Спільна діяльність як фактор формування особистості

Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.

Рубрика Психология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.08.2011
Размер файла 29,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни «Психологія»

Тема №12

«Спільна діяльність, як фактор формування особистості»

Київ-2011

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Особистість

1.1 Формування особистості

1.2 Психологічна структура особистості

Розділ ІІ. Діяльність особистості

2.1 Поняття про діяльність

2.2 Основні різновиди діяльності

2.3 Особливості спільної діяльності

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім'я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.

Розвиток людської особистості вивчався відомими психологами -- Ж. П'яже, Л.C. Виготським, C.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Б.Г. Ананьєвим, О.В. Запорожцем, Н.С. Лейтесом, Б.М. Тепловим, Д.Б. Ельконіним, Л.І. Божович, В.В. Давидовим, A.B. Венгером, Ш.О. Амонашвілі та багатьма іншими. Характеристику психічного розвитку особистості дав Г.В. Костюк, розробивши принцип розвитку у психології, що є центральним у розумінні природи психічного розвитку особистості.

За положеннями цього принципу, розвиток людської особистості -- це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти.

Отже розвиток особистості залежить багато в чому від спільної діяльності -- колективу. В одній зі своїх праць В.О. Сухомлинський зауважив «Колектив -- це повсякденні й повсякчасні взаємовідносини, повсякденне й повсякчасне ставлення особистості до інших людей. В колективі людина виражає себе, і це вираження знову ж таки виявляється в ставленні до інших, в тонкому і мудрому вмінні ставитися до самого себе. Ідеалом вихователя є те, щоб кожен його вихованець виражав себе як людину твердих переконань» [1].

Тож, залежно від того в якому оточенні жила людина, які поради та настанови отримувала, й буде залежить її подальше життя.

Таким чином темою роботи є «Спільна діяльність, як фактор формування особистості».

Об'єктом роботи є спільна діяльність, предметом роботи є процес формування особистості.

Мета роботи визначити вплив спільної діяльності на формування особистості.

Виходячи з мети роботи основними завданнями стали:

1. Проаналізувати спільну діяльність на фактор формування особистості.

2. З'ясувати, як спільна діяльність впливає на формування особистості.

3. Знайти певні позитивні і негативні фактор спільної діяльності на формування особистості.

Розділ І. ОСОБИСТІСТЬ

1.1 Формування особистості

Слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них -- вже індивідуальність. Індивід -- це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах. Але ще не особистість. Людина стає особистістю, а не народжується нею.

Якщо уявити, в слід за П. Жане, неймовірне: що внаслідок, якихось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний предметний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності спільні стосунки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився б, став неможливим і пішов би шляхом, характерним для тваринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в таких умовах зайве говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.

Особистість -- це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість -- це об'єкт і суб'єкт сучасності.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона -- продукт епохи життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона -- очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості, бо включає в себе велике коло соціальних і біологічних ознак -- антропологічних, етнографічних, культурних та ін.

1.2 Психологічна структура особистості

Особистість -- складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К.К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури (табл. 1).

Таблиця 1

Головні однопорядкові підструктури особистості [3]

Під структури особистості

Компоненти підструктур

Співвідношення соціального й біологічного

Рівень аналізу

Види формування

Спрямованість особистості

Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання

Біологічного майже немає

Соціально-психологічний

Виховання

Досвід

Звички, уміння, навички, знання

Значно більше соціального

Психолого-педагогічний

Навчання

Особливості психічних процесів

Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять

Частіше більше соціального

Індивідуально-психологічний

Вправи

Біопсихологічні властивості

Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості

Соціального майже немає

Психофізіологічний

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання -- свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К.К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення.

Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть розглянуті окремо.

Розділ ІІ. Діяльність особистості

2.1 Поняття про діяльність

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв'язки організму з середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають їх до відповідних реакцій, дій.

Діяльність людини-- це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

Діяльність -- це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових [2, Ст. 718].

Але діяльність людини і активність тварин суттєво відрізняються за своїми психологічними аспектами.

Активність тварин -- поведінка. Вона обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних потреб в їжі, розмножуванні, захисті.

Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли і розвинулися історично. Діяльність людини свідома і цілеспрямована.

Особистість як предмет діяльності, задовольняючи власні потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну і розумову активність, досягаючи поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до вдосконалення.

Характеристики діяльності -- регульованість свідомою метою, суспільна природа, спрямованість на перетворення життєвого середовища.

Мета -- це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.

Мотив -- це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності.

Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхідність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати і опанувати їх.

Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні (їжа, одяг, житло) і культурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні) потреби.

Структура діяльності -- мотиви, цілі, дії, засоби діяльності.

Мотиви -- близькі, далекі; особистісні, суспільні.

Цілі -- близькі, далекі; особистісні, суспільні.

Дії -- зовнішні, предметні, внутрішні, розумові.

Засоби діяльності -- вміння, навички.

2.2 Основні різновиди діяльності

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю [4]. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному -- навчання, а у зрілому віці -- праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом -- суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність. Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра -- не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра -- це школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товарискість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

Навчальна діяльність. Навчання -- основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес, що властивий ХХ століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються. Поряд із загальноосвітніми цілями з'являються практичні -- підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає необхіднішою для професійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Навчання пов'язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості -- розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно виконувати їх. Для розвитку особистості особливо важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уяви. Як показали дослідження проблеми навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв'язування навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку.

Праця. Праця -- свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Приводячи в рух наявні у неї природні органи і сили, людина виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою перетворює матеріал природи, надає йому форму, придатну для свого власного життя, задоволення своїх різноманітних потреб.

Перша й необхідна умова будь-якої праці -- наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується при цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли перед людиною постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.

2.3 Особливості спільної діяльності

Здебільшого будь-яка трудова діяльність за змістом та за формою організації об'єктивно є спільною, тобто пов'язаною з іншими людьми.

Спільна діяльність -- організована система активності взаємодіючих між собою індивідів, яка спрямована на створення (відтворення) об'єктів матеріальної та духовної культури.

Спільну діяльність характеризують такі ознаки:

-- наявність спільної мети;

-- наявність органів управління та організації праці;

-- просторова та часова присутність учасників взаємодії, яка створює можливість особистого контакту (обмін діями, інформацією та спостереженнями);

-- чіткий розподіл індивідуальних діяльностей (дій) між учасниками спільної діяльності;

-- поєднання розподілених індивідуальних діяльностей, тобто чітка послідовність їх виконання за певною програмою, яка враховує діяльність кожного учасника;

-- узгодження індивідуальних діяльностей у процесі постійної взаємодії учасників спільної діяльності.

У процесі становлення і розвитку спільної діяльності сформувалося три її моделі:

1) спільно-індивідуальна;

2) спільно-послідовна;

3) спільно-взаємопов'язана.

Для організації спільної діяльності потрібне просторово-часове узгодження. Спільною може бути й діяльність раніше незнайомих людей, спрямована на з'ясування питання, на якому сходяться їх проблеми, інтереси тощо. Важливими елементами спільної діяльності є взаємодія та спілкування, вони немовби пронизують спільну діяльність, в якій суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності та наміри один одного.

ВИСНОВОК

Від народження людина перебуває у світі собі подібних, в соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних умовах, серед предметів, що виконують соціальні функції. Вона використовує створені протягом історії людства предмети і засоби, володіє мовою як соціально сформованим інструментом мислення, за допомогою якого засвоює загальнолюдський досвід і спілкується з іншими людьми. У цих процесах засвоєння людиною соціального досвіду та культури задіяні всі органи і механізми її індивідуальності: зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання, діяльність, почуття. Здобуті людиною можливості сприймання світу в кольорах, музиці, слові засвоюються в постійній взаємодії із соціумом, з іншими людьми, в результаті вивчення явищ, предметів, у процесі творчої діяльності.

Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у суспільній діяльності. Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків.

Вплив соціального середовища на розвиток особистості відбувається за допомогою навчання, виховання і формування. Розкриваючи вплив навчання і виховання на розвиток особистості, ми дізналися, що вказані процеси сприяють: розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей; розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей; загальному психічному розвитку людини; інтелектуальному, творчому розвитку особистості; розвитку здатності до спілкування з оточуючими; розвитку потреб людини; розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється.

Таким чином спільна діяльність впливає, як позитивно так і негативно на формування особистості. Бо розвиток особистості залежить від того в якому середовищі вона зростала, навчалася та працювала.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

психологічний особистість розвиток людина

1. Безкоштовна бібліотека для студентів. Загальна психологія -- Максименко С.Д. -- http://polka-knig.com.ua.

2. Варій М.Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В 18 М.Й. Варій -- [3-тє вид.]. -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 1007 с. [2].

3. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського НАПН України, В.О. Сухомлинський//Статті, Методика виховання шкільного колективу, www.library.edu-ua.net [1].

4. Онлайн-бібліотека освітньої та наукової літератури, Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. -- К.: Либідь, 2002. -- 560 с. -- http://eduknigi.com [4].

5. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. Модульно-рейтинговий курс для студентів вищих навчальних закладів. -- К.: ВД «Професіонал», 2004. -- 304 с.

6. Электронная библиотека Князева, О.В. Винославська, Психологія / Навчальний посібник -- http://ebk.net.ua [3].

7. Электронная библиотека Князева, Психологія управління. Орбан-Лембрик Л. Е. -- http://ebk.net.ua.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

    дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014

  • Варіанти визначення особистості відомими персонологами. Можливість існування особистості без індивіда. Структура особистості, її форми спрямованості, психологічна сутність складових. Періоди психічного розвитку особистості, критерії її зрілості.

    презентация [4,7 M], добавлен 02.12.2013

  • Особистість як об'єкт дослідження в психології, спроби її визначення, структура та елементи. Етапи формування та розвитку особистості людини як багатогранного процесу, фактори, що чинять вплив на нього. Проблеми, що негативно відбиваються на особистості.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 16.03.2010

  • Самосвідомість як визначальний фактор у формуванні особистості. Психічні особливості розвитку в юнацькому віці. Емоційна сфера і між особистісні стосунки. Розвиток гуманітарних інтересів, абстрактного мислення, пізнавальних функцій і інтелекту у школярів.

    курсовая работа [26,0 K], добавлен 30.01.2015

  • Аналіз впливу на розвиток особистості людини таких біологічних факторів як спадковість, уроджені особливості, стан здоров'я. Вивчення поняття особистості, його структури. Характеристика індивідуальності, як неповторного поєднання психічних особливостей.

    реферат [17,5 K], добавлен 16.01.2010

  • Теоретичний та експериментальний аналіз впливу комп’ютерних ігор на розвиток особистості підлітка. Методика діагностики рівня невербальної креативності школяра. Опис комп’ютерних ігор, які при раціональній грі покращують психічний розвиток особистості.

    курсовая работа [112,7 K], добавлен 01.06.2015

  • Аналіз підходів до поняття нарцисизму, причини та передумови для його формування. Вплив особливостей сімейного виховання на розвиток нарцисичної та психічно стійкої особистості. Вивчення нарцисичного розладу як порушення процесу самоідентифікації.

    статья [25,4 K], добавлен 06.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.