Види правової інформації. Державний реєстр застав рухомого майна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття правової інформації. Види правової інформації

Складність завдань управління розвитком суспільства, вивчення соціально-правової реальності в даний час у зв'язку зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі українського суспільства, а саме вибором курсу на ринкову економіку, інтеграцію до Європейського співтовариства, значні перетворення в політичній системі країни, постійно диктують необхідність принципових змін у функціонуванні системи органів виконавчої влади, якісного поліпшення в ній інформаційної взаємодії елементів. З огляду на викладене зростає значення узгодження діяльності органів виконавчої влади в інформаційній сфері.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Як один із видів інформації цей Закон виокремлює правову інформацію - сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

У системі органів виконавчої влади рух інформації здійснюється відповідно до сталих показників: дані про все розмаїття існуючих суспільних відносин використовуються в соціальному управлінні не в чистому вигляді, а проходять через державний механізм, де інформація перетворюється на форму закону або правозастосовних актів, здатних вплинути на навколишнє середовище. Здійснений вплив (реалізоване право) у перетвореному вигляді, одержаному шляхом узагальнення правозастосовної практики, повертається до правотворчого органу. Аспект взаємозв'язку держави і права може мати значення для уточнення поняття права, для визначення в ньому співвідношення об'єктивного і суб'єктивного моментів. З цих позицій право можна розглядати як частину інформаційної структури системи управління і відповідно застосовувати при його вивченні виявлені закономірності розвитку і функціонування даної структури.

Роль структурно-статичного аспекту для дослідження права визначається також і тим, що він дає змогу вимірювати кількість інформації, яка циркулює у правовій сфері. Проте це розуміння інформації не відображає змісту багатьох процесів, у тому числі й правового регулювання. Поведінка суб'єктів права в більшості ситуацій має не випадковий характер, а являє собою послідовне виконання визначених дій.

У загальному розумінні інформація, що передається в процесі спілкування між людьми, характеризується не тільки статистичними показниками, а й змістом. Для людини важливе, насамперед, значення інформації, розуміння того, що передається в нормативно-правовому акті. Таким чином, пріоритетними для управління напрямками залишаються дослідження семантичного і прагматичного аспектів інформації.

Основна ідея семантичного аспекту правової інформації полягає у можливості виміру предметного значення правових норм, розглянутих як судження. Можна виміряти зміст через форму, хоча такий вимір буде неповним, тому що фіксація форми не означає передачі в її межах змісту.

Розмір інформації, яку містить нормативний акт стосовно конкретної проблеми, визначається тим, наскільки цей акт зменшує міру труднощів її позитивного розв'язання, міру недостатності інформації, необхідної для цього. У свою чергу кількість інформації правозастосовного акту, що являє собою розв'язання проблеми, дорівнює сумі величин інформації всіх нормативних актів та інших суджень стосовно даної проблеми, на підставі яких вона отримана. Кількість семантичної інформації в тексті визначається ступенем змінюваності існуючого запасу знань під впливом розглянутого правового акта. Це дає змогу визначити новизну значеннєвого змісту того або іншого юридичного акта, його співвідношення з чинним законодавством. Будь-який прийнятий акт може інтерпретуватися як певне повідомлення, а чинне законодавство як тезаурус, тобто запас вже наявних зведень про моделі належної поведінки, про нормативні суспільні відносини. Окреслений аспект дає змогу вимірювати інформативність будь-якого правового акта тільки залежно від юридичної поінформованості конкретного суб'єкта права.

Вивчаючи статистичні й семантичні аспекти інформації, як правило, абстрагуються від її стосунку до одержувача, у той час як інформація має певну цінність та користь. Дослідження прагматичного аспекту є особливо важливим при розгляді процесів державного управління. З усього розмаїття сигналів система управління відбирає лише найціннішу, найкориснішу інформацію, що слугує здійсненню мети (збереженню системи в заданому стані, її розвитку, регулюванню тощо).

Оцінка здійснюється у двох напрямах: спочатку аналізується все розмаїття суспільних відносин, їх однорідні групи, а потім виділяються основні ознаки, на підставі яких формуються нормативні суспільні відносини. Вони містять нескінченну кількість ознак, властивостей і зв'язків, тобто необмежену кількість інформації для законодавця. У процесі правотворчості відбувається ретельний вибір, тобто інформація обмежується. При цьому законодавець виступає як виразник потреб та інтересів панівного класу.

Отже, правова інформація - це виражена в державно-владній формі інформація законодавця про зовнішнє (суспільні, виробничі відносини) і внутрішнє (потреби, інтереси, мета) середовище або в ширшому розумінні - про потреби й інтереси класу, що економічно - панує в суспільстві.

Таким чином, аналіз зазначених аспектів правової інформації дає змогу зробити висновок, що вона являє собою відображення розмаїття статистичних, семантичних і прагматичних аспектів суспільних відносин. Інакше кажучи, правова інформація, виступаючи об'єктивним фактором, виявляє себе лише в процесі взаємодії суб'єктів права. В останньому випадку ми отримуємо значущу інформацію, що завжди включена у прагматичні відносини: суб'єкт - інформація - ціль. Отже, соціально значуща правова інформація проявляється не сама по собі. Вона виникає в процесі пізнання, що являє собою єдність моментів відображення і прогнозування.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.

До неофіційної правової інформації можна віднести документи, які не містять правових норм, а отже, мають рекомендаційний та інформаційний характер. Її можна поділити на дві групи:

· інформація про дотримання прав і свобод людини, що міститься у звітах Уповноваженого з прав людини, офіційні дані про стан виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, матеріали комісій з прав людини;

· інформація про стан законності й правопорядку, ефективності прокурорського нагляду, що міститься в публікаціях засобів масової інформації, у періодичних виданнях правоохоронних і правозастосовних органів, інформація про форми і способи захисту прав громадян, про вжиті заходи з відновлення законності.

Інформація, пов'язана з розкриттям і розслідуванням правопорушень:

· кримінологічна - дані про злочинність та інші правопорушення, а також ефективність карних заходів;

· криміналістична - інформація, що використовується при доведенні факту злочину та ідентифікації особи чи групи осіб, які вчинили злочин;

· судово-експертна - інформація, що використовується під час судових експертиз для доведення (або спростування) факту злочину і вини обвинуваченого;

· оперативно-розшукова - інформація, що відбиває хід і результати проведення оперативно-розшукових заходів з установлення та розшуку осіб, які вчинили кримінально карне діяння і переховуються від правосуддя, а також інші відомості та матеріали.

Існують й інші підходи до класифікації правової інформації. Деякі з ознак класифікації є спільними для різних видів інформації.

Залежно від стадії виникнення розрізняють первинну інформацію, яка виникає безпосередньо у процесі юридичної діяльності, і вторинну, яка виникає в результаті оброблення первинної та (або) іншої вторинної інформації. До вторинної належить інформація проміжна і результатна. Одержання результатної інформації є метою функціонування ІС.

З позиції технології розв'язування задач розрізняють інформацію вхідну, проміжну і вихідну. Вхідною називають інформацію, що підлягає обробці - первинна і вторинна інформація, константи. Вихідна інформація є підсумком оброблення вхідних даних, але вона разом з результатною інформацією містить і деякі первинні дані. Проміжною є інформація, необхідна для розв'язування цих самих задач у наступних періодах.

За стабільністю інформація поділяється на постійну (сталу), яка не змінює своїх значень, умовно постійну, для якої це твердження може бути справедливим протягом тривалого періоду, та змінну, значення якої часто змінюються.

Різновиди інформації варто враховувати, організовуючи оброблення інформації, створюючи інформаційні системи, вибираючи варіанти технології розв'язування конкретних задач. Правова інформація має бути вірогідною - об'єктивно відбивати реальність, повною - достатньою для розв'язування правової задачі, своєчасною - надходити до користувача тоді, коли той матиме в ній потребу.

Деякі властивості інформації є об'єктом правового регулювання. Зокрема, установлюється правовий режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. За цією ознакою розрізняють:

· відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується її систематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр»), поширенням її засобами масової комунікації, безпосереднім її наданням зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам;

· інформацію з обмеженим доступом - конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація - це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну чи іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі.

Конфіденційність (секретність) - це тільки одна з характеристик інформації, які мають розглядатись у контексті її автоматизованого оброблення. Вона є головною для важливої державної інформації. Для відкритої інформації не менш важливими вимогами є цілісність і доступність, у деяких випадках - захищеність від тиражування.

Характеристика основних типів мереж, які виділені за способом організації обробки інформації

інформація правовий реєстр майно

Комп'ютерна мережа - це сукупність каналів передавання даних і/або засобів комунікації, які з'єднують окремі ЕОМ і дають змогу використовувати спільні програмні й технічні засоби для організації зв'язку.
Основним призначенням комп'ютерних мереж є обмін даними; розподіл ресурсів - спільне використання обчислювальних потужностей (ресурсів процесора), периферійних пристроїв (принтерів, графопобудовників) та ін.; розподіл даних і програмних засобів.

Проблема визначення рангів тісно пов'язана з вибором способу організації оброблення інформації. За цією ознакою мережі поділяються на централізовані, розподілені, із серверами.

У розподіленій мережі всі вузли виконують подібні між собою функції, причому кожний окремий вузол може використовувати ресурси інших вузлів і надавати у спільне використання свої ресурси. Такий підхід забезпечує оптимальність використання ресурсів, стійкість мережі до відказів (вихід із ладу одного вузла не призводить до фатальних наслідків - його легко можна замінити), але при цьому постають проблеми забезпечення розподілу ресурсів, безпеки та прозорості.

Централізовані мережі (із хост-машиною) складаються з особливо надійного й потужного центральною вузла та неінтелектуальних терміналів. На центральному вузлі здійснюється обробка даних, виконуються функції керування мережею (діагностування, збирання статистики і т.ін.), установлюється зв'язок з іншими мережами. Термінали називаються неінтелектуальними, оскільки вони позбавлені обчислювальних можливостей, на них виконуються тільки функції введення i виведення інформації та керування процесом її оброблення. Роль терміналів можуть виконувати персональні комп'ютери і навіть дисплейні станції. Нині централізовані мережі практично не застосовуються.

Проміжне місце між централізованими і розподіленими мережами посідають мережі із серверами. Сервер - це потужний комп'ютер, призначений для виконання певних завдань за допомогою відповідного ПЗ. Решта машин у мережі, які звертаються до послуг сервера, називаються клієнтськими (клієнтами), інша назва - робочі станції.

Суб'єкти реєстрації застав рухомого майна і зміст Державного реєстру застав рухомого майна

Державний реєстр застав рухомого майна - єдина комп'ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про застави рухомого майна, її видання та захист від несанкціонованого доступу.

Реєстр уведений в дію 1.03.1999 р. і функціонує відповідно до статей 15, 151 Закону України «Про заставу» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 р. №1185.

Мета створення реєстру - забезпечення переважного права заставодержателя у задоволенні вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше застав; надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про заставлене рухоме майно або про відсутність застав рухомого майна.
Міністерство юстиції - держатель реєстру - надає завірені витяги з нього, які свідчать про внесення запису або про його відсутність.

Реєстраторами є Держінформ'юст, державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, комерційні банки, які згідно з відповідними договорами з Держінформ'юстом приймають заяви про внесення записів до реєстру, внесення змін до записів, виключення записів з реєстру, приймають запити, надають витяги з реєстру та ін.

Суб'єкти реєстрації застав рухомого майна - заставодавець, заставодержатель або особи, які діють від їх імені за дорученням, орган державної податкової служби, реєстратори, держатель реєстру.

Будь-яка фізична чи юридична особа може користуватися інформацією у реєстрі шляхом підключення до нього через комп'ютерну мережу. Підключення здійснюється адміністратором реєстру на підставі відповідного договору.

Реєстрація застави рухомого майна в реєстрі здійснюється реєстратором за вибором заявника, яким може бути заставодержатель або заставодавець. Заява реєструється у Книзі обліку заяв, де зазначаються: вхідний номер і дата надходження заяви; відомості про заявника; дата реєстрації застави або відмови в реєстрації; реєстраційний код застави рухомого майна в реєстрі. У заяві зазначаються: відомості про заставодавця та заставодержателя1 і загальний опис предмета застави.

Під час подання заяви заявник пред'являє паспорт або інший документ, що засвідчує його особу, а в разі, коли він діє від імені заставодавця або заставодержателя, - відповідне доручення. До заяви додається документ про внесення плати за здійснення запису до реєстру.

Реєстратор видає заявникові довідку про прийняття заяви, в якій зазначаються відомості про реєстратора і заявника та дата прийняття заяви, або відмову у внесенні запису в письмовій формі з зазначенням причин відмови. Будь-яка особа на підставі такої довідки має право безоплатно отримати від реєстратора витяг, який свідчить про реєстрацію застави рухомого майна. У витягу зазначаються: дата реєстрації застави рухомого майна; відомості про заставодержателя та заставодавця; загальний опис предмета застави.

Запис до реєстру вноситься реєстратором протягом двох днів з дати прийняття заяви. Запис містить: відомості про заставодавця та заставодержателя; відомості про предмет застави; вхідний номер заяви, за якою вноситься запис; дата прийняття заяви; дата внесення відомостей до реєстру; реєстраційний код запису; відомості про реєстратора; прізвище посадової особи, яка внесла запис до реєстру. Дата внесення відомостей до реєстру, відомості про реєстратора та реєстраційний код запису в реєстрі визначаються і вносяться автоматично. Реєстраційний код запису, визначений системою, заноситься реєстратором у Книгу обліку заяв.

Датою реєстрації застави рухомого майна в реєстрі вважається дата внесення до нього відповідного запису. Протягом двох робочих днів з дати реєстрації застави рухомого майна реєстратор поштою направляє заставодержателеві та заставодавцеві витяги, які свідчать про внесення відповідного запису до реєстру і реєструються в Книзі обліку витягів. Заставодержателеві надсилається також бланк заяви про внесення змін до запису для заповнення в разі виявлення помилок у витягу.

Внесення змін до реєстру здійснюється в порядку, аналогічному до внесення записів.

Записи про реєстрацію застави рухомого майна у реєстрі зберігаються з дати внесення до дати виключення запису, але не більше п'яти років.

Заставодержатель може продовжити термін дії реєстрації застави рухомого майна в будь-який час протягом останнього року дії такої реєстрації на наступні п'ять років шляхом подачі відповідної заяви.

Виключення запису про реєстрацію застави рухомого майна в реєстрі виконується в разі закінчення 5-річного терміну; надходження заяви заставодержателя про виключення запису з реєстру; рішення суду. При цьому в реєстрі вказуються підстава і дата виключення запису, відомості про реєстратора. Після виключення запису з реєстру протягом двох днів заставодавцеві та заставодержателеві надсилаються відповідні витяги.

Витяг з реєстру про наявність або відсутність у ньому запису про заставлене рухоме майно, фізичні та юридичні особи можуть одержати шляхом подання запиту держателеві реєстру або реєстратору. Запит за підписом заявника має містити один із варіантів:

· реєстраційний код запису в реєстрі;

· найменування або код в ЄДРПОУ для юридичної особи, що є заставодавцем;

· прізвище, ім'я, по батькові або ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб для фізичної особи, що є заставодавцем;

· серійний номер транспортного засобу, назва моделі, якщо предметом застави є транспортний засіб.

У запиті зазначається вид витягу (завірений чи незавірений), який бажає отримати заявник, і адреса, якщо заявник бажає отримати витяг поштою. До запиту додається документ про внесення плати за одержання витягу. Факт надання витягів реєструється в базі даних реєстру.

Існують певні особливості реєстрації податкової застави рухомого майна. Підставою для реєстрації такої застави є заява відповідного органу державної податкової служби, яка за підписом відповідної посадової особи подається адміністратору реєстру.

У заяві зазначаються відомості про платника податків; дата виникнення податкової застави; відомості про орган державної податкової служби, за заявою якого здійснюється реєстрація. Реєстрація податкової застави здійснюється безоплатно.

До реєстру вносяться: відомості про орган державної податкової служби - найменування, юридична адреса та код в ЄДРПОУ; вхідний номер заяви, за якою здійснюється реєстрація, та дата її надходження; відомості про платника податків (для юридичної особи - найменування, юридична адреса та код в ЄДРПОУ; для фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб); дата виникнення податкової застави; дата внесення відомостей до реєстру; реєстраційний код запису; вiдомостi про адміністратора; прізвище посадової особи, яка внесла запис.

Протягом двох робочих днів з дати реєстрації податкової застави адміністратор поштою направляє відповідному органу державної податкової служби та платнику податків витяги, що свідчать про внесення відповідного запису до реєстру. У витягу зазначаються: реєстраційний код запису; дата реєстрації податкової застави; дата виникнення податкової застави; відомості про платника податків; відомості про орган державної податкової служби, за заявою якого внесено запис до реєстру. Відповідному органу державної податкової служби надсилається також примірник заяви про внесення змін до запису для заповнення в разі виявлення помилок у витягу.

Записи про реєстрацію податкової застави рухомого майна у реєстрі зберігаються з дати внесення до дати виключення запису, але не більше п'яти років. Запис про податкову заставу підлягає виключенню з реєстру на підставі повідомлення відповідного органу державної податкової служби про припинення податкової застави.

Типові прикладні підсистеми, які виокремлюють в ІС ДАІ

Основними функціями ІС ДАІ МВС України є інформаційне забезпечення діяльності ДАІ та інформаційна взаємодія її служб з іншими службами забезпечення правопорядку та безпеки громадян. Основні напрямки застосування інформаційних технологій такі:

· реєстраційна, екзаменаційна і дозвільна діяльність;

· управління дорожнім рухом;

· телевізійний нагляд за дорожнім рухом (попередження, виявлення, фіксація, припинення і профілактика порушень правил дорожнього руху (ПДР));

· залучення учасників дорожнього руху, які порушили ПДР, до адміністративної відповідальності;

· облік та аналіз відомостей про виявлені порушення ПДР;

· контроль за заходами із забезпечення безпеки руху з метою зменшення кількості і ваги наслідків дорожньо-транспортних пригод;

· контроль своєчасності проходження державного технічного огляду;

· оперативне керування підрозділами ДАІ;

· розкриття злочинів, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів;

· доведення до співробітників ДАІ сигнальної інформації щодо фактів одержання дублікатів посвідчень водія і реєстраційних документів, спроби постановки на облік викраденого транспортного засобу та ін.;

· правозастовна діяльність підрозділів ДАІ;

· облікова, статистична та аналітична діяльність співробітників ДАІ;

· видача довідкової інформації;

· підготовки звітної документації.

Згідно з наведеним переліком виокремлюють такі типові підсистеми ІС ДАІ:

· «Учасник дорожнього руху» забезпечує інформаційну підтримку екзаменаційної і дозвільної діяльності ДАІ шляхом автоматизації задач прийому кваліфікаційних іспитів; підготовки, виготовлення, видачі і наступного оперативного контролю документів на право керування транспортним засобом; введення, оброблення, збереження та видачі інформації про складання іспитів і видані документи;

· «Автомобіль» - забезпечує реєстраційну і дозвільну діяльність, а також контроль за своєчасним проходженням технічного огляду;

· «Дорога» - призначена для керування дорожнім рухом - управління транспортними потоками та експлуатацією комплексу телеавтоматичної системи керування рухом транспорту, а також інформаційного забезпечення учасників дорожнього руху;

· «Адміністративна практика» - реалізує функції, пов'язані із залученням учасників дорожнього руху, які порушили ПДР, до адміністративної відповідальності;

· «Чергова частина» - автоматизує оперативне керування підрозділами і диспетчеризацію транспортних засобів;

· «Розшук» - призначена для інформаційного забезпечення служб, що займаються розкриттям злочинів, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, і містить комплекс задач з реєстрації та обліку пошукової роботи підрозділів ДАІ;

· «Розрахунки» - вирішує задачі контролю за своєчасністю оплати виставлених рахунків;

· «Стратегічне керування» - призначена для:

- аналізу статистики, класифікації і кластеризації дорожньо-транспортних пригод, порушень ПДР, інтенсивності трафіка дорожнього руху;

- ведення динамічних картографічних об'єктів інтегрованої БД, що описують аварійність, криміналізацію і щільність дорожнього трафіка;

- автоматизованої розробки методичних рекомендацій і профілактичних заходів на основі результатів аналізу (реорганізація дорожнього руху, складання маршрутів патрулювання і місць постів пікетів, управління інвестиціями в дорожню інфраструктуру та ін.);

- моделювання організації дорожнього руху, в тому числі в екстремальних ситуаціях;

- складання багатовимірних аналітичних і статистичних зведень і звітів.

Список використаних джерел

1. Про заставу: Закон України від 02.10.1992 №2654-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №47.

2. Про інформацію: Закон України вiд 02.10.1992 №2657-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №48.

3. Буров Є. Комп'ютерні мережі. - Львів: БаК, 1999. - 468 с.

4. Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 315 с.

5. Козье Д. Электронная коммерция: Пер. с англ. - М.: Русская редакция, 1999. - 272 с.

6. Компьютерные технологии в юридической деятельности: Учеб. пособие/ Под ред. проф. Н. Полевого, канд. юрид. наук В. Крылова. - М.: Изд-во БЕК, 1999. - 304 с.

7. Компьютерные технологии обработки информации: Учебное пособие/ С.В. Назаров, В.И. Першиков, В.А. Тафищев, Под ред. С.В. Назарова. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 248 с.

8. Николаев А. Комплексная автоматизация офисной деятельности // Компьютер-Пресс. - №4. - 2000. - С. 144-147.

9. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 239 с.

Размещено на Allbest.ru