Проблема спрямованості особистості

Поняття спрямованості особистості, її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Сучасні теорії, що лежать в її основі. Дослідження педагогичної спрямованості, взаємозв’язок спрямованості особистості студента з його професійною ідентичністю.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.11.2011
Размер файла 302,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Вивчення спрямованості особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

1.1 Вивчення спрямованості особистості в зарубіжній психології

1.2 Історія вивчення спрямованості особистості в Україні

1.3 Сучасні теорії, які можна покласти в основу вивчення спрямованості особистості

РОЗДІЛ II. Теоретичне дослідження проблеми спрямованості особистості

2.1 Поняття спрямованості особистості, її роль у життєдіяльності людини

2.2 Головні компоненти спрямованості особистості, їх характеристика

2.3 Основні типи спрямованості особистості

2.4 Педагогічна спрямованість як окремий вид професійної спрямованості

РОЗДІЛ IIІ. Дослідження особливостей взаємозв'язку спрямованості особистості студента з його професійною ідентичністю

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

спрямованість особистість професійна ідентичність

Вступ

В запропонованій вашій увазі курсовій роботі розглядається цікава і важлива проблема спрямованості особистості, що є найсуттєвішим компонентом структури особистості, її системоутворюючою властивістю, тобто системою стійких мотивів, ціннісних орієнтацій, котрі визначають змістовий бік світосприйняття й поведінки людини, її ставлення до оточуючого світу, до інших людей, до самої себе, тому проблема спрямованості є завжди актуальною.

Через опис спрямованості можна зрозуміти зміст окремих індивідуальних проявів особистості, оскільки це дає змогу реконструювати світ цінних для його сенсів, предметів, явищ навколишньої дійсності. Ціннісно-смислові утворення особистості (спрямованість особистості) складаються внаслідок того, що в процесі життєдіяльності людина виділяє в навколишньому світі значущі, цінні для неї предмети, ситуації, ідеї, дії. Виділяє їх, діючи з предметами певним, властивим їй чином (тобто включаючи ці предмети у практику свого і й переживань). Людина ніби поширює своє “Я” на ці предмети і починає “впізнавати” себе в предметах. Саме тому вони стають для неї цінними, значущими, тому що позначають той простір життя, який їй відкривається і належить суб'єкту життя, той предметний зміст, через який він представлений собі як “я”. Ці змісти фіксуються й відображаються в узагальнених ціннісно-смислових утвореннях, що складають спрямованість особистості. Спрямованість особистості є цілісною характеристикою, що, як вектор, задає та визначає напрямок усього психічного розвитку людини, простір особистісних змістів, обумовлює й пояснює своєрідність проявів окремих якостей, рис особистості в цілому [16].

Розглядаючи історію розвитку психіки людини, ми не можемо обійтися без аналізу потреби в нових враженнях і спілкуванні. Вибірковість сприйняття людиною навколишнього світу ми також пов'язуємо з потребами та інтересами особистості; з'ясовується, що і наша пам'ять залежить від спрямованості особистості: що саме запам'ятовується, як і на який термін знову-таки пов'язане з потребами та інтересами. Без спрямованості не обійтися при аналізі розумової діяльності й уваги. Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибірковість відносин і активність людини. Не дивно, що питання про спрямованість особистості, її потреби, мотиви, інтереси недарма ставиться на перше місце [1].

Дати повну характеристику людині ми можемо лише якщо знаємо тип спрямованості особистості.

На сьогоднішній день в суспільстві існує така тенденція, що кожен у цьому житті за себе, а вивчення даної теми допоможе розібратися у спрямованості особистості людей, які оточують нас, дізнатися їх цілі і ті або інші схильності. Значимість роботи у професійній діяльності педагогів, психологів дуже велика, тому що за родом своєї діяльності вони працюють постійно з людьми і їм просто необхідно розуміти, що бажає людина, які у нього потреби та можливі мотиви поведінки, ці знання можуть використовуватися для подолання або попередження появи проблем у виробничих і міжособистісних взаємовідносинах [6].

Студенти, ознайомившись темою роботи, зможуть краще зрозуміти себе, розібратися чи вірно вони обрали свою майбутню професію. Актуальність проблеми зумовила вибір теми наукової роботи.

Об'єкт дослідження: поняття спрямованості особистості

Предмет дослідження: зв'язок професійної (на прикладі педагогічної) спрямованості з професійною ідентичністю.

Мета дослідження: детально розглянути та проаналізувати проблему спрямованості особистості, дослідити особливості взаємозв'язку спрямованості особистості майбутнього вчителя з його професійною ідентичністю.

Завдання:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз літератури з вивчення спрямованості особистості.

2. Детально охарактеризувати поняття “спрямованість особистості”.

3. Розглянути педагогічну спрямованість у контексті загальної психологічної проблеми - професійної спрямованості особистості.

4. Виявити особливості взаємозв'язку спрямованості особистості майбутнього вчителя з його професійною ідентичністю.

Нас цікавить думка зарубіжних і вітчизняних психологів відносно питання спрямованості особистості. Ми проаналізуємо погляди А. Адлера, Г. Айзенка, Е. Еріксона, Р. Кеттела, А. Маслоу, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Юнга. Серед вітчизняних психологів багато зробили для розвитку психологічної думки в області вивчення спрямованості особистості Ю. Дрогобич, І. Гізель, П. Могила, В. Мономах, К. Острозький, Ф. Прокопович, К. Сакович, Г. Сковорода, К. Туровський.

Практична значущість роботи полягає в тому, що здобуті в процесі дослідження дані допоможуть особистості розібратися в собі, тобто виявити свою спрямованість, студенту - зрозуміти чи професія обрана вірно.

У процесі роботи було використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел із загальної та вікової психології; вивчення та аналіз методик по визначенню професійної спрямованості, емпіричні методи: вивчення документальних джерел, тести; методи математичної статистики.

Розділ I. Вивчення спрямованості особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

1.1 Вивчення спрямованості особистості в зарубіжній психології

Окремі питання теми спрямованості особистості розглядалися в таких теоріях: психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична психолога К. Юнга, когнітивна психологія Д. Келлі, гештальтпсихологія та інші школи.

З. Фрейд був переконаним біологічним детерміністом. Він вважав, що всі прояви людської активності (дії, думки, почуття, прагнення) підпорядковуються певним законам і детерміновані могутніми інстинктивними силами, в особливості сексуальним інстинктом.

К. Юнг стверджував, що душа, або особистість, складається із трьох окремих, але взаємодіючих структур: його, особисте несвідоме та колективне несвідоме. Найбільш вагомим внеском Юнга в психологію вважаються описані ним дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія та інтроверсія.

Основним положення А.Адлера в його концепції творчого “Я” є творча сила, що дає людям можливість формувати цілі, приймати рішення, бачити перспективи і будувати різні життєві плани, що узгоджуються з цілями і цінностями. Спадковість та оточення він вважав лише вихідною основою для розвитку особистості. Індивід переживає вплив суспільства, але вплив творчого “Я” - є переважаючою та визначальною силою в формуванні життєвого шляху.

В його теорії мотивація поведінки завжди пов'язана з внутрішнім світом індивідуума, особливо з наполегливим, направленим на майбутнє і всепоглинаючим прагненням до досконалості.

В теорії особистості Е. Еріксона розглядаються питання спрямованості особистості в аспекті детермінованої поведінки. Біологічне становлення при взаємодії з поширеною сферою соціальних відносин індивідуума дає складну систему поведінки. Виховання в батьківській сім і, досвід шкільних років, відношення в групах однолітків і можливості культурного оточення - все це має велику роль у визначенні життєвих планів, перспектив, в спрямованості розвитку Еріксон акцентує увагу на його, свідомості та раціональності. Спрямованість особистості пов'язана з стадіями розвитку, з подоланням криз, з безкінечною життєвою боротьбою [13].

Е. Фромм в гуманістичній теорії особистості підкреслював, що основними усвідомлюваними мотивами людини є :

1. Потреба в встановленні зв'язків з навколишнім світом;

2. Потреба в подоланні пасивної природи;

3. Потреба в коренях;

4. Потреба в ідентичності;

5. Потреба в системі поглядів і переконань

Е. Фромм виділяв продуктивні та непродуктивні типи характеру, які формуються в результаті взаємодії потреб і соціуму.

В своїй диспозіціональній теорії особистості Г. Олпорт розглядає особистісний розвиток, як активний процес становлення, в котрому індивідуум бере на себе відповідальність за планування життєвого шляху. Поведінка людини мотивується і визначається його специфічними рисами, характеристиками.

Р. Кеттел сформулював концепції структурної теорії особистості в якій зазначається, що спрямованість особистості пов'язана з індивідуальним онтогенезом та соціокультурною матрицею. Згідно його теорії певні риси особистості представляють собою відносно постійні тенденція реагувати і діяти певним чином.

Г. Айзенк в теорії типів особистості розглядав спрямованість особистості в тісному взаємозв'язку з суперрисами або типами, такими як екстраверсія та інтроверсія. Мотиви, інтереси та переконання людини пов'язані з типами особистості.

Радикальний біхевіоризм Б. Скіннера зазначає важливість у вивченні мотивів поведінки зв'язку характерних особливостей минулого досвіду людини та унікальних вроджених здібностей.

В основі когнітивної концепції Д. Келлі лежить теорія особистісних конструктів. Це ідеї, думки, переконання, які людина використовує щоб усвідомити, пояснити свій досвід, дійсність. З точки зору Келлі , основною спрямованістю життєдіяльності є рух та розвиток. Він розглядає людину в якості активного і думаючого організму просто тому, що він живий. “Мотивація” - це зайвий конструкт. Його основний постулат: “ Процеси особистості - це прикладені в психіці канали, в руслі яких людина прогнозує сучасне та майбутнє ”

А. Маслоу є представником гуманістичної теорії. Для нього людина в корні вільна і відповідальна за рішення, який образ життя вибрати. Людина вирішує, який його потенціал і як він буде прагнути актуалізувати його. Йому належать концепції мета потреби та самоактуалізації. Вродженим мотивом є прагнення актуалізувати свій потенціал. Маслоу не заперечував важливість впливу оточення , але підкреслював силу особистісних прагнень, потреб [7].

Отже, проблема спрямованості особистості цікавила безліч зарубіжних психологів, серед яких можна назвати немеркнучі імена А. Адлера, Е. Еріксона Д. Келлі, З. Фрейда, К. Юнга, та ін., кожен з яких інакше трактував її.

1.2 Історія вивчення спрямованості особистості в Україні

В Украйні люди з давніх часів цікавилися психічними явищами, питаннями спрямованості особистості. Середньовічні українські мислителі зазнали значного впливу давньогрецьких філософів, зокрема ідей Платона про те, що душа знаходиться у тілі людини і спрямовує іі протягом усього життя, а після смерті залишає тіло і переміщається у “світ ідей” та думок Аристотеля про душу як рушій, що дає змогу людині розвивати себе, пізнавати Всесвіт та світобудову. Водночас розвиток психологічної думки зазнав впливу положень іудейсько-християнськоі релігії, згідно якої творцем світу і людини є Бог. В залежності від того, чи перебуває людина у мирі з Богом, чи виконує вона заповіді, життя людини благословенне. Якщо людина іде стежками зла, вона нещасна. Серед мислителів, що розглядали питання спрямованості особистості слід виділити таких українських філософів та вчених: Ю.Дрогобич, І. Гізель, П. Могила, В.Мономах, К. Острозький Ф. Прокопович,, К. Сакович, Г. Сковорода К. Туровський.

Наприклад, К. Сакович у “Трактаті про душу” писав, що спрямованість особистості пов'язана з самопізнанням, мета якого в тому, щоб пізнати закони і властивості своєї природи, уникнути того, що шкодить природі людини. Ф. Прокопович вважав, що вся активність людини: дії, почуття, думки обертаються навколо двох осей: бажати добра і не бажати зла. На думку Г. Сковороди за чуттєвим видимим світом необхідно знайти справжню природу, це і є мета людського існування. Мотиваційний вибір здійснюється через пізнання “ангельского” і “сатанинського”, що становить основу самовизначення людини, в результаті якого людина усвідомлює свої здібності, інтереси, здатність до певної діяльності, формує систему переконань, в цьому знаходить своє щастя [5].

І. Котляревській підкреслював, що головним мотивом діяльності педагога повинно бути прагнення виховати почуття щирої любові до народу, співчуття знедоленим. Також він закликав педагогів гуманно ставитися до дітей, розвивати їх природні здібності.

На думку М. Максимовича, душа людини наділена трьома основними способами виражати своє внутрішнє, особисте життя: в образах, в звуках, у слові.

М. Гоголь - видатний український мислитель, письменник. Йому належать глибокі думки що до питань спрямованості особистості, мотивів, цілей людських. На його думку, світ мертвих душ ” є своєрідним “шифром”, до якого необхідно знайти ключ, щоб досягти світу душ живих. Цей ключ треба шукати у власній душі. Коли знайдеш цей ключ до власної душі, тоді зможеш відкривати ним усі душі.

Т. Шевченко - духовний батько українського народу, мислитель, філософ. Його праці - це багата науково - психологічна спадщина, що формує національні цінності, інтереси, переконання. Насамперед, любов до України, національну самосвідомість.

У працях П. Юркевича серце та його значення в духовному житті людини ”, “Науки про людський дух ” він вважає, серце виступає як джерело емоційного життя людини і репрезентує глибинні рушійні сили поведінки. Воно безпосередньо пов'язане з мотивацією дії і визначає іі.

Основні дослідження О. Потебні були пов'язані з мовленням. Він вважав, дійсність пізнається через слово. Мовлення пов'язане з думками, мотивами, цілями, цінностями особистості.

І. Сікорський обстоював ідею всебічного розвитку підростаючої особистості, поєднання розвитку пізнавальних процесів з емоційними.

П. Мирний - український письменник, висловив ряд важливих положень про зв'язок мови з “духом або душею”, вищими почуттями людини. “... Наша мова тож і є одежа нашого духу... Яскравий вираз всього того, що нас виражає, що ми почуваємо, про що ми думаємо - гадаємо. Того, що ми всі звемо духом або душею ”.

І. Вернадський високо оцінював роль психологічних знань у питаннях спрямованості та становлення особистості.

М. Бердяєву належать праці з філософії, де порушуються проблеми психології творчості людини. Він зазначав, що глибинна суть осмислення людиною світу та власного “Я” полягає в тому, що смисл речей відкривається не входженням їх у людину при пасивній іі установці щодо речей, а творчою активністю людини ”.

Також слід виділити праці пов'язані з питаннями спрямованості особистості таких українських мислителів: Г. Ващенко, В. Липинський , І. Огієнко.

Після жовтневого перевороту 1917 р. в галузі дослідження питань спрямованості особистості плідно працювали С. Ананьін, П. Блонський, С. Рубінштейн. Багато концепцій та теоретичних питань, розроблених ними важливі і сьогодні в психологічній науці [22].

На початку двадцятого сторіччя в Харкові була створена міцна українська педагогічна школа.

Нас особливо цікавлять роботи О. Леонтьєва. В Харкові під його керівництвом і за активної участі П. Гальперіна, О. Запорожця, П. Зінченка, та інших психологів провадилися дослідження психічного розвитку особистості. Усі ці дослідження були об'єднані загальнотеоретичною позицією, згідно з якою психічні процеси нерозривно пов'язані з практичною діяльністю людини. Особливе місце надавалося мотивам діяльності, зокрема їх впливу на особливості та продуктивність розвитку психічних процесів у людини. Теоретичним підґрунтям вчення про діяльність прислужилися позиції Гегеля і ранні ідеї К, Маркса щодо мотивів і операцій як структурних елементів діяльності. Теоретичні й експериментальні роботи, виконані у Харкові, справили значний вплив на подальший розвиток психологічних досліджень у Радянському Союзі.

Л. Божович вивчала пізнавальні інтереси школярів, здійснювала диференційний підхід до виявлення мотивів навчальної діяльності та іх зв'язку з соціальними мотивами.

В. Аснін, Д. Ельконін- українські психологи Харківської школи, що працювали над питаннями спрямованості особистості, мотивів діяльності, рухових навичок.

Перші українські психологи Харківської школи теж працювали над проблемою спрямованості, ще раз доводячи її актуальність і важливість[18].

В повоєнні часи найвідомішим психологом був Г. Костюк. Деякий час він очолював кафедру психології в університеті ім. М.П. Драгоманова. Його роботи про комплексне дослідження розумового розвитку були відзначені на європейському рівні. Він творче працював також над проблемами розвитку та спрямованості особистості.

Другим завідувачем кафедри був професор Д.Ф. Ніколенко. Йому належать ряд навчальних і методичних посібників із загальної та вікової психології.

Слід відмітити також наукове надбання, внесок у психологію професора Л.Долинськоі, М. Левченка, О. Скрипченка, Н. Чепелєвої [2].

Отже, питання спрямованості особистості великі українські мислителі та філософи почали досліджувати ще у XVIII ст., висуваючи свої унікальні теорії, які і досі не втратили своєї актуальності, тема спрямованості особистості відіграла важливу роль у розвитку психологічної думки в Україні наприкінці вісімнадцятого - початку двадцятого сторіччя і психологи сучасності продовжують працювати над питанням спрямованості особистості, відкриваючи все нові і нові її сторони і особливості.

1.3 Сучасні теорії, які можна покласти в основу вивчення формування спрямованості особистості

Розгляд різних підходів до особистості викликає необхідність зупинитися на сучасних теоріях, які можна покласти в основу вивчення і організації виховання і розвитку особистості, формування її спрямованості. В даний час у психолого-педагогічній науці існує кілька теорій розвитку особистості.

Психологічна теорія розвитку особистості (теорія рис). Вона зв'язується з формуванням внутрішньої структури особистості, її базисних рис: екстраверсії, інтроверсії, тривожності, стильових рис, мотиваційних, інструментальних (що виступають як засіб для діяльності).

Соціальна теорія розвитку особистості включає в себе формування зовнішньої поведінки, готовність виконувати певні соціальні функції, громадські ролі, тобто створювати відповідний статус, мати спрямованість.

Теорія соціального навчання пов'язана з набуттям особистістю умінь, навичок, звичок, спілкування з людьми на основі відповідного підкріплення, оволодінням знаннями, досвідом, здобутими попередніми поколіннями.

Інтеракціоністська теорія (теорія взаємодії) розвитку особистості ґрунтується на базі двох факторів - спадковості і середовища, останні забезпечують формування нових особистісних рис, які не відносяться тільки до внутрішніх або зовнішніх проявів.

Гуманістична теорія розвитку особистості включає в себе духовне вдосконалення, розвиток мотиваційно-споживчої сфери особистості, систему стійких ціннісних орієнтацій і моральних установок.

Отже, на даний час у психолого-педагогічній науці існує кілька теорій розвитку особистості та її спрямованості. Кожна з цих теорій відображає ту чи іншу сторону розвитку особи, тому має право на своє існування. Особистість розвивається, відзначав К.К. Платонов, як у процесі історії людства, так і в системі індивідуального розвитку [21].

Розділ II. Теоретичне дослідження проблеми спрямованості особистості

2.1 Поняття спрямованості особистості, її роль у життєдіяльності людини

Спрямованість особистості -- це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості.

Спрямованість особистості характеризується її потребами, потягами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, світоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її поведінку, діяльність.

Загальну характеристику спрямованості особистості можна викласти лише спостерігаючи за життєдіяльністю людини [17].

Наприклад, спрямованість особистості є складовою “карти особистості” і визначається в процесі дослідження структури особистості. За цією методикою, спрямованість характеризується рівнем, широтою, інтенсивністю та дієвістю, професійною спрямованістю.

Рівень спрямованості характеризує соціальну зрілість особистості, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до заперечення).

Широта спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (найвища оцінка -- професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші інтереси, а найнижча -- відсутність інтересів).

Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарвленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.

Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва -- змінюється декілька разів -- повна нестійкість мотивів цінностей.

Дієвість спрямованості -- це активність реалізації цілей у діяльності: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.

Професійну спрямованість може охарактеризувати таке коло питань: професія обрана за бажанням, щоб її отримати -- долалися перешкоди і є повне задоволення [23].

Практично ніхто з дослідників не заперечує того, що провідним компонентом структури особистості, її системоутворюючою властивістю (ознакою, якістю) є спрямованість - система стійких мотивів(домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань, ідеалів, світогляду тощо), яка визначає поведінку особистості в зовнішніх умовах,що змінюються.

Спрямованість не тільки організуюче впливає на компоненти структури особистості (наприклад, на небажані межі темпераменту) і на психічні стани (наприклад, подолання негативних психічних станів за допомогою позитивно домінуючої мотивації), і на пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси (зокрема, висока мотивація в розвитку процесів мислення має не менше значення, ніж здібності).

Спрямованість нарівні з домінуючими мотивами має і інші форми протікання: ціннісні орієнтації, прихильність, симпатії (антипатії), смаки, схильності та інші. Вона виявляється не тільки в різних формах, але і в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна говорити про спрямованість морально-політичну (ліберальну або консервативну), професійну (“гуманітарну” або “технічну”) і побутову (людина для будинку, для сім'ї або “для друзів і подруг”) [8].

Отже, спрямованість особистості - це вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

2.2 Головні компоненти спрямованості особистості, їх характеристика

У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. Їхня стійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачити загальну спрямованість особистості, її вчинків. Проте на поведінку людини впливають не тільки усвідомлені, а й малоусвідомлені мотиви. Їхнє співвідношення визначає поведінку людини в новій ситуації.

Більшість людей рухається в соціальному просторі й часі спрямовано. До руху, активності їх спонукають поставлені потреби, цілі та інші чинники. Але не кожна мета, яка виникає перед людиною, стає тим, що підштовхує до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може впродовж певного відрізку життя спрямовувати її психічну активність, роздуми, думки. У людини з'являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутнє спонукання, яке штовхає її до відповідного вчинку. Отже, спрямованість особистості зумовлена низкою відповідних мотивів. Розглянемо деякі аспекти мотивації.

Ціль(мета) - бажаний і уявний майбутній результат конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близькою, ситуативною чи віддаленою, суспільно цінною або шкідливою, альтруїстичною або егоїстичною. Особистість або група людей ставлять перед собою мету на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.

У встановленні цілі важливу роль відіграють інформація про стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Втілення мети складається з системи дій, спрямованих на досягнення передбачуваного результату[24;с 393-394].

Людина обирає мету, яка відповідає рівневі її домагань, стратегію її реалізації й виконує відповідні дії. Результат своїх дій (успішних чи неуспішних) людина оцінює шляхом зіставлення з рівнем домагань. Результат може негативно чи позитивно впливати на самооцінку.

Відповідна атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку.

Коли ситуація досягнення не може реалізуватися одномоментно, а потребує значних зусиль упродовж тривалого часу (наприклад, зростання професійних досягнень), кожний окремий результат людина оцінює з погляду наближення до остаточної мети.

Під інтересами розуміють мотиви, в яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості.

Інтерес - це емоційно забарвлена вибіркова спрямованість особистості, яка виражається переважно в її вибірковому ставленні до тих чи інших явищ, предметів чи відповідної діяльності. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виокремлювати безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов'язані передусім з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об'єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. У них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов'язані між собою.

Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

Широту інтересів визначають кількість об'єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Розпорошеність інтересів у поєднанні з поверховістю є негативною рисою особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості.

Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст пізнаваного об'єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потроху. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетантства.

Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповніше відповідають основним потребам особистості й тому стають істотними рисами її психологічного складу. [24;с 188-189].

Ідеал (від грец. - першообраз) - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда. Ідеалом може бути особа вченого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні характеристики конкретної людини або риси його особистості [24;с 178-179].

Переконання - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів, вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових стремлінь , система знань, розпущених через почуття.

Переконана та людина , в якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить іі принципам. Переконання мають велике значення в соціальній характеристиці особистості. Буває, що людина когось критикує, а поводиться так само. Це свідчить, що іі переконання не є керівництвом до дії. Виходить, що між знаннями і переконаннями існує складна єдність. Якщо знання й переконання утворюють упорядковану й внутрішньо організовану систему поглядів, вони становлять світогляд особистості.

Підґрунтя переконань становлять знання, які є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена. Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів [27;с 62-63].

Отже, структура спрямованості особистості надзвичайно складна і багатоаспектна. У її структуру входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості.

2.3 Основні типи спрямованості особистості

У різних джерелах зустрічаються доволі різноманітні класифікації типів спрямованості. Ми обрали найбільш доцільну і повну , на наш погляд , класифікацію, що допоможе зрозуміти і виявити свою спрямованість.

Виділяють наступні типи спрямованості особистості:

1. Побутовий тип (реально-звичне, реально-практичне функціонування). Для людей із цим типом спрямованості особистості значущими є побутова дійсність, повсякденний звичний спосіб життя. Тут вони повністю реалізують себе, отримують більше задоволення. Сфера їхнього існування - світ звичних предметів, практичних дій, знайомих ситуацій, найближчого інтимного оточення. Саме в цьому світі вони почуваються впевнено, у ньому вони ініціативні й успішні, домагаючись гарних результатів у різних видах практичної діяльності. Словниковий запас обмежений шаблонною побутовою лексикою. Люди спираються на власний конкретно-чуттєвий, предметний і практичний досвід і зовнішній наочний зразок. У навчальній діяльності вони орієнтовані на продукт діяльності. Розумові операції у внутрішньому плані для них важкі, тому опанування абстрактних відносин, правил, загальних закономірностей дається їм важче, ніж іншим.

2. Тип тих, хто живе за правилами. Для цих людей дуже важливі правила, соціальні норми, вимоги дорослих, на які вони орієнтуються. Чинити “правильно”, “як треба” - ось що головне. Для них важливим є зразок, але не стільки як наочний еталон, скільки як еталон дії. Характерною є вибірковість дій, і важливими є якість та результат дії. Вони добре засвоюють формальні вимоги, формально-логічні схеми знань і поведінку, чітко відтворюють соціальні ролі. Рівень розвитку мовлення, мислення, внутрішнього плану дій у них - середній, словник - шаблонний. Вони активні в межах норми поведінки, що задається, уникають прояву власної ініціативи, але завжди із задоволенням виконують доручення. Добре розвинутий самоконтроль. Люди орієнтуються на зразок, співвідносять з ним свою роботу, дотримуються правил і виправляють помилки. Ними легко керувати і легко навчати. Але згодом орієнтація на формальні ознаки, вимоги й відносини стає гальмом, перешкодою для розвитку власних творчих можливостей.

3. Тип людей, які орієнтуються на взаємовідносини. Найбільш значущою для особистостей цієї групи є сфера людських взаємин, тобто в центрі об'єктивної дійсності поміщена людина з її переживаннями та взаємодією з іншими людьми. Предмети, дії, події одержують свою оцінку і значення через емоційне ставлення до них, через чуттєве переживання. Зовні це виражається в тему, що найчастіше такі люди емоційно виразні та експансивні, дуже упереджені у своєму оцінюванні навколишнього світу. При цьому найважливішою для них є оцінка їхніх особистих якостей і її відповідність власному уявленню про себе. Суб'єктивно вони уявляються як `я - гарний”. Такі люди занурені у світ чуттєвих переживань. Інтенсивність переживань іноді приховує об'єктивну дійсність, заважає її адекватному оцінюванню та пристосуванню до неї. Зате в них добре розвинута інтуїція. Висока емоційна чутливість і диференційованість вражень у сфері людських взаємин роблять їх вразливими до змін. Добре розвинуті інтелект, мовлення та здатність до рефлексії допомагають їм успішно вчитися. Тому успішність у них вища за середній показник. Даний тип спрямованості сприятливий для розвитку творчих здібностей у художній сфері. Однак надмірна заглибленість у світ емоційних переживань іноді веде до соціальних конфліктів, порушує адекватність оцінювання, перешкоджає реальним досягненням у практичній діяльності, підвищує рівень тривожності.

4. Тип людей, спрямованих на спілкування (1), багато в чому в зовнішніх проявах схожий із типом людей, спрямованих на взаємовідносини (2) . У осіб цього типу в центрі уваги також знаходиться сфера людських взаємин. Головна відмінність цих типів полягає в тому, що в людей типу (1) у центрі уваги - людина з її переживаннями й особистими якостями, а в людей типу (2) - спільна діяльність, партнерство, обмін інформацією. При цьому досить часто реальна діяльність підмінюється комунікацією, тобто замість діяльності наявне розмірковування з її приводу. Широкий обмін інформацією з дорослими й однолітками, різноманітні контакти, у які охоче й активно вступають особи, значно збагачують їх загальними знаннями про світ, видами діяльності та способи дій. У особистостей цього типу виразні міміка, пластика, вони динамічні, мають широке коло інтересів (особливо у сфері соціального життя). У них добре розвинуте мовлення, логічне мислення, вони мають багатий словниковий запас. Іноді вони занадто балакучі і нав'язливі у своєму прагненні до спілкування, хоча при цьому виявляють чималі знання. Форми поведінки й діяльності, що вимагають від них самообмеження, самоконтролю (хоча рефлексія в них розвинута), більшої самодисципліни, їм важче опанувати. Як правило, вони входять до групи кращих студентів, мають гарну успішність, але їхня дисципліна не найкраща. Особливість цього типу спрямованості полягає в тому, що мовна, знакова, символічна сфера дійсності яка є найближчою таким людям, може замінити їм реальний предметний світ, світ конкретних чуттєвих ознак. Тому, хоч вони й добре мислять узагалі, їм часто важко дібрати, використати конкретні деталі для аргументації своїх висловлювань

5. Пізнавальний тип спрямованості. Найбільш цінною та значущою є змістовна інтелектуальна діяльність, що полягає у відкритті для себе навколишнього світу предметів та ідей. Просування у світі не з досить високим емоційним тлом різноманітних переживань з цього приводу. Суб'єктивно вони уявляються як “Я-знаючий”. Зрозуміло, що такі люди добре вчаться і є розумово розвинутими (“здібні”). Вони демонструють глибокі знання в різних сферах навколишньої дійсності. У них добре розвинуті мовлення й мислення. Вони легко виділяють і узагальнюють важливі ознаки, здійснюють перехід від часткового до загального і від загального до часткового, виконують логічні операції, подумки оперують абстрактними поняттями, аналізують поставлені перед ними завдання. У них добре розвинута рефлексія. Вони більше орієнтовані на самостійне поглиблення знань, на розв'язання інтелектуальних завдань. Їх особливо цікавить нове, незрозуміле, незвичайне. Від розумової діяльності, розв'язання дедалі складніших завдань вони отримують задоволення.

6. Ігровий тип спрямованості. Найбільш значущими є ігрові ситуації та предмети. Причому гра існує як мінімум у двох формах: гра-маніпуляція (яка до старшого віку зникає або, можливо перероджується у змагально-авантюрні види діяльності -- спорт тощо) і гра-драматизація (рольові ігри переростають у художньо-образотворче мистецтво). Цим людям властиво всі справи перетворювати на гру. Така самоцінність гри може стати серйозною перешкодою для навчання, праці і стає зоною конфліктів між людьми.

7. Егоцентричний тип -це тип спрямованості, при якому цілі, інтереси, потреби особистості носять переважно егоїстичний характер. Спілкування з іншими людьми має, як правило, маніпулятивний і споживчий відтінок, характеризується відсутністю щирого, природного інтересу до співрозмовника. Егоїсти центровані на своїх особистих переживаннях, не здатні вийти за їхні межі.

8. Гуманістичний тип -це такий тип спрямованості, при якому цілі, інтереси і потреби інших людей здобувають провідне значення. У спілкуванні такі люди толерантні, автентичні, емпатійні.

9. Екзистенціальний тип -це спрямованість, при якій домінуючою потребою виступає потреба у внутрішній діяльності, що характеризується високим рівнем самоаналізу, прагненням до самовдосконалення і самореалізації.

10. Прагматичний тип -це такий тип спрямованості, при якому основу домінуючих потреб складають плани й успіхи людини у виконуваній діяльності, інакше кажучи, особистість орієнтується на конкретні результати своєї діяльності, які, у свою чергу, мають провідну особистісну цінність і значимість [12].

Отже, серед дуже великого арсеналу класифікацій спрямованості ми навели приклад найповнішої і найцікавішої. Знаючи тип спрямованості особистості ми можемо дати повну характеристику людині. Ціннісно-змістові утворення задають цілісність особистості, і кожна окрема властивість отримує в ній обумовлений цією цілісністю зміст. Те саме можна сказати про будь-які інші індивідуальні особливості. Крім того, знаючи тип спрямованості, ми можемо впливати на сенситивний простір значущих змістів, розширюючи коло інтересів і можливостей людей та мобілізуючи їхній потенціал. Завдяки цьому виникають нові й більш продуктивні можливості для реалізації індивідуального підходу в навчанні

2.4 Педагогічна спрямованість як окремий вид професійної спрямованості

Педагогічну спрямованість вчителя доцільно розглядати в контексті загальної психологічної проблеми - спрямованості особистості. Спрямованість особистості проявляє себе в різних сферах людської діяльності. Спрямованість на професійну діяльність проявляється на певному етапі розвитку особистості (в юності) і стає в цей період життя центральним особистісним новоутворенням [3].

Професійна спрямованість проявляється в сферах різних професій в залежності від особливостей професії має відповідні характеристики. Є. Клімовим розроблена схема характеристик професій. Згідно цієї схеми об'єктом педагогічної професії є людина, а предметом - діяльність її розвитку, виховання, навчання [15].Взявши за основу професійні мотиви (з орієнтацією на зміст навчального предмета, спілкування і вдосконалення), а також рефлексію вчителя на мотивацію процесу і результату своєї роботи І. В. Фастовець виділяє такі типи педагогічної спрямованості:

1) ділова спрямованість - мотиви розкриття змісту навчального предмета;

2) гуманістична спрямованість - мотиви спілкування;

3) індивідуалістична спрямованість - мотиви вдосконалення[14].

Спрямованість - інтегральна характеристика праці вчителя, в ній виражається прагнення вчителя до самореалізації, до зростання і розвитку в сфері педагогічної життєдіяльності. Вона в значній мірі стає мотивацією вдосконалення у найбільш “ефективних вчителів". Але мова в даному випадку іде про самоактуалізацію істинну, яка включає в своє визначення сприяння самоактуалізації учнів, а не лише „самоствореня свого “феноменального світу"[4].

Професійна спрямованість - це професійно-значима риса, яка займає центральне місце в структурі особистості вчителя і обумовлює його індивідуальну і типологічну своєрідність. В більш широкому розумінні (в плані інтегральної характеристики праці) - це система емоційно-ціннісних відношень, що задає ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості вчителя, які спонукають педагога до її ствердження в педагогічній діяльності та спілкуванні [19]. Впродовж навчання у вищий школі під впливом викладання суспільних, спеціальних та інших дисциплін, участі в громадському житті у студентів розвивається і формується професійна спрямованість особистості, тобто прагнення застосувати свої знання, досвід, здібності в галузі обраної професії. У професійній спрямованості особистості виражається позитивне ставлення до професії, схильність та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку, задовольняти матеріальні й духовні потреби, займаючись працею в галузі своєї професії. Професійна спрямованість передбачає розуміння і внутрішнє сприйняття цілей і завдань професійної діяльності. Всі ці риси і компоненти професійної направленості служать показниками рівня її розвитку і сформованості у студентів, характеризуються стійкістю (чи нестійкістю), домінуванням громадських чи вузькоособистих мотивів. Формувати професійну спрямованість у студентів - це значить зміцнювати у них позитивне ставлення до майбутньої професії, інтерес, схильності і здібності до неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищої школи, розвивати ідеали, погляди, переконання.Позитивні зміни у змісті професійної направленості виявляються в тому, що міцніють мотиви, пов'язані з майбутньою професією, з'являється прагнення добре виконувати свої ділові обов'язки, бажання показати себе вмілим спеціалістом та досягти успіху в роботі, ростуть домагання успішніше вирішувати складні навчальні питання чи завдання, посилюється відчуття відповідальності [9].

Професійне самовизначення - це вибір із арсеналу професій такої, що найбільше відповідає індивідуальним рисам людини. Враховуючи мотивацію вступу у вуз всю сукупність сучасних студентів можна досить чітко поділити на три групи:

1) студенти, які зорієнтовані на освіту як професію. Найбільш важливим для них є інтерес до майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в ній. Вони відзначаються схильністю продовжувати своє навчання в аспірантурі;

2) студенти зорієнтовані на бізнес. Освіта для них є інструментом (чи стартовою сходинкою) для того, щоб відкрити власну справу, зайнятися торгівлею тощо. Вони розуміють, що з часом і ця сфера буде потребувати освіти, однак до своєї професії ставлення в них менш зацікавлене, ніж у першій групі;

3) студенти, яких, з одного боку, можна назвати “ті, хто не визначилися", з іншого, - пригнічені проблемами особистісного, побутового характеру. Найважливіші для них побутові, особистісні, сімейні проблеми. Це ті, “хто пливе за течією", які не можуть визначитися з власним шляхом, для яких освіта і професія не становлять такого інтересу, як у перших групах. Можливо, самовизначення в них відбудеться пізніше, однак нині цілеспрямований вибір свого професійного майбутнього для них не є характерний [20].

Серед шляхів формування професійної направленості варто виокремити такі:

* роз'яснення соціальної значущості обраної спеціальності,

* переконання студентів в можливості оволодіти професією

* організація навчально-виховного процесу із урахуванням вимог їхньої майбутньої професійної діяльності.

Головною передумовою успішного формування професійної спрямованості студентів є позитивна мотивація вибору спеціальності. Становлення особистості студента як майбутнього фахівця супроводжується „професіоналізацією" психологічних процесів і станів, розвитком професійної спрямованості й самостійності, загальним соціальним і духовним.

Мотивація професійного самовизначення педагога має свої особливості і може бути представлена наступним чином:

1) спрямованість на дитину (та інших людей), пов'язана з турботою, інтересом, сприянням розвитку її особистості і максимальної самоактуалізації її індивідуальності;

2) спрямованість на себе, пов'язана з потребою у самовдосконаленні і самореалізації в сфері педагогічної праці;

3) спрямованість на предметну сторону професії вчителя (зміст навчального предмета).

Навчання у вищому навчальному закладі є одним із важливих періодів становлення особистості майбутнього фахівця, під час якого відбувається становлення його професійної ідентичності.

Тому, очевидно, що даному аспекті має приділятись значна увага у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя.

Так, наприклад, професійну ідентичність Л. Шнейдер розуміє як усвідомлення своєї належності до певної професії, що формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності [28; с. 113].

Як зазначає Н. Кузьміна [11], якби студент, обираючи спеціальність, мав уявлення про те, які йому будуть необхідні знання, уміння та навички, то не виникало б проблем формування педагогічної ідентичності. Але ситуація ускладнюється тим, що вибір вищого навчального закладу дуже часто зумовлений прагненням стати студентом за нейтрального, а іноді і негативного ставлення до педагогічної професії.

Спрямованість особистості розглядається С. Рубінштейном [26], як динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають людську діяльність, а самі, в свою чергу,визначаються її цілями і завданнями.Л. Божович розуміє спрямованість особистості як систему стійких домінуючих мотивів, які визначають цілісну систему особистості [10;с.36].

У структурі особистості вчителя професійна спрямованість займає центральне місце є професійно значимою характеристикою, яка зумовлює його індивідуальну татипологічну своєрідність [11].

Отже, професійна спрямованість - це професійно-значима риса, яка займає центральне місце в структурі особистості вчителя і обумовлює його індивідуальну і типологічну своєрідність. В більш широкому розумінні (в плані інтегральної характеристики праці) - це система емоційно-ціннісних відношень, що задає ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості вчителя, які спонукають педагога до її ствердження в педагогічній діяльності та спілкуванні.

Розділ IIІ. Дослідження особливостей взаємозв'язку спрямованості студента з його професійною ідентичністю

Внаслідок теоретичного аналізу нас зацікавило питання взаємозв'язку спрямованості студента з його професійною ідентичністю (на основі анкетування студентів педвузу - майбутніх вчителів),тобто наскільки тип професійної спрямованості студента залежить від усвідомлення ним своєї належності до певної професії, що формується у процесі професійної освіти.

Мета - виявити відповідність типу педагогічної спрямованості студента його професійній ідентичності.

Завдання:

а)провести анкетування з метою вивчення типу педагогічної спрямованості студента ;

б)провести анкетування з метою вивчення професійної ідентичності студента;

в) вивчення і аналіз студентських анкет, порівняння результатів;

Гіпотеза: тип спрямованості особистості майбутнього вчителя має взаємозв'язок із його статусом професійної ідентичності.

Вивчення рівнів професійної ідентичності проводилось за допомогою методики “Вивчення статусів професійної ідентичності” [25, с. 67-75]. Зазначена методика дозволяє виявити статуси професійної ідентичності (невизначена, нав'язана, мораторій та сформована професійна ідентичність). Вивчення типу спрямованості особистості проводилося за допомогою “Методики виявлення типу спрямованості особистості' [25, с.232-234].

Спрямованість особистості авторами цієї методики розглядається з позиції двох протилежностей: “гуманізм - екзистенціалізм”, який є професійно сприятливим типом спрямованості особистості та “егоцентризм - прагматизм” - професійно несприятливим типом.

До участі в дослідженні було залучено 70 студентів I, III та V курсів Кременецького обласного гуманітарно-педагогічний інституту ім. Тараса Шевченка. Отримані результати проведеного дослідження засвідчують, що статус сформованої професійної ідентичності має 45% студентів I курсу (отримані данні представлені в табл. 1).

Студенти цієї групи вже пройшли період кризи і сформулювали певну систему значущих для себе цілей, цінностей, визначилися і знають хто вони, і чого хочуть від життя. Невизначена професійна ідентичність (або дифузія) діагностується у 10% першокурсників. У студентів з таким статусом професійної ідентичності відсутня професійна та особистісна спрямованість, заслабка мотивація. Ці студенти пройшли через кризу ідентичності, але не прийняли на себе жодних соціальних зобов'язань, не мають обраних професійних взірців для наслідування у власній педагогічній діяльності. Для них характерною є стратегія ухилення від відповідальності. Статус нав'язаної професійної ідентичності мають 3% студентів I курсу. Відповідно зазначеного статусу майбутні педагоги прийняли на себе певні соціальні обов'язки, не проходячи через кризу ідентичності. У цьому випадку вибір професії був зроблений іншими (батьками, знайомими, друзями). У 42% першокурсників професійна ідентичність знаходиться у стані мораторію. Такий статус професійної ідентичності властивий тим студентам, які мають кризу ідентичності. Ці студенти знаходяться у стані кризи професійної ідентичності та активно намагаються вирішити її, використовуючи різні варіанти. Такі студенти знаходяться в стані пошуку інформації, взірцевих комунікативно - професійних ролей тощо.

У 42% досліджувальних студентів першого курсу, які мають статуси сформованої, нав'язаної та невизначеної професійної ідентичності діагностується гуманістичний тип спрямованості особистості, а у 16% - екзистенційний. При гуманістичному типові спрямованості особистості цілі, інтереси та потреби інших людей мають домінуючу значущість, у спілкуванні особистості превалюють толерантність та емпатійність. У студентів з екзистенційним типом спрямованості особистості домінуючою потребою виступає потреба у внутрішній діяльності, яка характеризується високим рівнем самоаналізу та рефлексії, прагненням до самовдосконалення та самореалізації. Тип спрямованості особистості студентів у стані мораторію прагматичний (26%) та егоцентричний (16%). Студенти з прагматичнимтипом спрямованості особистості орієнтуються на конкретні результати своєї діяльності, які в свою чергу, визначають її цілісність та значущість. Егоцентрична спрямованість особистості - це спрямованість, за якої цілі, інтереси, потреби особистості звернені до самої себе (мають егоїстичний характер) та займають центральне місце в ієрархії цінностей. Спілкування студентів з егоцентричною спрямованістю особистості характеризується відсутністю справжнього інтересу до співрозмовника.

Аналіз отриманих результатів демонструє, що 37% студентів третього курсу мають статус сформованої професійної ідентичності та в них діагностується гуманістичний (18,5%) та екзистенційний (18,5%) тип спрямованості особистості. 63% студентів третього курсу знаходяться у стані мораторію професійної ідентичності. Для студентів III курсу з невизначеною професійною ідентичністю характерним є прагматичний (37%) та егоцентричний (26%) тип спрямованості особистості.


Подобные документы

  • Аналіз проблеми спрямованості особистості у філософської, психологічної та педагогічної літератури. Формування відповідних компонентів професійної спрямованості майбутніх психологів. Методики діагностування типу спрямованості особистості студентів.

    автореферат [61,0 K], добавлен 19.04.2013

  • Виявлення особливостей структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєвих орієнтацій та мотивів. Соціально–психологічні настановлення особистості старшокласників. Методика О.Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери.

    курсовая работа [86,4 K], добавлен 29.04.2014

  • Проблема особистості в соціальній психології. Спрямованість особистості та структура міжособистісних відносин. Взаємодія в групі. Соціальна роль та поняття соціометричного статусу. Характеристика методів і груп випробуваних, результати дослідження.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 15.01.2011

  • Варіанти визначення особистості відомими персонологами. Можливість існування особистості без індивіда. Структура особистості, її форми спрямованості, психологічна сутність складових. Періоди психічного розвитку особистості, критерії її зрілості.

    презентация [4,7 M], добавлен 02.12.2013

  • Феноменологія автобіографічної пам’яті. Визначення емоцій та типів емоційної спрямованості особистості. Встановлення зв’язку між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості різної вікової категорії.

    дипломная работа [254,5 K], добавлен 27.09.2012

  • Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

    дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014

  • Характеристика проблеми своєрідності особистості. Концепції індивідуалізації особистості в зарубіжній та вітчизняній психології. Самоактуалізація особистості, як прояв її індивідуальності. Дослідження індивідуально-психологічних відмінностей між людьми.

    курсовая работа [63,5 K], добавлен 12.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.