Гендерні відмінності прояву агресії у підлітковому віці

Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків. Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Експериментальне дослідження та програма психокорекції гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2011
Размер файла 374,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Психолого-природничий факультет

Магістерська робота

Гендерні відмінності прояву агресії у підлітковому віці

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ ПІДЛІТКОВОЇ АГРЕСІЇ

1.1 Аналіз сучасних теорій агресії у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці

1.2 Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків

1.3 Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці

ВИСНОВКИ ДО I РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ ПРОЯВУ АГРЕСІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2.1 Методика, організація та процедура дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів

ВИСНОВКИ ДО II РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОГРАМА ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ПІДЛІТКАМИ

3.1 Зміст та організація психокорекційної роботи

3.2 Аналіз ефективності корекційної програми

ВИСНОВКИ ДО IІI РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність роботи: Сучасне суспільство переживає період, що супроводжується перетворенням суспільних відносин, які викликають не лише позитивні, але й негативні зміни в різних сферах соціального життя, сприяючи при цьому появі різних відхилень в особистісному розвитку та поведінці людей. Серед них особливу тривогу викликає агресія.

Найгостріше проблема агресії постає у підлітковому віці, що пов'язано з його складністю. Адже, в підлітковому віці не тільки відбувається докорінна перебудова раніше складених психологічних структур, але виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість і формування моральних уявлень та установок.

Проблема агресії підлітків, яка торкається суспільства вцілому, викликає глибоку турботу як педагогів так і батьків. У зв'язку з цим для сучасного етапу розвитку українського суспільства пріоритетним є курс на формування підростаючого покоління з активною життєвою позицією, здатного до особистісного волевиявлення у неагресивний, толерантний спосіб. Саме тому, у психолого-педагогічній науці особливу актуальність набули експериментальні дослідження, спрямовані на пошук засобів попередження та зменшення проявів агресії у дітей підліткового віку.

У вітчизняній психології проблема агресії висвітлена в працях Б.С. Братуся, С.М. Єніколопова, Л.Ю. Іванової, А.А. Налчаджяна, Н.О. Ратінової, А.О. Реана, Т.Г. Рум'янцевої, І.О. Фурманова, О.В. Хреннікова. Деструктивний характер даного явища підкреслюється низкою наукових досліджень, в яких агресія розглядається в контексті девіантної поведінки та злочинності (Н.В. Алікіна, С.М. Єніколопов, Л.П. Конишева, Н.О. Ратінова, В.Г. Степанов, В.В. Устінова). При цьому вітчизняні дослідники розглядають агресивного суб'єкта як такого, що інтегрує в собі внутрішні та зовнішні впливи, тоді як зарубіжні науковці (А. Бандура та Р. Уолтерс, Г. Паренс, Дж. Паттерсон, М. Раттер, А. Фройд) зосереджують увагу на пошуку окремих детермінант прояву агресії.

Зокрема, в дослідженні підліткового віку науковцями отримані дані стосовно особливостей вікової динаміки (А.О. Реан, Л.Н. Семенюк), гендерних відмінностей (І.О. Фурманов, Л.Н.Семенюк); визначена дія макросоціальних чинників сім'ї на агресивну поведінку (Н.В. Алікіна, О.Б. Бовть, А.О. Реан, Л.Н. Семенюк).

Агресивна поведінка є відносно стабільною у часі, тому очікувати, що вона поступово перейде у соціально схвалювальні поведінкові патерни, було б помилковим. Проте, агресія не є абсолютно ірраціональною та некерованою стихійною силою. Небажаною не є агресія сама по собі. Небажаними є неприйнятні форми її прояву. Тому при роботі з агресивними підлітками зусилля слід спрямовувати не на усунення агресії як такої, працювати потрібно із виявленням негативних переживань: гнівом, обуренням, неприйняттям і в той же час розвивати позитивні сторони агресії. Для цього необхідно робити спілкування дітей гуманнішим, вчити їх жити в мирі і злагоді з собою та іншими і не тільки закликати до добра, милосердя, але й вчити аналізувати свою поведінку.

Вибір підліткового віку в дослідженні обумовлений тим, що саме в цей період посилюється ймовірність появи агресивних форм поведінки, які набувають характеру усталених патернів. Тим більше, що шкільна практика засвідчує: агресія є розповсюдженим явищем серед підлітків і не обмежується її проявами лише делінквентними особами.

Отже, соціальна значущість проблеми та недостатнє її вивчення в плані гендерних відмінностей прояву та можливостей корекції у підлітковому віці зумовили вибір теми нашого дослідження: «Гендерні відмінності прояву агресії у підлітковому віці».

Об'єкт дослідження: прояви агресії у підлітковому віці.

Предмет дослідження: гендерні відмінності прояву агресії у підлітків та можливості її корекції.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити гендерні відмінності прояву агресії у підлітковому віці, перевірити ефективність програми психокорекційного тренінгу, як засобу подолання агресивності підлітків.

Гіпотеза дослідження: прояви агресії у дітей підліткового віку обумовлені їх гендерними, індивідуально-психологічними та соціальними особливостями, а зниження рівня прояву агресії підлітками можливе завдяки впровадженню комплексу корекційних заходів, що проводяться з урахуванням виявлених особливостей агресивної поведінки та використанням активних соціально-психологічних методів впливу.

Завдання дослідження:

1) Визначити теоретико-методологічні підходи до проблеми вивчення людської агресії.

2) З'ясувати психологічні особливості прояву агресії у дітей підліткового віку.

3) Розглянути статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці.

4) Підібрати методики для діагностування рівня агресивності підлітків.

5) Провести діагностичне обстеження підлітків для з'ясування проявів агресивності та співвідношення різних її форм.

6) Розробити та апробувати психокорекційну програму для підлітків з метою подолання їх агресивності.

7) Визначити рівень ефективності проведених психокорекційних заходів.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

- теоретичні - аналіз та систематизація вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми агресії;

- емпіричні - діагностичні методи (спостереження, опитування, тестування, психологічний тренінг) з метою виявлення гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків;

- метод математичної статистики для опрацювання отриманих результатів.

Методологічною основою дослідження слугували принципи системного підходу в дослідженні особистості (Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, О.В. Скрипченко та ін.); наукові положення вітчизняної психології про закономірності процесу формування особистості (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Т.В. Говорун, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.), психологічні уявлення про природу і сутність феномену агресії (А. Бандура, А. Басс, С. Берковітц, М.Д. Левітов, К. Лоренц, Н.Ю. Максимова, А.А. Реан, Л.М. Семенюк, З. Фройд, В. Хомик та ін.), особливості агресивної поведінки людини (О.Б. Бовть, С.М. Єніколопов, Б. Крейхі, А.О. Реан, Е. Фромм, І.О. Фурманов та ін.).

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому осмисленні та обґрунтуванні гендерних відмінностей прояву агресії у підлітковому віці.

Практичне значення роботи полягає у тому, що комплекс методик з визначення прояву агресії у підлітків може бути використаним практичними психологами, дослідниками при вивченні цього феномену у підлітковому віці. Можливе застосування вчителями та психологами системи освіти апробованої програми психокорекційних заходів щодо зниження інтенсивності проявів агресії у підлітковому віці. Виявлені дані про психологічні особливості даного явища можуть бути використані у лекційних курсах з вікової та педагогічної психології, психодіагностики, психокорекції викладачами педвузів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (67 найменування) та 26 додатків. Основний зміст кваліфікаційної (магістерської) роботи викладено на 95 сторінках, загальний обсяг складає 136 сторінок. Робота містить 33 таблиці, 7 рисунків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ ПІДЛІТКОВОЇ АГРЕСІЇ

1.1 Аналіз сучасних теорій агресії у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці

Роль агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з гострих соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко виросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. Стають все частіше випадки групових бійок підлітків, які носять жорстокий характер.

Різноманітність і складність форм виявлення агресії приводить до того, що сьогодні у науці немає її однозначного трактування і визначення. Це дає змогу різним авторам в залежності від мети і завдань дослідження вкладати у поняття агресії різний зміст. Її визначають і як своєрідну захисну реакцію людини на ті чи інші подразники (зовнішні), і як напад чи боротьбу в межах одного виду. Однак більшість авторів вважають, що агресія -- це форма поведінки, яка спрямована на заподіювання фізичної або психологічної шкоди живій істоті, а агресивність -- тенденція особистості до деструктивних дій, яка набувається у процесі розвитку її в суспільстві [1; 5; 44; 47].

В понятті «агресія» об'єднуються різні по формам та результатам акти поведінки -- від таких як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поведінки, до бандитизму та вбивств [5, 8].

Під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження. Так, Л. Бендер, наприклад, говорить про агресію як тенденцію наближення до обєкту чи віддалення від нього, а Ф. Аллан описує її як внутрішню силу, яка дає людині можливість протистояти зовнішнім силам.

Крім того, досить часто під агресією розуміють акти ворожості, атаки, розрухи, тобто дії, які завдають шкоди іншому. Наприклад, Х. Дельгадо стверджує, що людська агресія є поведінкова реакція, яка характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди особистості чи суспільству.

Західні соціальні психологи до цього часу сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії, так як потрібно розрізняти поведінку самовпевнену, енергійну, направлену на досягнення цілі, і поведінку, єдина мета якої -- заподіяти біль, нашкодити чи зруйнувати. Перше -- це наполегливість, а друге -- агресія [25; 34].

Науковці Басс, (1961), Вільман, (1979) визначають агресію як індивідуальну чи колективну поведінку, чи дію, що спрямована на нанесення фізичної чи психічної шкоди, або, навіть, на знищення іншої людини чи групи. [1; 9;]

Агресія -- різна форма поведінки, яка спрямована на приниження гідності чи завдання шкоди живій істоті, яка не бажала б такого поводження із собою. Комплексне визначення агресії включає в себе такі часткові положення:

1) агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

2) у якості агресії може розглядатись лише така поведінка, яка має на меті заподіяння шкоди живим істотам;

3) жертви повинні мати мотивацію уникання такого ставлення до себе.

Агресія має місце, якщо результатом дії є будь-які негативні наслідки.

Таким чином, крім приниження гідності діями, такі прояви, як виставлення будь-кого у незручному становищі, публічне висміювання, позбавлення чогось необхідного, і, навіть, відмова у любові й ніжності можуть за певних обставини бути названі агресивними [5, 24].

Проявів агресії у людей безліч.

А. Басс (1976) запропонував описати агресивні дії на основі трьох шкал:

- фізична -- вербальна;

- активна -- пасивна;

- пряма -- непряма.

Їх комбінації дають вісім можливих категорій, під які в більшості підпадають агресивні дії наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

8 типів агресії за Бассом (1976)

Типи агресії

Приклади

фізична - пряма - активна

Нанесення іншій людині ударів холодною зброєю, побиття чи поранення вогнепальною зброєю.

фізична - непряма - активна

Закладення мін, змова з кілером з метою знешкодження ворога.

фізична-пасивна-пряма

Прагнення фізично не дозволити іншій людині досягти бажаної цілі, діяльності (приклад: сидячий страйк).

фізична-пасивна-непряма

Вимога виконувати будь-які необхідні завдання (приклад: відмова звільнити територію під час сидячої демонстрації).

вербальна-активна-пряма

Словесне приниження гідності іншої людини.

вербальна-активна-непряма

Поширення злісного наклепу чи пліток про іншу людину.

вербальна-пасивна-пряма

Відмова розмовляти з іншою людиною, відповідати на її запитання.

вербальна-пасивна-непряма

Відмова дати певні словесні пояснення (приклад: відмова висловитись на захист людини, яку несправедливо критикують).

Існують ще такі форми агресії -- агресія ворожа та інструментальна (Басс, 1971 р.), агресія реактивна, аутоагресія [34; 44].

Готовність до агресивної поведінки розглядається як стійка риса характеру особистості -- агресивність.

Агресивність розглядається як системна якість щодо індивідуальних і особистісних рис суб'єкта. Більшість авторів розглядають агресивність як інтегральну властивість особистості, що виступає як стійка основа її поведінки і мотивації. Цікавим є підхід, згідно з яким агресивність розглядається як готовність до вияву досить певних типових форм поведінки і переживання, як модифікація особистості, що забезпечує певну поведінку людини у подібних ситуаціях щодо самих різноманітних об'єктів [47; 60].

Реактивна агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті тощо.

Виділяють:

1. агресію афективну;

2. агресію імпульсивну;

3. агресію експресивну.

Визначення агресії включає в себе два різні типи агресії. Обидва вони належать тваринам: це соціальна агресія, для якої характерні демонстративні спалахи люті, і мовчазна агресія, схожа на ту, коли хижак підкрадається до своєї жертви. Пітер Марлер (1974) зазначає, що соціальна і мовчазна агресія пов'язані з функціонуванням різних відділів головного мозку.

У людей психологи розрізняють два типи агресії: ворожу і інструментальну.

Джерело ворожої агресії -- це злість, її єдина мета -- причинити шкоду. У випадку інструментальної агресії причинення шкоди -- не самоціль, але засіб досягнення будь-якої іншої позитивної мети, особистих бажань.

Цілі, що не передбачають нанесення шкоди, та стоять за багатьма агресивними діями, включають примус і самоствердження. У випадку примусу зло може бути нанесене з метою впливу на іншу людину чи «настояти на своєму». Наприклад, за спостереженнями Петтерсона (1976), діти використовують різні форми негативної поведінки: стукають кулаками, вередують і відмовляються слухатися -- і все це робиться з метою втримати владу над членами сім'ї. Така поведінка закріплюється, коли маленькому агресору вдається змусити своїх «жертв» іти на поступки. Аналогічна агресія може служити метою самоствердження чи підвищення самооцінки, якщо така поведінка схвалюється з боку інших [1, 14].

Яскравий приклад інструментальної агресії являє собою поведінка підліткових банд, які розгулюють вулицями міст у пошуках можливості витягти гаманець у нічого не підозрюючого перехожого, заволодіти грошима чи зірвати прикраси. Насилля може знадобитись при крадіжках у випадках, коли жертва чинить опір. Але основна мотивація таких дій -- нажива, а не заподіяння болю і страждань наміченим жертвам (Стівенс, 1971). Додатковим підкріпленням агресивних дій у цих випадках може бути захоплення з боку приятелів.

Додж і Койї (1987) запропонували використовувати терміни «реактивна» і «проактивна» агресія. Реактивна агресія передбачає відповідь на усвідомлену погрозу. Проактивна агресія, як і інструментальна, породжує поведінку (наприклад, вплив залякування, примус), що спрямоване на те, щоб отримати певний позитивний результат [4; 5].

Дослідження по виявленню різниці між цілями агресій показало, що учні, які проявляють реактивну агресію, а це хлопчики, які схильні перебільшувати агресивність своїх ровесників, і тому відповідають на ворожість, що їм здається агресивними діями. Учні, що демонстрували проактивну агресію, не припускали подібних помилок в інтерпретації поведінки своїх однолітків.

Аналізуючи причини ворожої інструментальної агресії, психологи висунули чотири важливі теоретичні концепції:

1) вроджені агресивні спонукання;

2) агресія як природна реакція на фрустрацію;

3) пізнавальні і емоційні посили до агресії;

4) агресивна поведінка як результат научіння.

Філософи давно сперечалися, чи є людина за своєю природою добродушним і поступливим «благородними дикуном» чи в основі своїй вона представляє собою некеровану, імпульсивну тварину. Перша позиція, зазвичай пов'язана з філософом Жан-Жаком Руссо, накладає провину за соціальне зло на суспільство, але не на людську природу. Друга позиція, яку пов'язують з філософом Томасом Гоббсом (1588-1679), розглядає соціальні обмеження як необхідні для приборкання тваринних проявів людської натури, яка потребує суворого контролю. У нашому столітті погляди Гоббса про те, що агресивні спонукання є вродженими, і тому неминучими, поділяли Зигмунд Фройд і Конрад Лоренц.

Існує велика різноманітність теоретичних напрямів, які по-різному пояснюють сутність і витоки людської агресії. Розглянемо основні з них [2; 3; 4; 14; 18; 26; 32; 47; 55; 65].

Теорія інстинкту 3. Фройда. Учений вважає агресивну поведінку вродженою. У ранніх роботах він тяжів до того, що людська поведінка зумовлена інстинктом життя -- еросом, енергія інстинкту життя (лібідо) -- спрямована на його збереження і відтворення. А коли цьому щось перешкоджає, енергія інстинкту життя намагається зруйнувати перешкоду. Це і є агресія.

Згодом З. Фройд змінив свою думку щодо джерела агресії. Побачивши жахи Першої світової війни, учений дійшов висновку про наявність ще одного основного інстинкту -- інстинкту смерті (танатос). Людська поведінка є складною взаємодією цих двох інстинктів. Постійний конфлікт між еросом і танатосом спричинює напруженість. Є механізми (наприклад, механізм зміщення), що забезпечують спрямування руйнівної енергії танатосу назовні, оберігаючи, таким чином, «Я».

Згідно з З. Фройдом, агресія людини є вродженою і неминучою, якщо енергія танатосу не буде спрямована проти інших. У такому випадку вона руйнуватиме саму особистість. Якщо ми приймаємо таке пояснення, то мусимо визнати, що прогноз подолання агресії песимістичний. А спосіб зниження агресії, що випливає з такого розуміння її сутності, слід шукати серед способів розрядити внутрішню напруженість і, тим самим, зменшити ймовірність спрямування її проти інших людей. Сам З. Фройд способом розрядки вважав катарсис.

Еволюційний підхід. Теоретики цього підходу джерелом агресії вважають інший вроджений механізм -- інстинкт боротьби. Найвідомішими його представниками є Лоренц (засновник етіологічного підходу) та Андрі (автор мисливського підходу).

Згідно з Лоренцом, за джерелом агресії приховується вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині, так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за виживання, який забезпечував поліпшення генетичного фонду (давати потомство, захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання і є джерелом агресії.

Чи можна агресію пригнітити або спрямувати в інше русло? Лоренц вважав, що агресивна енергія утворюється в організмі постійно, у певному ритмі і спонтанно. І чим більше цієї енергії нагромадилося, тим меншої сили зовнішній чинник може спричинити агресивну поведінку. З гіпотези Лоренца про взаємозв'язок між кількістю нагромадженої енергії та стимулами, що її вивільняють, випливає важливий для педагогічної діяльності наслідок. Суть його така.

Відомо, що лише людина, з-поміж інших істот, схильна до насильства над представниками свого виду. Вовк загризає зайця, тигр розриває косулю, і лише людина вчиняє насильство проти собі подібного -- людини. Лоренц пояснює цей факт тим, що поряд із наявністю у всіх істот вродженого інстинкту боротьби, є інстинкт пригнічення прагнення до насильства. Сила пригнічення і сила агресії -- взаємопов'язані: чим вища здатність живого організму завдавати жертві серйозних пошкоджень, тим більша сила пригнічення агресії. Отже, у левів та тигрів, які можуть легко знищити велику кількість слабших тварин, сила, що стримує агресію, також велика і стримує напад на представників свого виду. Серед людей імовірність завдавати фізичної шкоди одне одному невелика і, отже, невелика й сила пригнічення агресії. Утім, за відносно невеликий проміжок часу людина винайшла технології, які дають їй можливість завдати іншим людям значну шкоду (ідеться про винайдення зброї масового знищення). Проте стримуюча сила людини залишилася невеликою. Прагнення лідерів тоталітарно-фашистських режимів знищувати цілі нації Лоренц пояснював саме домінуванням у людини здатності до насильства над стримуючими імпульсами, які пригнічують агресивні дії.

Лоренц вважав агресію неминучою, утім, бачив і способи її послаблення: загрозі вибуху агресії можна запобігти, якщо нагромаджену енергію спрямовувати у різноманітні дії. Блокуючим чинником агресії, за Лоренцом, є любов та дружба.

У руслі еволюційного підходу є ще одна цікава гіпотеза агресії, її висунув Андрі. Це так звана «мисливська гіпотеза». Андрі вважає, що саме мисливський інстинкт складає основу людської агресивності. У результаті природного відбору з'явився новий вид істот -- мисливці: вони нападали, аби здобути їжу, виробили мову, щоб об'єднуватися для нападу, а розвиток мозку та поява зброї, що вбиває на відстані, остаточно ствердили силу людини як істоти, здатної до насильства у межах свого виду.

Теорії біологічної обумовленості агресії. Мають місце пояснення агресії з біологічної точки зору. А.Стор розглядає її як біологічно обумовлену, вроджену форму поведінки, яка в людському світі набула найбільш деструктивного характеру. Основою для широкого розповсюдження ідеї про вирішальну роль біологічних факторів стали відкриття з приводу природи Y-хромосоми. Генетичний підхід до проблем насильства отримав особливе розповсюдження приблизно 15 років тому назад.

Багаточисельними дослідженнями синдрому ХYY (В.Прайс, 1964; Т.Курейлді, 1970) встановлено, що ця патологія у чоловіків з'являється з частотою 1:700 (у народжених хлопчиків) і при ній відмічається більш висока злочинність, поширеність сексуальних девіацій, ніж у контрольній групі. Тобто, дана гіпотеза говорить про те, що «зайва» Y - хромосома у чоловіків може призвести до більш вираженого прояву агресивності [39, 19].

Дослідники відмітили те, що незвичний набір хромосом найбільш характерний не для основної маси населення, а для осіб, що знаходяться в ув'язненні. Більше того, вони дали опис синдрому XYY, який характеризується проявами надмірної агресії, раптовими спалахами насилля, а також затримкою у розумовому розвитку. Був зроблений висновок, що хромосомний тип XYY серед злочинців зустрічається значно частіше, ніж серед індивідуумів, що представляють інші групи населення.

Хоч деякі фактори досить переконливо підтверджують існування зв'язку між схильністю до агресії і набором хромосом (наприклад, відмінності у проявах агресивності у чоловіків і жінок, високий відсоток утримання у виправних закладах осіб з аномаліями статевих хромосом), існує порівняно мало даних, що свідчать про те, що статеві хромосоми мають вирішальний вплив у формуванні агресивної поведінки. Виявлений дослідниками зв'язок деяких хромосомних аномалій з агресивною поведінкою є відображенням швидше недостатнього розумового розвитку.

Теорії спонук. Спонукою агресії є неінстинктивна мотиваційна сила, яка виникає в результаті депривації. У цьому випадку прагнення завдати шкоди іншим зумовлене зовнішніми щодо особистості причинами. Однією з теорій, що належать до цього напряму, є теорія фрустрації агресії (Доллард). Фрустрацією називають психічний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди у досягненні значущої мети.

Хоча ця теорія має багато прихильників, очевидно, що фрустрація не завжди призводить до агресії. Фрустрація викликає агресивну поведінку тих людей, які мають звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресії. Крім того, агресія є наслідком багатьох чинників.

Фрустрований індивід падає на підлогу і б'є ногами, кричить чи кидається з кулаками на однокласника. Але може статися, що страх покарання за подібну поведінку стримує його. Тоді для розрядки агресії фрустрований індивід може повернути свої агресивні дії проти того, кого він не боїться, наприклад, молодшого братика, собаки. Вибір жертви для агресії зумовлюється кількома чинниками -- силою прагнення до агресії та тими чинниками, що перешкоджають агресії і стимулюють схожістю потенційної жертви із фруструючим чинником. Таким чином, зміщена агресія найімовірніше розряджається на тих моделях, щодо яких сила гальмівних чинників невелика (не дадуть здачі, ніхто не покарає за напад), але у яких висока стимульна схожість із фрустратором.

Отже, «фрустрація-агресія» базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування й заміщення (Рис.1.1).

Лабораторні дослідження теорії фрустрації-агресії дали змішані результати: інколи фрустрація посилює агресивність, а інколи -- ні. Модель, що пояснює появу зміщеної агресії, розроблена Міллером.

У теорію фрустрації вносили поправки і такі відомі вчені як Берковіц та Зільман.

Л. Берковіц (1965) вніс найбільш значні поправки й уточнення в теорію фрустрації-агресії. Він стверджував, що фрустрація -- один із багатьох різних аверсивних стимулів, які здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не приводять до агресивної поведінки напряму, а, швидше, створюють готовність до агресивних дій. Така поведінка виникає лише тоді, коли присутні відповідні посили до агресії -- стимули середовища, пов'язані з актуальними й попередніми факторами, що провокують злість чи агресію в цілому (Рис. 1.2).

Згідно Берковіцу, стимули набувають здатність провокувати агресію (тобто потенційно можуть усувати агресію) за допомогою процесу, що схожий на класично випрацьований умовний рефлекс. Стимул може набути агресивне значення, якщо пов'язаний з позитивно підкріпленою агресією чи асоціюється з пережитими раніше дискомфортом і біллю. Тільки успішні атаки, що супроводжуються нанесенням шкоди об'єкту агресії, здатні послабити чи повністю усунути агресивне спонукання [5, 24].

Зільман, зокрема, стверджував, що агресія зумовлена збудженням. Збудження від кількох джерел може накладатися, підсилюватися, зменшуючи чи підкріплюючи емоційну реакцію. Унаслідок збудження прискорюється пульс, підвищується потовиділення та артеріальний тиск. Це підготовка організму до реакції «бийся чи втікай», яка у процесі еволюції виробилася для виживання. У руслі цієї теорії було проведено низку досліджень, які засвідчили, що збудження від таких джерел, як фільми зі сценами насильства, збуджуюча еротика, фізична активність, шум сприяють виникненню та вияву агресивних реакцій.

Теоретики, що вбачають причини агресії швидше у зовнішніх стимулах, ніж у вродженій схильності до насильства, дають оптимістичніший прогноз щодо можливостей знизити людську агресивність. Утім, тотальне усунення всіх джерел збудження, що йдуть із навколишнього середовища, -- неможливе.

Когнітивні моделі агресії. В основі агресивної поведінки, як вважають представники цього теоретичного напряму, є емоційні та когнітивні процеси. У своїх пізніх роботах Берковіц джерелом агресії вважав не стимули зовнішнього середовища, а емоційні та пізнавальні процеси особистості. Наприклад, можливості для досягнення особистістю мети блоковані. Це блокування спонукатиме до агресії лише у тому випадку, коли буде переживатись як негативне. Крім того, вияв агресії залежатиме від особистісної інтерпретації неприємних емоційних переживань: якщо інтерпретує як злість -- виявлятиме злість, як страх -- відповідно і реагуватиме втечею, заціпенінням тощо. Таким чином, акцентується увага на важливості для особистості осмислення своєї поведінки. Утім, визнається той факт, що іноді агресія буває непідвладна контролю [5, 29].

Згідно з цією теорією, аби зменшити ймовірність агресивної поведінки людини, потрібно її навчати контролювати імпульсивну агресію, виробляти навички не реагувати на провокацію відповідною агресією, а виробляти конструктивні підходи до виходу з таких ситуацій.

Теорії багатофакторної обумовленості агресії. До теорії багатофакторної обумовленості агресії можна віднести теорію, яка пов'язує агресивну поведінку зі схильністю до неї осіб певного темпераменту (Д. Кубаска), а, також з процесом научіння агресії. При цьому вважають: якщо суб'єкт отримує сигнали, запорогові до певної ситуації, що є типовою та специфічно їх інтерпретує, то при слабких механізмах контролю за поведінкою та закріплених навиках реагування агресією на стрес, нова ситуація, що склалась, призводить до агресивної поведінки. Дослідження агресивних осіб дозволило встановити, що їм властиві слабкий антистресовий захист, неадекватна агресивність, імпульсивність, низький самоконтроль, підвищена готовність до страху, концентрованість на теперішньому, м'язевий тип розвитку. При вивченні автобіографій таких осіб було виявлено такі типові моменти: великий емоційний зв'язок з матір'ю при одночасному її зневажанні, відчуття страху перед батьком, нездатність встановлювати довготривалі емоційні зв'язки [7, 22].

Про те, що умовою агресивності є надмірна самовпевненість та егоїзм, свідчить група американських психологів, виходячи із результатів своїх досліджень, вивчаючи поведінку осіб, які схильні до використання грубої сили в побутових конфліктах, вони відхилили існуючу думку про те, що агресивна поведінка є намаганням невпевнених у собі індивідуумів компенсувати свої слабкі сторони. Дослідники вважають по-іншому: особи, які схильні до агресивної поведінки, мають, як правило, високу думку про себе і використовують силу стосовно тих, хто з цим не погоджується.

Теорії соціального научіння. Представники цього напрямку розглядають агресію як соціальне явище, тобто як форму поведінки, засвоєну у процесі соціального научіння. Теорія соціального научіння запропонована А. Бандурою. Вплив біологічних чинників на агресивну поведінку не заперечується (як у випадку будь-якої активності, здійснення агресивної дії залежить від основних нейрофізіологічних механізмів). Утім, вплив біологічних чинників досить обмежений.

Згідно з Бандурою, аналіз агресивної поведінки потребує уваги до трьох моментів: способів засвоєння агресивних дій; чинників, що провокують їх появу; умов, за яких вони закріплюються. Засвоєння, провокування та регуляція агресивної поведінки здійснюється через основні механізми, представлення у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Механізми здійснення агресивної поведінки

Агресія

засвоються

провокується

регулюється

- через біологічні чинники (наприклад, гормони, нервову ссистему тощо);

- через научіння (наприклад, безпосередній досвід, спостереження);

- впливом шаблонів;

- неприйнятним поводженням;

- деякими іншими мотивами (наприклад, заохочування грішми);

- інструкціями (наприклад, наказами);

- ексцентричними переконаннями (наприклад, параноїдальними ідеями);

- зовнішніми похвалами та покараннями;

- вікарним підкріпленням (наприклад, спостереженнями за тим, як заохочують і карають інших);

- механізми саморегуляції (наприклад, волею, почуттям гордості);

Відповідно до теорії научіння агресивні реакції засвоюються і підтримуються через безпосередню участь особистості в актах агресії або спостереження за виявами агресії інших. Коли б створити умови, за яких особистість не могла б залучатися в акти насильства чи спостерігати їх, -- агресію можна було б контролювати і запобігати їй.

Важливим моментом теорії научіння ще є соціальне підкріплення, тобто дія, що посилює певну реакцію. Під підкріпленням, зазвичай, розуміють будь-яку дію, що посилює певну реакцію. Якщо мова йде про соціальне підкріплення, слід мати на увазі невідчутне підкріплення, словесне чи несловесне звернення, що контролюється іншими людьми. Це може бути похвала чи догана, посмішка чи насмішка, дружні й ворожі жести.

Розрізняють дві форми підкріплення:

позитивне підкріплення -- це будь-який стимул, що слідуючи за реакцією, посилює її чи підтримує на тому ж рівні;

негативне підкріплення -- це стимул, усунення якого посилює реакцію.

Засоби підкріплення: заохочення і покарання [14; 17; 59].

На сучасному етапі теорія соціального научіння є однією з найбільш ефективних у попередженні агресивної поведінки, особливо, якщо є дані про агресора ситуацію соціального розвитку.

Сучасні дослідження вчених вказують на те, що на агресію більше впливають аверсивні випадки: біль, спека, тіснота, атакуюча поведінка, збудження, ніж фрустрація. Вони є основним пусковим механізмом ворожої агресії, що призводить до емоційного вибуху. Навіть депресивний стан підвищує вірогідність ворожої агресивної поведінки [27; 59; 62; 66].

Підводячи висновки теоретичного вивчення агресії, ми можемо зазначити, що науковці розглядають агресію як прояв мотивованої негативної поведінки, спрямований на досягнення цілей у вигляді інструментальної агресії й нанесенні шкоди або спричиненні зла -- ворожої агресії. Стимуляція агресивних проявів відбувається під впливом біологічних факторів, вродженого інстинкту і під впливом соціальних умов середовища й виховання, які спричиняють дискомфорт особистості.

1.2 Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків

Підлітковий період вважається перехідним етапом між дитинством (з його повною залежністю від старших і неможливістю проіснувати без них) та дорослим віком (з його прагненням до самостійного життя, відтворення й вихованню нащадків). Підлітковий вік називають пубертатним періодом, тому що він охоплює процес статевого дозрівання від перших ознак і до повного завершення [38; 42].

Перехідним підлітковий вік є і в соціально-психологічному відношенні. Саме на цей період припадає формування характеру, тобто основи особистості. У цей період виявляються і закладаються деякі інші особистісні компоненти -- здібності, нахили, інтереси, значна частина соціальних відносин. Цей вік називають «важким». Становлення характеру, перехід від опіки дорослими дитинства до самостійності -- усе це відкриває й загострює слабкі сторони особистості, робить її особливо вразливою і сприйнятливою до несприятливих впливів середовища. Бурхливі нейрогормональні перетворення цього періоду поєднуються з виявленням прихованих у ньому генетично зумовлених задатків.

Межа підліткового віку у медичній, педагогічній, психологічній, соціологічній і юридичній літературі розуміється по-різному: від 11-14 років, як від 14-18 років, як від 12-20 років і так далі. З позиції підліткової психології до цього віку раціонально відноситься весь період статевого дозрівання -- від його перших ознак до досягнення повної зрілості, що збігається з віком юридичної самостійності -- 18 років [57, 14].

З психологічної точки зору, період статевого дозрівання ділять на дві стадії -- негативну і позитивну. У першій з них (до 15 років) підліток протиставляє себе іншим, особливо старшим, усюди суперечить, не підкоряється встановленим правилам і порядкам У позитивній стадії (з 16 років) виступає протилежна тенденція до соціалізації, прилучення до духовних цінностей свого часу. [23; 12]

У підлітковому віці організм переживає значні зміни, які будуть суттєво впливати на всі сфери подальшого біологічного, психологічного й соціального розвитку: під час пубертатного періоду трапляються глибокі тілесні зміни; змінюється також характер мислення, проходячи крізь якісні і кількісні перетворення; соціальний розвиток іде по двом лініям -- звільнення від батьківської опіки і встановлення нових відносин з однолітками; і, нарешті, розвиток самоусвідомлення характеризується становленням нової суб'єктивної реальності, а саме, ідентичності як продукту сексуальних, когнітивних і соціальних трансформацій. Таким чином, зміни у цьому віці послідовно охоплюють чотири сфери розвитку: тіло, мислення, соціальне життя й самоусвідомлення.

Звернення до особливостей підліткового віку свідчить про кризовий його перебіг (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Т.В. Драгунова, А.В. Захарова, І.С. Кон, М.І. Лісіна, А.М. Прихожан, Л.М. Семенюк, Е.Т. Соколова, Н.Н. Толстих, І.Г. Чеснокова, Дж. Адельсон, Й. Берг, Ш. Бюлер, Е. Еріксон, І. Джосселіні, Е. Доуван, Д. Оффер, Ж. Піаже, З. Фройд, Е. Шпрангер). Особливий інтерес становлять дослідження, автори яких з'ясовують соціальні умови розвитку особистості підлітка, пов'язані передусім із середовищем, в якому він перебуває [21, 14].

Численні наукові розвідки (Я.Л. Коломінський, Т.В. Драгунова, В.Н. Лозовцева, І.Є. Фокіна) свідчать про те, що важливу роль у формуванні особистості підлітка відіграють стосунки з іншими людьми. Спілкування з іншими людьми постає головним чинником розвитку особистості в підлітковому віці. Пріоритет належить інтимно-особистісному спілкуванню як провідній діяльності цього вікового періоду (Л.І. Божович, Т.С. Гурлєва, В.Р. Кисловська, Д.Б. Ельконін).

Вивчення проблематики агресивної поведінки підлітків знайшло своє відображення в працях українських, російських учених (Г.М. Андреєва, П.Г. Бельский, З.Н. Григорова, С.Н. Єнікопов, П.А. Ковальов, Н.Ю. Максимова, Е.В. Ольшанська, В.Р. Павелків, А.А. Реан, Л.М. Семенюк, В.О. Татенко, Д.І. Фельдштейн, І.А. Фурманов та ін.) та зарубіжних психологів (А. Бандура, Й. Берг, Р. Дженкінс, І. Джосселіні, Р. Уолтерс, З. Хевітт, Е. Еріксон, Д. Мунн та ін.). Дослідження агресивних проявів у підлітковому віці передбачає врахування того, що цей вік є перехідним від дитинства до дорослості, характеризується анатомо-фізіологічною перебудовою організму, пов'язаною зі статевим дозріванням, виникненням почуття дорослості, а також зміною соціальної ситуації розвитку: провідної ролі набуває інтимно-особистісне спілкування з однолітками [33; 34; 44; 51; 57; 59;]. Агресивні дії підлітків виступають засобом досягнення значущої мети; способом психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності та способом задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні [54, 3].

На думку Н.Ю. Максимової, відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом. Незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем частіше за все є передумовою виникнення агресивної поведінки. Агресія виступає засобом психологічного захисту від уже існуючих негативних стосунків підлітків з дорослими і однолітками, є неконструктивним способом самоствердження [28, 19].

Існують факти [36], які свідчать про різні прояви агресії підлітків на різних стадіях підліткового віку. До уваги бралися фізична, непряма, вербальна форми агресії і негативізм (за Бассом) (Рис.1.3).

Виявилося, що у дітей 10-11-річного віку переважає фізична агресивність і менш за все виражена непряма. А вербальна агресія та негативізм знаходяться на одному щаблі розвитку. У підлітків 12-14 років найбільш вираженим стає негативізм (64%), відзначається зростання фізичної і вербальної агресії, тоді як агресія непряма, хоч і дає істотний рух у порівнянні з молодшим підлітковим віком, але все-таки менш виражена. Що стосується 15-16-річних підлітків, то на перший план у них виходить вербальна агресія (72%), що на 20% перевищує цю форму в 12-13 років і майже на 30% в 10-11 років. Агресія фізична й непряма підвищується несуттєво, так само, як і рівень негативізму. Але протягом усього підліткового віку спостерігається чітко виражена динаміка всіх форм агресії від молодшого до старшого підліткового віку [36, 2].

Рис. 1.3.

Співвідношення проявів різних форм агресії у підлітковому віці

Разом із тим, якщо у 10-11-річних дітей має перевагу фізична форма агресії, то по мірі дорослішання у підлітків 14-15 років на перший план виходять її вербальні форми, домінуюче значення набуває негативізм.

Результати наукових пошуків психологів свідчать про гендерні відмінності у агресивних тенденціях поведінки підлітків. Вони констатують, що агресивна поведінка частіше зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток, а випадки антисуспільних вчинків знаходяться у співвідношенні 10:1. Це пояснюється тим, що психологічне розрізнення у поведінці чоловіків та жінок визначається як статевим деформізмом, загальними особливостями та закономірностями його розвитку, так і специфічного прояву характерних типів мужності та жіночості, рівнем розвитку суспільства. При переході від молодшого шкільного до підліткового віку співвідношення таких поведінкових реакцій, як фізична, вербальна, непряма агресія й негативізм, суттєво змінюється. У хлопчиків впродовж всіх вікових етапів стійко домінує фізична агресія й негативізм, а у дівчаток -- негативізм і вербальна агресія [53, 17].

Агресивні підлітки, при всіх порушеннях їх особистісних характеристик та особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відносяться бідність ціннісних орієнтації, їх примітивність, відсутність захоплень, духовних запитів, вузькість та нестійкість інтересів, в тому числі і пізнавальних. У цих дітей, зазвичай, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, наслідуваність, недорозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість як проти ровесників, так і проти оточуючих дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними конфліктами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із складних ситуацій, наявність захисних механізмів над іншими механізмами, які регулюють поведінку. В той же час серед проблемних підлітків зустрічаються і діти достатньо розвинені як інтелектуально, так і соціально. У них агресивність виступає засобом підвищення престижу, демонстрації своєї самостійності, дорослості. [39, 95]. Тому розкриття причин та характеру агресивності підлітків потребує проведення певної класифікації умов, створення типології.

Спроби створення типології «важких» підлітків здійснювалися у вітчизняній та зарубіжній психології. Підґрунтям одних бачень наукових класифікацій було психофізіологічне розрізненнях дітей, інші брали за основу особливості їх психосоціального розвитку. Так, наприклад, виділяють групи підлітків, де до першої відносяться діти з психопатологічними рисами характеру; до другої -- з затримкою розумового розвитку і, нарешті, до третьої -- підлітки, які не мають патологічних відхилень, але неправильно виховані, що і породжує впертість, вседозволеність, а в результаті агресивність та інші форми відхилень.

П.П. Бєльський, намагаючись класифікувати важких підлітків, виходив із мотивації їхньої поведінки. Він виділяв:

а) підлітків, які активно намагаються задовольнити елементарні та низькі потреби;

б) слабовільних дітей, які піддалися навіюванню, підбурюванню;

в) підлітки, які діють під впливом істерії та інше [28, 20].

Цікавою є типологія І.А. Нєвського, який розрізняє проблемних підлітків за наступними ознаками: а) педагогічно занедбані; б) соціально занедбані (морально розкованих); в) з крайньою соціальною занедбаністю [31, 17].

Розвиваючи цю класифікацію, С.Я. Бєлічева також виділяє три групи агресивних підлітків. До першої вона відносить глибоко педагогічно занедбаних підлітків, їх судження примітивні, поверхневі, пізнавальні процеси послаблені. Цих дітей відрізняє здатність до антисоціальних вчинків. Інша група характеризується афективними порушеннями -- підлітки дратівливі, їм характерні істероїдні форми поведінки. До третьої групи відносяться діти конфліктні, розхлябані, невживчиві. Їх мислення інертне, асоціації збіднілі, вони важко сходяться з ровесниками [37, 46].

У дослідженнях зарубіжних вчених, починаючи з робіт Хевітта і Дженкінса, був запропонований поділ на дві групи: перша група -- діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади, і друга група -- це підлітки, які відрізняються несоціалізованою агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.[55, 13]

Відомо, що у дитини в підлітковому віці відбувається переорієнтація одних цінностей на інші. Підліток намагається зайняти нову соціальну позицію, яка відповідає його потребам і можливостям. При цьому соціальне визнання, схвалення, прийняття у світ дорослих та ровесників стає для нього життєво необхідним. Лише їх наявність забезпечує переживання підлітком почуття власної гідності. Тому невипадково, що витоки агресивності підлітків лежать, як правило, в сім'ї, відношеннях її членів (чвари, відторгнення дитини, її примус, в тому числі покарання) і в меншій мірі в колізіях з ровесниками, вчителями.

Семенюк Л.М., яка виокремлює чотири групи підлітків на основі певного типу поведінки, з врахуванням їх особистісних рис.

Першу групу підлітків характеризує стійкий комплекс аномальних, аморальних, примітивних потреб, деформація цінностей та відношень. Егоїзм, байдужість до турбот інших, відсутність авторитетів є типовими особливостями цих дітей. Вони егоцентричні, цинічні, озлоблені, грубі, збуджені, дратівливі. У їх поведінці має перевагу фізична агресивність.

Другу групу складають підлітки з деформованими потребами, цінностями. Володіючи більшим чи меншим колом інтересів, вони відрізняються гострим індивідуалізмом, бажанням зайняти привілейоване положення за рахунок пригноблення слабких молодших, їм властива імпульсивність, швидка зміна настрою, брехливість, дратівливість. У цих дітей збочені уявлення про мужність, товаришування, їм приносить задоволення чужий біль. Прагнення до застосування фізичної сили проявляється у них ситуативно лише проти тих, хто слабший.

Характерною рисою третьої групи підлітків є конфлікт між деформованими та позитивними потребами, цінностями, відношеннями, поглядами. Вони відрізняються однобічністю інтересів, пристосуванням, брехнею. Ці діти не прагнуть до досягнення успіху, апатичні. В їх поведінці має перевагу непряма та вербальна агресивність.

Підлітки, які входять до четвертої групи, вирізняються слабо деформованими потребами, але, в той же час, відсутність певних інтересів та досить обмежене коло спілкування. Вони безвільні, схиляються перед більш сильними товаришами, підкоряються їм. Для цих дітей типова боязливість та мстивість. В їх поведінці переважає вербальна агресивність та негативізм
[51, 28].

Проблема збільшення агресивних проявів серед дітей та молоді в нашій країні тісно пов'язані із сьогоденною соціально-економічною й політичною нестабільністю у суспільстві, конкретною ситуацією й умовами виховання у родині, недоліками в організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах, поганою організацією праці на виробництві, неблагополучним побутовим оточенням, негативним впливом антигромадських елементів. Низькою залишається роль громадських формувань в організації дозвілля дітей і підлітків, вихованні в них поваги до закону і загальноприйнятих правил поведінки в суспільстві. Серйозне занепокоєння викликає зниження культурної інфраструктури, що створювалась в Україні десятиріччями, інтересу дітей та підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей. У той же час зростає експансія засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість та містицизм [36, 2].

Сьогоднішня ситуація є вкрай драматичною, коли стара ідеологія «життя заради світлого майбутнього» була зруйнована протягом дуже короткого періоду, а нова -- життя без «казки», шлях на демократизацію, до ринкових західних умов -- не сформувалась. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною для підлітків і юнацтва. У результаті, у багатьох із них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і завтрашнім днями, або бажання взяти від життя якомога більше і негайно. У молодих формується комплекс неповноцінності, який веде молодь до спотворених форм протесту.

Серед умов, які впливають на відхилення у поведінці неповнолітніх, вчені відзначають наступні:

а)загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, поява тенденцій до дегуманізації);

б)економічні (порушення й диспропорції у народному господарстві, плануванні і розподільчих відносин, невдоволеність потреб молоді в модних предметах, засобах дозвілля);

в) соціальне-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва й відчуження дитини від родини, роз'єднання поколінь);

г) соціотехнічні (втрати від науково-технічного прогресу у вигляді міграційних процесів, що виходять з-під засобів урбанізації, негативний вплив засобів масової інформації та інші);

д) організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем) [34, 20].

Одним із можливих джерел фрустрації, що веде до агресії, на теперішній час є переглядання сцен розкоші в телевізійних програмах. Це призводить до переходу абсолютної депривації (відчуття позбавленості) до відносної (відчуття повсякденості) [27, 508].

Леонард Ірон і Роуелл Х'юсмані дослідили, що інтенсивність перегляду фільмів із сценами насильства у 875-ти восьмирічних дітей корельована з агресивністю, навіть, після статичного виключення найбільш очевидних третіх факторів. Коли вони обстежили цих же дітей у 19-річному віці, то стало очевидним, що перегляд бойовиків у 8 років у помірному ступені передбачає агресивність в 19 років, але агресивність у 8 років не передбачає зацікавленість телебойовиками в 19 років. Це означає, що неагресивні нахили роблять людей любителями «крутих» фільмів, і, навпаки, що «круті» фільми здатні спровокувати людину до насилля [48, 24]


Подобные документы

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків. Експериментальне дослідження проблеми агресії у підлітковому віці. Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки.

    дипломная работа [325,5 K], добавлен 12.05.2010

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Сутність агресії, агресивності. Девіантна поведінка дітей шкільного віку, підлітків. Психологічні та статевовікові особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Проведення тестування "Кінетичний малюнок сім’ї", результати. Опитувальник Басса-Дарки.

    курсовая работа [183,0 K], добавлен 08.06.2015

  • Природа та форми прояву агресії, її особливості в підлітковому віці. Проблема взаємозв'язку агресивного поводження і переживання комплексу неповноцінності в підлітків. Рівневі показники та методи діагностики особливостей агресивної поведінки підлітків.

    дипломная работа [131,6 K], добавлен 12.05.2010

  • Загальне поняття агресивності. Основні підходи в поясненні її природи. Особливості прояву агресії у підлітків. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Кореляційний аналіз форм агресивної поведінки. Виявлення зв’язку між почуттям вини і рівнем самооцінки.

    курсовая работа [27,6 K], добавлен 20.05.2015

  • Загальна характеристика стилів виховання в сім’ї. Сутність та джерела агресії. Особливості виявлення агресивності у юнаків та дівчат. Експериментальне дослідження взаємозв'язку між стилем виховання і особливостями прояву агресивних реакцій у підлітків.

    дипломная работа [176,8 K], добавлен 04.08.2016

  • Поняття агресії та агресивності. Психологічна характеристика дітей; чинники, що впливають на розвиток агресивності в молодшому шкільному віці. Емпіричне дослідження прояву агресії у школярів за методикою "Неіснуюча тварина", "Тест емоцій" Баса-Даркі.

    курсовая работа [225,2 K], добавлен 28.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.