Підсистеми інформаційно-правового забезпечення правореалізаційної діяльності

9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Правовий режим доступу до інформації. Види інформації, які розрізняють за цією ознакою

Відповідно до Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Як один із видів інформації цей Закон виокремлює правову інформацію - сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Різновиди інформації варто враховувати, організовуючи оброблення інформації, створюючи інформаційні системи, вибираючи варіанти технології розв'язування конкретних задач. Правова інформація має бути вірогідною - об'єктивно відбивати реальність, повною - достатньою для розв'язування правової задачі, своєчасною - надходити до користувача тоді, коли той матиме в ній потребу.

Деякі властивості інформації є об'єктом правового регулювання. Зокрема, установлюється правовий режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. За цією ознакою розрізняють:

· відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується її систематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр»), поширенням її засобами масової комунікації, безпосереднім її наданням зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам;

· інформацію з обмеженим доступом - конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну чи іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі.

Варто зазначити, що конфіденційність (секретність) - це тільки одна з характеристик інформації, які мають розглядатись у контексті її автоматизованого оброблення. Вона є головною для важливої державної інформації. Для відкритої інформації не менш важливими вимогами є цілісність і доступність, у деяких випадках - захищеність від тиражування.

Висновок. Отже, правовий режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. За цією ознакою розрізняють: відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується її систематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях; інформацію з обмеженим доступом - конфіденційну і таємну.

2. Основні підходи до організації роботи юристів у режимі віртуального офісу

Сьогодні Інтернет не тільки надає будь-якому індивіду можливість обмінюватись інформацією з будь-якою людиною у будь-якому куточку світу, що робить неістотною відстань (а на цьому, зокрема і базується електронна комерція). Новітні інформаційні технології дають змогу розширити бізнес-процеси за межі компаній і з'єднати їх через Мережу.

Необхідність співпраці економічних суб'єктів диктується сучасними реаліями:

· нові продукти стають дедалі складнішими і містять все більше високотехнологічних компонентів, тому компанії не можуть розробляти їх поодинці;

· у процесі спільного виробництва нових продуктів компанія може дістати доступ до новітніх технологій і знань;

· нові ринки можуть досліджуватись колективно;

· співпраця зменшує ризик кожного окремого учасника.

У відповідь на вимогу часу поряд із традиційними формами міжорганізаційного співробітництва (спільні підприємства, стратегічні об'єднання тощо) з'являються нові, зокрема - віртуальні підприємства.

Віртуальне підприємство являє собою сукупність незалежних економічних суб'єктів, що об'єднуються для досягнення певної мети (виконання певного завдання), і має такі характеристики:

· тимчасовість;

· гнучкість, можливість швидкого утворення, переструктурування і розформування у потрібний час;

· невелика інфраструктура або її відсутність;

· сильна залежність від телекомунікацій - організація групової взаємодії фахівців у середовищі комп'ютерних мереж і програмного забезпечення колективної роботи різних класів;

· розподіленість центрів відповідальності, прийняття рішень на всіх рівнях управління;

· здатність реагувати в режимі реального часу на зміни в середовищі, умовах конкуренції або в потребах споживачів.

Варто зазначити, що віртуалізації підлягають не лише комерційні підприємства, а й державні організації та установи.

Законодавчі та політичні питання, економічний розвиток, охорона здоров'я, соціальний захист громадян, забезпечення законності і правопорядку, розбудова ринкової інфраструктури - усі ці та багато інших проблем потребують взаємодії різних гілок влади, міністерств і окремих органів державного управління. Вони узгоджують між собою окремі заходи, спільно приймають рішення, разом реалізують проекти і програми, обмінюються досвідом. Водночас можна спостерігати потоки управляючої інформації від центральних органів влади до місцевих і передавання звітів та даних спостережень у зворотному напрямку.

У цілому можна констатувати, що концентрація на обробці
різного роду інформації у процесі державного управління створює передумови для впровадження нових технологій. У свою чергу, автоматизація бізнес-процесів та інтеграція даних і спільне їх використання набувають все більшого значення для адміністрування, прийняття рішень і надання послуг і стають критичними для організації зв'язків між урядовими та іншими організаціями з одного боку, між державою та громадянами - з іншого. Глобалізація зумовлює справедливість вищесказаного і для міждержавного рівня хоча б у сфері боротьби зі злочинністю і тероризмом.

Із цього погляду створення «віртуального уряду» («електронного уряду», «е-уряду», системи G2G) є адекватним технологічним рішенням, яке доповнює інші види участі держави в електронній комерції.

Очевидно, що створення віртуального підприємства розпочинається з автоматизації бізнес-процесів окремої структури або кількох рівнів управління. При цьому наголос робиться на інтеграції даних з різних баз.

Інтегровані дані стають доступними не тільки для співробітників, а й для зовнішніх користувачів, які одержують доступ до них через Web. Відповідні додатки надають доступ до інформації згідно зі встановленими бізнес-правилами і подають її у вигляді, прийнятному для користувачів. Бізнес-правила і визначають тип взаємодії. Так, центри електронної торгівлі для державних установ, які дають змогу постачальникам і покупцям збиратись в он-лайновому режимі і купувати / продавати необхідні товари, можна вважати і прикладом системи B2G, і прикладом створення простих віртуальних підприємств.

Головними перевагами віртуальних підприємств як форми міжорганізаційного співробітництва є їх динамічність, незалежність від галузевих або відомчих бар'єрів, поєднання географічно віддалених суб'єктів. Завдяки своїй здатності створювати та експлуатувати більш новаторські та цілеспрямовані служби за менших капіталовкладень, в більш стислі строки і зі значно меншим фінансовим ризиком, вони мають величезні перспективи поширення. Одним із наслідків цього процесу стане нестабільність економічних суб'єктів - передбачаються часті випадки створення і ліквідації підприємств зі швидким переміщенням працівників з одного підприємства на інше. Затребуваність і підприємств, і окремих працівників на ринку буде прямо пов'язана зі здатністю ефективно надавати і просувати спеціалізовані послуги з постійним їх удосконаленням. Очевидною стає неминучість зміни психології і діяльності персоналу. Уже сьогодні ця тенденція чітко виявляється під час створення віртуальних офісів.

Віртуалізація офісу, тобто залучення «віддалених» співробітників, які взаємодіють через Інтернет, є наступним кроком після створення інтранет із внутрішньофірмовими чатами, дошками оголошень, внутрішніми дискусійними форумами тощо. На спеціальному сервері, який надає послугу «віртуальний офіс», створюється модель фірми - розміщуються певні ресурси і встановлюються правила доступу до них співробітників і, можливо, сторонніх осіб (клієнтів, замовників, постачальників і т. ін.). Таким чином простір офісу поділяється на «кімнати», в яких співробітники спілкуються, обговорюють проблеми, консультуються один з одним, користуються службовою інформацією з бази даних. У всіх «кімнатах» створюються спеціальні форми, які полегшують процес діловодства - заповнюючи їх, співробітники можуть надавати стислий опис документа, вказувати строки виконання, визначати область його дії і статус. Для кожної «кімнати» призначається менеджер, який має координувати роботу інших і контролювати документообіг в цілому.

Для створення віртуального офісу існують серйозні передумови:

· економічна вигода - віртуалізація передбачає зменшення деяких накладних витрат - на орендну плату за приміщення, оргтехніку, відрядні, міжміські переговори тощо;

· підвищення ефективності роботи - співробітники не витрачають час на переїзди, скорочуються невиробничі витрати часу, прискорюється вирішення проблем (консультації, наради, переговори відбуваються в он-лайновому режимі).

У свою чергу, працівники можуть раціонально планувати свій час і працювати за сумісництвом, не виходячи з дому, при кращих можливостях працевлаштування (географічна віддаленість роботодавця вже не має значення).

Така модель організації праці у першу чергу приваблива для компаній і фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з комп'ютерами і телекомунікаціями: програмістів і Web-дизайнерів, рекламних контор і дизайн-бюро, маркетингових агентств і мережних мас-медіа.

Водночас масове поширення такої практики гальмується певними проблемами. По-перше, далеко не всі потенційні вітчизняні «віддалені» працівники забезпечені комп'ютерною технікою, а недосконалість і дорожнеча зв'язку ставить під сумнів економічну ефективність подібних проектів. По-друге, перехід до віртуального офісу вимагає зміни всієї політики фірми - дистанційна форма трудового процесу вимагає або повної довіри до співробітників (якщо вони зарекомендували себе як висококваліфіковані і дисципліновані фахівці), або жорстко регламентованої системи управління. По-третє, віртуалізація вимагає продуманої системи комунікацій - керівник має чітко і повно формулювати завдання, перевіряти його виконання своїми підлеглими, вказувати на помилки і недоробки в «письмовій» формі. Вчетверте, віддалена взаємодія висуває виключні вимоги до розвитку колективної мотивації, самоконтролю, ініціативності, відповідальності, спроможності самостійно виробляти і приймати рішення. По-п'яте, відсутність безпосередніх контактів, спілкування, обміну інформацією (навіть якщо вона не стосується безпосередньо службових обов'язків) негативно вливає на мотивацію людини, її ставлення до роботи, а можливо, і на якість результатів.

Очевидно, кожен підприємець і працівник має сам вибирати варіант своєї зайнятості - або вдома, або в офісі, або проміжний варіант, наприклад 30-40% часу на роботу вдома, а решта часу - в офісі.

Висновок. Законодавчі та політичні питання, економічний розвиток, охорона здоров'я, соціальний захист громадян, забезпечення законності і правопорядку, розбудова ринкової інфраструктури - усі ці та багато інших проблем потребують взаємодії різних гілок влади, міністерств і окремих органів державного управління. Вони узгоджують між собою окремі заходи, спільно приймають рішення, разом реалізують проекти і програми, обмінюються досвідом. Водночас можна спостерігати потоки управляючої інформації від центральних органів влади до місцевих і передавання звітів та даних спостережень у зворотному напрямку.

У цілому можна констатувати, що концентрація на обробці
різного роду інформації у процесі державного управління створює передумови для впровадження нових технологій. У свою чергу, автоматизація бізнес-процесів та інтеграція даних і спільне їх використання набувають все більшого значення для адміністрування, прийняття рішень і надання послуг і стають критичними для організації зв'язків між урядовими та іншими організаціями з одного боку, між державою та громадянами - з іншого. Глобалізація зумовлює справедливість вищесказаного і для міждержавного рівня хоча б у сфері боротьби зі злочинністю і тероризмом.

Із цього погляду створення «віртуального уряду» («електронного уряду», «е-уряду», системи G2G) є адекватним технологічним рішенням, яке доповнює інші види участі держави в електронній комерції.

Для створення віртуального офісу існують серйозні передумови:

· економічна вигода - віртуалізація передбачає зменшення деяких накладних витрат - на орендну плату за приміщення, оргтехніку, відрядні, міжміські переговори тощо;

· підвищення ефективності роботи - співробітники не витрачають час на переїзди, скорочуються невиробничі витрати часу, прискорюється вирішення проблем (консультації, наради, переговори відбуваються в он-лайновому режимі).

правовий інформаційний юстиція прокуратура

3. Структура КІС органів прокуратури

Постійно зростаючий інформаційний потік вимагає істотного підвищення оперативності та ефективності роботи органів прокуратури, що сьогодні практично неможливо без впровадження новітніх комп'ютерних технологій. Автоматизація одержання, опрацювання, надання і використання всього обсягу інформації, що має відношення до питань охорони суспільного порядку і боротьби зі злочинністю, а також інших відомостей, необхідних для правоохоронних органів і відповідних міністерств і відомств, є одним із головних завдань органів прокуратури згідно з Державною програмою боротьби зі злочинністю.

Сьогодні в органах прокуратури переважає ручна праця з оброблення інформації. У сполученні з достатньо формалізованим карним процесом і методами керування це породжує величезний документообіг. У свою чергу, це відриває і без того обмежені ресурси від безпосередньо правоохоронних функцій на суто офісну діяльність. При цьому службові документи важко доступні і не можуть бути ефективно використані для прийняття рішень.

Технічне забезпечення здебільшого складають застарілі комп'ютери. Більш того, відсутня система їх технічного обслуговування.

Особливу проблему становить координація та обмін інформацією між різними відомствами. Кожне відомство має свою власну систему обліку і звітності. Це породжує дублювання і плутанину. В Україні не існує незалежної, позавідомчої структури, яка б могла своєчасно надати надійні статистичні дані про злочинність та законність і допомогти у проведенні наукового аналізу ефективності правоохоронної роботи. Як наслідок, втрачається цінний організаційний досвід, знижується продуктивність праці.

У контексті задач і проблем інформаційно-правового і комп'ютерного забезпечення діяльності органів прокуратури України комп'ютерною службою Генеральної прокуратури розроблена і поступово впроваджується «Концепція створення корпоративної інформаційної системи органів прокуратури України». Концепція реалізується у рамках національної програми інформатизації, при цьому враховується можливість інтеграції корпоративної інформаційно-обчислювальної мережі органів прокуратури України в загальну ІС правоохоронних органів України, а також інтеграцію в загальнодержавну інформаційно-обчислювальну мережу України.

Головна мета Концепції - створення на всій території України високоефективного автоматизованого інформаційно-обчислювального середовища, спроможного найбільш повно й оперативно задовольняти інформаційні потреби органів прокуратури всіх рівнів управління під час здійснення ними своїх функцій. Технічні і програмні засоби, впровадження яких передбачено, мають забезпечити виконання таких задач:

· міжвідомчі зв'язки - забезпечення двосторонніх електронно-інформаційних зв'язків між органами прокуратури України всіх рівнів з різними організаціями і службами України та приватними особами, які перебувають як на території України, так і за кордоном;

· статистика - забезпечення керівництва органів прокуратури, державних органів влади та управління на рівні району, міста, області й України статистичною інформацією про стан законності, правопорядку, злочинності та про результати діяльності органів прокуратури;

· документообіг - формування, збереження, пошук, аналіз і видача законодавчих і нормативних актів при здійсненні прокурорами нагляду за виконанням законів і проведенні профілактичних заходів щодо попередження порушень закону;

· впровадження безпаперової технології групової роботи - систем автоматизації ділових процедур (електронного документообігу);

· робота з кадрами - комплексне вирішення питань управління кадрами, підвищення оперативності виконання функціональних обов'язків співробітниками кадрових служб, зниження трудомісткості і строків підготовки та обґрунтованості аналітичних матеріалів, підвищення достовірності облікових даних.

При створенні КІС прокуратури України враховується трирівнева структура системи органів прокуратури України: перший рівень - Генеральна прокуратура України; другий рівень - прокуратури областей і прокуратури, прирівняні до них; третій рівень - прокуратури районів і міст, а також прокуратури, прирівняні до прокуратур районів. Органи прокуратури складають єдину централізовану систему з підпорядкуванням органів нижчого рівня вищому і Генеральному прокуророві.

Генеральна прокуратура України повинна мати інформаційні зв'язки з такими органами:

· вищими органами державної влади і управління - Верховною Радою України, Президентом України, урядом;

· судовими і правоохоронними органами - Конституційним Судом України, Верховний Судом України, Вищим господарським судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України;

· іншими міністерствами і відомствами.

Прокуратури другого та третього рівнів повинні мати аналогічні інформаційні зв'язки з представницькими і виконавчими органами відповідних рівнів, а також з прокуратурами вищого і нижчого рівнів підпорядкування).

Основні стандартизовані компоненти системи:

· протокол взаємодії віддалених мереж - TCP/ІP;

· внутрішньомережний протокол - ІPX/SPX;

· мережна операційна система - NetWare 4.11 (ІntranetWare);

· операційна система додатків - UNІX;

· базова система електронної пошти і документообігу - Lotus Notes;

· обладнання міжмережної взаємодії - Motorola;

· система керування базами даних - Oracle.

Інформаційна система органів прокуратури у цілому має забезпечувати виконання таких завдань:

· розслідування постійно зростаючої кількості кримінальних справ (аналіз великої кількості аналогічних злочинів, груп осіб і т. ін.);

· підвищення інтенсивності нагляду за законністю в органах внутрішніх справ та інших органах, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

· нагляд за судовими постановами з кримінальних, цивільних і господарських справ;

· проведення систематичних перевірок великого обсягу нормативного матеріалу, що видається органами влади і управління.

Висновок. Отже, основними компонентами системи є: протокол взаємодії віддалених мереж - TCP/ІP; внутрішньомережний протокол - ІPX/SPX; мережна операційна система - NetWare 4.11 (ІntranetWare); операційна система додатків - UNІX; базова система електронної пошти і документообігу - Lotus Notes; обладнання міжмережної взаємодії - Motorola; система керування базами даних - Oracle.

4. Основні функціональні підсистеми ІС органів юстиції

Ієрархічний територіальний принцип побудови організаційної структури і спеціалізація органів юстиції визначають вимоги до функціональної структури інформаційної системи. У ній можна виокремити три рівні - центральний, обласний, міський (районний для сільської місцевості). За логічною структурою відповідно до спеціалізації органів юстиції можна виокремити такі основні функціональні підсистеми: нотаріату, відділів реєстрації актів громадянського стану (РАГС), органів реєстрації громадських організацій, інформаційно-правового забезпечення правореалізаційної діяльності, діловодства. Інформаційні системи нотаріату мають забезпечувати підготовку нотаріальних документів, ведення реєстру нотаріальних дій, електронного архіву нотаріальних документів (обласний, центральний рівні), державних реєстрів. В ІС РАГС мають вирішуватись завдання ведення реєстрів фактів народження, смерті, змін прізвищ тощо. У підсистемі органів реєстрації громадських організацій мають вестися реєстри фактів реєстрації та відмов у цьому.

Підсистема інформаційно-правового забезпечення правореалізаційної діяльності повинна забезпечувати кодифікацію і ведення банку даних законодавчих та інших нормативно-правових актів урядових органів, а також органів місцевого самоврядування (залежно від рівнів інформаційної системи), ведення банку даних методичних рекомендацій із судової та нотаріальної практики, пошук необхідної нормативної інформації за різних умов.

Автоматизованою підтримкою має бути забезпечена також правотворча, легалізаційна і консультативна діяльність органів юстиції. В ІС на всіх рівнях і в усіх підрозділах органів юстиції має бути присутня підсистема діловодства, до завдань якої входять облік вхідної та вихідної кореспонденції, підготовка і контроль за виконанням документів. Для автоматизації бухгалтерського обліку та інших подібних внутрішніх задач можуть бути використані сучасні універсальні (такі, що не мають галузевої спеціалізації) прикладні програмні продукти. Інформаційна система органів юстиції також має забезпечувати інформаційні взаємозв'язки з ІС органів законодавчої і виконавчої влади, зокрема з ІС інших правоохоронних органів.

З метою розробки та впровадження комп'ютерних технологій в органах юстиції, створення комп'ютерної мережі Міністерства юстиції та організації міжвідомчої інформаційної взаємодії у 1997 році було засноване державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (Держінформ'юст), яке працює виключно на госпрозрахунковій основі. Його організаційна структура містить головне підприємство і 25 регіональних філій в обласних центрах України та місті Севастополі. Серед основних напрямків діяльності цього підприємства - інформатизація нотаріату України, судової діяльності та органів реєстрації актів громадянського стану. Держінформ'юст є адміністратором реєстрів Міністерства юстиції - супроводжує програмно-інформаційне забезпечення реєстрів, відповідає за їхнє функціонування, збереження даних і захист їх від руйнування, надає і контролює доступ до реєстрів реєстраторів і користувачів. Реєстратори укладають відповідні угоди з адміністратором і мають повний прямий доступ до реєстру через комп'ютерну мережу.

Висновок. За логічною структурою відповідно до спеціалізації органів юстиції можна виокремити такі основні функціональні підсистеми: нотаріату, відділів реєстрації актів громадянського стану (РАГС), органів реєстрації громадських організацій, інформаційно-правового забезпечення правореалізаційної діяльності, діловодства. Інформаційні системи нотаріату мають забезпечувати підготовку нотаріальних документів, ведення реєстру нотаріальних дій, електронного архіву нотаріальних документів (обласний, центральний рівні), державних реєстрів. В ІС РАГС мають вирішуватись завдання ведення реєстрів фактів народження, смерті, змін прізвищ тощо. У підсистемі органів реєстрації громадських організацій мають вестися реєстри фактів реєстрації та відмов у цьому.

Підсистема інформаційно-правового забезпечення правореалізаційної діяльності повинна забезпечувати кодифікацію і ведення банку даних законодавчих та інших нормативно-правових актів урядових органів, а також органів місцевого самоврядування (залежно від рівнів інформаційної системи), ведення банку даних методичних рекомендацій із судової та нотаріальної практики, пошук необхідної нормативної інформації за різних умов.

Список літератури

1. Про інформацію: Закон України вiд 02.10.1992 №2657-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №48.

2. Береза А.М. Електронна комерція: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 236 с.

3. Буров Є. Комп'ютерні мережі. - Львів: БаК, 1999. - 468 с.

4. Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 315 с.

5. Козье Д. Электронная коммерция: Пер. с англ. - М.: Русская редакция, 1999. - 272 с.

6. Компьютерные технологии в юридической деятельности: Учеб. пособие/ Под ред. проф. Н. Полевого, канд. юрид. наук В. Крылова. - М.: Изд-во БЕК, 1994. - 304 с.

7. Компьютерные технологии обработки информации: Учебное пособие/ С.В. Назаров, В.И. Першиков, В.А. Тафищев, Под ред. С.В. Назарова. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 248 с.

8. Николаев А. Комплексная автоматизация офисной деятельности // Компьютер-Пресс. - №4. - 2000. - С. 144-147.

9. Рогач І. Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 239 с.

10. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. - Спб.: Питер, 2001. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru