вибіркового" правосуддя в країні; вільні і справедливі вибори, проведення реформ. Фактично нинішньому керівництву Україні пред'явлені умови політичного характеру.

Основна політична проблема для Віктора Януковича та Партії регіонів полягає в тому, що вже зараз виникла реальна перспектива можливого невизнання прийдешніх парламентських виборів з боку західних держав і опозиції у зв'язку з порушенням "базових принципів демократії". Як заявив помічник генсека НАТО з політичних питань і політики безпеки Дірк Бренгельманн за підсумками саміту НАТО в Чикаго 20-21 травня ц. р., "співпраця наших військових тісна, як завжди, і НАТО продовжить надавати підтримку процесу реформ на Україну. Я думаю, що ми могли б зробити більше, але наш політичний діалог стримується невирішеними проблемами з демократією і верховенством права на Україну". "Осінні вибори також стануть важливим випробуванням здатності української влади виконувати важкі рішення, які вона повинна прийняти в контексті економічних реформ", - додав представник альянсу.

Нагадаємо, що в 2004 році "помаранчева" революція на Україні починалася з масових акції опозиції під демократичними гаслами при політичній підтримці західних країн. Тепер "помаранчевий привид" знову замаячив на Україні. Як показав досвід недавніх російських виборів, формальна і фактична перемога партії влади за результатами виборчої кампанії не гарантує повної легітимності та політичної стабільності правлячої еліти в тому випадку, якщо в країні існують соціальні проблеми, а дії опозиції добре скоординовані, поєднують владну і вуличну форми, спираються на зовнішню інформаційну та політичну підтримку. У цьому й полягає сутність "помаранчевих" технологій по зміні режимів, широко використовуваних західними політтехнологами, орієнтованих в США на Демократичну партію.

Після засудження Юлії Тимошенко, вони також добре розуміють, які перспективи їм загрожують у разі втрати влади. Напір опозиції і тиск Заходу будуть наростати в міру наближення парламентських виборів, підсумки яких зафіксують відбувається ослаблення позицій українського президента. Сьогодні можна говорити про те, що після жовтня 2012 політична розстановка сил зазнає серйозних змін. І це може стосуватися не тільки розстановки сил у парламенті. Мова йде про те, що на Україну можлива нова "помаранчева" революція за західним сценарієм з втратою не тільки домінування Партії регіонів у Верховній Раді, а й з подальшою втратою президентського поста Віктором Януковичем. За сукупністю явних і латентних обставин його можуть змусити піти у відставку раніше закінчення президентського терміну, наприклад, за станом здоров'я.

В якості альтернативи може бути нав'язано виконання західних умов: кроки щодо входження в НАТО, розміщення американської системи ПРО на території України, "відкриті двері" для повної експансії американських і європейських компаній і гарантії "неінтеграції" в будь-російські проекти. В умовах конфронтації з Москвою (Віктор Янукович, до речі, не забезпечив ратифікацію Угоди про зону вільної торгівлі в рамках СНД Верховною Радою), Україна абсолютно беззахисна від західної колонізації. Однак українські, і більшість російських, політичних груп, за великим рахунком, не мислять геополітичними категоріями. Позначається загальне падіння якості політичних еліт на пострадянському просторі внаслідок втрати інтелектуального і духовного потенціалу. Віктор Янукович та українські олігархи не хочуть "бути під Путіним". Це утримує їх від інтеграційних проектів із Росією.

Цікаво також відзначити, що Москва в деяких питаннях підтримує Юлію Тимошенко, хоча вона послідовно виступала і виступає з пронатовських і антиросійських позицій. А українська русофобська політична опозиція блокує парламентську трибуну при розгляді питань про звіт тимчасової слідчої комісії з газових угод, підписаних з Росією в 2009 році і урядового законопроекту про реформування нафтогазового комплексу, який розроблений на виконання Європейської енергетичної хартії. Вимальовується наявність прихованих політичних аспектів, пов'язаних з деякими кулуарними домовленостями російських і українських бізнес груп.

Істотним фактором розвитку ситуації є те, що через засудження Юлії Тимошенко західні країни відштовхнули Україну. На Україну зростає негатив проти європейської позиції бойкоту проведення чемпіонату з футболу, який економічно, морально і психологічно дуже важливий для українського народу. Крім того, Віктор Янукович не може не розуміти, що сидіти на кількох стільцях, які роз'їжджаються, дуже незручно. Уже сьогодні про себе заявляють нові лідери опозиції, йде узгодження квот і кадрів в депутатські списки і інститути виконавчої влади. Обговорюються наслідки відставки Януковича і перерозподіл повноважень між урядом, Верховною Радою і президентом.

Для Віктора Януковича вимальовуються три шляхи: бути президентом України, яка вступає до Митного союзу; разом зі своїми соратниками опинитися на місці Юлії Тимошенко; передати владу під зростаючим тиском "неопомаранчевих" їх ставленику, наприклад, Арсенію Яценюку, замість гарантій особистої недоторканності для себе і свого оточення з боку західних акторів. Не можна виключати, що в разі масових заворушень на Україні з числа силовиків виникне якась нова політична фігура, що претендує на повноту влади.

Для народу України, краще перший сценарій, тому що він створює передумови для соціально-економічного розвитку країни, сприяє збереженню цивілізаційної ідентичності та політичної стабільності. Звичайно, українському промисловому капіталу необхідно подолати деякі стереотипи мислення. На це можуть вплинути жовтневі події.

Оглядова записка. Політична картина дня