Теоретико–методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток

Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2014
Размер файла 78,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

У дипломній роботі розглянуто теоретико - методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток. Проаналізовано рушійні сили особистості як одна з основних проблем психології особистості.

Запропоновано експериментально - психологічні методики дослідження особистості, проведено аналіз та підібрано психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

Ключові слова: АДАПТАЦІЯ, БІОГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ, ВЛАСТИВОСТІ, ДІАЛЕКТИКО - МАТЕРІАЛІСТИЧНА ПОЗИЦІЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНА, МЕТОДИКА, ОПИТУВАЧ, ОСОБИСТІСТЬ, ПЕРСОНА, ПОТРЕБИ, РУШІЙНІ СИЛИ, СЕРЕДОВИЩЕ, СОЦІОГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ, СПАДКОВІСТЬ, СТАБІЛЬНІСТЬ, СТІЙКІСТЬ, СУСПІЛЬСТВО.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Аналіз наукової літератури за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

1.2 Поняття особистості у психології

1.3 Формування й розвиток особистості

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. РУШІЙНІ СИЛИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Проблеми стійкості особистості

2.2 Проблема рушійних сил розвитку особистості

2.3 Роль спадковості й середовища в розвитку особистості

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО - ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

3.1 Дослідження особистості біографічним методом (Н.А. Грищенко)

3.2 Дослідження особистості за допомою модифіційованої форми В опитувача FPI (А. А. Крилов, Т. І. Рончинська)

3.3 Опитувач Юнга

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Людина як особистість постійно розвивається й удосконалюється. З одного боку, особливості й рівні її розвитку можна постійно пристосовувати й фіксувати, а з іншого - в процесі навчання й виховання людини можна активно впливати на цей процес. Активність особистості обумовлюється сукупністю потреб, які викликають людину крізь складну систему усвідомлених й неусвідомлених мотивів до діяльності. Проте процес задоволення потреб є внутрішнім протиставним процесом. Правильно вирішити питання про рушійні сили психологічного розвитку допомагає марксистсько - ленінське вчення про розвиток особистості. К. Маркс визначив сутність людини, як «сукупність усіх суспільних відносин» [19, с. 198].

Це означає, що психічні особливості відзначаються характером суспільних відносин, в які включається людина як член суспільства, представник визначного класу, тієї або іншої соціальної групи й, нарешті, як член конкретних колективів різного рівня, ступеня організованності й оформлення. Сутність особистості по своїй природі соціальна.

В історії психології існувало два напрямки вирішення проблеми рушійних сил розвитку особистості, які отримали назву біогенетичної та соціальної концепцій психічного розвитку особистості. Описані напрями відбивають різні реальні іпостасі розвитку особистості, і тому надати пріоритет будь-якому з них дуже важко. Інтегрувати вищеназвані підходи до розуміння особистості дозволяє історико - еволюційний підхід, в якому антропологічні якості людини і соціально - історичний спосіб життя виступають як передумови і як результат розвитку особистості. В контексті цього підходу рушійною силою розвитку особистості виступає сумісна діяльність, завдяки якій відбувається індивідуалізація особистості. Адже рушійні сили психічного розвитку особистості виявляються в протистоянні між змінними в дитинстві потребами та дійсними можливостями їх задоволення. Подолання протиріч, які ведуть до розвитку особистості, відбувається в діяльності шляхом оволодіння визначеними способами її досягнення. Розвиток, вибір і виховання потреб, приводження їх до тієї моральної висоти, яка повинна бути властива людині є однією з центральних задач формування особистості людини. Тому, досліджуючи особистість, ми неодноразово звартаємо увагу на те, як вона формувалась у подальшому своєму розитку, які рушійні сили діяли на неї, та яка роль належить спадковості й середовищу в її розвитку.

Складний характер “саморуху” розвитку особистості був розкритий Г.С. Костюком: «Однією з основних суперечностей, що закономірно виявляються на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення» [17, с. 75].

К. Маркс теж шукав рушійні сили суспільного розвитку, її детермінанти, але до вивчення історії він підійшов з діаметрально протилежних, а саме з матеріалістичних позицій. Він вважав, що «слід виходити не з ідей, а з реальних життєвих передумов. Це необхідні тривало діючі причини. Поняття рушійних сил розвитку протилежне поняттю гальмуючих сил. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси» [19, с. 202].

Від так, особливо актуальною стає тема рушійних сил розвитку особистості в психології. Адже особистість формується в умовах суспільного, конкретно - історичного існування людини, її начання та виховання.

Об'єкт дослідження - особистість, як основна категорія в психології.

Предмет дослідження - рушійні сили розвитку особистості як одна з основних проблем психології особистості.

Мета дослідження - проаналізувати особистість, як основну категорію в психології; розглянути рушійні сили психічного розвитку особистості.

Відповідно до поставленої мети дослідження визначити наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати теоретико - методологічні засади дослідження особистості;

2) теоретично дослідити проблему рушійних сил розвитку особистості;

3) запропонувати експериментально - психологічні методики дослідження особистості у психології.

Методи (методики) дослідження:

- аналіз наукової літератури за проблемою дослідження;

- спостереження;

- аналіз існуючих методик дослідження особистості:

дослідження особистості біогафічним методом; дослідження особистості за допомогою модифіційоваої форми В опитувача FPI; дослідження особистості за допомогою опитувача Юнга.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Аналіз наукової літератури за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття минулого століття. Її становлення пов'язане з іменами таких учених, як А. Ф. Лазурський, Г. Олпорт, Р. Кеттел та інші. Проте теоретичні дослідження в психології особистості проводилися задовго до цього часу, й в історії відповідних досліджень можна виділити три періоди: філософсько - літературний, клінічний та експериментальний. Перший бере свій початок від робіт стародавніх мислителів й продовжується до початку ХІХ століття.

В перші десятиліття ХІХ століття поряд з філософами та письменниками проблемами психології особистості зацікавилися й лікарі - психіатри. Вони перші стали вести систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. Цей період отримав назву клінічний. До початку ХХ століття філософсько - літературний та клінічний підходи до особистості були єдиними спробами проникнення в її сутність.

Важливою задачею експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валідних тестових методів оцінювання нормальної особистості.

Основними проблемами в психології особистості в філософсько - літературний період її вивчення стали питання про моральну й соціальну природу людини, про її вчинки й поведінку. Перші визначення особистості були достатньо широкими. Вони включали в себе все те, що є в людині і що вона може назвати своїм, особистим.

Експериментальний період в дослідженнях особистості почався в той момент, коли у вивченні основних пізнавальних процесів уже були досягнені важливі успіхи. Разом із тим в атомістичній, функціональній психології вже в той час широко використовувався експеримент і апарат математичної статистики.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були початі А.Ф.Лазурським, а за кордоном -- Г. Айзенком і Р. Кеттелем.

А. Ф. Лазурський розробив техніку й методику ведення систематичних наукових спостережень особистості, а також процедуру проведення природного експерименту, в якому можна було отримати й узагальнити дані, які зачіпають психологію й поведінку здорової особистості.

Заслугою Г. Айзенка є розробка методів і процедур математичної обробки даних спостережень, питань та аналіз документів, зібраних про особистість з різних джерел. У результаті такої обробки вийшли кореліруючі (статистично пов'язані) між собою факти, які характеризують загальні, найбільш поширені й індивідуально стійкі риси.

Г. Олпорт заклав основи нової теорії особистості, яка отримала назву «теорія рис», а Р. Кеттел, скориставшись методом Г. Айзенка, надав дослідженням особистості, які проводилися в рамках теорії рис, експериментальний характер. Він ввів у процедуру експериментального дослідження особистості метод факторного аналізу, виділив, описав і визначив ряд реально існуючих факторів, або рис особистості. Він же заклав основи сучасної тестології особистості, розробивши один з перших особистістних тестів, названий його іменем (16 -- факторний тест Кеттела).

З усіх визначень особистості, запропонованих на початку експериментального періоду розробки проблеми особистості, найбільш вдалим виявилося те, яке було дано Г. Олпортом: «особистість є прижиттєво сформована індивідуально своєрідна сукупність психофізиологічних систем- рис особистості, якими визначається своєрідне для даної людини мислення й поведінка» [25, с. 209].

К. Роджерс визначав особистість у термінах самості «як організовану, довгочасну, суб'єктивно розуміючу сутність, яка складає саме серце нашої турботи» [29, с. 52 ].

Дж. Келлі розглядав особистість «як належний кожному індивіду унікальний спосіб усвідомлення життєвого досвіду» [12, с. 13 ].

А. Бандура розглядав особистість у вигляді «складного утворення взаємовпливу індивіда, поведінки та ситуації» [4, с. 179 ].

К. К. Платонов визначав особистість «як деяку біосоціальну ієрархічну структуру, в якій виділяються наступні підструктури: спрямованість, досвід, індивідуальні особливості різних форм відображення» [26, с. 83 ].

О. М. Леонтьєв вважав, що «особистість -- це психологічне утворення особливого типу, яке породжується життям людини в суспільстві» [17, с. 85 ].

Я. Л. Морено уявляв собі особистість «як соціальний атом» [21, с. 217 ].

Таким чином, проаналізувавши наукову літературу за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології можна зробити висновок, що як і в наш час, так і в минулому психологія особистості посідала важливе місце в роботах таких визначних авторів, як А.Ф. Лазурський, Г.Айзенк, Г. Олпорт, Р. Кеттел, А. Г. Асмолосов тощо. Ці та інші вітчизняні та зарубіжні психологи зробили великий внесок у розвиток психології особистості.

1.2 Поняття особистості у психології

Людина, яка вийшла завдяки праці з тваринного світу й розвинулась у суспільстві, яка вступила у спілкування з іншими людьми за допомогою мови, стає особистістю -- суб'єктом пізнання й активного перевтілення дійсності.

Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід. Індивідом ми можемо називати й дорослу, нормальну людину, й новонародженого, й ідійота, не здатного сприймати мову й навички. Проте перший з них є особистістю, тобто соціальною істотою, яка включається в суспільні відносини і є діячем суспільного розвитку.

З'являючись у світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має історичний характер. Ще у ранньому дитинстві індивід вмикається у визначену історично систему суспільних відносин, яку він застає уже готовою. Подальший розвиток людини у соціальній групі створює такі відносини, які формують його як особистість.

В поняття «особистість» включають такі властивості, які є більш або менш стійкими й свідчать про індивідуальність людини, визначаючи її вчинки.

Особистість - це людина, яка взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних по природі зв'язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають суттєве значення для неї самої й оточуючих [23, с. 335 ].

Одна з найбільш характерних сторін особистості - її індивідуальність, під якою розуміється неповторне сполучення психологічних особливостей людини. Сюди належать характер, темперамент, особливості протікання психологічних процесів, сукупність переважаючих почуттів і мотивів діяльності, сформовані здібності.

Психологічний склад особистості, сполука психологічних особливостей утворює у кожної конкретної людини стійку єдність, яка може розглядатися як відносна постійність психічного складу особистості. Проте відмічена постійність - відносна.

Поряд з поняттям «людина», «особистість» в науці використовуються терміни «індивід», «індивідуальність» (див. рис. 1.1). Їх відмінність від поняття «особистість» складається з наступного. Якщо поняття «людина» включає в себе сукупність всіх людських якостей, незалежно від того, присутні чи відсутні вони у даної конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує саме його й додатково включає такі психологічні й біологічні властивості, які також є в нього.

Відносно стійкі й відносно змінні особливості особистості утворюють її динамічну структуру як складну єдність рис особистості в їх цілісності й взаємопов'язанності.

Психологічне вивчення особистості включає в себе вирішення двох фундаментальних наукових задач. Перша з них - це виявлення індивідуальної для кожного структури особистості, яка відокремлює її від двох людей. Остання задача потребує виділити деяке число підструктур, яке у своїй сукупності утворює структуру людської особистості.

Рис. 1.1 Схема співвідношення об'ємів понять «людина», «особистість», «індивід» і «індивідуальність»

У сучасній зарубіжній психології помітне місце займають теорії, які виділяють в особистості людини дві основні підструктури, які сформувалися під впливом двох факторів - біологічного й соціального. Проте теорія двох факторів помилковаперш за все тому, що вона механічно протиставля соціальне й біологічне, середовище й біологічну організацію. У дійсності таке зовнішнє, механічне протиставлення нічого не дає для розуміння структури особистості.

Природні, органічні сторони й риси існують у структурі особистості як соціально обумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні й інші якості) й соціальне в структурі особистості утворюють єдність й не можуть бути механічно протиставлені одне одному.

Тому, визначаючи роль і природного, біологічного, й соціального в структурі особистості, неможна лише на цій основі протиставляти біологічне соціальному в особистості людини.

Таким чином, особистістю може бути тільки людина, досягнувши визначеного віку. Людина стає особистістю в тій мірі, в якій система її мотивів виявляється відповідною потребам суспільства. Ось чому поряд з поняттям «особистість» завжди стоїть поняття «суспільство».

1.3 Формування й розвиток особистості

особистість психологія спадковість біографічний

З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на те, яким законам підкорюється розвиток особистості, різні. Ці розходження торкаються розуміння рушійних сил розвитку, закономірностей й етапів розвитку, ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процеса розвитку та інших питань.

З кожним типом теорій пов'язане своє особливе уявлення про розвиток особистості. Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення в нього захисних механізмів і узгоджених зі «Зверх - Я» способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєво, й розглядає процес їх зародження, перевтілення й стабілізації як підлеглі іншим, небіологічним законам. Теорія соціального навчання представляє процес розвитку особистості крізь призму формувань окремих способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична й інші феноменологічні теорії трактують його як процес становлення «Я».

В останні десятиліття усилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій. Однією з таких концепцій стала теорія, яка належить американському психологу Е. Еріксону, в якій дана тенденція виявилась вираженою.

Е. Еріксон у своїх поглядах на розвиток дотримувався так званого епігенетичного принципу: генетичної визначенності стадій, які в своєму особистістному розвитку обов'язково проходить людина від народження до кінця своїх днів.

Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини й радикальна зміна його відношення з навколишніми людьми.

Формуючись і розвиваючись як особистість, людина придбає не лише позитивні якості, а й недоліки. Детально уявити в єдиній теорії всеможливі варіанти індивідуального особистістного розвитку по всеможливим сполукам позитивних і негативних новоутворень практично неможливо. Саме тому Е.Еріксон зобразив у своїй концепції тільки дві крайні лінії особистістного розвитку: нормальну й аномальну (див. Додаток А).

Е. Еріксон виділив вісім стадій розвитку. На першій стадії розвиток дитини визначається майже виключно спілкуванням з ним дорослих людей, в першу чергу матері.

Друга стадія визначає формування у дитини таких особистістних якостей, як самостійність і впевненість у собі

Третя й четверта стадії розвитку, по Е. Еріксону, підкреслюють значення учбової й трудової діяльності для психічного розвитку дитини в ці роки.

Придбання нових життєвих і соціальних ролей змушує людину по - новому дивитися на більшість речей, і в цьому заключається основний момент особистістного розвитку в старшому віці, який слідує за юністю. Крім того, на кожній виділеній ним стадії розвитку автор вказує лише на окремі моменти, які пояснюють його хід, і тільки на деякі особистістні новоутворення, характерні для відповідного віку.

Е. Фромм дав філософськи найбільш правильну трактовку цілей і задач особистістного розвитку людини в умовах сучасного демократичного суспільства. Розвиток особистості - це визнання й реалізація унікальних можливостей, які має кожна людина. Люди, вважав автор, народжуються рівними, проте різними. Повага самобутності людини, культивування його унікальності, відповідне його природі й вищим моральним, духовним цінностям,- найважливіша задача виховання.

Особистість повинна розвиватися вільно, й свобода її розвитку на практиці означає непідвласність будь - якій вищій силі або цілі, крім самовдосконалення особистості. Майбутеє демократії залежить від реалізації індивідуалізма у тому позитивному його розумінні, яке стикається з поняттям індивідуальності. Індивідом як особистістю не повинна маніпулювати ніяка зовнішня сила, будь то держава або колектив.

Таким чином, формування й розвиток особистості пройшло в декілька етапів: від народження до пізньої дорослості, які характеризуються своїми особистістними рисами. Багато в чому психологія особистості завдячує Е.Еріксону, який провів лінію між нормальним й аномальним розвитком.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Особистість - це людина, яка взята у системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних по природі зв'язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають суттєве значення для неї самої й навколишніх людей.

Визначення особистості бере свій початок в роботах стародавніх мислителів й продовжується в наше сьогодення. Кожен вчений трактував сутність особистості по-своєму: К. Роджерс визначав особистість в термінах самості; Дж. Келлі розглядав особистість як належний кожному індивіду унікальний спосіб усвідомлення життєвого досвіду; ЯЛ. Морено представляв собі особистість як соціальний атом тощо. Кожен з цих учених зробив великий внесок у розвиток психології особистості.

З'явившись у світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має історичний характер. В поняття «особистість» включаються такі властивості, які є більш бо менш стійкими й свідчать про індивідуальність людини, відзначаючи її вчинки.

У структурі особистості можна виділити три глобальних стани: індивід, персона, індивідуальність.

Індивід - психологічна організація особистості, яка робить її представником людського роду.

Персона - соціально - типічне утворення особистості, яка утворюється під впливом соціального оточення.

Індивідуальність - неповторне сполучення внутрішніх психологічних особливостей особистості (характер, темперамент, здібності, мотиви діяльності).

Людина стає особистістю в тій мірі, в якій система її мотивів виявляється відповідною потребам суспільства.

В сучасній зарубіжній психології помітне місце займають теорії, які сформулювалися під впливом двох факторів - біологічного і суспільного. Проте теорія двох факторів є помилковою, тому що вона протиставляє соціальне біологічному.

Проблема відношення біологічного й соціального виступає як проблема відношення організму й особистості, бо особистість людини біосоціальна, тобто біологічне і соціальне визначають і доповнюють одне одного.

Особистістю людина не народжується, а стає в період свого розвитку. З цього приводу було розроблено десятки теорій, які пов'язані з особливим уявленням про розвиток особистості та її формування.

В останні десятиліття посилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позиції різних теорій. Однією з таких концепцій стала теорія Е. Еріксона, в якій дана тенденція виявилась вираженою. Саме він провів лінію між нормальним і аномальним розвитком. Дана концепія Е. Еріксона дозволяє уявити собі важливе значення періода дитинства у всьому процесі особистістного розвитку людини.

Е. Фромм дав філософськи найбільш правильну трактовку цілей і задач особистістного розвитку людини в умовах сучасного демократичного суспільства.

Таким чином, вивчення особистості, її формування та розвитку займає важливе місце в психології особистості. Різні концепції та теорії тлумачать її розвиток у тому або іншому прояві, проте, на мій погляд, у вивченні та дослідженні особистості є багато ще невідомих людству фактів, які впливають на розвиток особистості.

РОЗДІЛ 2. РУШІЙНІ СИЛИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Проблеми стійкості особистості

В основі майже всіх теорій особистості лежить припущення про те, що особистість як соціально-психологічний феномен уявляє собою життєво стійке у своїх загальних проявах творення. Стійкість особистості характеризує послідовність її дій і передбачення поведінки, надає її вчинкам закономірний характер.

Відчуття стійкості власної особистості й особистості іншого - важлива умова внутрішнього благополуччя людини й установа нормальних взаємовідносин з оточуючими людьми. Якби в якихось суттєвих для спілкування з людьми проявах особистість не була стійкою, то людям важко було б взаємодіяти одне з одним, досягати взаєморозуміння: отже кожен раз вони змушені були б знову пристосовуватися до людини і були б не в змозі передбачати його вчинки. Тим не менш, в багатьох дослідженнях було виявлено, що поведінка людини досить варіативна. Навіть риси особистості, які повинні бути постійними (а такою постійністю повинен володіти фактор, який виділяється в результаті факторного аналізу), дійсно постійними та стійкими не є.

Поряд з цим, лангітюдні дослідження одних і тих же людей на протязі, наприклад, десятка і більше років вказують, що окремий ступінь стійкості в особистості все ж є, хоча виміри цієї постійності для різних особистістних властивостей не однакова. Наприкінці трирічного періоду з моменту проведення першого обстеження до другого (по закінченню школи) по 58% особистісних змінних були отримані значні позитивні кореляції. За більш ніж 30-ти річний період дослідження, починаючи з підліткового періоду й до 45 років, значні кореляції були отримані по 31 % усіх вивчаючих особистісних характеристик (див. табл. 2.1.).

Таблиця 2.1

Стійкість деяких особистістних якостей в часі ( по Дж. Блоку)

Кореляція результатів дослідження протягом трирічного періоду часу від підліткового до старшого шкільного віку

Кореляція результатів дослідження від підліткового до віку 35 - 45 років

Оцінювана особистістна характеристика (судження, по яким експерти давали оцінки)

Чоловіки

0,58

0,57

0,50

0,35

0,53

0,59

0,42

0,58

По - справжньому надійні й відповідальні чоловіки

Недостатньо контролюють свої мотиви і потреби, нездатний відкладати отримання очікуваного задоволення

Самокритичний

Естетично розвинутий, має виразні естетичні почуття

Жінки

0,50

0,39

0,48

0,45

0,46

0,43

0,49

0,42

Здкбільшого підкірна

Прагне знаходитися серед інших людей, товариська

Неслухняна й неконформна

Цікавиться філософією, такими проблемами, як релігія, цінності, сенс життя

Виявилось, що дуже стійкими у часі є не менш особисті якості, які оцінюють зі сторони, але й самооцінки. Було також виявлено, що особиста стійкість характерна не для кожної людини. Деякі з часом визначають досить драматичні зміни своєї особистості, що є настільки глибокі, що оточуючі люди їх як особистостей не впізнають. Крім цього існують значні індивідуальні відмінності в тому періоді життя, коли особистістні особливості людини більш - менш стабілізуються. В одних людей особистість стає стійкою в дитинстві і в подальшому суттєво не змінюється, в інших стійкість психологічних особливостей особистістного характера, навпаки, виявляється доволі пізно, у віці від 20 до 40 років.

Менша стійкість реакцій поведінки особистих проявів виявляється в тому випадку, коли ми розглядаємо особистість не на протязі довгого періоду часу, а від ситуацій до ситуацій. За виключенням інтелекту й пізнавальних властивостей багатьох інших характеристик особистості ситуативно нестійкі. Виявились розчарованими також спроби пов'язати стійкість поведінки в різних ситуаціях з перевагою тих або інших рис особистості. Найбільшою стабільністю володіють динамічні особливості, пов'язані з вродженими анатомо-фізиологічними задатками, властивостями нервової системи. До яких належать темперамент, емоційна реактивність, екстраверсія- інтроверсія і деякі інші якості.

Прибічники теорії соціального навчання, які підкреслюють значення конкретної ситуації у визначенні образу дій людини, вважають, що думка про наявність у нього стійких рис особистості недостатньо обґрунтована й пов'язана з наступними типовими умозаключеннями помилкового характеру.

1. Багато індивідуальних особливостей людей дійсно достатньо стійкі. Їх стійкість викликає нас приписувати стабільність й іншим, внутрішнім психологічним властивостям людини, які можуть бути нестійкими.

2. Наш досвід спілкування з людьми формує в нас стійке уявлення про них, яке й накладає відбиток на наступне сприйняття й оцінку цих людей.

3. Наша присутність у визначеній ситуації вже змушує іншу людину поводити себе послідовно, так, як вона поводила себе раніше. Це відбувається тому, що постійність оцінюється як риса особистостей.

Таким чином, відповідь на питання про стійкість особистості досить неоднозначна і невизначена. Дійсна ж поведінка особистості, як стійка, так і змінна суттєво залежить від постійності соціальних ситуацій, у яких ми спостерігаємо за людиною.

Що ж відноситься до стабільності оцінок стійкості особистістної поведінки, то такі оцінки теж не можуть бути досить надійними свідченнями присутності чи відсутності у особистості стійких рис. У спеціальних дослідженнях було виявлено, що більш половини якостей особистості, якими дитина володіла, поступаючи до школи, зберігаються протягом усього періоду навчання. Це засвідчує про дві речі. По-перше, про те, що багато особистих особливостей людини, які були сформовані у дошкільному віці, в подальшому зберігають свою постійність. По-друге, про те, що навчання у школі мало відбивається на розвитку особистих особливостей дитини.

Часто не меншу цінність і життєву значущість, крім постійної поведінки людини, має, навпаки, її змінність, адаптація. Саме змінність при окремих відзначених обставинах необхідно розглядати як позитивну властивість особистості людини. Отже, якщо людина сьогодні інша, ніж була вчора, виходить вона розвивається, а це є головним.

2.2 Проблема рушійних сил розвитку особистості

В історії психології існувало два напрямки в рішенні проблеми рушійних сил розвитку особистості, які отримали назву біогенетичної і соціогенетичної концепцій психічного розвитку особистості.

Біогенетична концепція виходить з того, що розвиток особистості людини визначається біологічним фактором, тому розвиток особистості носить спонтанний характер. На думку біогенетиків людина від природи має схильність не лише до деяких особливостей протікання емоційних реакцій, особливостей тампу дій, але й до визначеного комплексу мотивів. У людини ніби від природи запрограмовані не лише форми її психічної діяльності, але й їх зміст, першопочатково визначені етапи психічного розвитку і порядок їх виникнення.

Соціогенетична концепція розглядає розвиток особистості як результат прямих впливів навколишнього соціального середовища, як зліпок середовища. Якщо дотримуватися соціогенетичної концепції, то залишається непоясненим, чому в одному й тому ж соціальному середовищі зростають різні лоюди.

Таким чином, ні біогенетична ні соціогенетична концепції не можуть бути прийняті основою розуміння закономірностей розвитку особистості. Ні одна, ні друга не спроможні виявити рушійні сили психічного розвитку. Не дозволяє це здійснювати й теорія механічної взаємодії В. Штерна, або конвергенції, двох факторів (середовища й спадковості), в якій не подолались помилки двох концепцій розвитку, а скоріше подвоювалися.

Помилковість ведучих концепцій розвитку особистості, прийнятих у зарубіжній психології складається не в тому, що в них утверджується значення спадковості або середовища у розвитку особистості, а в тому, що в них механістично трактуються різні впливи на особистість, яка розглядається як «іграшка». Особистість тим самим лишається активності.

Діалектико-матеріалістична позиція при вирішенні проблеми рушійних сил розвитку особистості з необхідністю потребує звернення до характеристики тих внутрішніх протиріч, вирішення яких і забезпечує здійснення розвитку переходу від вищого (простого) до вищого (складного). Активність особистості обумовлюється сукупністю потреб, які викликають людину крізь складну систему усвідомлених й неусвідомлених мотивів до діяльності. Проте процес задоволення потреб є внутрішнім протиставним процесом.

Рушійні сили психічного розвитку особистості виявляються в протистоянні між змінними в дитинстві потребами й реальними можливостями їх задоволення.

Задоволення потреб знову відтворює ситуацію, в якій виявляються протиріччя між досягнутим рівнем розвитку потреб людини й реальними можливостями їх задовільнити. Подолання протиріч, які ведуть до розвитку особистості, відбувається в діяльності шляхом оволодіння визначеними способами її досягнення, що досягаються за допомогою навчання.

Розвиток, вибір і виховання потреб, приводження їх до тієї моральної висоти, яка повинна бути властива людині є однією з центральних задач формування особистості людини.

Таким чином, проблема рушійних сил розвитку особистості є однією, яка найбільше цікавить суспільство. Отже кожна концепція, яка прагнула пояснити цю проблему виявлялася помилковою, або не зовсім вірною, що у свою чергу приводила до різноманітних наслідків.

2.3 Роль спадковості й середовища в розвитку особистості

Як вже було сказано, помилковими є уявлення про те, що спадковість і середовище є рушійними силами розвитку особистості. Проте це зовсім не означає, що при характеристиці особистості зовсім не слід брати до уваги ці фактори. Необхідно дати наукове пояснення. В теперішній час є підстави вважати вірним припущення про спадкову передачу деяких особливостей будови й функціонування мозку. Проте не слід і з цього робити висновки про участь таких вроджених властивостей в утворенні структури особистості людини й розвитку її властивостей і якостей. Отже, природні якості існують у структурі особистості як соціально обумовлені її властивості. Розвиток особистості є соціально обумовлений процес, тому ведуча роль у формуванні особистості належить ціленаправленому впливу на неї - вихованню. Виховання скеровує й організовує розвиток особистості у відповідності з цілями, які переслідує суспільство.

Середовище, ціленаправлене виховання й навчання формують психологічні властивість людини, а не є лише умовою для прояву чогось першопочатково даного, генетично суворо обумовленого. Треба підкреслити вирішальну роль, яку відіграє навчання й виховання як «свідомий ціленаправлений процес дії старшого покоління на молодше в цілях формування визначених рис особистості, яка відповідає запитам суспільства».

Людина - активна, діяльна істота, а не пасивний об'єкт впливу середовища, тому зовнішні умови життя визначають психіку людини не прямо, а через процес взаємодії людини з середовищем, через його діяльність у цьому середовищі. Одні й ті ж зовнішні умови, одне й те ж середовище можуть по - різному впливати на різних дітей, підлітків, юнаків та дівчат. Соціально організована й стимульована діяльність людини - основа, засіб і умова його психічного розвитку.

Один із спеціалістів вивчення мотивації поведінки особистості X.Хекхаузен виділив три параметри індивідуальної дії особистості, які легко пояснити за допомогою зовнішніх «ситуативних» або «середовищних» факторів. Перший параметр - це ступінь відповідності дій людини діям інших людей. Другий параметр - ступінь відповідності дій людини своїм діям в інших ситуаціях, які відбуваються в близький час. Третій параметр - сутність його відповідності діям, які мали місце в минулих схожих ситуаціях [ 33, с.15].

Терези, на які лягають факти прибічників «середовища» й «спадковості» в будь - яких модифікаціях цих підходів безперервно змінюються.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Рушійні сили психічного розвитку особистості -- це протистояння:

між потребами особистості й зовнішніми обставинами;

між її новими фізичними здібностями й старими формами діяльності;

між новими потребами діяльності й несформованими уміннями та навичками.

Проблема рушійних сил розвитку особистості є досить актуальною в наш час. Саме діалектико -- матеріалістична позиція при вирішенні цієї проблеми потребує звернення до характеристики тих внутрішніх протиріч, вирішення яких і забезпечує здійснення в розвитку переходу від нищого (простого) до вищого (складного). Активність особистості обумовлюється сукупністю потреб, які викликають людину крізь складну систему усвідомлених й неусвідомлених мотивів до діяльності.

Проте рушійні сили психічного розвитку особистості вияляються в протистоянні між змінними в діяльності потребами людини й реальними можливостями їх задоволення.

Не менш важливе місце посідає проблема стійкості особистості. Відчуття стійкості власної особистості й особистості іншого -- важлива умова внутрішнього благополуччя людини й установа нормальних взаємовідносин з оточуючими людьми. Якби в якихось суттєвих для спілкування з людьми проявах особистість не була стійкою, то людям важко було б взаємодіяти одне з одним, досягати взаєморозуміння -- це і є головна проблема стійкості особистості.

Дійсна поведінка особистості, як стійка , так і змінна, суттєво залежить від постійності соціальних ситуацій, в яких ми спостерігаємо за людиною. Проте часто не меншу цінність і життєву значущість, крім постійності поведінки людини, має, навпаки, її змінність, адаптація до нових умов життя.

Велику роль у вирішенні питання щодо рушійних сил розвитку особистості відіграє спадковість і середовище. Звісно, вони не є цими силами, проте це зовсім не означає, що при характеристиці особистості зовсім не слід брати до уваги ці фактори.

Розвиток особистості є суспільно обумовлений процес, тому ведуча роль у формуванні особистості належить не лише спадковості, а й ціленаправленим впливам на неї -- вихованню та середовищу. Тому, уявлення про «спадковість» і «середовище» детермінації розвитку особистості відмінні надзвичайною життєвою стійкістю, що відокремлює їх в окрему групу, яка впливає на розвиток особистості.

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО - ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

3.1 Дослідження особистості біографічним методом (Н. А. Грищенко)

Біографічним методом є метод синтетичного опису людини як особи і суб'єкта діяльності. На даний момент він є єдиним методом, який дозволяє вивчити особу в процесі розвитку. Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, оскільки дозволяє прослідкувати динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовість і схильність минулого помилкам пам'яті - можуть бути скоректовані об'єктивнішими даними комплексного дослідження особи.

Розробка біографічного методу відноситься до першої третини ХХ століття. Перше комплексне біографічне дослідження, що охоплює всі вікові етапи і сфери життя людини, пов'язане з ім'ям Ш. Бюллер. У радянській психології до цього методу вперше звернувся Н. А. Рибників, що підкреслював, що використання біографічного методу грає істотну роль в розумінні загального потенціалу людини.

Розвиток біографічного методу має важливе значення в системі становлення людинознавства і комплексного психологічного вивчення людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, початого академіком Б.Г. Ананьєвим в 1968 році і продовженного йогоучнями Н. У. Логінової, Н.М.Володимирової, Л. А. Головей тощо.

Предметом біографічного методу є життєвий шлях - історія особистості й суб'єкта діяльності. Джерелами біографічної інформації виступає сама людина, що вивчається, і події навколишнього середовища.

Мета заняття. Складання характеристики особистості, на підставі біографічного методу, який включає наступні розділи:

1. Дані життєвого шляху.

2. Ступені соціалізації (ясла, дитячий садок, школа, вуз).

3. Середовище розвитку (місця проживання, учбові заклади).

4. Інтереси й улюблені заняття в різні періоди життя.

5. Стан здоров'я (зокрема перенесені захворювання)

Оснащення. Формалізована біографічна анкета (див. Додаток Б).

Порядок роботи. Для виконання учасники діляться на пари, в яких один виконує роль експериментатора, а інший - роль випробовуваного. Випробовуваному пропонується біографічна анкета і дається наступна інструкція: «Прошу вас якомога докладніше розповісти історію вашого життя: у якій сім'ї ви народилися, як пройшло ваше дитинство, як жила ваша сім'я, як її члени відносилися один до одного, які ваші найперші спогади? Бажано, щоб розповіли про той час, коли ви вчилися в школі: що вам там подобалося і що не подобалося. Як в цей час складалися ваші відносини з батьками? Хто були ваші друзі? Чим ви цікавилися і що думали про майбутнє життя? Ми хотіли б також, щоб ви розповіли про те, як ви жили, ставши дорослою людиною, як вибирали професію, яким чином ви проводили вільний час. Розкажіть про те, що представляється вам найцікавішим і важливішим. Які ваші життєві плани?»

Обробка результатів припускає складання хронологічної таблиці особового розвитку, куди в хронологічному порядку виписуються зі всіх питань завдання дати, згадані випробовуваним, події, пов'язані з цими датами, і переживання, що супроводжують їх.

Далі відповіді обробляються методом контент-анализу. Інтерпретація результатів припускає аналіз:

- соціальної ситуації розвитку особи;

- основного фону емоційних переживань в різні періоди розвитку;

- ціннісних орієнтацій, спрямованості, інтересів, тенденцій, середовища спілкування, соціальній активності особи;

- основних конфліктів і рушійних сил розвитку особи.

3.2 Дослідження особистості за допомою модифіційованої форми В опитувача FPI (А. А. Крилов, Т. І. Рончинська)

Особистістий опитувач створений головним чином для прикладних досліджень з урахуванням досвіду побудування й застосування таких широко відомих опитувачів, як 16 PF, ММРІ, ЕРІ тощо. Шкали опитувача сформовані на основі результатів факторного аналізу й відображають сукупність взаємопов'язаних факторів. Опитувач призначений для діагностики станів і властивостей особистості, які мають першопочаткове значення для процесу соціальної адаптації й регуляції поведінки.

Мета заняття. Формування навичок роботи з багатофакторним особистістним опитувачем, який необхідний практичному психологу при рішенні задач психодіагностики, психологічного консультування, експертизи тощо.

Оснащення. Опитувач з інструкцією і бланк відповідей (див. Додаток В і Г) в кількості, яка відповідає числу одночасно досліджених людей.

Опитувач FPI складається з 12 шкал; форма В відмінна від повної форми тільки в два рази меншої кількості питань. Загальна кількість питань в опитувачі - 114. Шкали опитувача І - ІХ є основними, або базовими, а Х - ХІІ - інтегруючими.

Шкала І (невротичність) характеризує рівень невротизації особистості. Високі оцінки відповідають вираженому невротичному синдрому астенічного типу зі значними психосоматичними порушеннями.

Шкала ІІ (спонтанна агресивність) дозволяє виявити й оцінити психопатизацію інтротенсивного типу. Високі оцінки свідчать про підвищенний рівень психопатизації.

Шкала ІІІ (депресивність) дає можливість діагностувати ознаки, характерні для психопатологічного депресивного синдрому. Високі оцінки по шкалі відповідають належності цих ознак в емоційному стані, в поведінці, у відношеннях до себе й до соціального середовища.

Шкала ІV (роздратованість) дозволяє робити судження про емоційну стійкість. Високі оцінки свідчать про нестійкість емоційного стану зі схильністю до афективного реагування.

Шкала V (товариськість) характеризує як потенціальні можливості, так і дійсні прояви соціальної активності. Високі оцінки дозволяють говорити про наявність виражених потреб у спілкуванні і постійній готовності до задоволення цієї потреби.

Шкала VI (врівноваженність) відображає стійкість до стресу. Високі оцінки свідчать про хороший захист до впливу стрес - факторів звичайних життєвих ситуацій, які базуються на впевненості в собі, оптимістичності й активності.

Шкала VII (реактивна агресивність) має ціль виявити наявність ознак психопатизації екстратенсивного типу. Високі оцінки свідчать про високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним відношенням до соціального оточення й бажанням до домінування.

Шкала VIII (сором'язливість) відображає прихильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації, які протікають по пасивно - захисному типу. Високі оцінки по шкалі відображають присутність стурбованності, скутості, невпевненості, наслідком чого є труднощі в соціальних контактах.

Шкала ІХ (відкритість) дозволяє характеризувати відношення до соціального оточення й рівень самокритичності. Високі оцінки свідчать про прагнення до довірно - відвертої взаємодії з оточуючими людьми при високому рівні самокритичності.

Шкала Х (екстраверсия - интроверсия). Високі оцінки шкали відповідають вираженій екстравентированості особистості, низькі - вираженій інтровентированності.

Шкала ХІ (емоційна лабільність). Високі оцінки вказують на нестійкість емоційного стану, яка проявляється в частих змінах настрою, підвищенній збудливості, роздратованності, недостатній саморегуляції. Низькі оцінки можуть характеризувати не лише високу стабільність емоційного стану, а й хороше вміння володіти собою.

Шкала ХІІ (маскулінизм - феминизм). Високі оцінки свідчать про протікання психічної діяльності виключно по чоловічому типу, низькі - по жіночому.

Обробка результатів. Перша процедура стосується отримання перших, або «сірих», оцінок. Для її здійснення необхідно підготувати матричні форми ключів кожної шкали на основі загального ключа опитувача (див. Додаток Д). Для цього в бланках відповідей, які ідентичні тим, якими користувався досліджений, вирізають «вікна» в клітинах, які відповідають номеру питання і номеру відповіді. Отримані таким чином шаблони по черзі, відповідно з порядковим номером шкали, накладаються на заповнені дослідженим відповіді. Підраховується кількість відповідей, які зівпали з «вікнами» шаблону.

Аналіз результатів слід починати з перегляду всіх листів відповідей, які заповнив досліджений, помічаючи, яка відповідь була зроблена на перше запитання. При негативній відповіді слід вважати дослідження не дійсним, тому що досліджений не має бажання чесно відповідати на питання. При позитивній відповіді на перше питання, після обробки результатів дослідження виділяються всі високі та низькі оцінки. До низьких належать оцінки в діапазоні 1 - 3 бали, до середніх - 4 - 6 балів, до високих - 7 - 9 балів. Слід звернути увагу на оцінку по шкалі ІХ, яка має значення для загальної характеристики вірності відповідей.

Інтерпретація отриманих результатів, психологічний висновок і рекомендації повинні бути зроблені на основі розуміння змісту питання в кожній шкалі, глибинних зв'язків досліджуваних факторів між собою й з іншими психологічними й психофізиологічними характеристиками й їх ролі в поведінці й діяльності людини.

3.3 Опитувач Юнга

Опитувач призначений для виявлення типологічних особливостей особистості, а саме екстравертивного та інтровертивного типів особистості, а також типу темпераменту. Темпераменти розрізняють як флегматичний, меланхолійний, холеричний і сангвінічний.

Швейцарський психолог і психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961) розробив типологію характерів, в основі якої лежить виділення домінуючої психічної функції (мислення, відчуття, інтуїція) і класифікував усіх людей по переважаючій спрямованості на зовнішній або внутрішній світ (екстравертивний та інтровертивний типи).

Така класифікація виглядає, здавалося б, просто, але грунтується на складних, протиборчих взаєминах свідомості і несвідомого в психіці людини.

Екстраверт - відкрита, пряма людина, всім зрозумілий, активний і надзвичайно товариський, такий, що має багато друзів і знайомих, він не любить самоти, любить подорожувати, мало цікавиться своїм здоров'ям, прагне узяти від життя все, що тільки можна. Він, як правило, стає душею компанії, любить розповідати анекдоти, є ініціатором різних вечірок і зустрічей, в повсякденному житті орієнтується на обставини, а не на суб'єктивну думку. Легкий в спілкуванні, має високий рівень агресивності, тенденцію до лідерства, любить бути в центрі уваги, легко зав'язує контакти, імпульсивний, відкритий, судить по людях «по зовнішності», не заглядає всередину; холерики, сангвініки.

Інтроверт - внутрішньо зосереджений, замкнутий мислитель, обернений всередину, в себе, відгороджена від навколишнього світу людина, що ретельно аналізує події, при цьому підозрюючи в діях інших другий сенс, підтекст. У нього мало друзів, оскільки складно встановлювати нові контакти, самота йому ближче, він не звик міняти свої звички. Інтроверт недовірлива людина з високим ступенем тривожності і ригідності, він дорожить своїм здоров'ям, прислухаючись до відчуттів в собі. Направлений на світ власних переживань, мовчазн, не любить ризикувати, переживає розрив старих зв'язків, немає варіантів програшу і виграшу; флегматики, меланхоліки.

Проте можна виділити і людей - амбовертів, у них є в рівній мірі риси вдачі екстра- і інтроверта.

Інструкція. На кожне питання є два варіанти відповідей, необхідно вибрати відповідь, яка підходить вам більше, і поставити букву, що позначає цю відповідь (див. Додаток Е).

Обробка результатів. Показники екстраверсії: 1б, 2а, 3б, 4б, 5а, 6б, 7а, 8б, 9а, 10б, 11а, 12б, 13а, 14б, 15а, 16а, 17а, 18а, 19б, 20а.

Кількість відповідей підрахувати і помножити на 5.

Бали: 0-35 - інтроверсія; 36-65 - амбоверсія; 66-100 - екстраверсія.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

Провівши експериментально -- психологічні методики дослідження рушійних сил розвитку особистості, а саме дослідження особистості, можна зробити певні висновки.

Дослідження особистості біографічним методом являє собою метод синтетичного опису людини як особистості й суб'єкта діяльності. Біографічний метод -- історичний і водночас генетичний, тому що дозволяє прослідкувати динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу можуть бути скоректовані більш об'єктивними даними комплексного дослідження особистості.

Розвиток біографічного метода має важливе значення в системі становлення людинознавства й комплексного психологічного вивчення людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності.

Предметом біографічного методу є життєвий шлях - історія особистості й суб'єкта діяльності. Джерелами біографічної інформації виступає сама людина, що вивчається, і події навколишнього середовища.

Дослідженням особистості за допомогою модифіційованої форми В опитувача FРІ було сформовано шкали опитувача на основі результатів факторного аналізу й відбито сукупність взаємопов'язаних факторів. Опитувач передбачає діагностику станів і властивостей особистості, які мають першопочаткове значення для процеса соціальної адаптації й регуляції поведінки. На основі результатів шкал відповідей визначають глибинні зв'язки досліджуваних факторів між собою й з іншими психологічними й психофізиологічними характеристиками й їх ролі в поведінці й діяльності людини.

Опитувач Юнга призначений для виявлення типологічних особливостей особистості, а саме екстравертивного та інтровертивного типів особистості, а також типу темпераменту. За допомогою опитувача можна класифікувати всіх людей по переважаючій спрямованості на зовнішній або внутрішній світ (екстравертивний та інтровертивний типи).

Таким чином, кожне з досліджень особистості відіграє важливу роль у глибшому пізнанні особистості людини, її стану здоров'я, інтересів й улюблених занять в різні періоди життя, середовища розвитку, ступеня соціалізації, формування практики роботи з багатофакторними особистими опитувачами тощо.

Використання таких експериментально -- психологічних методик є способом кращого пізнання особистості в соціальній сфері спілкування, яка характеризує її як конкретного індивіда пізнання.

ВИСНОВКИ

Дослідивши дану тему, можна зробити наступні висновки:

1. Проаналізувавши теоретико - методологічні засади дослідження особистості потрібно звернути увагу на те, що ми не можемо дати особистості одне визначення, проте можна виділити, що людина, яка вийшла завдяки праці з тваринного світу й розвинулась у суспільстві, стає особистістю - суб'єктом пізнання й активного перевтілення дійсності. З'явившись у світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має історичний характер. Прослідкувавши за формуванням і розвитком особистості, можна визначити те, що у своєму розвитку особистість пройшла безліч етапів, починаючи з народження й закінчуючи пізньою дорослістю.


Подобные документы

  • Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми когнітивної сфери особистості у психологічній науці. Структура когнітивної сфери особистості та вплив на її розвиток. Когнітивний стиль як індивідуальна інтеграція особливостей пізнавальних процесів.

    курсовая работа [42,8 K], добавлен 24.04.2011

  • Проблеми особистості в психологічній літературі. Особистість та її характерні риси. Вклад Б.Г. Ананьєва в розвиток онтопсихології та акмеології. Основні положення концепції людинознавства. Експериментально-психологічні методики дослідження особистості.

    курсовая работа [45,1 K], добавлен 24.04.2011

  • Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011

  • Особистість як об'єкт дослідження в психології, спроби її визначення, структура та елементи. Етапи формування та розвитку особистості людини як багатогранного процесу, фактори, що чинять вплив на нього. Проблеми, що негативно відбиваються на особистості.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 16.03.2010

  • Поняття спрямованості особистості, її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Сучасні теорії, що лежать в її основі. Дослідження педагогичної спрямованості, взаємозв’язок спрямованості особистості студента з його професійною ідентичністю.

    курсовая работа [302,3 K], добавлен 13.11.2011

  • Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу і їх класифікація. Застосування колекційних психогімнастичних програм для розвитку особистості дошкільника.

    курсовая работа [48,1 K], добавлен 09.03.2011

  • Напрямки всебічного розвитку особистості. Завдання розумового, морального, трудового, естетичного та фізичного виховання. Розвиток особистості і освіта: історичний вимір. художня творчість і мистецтво як засоби духовного розвитку особистості дитини.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 12.03.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.