Гендерні особливості поведінки в конфлікті сучасних підлітків

Конфліктність в підлітковому віці як предмет психологічного аналізу, сутність та головні причині даного явища, особливості його проявів. Агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка. Криза підліткового віку, міжособистісні стосунки.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2013
Размер файла 56,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена практичним запитом сучасного суспільного розвитку, потребами шкільної психологічної служби, а також логікою подальшого наукового пізнання генезису уявлень про конфлікт у суб'єктів міжособистісного спілкування. Практика показує, що підлітки не вміють вирішувати конфлікти, і в їх конфліктних відносинах переважають деструктивні тенденції. Для зниження гостроти подібних явищ і більш продуктивного розв'язання міжособистісних конфліктів, необхідно їх психологічний супровід. Успішність взаємодії з підлітками вчителя та шкільного психолога багато в чому визначається розумінням вікової специфіки конфліктності та обранням адекватних засобів і способів роботи з ними.

В працях Л.І. Божович, Д. Фельдштейна ядром конфліктної поведінки, яка призводить до моральної деформації особистості є не біологічні особливості, а недоліки сімейного та шкільного виховання, тобто психолого-педагогічна занедбаність та пасивність підлітка. Підліток очікує уваги і розуміння, довіри дорослого, але недовіра до нього породжує психологічний бар'єр, непорозуміння, конфліктність.

Д.І. Фельдштейн стверджує про те, що якщо потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні задовольняється, то розвиток особистості здійснюється в позитивному напрямку, але коли потреба підлітка в соціально-орієнтованій формі спілкування залишається незадоволеною і обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування, то призводить до негативного напрямку розвитку особистості підлітка. Ось чому необхідне цілеспрямоване включення підлітка в систему багатопланової діяльності, що забезпечує успішну форму поведінки, ліквідацію занедбаності, конфліктності, агресивності чи пасивності.

Однією зі складових конфліктної ситуації є її образ - те, як сприймають один одного і ситуацію учасники конфліктної взаємодії. Уявлення про конфлікт і способи його вирішення значно впливає на спілкування підлітків, оскільки людина реагує не на реальність, а на те, як він її собі уявляє. Знання специфіки і статевовікових особливостей цих уявлень необхідні для психокорекційної роботи з підлітками різних категорій.

Стан досліджуваної роблеми: Висвітлення ролі та значення природи конфлікту міститься у працях таких дослідників як Бойко В.В., Петровська Л.А., Ковальов А.Г., Бородкін Ф.М., Коряк Н.М., Єршов А.А. та інші.

Об'єктом дослідження є міжособистісні конфлікти в підлітковому віці.

Предметом дослідження є гендерні особливості конфліктної поведінки підлітків.

Мета дослідження - проаналізувати взаємозв'язок конфліктної поведінки підлітків з гендерними особливостями.

У відповідності з метою та гіпотезою дослідження були визначені наступні задачі:

1. Проаналізувати стан вивчення поблеми у психологічній літературі.

2. З'ясувати питання «конфлікт», «конфліктна поведінка», причини та скадові елементи конфлікту.

3. Описати особливості прояву конфліктності в підлітковому віці.

4. Виявити гендерні особливості поведінки підлітків.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Конфліктність в підлітковому віці як предмет психологічного аналізу

1.1 Стан вивчення поблеми у психологічній літературі

Зарубіжна психологія та конфліктологія мають більш ніж сторічний досвід розвитку. За цей час накопичено значний теоретичний та емпіричний досвід, що й зумовлює різноманітність теоретичних підходів до пояснення природи конфлікту, його попередження і вирішення. До середини XX століття конфлікт сам по собі не був об'єктом вивчення психологів, а розглядався лише як частина більш загального концептуального напряму. Вчених більше цікавили або причини виникнення конфліктів, або їхні наслідки, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження. Тобто не розглядалися динаміка, структура, функції конфліктів, не було створено типології конфліктів. Якщо раніше проблема конфліктів не дуже цікавила вітчизняних психологів, то за останні роки ставлення до них значно змінилось. В нашій країні та за рубежем проведено та опубліковано багато досліджень, виникло чимало теоретичних підходів до проблематики міжособистісного конфлікту, зростає і число практичних схем вирішення конфліктів. Змінюються погляди вчених на сутність конфліктів, їх значення і відповідно змінюються способи і методи їх вивчення.

Поняття конфлікту добре розкрито в роботах таких вітчизняних дослідників, як Бойко В.В., Петровська Л.А., Ковальов А.Г., Бородкін Ф.М., Коряк Н.М., Єршов А.А. і ін. Згідно з результатами їхніх досліджень, конфліктом є прояв єдиноборства, тобто зіткнення особистостей. Вчені Бойко В.В., Ковальов А.Г. розглядають міжособистісні відносини в конфлікті як деструктивні стосунки на емоційному, когнітивному і поведінковому рівнях. Це свого роду форма комунікації людини з людиною. Міжособистісний конфлікт найбільш яскраво проявляється в порушенні нормального спілкування або в повному його припиненні. У сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі проблеми конфлікту найбільш плідно розробляються відповідно до виробничої сфери людської життєдіяльності. Розглядаються причини виникнення суперечливих міжособистісних і міжгрупових підприємств та організацій, загальні принципи і закономірності конфліктних взаємодій.

Також можна відзначити, що проблемами психологічного консультування і психотерапії внутрішньоособистісних конфліктів займалися Н.В. Чепелєв, Г.В. Ложкін, Е.Ф. Зеєр, Т.Ю. Левченко, Н.І. Повякель, Л.Ф. Ткачова, та ін.

Проводячи аналіз зарубіжної психологічної літератури, можна сказати, що окремі концепції внутрішньоособистісного конфлікту базуються всередині розуміння відповідної мотиваційної моделі і не грунтуються на певній цілісній теорії. Б. Вайнер і Г. Томе розрізняють дві пануючих парадигми в дослідженні мотивації та конфлікту: гомеостатичну і когнітивну. Гомеостатичний підхід найбільш повно представлений у дослідженнях психоаналітичного, біхевіористичного напрямів та в руслі концепції поля К. Левіна.

Наступний напрямок зарубіжної психології розроблений на основі когнітивної теорії та представлений теорією когнітивного дисонансу.

Психоаналіз говорить про принципову невирішуваність внутрішніх конфліктів особистості. Біхевіористами здійснюється формальна типологізація поведінкових проявів внутрішніх конфліктів.

Нідерландський дослідник Ден Тьєсвольд зазначає у своїх роботах, що конфлікт - це «сигнал неблагополуччя в комунікаціях між людьми». Основною причиною конфлікту, вважає він, є те, що люди залежать один від одного, кожному потрібні співчуття і розуміння, розташування та підтримка іншого.

Отже, проблема внутрішньоособистісних конфліктів у психологічній літературі відрізняється різноманіттям та чіткістю термінології, проте відсутня достатня емпірична перевірка теоретичних положень та немає загальноприйнятої класифікації внутрішньоособистісних конфліктів.

1.2 Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків

Визначення психологічних чинників, які зумовлюють виникнення, динаміку та кінцевий результат розвитку конфліктної поведінки, важливе для розуміння психологічних механізмів регуляції поведінки особистості. Крім цього, дана проблема є суттєвою для розробки методологічних основ психодіагностики, прогнозування та корекції міжособистісних конфліктів у більш широкому контексті.

Проблемою опису конфліктів є те, що єдиного визначення, що це таке, на сьогодні все ще так і не існує. В перекладі з латинської саме слово «conflictys» означає зіткнення, але різні джерела трактують його по-різному.

Конфлікт являє собою біполярне явище, яке проявляється в активності сторін. Ідея «багатосуб'єктного» внутрішнього світу людини розглядається в роботах багатьох авторів, особливо тих, які виходять з структурної будови особистості. Наприклад, психоаналіз стверджує, що конфлікт виникає в глибинах психіки як результат взаємодії внутрішніх структур і тенденцій психіки в силу законів її об'єктивного існування; тенденція до конфліктів - результат спотворення базових аттитюдів людини, які виникають під впливом негативного досвіду, набутого в дитинстві [18, 35].

Конфлікт - це зіткнення пртилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт - це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.)

Різноманітність класифікацій конфліктів різних авторів визначається критеріями, які вони вибирають. Найбільш традиційним способом розподілу конфліктів на види можна вважати виділення предмета конфлікту. Наявність різноманітних причин конфліктів в суспільному житті пояснює таку кількість класифікацій. Перспективною можна вважати методику російського соціолога А. Здравомислова, який класифікує конфлікти виходячи з того, хто є конфліктуючими сторонами: міжіндивідуальні конфлікти, міжгрупові конфлікти, які він поділяє на: а) групи інтересів; б) етнонаціонального характеру; в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур.

Конфлікт розглядається на різних рівнях особистості. Згідно з цим можна виділити такі види конфлікту:

¦ внутрішньоособисті конфлікти;

¦ міжособисті конфлікти;

¦ міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою.

Внутрішньоособистісний конфлікт проявляється у зовнішніх міжособистісних відносинах. Міжособистісні конфлікти супроводжуються емоційними переживаннями людини. У тій же мірі внутрішні конфлікти людини ведуть до певних особливостей його міжособистісної поведінки. Різні види конфліктів пов'язані між собою і можуть переходити з одного рівня на інший. Міжособистісний конфлікт, пов'язаний із суперечностями у взаємодії, може переходити в конфлікт внутрішній: в конфлікт мотивів, конфлікт вибору та ін; конфлікт, який виникає між учасниками окремих груп, може стати початком міжгрупового конфлікту. Міжгруповим конфліктом можна вважати протидії між групами людей, а також між окремими представниками цих груп, якщо в умовах конфліктних дій ці учасники сприймають свої дії в площині міжгрупового вибору, сприймаючи один одного як члени різних груп.

Перші теоретичні та експериментальні дослідження міжособистісних конфліктів були проведені К. Левіним, який розглядав їх у контексті задоволення - незадоволення потреб особистості. Конфлікт характеризується ним як «ситуація, в якій на індивіда діють протилежно спрямовані сили приблизно рівної величини» [11, 176], тобто до міжособистісних конфліктів К. Левін відносить протиріччя між потребами людини і зовнішніми силами. Якщо в такій ситуації перебуває підліток, то сила, яка його спонукає з боку дорослого, є результатом поля влади цієї людини над підлітком. Конфлікт тим серйозніше, ніж більш значимі потреби особистості він зачіпає. Незадоволення потреб створює напругу, а умовою задоволення індивідуальних потреб є простір вільного існування. К. Левін констатував, що в сучасному суспільстві існують як самостійні: група дорослих і група дітей.

Психологічні конфлікти відіграють істотну роль у формуванні нових рис характеру і в перебудові особистості, а їх вирішення являє собою гостру форму розвитку - відбувається зміна структури особистості підлітка та формування нових відносин. Конфлікт переводить його учасників на якісно новий рівень взаємодії, який супроводжується ціннісною переорієнтацією, усвідомленням та формуванням особистих і групових інтересів, зміною комунікативної структури, руйнуванням старих і створенням нових схем легітимізації [3, 52].

Специфіка становища підлітка полягає в тому, що він є «маргінальною» особистістю. Підліток знаходиться між двома групами, так як він не хоче більше належати до групи дітей і намагається перейти в групу дорослих, але вони його туди ще не приймають. Тому чим більший розрив між двома групами і довший період неприкаяності підлітка, тим з більшими труднощами протікає підлітковий період.

Контрастність дитинства і зрілості, між якими знаходиться підліток, ускладнює його засвоєння соціальних ролей і породжує чимало зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Крім цього, існує проблема індивідуальних відмінностей: так званого «середньостатистичного підлітка» не існує. Загальні закономірності виявляють себе через індивідуальні варіації, які залежать не тільки від навколишнього середовища підлітка та умов виховання, але й від особливостей особистості [16, 23].

У роботах деяких психологів, зокрема психіатрів, можна знайти поняття «підлітковий комплекс» і «пубертатна криза». Перше охоплює психологічні особливості підлітка в їх яскравому прояві, а друге - зміни в поведінці, зумовлені ними. Суть підліткового комплексу складається у важливих для віку особливостей, поведінкових моделях і специфічних поведінкових реакціях на вплив навколишнього середовища [21, 45].

Личко О.Є. до них відносить реакцію емансипації, групування з однолітками, реакції захоплення (хобі-реакції) і реакції, обумовлені сексуальним потягом. Реакція емансипації розвивається у підлітків під впливом соціопсихологічних факторів (надмірна опіка з боку дорослих, дріб'язковий контроль, позбавлення елементарної самостійності і будь-якої свободи в діях і ставлення до підлітка як до дитини). Реакція групування з однолітками має майже інстинктивне походження. Саме наявністю цієї реакції може бути пояснений той факт, що більшість порушень підлітки роблять в групі; саме там відбувається і формування психічної залежності до алкоголю. Хобі-реакція у дорослих людей може бути відсутня, зате є невід'ємним атрибутом підлітків. Одне і те ж захоплення може бути сформоване різними спонуканнями, тому деякі захоплення підлітків можуть лежати в основі порушень поведінки - із-за надмірної інтенсивності хобі або асоціального змісту самого захоплення. Дослідження реакцій, обумовлених сексуальним потягом, свідчать про те, що сексуальна поведінка підлітків відрізняється крайньою нестабільністю і може наближатися до патологічних форм. Причиною цієї нестійкості є недиференційована сексуальність. Крім цього, підліткам властиві дитячі поведінкові реакції відмови, опозиції, імітації, компенсації і гіперкомпенсації.

Виготський Л.С. зазначав, що перехідний період включає два ряди процесів: «натуральний ряд становлять процеси біологічного дозрівання особистості, включаючи статеве дозрівання, а соціальний ряд - процеси навчання та соціалізації в широкому сенсі цього слова» [10, 192]. Центральним новоутворенням особистості підлітка є формування відчуття власної дорослості: не просто бути, але і здаватися дорослим. Джерелами виникнення відчуття дорослості є значні зрушення фізичного розвитку, початок статевого дозрівання і соціальні джерела, а також їх усвідомлення самим підлітком.

Але суспільне становище підлітка не змінюється - він був і залишається учнем, зберігається його матеріальна залежність від батьків, які виконують роль вихователів, тим більше що у дорослих залишається звичка спрямовувати та контролювати дитину, позбутися якої дуже важко, навіть розуміючи необхідність цього. Адже, даючи самостійність дитині, дорослий повинен обмежувати свої права. А це створює міцну основу для збереження у дорослого ставлення до підлітка як до дитини, який повинен слухатися і не претендувати на нові права. Така установка несвідомо лестить самолюбству дорослих: чим безпорадною і інфантильною здається дитина, тим більш значуща і необхідніша роль батьків та вчителів. Створюється несприятлива виховна ситуація: таке ставлення дорослих суперечить завданням виховного процесу, створює протиріччя в уявленнях підлітка про себе, гальмує розвиток соціальної дорослості і придбання соціальної компетентності у спілкуванні та поведінці.

Підлітковий період - це загострення кризи відносин дорослих і дітей, який проявляється, враховуючи соціальну ситуацію розвитку, на таких полях взаємодії, як «підліток - підліток» і «підліток - дорослий». У ролі дорослих виступають вчителі і батьки, з якими найчастіше виникають конфлікти. Таким чином, конфліктна взаємодія відбувається в трьох взаємопов'язаних системах: «підліток - батьки», «підліток - вчителя» та «підліток - підліток».

Спілкування підлітків з однолітками - особлива сфера їхнього життя. Іноді воно стає настільки цікавим, що відсувається на задній план навчання, зменшується привабливість спілкування з близькими, хоча психологічні механізми такого впливу часто бувають незрозумілі вчителям і батькам. Конфліктні відносини підлітків між собою грунтуються на боротьбі за лідерство. Основними факторами конфліктної поведінки виступають: рівень домагань, самооцінка і статус [17, 11].

Відносини підлітків і педагогів супроводжуються конфліктами діяльності, відносин і поведінки. Педагогічні конфлікти мають особливості, пов'язані зі специфікою навчальної діяльності, відмінностями у статусі і віці сторін. Конструктивна поведінка вчителя в конфлікті передбачає правильне визначення своєї позиції, опору на відносини з батьками, використання впливу класу і педагогічного колективу, повага до особистості підлітка, використання рекомендацій щодо оптимізації взаємодії з учнем [13, 14].

Питання про психологічні детермінанти виникнення конфліктної поведінки, яке дозволяє розкрити глибинні основи конфліктної поведінки, займає важливе місце в дослідженні конфлікту. Для кращого розуміння конфлікту та управління ним слід чітко визначити зміст понять «конфліктність» і «конфліктна поведінка».

Конфліктність визначається як перманентна риса особистості, яка акумулюється її природними задатками і соціальним досвідом. Таке визначення можна знайти в роботах В.І. Ілійчука, Л.О. Петровської, В.І. Ващенко [8, 19].

Конфліктність передбачає певний рівень психічної напруженості. Він може бути різним для різних людей, що пов'язано з рівнем психологічної стійкості людини. Психічно стійкі та психічно нестійкі люди в складних ситуаціях поводяться по-різному. У психічно нестійких підлітків відсутні ефективні способи подолання перешкод, тому іноді спостерігається явище самоіндукції негативного емоційного напруження: дезорганізована поведінка посилює стресовий стан, який ще більше дезорганізує поведінку, що веде до виникнення «хвилі дезорганізації» [29, 69].

Психологічна стійкість є властивістю особистості і полягає в збереженні оптимального стану функціонування психічної енергії і є набутою. Конфліктостійкість - специфічний прояв психологічної стійкості, який розглядається як здатність людини адекватно і безконфліктно вирішувати проблеми соціальної взаємодії [3, 327]. Структура конфліктостійкості включає такі компоненти, як емоційний, вольовий, пізнавальний, мотиваційний та психомоторний. Тому, враховуючи те, що конфліктність і конфліктостійкість знаходяться на різних полюсах одного континууму, правомірно буде визначити структуру конфліктності як ідентичну структурі конфліктостійкості, але з протилежним знаком.

Компоненти конфліктності, таким чином, будуть мати наступний вигляд: - емоційний компонент (стан особистості в ситуації міжособистісної взаємодії, невміння керувати своїм емоційним станом в передконфліктних і конфліктних ситуаціях);

- вольовий компонент (нездатність особистості до свідомої мобілізації сил і самоконтролю);

- пізнавальний компонент (включає рівень сприйняття провокаційних дій опонента, суб'єктивність, невміння аналізувати і прогнозувати ситуацію);

- мотиваційний компонент (відображає стан внутрішніх спонукаючих сил, які не сприяють адекватній поведінці в конфлікті і вирішення проблеми);

- психомоторний компонент (невміння володіти своїм тілом, управляти жестикуляцією та мімікою) [9, 23].

Погоджуючись з вищевказаними авторами, що конфліктність є рисою особистості, первинними чинниками якої виступають природні задатки і соціальний досвід, можна припустити, що є три види психологічних детермінантів підліткової конфліктності:

- детермінанти, пов'язані з психофізіологічними особливостями розвитку (перенесені травми мозку або інфекції, спадкові хвороби, відставання розумового розвитку, особливості нервової системи, зокрема, процесів збудження і гальмування);

- психологічні детермінанти - особливості особистості (статеві особливості, ситуація внутрішньо-сімейного розвитку, рівень самооцінки, акцентуації характеру);

- соціальні детермінанти - фактори мікро- і макросередовища. Відповідно до визначення поняття «конфліктність» ці детермінанти включають соціальний досвід підлітка: соціальну некомпетентність (недостатній рівень способів соціального реагування), педагогічний менеджмент і, можливо, тип навчального закладу.

Дані психологічні детермінанти в різному ступені обумовлюють підліткову конфліктність, тобто мають свою ієрархічну структуру. На наш погляд, чільне місце займають психологічні детермінанти, зокрема, ситуація внутрішньо-сімейного розвитку.

Сім'я вирішальним чином визначає умови життя дитини в період, що передує підлітковому, з одного боку, попереджаючи багато шкідливих наслідків, а з іншого - будучи найбільш багатим джерелом його вражень і переживань. Криза в родині приводить до спотворення ідеалів підлітка, це в свою чергу спочатку провокує зміну поведінки, а потім морального обличчя і життєвих установок. Вихователем розчарованого у дорослих підлітка стає вулиця, де є коло таких же підлітків. Запеклість, упертість і аморальний лідер, за відсутності прихильності до сім'ї, ведуть до скоєння злочинних дій, хоча основою створення своєї групи є потреба бути зрозумілим, прийнятим і підвищити свою самооцінку. У результаті руйнуються навчальні та трудові досягнення, що породжує нові конфлікти і невдачі, які підривають самоповагу і впевненість у собі, тому при вивченні психологічних детермінант конфліктної поведінки підлітка потрібно відокремлювати прояви вікових особливостей від випадків власне девіантної поведінки [19, 21].

На закінчення слід сказати, що науковий аналіз явищ і подій, які набувають характеру конфлікту, стає актуальним. Особливий резонанс проблема підліткової конфліктності набула останнім часом. Це підтверджує інформація, наведена в ЗМІ, і збільшення кількості соціальних запитів на роботу психолога з важкими підлітками. Знання факторів підліткової конфліктності необхідно для розвитку в підлітків навичок адекватної самооцінки, формування умінь аналізувати ситуацію міжособистісної взаємодії; для корекції власної поведінки у відносинах з людьми і, таким чином, для перетворення конфліктності в конфліктостійкість за допомогою активних методів навчання.

1.3 Агресивний компонент в конфліктній поведінці особистості підлітка

конфліктний підліток міжособистісний поведінка

На думку дослідників, значний вплив на формування особистості протягом життя мають мікросоціальні умови. При цьому, як відзначають В.Н. Мясищева [23], В.Л. Васильєв, Л.М. Зюбін [13], саме середовище відіграє провідну роль у детермінації девіантної поведінки підлітків, опосередковуючи вплив біологічних особливостей. Особистість не пов'язана безпосередньо з широким соціальним середовищем, вона взаємодіє з нею через близьке мікросередовище (первинну групу). Мікросередовище підлітка складають батьки, однолітки, дорослі люди.

На думку Л.І. Божович, степінь психологічного благополуччя дитини і гострота явищ підліткової кризи залежать від особливостей взаємостосунків з іншими людьми, насамперед, з дорослими, від того, наскільки в спілкуванні з ними задовольняються потреби зайняти нову, «дорослу» життєву позицію і подолати зовнішні і внутрішні перепони, які заважають підлітку досягти бажаного і, насамперед, ним самим обраного зразка [6, 37].

Думка про несправедливість оточуючих викликає у підлітка почуття образи, він починає вважати себе незаслужено постраждалим, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює його діяльність.

На наш погляд, причиною агресивної поведінки може бути незадоволеність різних потреб підлітка. Підліток потрапляє в ситуацію сильної депривації психічно і соціально важливих потреб, коли оцінка вірогідності їх задоволення падає, виникає стан досади, образи, розчарування, злості, що і позначається узагальненим поняттям «фрустрація». Відповіддю підлітка на стан фрустрації є агресія. Існують інші зовнішні вияви фрустрації: прагнення втекти від важкої ситуації, тобто від джерела фрустрації; апатія, яка виявляється в регресії поведінки. Очевидно, що ці поведінкові вияви не сприяють формуванню позитивних стосунків між підлітками і оточуючими. Між ними розвиваються стійкі негативні стосунки.

О.О. Бодальов, Л.І. Криволап відзначають ускладнення сфери спілкування підлітка з дорослими, насамперед, з учителями, кожен з яких відзначається особливим стилем спілкування з учнями, манерою викладання, характером вимог, особистісними особливостями. Дослідники встановили, що»… існує досить стійка залежність між манерою поведінки, яку дозволяє собі педагог у спілкуванні з учнями, і характером переживань, які при цьому в учнів підлітків виникають… Вихователі, що різняться стилем спілкування з учнями, по різному впливають на формування характерологічних якостей підлітка» [5, 186].

Тому, ігнорування педагогом особливостей самосвідомості підлітка призводить до розвитку деформованих, негативних стосунків з педагогами, девіантної поведінки, що врешті решт відбивається на загальній незадоволеності дитини стосунками з дорослими. При цьому варто зазначити, що підліток прагне не стільки протистояти дорослим, скільки стати рівним йому. Він потребує уваги, розуміння дорослих. Вчителі і батьки часто не приймають нову позицію дитини. У результаті між дорослими і підлітками зростає психологічний бар'єр, у прагненні здолати який багато підлітків використовує агресивні форми поведінки.

Отже, аналіз психолого педагогічної літератури, що розкриває специфіку стосунків підлітків з оточуючими, дозволяє розглядати порушення стосунків підлітків з учителями, які виявляються в апатії, неприйнятті, що є наслідком неправильного педагогічного керівництва і заподіюють шкоду особистісному розвитку учнів, як причину відхильної поведінки підлітка.

Вивчення позиції дорослих вихователів передбачає виявлення специфіки сімейних стосунків, які закладають зародки агресивної поведінки і виявляються у підлітковому віці в більш чи менш яскраво вираженій формі.

На думку Д.І. Фельдштейна, дитина одержує початкові знання про моделі агресивної поведінки в сім'ї. Так, підтвердженням цьому є висловлювання відносно особливостей ідентифікації дитини з батьками, що в подальшому оперує ним як деяким моральним ідеалом, або орієнтир розвитку особистості підлітка. Дитина часто ідентифікує себе з батьком або матір'ю [24]. За даними досліджень А.П. Купріної, Д.І. Фельдштейна умови сімейного виховання підлітків з агресивною поведінкою характеризувалися напруженістю психологічного клімату, частими конфліктами між матір'ю та батьком, в які нерідко включалися й інші члени сім'ї, неуважністю батьків до дітей. Численні батьки дотримувалися авторитарних методів у вихованні (гіперпротекції), застосовували фізичні покарання. Інші батьки надавали багато свободи, не вмішуючись у життя дітей і водночас не надавали достатньої підтримки, допомоги, часто були байдужі до їх проблем. Така взаємодія, як правило, сприяла формуванню у підлітків зневажливого ставлення до батьків, викликала почуття злості, образи, відсутність поваги. Думка батьків не є значущою для підлітків. Вони не могли мати значного впливу на їхню поведінку [20; 24].

Негативна обстановка в сім'ї була причиною того, що підготовка до школи в більшості випадків не проводилася або носила формальний характер і викликала неприязнь і опір. Підлітки з агресивною поведінкою відзначалися неуважністю, імпульсивністю, вступали в конфлікти з учителями. Конфлікти виникали з приводу виконання навчальних завдань, успішності, порушення правил поведінки у школі, частіше на уроках. І як наслідок цих конфліктів виникає конфлікт у сфері емоційно особистісних стосунків учнів і вчителів, у сфері їх спілкування в ході педагогічної діяльності.

Зміни, що відбувалися у стосунках підлітків з батьками, знаходять відображення у віковій динаміці мотивів і змісту їх спілкування. Однак, як відомо, численні батьки не враховують вікових змін в особистості підлітка, вважаючи, що він - дитина і повинен слухатися батьків. Незадоволеність у спілкуванні з батьками, особливо батьком (за даними А.П. Купріної), призводить до розвитку протестного характеру поведінки [20, 72].

Г.М. Пікалова пояснює ускладнення, які виявляються у стосунках підлітків і дорослих, протиріччями, що виникають між потребою пізнати самого себе і недостатнім вмінням правильно аналізувати свої особисті вияви, між рівнем домагань підлітка і його реальним положенням у колективі, між ставленням до самого себе і ставленням до нього товаришів, однолітків, дорослих. Ці ускладнення, зазвичай, виявляються у формі конфліктів, у розриві cтосунків [7, 42].

Розгляд теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми відносин підлітків з агресивною поведінкою із батьками, дозволяє зробити висновок про зумовленість агресивної поведінки підлітків сімейними стосунками.

Отже, викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стають своєрідною позицією підлітка, що визначає весь його подальший розвиток. Реагуючи агресивними вчинками, підліток знаходить причину своїх невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючих людей. Порушення стосунків підлітка полягає в його позиції «Я поганий - всі погані», «Я хороший - всі погані», в його рухові проти і від людей.

На підставі вищевикладеного можна говорити про неузгодженість ідеального і реального ставлень підлітків з агресивною поведінкою, що призводить до неадекватності ставлення підлітка до себе, до інших, до результатів власної діяльності. Все це викликає у підлітка негативний стан - досаду, образу, злість, обурення, гнів, лють, з виявом яких і починається формування мотиву агресивної поведінки. Переживання цих станів призводить до виникнення потреби (бажання) підлітка усунути психічну напругу, розрядити її. Ця потреба веде до формування поки абстрактної мети: що треба зробити, щоб задовольнити бажання покарати того, хто образив. Виникнення наміру покарати, помститися веде до пошуку конкретного шляху і засобу досягнення наміченої абстрактної мети. Підлітки розглядають конкретні агресивні дії, вибір яких залежить від оцінки ситуації та їх можливостей, ставлення до джерела конфлікту, установки на розв'язання конфліктів. Пропустивши всі ці дії через «внутрішній фільтр», підлітки переходять до формування мотиву агресивної поведінки: формування наміру здійснити конкретну агресивну дію щодо того чи іншого об'єкта, не обов'язково щодо образника. На цій стадії здійснюється вибір конкретної агресивної дії, приймається рішення.

Отже, аналіз психолого педагогічної літератури дозволяє зробити висновок про те, що відхилення в поведінці підлітків, в тому числі й агресивні форми, кризи психічного розвитку залежать від стосунків підлітків з іншими людьми. Таким чином, агресивна поведінка є наслідком порушень системи ставлень, в якій знаходиться підліток і є викривленим видом взаємодії з оточуючими. Аналіз досліджень, які розглядають мотиви агресивної поведінки, показав, що агресивні дії підлітків виступають:

- як засіб досягнення значущої мети;

- як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;

- як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні

2. Особливості прояву конфліктності в підлітковому віці

2.1 Криза підліткового віку та міжособистісні стосунки

Незважаючи на те, що підлітковий вік в психології ХХ століття вивчався досить докладно, сучасні підлітки відрізняються від однолітків попередніх поколінь рядом соціально-психологічних особливостей. Серед них дослідниками відзначається підвищена конфліктність підлітків в умовах школи в цілому і в педагогічному процесі зокрема. Сучасні підлітки частіше стали демонструвати девіантну і навіть делінквентну поведінку.

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл, осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.

Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, «коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод».

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фрейда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20-30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід. Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

Підліткову кризу недарма вважають найгострішою серед криз. Відбувається потужна ендокринна перебудова організму, тіло виходить з-під контролю, людину несподівано охоплюють архаїчні емоційні стани, які майже не контролюються. Навчання погіршується, працездатність знижується, інтереси згасають, негативізм по відношенню до старших не знає меж.

Внутрішні драми, що їх переживає підліток, часто набагато складніші, ніж зовнішні конфлікти, яких також чимало. Внутрішній світ з його глибинами стає реальністю, яка важливіша за все інше. Повсякчас виникають все нові й нові проблеми, які треба вирішувати самому, наодинці з собою. Ця криза є кризою самоусвідомлення, коли людина набуває почуття власної індивідуальності.

Підлітковий вік можна порівняти з епохою хаосу, як підкреслював відомий дослідник цієї проблеми С. Холл, епохою, коли тваринні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціуму. Бунтівне отроцтво є віком домінування надмірної активності аж до цілковитого виснаження, божевільної веселості - до глибокого суму, упевненості у собі, що переходить у хворобливу сором'язливість, егоїзму, який змінюється альтруїстичними проявами, потягу до спілкування, що переходить у бажання бути наодинці із собою, чутливості, яка непомітно стає апатією. [6, 310]

Негативна фаза кризового періоду закінчується із завершенням тілесного дозрівання. Виникають нові джерела радості - це й пригоди, і мистецтво, і щоденники, і вірші, і нескінченні розмови з найближчим товаришем, проникнення у життєвий світ іншого, і мрії, значення яких важко переоцінити. В цей час відбувається вибір між почуттям визначеності власного «Я», формуванням так званої его-ідентичності та почуттям дифузії, розмитості, невизначеності ролей. Якщо відчувається рольова сплутаність, можливі регресія на інфантильний рівень розвитку, зростання тривожності, страху перед спілкуванням, протилежною статтю, ворожість до суспільних вимог.

Закінчення школи є подією, що для багатьох юнаків стає стартовою для переживання чергової вікової кризи - кризи початку, коли відбувається пересаджування коренів на самостійний ґрунт.

Експериментально доведено, що саме в юнацтві фіксуються найнижча задоволеність смислом життя, найгостріша невпевненість у собі, переживається тяжкий стан загальної невизначеності. Людина опиняється на порозі нового, самостійного життя, відчуває незвичний тягар відповідальності за кожний свій крок, хоче зрозуміти своє призначення, відчути, куди саме слід рухатись, що робити.

Ідеали мають те ж значення для юнака, що й буденність. Навколишній світ повинен до ідеалів тягнутись, його треба рятувати, тому так хвилюють героїчні вчинки, подвиги. Юнак любить те, що гаряче хоче змінювати, вдосконалювати, звільняти з полону повсякдення. Головні конфлікти є конфліктами ціннісними: норми оточення, субкультури майже ніколи не збігаються з нормами, що закладені сім'єю.

Людина у 16-17 років має віддалені життєві цілі, пов'язані з майбутнею працею, продовженням навчання, соціальним просуванням, сім'єю. Але завжди є неузгодженість віддалених цілей з актуальною життєвою ситуацією, як показує у своїх дослідженнях Є. Головаха. Самовизначення не може відбуватися без самообмежень. Вибір професійної діяльності є водночас і звуженням перспектив, відмовою від безлічі інших можливостей. Додамо, що успіх у діяльності юнак сприймає як щось випадкове, а невдачі - як розчарування у власних можливостях, свою провину.

Підлітковий вік - це своєрідний «третій світ», який існує між дитинством і дорослістю. Біологічно це вік статевого дозрівання, поруч з яким стають більш зрілими й інші біологічні системи організму. Психологічно це період складного формування нової особистісної і соціальної ідентичності, для якого характерні максимальні диспропорції у рівнях і темпах розвитку. Підліток отримує нові домашні та шкільні обов'язки. Відбувається завершення орієнтації дитини на «жіночу» та «чоловічу» діяльність. Підлітковий вік схожий на міст між дитинством та зрілістю, по якому кожен повинний пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Психологи умовно розділяють підлітковий вік на два періоди: власне підлітковий (11-15 років) та ранній юнацький (16-19 років).

На формування особистості в підлітковий період значний вплив здійснює процес статевого дозрівання. Ріст дорослої людини залежить як від спадкових факторів, так і від умов оточуючого середовища. Чим раніше починається статеве дозрівання, тим коротший період швидкого росту і тим швидше він закінчується. Перш за все, у молодих людей бурхливо змінюється зріст і вага, змінюються пропорції тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім - руки та ноги - і в останню чергу - тулуб. Це призводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Діти часто відчувають себе в цьому віці незграбними, вайлуватими. [3, 95]

У підлітковий період у зв'язку з швидким розвитком організму виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні мозку. Тому для дітей цього віку характерні перепади судинного та мозкового тонусу. Такі перепади викликають швидку зміну фізичного стану та відповідно настрою. При цьому дитина може довгий час переносити фізичні навантаження, пов'язані з його захопленнями (наприклад, грати у футбол, шалено танцювати на дискотеці), і одночасно у досить спокійний період «падати від втоми». Особливо часто це проявляється по відношенню до інтелектуальних навантажень.

Емоційну нестабільність підлітків посилює сексуальне збудження, що супроводжує процес статевого дозрівання. Важливо пам'ятати, що підліток прагне чітко розмежувати у своїй свідомості любов і секс. Не можна цинічно ставитися до його почуттів, висміювати їх - це може стати причиною розладів у його дорослому житті. Аж до нездатності встановлювати зрілі стосунки з протилежною статтю.

Позитивна самооцінка підлітка, прийняття його ровесниками та популярність в групі великою мірою залежить від фізичної привабливості. Зовнішній вигляд людини впливає на розвиток її особистості, встановлення контактів та соціальну поведінку. Зовнішньо привабливі підлітки, як правило, викликають у оточуючих позитивне ставлення до себе; їх вважають чуйними, доброзичливими, розумними та успішними. Таке ставлення часто є причиною того, що симпатичні підлітки мають вищу самооцінку, краще адаптуються в суспільстві та краще володіють навичками міжособистісних відносин.

Образ «Я» у підлітка також залежить від його ваги. Багато підлітків турбуються через свою вагу, вважаючи, що вона перевищує норму. Худорлявих підлітків турбує інша проблема - їх організм спалює більше калорій, ніж отримує. «Кістлявість» та «Недостатньо атлетична статура» особливо турбує хлопчиків.

Юність є періодом «нормальної кризи», для якого характерні коливання сили «Я» та посилення конфліктів. Найголовнішою задачею цього періоду є формування почуття ідентичності, визначення своєї ролі в світі, формування власної системи цінностей та морального кодексу.

Види спрямованості особистості підлітка:

Гуманістична спрямованість - ставлення підлітка до себе та суспільства - позитивні;

Егоїстична спрямованість - він сам є набагато більш значимим, ніж суспільство;

Депресивна спрямованість - він сам не є цінністю для себе; ставлення до суспільства - умовно позитивне;

Суїцидальна спрямованість - ні суспільство, ні особистість для самої себе не є цінними. [3, 150]

За теорією когнітивного розвитку Жана Піаже підлітковий вік є стадією формальних операцій, на якій підліток виходить за межі конкретних переживань та починає мислити більш логічно та абстрактно. Розвивається здатність аналізувати власні думки, для вирішення проблем та виведення заключень підліток застосовує логічні роздуми. Підлітки вперше стають в змозі, абстрагуючись від конкретного, будувати та перевіряти гіпотези відносно своєї власної поведінки та поведінки оточуючих, застосовувати метаперспективу, тобто роздумувати про самого себе та оточуючих/, передбачати можливі наслідки своїх чи чужих дій.

Будь-яка дрібниця може викликати почуття сором'язливості. Деякі, щоб уникнути критичних зауважень приятелів, стають дуже сором'язливими та закриваються у собі, ховаючись від реального світу. Деякі стають нетовариськими, підозрілими і готові сперечатися та битися з найменшого приводу. Інші поводять себе екстравагантно, намагаючись за напускною бравадою приховати тривогу та невпевненість у собі.

Вітчизняний психіатр Лічко А.Є. розглядає підлітковий період як фазу загострення певних індивідуально-психологічних рис, появи акцентуацій, які при дії сильних психогенних факторів можуть спричинити тимчасову дезадаптацію особистості. Юнацький вік у порівнянні з підлітковим характеризується більшою диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, підвищенням самоконтролю і саморегуляції. Але «як загальні особливості цього віку відзначаються мінливість настрою з переходами від невпинних веселощів до сумування та поєднання полярних якостей, що змінюють одна одну. До таких якостей відноситься особлива підліткова сенситивність - чутливість до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь і, поряд з цим, надмірна самовпевненість і критичність по відношенню до оточуючих. Тонка чутливість часто поєднується з емоційною ригідністю, болюча сором'язливість - з нахабністю, бажання бути визнаним і оціненим іншими - з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами - з обожнюванням випадкових кумирів, чуттєве фантазування - з сухим мудрствуванням».

Серед названих емоцій та почуттів у стресовій ситуації можна виділити такі: почуття страху, злості до себе та до інших, фізіологічні відчуття тремтіння, швидкого серцебиття, напруги, розгубленості, суму, печалі, депресії. У старшому підлітковому віці змінюються способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, удосконалюється управління своїми почуттями та настроями. [3, 104]

Емоційні коливання між крайніми протилежностями були б розцінені як стовідсотково патологічні у будь-який інший період життя. У підлітковий період вони означають не більше, ніж дорослу структуру особистості, якій потрібен довгий час для формування, коли особистість не припиняє експериментувати, адже «В житті рідко зустрічаються ситуації, з якими справитися важче, ніж підлітку в період боротьби за звільнення і незалежність «я».

2.2 Гендерні особливості поведінки сучасних підлітків в конфліктах

В усі часи існувала проблема взаємовідносин між статями - домінування чи підлеглості, «вартості» кожної статі для суспільства. Останні тисячоліття розвитку людства характеризуються домінуванням патріархату в розвинених цивілізаціях. Отже, ми можемо припустити, що всі надбання людства є точкою зору на них домінуючої статі. В історії розвитку наукового знання вчені теж трансформували свої припущення щодо співвідношення статей у біологічному та соціальному аспектах.

Як зауважує М. Мід, відмінність між двома статями - одна з важливіших умов, що лежить в основі багатьох різновидів культури, яка додає людям почуття власної гідності й положення в суспільстві. В усіх відомих нам суспільствах люди завжди відбивали по-своєму біологічно обумовлений розподіл праці, причому таким чином, що часто навіть важко здогадатися які біологічні відмінності слугували першопричиною. Виходячи з відмінностей й контрастів, властивих людському тілу, вони будували аналогії, в яких співвідносили себе із Сонцем і Місяцем, днем і ніччю, добром і злом, силою і ніжністю. наполегливістю й уразливістю. Причому одна і та сама якість приписувалась то одній статі, то другій [1, с. 28].

В.Г. Романова наголошує, що більшість наявних особливостей статевої поведінки індивідів є наслідком соціально-історичних факторів:

- розподілу праці залежно від статі;

- відмінностей у змісті і засобах виховання хлопчиків і дівчаток;

- культурних стереотипів чоловічності і жіночності;

- диференціації чоловічих і жіночих соціальних ролей.

Ці фактори, на її думку, обумовлюють зміст і функції гендерних ролей, які мають свої особливості в кожній культурі суспільства. Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізованою. Це - генералізоване, узагальнене уявлення про «типово» жіночу або «типово» чоловічу рольову поведінку. У загальному вигляді вони існують як маскулінні та фемінні риси [2].

Уявлення, сформовані суспільством, щодо стандартів гендерної поведінки спонукають особистість пристосовуватися до них, ті патерни, що не співвідносяться із «зразком», викликають у спільноти обурення, нерозуміння. В науці прийнято вважати, що ці стандарти поступово укорінюються у свідомості людей, стають елементом гендерної культури суспільства. Такі стандарти прийнято називати стереотипами. Цей термін вперше ввів У. Ліппман, розуміючи під ним стандартизований, стійкий, емоційно - насичений, ціннісно - визначений образ, уявлення про соціальний об'єкт.

Гендерні стереотипи засновані на уявленнях людей щодо норм поведінки «справжніх» чоловіків та жінок. Як зауважують У. Мастерс і В. Джонсон, стереотипи у сфері статевих відносин засновані на уявленнях про мужність і жіночність, але однозначно пояснити ці категорії не можливо, бо ці слова мають багато значень. В одному випадку - це люди сексуально привабливі для осіб іншої статі. В іншому вони відображають культурні уявлення щодо вигляду та поведінки чоловіків і жінок. Крім цього вони можуть означати риси характеру, що визначаються за допомогою спеціальних психологічних тестів [3].

Традиційно вважається, що чоловік повинен бути мужнім, а жінка жіночною і це забезпечить соціальний статус, успішність існування у соціумі. Загальноприйнято розподіляти гендерні стереотипи за групами:

- маскулінність/фемінність, тобто приписані погляди щодо соматичних, психічних і поведінкових якостей чоловіків та жінок;

- сімейні та професійні ролі;

- зміст діяльності чоловіків та жінок.

С.Л. Бем наголошує, що маскулінність і фемінність - це набір бажаних психологічних і поведінкових властивостей і якостей, очікуваних від чоловіків і жінок у конкретному соціально-історичному контексті [4, c. 283].

Вважається, що найбільш усталені гендерні стереотипи в молодіжному оточенні, серед студентської молоді, оскільки з віком чоловіки і жінки стають все більш агентивними, авторитарними й стереотипи жіночності та мужності коректуються в рисах, пов'язаних з діяльністю, активністю та владою.

Гендерні конфлікти і кризи гендерної ідентичності, як внутрішньоособистісні прояви, властиві сучасним чоловікам і жінкам, є тими феноменами, які нерідко потрапляють у поле зору зарубіжних і вітчизняних психологів і соціологів, які займаються гендерними проблемами. У літературі гендерної спрямованості описані види гендерних конфліктів, приділено увагу визначенню понять «гендерний конфлікт» і «криза гендерної ідентичності» і конкретизовано смисловий зміст цих феноменів, проаналізовано причини виникнення кризи гендерної ідентичності, розроблені, апробовані і описані способи психологічної допомоги чоловікам і жінкам, які опинилися в ситуації кризи гендерної ідентичності.

Актуальними, але недостатньо дослідженими питаннями тематики гендерних особистісних конфліктів і криз гендерної ідентичності, є, по-перше, питання, що стосуються конкретизації причин виникнення конфліктів гендерного змісту. Тут важливо систематизувати міждисциплінарні та спеціалізовані (гендерні) теоретичні підходи і напрямки, які володіють затребуваними інтерпретативним можливостями. Друга група актуальних тем дослідження гендерних конфліктів і криз ідентичності пов'язана з практичною діяльністю фахівців-психологів, які надають психологічну допомогу чоловікам і жінкам, які переживають кризові та конфліктні стану. Значущим напрямом роботи є не тільки розробка теоретичних і методичних основ процедур психологічної допомоги чоловікам і жінкам, які перебувають у стані гендерних конфліктів і криз, але й визначення напрямків роботи, пов'язаної з попередженням конфліктів гендерного змісту.


Подобные документы

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків. Експериментальне дослідження проблеми агресії у підлітковому віці. Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки.

    дипломная работа [325,5 K], добавлен 12.05.2010

  • Сутність та різновиди егоцентризму. Психологічні новоутворення підліткового віку. Механізми виникнення егоцентричних властивостей особистості. Експериментальні дослідження егоцентричної спрямованості підлітків та її проявів у взаємодії та спілкуванні.

    дипломная работа [308,8 K], добавлен 12.03.2012

  • Загальна характеристика підліткового віку. Психологічні особливості ціннісних орієнтацій сучасних підлітків, чинники, що впливають на їх формування. Методика та організація дослідження ціннісних уявлень у підлітковому віці, аналіз його результатів.

    курсовая работа [140,2 K], добавлен 25.02.2015

  • Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків. Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Експериментальне дослідження та програма психокорекції гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків.

    дипломная работа [374,0 K], добавлен 19.10.2011

  • Особливості комунікативного процесу в підлітковому віці. Загальна психологічна характеристика підліткового віку, особливості спілкування учнів. Дослідження міжособистісних комунікацій в підлітковому колективі, домінуюча стратегія психологічного захисту.

    курсовая работа [80,4 K], добавлен 27.07.2014

  • Особливості підліткового віку і передумови їх девіантної поведінки. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер". Акцентуації як тимчасові зміни характеру в підлітків. Загальні характеристики акцентуацій характерних для сучасних підлітків.

    курсовая работа [216,9 K], добавлен 04.02.2015

  • Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків. Причини і специфіку прояву агресивності дітей на різних стадіях підліткового віку. Половозрастниє особливості прояву агресивності у поведінці дітей підліткового віку. Корекція агресивної поведінки.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 21.01.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.