Особливості прояву егоцентризму у підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

- 88 -

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра психології

Особливості прояву егоцентризму у підлітковому віці

2009

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Феномен егоцентризму в психологічній науці

1.1 Поняття, сутність та різновиди егоцентризму

1.2 Дослідження проблеми егоцентризму в дитячому віці

1.3 Егоцентризм як властивість особистості і соціально-психологічне явище

Розділ 2. Розвиток і особливості прояву егоцентризму в підлітковому віці

2.1 Психологічні новоутворення підліткового віку

2.2 Механізми виникнення егоцентричних властивостей особистості

2.3 Егоцентризм і міжособистісні відносини

2.4 Егоцентризм та проблема групової сумісності

Розділ 3. Експериментальні дослідження егоцентричної спрямованості підлітків та її проявів у взаємодії та спілкуванні

3.1 Організаційні умови дослідження

3.2 Опис та обґрунтування використаних методик

3.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Сьогодні українська система освіти переживає надзвичайно важливий період. Старі, здавалось би, перевірені часом засоби, способи і технології, ролі і функції учасників освітнього процесу, критерії оцінки його ефективності - все викликає серйозні питання та сумніви. Українська школа стоїть перед необхідністю не просто пошуку методів розширення і поглиблення змісту освіти, а перед потребою розробки нових технологій освітнього процесу, направлених на створення умов для самовизначення, саморозвитку особистості.

В зв'язку з цим особливого значення набувають знання про такі особисті характеристики, які є ведучими, визначальними у формуванні особистості дитини в цілому. В якості однієї з таких характеристик у вітчизняній психології виділяється її спрямованість. Слід підкреслити, що такий погляд на спрямованість, як на важливу характеристику особистості, головний компонент в її структурі розглядається в різних наукових підходах до вивчення психіки. У соціальній психології поряд з відомими видами колективістичної та індивідуалістичної спрямованості виділяють також спрямованість людини на себе та інших. Для позначення спрямованості людини на себе вживають термін „егоцентрична” спрямованість. Для позначення протилежної спрямованості використовують поняття „децентрована” спрямованість.

Егоцентрична і децентрована спрямованість можуть перебувати у стані гармонійного або дисгармонійного відношення. Однак обидві вони залежать від важливих соціальних потреб людини: потреби відстоювати себе, своє місце в житті, в тому числі свою думку, погляд, бажання і потреби успішно взаємодіяти з іншими людьми. Потреба успішно взаємодіяти з іншими людьми здійснюється за рахунок розвитку орієнтації людини в позиціях, думках, бажаннях інших людей, формування механізмів координації взаємин і взаємодій у сфері людського спілкування.

Таким чином, особистість, як справедливо відзначив Є.В. Субботський, перебуває у стані безперервного вибору суперечності між двома лініями необхідностей: необхідністю збереження і утвердження себе як „его - індивіда” (природна необхідність) та необхідністю утвердження себе як особистості (моральна необхідність) [26;12].

Метою цієї роботи є не вивчення процесу формування особистості в цілому, а розкриття впливу на розвиток і формування людини одного з проявів особистісної динаміки - егоцентричної поведінки.

Об'єкт дослідження - егоцентризм як властивість особистості та феномен взаємодії і спілкування людей.

Предметом дослідження є особливості егоцентричної поведінки у дітей підліткового віку.

В основу нашого дослідження було покладено гіпотезу про те, що егоцентризм підлітків є однією з причин виникнення проблем і конфліктних ситуацій у взаєминах з ровесниками, батьками, вчителями.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези необхідно було вирішити такі завдання:

1. Теоретично обґрунтувати поняття егоцентризму як властивості особистості, розкрити його природу і зміст.

2. Визначити і проаналізувати особливості егоцентричної поведінки у дітей різного віку.

3. Виділити фактори, що впливають на розвиток егоцентризму у підлітків, обґрунтувати статеві відмінності проявів механізму центрації.

4. Виявити взаємозалежність між рівнями егоцентричної спрямованості та характером міжособистісних відносин у дітей підліткового віку.

Дане дослідження є спробою прослідкувати закономірності розвитку та життєдіяльності особистості в системі відносин її з іншими людьми, зрозуміти в зв'язку з чим та при яких умовах формується славнозвісна „зацикленість” і в чому вона допомагає особистості і в чому заважає.

Адже давно назріла необхідність, спираючись на класичні дослідження феномену егоцентризму, спрямувати свої зусилля, насамперед на поглиблення вивчення проблем пов'язаних з егоцентричними особливостями розвитку особистості підлітка. Особливої актуальності набули в наш час такі питання як вплив рівня розвитку егоцентризму в дитячому віці на мотиваційну сферу особистості; негативні прояви егоцентричної спрямованості в системі взаємодій та спілкування людини з людиною; психолого-педагогічне вивчення як зовнішніх так і внутрішніх мотивів та чинників егоцентризму школярів.

Саме в цей період батькам та вчителями потрібно бути особливо уважними до підлітків і в разі необхідності здійснювати профілактику егоцентризму, якщо він досягає найвищого для даної вікової групи рівня.

Підліток, що діє тільки заради себе зупиняється на егоцентричному рівні розвитку особистості. Відношення до людей, суспільства, як до засобу для задоволення своїх егоцентричних потреб стримують власний розвиток таких особистостей, заважаючи їм стати відповідальними за свої вчинки, переживання, думки. Фіксованість на власних поняттях гальмує розвиток вмінь взаємодіяти з людьми, не дає можливості вчитися на своїх помилках, оскільки вони не усвідомлюються як такі.

В час стрімкого поступу нашого суспільства, коли життя підлітків насичене різноманітними подіями, вчителі і психологи помічають тенденції школярів до обособлення в зв'язку з прагненням до матеріального благополуччя будь-якою ціною. Протиставити індивідуалізму тут можна ціннісні орієнтації на взаємодопомогу, співчуття, кооперативність. Завдяки яким проявляються „зародки духовності”, і підліток буквально на собі відчує натхненну силу соціоцентричної спрямованості. Прояви альтруїзму, співпереживання характеризують соціоцентричну, духовну сторону особистості.

Розділ 1. Феномен егоцентризму в психологічній науці

1.1 Поняття, сутність та різновиди егоцентризму у психологічній науці

Поняття „егоцентризм” має у своєму складі два слова, що походять від латинського ego - „Я” і centrum - центр круга, зосередження. Поняття відображає неспроможність індивіда, який зосереджується на власних інтересах, змінити пізнавальну позицію стосовно певної думки чи уяви яка суперечить його досвіду [22;454].

В генетичній психології Ж. Піаже поняття „егоцентризм” означає особливу стадію розвитку мислення і мовлення дитини від 3-х до 6-ти років [20;68].

Егоцентричний рівень сформованості духовності, який характеризується переважно прагненням лише до власної зручності, вигоди, престижу може розглядатися як низький. Він же передбачає ставлення до себе як до найвищої цінності, а до інших - чисто споживацьке, яке залежить від того, чи може інший стати знаряддям досягнення власного успіху чи ні. Якщо може, то він оцінюється позитивно, як зручний, хороший, якщо ні - перешкоджає, загальмовує - то як поганий, ворог [5;46].

Егоїзм (від лат. еgo - „Я”) - ціннісна орієнтація суб'єкта, яка характеризується перевагою в його життєдіяльності корисливих особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів інших людей чи соціальних груп. Хоча в егоцентричних проявах, як свідчить подальший розгляд проблеми, не завжди треба вбачати лише негативні риси.

Поняття „егоцентризм” активно використовується в психології для характеристики властивості чи стану особистості. Як властивість особистості егоцентризм являє собою фіксовану установку людини на своїх думках, переживаннях, уявленнях, діях, цілях, якостях характеру і темпераменту. В зрілому віці егоцентризм може проявлятися у формі саморефлексії, тобто своєрідного аналізу власних якостей особистості, поведінки, вчинків, висловлювань, потягів і намірів, емоцій і станів.

Егоцентризм пов'язаний із егоцентричною позицією, яка сприяє автоматизації особистості, віддалення самої себе у самосвідомості і в реальних відносинах від інших людей. Така автоматизація є дуже своєрідним способом реалізації егоцентричних потреб, до яких відноситься потреба в успіху, у співчутті, в оцінці, в самоствердженні, у захисті „Я” і навіть психосексуальна потреба.

Егоцентризм дорослої особистості проявляється не тільки у відносинах з іншими людьми, в поведінці чи манері розмірковувань, але в семантиці мовлення у вигляді еготизму і ретрофлексії. Еготизм - це прагнення людини розповідати про себе, згадувати про достоїнства, підвищуючи тим самим власну значимість. Ретрофлексія виражена у мовленні під час діалогу з іншими людьми являє собою критичну оцінку індивідом своєї поведінки, дій, результатів діяльності, відношення до себе як до суб'єкта аналізу і розмірковування. Така ретрофлексія відволікає увагу співрозмовника на персону, що говорить, тому також вважається егоцентризмом.

Особистісний егоцентризм може бути причиною і наслідком пізнавального і комунікативного егоцентризму.

Егоцентризм пізнавальних процесів виявляється у сприйманні і в мисленні. Пізнавальний егоцентризм, через який людина не може змінити свою вихідну позицію, характеризує невисоку стадію розвитку мислитель них операцій, в першу чергу, операцій зворотності.

Згідно робіт Ж. Піаже, доля егоцентризму визначається процесом соціалізації. Найбільш егоцентричні діти в 3 - 4 роки, поступово по мірі дозрівання і набуття соціального досвіду, дитячий егоцентризм долається. Чим більше дитина спілкується з іншими людьми, чим вона доросліша і чим розвинутіший її інтелект, тим менш вона егоцентрична. Вважається, що пізнавальний егоцентризм долається до 12 - 14 років на відміну від особистісного, який, навпаки, різко посилюється саме в підлітковому віці і потім знову різко знижується в період ранньої юності.

Комунікативний егоцентризм спостерігається у людини в ході спілкування при передачі і прийомі інформації. Його ознаки: неврахування смислового наповнення понять, а також викривлення змісту повідомлюваного. Комунікативний егоцентризм, ймовірно, пов'язаний з егоцентричними потребами і установками особистості, а також з недостатнім розвитком децентрації і невмінням користуватися механізмом зворотного зв'язку в спілкуванні.

Егоцентризм моральної сфери свідчить про нездатність особистості до сприймання моральних дій і вчинків інших людей і своїх власних. Моральний егоцентризм веде до егоїзму, тобто спробам використати інших людей для задоволення власних потреб та інтересів.

Подолання комунікативного і особистісного егоцентризму здійснюється завдяки досвіду спілкування і взаємодії людини з іншими, послідовному розвитку механізму децентрації. Децентрація реалізує своєрідний „поворот” суб'єкта, думок, почуттів, дій. Можна говорити про два види такого повороту: перший - це спроби уявити себе на місті іншого і виявити систему його відношення до себе, а другий - спроба уявити себе з боку і те, як власні відносини сприймаються і усвідомлюються навколишніми. Децентрація тут є механізмом координації позицій різних людей, що вступають в контакт один з одним, і механізмом врахування їх точок зору та систем відносин.

Моральні прояви егоцентризму: егоїзм та прагматизм, долаються шляхом прививання правил соціальної взаємодії, показ важливості норм взаємодопомоги, виховання тим самим альтруїстичної направленості особистості, кооперативних установок і дружелюбної прихильності до людей.

Розрізняючи постійний особистісний егоцентризм і тимчасовий ситуативний, важливо звернути увагу на те, що ситуативний егоцентризм провокується конфліктними ситуаціями, сильними і значимими для людини проблемами, образою, напруженою роботою думки в екстремальних ситуаціях.

Крайній варіант егоцентризму - явище достатньо рідкісне, навіть у випадках запущених і сильно виражених психопатій. Враховуючи це, в ряді випадків зручніше користуватися поняттями: „егоцентрична направленість”, „егоцентричні установки” чи „егоцентричні тенденції”, які можуть бути виділені по ступеню їх вираженості як слабкі, середні і сильні.

В цілому, люди з егоцентричними властивостями психіки дуже „незручні” і „важкі” для суспільного виховання [23;49]. Але все ж таки їх виховання можливе і чим раніше воно починається, чим правильніше обрані способи корекції егоцентричних реакцій, змін в установках і свідомості, тим більш ймовірне, наповнене важливим змістом, життя і хороша доля людини.

1.2 Дослідження проблеми егоцентризму в дитячому віці

Проблема егоцентризму як розумової позиції в пізнанні себе і навколишнього світу вперше в психології була поставлена швейцарським психологом Ж. Піаже. Вивчаючи походження інтелекту і особливості дитячої логіки, а головне, механізми пізнавальної діяльності дитини, Ж. Піаже виявив в мисленні дітей егоцентризм, який був визначений як особливий вид і стадія мислення дитини.

Першопочатково Ж. Піаже характеризував егоцентризм як стан, коли дитина розглядає увесь світ з своєї точки зору, яку вона не усвідомлює; вона виступає як абсолютна. Дитина ще не здогадується про те, що речі можуть виглядати інакше, ніж їй уявляється. Егоцентризм означає відсутність усвідомлення власної суб'єктивності, відсутність об'єктивної міри речей.

Термін „егоцентризм” викликав ряд непорозумінь. Піаже визнав не вдалість вибору слова, але, оскільки цей термін вже став широко розповсюджений, він спробував уточнити його зміст. Егоцентризм, по Піаже - фактор пізнання. Це певна сукупність докритичних і, відповідно, дооб'єктивних позицій в пізнанні речей, інших людей і самого себе. Егоцентризм - різновид систематичної і неусвідомлюваної ілюзії пізнання, форма первинної центрації розуму. Тому більш вдалим терміном пізніше Піаже вважав термін „центрація”. З одного боку, це позиція неусвідомлюваного приписування якостей власного „Я” і власної перспективи речам та іншим людям. З другого боку, егоцентризм означає відсутність розуміння відносності пізнання світу і координації точок зору [15;176-177].

Піаже провів багато різноманітних експериментів, які показують, що до певного віку дитина не може встати на іншу, чужу точку зору. Наглядним прикладом егоцентричної позиції дитини служить експеримент з макетом із трьох гір, описаний Піаже та Інельдер. Гори на макеті були різної висоти, і кожна з них мала якусь відмінність - будинок, річку, снігову вершину. Експериментатор давав досліджуваному декілька фотографій, на яких всі три гори були зображені з різних сторін. Будинок, річка та снігова вершина були добре помітні на знімках. Досліджуваного просили обрати фотографію, де гори зображені так, як вони бачать їх в даний момент, в цьому ракурсі. Найчастіше дитина обирала правильний знімок. Після цього експериментатор показував йому ляльку з головою у вигляді кулі без обличчя. Іграшка ставилась на інший бік макета. Тепер на прохання обрати фотографію, де гори зображені так, як бачить їх лялька, дитина вибирала знімок, де гори були зображені так, як вона їх бачить сама. Якщо дитину і ляльку міняли місцями, то знову і знову вона обирала знімок, де гори виглядають так, як сприймає їх вона з свого місця. Так робила більшість досліджуваних дошкільного віку.

В цьому досліді діти ставали жертвою суб'єктивної ілюзії. Вони не підозрювали про існування інших оцінок речей і не співвідносили їх з своєю власною. Феномен, коли діти виявляються не здатними через неготовність незрілість інтелекту уявити собі те, що вони ще не бачили, Ж. Піаже назвав „егоцентричною ілюзією”. Він писав: „Вони насправді уявляють, що те що бачить лялька нічим не відрізняється від баченого ними” [22;36].

Вивчаючи мислитель ну діяльність дітей, Ж. Піаже звернув увагу на існування у дошкільників ні до кого не направленої мови. Така мова була названа егоцентричною. Дослідження швейцарського психолога показали, що в ранньому віці коефіцієнт егоцентричної мови дуже великий. Звідси випливає висновок, що більше половини висловлювань дитини до 6 - 7 років егоцентричні, вони потребують відповідного спрямування і корекції.

Якщо спростити думку Ж. Піаже, то можна сказати, що дорослий думає тільки соціалізовано і тоді, коли він один, а дитина молодша 7 років, думає і висловлюється егоцентрично навіть тоді, коли вона знаходиться в соціальному середовищі.

Згідно вчення Ж. Піаже егоцентризм мови є наслідком егоцентризму мислення. А структура егоцентричної мови формується через пристосування мови дитини до незрозумілої йому мови дорослого і тому егоцентрична мова в дітей скорочена і не зрозуміла для іншого. В результаті дозрівання організму і набуття досвіду в процесі соціалізації розвивається інтелект і егоцентризм мови зменшується в зв'язку з еволюцією розумових образів та еволюцією мислительних операцій.

Л.Ф. Обухова, вивчаючи не тільки роботи Ж. Піаже, але й його опонентів, відзначила, що таке розуміння ним егоцентричної мови зустріло багато заперечень з боку Л.С. Виготського, Ш. Бюлер, В. Штерна, С. Айзенка та ін. Сам Ж. Піаже, ознайомившись з цими запереченнями, вказав на те, що причини суперечливих результатів його опонентів пояснюються тим, що в термін „егоцентризм” дослідниками вкладався різний зміст. Крім того, результати можуть дещо змінюватися в залежності від середовища і від того, якими будуть зв'язки між дитиною і дорослим [16;32].

Таким чином, в теорії Ж. Піаже можна виділити основні моменти, що характеризують концепцію егоцентричного мислення:

- центральною ланкою, що дає можливість звести в єдине ціле всі окремі особливості дитячого мислення, є його егоцентризм;

- егоцентричне мислення є перехідним між аутичним мисленням і розумовим - соціалізованим - мисленням за допомогою логіки;

- на порозі шкільного віку егоцентричне мовлення відмирає;

- егоцентрична мова є асоціальною;

- мислення дитини егоцентричніше, ніж мислення дорослого.

Л.С. Виготський розглядав природу і долю егоцентричної мови принципово інакше, ніж це мало місце в ранніх роботах Ж. Піаже. Л.С. Виготський вважав егоцентричну мову одним з феноменів переходу від мови для життя до мови для себе, переходу від інтерпсихічних функцій до інтропсихічних [4;48-54]. Вищі психічні функції відрізняються довільністю, систематичністю, опосередкованістю, усвідомленістю, а їх розвиток пов'язаний з навчанням і з засвоєнням заданих зразків. Вони поступово в результаті співробітництва і впливу дорослого на дитину переходять від неї та стають властивими самій дитині. Тому структура і функції егоцентричної мови не стільки залежать від мислення, скільки визначають його.

На відміну від Піаже, який стверджував, що егоцентричне мовлення відмирає, Л.С. Виготським доведено, що вона розвивається, перетворюється у внутрішню мову. Л.С. Виготський висуває ряд заперечень проти теорії Ж. Піаже, а саме:

- егоцентрична мова може виконувати функцію реалістичного мислення, тобто бути соціалізованою;

- егоцентрична мова не відмирає, а набуває іншої форми - переходить у внутрішню (на користь таких міркувань свідчать спостереження А. Леметра);

- Аутичне мислення не є основою всіх інших форм мислення, відповідно, і погляд на егоцентризм дитячого мислення як проміжний етап між первинною і вищими формами мислення потребує перегляду;

- Мислення дитини не егоцентричніше, ніж мислення дорослого і різниця тільки в тому, що егоцентричне мислення дорослого не виражене мовленнєво [4;32-52, 325].

Відсутність єдиного погляду у психологічній науці на проблему егоцентризму підкреслюють праці І.Д. Беха, який спиняється на емоційних особливостях особистості [1;112]. Особистісна обдарованість характеризується високим позитивними емоційними задатками. Відповідно, особистісна примітивність - це різко негативні емоційні задатки, емоційна обмеженість, черствість. (Ми, напевно, можемо вважати, що негативні емоційні задатки можуть виступати підґрунтям для розвитку егоїстичної поведінки.).

Для особистості із позитивними задатками визначальним буде альтруїзм. Такій особистості властиві почуття співпереживання чужого горя й радості.

Особистісна примітивність характеризується повною відсутністю чи викривленням проявів емпатії доброзичливості і байдужістю, абсолютним егоїзмом.

І.Д. Бех також відзначає, що егоцентричне емоційне переживання проявляється і двох формах: позитивній і негативній. У позитивній формі виступають переживання власної сили. Ця емоція генерує пізніше розвиток гордості, гонору, честолюбства, сміливості, відваги тощо. Негативна форма егоїстичної емоції породжує переживання безсилля як джерела боягузтва, приниження, покірливості і т.п.

Згодом ці емоції набувають стійкості, стають домінуючими, що призводить до появи нових систем емоційних переживань, які в свою чергу, неодмінно впливають на перебіг почуттів Але, як нам відомо, емоційна сфера особистості є основою детермінантною її мотиваційної сфери. Стійка емоційна сфера є передумовою та гарантом формування стійкого, домінуючого мотиву. Те саму спостерігається із ситуативною емоцією - ситуативний мотиваційний поштовх. Поведінку особистості, в свою чергу, визначають мотиви.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що поведінка особистості прямо залежить від емоційних проявів егоцентризму.

Розпочаті Ж. Піаже дослідження егоцентризму дитячого мислення і мови були продовжені рядом зарубіжних психологів. Багато робіт присвячувались перевірці гіпотези про роль децентрації як механізму врахування точок зору інших у подоланні егоцентризму пізнавальної сфери дітей. Так, наприклад, Р.І. Янотті приводить дані про зменшення егоцентризму і покращення у дітей здатності враховувати думки інших людей, виділяти наступні вікові ступені.

1. До 6-ти років дитина може усвідомлювати, що у іншої людини можлива інша точка зору.

2. Десь до 9-ти років дитина може розуміти думки і почуття іншої людини та знає, що саме є об'єктом її думок.

3. У віці 10-12 років дитина розуміє, що інша людина здатна вгадувати її власні уявлення про неї [21;32].

В дослідженнях Р.І. Янотті докази розвитку децентрації проглядались у формуванні здатності уявити себе на місці іншого. Довгий час вони вважались одним із підтверджень поглядів Ж. Піаже на долю егоцентризму дитячого мислення. Така думка була викликана тим, що за Піаже діти у віці 6-7 років погано спілкуються через нерозвинутість здатності до децентрації, що ототожнюється з крайнім егоцентризмом.

М. Доналдсон вказує на те, що положення про егоцентризм стало провідним у теорії Ж. Піаже про здібності дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Вона пише: „Він дає таку переконливу аргументацію, яка пов'язує воєдино різні сторони розвитку поведінки, що важко повірити про можливість його помилки” [6;20]. Та не зважаючи на це М. Доналдсон вказує на такі отримані в даний час дані, які дозволяють інакше розуміти сутність і природу егоцентризму.

Послідовники Ж. Піаже вважали, що феномен егоцентризму доцільно розглядати не тільки у зв'язку з розвитком когнітивної сфери, але і в зв'язку з афективним досвідом дитини.

1.3 Егоцентризм як властивість особистості і соціально-психологічне явище

Вивчаючи егоцентризм дитячого мислення і егоцентричну мову у дитини Ж. Піаже звернув увагу, що у дорослих мова іноді також буває егоцентрична, тобто не завжди служить для передачі інформації чи повідомлення іншим своєї думки. Ж. Піаже в зв'язку з цим підкреслював, що дуже багато людей мають звичку наодинці проголошувати в голос монологи. Причому, індивід, що говорить сам для себе, „відчуває від цього задоволення і збудження, яке як раз дуже відволікає його від потреби повідомити свої думки іншим...” [30;183]. На думку Піаже, функціональна проблема мови цілком ймовірна у нормального дорослого, і тим більше вона може бути поставлена по відношенню до хворого, до первісної людини чи дитини.

Про егоцентризм у дорослих свідчать дослідження Х. Шредера. Він співставляв особливості спілкування і взаєморозуміння дорослих нормальних і патопсихологічних особистостей і відмітив: „Люди дорослі бувають дуже егоцентричнині в одних випадках і дуже добре вміють де центруватися в інших” [21;50]. По Х. Шредеру, егоцентризм являє собою властивість особистості, характерний для психопатів, і феномен соціально-психологічної взаємодії, нормальних дорослих людей з певною спрямованістю.

Егоцентризм у дорослих людей в їх поведінці, в спілкуванні, у взаємодії чи в собливостях їх самосвідомості проявляється найбільш яскраво в тих випадках, коли стан особистості знаходиться на межі між нормою і патологією. Егоцентричні стани бувають частими та спільними, якщо яка-небудь риса характеру особистості надмірно посилена. Різноманітні форми таких станів описані К. Леонардом., який досліджував акцентуйовані особистості з їх типологічними особливостями. Під акцентуаціями К. Леонгард розумів посилення певної риси особистості [11;15].

Сучасні дослідники характеризують акцентуацію як крайній варіант норми [24;15-17]. Характер - це сукупність стійких якостей індивіда, від яких залежать способи його поведінки і способи емоційного реагування. Тому крайні варіанти норми у вигляді посилення рис характеру призводять до деяких складностей у відносинах з іншими людьми, а також акцентуацій. Проблеми у побудові відносин з людьми, негнучкість способів звернення, ускладнення в передачі повідомлень і в розумінні їх змісту завжди мають місце у всіх акцентуантів.

Виходячи із зроблених К. Леонгардом і А.Є. Лічко описів тих чи інших типів акцентуації можна прослідкувати і різноманітність форми і видів егоцентризму у їх носіїв. Прийнято виділяти інтровертовану і екстровертовану форми егоцентризму. Наприклад, у інтровертованих шизоїдів, для яких характерна швидка виснажливість, внутрішній світ майже завжди закритий для інших людей і вони залишаються наодинці зі своїми думками, переживаннями, уявленнями, часто фіксуючись на них. Навпаки, істероїди демонстративні, екстравертовані, та виявляють егоцентризм в спілкуванні, оскільки свої погляди, переживання „витискують” назовні, не турбуючись про прийнятність їх для своїх співрозмовників. Вони прагнуть підкреслити свою індивідуальність, свою відмінність від інших і прагнуть постійної уваги до своєї персони.

Таким чином, шизоїди уникають спілкування, замикаючись у собі, а істероїди роблять усе можливе щоб привернути до себе увагу. Але в обох випадках їх надмірна орієнтація на самого себе, заважає побудові ефективного спілкування і відносин.

Дещо інакше проявляється егоцентризм у застрягаючих особистостей. Для них характерна стійкість афекту, особлива сила властива егоїстичним афектам, коли емоційне реагування обумовлюється зачепленими особистими інтересами акцентуанта. Осіб з застрягаючими акцентуаціями характеризують як злопам'ятних і мстивих.

Людина фіксується на своїх образах, „застрягає ”на своїх переживаннях, почуттях і в цьому проявляється егоцентричність, що заважає навіть нормально сприймати повідомлення партнерів по спілкуванню, думки і наміри інших людей. Егоцентризм у них цілком можливий і в випадках успіху. Стійкий стан задоволення від успіху в справах чи похвали надовго виводить із ситуації „тут і тепер”, людина перестає бути уважною, оскільки увесь час у думках повертається до оцінювання самого себе і порівняння себе з кимось. В результаті спогадів про успіхи і порівняння себе з іншими розвиваються самонавіяність та зарозумілість.

Люди, що відносяться до астено-невротичного типу, чи особи тривожні по-своєму егоцентричні. В дитячому віці вони часто відчувають почуття страху, яке доходить до крайньої степені. Спроби переконати в необґрунтованості цього страху, як правило не мають успіху. У тривожних підлітків спостерігається надмірна увага до свого здоров'я, страх захворіти невиліковною хворобою та ін. На цьому фоні виявляється відхід в себе, а в спілкуванні з близькими - скарги, примхи, некероване роздратування.

Егоцентризм може бути вираженим не тільки у індивідуально-психологічних якостях, як це було сказано на прикладах акцентуації характеру, але і смислової сфери свідомості, якщо смислова структура свідомості людини зупинилася в розвитку на стадії егоцентризму.

Егоцентризм особистості на рівні змісту його свідомості проявляється в тому, що людина розглядає іншу людину як річ, як підніжку для здійснення своїх егоцентричних бажань, діє з іншими як з засобом для досягнення своїх цілей, намірів, потреб.

На думку Б.С. Братуся, корінь особистісного егоцентризму слід шукати в просторі смислів. Тому егоцентризм, в його концепції, - це один з рівнів, що характеризує смисл життя.

Егоцентристи мають групові, колективістські і навіть загальнолюдські мотиви і смислові відносини, але вони викривляються через егоцентричність відносин.

Б.С. Братусь представляє рівні смислової сфери особистості наступним чином [3;105].

Рівень	Суть
0. Прагматичний (ситуативний) І. Егоцентричний ІІ. Групоцентричний ІІІ. Просоціальний	Смисл визначається ситуацією Інша людина розглядається як річ, як підніжка егоцентричних бажань. Особиста направленість обмежена користю, благополуччям, закріпленням позиції відносно замкнутої групи. Прагнення створення таких результатів (продуктів праці, діяльності, спілкування, пізнання), які принесуть рівне благо іншим, навіть особисто йому незнайомим „чужим” людям, суспільству, людству в цілому.

Смислова організація свідомості залежить від уявлень етичного характеру. Без моральних понять розвиток про соціального рівня смислової сфери особистості навряд чи можливий. Особи з вираженими акцентуаціями в характері зупиняється на егоцентричному рівні, тобто рівні розвитку особистості, на якому вона діє заради себе.

Крім дослідження егоцентризму як властивості мислення, мови чи властивості особистості можлива і така лінія його вивчення, в якому егоцентризм виступає як механізм чи феномен взаємодії, спілкування і взаємовідносин людей, тобто, можлива розробка проблеми егоцентризму в руслі інтерперсонального підходу. Причому його обґрунтування є і в роботах самого Ж. Паже, який підкреслив, що егоцентризм може серйозно заважати комунікативним процесам. Він виділив комунікативний егоцентризм, суть якого полягала в недостатньому врахуванні виступаючого того, як буде сприйматися його повідомлення слухачами. Ось приклад, приведений Ж. Піаже: „Кожен викладач - початківець раніше чи пізніше виявляє, що його лекції, спочатку були незрозумілими студентам, так як він говорив для себе, тільки зі своєї точки зору. Лише поступово він починає розуміти, як нелегко стати не точку зору студентів, як ще не знають того, що він сам знає про предмет свого курсу” [30;190]. Ж. Піаже виявив, хоча детально і не дослідив, егоцентризм, що заважає під час передачі інформації зрозуміти людям один одного.

Даний аспект егоцентризму по суті є інтерперсональним підходом, оскільки акцент ставиться на особливостях міжособистісної взаємодії і спілкування. В інтерперсональному підході головними стають відповіді на наступні запитання:

- В чому полягає сутність егоцентризму з точки зору взаємодії, спілкування та взаємовідносин людей?

- Які значення егоцентризму чи егоцентричної спрямованості особистості і що він їй дає в ході побудови відносин з іншими людьми, чи впливає на відносини до себе самої?

- Коли і при яких умовах егоцентризм виникає і стає властивістю особистості?

Вирішення цих питань необхідне для з'ясування суті і розуміння того, яким чином слід проводити його профілактику і корекцію.

В світі людських відносин і взаємодій люди постійно приймають в розрахунок не тільки свої бажання і можливості, але і прагнення, наміри, а також оцінки інших. Ця об'єктивна особливість соціальної взаємодії може мати різні наслідки. Завжди можливі ситуації, в яких один з учасників намагається настояти на своєму, надіючись на те, що інші „підлаштуються” під його стан, погляди, проекти, вимоги. При цьому часто використовуються різноманітні засоби психологічної дії. Якщо партнери по взаємодії піддаються цьому впливу, то замість скоординованих дій, намірів, планів, вони перетворюються в „засіб” задоволення егоцентричних потреб іншого. В дитячому віці, в сенситивні та критичні періоди розвитку особистості таке „підлаштування” родичів і близьких може заложити основу егоцентризму особистості дитини.

Егоцентризм в цьому розумінні являє собою спрямованість людини на те, щоб задовольнялися його бажання, на те, щоб приймати в розрахунок і відстоювати свої цілі, плани, погляди без координації їх з іншими людьми. В протилежність егоцентричній, спрямованість на бажання, прагнення інших осіб, сприймання їх думок, оцінок та ін. Х. Шредер назвав де центрованою чи соціоцентричною спрямованістю. По Х. Шредеру, спрямованість реалізується і в предметних відносинах і в комунікативній поведінці людини [21;61]. Егоцентрична спрямованість фіксує людину на його власній персоні і заважає адекватно, в усій повноті розуміти партнерів по спілкуванню. Навпаки, загальна спрямованість на навколишній світ задає тенденції людині уважно спостерігати за партнерами і якнайкраще розуміти їх.

В структурі спрямованості Х. Шредер виділяє ряд компонентів, представлених на малюнку 1.

Загальна спрямованість (егоцентрична чи спрямованість на навколишній світ)
Предметне відношення	Комунікативне відношення
	сприймання	емоції	когніції
		аналіз
		заключення
		передбачення поведінки
		передбачення намірів особистості

Мал. 1. Компоненти спрямованості особистості.

Структура спрямованості особистості, представлена на малюнку, дозволяє зрозуміти, як егоцентризм чи, навпаки, децентрація, тобто соціоцентрична спрямованість на навколишній світ впливає на сприймання, емоції, процес розуміння інших людей, а також на аналіз і заключення, передбачення їх поведінки та намірів. У випадку егоцентричної спрямованості передбачення поведінки іншого, направлене на використання його в своїх цілях, передбачення поведінки іншого при децентрованій спрямованості здійснюється для координації його з власними намірами.

Отже, в поняття „егоцентризм” автори у відповідності з цілями і задачами досліджень вкладають свій конкретний зміст. Але найбільш розповсюдженими є наступні розуміння егоцентризму:

- Егоцентризм як властивість мислення і мови, тобто психофункціональне уявлення про егоцентризм.

- Егоцентризм як властивість особистості, в тому числі і як вираження смислоутворюючих компонентів її свідомості.

- Егоцентризм як механізм чи феномен взаємодії, спілкування та взаємовідносин людей.

По критерію стійкості егоцентризм може бути тимчасовим станом і тому - тільки проявом особистості, але може бути і постійним, якістю особистості, що проявляється завжди. В першому випадку можна говорити про ситуативність егоцентризму, а в другому - про постійність чи стійкість.

егоцентризм підліток спілкування

Розділ 2. Розвиток і особливості прояву егоцентризму в підлітковому віці

2.1 Психологічні новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік - період напруженого внутрішнього життя людини, що є вирішальним у формуванні і розвитку особистості. Він знаменує собою перехід від дитинства до дорослості.

Основне новоутворення цього віку - соціальна свідомість. Формується вміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але й через власні вимоги. Е. Шпрангер виділяє наступні новоутворення підліткового віку - відкриття „Я”, виникнення рефлексії та усвідомлення своєї індивідуальності. Завдяки рефлексії на себе та інших підліток просувається в напрямку самопізнання. Він прагне зрозуміти самого себе. Хто „Я” - головне питання віку.

Самосвідомість за Л.С. Виготським [4;193], найвища з усіх перебудов, до яких схильна психологія підлітка. Формування самосвідомості це не що інше, як певна історична стадія у розвитку особистості, яка неодмінно виникає з попередніх стадій. Самосвідомість, таким чином, не первинний, а довільний факт в психології підлітка і виникає вона не шляхом відкриття, а шляхом тривалих роздумів.

На думку Р.С. Нємова [14;121] у підлітковому віці триває процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відмінну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає скерованим на усвідомлення людиною своїх особистісних особливостей. Вдосконалення самосвідомості у підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ „Я” у підлітковому віці зазвичай складається з переваг інших людей, які вони цінять. Оскільки в якості взірців для наслідування підлітків виступають як дорослі, так і ровесники, ідеал який створюється, виявляється в певній мірі суперечливим. Він має в собі якості як дорослого, так і більш молодої людини, причому далеко не завжди ці якості виявляються сумісними в одній особі. В цьому, напевно, полягає одна з причин невідповідності підлітків своєму ідеалу та їх постійних переживань з даного приводу.

Головна нова риса, яка з'являється в психології підлітка, на думку Р.С. Нємова, це більш високий рівень самосвідомості. Підлітковий вік - це час загострення прагнення до пізнання і оцінки самого себе, до формування цілісного, образу „Я”.

І.С. Кон [10;23] розглядає розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку. Біогенетична психологія виділяє ріст самосвідомості і цікавості до власного „Я” у підлітків безпосередньо в процесі статевого дозрівання. Статеве дозрівання, стрибок в рості, зміцнення фізичної сили, зміна зовнішніх контурів тіла дійсно активізує у підлітка інтерес до себе і до свого тіла.

Перебудова самосвідомості пов'язана не стільки з розумовим розвитком підлітка, скільки з появою в нього нових питань про себе і нових контекстів кутів зору, під якими він себе розглядає. Підліток починає сприймати і осмислювати свої емоції вже не як похідні від певних зовнішніх подій, а як стан власного „Я”.

Більшість порівняльно-вікових досліджень підтверджує, що перехідний вік, особливо 12-14 років, супроводжується значними, а іноді драматичними змінами у змісті і структурі Я-концепцій.

За даними Р. Сіммоне і подружжя Розенберг [6;17], які обстежили близько 2000 дітей і підлітків від 8 до 17 років, в 12-14 років помітно посилюється схильність до самоспостереження, сором'язливість, егоцентризм, знижується стійкість образів „Я”, знижується загальна самоповага і суттєво змінюється самооцінка деяких якостей.

Дуже важливий компонент самосвідомості - самоповага. Ц поняття є багатозначним, воно включає і задоволення собою, і прийняття себе, і узгодження свого наявного і ідеального „Я”. Самоповага - особистісне ціннісне судження, виражене в установках індивіда до себе. В залежності від того, чи йде мова про цілісну самооцінку себе як особистості чи про якісь окремі соціальні ролі, виділяють загальну і часткову самоповагу. Оскільки висока самоповага асоціюється з позитивними, а низька - негативними емоціями, мотив самоповаги - це особиста потреба максималізувати переживання позитивних і мінімізувати переживання негативних установок по відношенню до себе (Г.Каплан).

Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що може перебороти свої недоліки. Низька самоповага, навпаки, передбачає стійке почуття меншовартості, що негативно впливає на емоційне самопочуття і соціальну поведінку. Підлітки з низькою самоповагою особливо вразливі і чутливі до всього, що якось торкається їх самооцінки. Вони хворобливо реагують якщо в них щось не виходить в роботі, або якщо вони знаходять в собі якийсь недолік. Внаслідок цього багатьом з них властива сором'язливість, схильність до психічної ізоляції, поринання від дійсності в світ мрій, причому це порівняння не є добровільним. Чим нижчий рівень самоповаги особистості, тим вірогідніше що вона страждає від самотності.

Існують дані про наявність зв'язку між самоповагою і ставленням до інших людей. Людина, яка позитивно ставиться до себе зазвичай „приймає” і оточуючих, тоді як негативне ставлення до себе часто поєднується з негативним, недовірливим чи недоброзичливим ставленням до інших людей.

На думку Кобильченко А.Г. [8;29] у сучасній психологічній науці однією з найважливіших є проблема вивчення онтогенетичних особливостей самосвідомості. Досліджують самосвідомість переважно в дітей підліткового віку, оскільки саме в цей період відбувається надзвичайно важливі якісні зрушення в психіці дітей. Виділення дитиною себе і усвідомлення свого „Я” здійснюється в процесі розвитку особливості як самостійного суб'єкта різноманітних дій. Спочатку виділяється фізичне „Я”, а з ускладненням зв'язків дитини зі світом людей, що її оточують, у спілкуванні з ними виділяється більш складне за своїм змістом духовне „Я”. Тобто, насамперед у спілкуванні особистість виявляє себе як „Я”, а інший суб'єкт взаємодії виступає як „Ти” або інше „Я”. Взаємодію „Я” і „Ти” зумовлює структура свідомості яка в свою чергу є результатом цієї взаємодії.

Вступ дитини в підлітковий період супроводжується якісними змінами в розвитку самосвідомості, оскільки в підлітка починає формуватися позиція дорослої людини, і хоча ця позиція не відповідає реальному становищу підлітка в житті, проте вже сама її поява означає, що підліток суб'єктивно перебуває в нових взаєминах з дорослими, світом їхніх цінностей, активно засвоює ці цінності. У підлітковому віці, зазначає С. Рубінштейн, розвиток самосвідомості проходить кілька етапів - від повного незнання себе до все більш заглибленого самопізнання, яке проявляється згодом у самооцінці. Центр тяжіння для підлітка все більш переноситься від зовнішнього до внутрішнього, від відображення більш-менш випадкових рис до характеру вцілому [25;97].

Потреба усвідомити свої особливості й вади виникає з потреби відповідати вимогам інших людей та власним вимогам до себе. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, потрібного для організації взаємостосунків і діяльності. Знання й оцінка себе є обов'язковою внутрішньою умовою цього.

Для підлітків характерна домагання на визначення, яке спрямоване на реалізацію себе в сфері фізичного, розумового та особистісного розвитку. В цьому віці загострена потреба на визначення унікальності при психологічній залежності від ровесників, тому підліток ефективно поєднує егопозицію „Не путайте мене з іншими” і конформну позицію „Ми - група ровесників” - адже спілкування з однолітками виступає як потреба і значима діяльність.

Завищені максималістські домагання і можливості їх реалізації знаходяться у більшості випадків у протиріччі, що призводить до так званої кризи ідентичності. Підліток відчуває невпевненість в собі, яка бореться з почуттям власної унікальності.

Підлітковий вік - є періодом суперечливих станів, мотивів, ціннісних орієнтацій і вчинків. Максималізм і лабільність полярних позицій визначають протилежні тенденції в проявах підлітків: від глибинної ідентифікації з іншим (людиною чи твариною) до умови реалізації його домагань на визнання.

Однією з форм прояву самосвідомості підлітка є прагнення бути і вважатися дорослим. Відчуття дорослості у підлітка - специфічне новоутворення самосвідомості, стрижнева особливість особистості, її структурний центр. Це відчуття виражає нову життєву позицію підлітка по відношенню до себе, людей і світу, визначає специфічний напрямок і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень і афективних реакцій. Специфічна соціальна активність проявляється в більшій чутливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, що існують в світі дорослих.

Л.С. Виготський детально розглядав проблему інтересів в перехідному віці, називаючи її „Ключем до всіє системи психологічного розвитку підлітка”. В підлітковому віці має місце період руйнування і відмирання старих інтересів, і період дозрівання нової біологічної основи, на якій поступово розвиваються нові інтереси. Л.С. Виготський перерахував декілька підлітків, які він назвав домінантами:

- егоцентрична домінанта (інтерес підлітка до власної особистості);

- домінанта зусилля (потяг підлітка до опору, подолання, до вольових напружень, які іноді проявляються у впертості, хуліганстві, боротьбі проти виховних авторитетів);

- домінанта дальності (установка підлітка на обширні, великі масштаби, які для нього найбільш суб'єктивно прийнятні, ніж ближчі, сьогоднішні);

- домінанта романтики (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригод, героїзму) [27;151].

В перехідний період проходять перетворення в різних сферах психіки. Кардинальні зміни стосуються і мотивації. В складі мотивів на перший план виступають мотиви, що пов'язані з світоглядом, з планами майбутнього життя. Стосовно механізму дії мотивів, то вони працюють тепер не безпосередньо, а виникають „на основі свідомо поставленої цілі і свідомо прийнятого рішення” [2;34-41]. Саме в мотиваційній сфері, як вважала Л.І. Божович, знаходиться головне новоутворення перехідного віку.

З мотиваційною сферою тісно пов'язаний моральний розвиток підлітка, який остаточнім чином змінюється саме в перехідному віці. У цей період виникають і формуються моральні переконання, хоча основа для їх виникнення була закладена значно раніше.

В підлітковому віці проявляється прагнення утвердити себе в якості лідера. Підлітки, готові до соціально-політичної рефлексії, стають практичними лідерами, вони виступають як зразок для інфантильних ровесників і позитивно впливають на їх орієнтацію та просування в процесі навчання. Фактично, ці підлітки і є лідерами.

Лідерство - це здатність людини з відкритою свідомістю рефлексувати і відповідно здійснювати вплив на людей, перетворюючи їх в однодумців, спрямовуючи їх зусилля на досягнення загальних значимих цілей. На вершині свого розвитку лідер формує відповідальне відношення до себе, інших людей, природи і предметного світу. В контексті цього визначення для підлітків гостро виступає феномен взаємодії „Ми” і „Я”. Підліткове „Я” і підліткове „Ми” нерідко протидіють в рамках самосвідомості, що проявляється в мотивах, окремих вчинках і часто в загальній лінії поведінки. „Ми” - це здатність до ідентифікації з іншими, це вміння злитися з всіма в емоційних ситуаціях і в ситуаціях соціального вибору і це здатність відчувати радість від перебування в конкретній спільності. „Я” - здатність до обособлення від інших і це вміння залишитись наодинці з собою, вийти із ситуації групової об'єднаності; це вміння відрефлексувати себе як унікальну, ні на кого не схожу особистість [15;419]. „Ми” і „Я” - соціальне загальне і соціальне індивідуальне, - дві сторони людської сутності, які в розвинутій особистості представлені достатньо повно і унікально. Підліток прагне пізнати і пережити обидві сторони, відчути себе між двоєдиними полюсами.

2.2 Механізм виникнення егоцентричних властивостей особистості

Ріст, фізичне і психічне дозрівання в молодшому і особливо в старшому підлітковому віці протікають бурхливо, далеко не завжди узгоджені між собою. Це стає однією з причин переживань і проблем, що накладають відбиток на взаємовідносини підлітків з дорослими та ровесниками. Труднощі підліткового віку пояснюються суперечностями між необхідністю посилення самосвідомості „Я” через самоствердження та спроби впливу на інших людей, і необхідністю рахуватися з людьми, а іноді підкорятися іншими, поважати їх підкорятися іншим, поважати їх життєвий досвід й визнавати авторитет дорослих. Ці суперечності розв'язуються в утвердженні особистісної позиції, набутті певного статусу в групах з їх складними структурами взаємних відносин.

Невирішені проблеми в самоствердженні і визнанні ведуть до посилення центрації людини на собі. У підлітків така центрація не завжди усвідомлюється, а потреба досягти бажаного статусу та впливу на інших сприяє розвитку егоцентризму.

Результати порівняльного дослідження егоцентризму як властивості особистості за допомогою проективного тесту егоцентричних асоціацій та спеціально організованих спостережень дозволить встановити, що починаючи з 11-12 років егоцентризм зростає, досягаючи свого максимального рівня до 13-14 років [19;33-34]. Якби егоцентризм залежав тільки від ступеня розвитку децентрації, то з віком він повинен був би зменшитися і як особистісна властивість. Але егоцентризм у старших підлітків є показником закономірності збільшення ступеня центрації особистості на собі навіть при умові властивій підліткам підвищеній сензитивності, рівняння на своїх кумирів, що обираються в якості зразка для наслідування.

Розвиваючи ідеї Ж. Піаже, американський психолог Д. Елкінд виявляє нові аспекти підліткового егоцентризму, що більше зачіпають розвиток особистості. Він підкреслює, що формальні операції наділяють підлітка здатністю не тільки створювати розумові конструкції, але і розміркувати про них, а це дозволяє йому отримувати уявлення і про власне мислення, і про мислення інших людей. при цьому підліток відчуває труднощі в диференціації між об'єктами, на які спрямоване його власне мислення. Через серйозні психофізіологічні зміни підліток більш всього цікавиться собою. Відповідно, він вважає, що інші люди занепокоєні його поведінкою та зовнішнім виглядом так само, як і він сам. Саме це переконання Д. Елкінд позначає терміном „аудиторія в уяві” (в оригіналі - „imaginary audience”), він розглядає цей феномен як один з компонентів егоцентризму в підлітковому віці [17;41-42]. Підліток вважає, що інші будуть ставитись до нього так само, як і він сам. Таким чином підліток постійно конструює „аудиторію в уяві”, центром уваги якої він сам і є.

Поняття „аудиторія в уяві” на думку Д. Елкінда, сприяє поясненню багато чого з підліткової поведінки. Прагнення до самостійності і небажання підлітка розкриватися частково може бути реакцією на відчуття, що він постійно знаходиться від критичним поглядом інших людей. Наявність „аудиторії в уяві” також допомагає зрозуміти, що найбільший ефект, особливо характерний для підлітка, це - сором як прояв реакції на постійну увагу з її боку.

При тому, що підлітку не вдається відрізнити предмет свого мислення від предмета думок інших, він дуже добре диференціює власні почуття. Оцінює себе і особливо свої почуття як дещо унікальне, неповторне і тільки він може так страждати, любити, ненавидіти. Спроби багатьох батьків зблизитися зі своїми дітьми були відкинуті зі словами „Ти все одно не зрозумієш, що я відчуваю”. Ця віра в унікальність своїх переживань була названа Д. Елкіндом „особистим міфом” (personal fable). „Особистий міф”, вважає Д. Елкінд, складає другий компонент егоцентризму в підлітковому віці.

Доповненням до перерахованих проявів феномену егоцентризму Р. Енрайт ввів ще один компонент - „зациклення на самому собі”, визначивши його як загальну підліткову тенденцію до зосередження уваги на своїх почуттях і думках.