Політична соціалізація України та Росії

Найбільш численною є українська спільнота в Центральному федеральному окрузі - 756087 осіб. Тільки у м. Москві проживає 253644 осіб, які назвали себе українцями.

Українці повністю інтегровані в суспільне життя Росії. Вони широко представлені в усіх сферах соціальної діяльності - на виробництві, у сфері обслуговування, в науці, освіті, управлінні тощо. Вищий за середній по країні рівень освітньої та професійної підготовки забезпечує їм досить високі соціальну мобільність і соціальний статус у суспільстві. Особи українського походження становлять помітний відсоток серед культурно-мистецької, політичної та управлінської еліти Росії, обіймають відповідальні посади в уряді, представлені в парламентському корпусі [18].

1 млн. 815 тис. осіб або 42,8% всіх українців Росії вважали на час перепису 2002 р. своєю рідною мовою українську. Починаючи з кінця 80-х років минулого століття, незважаючи на брак підтримки з боку центральних та місцевих органів влади, активізувалися процеси самоорганізації української діаспори, формування організацій, покликаних слугувати подальшому структуруванню та самовизначенню етнокультурного та громадсько-політичного фактора. З цією метою було створено у 1993 році Об'єднання українців Росії, куди увійшли організації фактично з усіх регіонів РФ. В цей період у різних регіонах Росії діяло близько 40 товариств, які ставили за мету відродження національної культури в місцях постійного проживання українців. (Для порівняння, в 1992 році їх було 28). На початок 1995 року у 40 республіках, краях і областях Російської Федерації діяли 73 українські громадські об'єднання, 32 з яких були зареєстровані у встановленому законодавством РФ порядку.

Найбільше українських громад було створено у м. Москві - 6, по 2 і більше - в Республіках Комі та Саха (Якутія), Краснодарському, Красноярському та Приморському краях, Магаданській, Мурманській, Новосибірській, Сахалінській і Тюменській областях. Нині їх в РФ налічується понад 90 [19]. У жовтні 1993 року був проведений перший Конгрес українців Російської Федерації, де було створено Об'єднання українців Росії (ОУР). Це був черговий етап самоорганізації української спільноти. У березні 1994 року був зареєстрований статуту ОУР згідно з діючим в РФ законодавством.

Із загальної кількості об'єднань 5 - релігійні (громади Української греко-католицької церкви в Москві, Прокоп'євську та Новокузнецьку Кемеровської області, а також Української православної церкви Київського патріархату в Ногінську та Москві); 1 - молодіжне (Український молодіжний клуб в Москві); 1 - жіноче (Союз українок Башкортостану «Берегиня»); 7 - профільних (Спілка аматорів української музики, Українська народна хорова капела, Театр української музики «Чуєш брате мій...», Український національний освітній центр, Український історичний клуб та секція українських філателістів у Москві й Башкирська крайова спілка професійних вчителів); 79 - національно-культурні організації з широким полем діяльності. Об'єднання українців Росії поширює свою діяльність на територію РФ вцілому, 7 об'єднань - на територію республік у складі Російської Федерації, 6 - на територію країв, 28 - областей, мм. Москву і Санкт-Петербург, 34 об'єднання є міськими, 2 - селищними.

Українські товариства - неполітичні об'єднання з яскраво вираженими культурологічними та економічними устремліннями. Серед напрямків їхньої діяльності: - взаємодія з органами державної влади та громадськими об'єднаннями України і Російської Федерації; сприяння збереженню й розвиткові української культури, мови та освіти;видання і розповсюдження української преси та літератури, розвиток бібліотечної справи; захист інтересів та надання допомоги українцям, зокрема, бажаючим переселитися в Україну, турбота про репресованих радянським режимом [12].

Завдяки зосередженню кращих наукових і мистецьких сил, ширшим можливостям самореалізації особистості, центром українського національного життя в Росії була і залишається Москва. Тут існує досить розвинута інфраструктура українських культурно-освітніх та національних закладів, діє 6 українських об'єднань. На базі Московського державного відкритого педагогічного університету засновано Український інститут.

Висновки

Політична соціалізація пов'язується, як правило, з політичним акцентуванням “загального” процесу соціалізації. Аналізуючи досвід різних наукових напрямів і теоретичних концепцій щодо дослідження політичної соціалізації та проблеми визначення цього процесу можна підкреслити такі особливості.

Політологи розглядають цей процес як усю систему політичного вчення, звертаючи увагу при цьому на характер впливу політичної системи на індивіда. Крім того, представники цієї галузі знань вивчають вплив політичних партій, норм і правил суспільства на індивіда. Недоліком політологічного підходу можна назвати тенденцію обмеження досліджень на аналізі електоральної поведінки громадян, вивчення політичної належності і симпатій до уряду.

Представники педагогічного напряму у вивченні політичної соціалізації акцентують увагу на процесі розумового й етичного розвитку особи, особливостях політичного виховання особи, вивченні загальновизнаних агентів соціалізації, таких як сім'я, школа, вищі навчальні заклади. Для цього напряму характерне об'єднання адаптації й відокремлення людини в тому суспільстві, до якого вона належить.

Соціально-психологічний напрям розкриває політичну соціалізацію як засвоєння ідеологічних і політичних цінностей особистості, творчо-активне ставлення до політичних процесів, саморозвиток особистості. Із соціологічним підходом тут пов'язаний розгляд особистості безпосередньо в соціальному середовищі.

Психологічна модель політичної соціалізації в основному включає представників психоаналізу, які пов'язували соціалізацію зі здійсненням особистісного контролю. Крім того, у формуванні політичних установ психологи враховують і процес міжособистісного спілкування. Недоліком цього напряму є перевага фокусування на внутрішньо-особистісних чинниках політичної соціалізації, залишаючи при цьому поза увагою зовнішні чинники соціалізації й вплив суспільно-політичних інститутів.

Соціологія розглядає політичну соціалізацію як процес включення індивіда в суспільно-політичну систему, засвоєння суспільного досвіду. На відміну від теоретико-методологічних підходів інших дисциплін, що вивчають процес політичної соціалізації, соціологічний підхід у дослідженні цього явища враховує й безпосередній вплив на соціально-політичне становлення особистості й таких чинників, як умови громадського життя, політичної культури суспільства, особливостей політичної комунікації, розглядає вплив таких агентів соціалізації як громадські організації, засоби масової інформації, охоплює проблеми громадської ідентичності.

Слід зазначити, що в соціологічному розгляді процесу політичної соціалізації не слід відмовлятися від урахування методологічних особливостей інших наукових галузей. Аналіз процесу політичної соціалізації з позицій різних наукових напрямів дасть змогу найбільш повно й об'єктивно пояснити особливості цього процесу й розробити ефективні засоби його гармонізації.

Розкривши сукупність підходів до обґрунтування процесу політичної соціалізації, ми можемо дати таке визначення цьому явищу: політична соціалізація - це процес формування соціально-політичних поглядів, позицій і установок особистості, за допомогою активної взаємодії із суспільною системою, який здійснюється протягом усього життєвого циклу людини й передбачає визначення ціннісно-нормативного ставлення до політичних процесів, установлення особливостей поведінки особистості в соціально-політичній сфері суспільства.

Список джерел

1. Андреева Г. М. Психология социального познания: учеб. пособие / Г.М. Андреева. - М.: Аспект-пресс, 2004. - 365 с.

2. Білик М. Особливості формування політичної культури сучасної молоді //Соціальна психологія, № 4 (6), 2004. - С.96-105.

3. Богуславська В.Г. Політична соціалізація в сучасній Україні // Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури. 2009. - 3(77). - с.46-49.

4. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. - 6-е вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 309 с.

5. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 840 с

6. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення.- К.,2007. - 236 с.

7. Головатий М.Ф. Соціологія політики: Навч. по-сіб. для студ. ВНЗ. -- К.: МАУП, 2006.

8. Доцяк І.І. Вибори в контексті трансформації політичної системи України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 24. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 609-614.

9. Загородній Ю.І. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми / Ю.І. Загородній. В.С. Курило. С.В. Савченко. -К.: Ґенеза. 2004. - 144 с.

10. Корнієнко В.О. Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства / В.О. Корнієнко // Гуманізм та освіта: матеріали IX міжнародної науково-практичної конференції “Інтеграція науково-технічних, природничих та гуманітарних знань та проблеми формування спеціалістів нового покоління”.

11. Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні. - К., 2008. - 463 с.

12. Левінська А.А. Становлення сучасної політичної культури України // Другі юридичні читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (18 травня 2005 року). - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2005. - С.81 - 84.

13. Мазук Л.І. Українська діаспора в Росії: актуальні проблеми збереження національної ідентичності / Л.І. Мазук // Стратегічні пріоритети. - 2007- № 4(5). - С.91-102.

14. Москаленко В.В. Соціальна психологія. Підручник / В.В. Москаленко. - Видання 2-ге. виправлене та доповнене. -К.: Центр учбової літератури. 2008. - 688 с.

15. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навч. посібник. - К.:- Каравела; Львів: Новий світ. - 2006. - 328 с

16. Петрів Т. Інформаційна доба і проблеми сучасної політичної культури // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. - Вип. 5 / Гол. ред. проф. В.І. Шкляр. - К., 2001. - С.29-32.

17. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. - К.: Видавничий центр “Академія”, серія “Гаудеамус”, 2008. - 528 с.

18. Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. Кременя В.Г., проф. Горлача М.І. - Харків: Єдиноріг, 2001. - 604 с.

19. Поснова Т.П. Соціально-психологічні чинники політичної соціалізації студентської молоді: автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.05 / Т.П. Поснова ; Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2008.

20. Пробийголова Н. Особливості розвитку теорії політичної соціалізації / Н. Пробийголова // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6(9). - C. 88-95.

21. Проскуріна О. Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості / О. Проскуріна // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 50-56.

22. Русскін В.В. Політична соціалізація особистості: особливості сприйняття політичної інформації. / В.В. Рускін // Наукові праці. Політичні науки [Електронний ресурс]. - № 79

23. Тихомиров Ю.А. Модернизация государства -- условие экономического роста. -- М., 2004. -- С. 8 - 9.

24. Хелд Д.И. др. Глобальные трансформации: Политика, экономика, культура // Пер. с анг. В. В. Сапова др. -- М.: Параксиз, 2004. -- 576 с.

25. Щеглов И.А. Политическая социализация. Социально-политические основы исследования: автореф. дис. полит. наук: 23.00.02 / И.А. Щеглов ; МГТУ им. Н.Э. Баумана. - М., 2009.

Размещено на Allbest.ru